1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень



Сторінка6/10
Дата конвертації13.02.2018
Розмір2.04 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема 6. Економічне зростання
6.1. Історія виникнення та сутність економічного зростання. Методи обчислення показників економічного зростання. Економічне зростання і економічний розвиток

6.2. Типи, фактори та джерела економічного зростання. Основні підходи до пояснення впливу факторів економічного зростання

6.3. Макроекономічні моделі економічного зростання
6.1. Історія виникнення та сутність економічного зростання. Методи обчислення показників економічного зростання. Економічне зростання і економічний розвиток

Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості виготовлених товарів і послуг, що продукує національна економіка. Економічне зростання проявляється в двох формах: реальний приріст обсягу ВВП в результаті збільшення залучених в кругообіг факторів виробництва, вдосконалення техніки та збільшення ВВП (доходу) на душу населення. Економічне зростання є важливою соціально-економічною метою кожної країни, оскільки збільшення продукції на душу населення означає підвищення рівня життя людей в країні. Зростаюча економіка здатна більш повно задовольнити потреби людей і ефективно розвязувати соціально-економічні проблеми.

Наприкінці ХVІІІ століття Томас Роберт Мальтус (1766-1834 рр.) сформулював “природний закон народонаселення”. Т.Р.Мальтус пророкував, що внаслідок зростання чисельності населення збільшення суспільного продукту супроводжуватиметься зниженням життєвого рівня людей, оскільки обсяг виробництва зростає повільніше за чисельність населення. Нові працівники докладають свою робочу силу до обмежених ресурсів землі. Кожен працівник отримує все менше землі для обробітку. Граничний продукт землі зменшується і знижується реальна зарплата. За Т.Р.Мальтусом, економічне зростання та збільшення кількості населення призводять до того, що робітники одержуватимуть лише мінімум засобів існування. Однак вчений не передбачив майбутнього внеску наукових винаходів, розвитку техніки в збільшення національного доходу країни.

Німецький економіст Фрідріх Ліст (1789-1846 рр.) в своїй праці 1841 р. “Національна система політичної економії” розділив історію суспільства на стадії. Його класифікацію розвинув Карл Маркс в “Капіталі”. Згідно їх поглядів, кожне суспільство еволюціонує в напрямку прогресу: на зміну примітивним культурам приходить рабовласництво, за середньовіччя – феодалізм, ренесанс і реформація підготували промислову революцію, що сприяла виникненню капіталізму.

Період з кінця ХХ – початку ХХІ століття позначився високими темпами економічного зростання в Японії, Німеччині, США, скандинавських країнах, Канаді. Сучасна ринкова економіка функціонує набагато ефективніше, ніж в ХІХ столітті. Індустріальне суспільство змінює постіндустріальна економіка, яка в майбутньому трансформується в інформаційне (технотронне) суспільство.

Необхідно розрізняти поняття “економічний розвиток” і “економічне зростання”. Розвиток – перехід від одного стану економіки до іншого, зростання ж є збільшенням обсягів виробництва. між розвитком і зростанням існує тісний взаємозв’язок – розвиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва. Економічне зростання є змістом розвитку. Зростання може відбуватись і за умов відсутності економічного розвитку, тоді як економічний розвиток без економічного зростання є неможливим.





Моделі зростання

Моделі розвитку

Мета

Пояснення характеру впливу ресурсів на результат виробництва, визначення частки кожного фактору в збільшенні продукту

Пояснення причин переходу від одного стану економіки до іншого

Зміни

Кількісні

Якісні

Об’єкт

Продукт

Структура економіки

Для вимірювання економічного зростання використовується низка показників:

  1. Абсолютний приріст ВВП (ПРаб.) – показує, на яку величину наявний обсяг ВВП (Q1) більший чи менший за обсяг ВВП минулого періоду (Q0):

ПРаб. = Q1 - Q0;

2) Темп зростання продукту (Тзр.) – показує, в скільки разів обсяг продукту поточного року більший чи менший від обсягу продукту базового періоду:



Тзр. = (Q1 / Q0)100%;

3) Темп приросту продукту (Тпр.) – показує, у скільки разів зростає продукт за поточний період:



Тпр. = (Q1 - Q0 / Q0)100%;

4) Середньорічні темпи зростання (приросту):



СТзр.(пр.) = n-1√Добуток коефіцієнтів Тзр. пр.) за n-років.

На сьогодні щодо економічного зростання існують два протилежні погляди:



  • противники економічного зростання вказують на те, що світова економіка використовує ресурси, нагромаджує відходи темпами, які планета не взмозі витримати (забруднення довкілля, глобальне потепління, вичерпання запасів озону), тому необхідним є перехід до “нульового зростання” задля того, щоб ресурси мали змогу відновитись;

  • прихильники економічного зростання переконані в тому, що воно є єдиним шляхом до покращення матеріального достатку і підвищення життєвого рівня населення (збільшення виробництва товарів і послуг, доходів забезпечує людству кращу освіту, медичне обслуговування, триваліший і комфортніший відпочинок, кваліфікованіший персонал, подовжує середню тривалість життя). НТП дає можливість збільшувати розвідані запаси ресурсів та створювати нові, відкривати чи розробляти замінники наявних ресурсів. Прискорення економічного зростання не обов’язково означає посилення забруднення, яке є не стільки побічним продуктом зростання, скільки продуктом спільної власності на повітря, річки, моря, озера. Для зменшення забруднення довкілля адепти економічного зростання пропонують запровадити законодавчі обмеження, спеціальні податки.


6.2. Типи, фактори та джерела економічного зростання. Основні підходи до пояснення впливу факторів економічного зростання

Економічне зростання будь-якої країни визначають чотири групи факторів: попиту, пропозиції, розподілу (ефективності) та інституційні чинники.



Фактори

Мета та сфера дії факторів

Складові фактора

1. Фактори пропозиції

Фізична здатність економіки до зростання

• Кількість та якість природних ресурсів (земля, корисні копалини, енергоносії, клімат, вода)

• Кількість і якість трудових ресурсів (пропозиція робочої сили, кваліфікація, мотивація до праці)

• Обсяг капіталу країни (дороги, обладнання і устаткування, виробничі будівлі)

• Технологія (науково-дослідні і проектно-конструкторські розробки, менеджмент, підприємництво)



2. Фактори попиту

Забезпечення повного використання наявних ресурсів

• Рівень оподаткування

• Відсоткова ставка за кредит

• Рівень завантаження виробничих потужностей

• Державні видатки



3. Фактори розподілу (ефективності)

Оптимальна структура національного виробництва

• Економія (виробнича ефективність)

• Пріоритетне виробництво найцінніших ресурсів (розподільна ефективність)



4. Інституційні фактори

Соціально-культурна та політична атмосфера

• Престиж (винахідництво, бізнес, торгівля)

• Позитивне ставлення до праці, дисциплінованість

• Демократична організація суспільства

• Громадське середовище (хабарництво, корупція, конфлікти)

• Особиста ініціатива

• Міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля



Збільшення обсягів національного виробництва може досягатись як за рахунок збільшення кількості залучених факторів, так і через підвищення ефективності їх використання. Тому розрізняють два типи економічного зростання:

1. Екстенсивний тип зростання – нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів виробництва за незмінного рівня технології (просте розширення масштабів виробництва). Обсяг продукції зростає за рахунок збільшення чисельності робочої сили, інвестицій, використовуваних сільськогосподарських угідь. Продуктивність праці лишається незмінною;

2. Інтенсивний тип зростання – збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів (підвищення кваліфікації працівників, покращення використання фізичного капіталу, застосування принципово нових видів машин і механізмів, краща організація господарської діяльності). Продуктивність праці зростає. Інтенсивний тип економічного зростання існує в трьох формах, які характеризуються різним поєднанням ресурсів, можливостями та ефективністю їх взаємозаміни:

  • фондомістка – використовується в галузях з недостатньою озброєністю основними фондами, де підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових витрат основного капіталу на одиницю продукції,

  • фондозберігаюча – використовується в галузях з високою фондоозброєністю, де підвищення продуктивності праці супроводжується економією основного капіталу на одиницю продукції,

  • нейтральна – виробничі фонди зростають тими ж темпами, що й національний доход країни, коли підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових капіталовкладень, але економія засобів виробництва компенсує ці витрати.

У реальній дійсності обидва типи економічного зростання співіснують, але здебільшого переважає один з них. Тому в аналітичній економії говорять про переважно інтенсивний та переважно екстенсивний типи економічного зростання, виділяючи їх характерні ознаки.

Перехід від переважно екстенсивного типу зростання до переважно інтенсивного – процес, пов’язаний з глибинними зрушеннями в структурі суспільного виробництва, викликаний зміною пріоритетів економічного розвитку.

В кінці ХХ століття в розвинутих країнах світу зростання фактору праці забезпечило 30% приросту національного доходу, а 70% - підвищення продуктивності праці.


Ознаки

Переважно екстенсивного зростання

Переважно інтенсивного зростання

1. Кількісне нарощування обсягів застосовуваних виробничих ресурсів

1. Якісне вдосконалення засобів виробництва і робочої сили, підвищення ефективності суспільного виробництва

2. Епізодичне впровадження більш ефективних ресурсів

2. Безперервне впровадження виробничих ресурсів підвищеної ефективності

3. Активний розвиток галузей з традиційною технологією і виробництвом

3. Активний розвиток галузей і виробництв з ефективними технологіями та виробничими ресурсами

За темпами економічне зростання поділяється на: високе (більше 5% приросту продукту в рік), середнє (3-5% приросту продукту в рік) та низьке (менше 3% приросту продукту в рік).

В макроекономічній теорії для пояснення впливів факторів економічного зростання сформувались два підходи:

1) маржиналістський – підхід неокласичної школи, який грунтується на ідеї граничної продуктивності факторів виробництва (граничний внесок L, K, B в продукт національного виробництва). Якщо, за умови незмінності інших факторів виробництва, один з них збільшити на 1%, то зміну валового продукту на певний % буде визначати внесок саме цього змінюваного чинника;

2) структуралістський – підхід, що обгрунтовує існування безпосереднього взаємозв’язку між структурою економічної системи та темпами економічного зростання (зростання може бути забезпечене зміною галузевої структури економіки, структури споживчих витрат). Зв’язок структури та зростання економіки є обопільним – якщо економічне зростання спричиняє збільшення рівня доходів, то це викличе зміну структури попиту (виробництва), пов’язану з виникненням нових високотехнологічних галузей, наслідком чого стає нове економічне зростання.



Таку логіку зв’язків визначають як “здорове коло” – явище некризової економіки. В період кризи, коли виникають перепони для структурних змін, воно перетворюється на “порочне коло”.


6.3. Макроекономічні моделі економічного зростання:

Серед основних моделей, які пояснюють природу зростання продукту на макрорівні, прийнято виділяти неокласичну та неокейнсіанську моделі економічного зростання.

Неокласичні моделі економічного зростання представлені моделлю Роберта Солоу, яка була вперше наведена в його праці 1956 р. “Внесок до теорії економічного зростання”. За розробку теорії економічного зростання у 1987 р. Р.Солоу було присуджено Нобелівську премію, адже його модель враховує дію значної кількості чинників, повно і об’єктивно відображає реальну картину макрозростання.

Модель Р.Солоу показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання. Для побудови своєї моделі Р.Солоу використав виробничу функцію Кобба-Дугласа. Основними рисами моделі Р.Солоу є:



  1. В ній враховано вплив трьох чинників: запасу капіталу, зростання чисельності населення та НТП:

∆y – приріст продукту на 1 працюючого (продуктивність праці),

∆k – приріст капіталу на 1 працюючого (капіталоозброєність праці),

∆l – приріст населення,

L – чисельність населення,

Е – ефективність технологічного прогресу,

І – інвестиції,

К – капітал,

σ – вибуття капіталу (амортизація),

σn – норма амортизаційних відрахувань,

S – заощадження,

С – споживання,

s' – норма заощадження (гранична схильність до заощадження);



2. Серед чинників зростання визначено ті, які мають короткостроковий (∆k, ∆l) та довгостроковий (Е) вплив;

3. Визначальну роль у формуванні капіталу відіграють заощадження (S = I);

4. Кінцевим результатом є не зростання продукту як такого (Y), а зростання продуктивності праці (y = Y / L).

Пропозиція товарів (ВВП) в моделі Р.Солоу формалізується у вигляді виробничої функції:

Y = F(K, L).

Обсяг виробництва залежить від запасів капіталу і використаної праці. Модель Р.Солоу передбачає, що виробнича функція володіє властивістю постійної віддачі від масштабу. Ця властивість виконується, якщо zY = F(zK, zL) для будь-якого позитивного значення z. Тобто, якщо і капітал, і працю помножити на z, то і обсяг виробництва збільшиться в z-разів.

Для зручності інтерпритації виробничої функції усі її величини необхідно співвіднести з чисельністю працівників. Виробнича функція з постійною віддачею від масштабу є зручною для такої математичної операції, оскільки обсяги виробництва на 1 робітника залежатимуть тоді лише від кількості капіталу, що припадає на 1 працівника. Якщо z = 1 / L, то Y / L = F(K / L, 1). Таке рівняння показує, що обсяг виробництва на 1 працівника (Y / L) є функцією капіталу на 1 працівника (K / L).

Якщо прийняти продуктивність праці (випуск продукції на 1 працівника) за y (y = Y / L), а капіталоозброєність праці – за k (k = K / L), то виробничу функцію можна записати у вигляді:

y = f(k).

В моделі Р.Солоу необхідно, отже, з’ясувати, які чинники визначають капіталоозброєність праці (k).

Обсяг наявного капіталу залежить від інвестицій та амортизації, тобто капітал є чистими інвестиціями, які й визначають зростання (K = I - σ).

Функція інвестицій записується у вигляді рівняння:



І = s'f(k).

Норма заощаджень приймається за постійну величину (s' = const), а самі заощадження дорівнюють інвестиціям (S = I). Норма заощаджень, таким чином, визначає розподіл продукту на споживання та інвестиції.

Залежність капіталу від інвестицій та амортизації можна представити графічно.

В точці k* досягається стійкий рівень капіталоозброєності праці, за якого інвестиції дорівнюють амортизаційним відрахуванням (I = σ). Стійкий рівень капіталоозброєності – такий стан рівноваги, що, за Р.Солоу, визначає економічну динаміку і до якого постійно тяжіє економіка. Якщо I > σ, то в економічній системі нарощуються запаси капіталу, а якщо I < σ, то це означає зниження запасів капіталу. Висновок Р.Солоу полягає в тому, що лише за умови, коли капіталоозброєність праці не досягла стійкого стану (відрізок Оk*), збільшення капіталоозброєності може розглядатись як фактор економічного зростання. Тобто, k, як фактор зростання, діє в обмежених межах (до досягнення рівня k*).


Стійкий рівень капіталоозброєності можна визначити через виробничу функцію та норми амортизації і заощаджень. Якщо нарощування капіталу відбувається за умови, що інвестиції перевищують вибуття капіталу (∆k = s'f(k) - σnk), а на рівні k* приросту капіталу немає (∆k = 0), тоді формула приросту капіталу набуває вигляду:



0 = s'f(k*) - σnk* або s'f(k*) = σnk*.

Поділивши обидві частини рівняння на σnf(k*), отримаємо:



s' / σn = k* / f(k*).

З даного рівняння моделі Р.Солоу випливає, що норма заощаджень є ключовим параметром рівноважного економічного зростання. За інших рівних умов при зростання норми заощаджень економіка матиме більше інвестицій, більший запас капіталу та обсяг виробництва. Цю залежність можна зобразити графічно, де s' – джерело економічного зростання.

Проте збільшення s' неминуче спричиняє скорочення споживання, що обмежує обсяг заощаджень. Така суперечність розв’язується за допомогою “золотого правила” нагромадження Едмунда Фелпса, згідно якого критерієм при виборі норми заощаджень є максимізація добробуту суспільства (найбільше споживання). Американський економіст Е.Фелпс вивів своє правило нагромадження в 1961 році. “Золотому правилу” відповідає така норма заощаджень, при якій формується стійка капіталоозброєність, але з врахуванням максимуму споживання. Максимум споживання в моделі Р.Солоу досягається лише тоді, коли приріст продукту на додаткову одиницю капіталу дорівнює вибуттю капіталу. “Золоте правило” витримується за умови, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює амортизації:

c = y - i,

y = f(k*),

i = σnk*,

c* = f(k*) - σnk*.

Зростання капіталоозброєності спричиняє суперечливий вплив на споживання. Капіталоозброєність збільшує c*, проте в той же час зростає і σnk*, що веде до зменшення c*. Є лише одне значення капіталоозброєності, при якому досягається максимум споживання – k** (∆k → ∆y).



В моделі Р.Солоу досліджується також вплив зростання населення і кількості зайнятих на приріст продукту (∆l → ∆y). Доведено, що збільшення населення діє на капіталоозброєність так само, як і зношення капіталу. Якщо інвестиції збільшують запас капіталу і капіталоозброєність, то амортизація капіталу і зростання кількості зайнятих її зменшують. Цей зв’язок відображається рівнянням:

k = І - σnk - ∆lk = s'f(k) - k(σn + ∆l).

Складова k(σn + ∆l) є критичною величиною інвестицій, оскільки вона показує величину, на яку треба збільшити обсяг капіталу, щоб його запас на 1 працюючого (з врахуванням вибуття капіталу та зростання зайнятих) залишився незмінним.

З врахуванням зростання населення графік стійкого рівня капіталоозброєності ускладнюється: в точці k* досягається відповідність між інвестиціями та (σn + ∆l).

Зростання населення має досить неоднозначний вплив на економічне зростання. В межах стійкого стану економіки випуск продукції на одного працівника залишиться незмінним, оскільки незмінною є капіталоозброєність. Однак валовий продукт може зростати за рахунок збільшення кількості працюючих. В той же час зростання населення може викликати і зменшення k*, якщо не відбувається компенсації за рахунок збільшення інвестицій.



Даний елемент моделі Р.Солоу використовується як аргумент для пояснення того, чому в країнах з високим щорічним темпом приросту населення є низькою продуктивність праці й випуск продукції на душу населення. Високий темп приросту населення гальмує економічне зростання в тому випадку, коли збільшення інвестицій не може це компенсувати.

Третє джерело економічного зростання, згідно моделі Р.Солоу, – НТП. Для введення в модель цього чинника необхідно виходити з того, що L, K, Y = const. З врахуванням впливу НТП та високих технологій на економічне зростання, виробнича функція набуде вигляду:

Y = F(K, LE),

де Е – ефективність праці 1 робітника, LE – робоча сила, виміряна в одиницях праці з незмінною ефективністю.

Така функція означає, що під впливом НТП співвідношення між капіталом і працею змінюється на користь останньої (L).

Якщо прийняти, що технічний прогрес зумовлює приріст ефективності праці (Е) з темпом g, то це означає, що віддача від кожної одиниці праці зростає протягом певного часу на g. Тоді формули для визначення капіталоозброєності і продуктивності набувають вигляду:



k = K / LE,

y = Y / LE,

де k – капітал на одиницю праці з постійною ефективністю, y – обсяг виробництва на одиницю праці з постійною ефективністю.

Звідси, рівняння, що демонструє зміну капіталоозброєності, набуде вигляду:

k = І - k(σn + ∆l + g) = s'f(k) - k(σn + ∆l + g).

Висновок з моделі Р.Солоу полягає в тому, що при зростанні населення з темпом ∆l, а ефективності праці – з темпом g, загальний обсяг виробництва збільшуватиметься під впливом приросту населення та технічного прогресу з темпом (∆l + g). Провідною ідеєю моделі Р.Солоу є те, що тільки технічний прогрес може зумовити зростання рівня життя населення, оскільки НТП забезпечує постійне зростання продуктивності та загального обсягу виробництва.

Врахування фактору НТП вносить певні зміни у формулювання “золотого правила”: для максимізації споживання необхідно, щоб чиста гранична продуктивність капіталу (k' – приріст продукту на додаткову одиницю капіталу без амортизації) дорівнювала темпу приросту загального обсягу виробництва (∆l + g):

l + g = k' - σ.

Рівняння, яке дозволяє виміряти внесок всіх трьох факторів у економічне зростання, можна представити у вигляді:

Y / Y = α(∆K / K) + (1 – α)(∆L / L) + ∆E / E,

де α – частка капіталу у виробленому продукті, (1 – α) – частка праці у виробленому продукті, ∆E / E – внесок приросту сукупної продуктивності факторів.

Внесок науково-технічного прогресу не можна виявити безпосередньо – його можна обчислити лише як залишок (темп зростання національного продукту, який залишається після вирахування впливу тих чинників, які можна виміряти, розглядають як внесок НТП):

E / E = ∆Y / Y - α(∆K / K) - (1 – α)(∆L / L).

Вираз ∆E / E нерідко називають залишком Солоу (на честь вченого, який першим показав, як його виміряти). Залишок Солоу часто розглядають як міру науково-технічного прогресу.

Таким чином, визначальною в моделі Р.Солоу є система з трьох рівнянь:



  1. Рівняння капіталоозброєності, що визначає економічну динаміку:

s' / σn = k* / f(k*);

2) Рівняння впливу зростання населення на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

k = І - k(σn + ∆l);

3) Рівняння впливу технічного прогресу на економічне зростання:

k = І - k(σn + ∆l + g).


Чинник впливу

Об’єкт впливу

Напрямок впливу

Заощадження

k, y

s↑→ i↑→ k↑→ y↑

Співвідношення між інвестиціями та амортизацією капіталу

k, y

k↑→ y↑ (σk < i)

k↓→ y↓ (σk > i)



Зростання чисельності населення

k, y, Y

k↑→ y↑ (σ + ∆l < i)

k↓→ y↓ (σ + ∆l > i)



Поступ науково-технічного прогресу

y, Y

y↑ на g при Е↑ на g

L↑ на ∆l при Е↑ на g

Y↑ на (∆l + g)


Застосування моделі Р.Солоу в Україні дає можливість зробити певні прогнози щодо перспектив економічного зростання. Суттєве зменшення реальних доходів населення обмежує використання заощаджень як джерела економічного зростання. Демографічна криза в Україні не дозволяє і праці виконати роль джерела зростання. Найбільш ефективний вплив на зростання валового продукту країни може здійснити НТП, який є неможливим без структурної перебудови економіки, підвищення якості управління.

Неокейнсіанськими називають ті моделі зростання, які, згідно кейнсіанської теорії, грунтуються на факторі попиту. Відомим прикладом моделей цього напрямку є теорія акселератора економічного зростання та модель Харрода-Домара.

Теорія Дж.М.Кейнса була спрямована на пояснення механізму досягнення економічної рівноваги в умовах економічної статики та нестачі внутрішніх стимулів нагромадження капіталу, зростання виробництва. Дж.М.Кейнс зосередив свою увагу на механізмі формування ефективного попиту на відносно короткий період в умовах недовантаження виробничих потужностей та безробіття. В 50-х роках ХХ століття ситуація в світовій економіці кардинально змінилась. Ринкова економіка стала розвиватись високими темпами і за цих умов проблема економічної рівноваги набула іншого змісту (виявлення умов підтримки високих та стабільних темпів економічного зростання, які б забезпечували повне завантаження виробничих потужностей, повну зайнятість населення на довгострокову перспективу). Кейнсіанська теорія таким умовам вже не відповідала. Неокейнсіанці розвинули ідеї Дж.М.Кейнса, головну мету своїх концепцій вбачаючи вже не в досягненні повної зайнятості, а в забезпеченні стійких темпів економічного зростання за різних умов ринкової кон’юнктури. Саме таким чином можливо досягнути максимальної зайнятості населення.

Теорія акселератора є складовою частиною неокейнсіанських концепцій економічного зростання. Акселератор є числовим коефіцієнтом, який показує відношення приросту інвестицій до приросту національного доходу:



a = i / y = i / (Y1 - Y0),

де а – коефіцієнт акселератора, і – новий обсяг інвестицій за поточний період, Y1 – національний доход в поточному періоді, Y0 – національний доход в минулому періоді, у – приріст доходу.

Математично акселератор є протилежним до мультиплікатора Дж.М.Кейнса, що відображається рівнянням:

а = 1 / Іm або Іm = 1 / а.

З рівняння акселератора можна знайти величину приросту інвестицій: i = ay. Акселератор є кількісним виразом принципу акселерації, суть якого полягає в тому, що кожний приріст (зменшення) національного доходу, сукупного попиту чи обсягу виробництва вимагає відносно більшого приросту (скорочення) інвестицій. Тобто, зростання капітальних витрат є більш прискореним, ніж збільшення національного доходу і попиту, зумовлене приростом інвестицій.

Причини такого співвідношення динаміки національного доходу та інвестицій полягають в довгостроковій віддачі від інвестицій, коли останні вкладаються в устаткування тривалого строку використання, будівництво, в результаті чого у цей період часу незадоволений попит призводить до розширення виробництва. довгостроковість використання устаткування і обладнання веде до такого співвідношення нових і відновлених інвестицій, коли нові капіталовкладення все зростають. Модель акселерації економічного зростання показує, що виробництво інвестиційних товарів (засобів виробництва) збільшується більш високими темпами, ніж виробництво споживчих товарів (предметів споживання).

Отже, мультиплікатор показує, яку величину приросту національного доходу можна отримати на одиницю приросту інвестицій (Іm = y / i). При цьому величина приросту доходу (у) є залежною змінною, а величина приросту інвестицій (і) – постійною і незалежною. Акселератор, навпаки, дає змогу визначити, які можливі інвестиції існують на одиницю національного доходу (а = і / у). При цьому приріст інвестицій є залежною змінною величиною, а приріст національного доходу – величиною постійною і незалежною.

Принцип акселерації застосовується і в економічних теоріях циклів шляхом поєднання в макромоделях коефіцієнтів мультиплікатора і акселератора. Така модель відображає залежність приросту національного доходу від приросту інвестицій. Загальний вигляд такої моделі представив рівнянням національного доходу англійський економіст Дж.Хікс:



Y = c'Y1 + Ia + a(Y1 - Y0),

c' = 1 - s',

де Ia – автономні інвестиції.

В залежності від співвідношення коефіцієнтів акселерації і мультиплікації динаміка національного доходу може набути рівномірного або циклічного характерів:


  • циклічні коливання виникають за співвідношення [Іm + а]2 < 4a;

  • рівномірна економічна динаміка можлива за співвідношення [Іm + а]2 > 4a (при високому коефіцієнті мультиплікатора).

Після того, як теорії мультиплікатора і акселератора були розроблені окремо, а потім об’єднані в єдиній формулі “мультиплікатор-акселератор”, стала можливою розробка теоретичних схем стабільного розвитку економіки (моделей макрозростання).

В 30-х роках ХХ століття американець Евсей Домар і англієць Рой Харрод, незалежно один від одного, розробили майже ідентичні моделі, в яких економіка досліджується в довгостроковому періоді. Однакові висновки, до яких прийшли Е.Домар і Р.Харрод, дозволяють об’єднувати їх моделі, розглядаючи в якості єдиної моделі економічного зростання Харрода-Домара.

Модель Е.Домара намагається пояснити, яким повинен бути обсяг інвестицій і якими темпами вони повинні зростати з тим, щоб збільшення доходів відповідало виробничим потужностям, які збільшуються завдяки інвестиціям. В моделі Е.Домара припускається, що:


  1. лише ринок благ (товарів) є початково збалансованим;

  2. на ринку праці є надлишкова пропозиція і це забезпечує постійний рівень цін;

  3. фактором зростання сукупного попиту та сукупної пропозиції є приріст інвестицій.

На відміну від Дж.М.Кейнса, у Е.Домара інвестиції є не тільки фактором утворення доходу, але й фактором створення капіталу (основних фондів), чого не враховував Дж.М.Кейнс. Динамічна збалансованість попиту і пропозиції, за Е.Домаром, визначається динамікою інвестицій, оскільки вони утворюють і новий доход, і новий капітал. Отже, завдання розв’язку моделі зводиться до визначення обсягів і темпів зростання інвестицій, необхідних для підтримки збалансованого довгострокового зростання.

Е.Домар запропонував систему з трьох рівнянь:

1) Рівняння сукупного попиту (Yd):

Yd = ∆I / s',

де s' – гранична схильність до заощадження, I – інвестиції;



  1. Рівняння сукупної пропозиції (Ys):

Ys = b∆K,

b = Y / K = ∆Y / ∆K,

K = K1 – K0 = I0,

Ys = bI0,

де b – маржинальний коефіцієнт граничної продуктивності капіталу, К – капітал;

3) Рівняння рівноваги (Yd = Ys):

I / s' = bI0,



bs' = (I1 – I0) / I0 = ∆I / I0 = ∆Y / Y0.

В моделі Е.Домара рівноважне економічне зростання досягається тоді, коли темпи приросту інвестицій дорівнюють добутку частки заощаджень в національному доході на середню продуктивність інвестицій.

Змінити рівноважний темп зростання, за Е.Домаром, можливо лише за рахунок зміни s', оскільки за умов динамічної рівноваги гранична продуктивність капіталу (b) визначається існуючим рівнем розвитку техніки.

Аналогічних висновків дійшов і Р.Харрод, проте, на відміну від Е.Домара, особливу увагу він приділив зайнятості робочої сили за умов економічного зростання. Модель Р.Харрода враховує припущення:

1) якщо в попередньому періоді сукупний попит перевищив сукупну пропозицію, то підприємці збільшуватимуть темпи розширеного відтворення;

2) якщо сукупний попит буде меншим за сукупну пропозицію, то темпи виробництва зменшуватимуться;

3) при Yd = Ys теми економічного зростання є незмінними.

Формалізовано це записується у вигляді рівнянь:



(Y2 – Y1) / Y1 = n(Y1 – Y0) / Y0,

n > 1, якщо Yd1 > Ys1,

n < 1, якщо Yd1 < Ys1,

n = 1, якщо Yd1 = Ys1,

де n – темп розширеного відтворення.

В Р.Харрода модель економічного зростання набуває вигляду системи з трьох рівнянь:



  1. Рівняння сукупної пропозиції (Ys):

Ys = Y1((n(Y1 – Y0) / Y0) + 1);

  1. Рівняння сукупного попиту (Yd):

Yd = I / s',

I = a(Y2 – Y1),

Yd = a(Y2 – Y1) / s';

3) Рівняння рівноваги (Yd = Ys):



Y1((n(Y1 – Y0) / Y0) + 1) = a(Y2 – Y1) / s',

(n(Y1 – Y0) / Y0) + 1 = (a / s')((Y2 – Y1) / Y1),

При (Y2 – Y1) / Y1 = (Y1 – Y0) / Y0, (Y2 – Y1) / Y1 + 1 = (a / s')((Y2 – Y1) / Y1),

(Y2 – Y1) / Y1 = s' / a - s'.

Права частина рівняння (s' / a - s') є гарантованим приростом, що забезпечує повне використання капіталу. Природний темп економічного зростання забезпечує повну зайнятість (темп зростання трудових ресурсів).

Співідношення між гарантованим і природними темпами економічного зростання визначає стан економіки. Якщо природний темп зростання трудових ресурсів менший за гарантований темп зростання капіталу, то внаслідок нестачі трудових ресурсів очікуваний підприємцями темп зростання не буде досягнутий, обсяг інвестицій скоротиться, що призведе до депресії в економіці. І навпаки, якщо природний темп зростання трудових ресурсів більший за гарантований приріст капіталу, то надлишок трудових ресурсів дозволяє збільшувати інвестиції. Тоді фактичний обсяг виробництва почне перевищувати очікуваний, стимулюючи подальше зростання інвестицій і економіки.

s' = I / Y0 = аТзр.,

а = i / y,

Тзр. = Y1 / Y0,

Тзр. = s' / а,

де а - маржинальний коефіцієнт (акселератор), що показує, яку кількість інвестицій потрібно для приросту національного доходу на 1% (близький до капіталомісткості продукту).

Для прискорення економічного зростання слід або підвищити норму нагромадження, або зменшити капіталомісткість продукту (більш раціональне використання виробничих потужностей).

Темпи економічного зростання в моделі Р.Харрода прямо пропорційні обсягу заощаджень і обернено пропорційні маржинальному коефіцієнту (акселератору). Динамічна рівновага в обох моделях в умовах економічного зростання є постійною.

Схожість моделей Р.Харрода і Е.Домара зумовила їх поєднання в моделі Харрода-Домара, ключовими елементами якої є величина заощаджень взагалі та гранична схильність до заощаджень зокрема. Величина S, за інших однакових умов, залежить від ціни, або відсотка, який отримує той, хто заощаджує кошти, та суспільних передбачень, прогнозів щодо ситуації в економіці країни.

Головними рисами моделі Харрода-Домара є:

1) Модель грунтується на “капітальній” теорії вартості, згідно якої вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та величина його зростання, праці ж відводиться підпорядкована роль. В основу моделі покладений факт, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростання праці (∆L / ∆K = const), що передбачає незмінність зарплати. Якщо праця і капітал зростають в різних співвідношеннях, то за логікою моделі це означає, що або L, або K використовуються неповно;

2) Модель не враховує технологічних змін;

3) У моделі приймається, що K / Y = ∆K / ∆Y;

4) У моделі основним фактором економічного зростання виступає сукупний попит (Yd);

5) Припускається рівність S = І та І = ∆К.

Величину економічного зростання в моделі Харрода-Домара можна обчислити за формулою:

Gr = ∆Y / Y0,

де Gr – економічне зростання, ∆Y – приріст продукту протягом періоду, Y0 – обсяг продукту базового періоду.

Гранична схильність до заощадження (s') є головним фактором моделі:

s' = S / Y = I / Y.

Частка приросту капіталу (∆К) в прирості продукту позначається k:



k = ∆К / ∆Y = I / ∆Y.

Оскільки s' = І / Y, а k = I / ∆Y, то, визначивши Y = (І / s') і ∆Y = (I / k), отримаємо функцію економічного зростання:



Gr = ∆Y / Y0 = (I / k) / (І / s') = s' / k.

Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень в продукті, віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу в зростання продукту. За формулою економічне зростання можливо забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективного використання додаткового капіталу.



Для більш точного визначення приросту продукту на одиницю капіталу модель Харрода-Домара враховує і такий чинник, як темп зростання кількості населення, який віднімається від показника загального економічного зростання. Оскільки не тільки без капіталу, але і без праці виробничий процес є неможливим, то для продукування одиниці доходу необхідна певна комбінація капіталу і праці (K / L). Така залежність відображається виробничою функцією В.Леонтьєва, яка має нульову еластичність заміщення: ресурси (праця і капітал) в ній повинні використовуватись в заданій пропорції і не можуть заміщуватись один одним.

Фіксоване співвідношення “доход-праця” означає, що для виробництва 1 одиниці доходу необхідно 3 одиниці капіталу та 4,5 одиниці праці, 2 одиниці доходу продукуються 6 одиницями капіталу і 9 одиницями праці (відношення K / L = 2 / 3). Тобто, виробнича функція В.Леонтьєва має постійну віддачу від масштабу. Для забезпечення гарантованого зростання як праця, так і капітал повинні зростати з однаковою швидкістю, і співвідношення їх величини повинно бути чітко визначеним (якщо обсяг праці буде зростати повільніше, то утвориться надлишковий капітал, і навпаки, можливим є безробіття при повному використанні капіталу).

Автори моделі Харрода-Домара вважали, що інвестиції визначаються акселератором, який діє по-різному, залежно від стану економіки. У періоди “економічних бумів” акселератор призводить до розширення сукупного доходу за межі рівноважного рівня, що підносить економіку на щабель, який перевищує обсяги потенційного продукту. В періоди економічної депресії відбувається скорочення доходу, що зменшує зростання до рівня, нижчого за потенційно можливий. Модель застосовується для пояснення і відображення звязку між S, I та Gr. Розробка моделі Харрода-Домара дала поштовх до теоретичних пошуків в сфері стимулювання заощаджень, дослідження звязку між заощадженнями та інвестиціями.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconТема № Місце І значення конфліктології в системі юридичних наук- 2 год
Конфліктології як науки. Теоретичні основи І проблеми позитивного розвитку сучасної вітчизняної конфліктології
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconТема. Біологія як наука. Предмет біології, її основні галузі та місце серед інших наук. Рівні організації біологічних систем. Основні методи біологічних досліджень
Знання учнів про біологію як науку; ознайомити з основними галузями біології; проаналізувати особливості, властиві кожному рівню;...
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconІсторія економічних вчень як навчальна дисципліна. Навчально-методичний комплекс з елективного курсу «Історія економічних вчень»

1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconНаталія Папенко
Увага акцентується на ролі економічних, суспільно-політичних, гуманітарних чинників у розвитку освіти та науки. Система освіти Німеччини...
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconПредмет, завдання економічної науки та її місце серед інших наук Варіант 1
Доповніть наведене визначення економічної науки: Економічна наука вивчає, як створюються І
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconЛекція №1-2 Предмет І завдання історії фізики (4 год.) План лекції
Елементи методології фізичної науки (методи пізнання світу, проблеми фізичної науки, шляхи розвитку наукового знання)
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень icon3 Виникнення І розвиток держави І права США
Значення історії держави І права як науки та її місце її в системі юридичних дисциплін
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconЗародження І розвиток фізики як науки. Роль фізичного знання в житті людини І суспільному розвитку. Методи наукового пізнання

1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconПрограма фахового іспиту для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень,, магістр
Об'єкт І предмет економічної І соціальної географії. Місце економічної І соціальної географії в системі географічних наук. Структурна...
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconI. Узагальнена інформація щодо наукової та науково-технічної діяльності
Найважливіші результати прикладних досліджень, конкурентоспроможні прикладні розробки та новітні технології за пріоритетними напрямами...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка