1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість



Сторінка4/9
Дата конвертації17.03.2018
Розмір0.59 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

5. Наука і центри освіти

Центрами освіти на Русі в період розцвіту київської держави були передовсім Київ і Новгород, а поряд з ними велике значення мали Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир Волинський. Там були школи, бібліотеки, там проживали найбільш освічені люди того часу, а були ними, в першу чергу, духовенство. Серед них було найбільше учителів, письменників, ораторів, живописців, літописців та інших, Вони були творцями тодішньої української науки, яка, як і уся тодішня культура, була спершу у повній залежності від Візантії, що була тоді, побіч Риму, другим світовим центром науки й літератури.

І так з Візантії, або за її допомогою, були дуже поширені тоді твори письменника VIII ст. Івана Дамаскина з питань філософії, діалектики і граматики. І ці три галузі знань пронизували середньовічну освіту на Русі аж до початку XVII ст. Популярними були теж збірники, як от "Пчела", з уривками з творів античних філософів та істориків (як от "Хроніки" Малали чи Гамартоли, але згодом наука київського періоду почала поволі емансипуватись з-під цього впливу, зокрема в ділянці тих знань, що стосувались українських і загально-слов'янських земель, якими візантійська наука мало цікавилась} Ці; перші спроби тодішнього українознавства бачимо вже в літописах з цих часів, де є багато матеріалу про. початки, розвиток і стан українських земель у різні періоди історії того часу. З них згодом розвинулась українська історіографія, а в парі з нею й оригінальна українська література.

Зовсім окреме значення має складена на основі норм українського звичаєвого права законодавча пам'ятка - "Руська Правда". Це збірка законів кн. Ярослава і його наступників, яка лягла в основу Литовського статуту і законодавства гетьманської доби. Ця пам'ятка цікава ще й своєю майже чистою східнослов'янською мовою, без елементів церковно-слов'янських, прозорою будовою речень та словником вже давно забутих слів-термінів.


6. Природознавчі та інші науки

Крім абстрактних знань з богословії і філософії, були поширені на Русі знання природознавчих наук, а теж медицини, астрономії і, очевидно, математики.

Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови, як от популярна зоологія "Фізіолог", про створення світу - "Шестоднев". Відомості з географії обмежувались до одного джерела, а це - космографії Козми Інікоплова, візантійського письменника з IV ст., який відкинув був вчення Птоломея, що земля є кулею, і намагався доказати, що земля, це чотирикутна площа, на краях замкнена стінами, що сягають до небесного склепіння.

Окремо від інших наук треба згадати медицину. Першими лікарями на Русі були ворожбити і знахарі, всякі „віщуни" і „кудесники", мужчини і жінки. Лікували замовлюванням і заклинаннями. Існувала отже своєрідна медицина, яка, крім різних зел, мастей, порошків і т.п., передбачала теж водолікування, нагрівання і т.п.

Але згодом появляються вчені лікарі, що проживають по княжих дворах або при монастирях. Згадує про них печерський Патерик, напр. про Антонія Печерського, монаха-іконописця і лікаря Алімпія, та інших лікарів, як напр. Пімена, Агапія. У XII ст. дуже відомим лікарем був Петро Сірянин. З медичною літературою була обізнана княжна Евфрозина з Чернігова.

Та найбільше вславилась княжна Евпраксія-Зоя (дочка Мстислава Володимировича і внучка кн. Мономаха). У 1112 р. вона вийшла заміж за візантійського імператора Иоана Комнена, і під час коронації прийняла ім'я Зоя. Ще молодою князівною вона цікавилась медициною, а в Греції поглибила свою медичну освіту і була автором першого медичного наукового трактату "Алімма" (масті). Книга має п'ять частин і 29 розділів, і по сьогодні зберігається в бібліотеці Медічі у Флоренції.


7. Писемність

Одним з найбільш складних у сучасній історіографії є питання про походження слов'янської писемності. До нашого часу збереглися дві слов'янські азбуки - глаголиця та кирилиця. Вчені не дійшли єдиної думки щодо того, яка з них найдавніша і яку створив автор слов'янської азбуки - просвітитель Костянтин Філософ (Кирило). Болгарський письменник кінця IX ст. Чорноризець Храбр писав, що спочатку слов'яни не мали писемності, а лише "черти й резы". Він пов'язує використання слов'янами грецького та латинського алфавітів з прийняттям християнства. Слов'янська азбука, на думку Храбра, була започаткована Кирилом.

Проте вчені стверджують, що слов'яни ще до прийняття християнства користувалися грецьким алфавітом, доповнивши його літерами, які відповідали слов'янській фонетиці. Ця писемність існувала досить довго, і лише в 863 р. Кирило винайшов глаголиці. Через складність накреслення літер вона не набула значного поширення. На початку X ст. у м. Преславі за часів болгарського царя Симеона офіційного статусу набуло протокирилівське письмо, яке після вдосконалення дістало назву "кирилиця". Отже, кирилиця і глаголиця - оригінальні системи писемності слов'ян.

Писемні джерела, археологічні знахідки свідчать, що писемність на східнослов'янських землях була задовго до офіційної дати прийняття християнства. Письмові договори Русі з греками 911 та 944 рр. укладались двома мовами - грецькою і руською. У договорі князя Ігоря 945 р. одним з пунктів обумовлено, щоб посли і купці, прямуючи з Русі у Візантію, пред'являли князівські грамоти. Чимало написів до 988 р. на матеріальних пам'ятках виявлено археологами. До першої половини X ст. належить напис на керамічному посуді, знайденому у Гнєздовському могильнику (Смоленська обл). Один з найдавніших алфавітів, відкритий нещодавно на стінах Софійського собору, свідчить про застосування поряд з грецькими літерами і слов'янських. Подекуди на пряслицях, ливарних формах, господарському посуді, цеглі, металі, дереві позначали власників речей або імена майстрів, вказували їх призначення. Визначним свідченням давньоруської писемності стали берестяні грамоти, знайдені в Новгороді та деяких інших містах, які містять відомості про різного роду господарські і побутові справи. Отже, писемність була значно поширена у східних слов'ян.

Після запровадження християнства як державної релігії на Русі спостерігається бурхливий розвиток церковної і світської літератури. Мову цих книг називали церковнослов'янською, або староболгарською, оскільки нею у ті часи розмовляли предки нинішніх болгар. Церковнослов'янська мова відрізнялась від живої розмовної мови українців, білорусів, росіян і насамперед була мовою церкви, а також школи й літератури.

Таким чином, мовою писемності в Україні, як і в усій Європі, в ранньому середньовіччі стала мова церкви. Тривалий час вона відігравала таку ж роль, як грецька або латинська мова у Західній Європі. Вводити живу розмовну мову в літературу тоді ніхто спроби не робив, як не вводили певний час живі європейські мови на місце всевладної для народів Західної Європи латині. Однак у романських народів рідна мова знайшла досить широке застосування у культурному житті вже у XII-XII ст.; у Німеччині - особливо інтенсивно в ході Реформації. У східнослов'янських народів церковнослов'янська, або староболгарська мова була більш зрозумілою народним масам, ніж латинська мова для народів Західної Європи, і тому вона затрималась як писемна на довший період. Вона ніколи не була і не стала розмовною мовою, засобом повсякденного спілкування, однак сприяла виробленню своєрідної літературної мови в Україні, а також у росіян і білорусів.

Уже в найдавніших пам'ятках, таких як "Ізборники Святослава" (XI ст.) або "Проповіді" Григорія Богослова (XI ст.), виявляються виразні сліди живої народної української мови з місцевим діалектним забарвленням, що відрізняє їх від пам'яток північних районів (наприклад "Новгородських міней"). Численні переписувачі книг - українці мимоволі вводили у старослов'янську мову живу українську розмовну лексику і дедалі більше "українізували" її. Так, в "Ізборниках Святослава" зустрічаємо характерне для української мови вживання замість есьмь, камінь; о замість є після ж, ч, ш, щ: чоловіка, жона і т.д.

Особливо наочно народна українська мова проявилася в оригінальних пам'ятках, які не були копіями церковнослов'янських творів. До них належать насамперед давні літописи та "Слово про похід Ігоря". Жива розмовна мова дійшла до нас з тих далеких часів не тільки через пам'ятки нашої культури, а й через твори чужоземців. Візантійський історик і мандрівник Пріск Латиський 448 р. на території України записує два народних слова: "мед" і "страва", що не потребують перекладу на сучасну українську мову.В. одному із записів єврейського письменника Петах'ї Регенсбурзького (XII ст) знаходимо чисто українську форму назви головної річки України - Дніпро, тоді як у літописах та інших давніх творах панує церковнослов'янське - Днепрь.

З часом книжна мова дедалі більше еволюціонізувала в бік наближення до живої народної мови. Особливо яскраво це відбивають грамоти XIV-XVI ст., просякнуті могутньою течією української мови. Складний процес взаємодії книжної (літературної) і народної мов тривав до кінця XVIII ст., коли остання врешті-решт стала основою української літературної мови.

Запровадження християнства зумовило поширення перекладів творів візантійських авторів, що забезпечувало залучення Русі до культурного життя тогочасної Європи. Автор "Повісті врем'яних літ" згадує, що Ярослав Мудрий зібрав багато писарів і з ними перекладав книжки з грецької на церковнослов'янську мову. Значного поширення на Русі набули також твори болгарських авторів. Болгарська мова, близька до мов східних слов'ян, сприяла їх поширенню і сприйняттю. На Русь була перенесена література християнського вчення - Старий і Новий Завіти, тексти проповідей в повчань "отців церкви" - Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста та ін. Давні книжники, переписуючи ці літературні пам'ятки, супроводжували їх коментарями, - переказом історичних подій, сюжетами місцевого життя.

Від XI ст. збереглося небагато пам'яток писемності. Це рукописні книжки на пергаменті, художньо оформлені заголовними літерами, заставками, ілюстраціями. До них належать Остромирове євангеліє (1056-1057), написане для новгородського посадника Остромира київським ченцем Григорієм; два "Ізборника Святослава" (1073, 1076) - книжки для світського читання повчального характеру; Архангельське євангеліє (1092); Туровське євангеліє (XI ст.) та ін.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість icon1. Назвати особливості культури дохристиянської Русі. Загальна характеристика зарубинецької та черняхівської культур
Розвиток театру на Україні 17-18 ст Назвіть основні види театральних вистав, драматургів
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconЗавдання для самостійної роботи усна народна творчість – основа пізнання навколишнього світу

1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість icon8 клас Українська літературні диктант Усна народна творчість Асоціативний диктант
Прізвище відомого російського й українського художника-мариніста, що народився у Феодосії
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість icon5 клас українська література Усна народна творчість Казка «Названий батько»
Народні байки. «Як ворона дістала зі збанка води», «Не впусти рака з рота», «Миша, жаба І каня»
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconДоба Київської Русі: Доба Київської Русі
Уявіть, що ви історик І хочете написати книгу про минуле. Кого ви оберете своїми героями: відомих діячів, невідомих поки що осіб...
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconЗаняття: Кераміка Київської Русі x-xiiст
Мета: Ознайомити гуртківців з керамікою часів Київської Русі, дати стислі відомості про сільське та міське гончарство, формувати...
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconОсновні питання з дисципліни
Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconУрок № Дата проведення
Тема. Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст., стильове розмаїття
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconДавидченко А. В. Аскольдові походи на візантію як першопричина хрещення русі
За Аскольда до складу Київської Русі входили землі полян, деревлян, дреговичів та південно-західної частини сіверян
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconЗарубіжна література 10-11 класи Рівень стандарту
Загальна характеристика розвитку культури та лі­тератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка