1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень



Сторінка3/10
Дата конвертації13.02.2018
Розмір2.04 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

2.1. Загальна характеристика макроекономічних параметрів

Для об’єктивної оцінки та розуміння процесів, що відбуваються в економічній системі, в процесі проведення наукового дослідження необхідним є постійне поєднання теорії і практики, абстрактного та конкретного, узагальнених формулювань та емпіричних спостережень. Саме узгодження теорії з фактичними даними може свідчити про адекватне сприйняття та осмислення ситуації, що склалась на даному проміжку часу.


Основними джерелами інформації про економіку є випадкові та систематичні спостереження. Випадкові спостереження забезпечують розуміння механізму функціонування економіки на рівні досвіду та економічного чуття (усі ми є учасниками економічних процесів: шукаємо роботу. Купуємо товар, виконуємо роботи, оплачуємо послуги). Систематизовані спостереження узагальнюються в статистичних показниках, які характеризують стан економіки в будь-який момент часу. Статистика, як джерело об’єктивної та оперативної інформації, використовується для вивчення економіки, відстежування та оцінки економічних явищ і формулювання відповідних заходів економічної політики.

Макроекономічні параметри виступають якісною або кількісною характеристикою кожного елемента національної системи, заданого за певною шкалою. Завдяки якісно-кількісним ознакам та характеристикам стає можливим виділення кожного окремого елемента системи з їх множини, детальне його вивчення в статиці чи динаміці.

При дослідженні макроекономічних показників використовують шкали, що задають певні ознаки макропараметрів. Прийнято виділяти три види шкал:



  1. Порядкова шкала – базується на принципі підпорядкованості і дозволяє порівнювати елементи системи, ранжувати їх в заданому порядку (по зростанню чи спаданню);

  2. Кількісна шкала – встановлює чисельні співвідношення між елементами системи, виражає їх в певних одиницях виміру. Завдяки існуванню даної шкали стає можливим визначення того, на скільки чи в скільки разів один елемент системи менший / більший за інший;

  3. Номінальна шкала – спосіб розпізнавання та класифікації елементів системи згідно встановленого принципу, ознаки. Дана шкала використовується тоді, коли неможливим є встановлення порядкового чи кількісного співвідношення між елементами.

Кожен макроекономічний параметр має свою назву і доповнення. Назва відображає якісні і кількісні ознаки (терміни, що позначають об’єкт чи процес, способи розрахунку). Доповнення уточнює зміст і час, до якого відноситься вимірювання параметру, місце проведення операцій з ним.

Макроекономічні параметри класифікуються за різними ознаками:



  1. За функціями чи характером явищ, що ними відображаються, макропараметри поділяються на:

  • агреговані об’ємні показники результатів виробництва, що відображають масштаби національної економіки, її об’ємні характеристики (ВВП, національне багатство, ВНП, національний доход, проміжна та кінцева продукція, додана вартість, валовий та чистий прибуток, ЧНП);

  • агреговані відносні показники, що відображають ресурсомісткість виробництва, ефективність виробництва, рівень життя населення (національний доход на душу населення, фондоозброєність, працеємність виробництва);

  • структурні показники, що характеризують склад деяких економічних систем, вимірюють структурні зрушення в економіці (валовий регіональний продукт, додана вартість промислового виробництва, грошові агрегати, частка зарплати в доходах населення);

  • показники динаміки економіки, її ресурсів, результатів та ефективності (темпи росту (приросту) продукції, динаміка використовуваних на виробництві ресурсів, їх ефективність);

  1. За сферою (масштабами) охоплення макропараметри поділяються на:

  • матеріально-речові результати, що характеризують сферу виробництва та сферу послуг (сукупний та чистий суспільний продукт, національний доход, фонд нагромадження);

  • інтегральні результати, що описують загальні результати функціонування економіки (ВНД, ВНП, чистий економічний добробут);

  1. За часовим горизонтом макропараметри поділяються на:

  • річні результати, що характеризують стан національної економіки за визначений період (ВВП, валова додана вартість за квартал);

  • багатолітні результати як накопичувальні показники національної економіки (динаміка виробництва промислової продукції за 10 років);

  1. За ступенем агрегації макропоказники діляться на:

  • екстенсивні, що володіють адекватністю і складаються при об’єднанні декількох елементів в один агрегований показник, характеризують економіку з кількісної сторони і мають розмірність (кількість населення, національне багатство, обсяг видобутку корисних копалин);

  • інтенсивні, що не володіють адекватністю і характеризують систему з якісної сторони, можуть мати розмірність, а можуть бути безрозмірними (коефіцієнт народжуваності, врожайність сільськогосподарських культур, енергомісткість національного доходу, частка експорту палива в загальному обсязі його видобутку);

  1. За характером акумуляції показники бувають:

  • рівні, як накопичувальні системи, що вимірюються лише екстенсивними параметрами, величина яких не змінюється в часі, описують економіку в статиці (чисельність зайнятих, капітал, гроші, ціна, матеріальні блага);

  • потоки, що характеризують зміну рівнів, враховують фактор часу, стосовно якого проводиться оцінка. Потоки вимірюються в динаміці як екстенсивними, так і інтенсивними параметрами (експорт, імпорт, інвестиції, фондовіддача, ставка зарплати, рентабельність, продуктивність праці);

  1. За проблемною ознакою макроекономічні параметри охоплюють підсистеми:

  • ресурси і ресурсне забезпечення виробництва, національне багатство країни;

  • сукупний попит і сукупна пропозиція, загальна макроекономічна рівновага;

  • економічне зростання і структурні зміни в економіці;

  • економічні цикли, їх причини і наслідки;

  • виробництво та розподіл виробленої продукції;

  • розподіл та перерозподіл первинних доходів;

  • використання доходів;

  • споживання та оборот основного капіталу;

  • приріст матеріальних оборотних засобів;

  • доходи та рівень споживання населення, якість життя;

  • доходи і видатки держави, бюджетна та податкова система;

  • грошовий обіг та фінансові ринки;

  • зовнішньоекономічна діяльність, торгова політика і платіжний баланс;

  • державне регулювання економічної системи;

  1. За об’єктами вимірювання:

  • трудові (одиниці робочої сили, зайнятість населення, рівень безробіття);

  • грошові (грошова одиниця країни);

  • натуральні (обсяг товарів в фізичних величинах, національний обсяг виробництва);

  • цінові (індекс цін, рівень процентної ставки).

Усі макроекономічні показники можна поділити на дві групи:

ГРУПА ПРОДУКТУ

ГРУПА ДОХОДУ


Валові: ВВП,

ВНП

Валові: ВВД,

ВНД

Чисті: ЧВП,

ЧНП

Чисті: ЧВД,

ЧНД

Макропоказники повинні відповідати умовам порівняності в часі і просторі, можливості агрегування та дезагрегування інформації, взаємного доповнення вимірників в рамках національної системи.


2.2. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва

Формування нової економічної системи, заснованої на ринкових відносинах, потребує широкого використання макроекономічних показників, розрахунок яких проводиться на основі відповідних економічних моделей, що відображають річний економічний обсяг на макрорівні. Країни з ринковою економікою та ті, що здійснюють перехід до ринкових відносин, за таку економічну модель використовують систему національних рахунків (СНР), яка затверджена ООН і розробка та поширення якої знаходяться під егідою міжнародних статистичних організацій. Сьогодні СНР застосовується в 150 країнах світу, включає більше 500 стандартних документів, що зводяться в 26 таблиць. В 1993 році статистичною комісією ООН рекомендована нова версія СНР. Перехід більшості країн від різноманітних національних прийомів рахівництва до єдиної уніфікованої системи відкриває можливість міжнародних порівнянь країн за широким колом макроекономічних показників.



СНР – міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни; комплекс взаємопов’язаних статистичних показників, поданих у вигляді рахунків і таблиць, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживання продуктів (послуг), розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР базується на первинних бухгалтерських даних, показниках статистичної звітності, обстеженнях фірм та груп населення. В результаті обробки великих масивів вихідної інформації складаються кінцеві балансові таблиці, в яких наведена система агрегованих макроекономічних показників. Технічно макроекономічне рахівництво засноване на бухгалтерському принципі подвійного запису, згідно з яким СНР є взаємопов’язаною сукупністю двосторонніх рахунків, а кожна економічна операція записується в дебеті одного рахунку і кредиті іншого рахунку, кореспондуючого з ним (“ресурси (доходи)” – “використання (витрати)”).

Ідея зародження СНР має свою історію. Початки національного рахівництва можна побачити ще в глибокій давнині, адже Франсуа Кене та Адам Сміт висували свої теоретичні схеми, спираючись на розрахунки Г.Кінга 1696 р., опубліковані в роботі “Природа і політика. Спостереження і висновки про стан і умови в Англії”.

Засновником методу національного рахівництва став французький економіст, фізіократ Ф.Кене, який в роботі 1758 р. “Економічна таблиця” дав перший макроекономічний баланс, проаналізувавши суспільне виробництво з позицій встановлення балансових пропорцій між натуральними та вартісними елементами суспільного продукту, розглянувши сукупність господарських взаємозв’язків як єдину систему з чіткими якісними зв’язками між класами.

В методології національного рахівництва важливу роль і по сьогоднішній день відіграє теоретичне положення політичної економії, на яке і спирається весь аналіз процесів формування вартості в СНР. Згідно цього положення вартість товару (ВТ) визначається сумою трьох видів доходу: зарплати (ЗП), прибутку (ПБ) та земельної ренти (ЗР):

ВТ = ЗП + ПБ + ЗР.

Але, незважаючи на ці досягнення, багато років національне рахівництво не застосовувалось в господарській практиці, зведені економічні показники вираховувались поза системою господарських взаємозв’язків. Лише після світової економічної кризи 30-х років ХХ століття на перший план було висунуте завдання комплексного макроекономічного аналізу та прогнозування. Теоретичним фундаментом національного рахівництва стали роботи А.Боулі, Джона Мейнарда Кейнса, Коліна Кларка, Саймона Сміта Кузнєца, Дж.Стемпа. Перша система національних рахунків була розроблена для Палестини за даними 1936 року. Значний обсяг робіт з національного рахівництва проводився в 30-40-х роках ХХ століття в Англії, Голіндії, Франції.

Новий етап розвитку національного рахівництва відноситься до післявоєнних років, коли необхідність відбудови економіки потребувала великих централізованих державних інвестицій, різкого зростання державного сектора та об’єктивної оцінки економічної діяльності в країні. Перша спроба складання СНР в офіційній статистиці США відноситься до 1947 р., Великобританії – до 1947 р. Французька система рахівництва пройшла шлях від опублікованої в 1946 р. СНР для Франції за 1938 р. до сучасної розширеної системи національного рахівництва, яка побачила світ в 1976 р. Ця система і сьогодні використовується у Франції, характеризується самобутністю та прив’язаністю до специфіки країни.

Зростаюча інтерналізація економіки країн світу і перспективи європейської інтеграції стали повштовхом до створення міжнародної системи національних рахунків. В 1950 р. Організацією Європейського Економічного Співробітництва (ОЄЕС) була опублікована Спрощена стандартна система національних рахунків, перетворена в 1958 р. в Стандартну систему національного рахівництва. Вдосконалення методів СНР дозволило в 60-х рр. ХХ століття створити сучасну Систему національного рахівництва Об’єднаних націй (SNA).

Традиційно країни з централізованою директивною економікою використовували власну СНР – “Систему балансу народного господарства” (СБНГ). Баланс народного господарства (БНГ) – є системою найбільш загальних економічних показників, що характеризують матеріальні умови та наслідки розширеного відтворення в усіх галузях (секторах), темпи і пропорції розвитку економіки, об’єднані в балансові таблиці. Головним завданням БНГ було забезпечення збалансування обсягу і структури суспільних потреб з обсягами суспільного виробництва. В балансах показники ув’язувались виключно зі сферою матеріального виробництва, і тому доходи, створені в сфері послуг, в БНГ не враховувались. СНР охоплює, на відміну від СБНГ, результати усієї економічної системи та усуває недоліки, притаманні БНГ.

СНР базується на певних методологічних принципах:



  1. Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, що приносить доход (виробництво і сфера послуг);

  2. Витрати на виробництво сукупного продукту є тотожними до доходів, отриманим від його продажу, адже одна і та сама величина для виробників продукту є витратами факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів), а для власників виробничих факторів – доходами (прибуток, відсоток, рента). Тому витрати дорівнюють доходам;

  3. Економіка знаходиться в постійному кругообороті, безперервному потоці “витрати-доходи”. Витрати створюють доходи, а доходи є джерелами нових витрат (нові витрати створюють нові доходи). Виробництво, розподіл, обмін продуктів і доходів, таким чином, є взаємопов’язаними сторонами єдиного процесу відтворення.

Національне рахівництво слугує одночасно інструментом кращого пізнання минулого (оцінка економічних структур, економічної ефективності), економічної політики (короткострокові дії) та планування (орієнтація економічного розвитку на середній та довгостроковий періоди).

Функції СНР прийнято виділяти:

  • основні (економічна політика, економічне прогнозування);

  • конкретні (рівень життя різних груп населення, зв’язок економічної теорії і практики).

Національні рахунки, з точки зору формалізованої системи, являють собою визначений спосіб впорядкування інформації про економічні операції – елементарні акти господарської діяльності, одне з базових понять в системі показників. Операцією є переміщення, створення чи руйнування благ, послуг, прав. Усі економічні операції, що відображають групування елементарних потоків, за змістом, цілями поділяються на:

а) операції з товарами і послугами, що належать до виробництва, обміну і використання продуктів та послуг в секторах (галузях) економіки (характеризують надходження (виробництво та імпорт) і використання (проміжне і кінцеве споживання. Експорт, інвестиції) товарів і послуг протягом відповідного періоду);

б) операції розподілу:


  • розподіл і перерозподіл доходу (доданої вартості, створеної виробниками, зарплати, дивідендів, податків, страхування, соціальних виплат);

  • передача капіталу і заощаджень (передача права володіння цінними паперами, переказ іноземної валюти чи золота з одної країни в іншу);

в) фінансові операції, що відображають зміни активів і пасивів в різних секторах економіки, потоки дебіторської і кредиторської заборгованості, операції, пов’язані з рухом готівки, кредиту та іноземної валюти.

Економічні операції здійснюють господарські одиниці (економічні суб’єкти, агенти). В якості базової одиниці обліку в СНР використовується інституційна одиниця, під якою розуміють таку економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки та самостійністю в прийнятті рішень в сфері своєї основної діяльності. Інституційна одиниця веде повний набір бухгалтерської звітності та є юридичною особою.

Національна економіка в цілому виступає як сукупність усіх інституційних одиниць – резидентів, що функціонують на даній території більше року. Сюди також включають і територіальні анклави (посольства, наукові та військові бази в інших країнах) та виключають екстериторіальні анклави (посольства інших країн, представництва міжнародних організацій).

НАЗВА СЕКТОРУ

ХАРАКТЕРИСТИКА

ПІДПРИЄМСТВА


Інституційні одиниці, основною функцією яких є виробництво матеріальних благ і послуг нефінансового характеру для реалізації на ринку (сюди також відносяться квазіпідприємства, що не володіють юридичною самостійністю)

ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ


Інституційні одиниці, зайняті наданням фінансових послуг на комерційній основі та страховими операціями незалежно від форми власності (комерційні баник, кредитні асоціації, страхові товариства)

ДЕРЖАВНІ УСТАНОВИ


Сектор виробників державних послуг, призначених для колективного споживання. Ці інституційні одиниці виконують функції нетоварних послуг, для яких не існує ринку, а також перерозподілу національного доходу і багатства. Основні ресурси даного сектору складаються з податків, соціальних виплат (ощадбанки, уряд, регіональні адміністрації)

ДОМАШНІ ГОСПОДАРСТВА


Одиниці-резиденти, основною функцією яких є споживання, а також підприємницька діяльність з виробництва товарів і послуг, що не може бути відокремлена від домогосподарства

ГРОМАДСЬКІ І ПРИВАТНІ ОРГАНІЗАЦІЇ


Сектор, що обслуговує домашні господарства, надаючи нетоварні послуги та функціонуючи на безприбутковій основі (охорона здоров’я, освіта, культура, відпочинок)

ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ


Зарубіжні економічні одиниці, що здійснюють операції з резидентами країни, а також резиденти, що працюють за межами території країни

Різні сторони економічної діяльності в сукупності інституційних одиниць – резидентів представлені у вигляді інституційнихї секторів. Звичайно виділяють 5 категорій внутрішніх секторів та 1 зовнішню.

Для характеристики діяльності кожної групи одиниць і сукупної економіки загалом всі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків, кожен з яких належить до одного аспекту економічної діяльності.



Рахунок інституціонального сектора складають 9 показників:

  1. відкриваючий баланс (матеріальні та фінансові активи, пасиви на початок періоду, сальдо рахунку);

  2. рахунок виробництва (валовий випуск, проміжне споживання, розмір доданої вартості);

  3. рахунок експлуатації (утвороення доходів) (додана вартість, субсидії на виробництво, оплата праці робітників, податки на виробництво, валовий прибуток);

  4. рахунок доходу (розподіл доходів) (валовий прибуток, оплата праці, податки на виробництво та імпорт, проценти, дивіденди, страхові виплати, трансферти, субсидії на виробництво, оплата страховки, сальдо у вигляді валового наявного доходу);

  5. рахунок використання доходу (кінцеве споживання і валове заощадження);

  6. рахунок капіталу (потоки нагромадження: заощадження, трансферти, формування основного капіталу, зміна запасів, купівля землі та нематеріальних активів, сальдо у вигляді можливості чи недостатності фінансування);

  7. фінансовий рахунок (потоки чистих кредитів і чистих боргів);

  8. рахунок зміни вартості поза виробництвом (зміна чистої вартості майна);

  9. баланс закриття (розмір майна на кінець періоду);

Для закордонного сектору відкривають лише 2 рахунки:

  1. рахунок нефінансових операцій (експорт, імпорт);

  2. рахунок фінансових операцій (трансферти, інвестиційні потоки).

Національні рахунки України розроблені відповідно до Методології СНР і включають 6 національних консолідованих рахунків:

  • рахунок товарів і послуг,

  • рахунок виробництва,

  • рахунок утворення доходу,

  • рахунок розподілу доходу,

  • рахунок використання доходу,

  • рахунок капіталу.

СНР в Україні застосовується з 1995 р., а її вдосконалення проходить за двома напрямками:

  1. Інтеграція різних балансових зв’язків з використанням власне національних рахунків, рахунку міжнародного балансу, фінансового рахунку, балансу національного майна;

  2. Вдосконалення та деталізація традиційних розділів національних рахунків, дезагрегування операцій, уніфікація класифікацій, розробка динамічних рядів та вдосконалення методів розрахунку показників.
2.3. Основні макроекономічні показники та методи їх обчислення
На рівні макроекономіки виникає постійна потреба обчислення національного обсягу виробництва (продукту) як річного потоку товарів і послуг в межах національної економіки. Національний продукт виступає матеріальною основою життя людей, забезпечуючи задоволення різноманітних людських потреб. Сучасна політекономія виділяє декілька форм національного продукту: сукупний суспільний продукт (ССП), національний доход (НД), валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), доход кінцевого використання (ДКВ).
Суспільний продукт – виражена в ринкових цінах сукупність товарів і послуг, вироблених на протязі року. Валовий суспільний продукт (ВСП) має як натурально-речовий, функціональний, так і вартісний вираз.

За матеріально-речовою формою ВСП складається з усіх корисних благ (засобів виробництва і предметів споживання):

ВСП = Зв + Пс,

де Зв – засоби виробництва, Пс – предмети споживання.

За функціональним призначенням структуру ВСП можна подати у вигляді формули:

ВСП = Фз + Фс + Фн,

де Фз – фонд заміщення (заміна зношених засобів виробництва), Фс – фонд споживання (використання частини ВСП на особисте споживання), Фн – фонд нагромадження (розширення масштабів суспільного виробництва шляхом залучення додаткових засобів виробництва і додаткової робочої сили).

За вартісною формою ВСП має структуру:

ВСП = С + (V + m),

де С – перенесена (стара) вартість, яка протягом року переноситься з засобів виробництва на створений продукт, V – необхідний продукт, який використовується для нормального відтворення робочої сили (витрати на харчування, одяг, житлово-комунальні послуги, освіту, лікування, відпочинок, транспортні витрати), m – додатковий продукт, що використовується для розширення виробництва, (V + m) – додана вартість (чистий продукт сусіпльства).

Відповідно до прийнятої СНР (1993 р.) трактовки меж виробничої діяльності валовий випуск або валовий сусіпльний продукт поділяють на ринковий і неринковий. Ринковий валовий випуск охоплює:


  • товари і послуги, що реалізуються через продаж чи бартер,

  • товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі,

  • товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві,

  • готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.

Розахунок ринкового випуску може бути поданий у вигляді формули:

ВВ = РП + З1 – З2,

де ВВ – валовий випуск, РП – реалізована продукція, З1 – продукція, спрямована у запаси, З2 – продукція, використана із запасів.



Неринковий валовий випуск включає:

  • товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного споживання і нагромадження,

  • товари і послуги, що надаються безкоштовно іншим інституційним одиницям та сусіпльству в цілому,

  • продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.

Валовий випуск неринкових послуг органів державного управління та некомерційних організацій визначають як суму витрат на виробництво:

ВВ = Мв + Оп + Ам + (П – С),

де Мв – витрати на придбання товарів і послуг для проміжного споживання, Оп – оплата праці, Ам – амортизація (споживання основного капіталу), (П – С) – валові податки за мінусом субсидій (чисті податки на виробництво).

Валовий випуск банківських установ від посередницької діяльності розраховується:

ВВ = В1 – В2,

де В1 – відсотки, отримані банками від розміщення залучених ресурсів, В2 – відсотки, сплачені банками за залучені вільні фінансові ресурси.

Валовий випуск страхових компаній розраховують за формулою:

ВВ = Сп – Св + В – Тср,

де Сп – страхові премії компаній, Св – страхові відшкодування, В – відсотки, отримані компаніями від інвестування коштів в цінні папери, Тср – приріст технічних страхових резервів.

Для характеристики та розрахунку величини ВСП (ВВ) використовують показник валового внутрішнього продукту. ВВП – узагальнюючий макроекономічний показник, що виражає в ринкових цінах сукупну вартість товарів і послуг, створених всередині країни і лише з використанням факторів виробництва даної країни (кінцева продукція, вироблена в країні за рік). Інший узагальнюючий показник – валовий національний продукт (ВНП) виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених не лише всередині країни, але і за її межами. Валовий національний продукт більший валового внутрішнього на величину сальдо розрахунків з зарубіжними країнами. Якщо до показника ВВП додати різницю між поступленням від факторів виробництва з-за кордону і факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами в даній країні, то це і буде показник ВНП:

ВВП = ВНП – Сд,

де Сд – сальдо доходів.

В сучасній українській системі макроекономічного рахівництва на практиці обчислюють лише показник ВВП, а ВНП має виключно теоретичне застосування.

Для обчислення макроекономічних показників використовують три методи:



  1. розподільчий метод (за доходами) визначає ВВП як суму первинних доходів, створених резидентами країни за рік:

ВВП = Оп + Пб + (Р + Пр + Ам) + Чп,

де Оп – оплата праці найманих працівників (зарплата, відрахування на соціальне страхування, премії, доплати), Пб – прибуток (корпоративний: дивіденди, нерозподілений прибуток, податок на прибуток, некорпоративний: доходи від індивідуального бізнесу), Р – рента за здані в оренду землі, житло, Пр – процент (доходи від грошового капіталу), Ам – амортизація, (Р + Пр + Ам) – змішаний доход, Чп – чисті неприбуткові податки (податки на продукти і послуги за мінусом субсидій, пов’язаних з виробництвом і імпортом).



  1. метод кінцевого використання (за витратами) обчислює ВВП як суму окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередені країни і пов’язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг:

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ,

де СВ – споживчі витрати домогосподарств, ВІ – валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки, ДЗ – державні закупівлі товарів і послуг з метою задоволення сусіпльних потреб, ЧЕ – чистий експорт (різниця між експортом та імпортом товарів і послуг).



  1. виробничий метод обчислює ВВП як суму валової доданої вартості усіх галузей економіки плюс чисті продуктові податки:

ВВП = Σ(ВВ – МВ) + (ПП – С),

де ВВ – валовий випуск окремих галузей економіки, МВ – матеріальні витрати окремих галузей, ПП – продуктові податки, С – субсидії, (ПП – С) – чисті продуктові податки.

Головною вимогою при розрахунку ВВП ставиться умова, щоб товари і послуги, вироблені суспільством, враховувались лише один раз, що викликає потребу вирахування кінцевого і проміжного продукту.

Кінцева продукція – це товари і послуги, що купуються споживачами для кінцевого використання, а не для перепродажу. Проміжна продукція – товари і послуги, що проходять подальшу переробку чи перепродаються декілька разів перед тим, як потрапити до кінцевого споживача.

Якщо сумувати вироблені в країні товари і послуги в усіх галузях економіки, неминучим є багаторазовий повторний рахунок, що спотворює об’єктивну величину ВВП. Тому вводиться показник чистого внутрішнього продукту (чистого національного продукту):



ЧВП = ВВП – Ам,

ЧНП = ВНП – Ам,

де Ам – амортизаційні відрахування.



ЧНП (ЧВП) – це ВНП (ВВП) за вирахуванням тієї частини створеного продукту, що необхідна для заміщення засобів виробництва, зношених в процесі випуску продукції.

Ще одним важливим макропоказником є національний доход (НД), який розраховується як сума доходів усіх власників, що беруть участь у виробництві факторів (факторна вартість за мінусом непрямих податків). В господарській практиці використовують поняття виробленого та використаного НД. Вироблений НД – весь обсяг створеної вартості товарів і послуг. Використаний НД – вироблений НД за мінусом втрат від стихійних лих, пошкоджень при зберіганні та зовнішньоторговельного сальдо.



Важливість національного доходу як макроекономічного показника визначається тим, що НД являє собою чистий та зароблений доход суспільства. НД прийнято розраховувати двома способами: як потік доходів і як потік витрат (за аналогією з ВВП).

Доходи (метод потоку товарів)

Розподіл (метод потоку витрат)

Показники

Сума

Показники

Сума

Особисті споживчі витрати

3226

Обсяг спожитого капіталу (амортизація)

505

Валові приватні внутрішні інвестиції

765

Непрямі податки на бізнес

393

Державні закупівлі товарів і послуг

964

Зарплата

2905

Чистий експорт

-93

Рентні платежі

20

ВВП

4862

Проценти

392

Амортизаційні відрахування

-505

Доход від індивідуальних вкладень

325

ЧВП

4357

Податки на прибуток корпорацій

145

Непрямі податки на бізнес

-393

Дивіденди

98

НД

3964

Нерозподілений прибуток підприємств

79

Внески на соціальне страхування

-445

ВВП

4862

Податки на прибуток корпорацій

-145




Нерозподілений прибуток підприємств

-79




Трансфертні платежі

768




Особистий доход

4063




Індивідуальні податки

-590




Доход, що залишається в розпорядженні

3473




Ще одним показником є особистий доход, який складається з первинних доходів домогосподарств та їх вторинних доходів, що не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів (внутрішні соціальні трансферти (СТ) та чисті зовнішні соціальні трансферти (ЧСТ)):

ОД = НД – ВВС – ППб – НП + Т,

Т = СТ + ЧСТ,

де ОД – особистий доход, ВВС – виплати на соціальне страхування, ППб – податок на прибуток корпорацій, НП – нерозподілений прибуток, Т – трансфертні платежі.





Велике значення в макроекономічному аналізі має показник особистого безподаткового доходу (доход, що лишається в розпорядженні):



БД = ОД – ОП,

де БД – безподатковий доход, ОП – особисті податки (прибутковий податок, податки на майно, спадщину).

Безподатковий доход (доход кінцевого використання) спрямовується на споживання і заощадження.

Хоча ВВП слугує узагальнюючим показником економічного розвитку в цілому, він не враховує деяких реальних економічних процесів, що суттєво впливають на кінцевий результат функціонування національного господарства. У 1972 р. дослідники з США Вільям Нордгаус і Джеймс Тобін запропонували новий показник – чистий економічний добробут (ЧЕД), що не розраховується в статистичних величинах, а лише відображає дискусійну концепцію оцінки стану економіки в сучасних умовах:



ЧЕД = ВВП + ПД + ТЕ + ВЧ – НЕН,

де ЧЕД – чистий економічний добробут, ПД – позаринкова діяльність у грошовому вимірі, ТЕ – товари і послуги тіньової економіки (кримінальна, фіктивні, неформальна, нелегалізована економіка), ВЧ – грошовий еквівалент зростання вільного часу в якості відпочинку, НЕН – негативні екологічні наслідки промислового розвитку суспільства в грошовому еквіваленті.

Важливим макроекономічним показником, що дозволяє враховувати ряд процесів та елементів, які реально відбуваються, є національне багатство (НБ). НБ – це сукупність матеріальних благ, якими володіє суспільство на визначену дату і які створені працею людей за весь попередній період його розвитку. Джерелом НБ є ВСП і воно зростає за рахунок перевищення виробленого в країні продукту над поточним споживанням. НБ складається з структурних елементів:

НБ = (ОВФ + ОбФ + МРЗ + НФ + ПР) + (ОПт + КП + ДН + КЦ),

де ОВФ – основні виробничі фонди, ОбФ – оборотні виробничі фонди, МРЗ – матеріальні резерви і запаси (державні резерви, готова продукція в обігу, матеріальні запаси в торговельній мережі та на підприємствах), НФ – невиробничі фонди (житловий фонд, соціально-культурні установи), ПР – природні ресурси, (ОВФ + ОбФ + МРЗ + НФ + ПР) – матеріальні результати, ОПт – освітній потенціал, КП – кваліфікаційний потенціал, ДН – досягнення науки і техніки, КЦ – накопичені культурні цінності, (ОПт + КП + ДН + КЦ) – нематеріальні результати.

Національне багатство є основою економічного прогресу, рівня добробуту населення.

Для загальної оцінки макроекономічного потенціалу виробництва і споживання застосовують більш повний показник – економічна міць держави (ЕМД). Один з відомих підходів визначає ЕМД як:



ЕМД = НД + ВВП.

Таким чином, уся сукупність макроекономічних показників дозволяє оцінити рівень досягнення різноманітних макроцілей суспіфльства, визначити ступінь безпеки держави та здійснити міжнародні порівняння стану національного господарства.


2.4. Вимірювання макропараметрів в часі. Номінальні та реальні макроекономічні показники. Суть і значення інфлювання (дефлювання)

Макроекономічні показники – показники, виражені в грошовій формі, тому їх рівень і динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Аналіз динаміки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення суспільних потреб. Проте зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їх реального зрушення можна забезпечити лише за умов незмінності цін.

Насправді ціни з року в рік змінюються: зростають чи знижуються. З метою усунення впливу цінового фактору в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП:



  1. номінальний ВВП (ВВПн),

  2. реальний ВВП (ВВПр).

ВВПн – показник загального обсягу виробництва, обчислений в поточних цінах (фактичні ціни того ж періоду, в якому проводиться розрахунок). Даний параметр підвладний впливу зміни цін та зміни фізичного обсягу товарів і послуг.

ВВПр – загальна вартість вироблених в країні товарів, послуг в постійних (базисних) цінах (ціни року, який приймається за основу). ВВПр вимірює реальне зростання фізичного обсягу товарів і послуг без впливу інфляції, а також темп приросту ВВП:

Тз = (ВВПр1 / ВВПр0)100%,

Тпр = ((ВВПр1 – ВВПр0) / ВВПр0)100%,

де Тз – темп зростання у %, Тпр – темп приросту у %, ВВПр1 – ВВП реальний в поточному році, ВВПр0 – ВВП реальний в базовому (попередньому) році.

Важливе значення має також обчислення Тз і Тпр ВВП за рахунок інфляційної зміни ВВП – цін. З цією метою застосовують індекси цін, які співвідносять ціни даного періоду з цінами базового року. Індекс цін ілюструє середньозважені ціни на товари і послуги, вироблені в економіці, з вагами, заснованими на відносному споживанні товарів:

Індекс цін = (Ціна поточного року / Ціна базисного року)100%.

Світова практика виробила найважливіші три види цінових індексів:


  1. Індекс споживчих цін (ІСЦ) або індекс Леспейреса, що відображає співвідношення між сукупною ціною фіксованого набору споживчих товарів і послуг (споживчий кошик) в поточному і базовому періодах:

ІСЦ = (Р1Q0 / Р0Q0)100%,
де Q0 – обсяг товарів і послуг базового періоду, Р1, Р0 – ціни товарів і послуг поточного та базового періодів відповідно.

  1. Дефлятор ВВП або індекс Пааше, що вимірює інфляцію по відношенню до усіх товарів і послуг, вироблених в економіці (як споживчих, так й інвестиційних), та дозволяє виміряти, скільки би коштував поточний обсяг кінцевих товарів і послуг, якщо б збереглись ціни попереднього року:

Ід = (Р1Q1 / Р0Q1)100% або (ВВПн / ВВПр)100%,
де Q1 – обсяг товарів і послуг (благ) поточного року.

Дефлятор ВВП показує темп зростання ВВПн за рахунок цін в періоді, що аналізується, порівняно з попереднім. Для визначення ВВП з врахуванням лише зміни фізичного обсягу виробництва необхідно скоригувати показник ВВПн.

Процес коригування ВВПн здійснюється за допомогою дефлятора ВВП, що дає змогу інфлювати (збільшувати грошовий вираз ВВП з врахуванням динаміки цін) або дефлювати (зменшувати грошовий вираз ВВП з врахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення ВВПр для кожного року в постійних цінах (цінах базового року):



ВВПр = (ВВПн / Ід)100%.

  1. Індекс оптових цін – цін виробника (ІОЦ), що базується на ринковому кошику оптових продаж і включає як кінцеві, так і проміжні товари. Даний індекс є достовірним індикатором майбутньої інфляції, адже вимірює ціни на ранньому етапі розподілу.


2.5. Ефективність функціонування національної економіки

На макроекономічному рівні важливим і актуальним є вимірювання ефективності функціонування національної економіки (ефективність суспільного виробництва). Найпростіше уявлення про економічну ефективність можна отримати в результаті порівняння корисного ефекту (результату) і затрат. Ефективність характеризує зв’язок між обсягами ресурсів, витрачених в процесі виробництва, і кількістю товарів та послуг, отриманих в результаті використання цих ресурсів. Підвищити ефективність означає скоротити затрати на одиницю ефекту чи збільшити ефект на попередню величину затрат.

З точки зору національної економіки ефективним вважається такий стан, при якому найповніше задоволені потреби усіх членів суспільства при заданих обмежених ресурсах. Економічна ефективність національної економіки – стан, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб хоча б однієї особи, не погіршуючи при цьому становище іншого члена суспільства. Такий стан називається Парето-ефективністю (італійський економіст Вільфредо Парето – 1848-1923 рр.).

Якщо в суспільстві досягнуті усі можливі вдосконалення, за В.Парето, спостерігається “оптимум Парето”. Графічна оптимальність, за В.Парето, може бути представлена у вигляді кривої можливої корисності.




На графіку на осях координат відкладається корисність від виробництва чи споживання (добробуту) контрагентів в національній економіці А і В. Якщо усі можливі вигоди від економічної діяльності в суспільстві отримає один контрагент, то корисність іншого буде дорівнювати нулю (точки А і В). Крива, що поєднує точки А і В, характеризує оптимальний, за В.Парето, чи ефективний з позиції суспільства стан економіки, адже покращити становище одного суб’єкта (нульова корисність) можливо лише за рахунок погіршення добробуту іншого. Точки С, D і Е відповідають неповному використанню та неефективному розподілу ресурсів. В кожній з цих точок можна покращити добробут обох членів суспільства чи одного, не погіршуючи становища іншого.

Критерій оптимальної ефективності, за В.Парето, не співпадає з поняттям справедливості в суспільстві. В суспільстві неможливо одночасно досягти ефективного і справедливого розподілу, і на кривій АВ кожна точка виражає ефективність, але в точках А і В виражена крайня нерівномірність (несправедливість) розподілу, а точка F наближена до рівномірного (справедливого) розподілу. Суспільство повинно прагнути до раціонального суміщення ефективності і справедливості (точка F).

Проте недоліком критерію Парето є його байдужість до початкового стану в розподілі добробуту, а спектр прийняття рішень на його основі є досить вузьким.



Даний недолік частково долає критерій Ніколаса Калдора та Джона Річарда Хікса (критерій компенсації), згідно якого перехід від одного стану економіки до другого є покращенням добробуту в суспільстві, якщі ті його члени, добробут яких підвищився, можуть компенсувати втрати, понесені іншимиіндивідами, і при цьому зберегти рівень добробуту не менший за вихідний. За допомогою критерію Калдора-Хікса можна проводити аналіз алокаційних і перерозподільчих урядових рішень, а сам критерій враховує цінність процесу загального нарощування добробуту в суспільстві. Потенціал прийняття рішень згідно цього критерію обмежується уявленнями суспільства про справедливість. Оскільки “ефективність-рівність” є взаємозамінними рішеннями, то вибір з можливих варіантів, ефективних за критерієм Калдора-Хікса, перетворюється з економічного в політичний (враховує суспільні уявлення про справедливість).

Графічна інтерпретація критерію Калдора-Хікса може бути представлена двома кривими трансформації.

Зовнішня крива трансформації показує процеси нарощування добробуту після прийняття управлінських рішень урядом. Область ОАВ відображає ефективність за критерієм Парето. Стрілки ОС і ОD ілюструють варіанти рішень, ефективних згідно критерію Калдора-Хікса. Однак ситуація, яку відображає стрілка ОD, призводить до більш нерівномірного зростання добробуту, ніж випадок, відображений стрілкою ОС. Вибір найбільш ефективного рішення залишається за суспільством та тими політичними силами, які стоять при владі. Наприклад, рішення, що призведе до загального зростання добробуту, але потягне за собою диференціацію в достатках, може не сприйматись за допустиме в егалітарних державах, тоді як країни, які сповідують цінності економічної нерівності і лібералізму, можуть піти на такий крок.

Проблемою використання критерію Калдора-Хікса є методологічна розбіжність в підходах сумування індивідуальних функцій добробуту з метою отримання загальної (суспільної) функції добробуту. Існує два основоположних принципи обрахунку суспільного добробуту:


  1. утилітаристський, засновником якого є англійський філософ, соціолог Ієримія Бентам (1748-1832 рр.) – передбачає можливість арифметичного підходу до обчислення суспільного добробуту;

  2. роулсіанський, засновником якого є американський вчений Джон Роулс – виключає можливість збільшення добробуту в цілому при умові, коли має місце диференційоване зростання доходів індивідів, які формують різні суспільні майнові прошарки (збільшення добробуту заможних верств на одиницю не означає збільшення добробуту в цілому на аналогічну величину).

Якщо ефект (результат) є абсолютною величиною, що показує приріст показників виробництва, то ефективність є відносним показником і показує, якою ціною (за рахунок яких затрат) забезпечуються досягнуті прирості продукту.

Найважливішими показниками ефективності суспільного виробництва є:



  1. Продуктивність праці = ВВП / Чисельність робітників,

  2. Фондовіддача = НД / Вартість основних фондів і оборотних засобів,

  3. НД на душу населення = НД / Чисельність населення країни,

  4. Витрати виробництва і обігу на 1 грн. ВВП та економія затрат,

  5. Рентабельність = Прибуток / Затрати,

  6. Матеріалоємність = Оборотні фонди / ВВП.

Є декілька методів підвищення ефективності національної економіки на макрорівні:

  • забезпечення повної зайнятості (залучення до економічного обороту всіх трудових ресурсів, придатних для виробництва товарів і послуг);

  • досягнення повного обсягу виробництва (економічні ресурси повинні використовуватись найраціональніше відповідно до їх призначення, а повний обсяг виробництва досягається найповнішим використанням продуктивних можливостей ресурсів);

  • досягнення найраціональнішого розподілу наявних ресурсів між виробництвом окремих видів продукції, між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів (рівновага між попитом і пропозицією, баланс між поточними і перспективними потребами);

  • зростання технічного рівня виробництва (підвищення ефективності економіки через покращення якості товарів і удосконалення технології їх виробництва).

Таким чином, результати (ефекти) макроекономічного розвитку вимірюються макроекономічними показниками, а ефективність економіки – коефіцієнтами ефективності суспільного виробництва.

Тема 3. Мікроекономічні основи макроекономіки
3.1. Споживання та заощадження як функції доходу. Інвестиції як компонент сукупних витрат

3.2. Сукупний попит і крива попиту. Цінові та нецінові фактори, що визначають сукупний попит

3.3. Сукупна пропозиція і крива пропозиції. Цінові та нецінові фактори, що визначають сукупну пропозицію

3.4. Рівноважний рівень цін та рівноважний обсяг виробництва
3.1. Споживання та заощадження як функції доходу. Інвестиції як компонент сукупних витрат


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconТема № Місце І значення конфліктології в системі юридичних наук- 2 год
Конфліктології як науки. Теоретичні основи І проблеми позитивного розвитку сучасної вітчизняної конфліктології
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconТема. Біологія як наука. Предмет біології, її основні галузі та місце серед інших наук. Рівні організації біологічних систем. Основні методи біологічних досліджень
Знання учнів про біологію як науку; ознайомити з основними галузями біології; проаналізувати особливості, властиві кожному рівню;...
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconІсторія економічних вчень як навчальна дисципліна. Навчально-методичний комплекс з елективного курсу «Історія економічних вчень»

1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconНаталія Папенко
Увага акцентується на ролі економічних, суспільно-політичних, гуманітарних чинників у розвитку освіти та науки. Система освіти Німеччини...
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconПредмет, завдання економічної науки та її місце серед інших наук Варіант 1
Доповніть наведене визначення економічної науки: Економічна наука вивчає, як створюються І
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconЛекція №1-2 Предмет І завдання історії фізики (4 год.) План лекції
Елементи методології фізичної науки (методи пізнання світу, проблеми фізичної науки, шляхи розвитку наукового знання)
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень icon3 Виникнення І розвиток держави І права США
Значення історії держави І права як науки та її місце її в системі юридичних дисциплін
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconЗародження І розвиток фізики як науки. Роль фізичного знання в житті людини І суспільному розвитку. Методи наукового пізнання

1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconПрограма фахового іспиту для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень,, магістр
Об'єкт І предмет економічної І соціальної географії. Місце економічної І соціальної географії в системі географічних наук. Структурна...
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconI. Узагальнена інформація щодо наукової та науково-технічної діяльності
Найважливіші результати прикладних досліджень, конкурентоспроможні прикладні розробки та новітні технології за пріоритетними напрямами...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка