1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень



Сторінка7/10
Дата конвертації13.02.2018
Розмір2.04 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема 7. Держава як суб’єкт макроекономічного регулювання
7.1. Роль і завдання держави в системі макроекономічного регулювання

7.2. Суть, цілі та засоби макроекономічної політики

7.3. Основні концепції реалізації макроекономічної політики
7.1. Роль і завдання держави в системі макроекономічного регулювання

У вітчизняній економічній літературі основним суб’єктом макроекономічної політики вважають державу. Проте такий підхід є дещо спрощеним. В макроекономіці застосовується дещо ширше трактування, згідно якого у макроекономічної політики є декілька суб’єктів: держава, регіональні та місцеві інституційні утворення, а також недержавні спілки та об’єднання. Змістовно управлінська діяльність цих суб’єктів макроекономічної політики істотно відрізняється. Держава наділена економічною та політичною владою, а спілки та об’єднання покладаються лише на свою економічну силу, оскільки законодавчої влади в них немає.



В макроекономіці використовується два терміни для характеристики діяльності держави: «функції держави» та «цілі макроекономічної політики». Обидва поняття є дуже близькими за змістом, але поряд з цим між ними існує певна диференціація. Поняття «функції держави» є більш ширшим, ніж поняття «цілі макроекономічної політики», яке охоплює визначену сферу діяльності держави. Мета здійснення такої політики полягає у реалізації теоретично обґрунтованих на рівні уряду завдань. Функції ж держави охоплюють різні сфери: економічну, політичну, військову, соціальну, міжнародну тощо.

Узагальнюючи існуючі підходи до визначення ролі держави в економіці, можна виокремити такі її основоположні економічні функції:


  1. забезпечення економічної та національної безпеки країни, конкурентоспроможності національної економіки;

  2. законодавчо-регулююча функція, пов’язана зі створенням правового поля в суспільно-економічній сфері на основі прийняття законів про підприємницьку діяльність, захист прав споживачів та інших правових норм для забезпечення нормальних умов функціонування національної економіки і рівної участі кожного індивіда в господарсько-трудовій діяльності;

  3. стабілізація, яка передбачає формування умов стійкого характеру шляхом впливу на ринкове середовище з метою подолання кризових явищ в економіці, спаду виробництва, зниження рівнів інфляції і безробіття, підтримки збалансованості структури національної економіки;

  4. координуюча функція, що забезпечує взаємодію саморегулювання і державного регулювання економіки з метою ефективного функціонування господарюючих суб’єктів національної економіки;

  5. стимулювання і підтримка конкуренції в рамках національної економіки;

  6. соціально-спрямовуюча функція, що передбачає соціальну орієнтацію виробництва і розподілу, включаючи розробку соціальних стандартів, системи соціальних гарантій населенню тощо;

  7. цілеорієнтуюча функція, що передбачає обґрунтування і розробку стратегії розвитку національної економіки, включаючи формування системи національного прогнозування, індикативного планування й державного програмування;

  8. аллокаційна функція, що передбачає здійснення коректування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту;

  9. контролююча функція, пов’язана із здійсненням контролю за виконанням законів, постанов уряду, державних стандартів, норм і технічних вимог;

  10. управління державною власністю, включаючи частки (паї) держави у власності господарських товариств;

  11. інформаційна функція, що передбачає забезпечення всіх економічних суб’єктів рівним доступом до інформаційних ресурсів;

  12. запобігання або усунення тимчасових (екстернальних) результатів (ефектів) економічної діяльності негативного характеру (наприклад, забруднення природного середовища);

  13. покриття частини трансакційних витрат, пов’язаних з функціонуванням підприємницьких структур.

Досвід розвитку світової економіки показав, що різні країни в певні періоди часу орієнтувались на ті чи інші функції в залежності від історичного етапу, національних традицій і інтересів, усвідомлення своїх можливостей і необхідності їх використання.

Успішна реалізація державою зазначених функцій передбачає вирішення двох найважливіших завдань стратегічного характеру. Перше завдання має на меті приведення функцій держави у повну відповідність з її потенціалом, під яким слід розуміти здатність держави ефективно здійснювати свою політику. Друге – пов’язане з необхідністю підвищення дієздатності державних інститутів, що передбачає:



  • здійснення ефективної законотворчої й регламентуючої діяльності держави;

  • забезпечення конкуренції в діяльності державних органів;

  • забезпечення ефективної взаємодії громадян і державних органів.

Зміст та інтенсивність реалізації функцій держави залежать від конкретного історичного періоду. Ключовою функцією держави вважається створення умов для формування й розвитку високоефективного ринкового господарства.

Специфіка функцій макроекономічного регулювання залежить від обраної моделі державного регулювання економіки, яка використовується в тій чи іншій країні. Варто зазначити, що більшість країн лише тяжіють до тої чи іншої моделі, тобто займають проміжні положення. Розглянуті класифікації є спрощеними та не враховують ряду більш специфічних моделей, які реалізовані в інших країнах та перебувають в процесі трансформації під впливом явищ, що мають місце у сучасній світовій економіці.


7.2. Суть, цілі та засоби макроекономічної політики

Успішне реформування та ефективність національної економіки в першу чергу залежить від правильного визначення пріоритетів і напрямів чинної макроекономічної політики. Сутність проблем макроекономічної політики на сучасному етапі розвитку полягає у недостатній ефективності її засобів, незначному впливі на реальні економічні показники та макроекономічні пропорції.

Наявні зміни у макроекономічних пропорціях є наслідком мінливих змін як зовнішніх чинників, зокрема попиту, так і внутрішніх – безпосередньо умов виробництва. Неузгодженість засобів макроекономічної політики, непослідовність в її проведенні знижують ефективність державного регулювання.

Економічна політика – це сукупність заходів, спрямованих на впорядкування руху економічних процесів, здійснення впливу на них чи безпосереднє визначення їх результатів. При цьому необхідно враховувати, що:


  • на економічну політику здійснюють вплив два чинники – зміна економічної ситуації, з одного боку, та зміна в економічному мисленні – з іншого. Обидва чинники взаємопов’язані, але в той же час їм притаманна відносна самостійність. З розвитком суспільства економічне мислення неминуче змінюється, оскільки змінюються, насамперед, уявлення людей про істинні та помилкові цінності. У зв’язку з цим навіть традиційні завдання нерідко доцільно вирішувати з нових позицій;

  • ефект від економічної політики вищий у тому випадку, коли сильніше здійснюється орієнтація на існуючі в дані країні реалії (політичні сили, рівень розвитку країни, її виробничо-технічний потенціал, стан соціальної інфраструктури, інституційний лад);

  • економічна політика є вирішальним засобом підтримки політичного курсу влади.

Державна економічна політика може розроблятися і реалізовуватися на кількох рівнях залежно від масштабу розв’язуваної проблеми або охоплення суспільної сфери. Ці рівні визначають цілі і стратегію політики, характер організацій та індивідів, що беруть у ній участь, методи здійснення і наслідки. Зазвичай виділяють три рівні державної економічної політики:

  • макрорівень (у масштабах країни або групи країн);

  • мезорівень, що включає окремі сфери і напрямки;

  • мікрорівень, на якому розв’язуються локальні проблеми.

Відповідно, виокремлюють також загальнодержавну, регіональну та місцеву політики. Зрозуміло, що межа між ними досить умовна. Так, зокрема, загальнонаціональна державна економічна політика передбачає доведення її засад до низових ланок державної влади, а також можливість безпосередньо впливати на конкретних громадян держави, регіональна політика поширюється на територію регіону, місцева – на територію територіальної громади.

Окрім вищеперерахованих критеріїв, економічну політику держави можна характеризувати за змістом, параметрами, суб’єктами, об’єктами, цілями, механізмами, напрямками.





Макроекономічною політикою можна вважати різновид державної економічної політики, що розглядається як сукупність заходів на загальнонаціональному рівні, які спрямовані на впорядкування економічних процесів, здійснюють на них вплив або наперед визначають їх результати. Реалізація макроекономічної політики є процесом досягнення цілей макроекономічного розвитку, в чому проявляється її зв’язок з макроекономікою.

Предметом макроекономічної політики є функціональні механізми і засоби досягнення кінцевих цілей макроекономічного розвитку країни.

Необхідність макроекономічної політики зумовлена:


  • недосконалістю ринкового механізму, який саморегулюється на даний момент і не завжди враховує перспективу;

  • певною соціальною доктриною держави, яку необхідно реалізовувати;

  • необхідністю гарантій державної безпеки, в т.ч. економічної безпеки;

  • негативним впливом зовнішніх чинників на національну економіку, в т.ч. процесами глобалізації.

Підвищення ефективності макроекономічної політики вимагає раціонального поєднання дії керованих централізовано і саморегулюючих ринкових процесів, створення сприятливих умов для розвитку національної економіки.

Під суб’єктами економічної політики у вітчизняній літературі зазвичай розуміють саму державу. Проте такий погляд є спрощеним. В економічній теорії застосовується більш ширший підхід. Суб’єктів економічної політики декілька. До них належать: держава, регіональні та місцеві інституційні утворення, що входять до її складу, а також недержавні спілки та об’єднання.

Способи дій даних суб’єктів різні. Держава наділена економічною та політичною владою. Спілки та об’єднання можуть спиратися лише на власну економічну силу.

За сучасних умов економічна політика визначається:



  • концентрованим характером – держава мобілізує великі матеріальні та грошові ресурси, поєднує економічні й адміністративно-правові форми, регулює не тільки внутрішні, а й зовнішні умови виробництва;

  • масштабністю – держава проводить короткострокову і довгострокову політику, охоплює різні сфери і рівні господарської діяльності;

  • постійним характером, тобто вона є невід’ємним елементом сучасного життя;

  • різноманітними методами впливу на економіку (економічні, соціальні, правові, адміністративні).

Як багатопланове явище макроекономічна політика характеризується низкою параметрів: суб’єкти (які здійснюють реалізацію даної політики), цілі, механізми їх реалізації і напрямки регулюючих заходів держави (табл. 8.1).

Очевидно, що на даний час склалася комплексна система постійного державного впливу на економіку, яка функціонує на основі досягнень НТП і ґрунтується на ідеях тієї чи тієї наукової економічної школи. Інакше кажучи, економічна політика спирається на економічну науку, яка визначає її сутність, завдання і методи реалізації.



Мета державної політики, яка залишається незмінною в будь-який період на будь-якій стадії розвитку країни, – стимулювання ефективності ринкової економіки, пом’якшення суперечностей ринкового механізму, тобто йдеться про те, що державна політика має бути пов’язаною з ринковим механізмом. Завдання ж економічної політики диктуються тими потребами розвитку, які висуває сучасна дійсність. Отже, залежно від періоду розвитку міняються не тільки завдання економічної політики, а і її види: антициклічна, антиінфляційна, економічного зростання або стабілізації.

Практика економічної політики в країнах з розвинутою ринковою економікою виробила стандартну групу показників, сукупність яких досить реально відображає кінцеву ціль макроекономічної політики. Без сумніву, що в різних країнах у визначені відрізки часу їх склад може дещо змінюватися – за кількістю визначених цілей, за їх ієрархічною послідовністю. Однак, ядро цілей завжди залишається стійким. Керований соціально-економічний розвиток держави передбачає реалізацію певної множини цілей, які включають кінцеві цілі або основні (стратегічні), а також менш значущі, які поділяються на довгострокові, короткострокові, проміжні, інструментальні та інші.


В економічній літературі розрізняють, як правило, чотири конкретно-цільових групи цілей:



  • економічне зростання;

  • повна зайнятість;

  • стабільний рівень цін та стійкість національної валюти;

  • зовнішньоекономічна рівновага.

Вони у своїй сукупності визначають основні прикладні завдання економічних систем. Однак, низка цілей макроекономічної політики для держав, що лише перейшли до ринкових умов господарювання, може виглядати значно ширше, а послідовність їх виконання певною мірою відрізнятися від тої, що притаманна високорозвинутим західним країнам. До того ж, в складі цілей може бути певна специфіка, що викликана недостатньою зрілістю ринкових відносин, труднощами перехідного періоду.

Для державної економічної політики характерна ієрархічна підлеглість цілей, яку можна подати як «дерево» або «піраміду» цілей.



Вибір пріоритетів макроекономічної політики, успіх їх реалізації багато в чому визначаються інституційними обставинами. Мова йде про якісні ознаки програм соціально-економічного розвитку та програм, що складаються й затверджуються урядом.

За роки ринкових реформ макроекономічна політика України пройшла щонайменше три основних етапи. На першому етапі (упродовж 1992-1995 рр.) уряд упровадив фіскальну політику, що підтримувалася м’якою монетарною. Значні обсяги бюджетного дефіциту покривалися за рахунок кредитних емісій Національного банку. Це зумовило розкручування інфляції до гіперінфляції.

Другий етап (1995-1998 рр.) був пов’язаний з уведенням національної грошової одиниці – гривні та характеризувався переходом до жорсткої монетарної політики, яка передбачала жорсткі обмеження грошової маси, високий рівень обов’язкових резервів комерційних банків, облікової ставки НБУ, активні дії держави з продажу цінних паперів. Відбулося підвищення ставки відсотка в економіці, обмеження кредитних ресурсів для приватного сектора, витиснення інвестицій з реального сектора економіки. Ситуація, за якої тривалий час існував високий рівень дохідності у фінансовому секторі на фоні низької дохідності та падіння обсягів виробництва в реальному, спровокувала загальну кризу усієї фінансово-кредитної системи та інфляцію. Фінансова криза 1998 року в Україні проявилася частково у підвищенні темпів інфляції, падінні курсу національної валюти і частково у кризі банківської системи і державних фінансів.

На третьому етапі (з 1999-го р.) відбулося пом’якшення грошово-кредитної політки. Спостерігалося поступове зниження її параметрів: облікової ставки НБУ (з 50% у 1999 р. до 8,5% у 2006 р.), норми обов’язкових резервів комерційних банків, доходності за облігаціями внутрішньої державної позики. Послаблення грошово-кредитної політики стало обов’язковою передумовою спрямування фінансових ресурсів у реальну економіку, пожвавлення економічного зростання. У порівнянні з попереднім періодом була знижена жорсткість податкової політики. Відбулося поступове зниження податкового тиску на товаровиробників, пер за все, за рахунок зборів, що входять до собівартості продукції. Суттєво послаблено податковий тягар для сільськогосподарських товаровиробників, запроваджена спрощена система оподаткування для суб’єктів малого підприємництва. Розвиток реального сектора, зростання обсягів виробництва з 2000 р. сприяли розширенню податкової бази, збільшенню доходів бюджетів усіх рівнів, утворенню його позитивного сальдо.

Розробляючи концепцію цілей макроекономічної політики держава повинна виходити з необхідності вироблення логічно обґрунтованої системи, яка позбавлена суперечностей. У процесі практичної реалізації економічної політики створити гармонійну систему, що складається із сукупності конкретних даних, доволі складно. Це пов’язано з двома обставинами:



  • по-перше, саме формулювання конкретної цілі являє собою певну складність – у суспільстві завжди існують різноманітні уявлення про цілі. В цьому полягає основа конфліктної ситуації (її розв’язання передбачає використання політичних установок держави);

  • по-друге, практика регулювання економічних процесів показує, що виконання однієї цілі спроможне загальмувати реалізацію іншої або навіть зробити це неможливим.

Існує діалектичний взаємозв’язок цільових установок, з одного боку, і неможливість одночасного їх досягнення – з другого. Доречно з цього приводу навести слова А.Енштейна: “Наш час характеризується досконалими засобами й безладними цілями”.

Формуючи комбінування ряду конкретних цілей для їх практичного здійснення, економісти визначили його як “магічний багатокутних цілей”. В “магічному багатокутнику цілей” можна вказувати різку кількість цілей. Цей склад – при більш широкому підході – включає сім цілей, при більш вузькому – тільки три. В останньому випадку цілі економічного зростання та повної зайнятості розглядаються економістами як єдине ціле.

В макроекономічній теорії ставилися завдання визначення найкращої, оптимальної макроекономічної політики. Основи даного напрямку закладені в базовій теорії першого нобелівського лауреата з економіки, голландського економіста Яна Тімбергена. У своїй праці “Теорія економічної політики” (1952 р.) він визначив послідовність кроків формування такої політики. На думку автора: перше – це формулювання головних цілей, яких бажано досягнути, друге – визначення показників, в яких можна виміряти цілі, третє – підбір поліпшених інструментів, які має у своєму розпорядженні уряд.


Я.Тімберген розробив модель економічної політики у вигляді простих лінійних функцій, об’єднавши цілі та інструменти.

Він показав, що для проведення успішної макрополітики стосовно кожної цілі має бути використаний свій окремий незалежний набір інструментів.



Т1 = а1І1 = а2І2,

Т2 = в1І1 = в2І2,

де Т1, Т2 – цілі макроекономічної політики; І1, І2 – інструменти макроекономічної політики; а, в – коефіцієнти впливу кожного інструменту.

В такому випадку знімається проблема “магічного трикутника”. В реальних умовах не існує повністю незалежних наборів інструментів регулювання. Наприклад, податкова політика може бути використана як для підвищення доходів бюджету, так і для зниження податкового тиску. Зауважимо, що займається цими питаннями один тай самий податковий орган.

Нобелівський лауреат Роберт Манделл розвив ідеї Я.Тімбергена, запропонувавши ще одну ланку у встановленні взаємозв’язку цілей та інструментів макроекономічної політики. На його думку, кожен інструмент політики повинен бути підпорядкований окремому незалежному інституту. Відповідно, відбудеться децентралізація прийняття рішень і буде проводитись оптимальна економічна політика.

У 70-ті рр. ХХ століття Роберт Лукас відмітив той факт, що самі інструменти макроекономічної політики змінюються у процесі їх використання. Тому використання лінійних залежностей, на думку автора, є неправомірним. У теорію економічної політики держави він ввів поняття раціональних очікувань. Так, наприклад, ефект від змін у податковому законодавстві багато в чому залежить від раціональних очікувань компаній і домашніх господарств.

Для досягнення як кінцевих, так і проміжних цілей макроекономічна політика використовує відповідні засоби, які вважають інструментарієм даної політики. Розрізняють засоби:



  • первинні – ті, які започатковують цілеспрямовані дії макроекономічної політики і на які держава впливає безпосередньо;

  • вторинні – ті, за допомогою яких держава впливає на кінцеві цілі.

Наприклад, державні цінні папери – це первинний засіб. Отже, якщо Національний банк здійснює операції з цінними паперами (продає чи купує), то він впливає на величину грошової маси. Остання при цьому виступає вторинним засобом.

Методи і засоби макроекономічної політики становлять цілісну систему, проте вони не є незмінними. Їх використання залежить від рівня економічного розвитку країни та від характеру панівних політичних сил, які реалізують економічну політику.

Засоби та інструменти макроекономічної політики еволюціонували разом із історичним етапом розвитку економіки різних країн світу:


  • етап І – пряме втручання у господарські процеси через цінове регулювання, дозвіл або заборону певного виду діяльності;

  • етап ІІ – перехід до непрямих методів державного регулювання економіки.


7.3. Основні концепції реалізації макроекономічної політики

Теоретичні принципи, що формулюються макроекономікою, є засобом осмислення фактів та прогнозування динаміки розвитку економічних явищ. На цій підставі будується макроекономічна політика – сукупність цілей та заходів їх досягнення у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання благ. Макроекономічна політика покликана відбивати інтереси суспільства та сприяти зміцненню національної економіки. Як відомо з курсу макроекономіки, вона розподіляється на позитивну та нормативну, які у своїй єдності є основою для оцінки макроекономічних тенденцій та розробки макроекономічної політики.



Позитивна макроекономічна теорія розглядає явища, процеси та тенденції, що мають місце в економіці. Прикладом позитивної макроекономічної теорії може бути наступне положення: в економіці спостерігається підвищення цін на 15%, тобто має місце інфляція. Нормативна макроекономічна теорія формулює положення стосовно тих процесів, які повинні відбуватися, та вживання бажаних заходів. Наприклад, для підвищення темпів економічного зростання необхідно збільшити обсяг інвестицій в економіку.

Макроекономічна політика, формуючи загальні умови, в яких діють індивідуальні виробники та споживачі, розробляється та реалізується на основі моделей, формальних чи неформальних. Як влучно відмітив Дж.М.Кейнс, політичні діячі, які вважають, що вони не підпадають ні під чий вплив, насправді виявляються інтелектуальними рабами деякого, вже не модного, економіста. Тому вивчення економічних ідей, особливо представлених у моделях, необхідне та надзвичайно корисне для виявлення закономірностей прийняття рішень та реалізації макроекономічної політики.

Підтвердження тісного взаємозв’язку теорії науки макроекономіки з відповідною національною економічною політикою держав дає історія економіки.

Нагальну потребу в активній економічній політиці держави як важливому факторі успішного розвитку економіки обґрунтував ще Ф.Ліст, підтримав К.Родбертус, розвинув В.І.Ленін і в оновленій формі сформулював Дж.М.Кейнс.

Класичний та кейнсіанський підходи до заходів і форм проведення економічної політики різні. Відповідно до кейнсіанської концепції необхідна активна систематична макроекономічна політика для стабілізації ринкової економіки, яка не має внутрішніх регуляторів забезпечення повної зайнятості, стабільного зростання.

На думку прихильників класичного напрямку, макроекономічна політика переважно пасивна, так як економіка внутрішньо стабільна та автоматично опиняється в стані довгострокової рівноваги. У такій економіці державне втручання повинно бути зведено до мінімуму. Активні дії держави доцільні лише в окремих випадках порушення рівноваги. Ці погляди знайшли своє відбиття у формах проведення економічної політики у різних країнах у різні періоди часу. Так, від часів подолання Великої депресії (1929-1933 р. р.) та майже до кінця 60-х років ХХ століття заходи щодо економічної політики урядів багатьох країн спиралися на рекомендації, розроблені представниками кейнсіанської школи. Вони пропонували добитися економічної стабілізації за допомогою стимулювання сукупних видатків завдяки зміні державних витрат, податків та пропозицій грошей. Економічна політика 80-х років, яку проводили адміністрація Р.Рейгана у США, уряд М.Тетчер у Великобританії, базувалася на рекомендаціях неокласичного напрямку (зокрема, Р.Лукас, Дж.Б’юкенен, К.Ерроу, В.Нордхаус, М.Фрідмен та інші) та на теорії економіки пропозиції.

Зміст і форми економічної політики з часом ускладнюються, але життєво важливою умовою раціонального функціонування економіки вона залишається і в майбутньому. Багатоаспектність економічних реалій В.Ойкен класифікував так: сукупність економічних процесів; різні види економічних порядків; економічна політика. Він уважав останньою функцією економічних порядків – сукупності умов, які включають як фактори об’єктивні (потреби, ресурси, техніко-технологічні умови), так і законодавчі, соціальні, в тому числі і вдачу, звичаї, духовно психологічний настрій, та інші інститути (профспілки, підприємницькі спілки тощо).

Узагальнюючи історичну практику, В.Ойкен пропонував таку типологію економічних політик: політика свободи дій суб’єктів господарювання (laissez-faire); політика планово-централізованого (повністю чи частково) керування економікою; політика «середнього шляху»; політика конкурентного порядку; точкова політика. Перші два типи політики (свободи дій та планово-централізованого керування) досить широко розглянуто в літературі, тому ми їх не коментуємо. Політика «середнього шліху», за В.Ойкеном, має передбачати ту чи ту міру державного втручання в ринкову економіку, знаходження компромісу між ринком і плановим господарством, зокрема політику «повної зайнятості», дії щодо втручання держави в розподільні відносини та кон’юнктурне регулювання.

За політики конкурентного порядку держава має створювати умови, які максимально сприяють розвитку конкуренції. Головне завдання такої політики – обмеження або недопущення тенденцій до концентрації економічної влади (монополізму). До змісту точкової, або пунктирної, економічної політики В.Ойкнен включає систему політико-правових дій держави, орієнтованих на розв’язання окремих макроекономічних проблем та на захист конкретних сфер. Вчений оптимальним вважав конкурентний порядок і політику конкурентного ринку, функції якого (порядку) не мають виходити «за ази меж пристосування».

В сучасних умовах концепція державної економічної політики ґрунтується на чотирьох елементах: аналіз стану економіки, аналіз цілей, аналіз відповідності інтересам системи та аналіз застосування інструментів державного регулювання. Формування раціональної державної економічної політики розпочинається із аналізу реального стану економіки. Такий аналіз проводиться на конкретному господарському рівні, визначаючи вразливі місця в економіці країни, галузі, регіону, сфери, оцінюється терміновість розв’язання проблем, альтернативні наслідки усунення або не усунення негативних явищ.

Наступний елемент починається із окреслення всіх можливих цілей взагалі, тобто з так званої каталогізації цілей. Потім додається характеристика кожної цілі: її відносять до попередніх, проміжних або кінцевих, кількісних або якісних, короткострокових або середньострокових. Деякі цілі можуть одночасно мати різні характеристики. У цьому випадку потрібно виокремити головні з них з огляду на сучасну ситуацію. Завершується аналіз побудовою дерева цілей – динамічної системи ієрархії, підпорядкування цілей, тимчасового розподілу їх за рангами та формулювання перспектив переміщення цілей у середині дерева.

Третій елемент нерозривно пов’язаний із питанням, відповідь на яке принципово впливає на формування концепції державної економічної політики. Дане питання звучить наступним чином: наскільки принципи ринкової економіки є недоторканою цінністю, якою мірою від них можна відступати за збереження панування цих принципів для їх же порятунку. Питання це надзвичайно важливе, оскільки від нього залежать можливості застосування адміністративних засобів регулювання, державного програмування, націоналізації і розвитку державного сектору.

До завершального елементу – аналізу застосування інструментів державного регулювання економіки – відносять з’ясування умов застосовуваності окремих регулюючих важелів, їх відповідності цілям, сумісності окремих важелів регулювання і достатності обґрунтування необхідності їх застосування.

Концепція державної економічної політики не може мати безконфліктного характеру, оскільки кожна регулююча акція неминуче зачіпає чиїсь інтереси, зміцнює мотивацію господарської поведінки суб’єктів. Тому концепція, що розробляється, має враховувати, які групи господарських суб’єктів виграють, а які зазнають збитків від здійснення цієї концепції, як зміняться відносини між господарськими групами за інтересами, які нові проблеми можуть виникнути і як вони відіб’ються на соціально-політичному або економічному становищі країни.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconТема № Місце І значення конфліктології в системі юридичних наук- 2 год
Конфліктології як науки. Теоретичні основи І проблеми позитивного розвитку сучасної вітчизняної конфліктології
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconТема. Біологія як наука. Предмет біології, її основні галузі та місце серед інших наук. Рівні організації біологічних систем. Основні методи біологічних досліджень
Знання учнів про біологію як науку; ознайомити з основними галузями біології; проаналізувати особливості, властиві кожному рівню;...
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconІсторія економічних вчень як навчальна дисципліна. Навчально-методичний комплекс з елективного курсу «Історія економічних вчень»

1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconНаталія Папенко
Увага акцентується на ролі економічних, суспільно-політичних, гуманітарних чинників у розвитку освіти та науки. Система освіти Німеччини...
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconПредмет, завдання економічної науки та її місце серед інших наук Варіант 1
Доповніть наведене визначення економічної науки: Економічна наука вивчає, як створюються І
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconЛекція №1-2 Предмет І завдання історії фізики (4 год.) План лекції
Елементи методології фізичної науки (методи пізнання світу, проблеми фізичної науки, шляхи розвитку наукового знання)
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень icon3 Виникнення І розвиток держави І права США
Значення історії держави І права як науки та її місце її в системі юридичних дисциплін
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconЗародження І розвиток фізики як науки. Роль фізичного знання в житті людини І суспільному розвитку. Методи наукового пізнання

1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconПрограма фахового іспиту для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень,, магістр
Об'єкт І предмет економічної І соціальної географії. Місце економічної І соціальної географії в системі географічних наук. Структурна...
1 Історія розвитку макроекономічної науки Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень iconI. Узагальнена інформація щодо наукової та науково-технічної діяльності
Найважливіші результати прикладних досліджень, конкурентоспроможні прикладні розробки та новітні технології за пріоритетними напрямами...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка