1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість



Сторінка8/9
Дата конвертації17.03.2018
Розмір0.59 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

13. Архітектура і мистецтво

Писемні джерела, археологічні дослідження, залишки пам'яток свідчать про високий рівень розвитку в X-XIII ст. будівництва, архітектури і образотворчого мистецтва в Україні-Русі. Створення Давньоруської держави було нерозривно пов'язане з необхідністю боронити кордони країни від нападу кочових племен. Особливо загрожували кочівники південним землям. Захищаючи підступи до Києва, князі збудували міста-фортеці на річках Сулі, Трубежі, Стугні та Ірпені. Замість звичних на той час земляних валів з частоколом і ровом східні слов'яни будують зруби-городні, засипані всередині землею, влаштовують заборола-бруствери з бойовими майданчиками для воїнів. Висота валу досягала 10-16 м. Це укріплення доповнював рів з водою та підйомний міст через нього.

Головною частиною кожного міста був детинець, більш ранній за забудовою. Тут розміщувався княжий двір, кафедральний собор, резиденція єпископа. Ця частина міста була краще укріплена. За її межами будували торжища, будинки бояр, дружини, ремісників. Більшу частину становили дерев'яні споруди. Традиції їх створення мали глибокі корені в народній архітектурі дохристиянських часів і були успадковані майстрами X-XI ст. Перші християнські храми також споруджувались з дерева. Це, зокрема, церкви Іллі на Подолі у Києві та на місці поховання князів Бориса і Гліба у Вишгороді. Дерев'яна архітектура мала великий вплив на будівництво кам'яних культових споруд, князівських палат (палац Святослава у Києві).

Із запровадженням християнства на Русі значного поширення набуває будівництво мурованих храмів. Руська церква, яка мала свої витоки у Візантії з її високим рівнем розвитку архітектури мистецтва, теж прагнула силою художньо-емоційного впливу діяти на віруючих. Велич архітектурних споруд, їх художнє оздоблення справляли глибоке враження на вчорашніх язичників, сприяли утвердженню їх у християнській вірі. Краса богослужіння у візантійській церкві стала однією з причин того, що між болгарською, німецькою і грецькою церквами посли Володимира Святославича вибрали для Руської землі християнство візантійського обряду. Літописець пише, що, повернувшись до Києва, посли розповідали про красу богослужіння у греків: "Не знали, де ми є - на небесах чи на землі... Ми не можемо забути тієї краси". Християнство дало значний поштовх розвитку архітектури, монументального, образотворчого і декоративного мистецтва.

Першим кам'яним християнським храмом на Україні-Русі була Десятинна церква у Києві, збудована у 989-996 рр. Вона стала останнім притулком киян під час оборони міста від тата-ро-монголів у 1240 р. До нашого часу зберігся лише фундамент храму. Згадуючи про початок її будування, літописець пише, що Володимир, "живучи законом християнським", задумав створити муровану церкву святої Богородиці і послав привезти майстрів від греків. На цей храм князь відрахував десяту частину своїх прибутків, звідки і пішла в народі назва церкви - Десятинна. Вона була оздоблена мозаїками і фресками, прикрашена вишуканими тканинами та коштовностями з Візантії. Десятинна церква за часів Володимира і Ярослава була головним собором, політичним та громадським центром міста. У 1037 р. головним собором столиці Київської Русі стала Софійська церква, збудована Ярославом на місці розгрому печенігів.

Архітектура Київської Софії значно вплинула на розвиток. мистецтва в інших регіонах Київської Русі. На зразок цього собору і з такою ж назвою були збудовані храми в Новгороді та Полоцьку, їх спорудження символізувало політичне й культурне єднання слов'янських земель. Собор являв собою п'ятинефний хрестовидний храм, з усіх боків оточений відкритою галереєю, яка пізніше була замурована. На другому поверсі собору розміщувались хори - місце, де молився князь та його сім'я. Споруду завершували 13 бань, покритих металом олив'яного кольору. Інтер'єр храму прикрашали мозаїка, фрески, різьблення по мармуру. Спорудження Київської Софії на зразок константинопольської стало також виявом політичного суперництва Київської Русі з Візантією.

Поруч із Софією на честь християнських патронів князя Ярослава та його дружини Інгігерди були збудовані Георгіївська та Іринінська церкви. За часів Ярослава Мудрого територія укріпленої князівської частини міста значно розширилась. Київ був обнесений валом заввишки 11 м, на якому були зведені дубові стіни. Головним в'їздом у місто були Золоті ворота, споруджені на зразок константинопольських.

На початку XI ст. велике будівництво розгорнулось у багатьох давньоруських містах. Зокрема, в 30-х роках за наказом Мстислава Володимировича в Чернігові в центрі князівського града був споруджений собор Спаса. Храм являв собою характерну для того часу будову - тринефну, восьмистовпну, з п'ятьма главами.

Для давньоруської архітектури X-XI ст. були характерні деякі загальні риси, а саме: мішане мурування з каменю та цегли (плінфи), п'ятинефні хрестовокупольні плани храмів, багатокупольні завершення, башти із сходами на хори, відкриті галереї й вишукане прикрашення культових споруд фресками, мозаїками, різьбленням шиферних і мармурових плит. Давньоруські зодчі, виявляючи високий естетичний смак, швидко оволоділи архітектурними і будівельними прийомами візантійських майстрів та пристосували їх до місцевих умов.

З другої половини XI ст. на Русі починається створення і забудова монастирів. За часів Ярослава Мудрого у 1051 р. Антонієм з Любеча був заснований Печерський монастир. Великий князь дарував йому землю поблизу своєї літньої резиденції - Берестового. Саме тут у 1073-1078 рр.

Святославом Ярославичем був споруджений головний храм монастиря - Успіння Богородиці, який започаткував новий напрям в архітектурі Київської Русі. Шестистовпний хрестовокупольний храм завершував один великий купол. Східна стіна мала три гранчасті апсиди. Денне світло потрапляло не лише через вікна бань, а й через довгасті просвіти у стінах. Особливістю храму була його одноверхість, відсутність галерей. За традицією інтер'єр прикрашали мозаїки, фрески, різьблені шиферні плити. Іконопис виконали іконописці монастиря, найвідоміший з них - Алімпій. Архітектурний стиль Успенського собору став взірцем для князівсько-монастирського будівництва кінця XI - початку XII ст. Його наслідували архітектори Чернігова, Галича, Володимира-Волинського, Переяслава, Ростова, Суздаля, Полоцька та інших міст.

Стилістичні особливості Успенського собору вплинули на майстрів, що за наказом Святополка Ізяславича спорудили у 1108 р. у Києві Михайлівський Золотоверхий монастир, де поруч ще раніше (60-ті роки XI ст) був заснований, його батьком Дмитрівський монастир. Виняткове історичне і художнє значення мала мозаїка собору монастиря, яку виконували не тільки грецькі, а й місцеві художники. Павло Алепський, відвідавши Київ у XVII ст., писав про красу мозаїки: "Великий вівтар - подібний на вівтар св. Софії й монастиря Печерського. З переднього його боку знаходиться зображення владичиці, яка стоїть, піднісши руки з відкритими долонями догори, - з позолочуваної мозаїки; також зображення господа, який роздає своїм учням, що стоять з двох боків, хліб та кров божі. Під ними навколо зображення архієреїв - усе з мозаїки". Михайлівський Золотоверхий монастир, що одержав свою другу назву через визолочену баню, був знищений у 30-ті роки XX ст. Деякі мозаїки собору вивезені до Третьяковської галереї у Москві.

Князі дедалі більше коштів витрачали на будівництво храмів і монастирів, намагаючись перевершити один одного у меценатстві. Наприкінці XI ст. великі храми у Києві збудували Всеволод Ярославич та його син Володимир Мономах. Монастир і Михайлівський собор, заснований в урочищі Видубичі над Дніпром князем Всеволодом (.1070-1088), здобув широку славу на Русі. Саме тут ігумен Видубицького монастиря Сильвестр у 1105-1118 рр. склав літописне зведення "Повість врем'яних літ". Серед споруд Видубицького монастиря значний інтерес викликала підпірна стіна Михайлівської церкви збудована (1199) Петром Мілонегом як цікавий зразок інженерного мистецтва. Цьому видатному зодчему приписують також храми Василя в Овручі і Дванадцяти апостолів у Білгороді (кінець XII ст). Володимир Мономах заснував неподалік від Печорського монастиря у князівській резиденції Берестовому монастир Спаса. Собор монастиря згодом став мавзолеєм київських Мономаховичів. Храми із значними перебудовами збереглися до нашого часу.

З 30-х років XII ст. на Подніпров'ї формується новий архітектурний стиль, спорудам якого притаманне певне спрощення планових і композиційних рішень. Як правило, це шести та чотиристовпні храми з однією главою, трьома апсидами і паралелепіпедним або кубічним об'ємом. За технікою будівництва, конструктивними прийомами, застосуванням декоративних елементів споруди на різних землях Південно-Західної Русі близькі до романської архітектури. У цей період на Подніпров'ї склалися три архітектурні школи: київська, чернігівська і переяслівська, об'єднані загальними стилістичними особливостями. До перших пам'яток цього типу у Києві належать церква Богородиці Пирогощі на Подолі та Кирилівська церква.

Серед пам'яток архітектури XII ст. чернігівської школи слід згадати собори Бориса і Гліба та Успенський собор Єлецького монастиря. В Успенському соборі знайшли стилістичне відображення архітектурні особливості романського стилю. Археологічні розвідки в українських храмах XI-XII ст. свідчать про існування в їх південних ділянках баптистеріїв, тобто хрестилень, що є характерною ознакою романського стилю. Біля Успенської церкви Єлецького монастиря у Чернігові була знайдена традиційна романська капітель, що належала одній з шести півколон південного та північного фасадів храму. Формуючи свої національні риси, українське зодчество розвивалось у тісному взаємозв'язку як з візантійською, так і із західноєвропейською архітектурою.

Наприкінці XII - у першій половині XIII ст. архітектура набуває нових рис, які характеризуються, зокрема, підкресленою динамікою східчастих композицій, більшою живописністю декору, домінуванням вертикалізму, динамічним злетом конструкцій і форм не лише зовні, айв інтер'єрі. До храмів цього типу на Подніпров'ї дослідники відносять церкву Василія в Овручі, собор Апостолів у Білгороді під Києвом, П'ятницьку церкву в Чернігові та ін.

3 поглибленням феодальної роздробленості поряд з старими центрами будівництва - Києвом, Черніговом, Переяславом - виростають нові - Володимир-Волинський, Галич, Холм, Туров. Як уже згадувалося, у XII - першій половині ХІII ст. спостерігається надзвичайне піднесення культурного життя Галицько-Волинського князівства, яке переживало бурхливий політичний розвиток.

Волинь, яка з X ст. входила до складу Київської держави, успадкувала традиції київської і чернігівської архітектурних шкіл. Центр Волинської землі - Володимир-Волинський мав комплекс архітектурних споруд з каменю. До наших часів збереглися рештки соборної церкви Успіння Богородиці, побудованої у 1160 р. князем Мстиславом Ізяславичем. Стилістично вона близька до Кирилівської церкви у Києві або Успенського собору Єлецького монастиря у Чернігові.

Архітектура Галицької землі займає особливе місце в розвитку української культури. Галич, Перемишль, Холм, Львів та інші міста розвивалися у тісному зв'язку з країнами Центральної та Західної Європи, що сприяло створенню оригінальної, самобутньої галицько-руської архітектури. Археологічні дослідження, залишки архітектурних споруд свідчать, що в Перемишлі, Галичі, Звенигороді, Васильові, як і на Подніпров'ї, будувались кам'яні хрестовокупольні тринефні храми. Причому їх споруджували не з цегли, а з кам'яних блоків, які ретельно підганяли один до одного. Споруду прикрашали аркатурно-колонковим пояском, капітелями, перспективними порталами - елементами романського стилю, поширеного у тогочасній середньовічній Західній Європі. На безпосередній вплив цього стилю вказує і будівництво у Галицько-Волинській землі церков ротонд (Перемишль, Володимир-Волинський).

Галицька архітектурна школа поєднала в собі візантійсько-київську і романську техніку будівництва, увібрала елементи романського декоративного оздоблення. У той же час у галицькій архітектурі знаходимо чимало своєрідного. Ще в дохристиянський період тут набуло поширення плоске різьблення і об'ємна скульптура. Всі ці особливості знайшли прояв у церкві св. Пантелеймона, що збереглася до нашого часу. Вона була обнесена чотирикутним земляним валом і укріпленням, що захищали місцеве поселення і храм. Навколо Галича збереглося ще кілька решток споруд - собор Успіння, церкви Іллі та Кирила і Мефодія. Усі вони датовані XII - початком XIII ст.

Данило Галицький засновує нові міста-фортеці. Літописець засвідчує, що в 1259 р. кочівники, очолювані мурзою Куремсою, напавши на галицькі землі, підійшли до Холма, але не змогли його взяти. Місто відоме не лише своєю героїчною історією, а й пам'ятками архітектури. Першим з відомих у Холмі храмів була вишукано оздоблена церква Іоанна Златоуста, її прикрашали металеві куполи лазурового кольору із золотими. зірками. Галицько-Волинський літопис згадує і церкву св. Богородиці, що вражала своїм багатим інтер'єром. Оригінальною оздобою будівель стало прикрашення підлоги різнобарвними майоліковими плитками. Ці барвисті візерунки були запозичені польськими архітекторами і згодом стали оздобою архітектурних пам’яток у Польщі. Галицька архітектурна школа істотно вплинула на формування білокам'яної архітектури у Володимиро-Суздальській землі.

Важливою складовою частиною художнього оздоблення християнського храму був монументальний і станковий живопис. Головну баню та середню апсиду в найбагатших церквах (св. Софії, Золотоверхої Михайлівської, Десятинної, Успенської Печерської) прикрашали композиції з мозаїки. Стіни, стовпи і склепіння покривали фресками.

До нашого часу найкраще збереглося художнє оздоблення Софійського собору у Києві. Основні розписи храму виконували грецькі майстри, запрошені Ярославом Мудрим. Сюжети фресок мали не лише релігійний, а й світський характер. Поруч з постатями Богородиці, архангела Михайла, апостола Павла і св. Георгія, біблійними сценами зображено постаті Ярослава Мудрого, його дружини й дітей. У Софії знаходимо сюжети з життя візантійського та князівського дворів. Це, зокрема, зображення урочистого прийому княгині Ольги візантійським імператором у Царгороді, полювання на ведмедя, оленя, змагання на колісницях на константинопольському іподромі, виступу скоморохів, музикантів тощо. Значне місце займають рослинні орнаменти, зображення міфічних звірів.

Особливу увагу в художньому оздобленні храму привертають мозаїки. Головний купол прикрашають постаті Христа-Вседержителя та чотирьох ангелів. Нижче під вікнами - портрети дванадцяти апостолів. У верхній частині вівтарної апсиди знаходиться мозаїчне зображення Богоматері-Оранти, під постаттю якої збереглась багатофігурна композиція - "Євхаристія", тобто причастя апостолів. У нижній частині апсиди - портрети "отців церкви". Мозаїки збереглись на бічній стороні центральної бані та вівтарних стовпах. Фрески і мозаїки Софії Київської мають всесвітнє значення, репрезентуючи високий рівень розвитку монументального мистецтва середньовіччя на українських землях.

Наслідуючи тематику розписів храмів, започатковану візантійськими майстрами у Софійській церкві, місцеві митці брали участь у виконанні мозаїк та фрескових розписів у Михайлівському Золотоверхому соборі і Успенській церкві Печерського монастиря. Нові стилістичні особливості простежуються у розписах Кирилівської церкви у Києві. У композиціях фресок змінюються пропорції постатей - вони набувають видовженіших розмірів, стають розкішними, сухішими, обличчя - аскетичнішими.

Однією з найголовніших окрас храмів стають ікони, які виконували візантійські та місцеві маляри. У "Києво-Печерському патерику" згадується чернець Алімпій, що юнаком потрапив у науку до грецьким художників, які розписували Успенську церкву наприкінці XI - на початку XII ст. Він став одним з перших відомих українських іконописців. Зразком найдавнішого станкового живопису стала Володимирська Богоматір, привезена в Київ у XI ст. Цей твір визначного майстра візантійського мистецтва, безперечно, вплинув на формування майстерності давньоруських художників. Ікона знаходилась у князівській резиденції у Вишгороді, звідки Андрій Боголюбський вивіз її у свою вотчину - Володимир на Клязьмі.

У той же час ікони починають вбирати у шати із золота і срібла, прикрашати коштовностями, перлами. Дорогими оправами оздоблюють церковні книжки. Це стало можливим лише за умов високого рівня розвитку ювелірного мистецтва. Українські майстри працювали, використовуючи різноманітну техніку обробки кольорових металів - зернь, скань, чеканку, чернь, художнє лиття, перебірчасту емаль.

Пам'ятки прикладного мистецтва IX - початку XII ст. відтворюють багатогранність таланту народних майстрів. Кольорове вишивання, ліплення з глини, різьблення на кості, металі, камені, дереві, лиття зброї, виготовлення барельєфів на шиферних плитах, скляного і керамічного посуду - ось неповний перелік можливостей українських майстрів, їх вироби користувались великим попитом за межами Київської Русі.

З давніх часів побут наших предків супроводжувала музика. З часів Київської Русі українці зберегли дуди і сопілки. Деякі музичні інструменти (бубон, труби з рогів турів) прийшли від сусідніх народів. Значного поширення набули дзвони і дзвіночки, які мали також символічне значення для язичників, а згодом і християн. Жодний-релігійний обряд не відбувався без музичного акомпанементу. Це, зокрема, підтверджує арабський географ Іб-Даста. Він розповідає, що слов'яни в районі Києва обряди принесення жертв своїм ідолам супроводжували грою на лютні, гуслях та сопілках. М. Костомаров відзначав високий рівень музичної культури українського народу: у нього "були свої національні інструменти - гуслі, гудки (в Закарпатті і до цього часу музикантів називають гудаками), волинки, сопілки, дудки, сурми (труби), домри, накри (вид літаври), мідні ріжки і бубони".

Починаючи з X ст. музика супроводжує найголовніші церемонії при княжому дворі. Під час перебування у Візантії княгиня Ольга була приємно вражена виконанням на її честь гімна многоліття і запровадила на Русицю церемонію. З християнською релігією в Україні поширилася церковно-культова музика. Перший хор був привезений у X ст. Дружиною князя Володимира візантійською принцесою Анною. Але невдовзі в офіційній музиці, завезеній грецькими музиками, починають дедалі частіше використовуватись народні мотиви. За Ярослава Мудрого з'явилися свої регенти хорів і композитори. Музика була вірним супутником руських дружин у воєнних походах. Звуки труб також попереджали про небезпеку. Літописець згадує, що у 968 р. воїни воєводи Претича сурмами сповістили киян про облогу міста печенігами. На ці звуки київські сурмачі відповіли гвалтівною музикою. Перелякавшись, що це з Дунаю повертається князь Святослав, печеніги зняли облогу.

Світський, розважальний характер музики при князівському дворі XI ст. знайшов відображення у фресках Софії Київської. На хорах храму збереглися зображення скоморохів і музикантів з духовими і струнними інструментами як свідоцтво про те, що при князівському дворі існували музичні хорові капели. Професійні артисти - музиканти, танцюристи, скоморохи - були постійними учасниками не тільки князівських свят, а й народних гулянь. У "Слові про похід Ігоря" згадується найбільш відомий професійний виконавець билин і епічних пісень Боян, який жив у XI ст. при дворі Святослава Ярославича. Він виконував пісні, що прославляли великих князів, під акомпанемент гуслів.

Про високий рівень музичної культури свідчать музично-танцювальні сюжети у книжковій мініатюрі, творах декоративного мистецтва. Це, зокрема, книжкові мініатюри Радзивіллівського літопису, зображення на браслетах, знайдених у Києві, срібних чашах XII ст. з Чернігова тощо.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість icon1. Назвати особливості культури дохристиянської Русі. Загальна характеристика зарубинецької та черняхівської культур
Розвиток театру на Україні 17-18 ст Назвіть основні види театральних вистав, драматургів
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconЗавдання для самостійної роботи усна народна творчість – основа пізнання навколишнього світу

1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість icon8 клас Українська літературні диктант Усна народна творчість Асоціативний диктант
Прізвище відомого російського й українського художника-мариніста, що народився у Феодосії
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість icon5 клас українська література Усна народна творчість Казка «Названий батько»
Народні байки. «Як ворона дістала зі збанка води», «Не впусти рака з рота», «Миша, жаба І каня»
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconДоба Київської Русі: Доба Київської Русі
Уявіть, що ви історик І хочете написати книгу про минуле. Кого ви оберете своїми героями: відомих діячів, невідомих поки що осіб...
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconЗаняття: Кераміка Київської Русі x-xiiст
Мета: Ознайомити гуртківців з керамікою часів Київської Русі, дати стислі відомості про сільське та міське гончарство, формувати...
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconОсновні питання з дисципліни
Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconУрок № Дата проведення
Тема. Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст., стильове розмаїття
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconДавидченко А. В. Аскольдові походи на візантію як першопричина хрещення русі
За Аскольда до складу Київської Русі входили землі полян, деревлян, дреговичів та південно-західної частини сіверян
1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість iconЗарубіжна література 10-11 класи Рівень стандарту
Загальна характеристика розвитку культури та лі­тератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка