10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року



Сторінка1/3
Дата конвертації16.03.2018
Розмір0.58 Mb.
  1   2   3

п. к у л і ш.

(10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року).

10 років тому назад помер на глухому хуторі ііід Борзпою Пантелеймон Куліш; в його особі зійшов у могилу один з най- білыпих і найітересніщих украінських діячів XIX століття, імья котрого було так тісно звязаие з історіею украіиського руху сере- дани минулого віку, що приказка, сложена кимсь у жарт: І/Шиа іпе с’езі Коиіісіі мало в собі справді багато нравди. Діія украін- ського громадянства Куліш помер далеко раиіще як в 1897 році. ІІого ниступ у 1681 році ні Львові в ролі примирителя нольсь- кпх магпатів та украігіських народовців у Галичині був його ле- бедипим співом, яко громадського діяча; з того часу вііі поселився на свойому хуторі і окрім самих близышх зпайомих, ніхто не знав, що робить Куліш, куда дівае він хуторський досуг. 3 укра- інсышм рухом він порвав сливе всякі звязки. Оживления, яке но- мітпо наступило в украіпстві, як за кордоном так і у нас, з се- редипи 90 років, не торкнулось його. Правда, іноді виступав Ку- ліш і на письменницькому полі, але то були чудні вистуии: зья- вилась його трьохтомова «Исторія отпадепія Малороссіи отъ Поль­ши», цей пристрастий історичний памфлет, позбавлений сливе всякого паукового значіння; в 1896 році в Женеві вийшлз збір- ка «Дзвін», де поруч з песами високоі' поетичиоі стійности, стояли гімни історичним нищителям козацысоі' автономіі й украінськоі' культура, лайка проти Костомарова, Шевчеика, а від усіх поезій шіяло різким антідемократичнйм духом, що так чудно було в устах колишнього кирило-мефодіевця і миогозаслуженого йародного діяча; в реакційпому московському лсурналі «Русское Обозрѣтііе» дрюковалась його повість «Омутъ», нехудолсественна й грубо топдонційна річ. В усьому цьому трудно було признати Куліша ирежпіх часів, щирого й падкого оборонца украінськоі національ- ноі ідеі, альфу й омегу котроі складав справжній демократизм, автора прекрасиих украінських творів, перлин пашоі' літератури. Ніхто не знав великоі' праці Куліша, веденоіі в хуторсысому за­тишку на користь рідноі культури через перекладання кааіталь- нійших творів всесвітньоіі літератури, його «подвижництва» для розвитку рідного слова, веденого в глибокій самітности, і що най- трагічнійше—без надіі бачити за лшття хоч один рядок своіх писань дрюкованим. Ширша громада досить простоліпійпо уявляла собі еволіодію в поглядах Куліша па нашу історичну минувшість, вваѵкаючи його трохи не «зрадником» й. «одступником» од кра- щих ідеалів усіеі свое! многолітньоі' попередньоі роботи. Можли- вість скласги білып правдивий осуд над останніми роками лсиття патріарха украінського пиеьмеиства виявилась тільки тоді, як па сторінках «Кіевской Старины», починаючи з 1897 року, надрю- конано було переписку Кѵліша і ряд статей і споминів про нього. Коли не повна реабілітація. то принаймпі поставлення памяти покійного письменника на приналелшій висоті відбулось тоді, ятс появився цілий ряд його орігшалышх і перекладішх праць, дрю- коваиих здебільшого за кордоном. Та проте Куліш і досі лгде свого біографа, який би дав нам всесторонщо, повну, змальовану на фопі еволюціі' украінського громадянства за кілыса десятиліть, життспись славного украінського письменника й діяча, імья якого в свій час було обектом самоі глибокоіі пошани й піетизму-—з одного боку, і ненависти, зпеваги—з другого, а тепер мае потре­бу тілыси в спокійному, объективному виясііеншо діялыюсти й ролі його носителя в історй нашого громадянства за XIX століття.

Важпіщі факти з лсиття Куліша точно установлено в на- шому писъмепстві, хоча есть нимало пробілів, і то дуже зпач- них, в історіі молодого віку Еуліша. Про його дгшпі роки, про- обстанову його життя в часи гімназіяльноіі науки, ми знаемо хіба /

те, що розсказуе сам письменник в своіх напів-автобіографічпих опоніданнях, писаних російською- мовою і передрюковапих не­давно книжечкою нід спілыгам заголовком «Воспоминапія дѣтства» (Бахмут, 1899). Відомости паші про ці часи дуже скупі й уривкові. Що до родиші Куліша, відомостей про долю И члепів, то тут

уже сливе нема й надіі' на те, щоб колись здобути якісь данні,

.1

бо, па скілыш відомо від людей, що близысо знають місце, де пройшли дитячі роки Куліша містечко Вороніж глухівського повіту,—память про рід Кулішів зникла там, і всі иоиіукуваиня не довели пі до чого. Мало ми знаемо й про іонацькі роки Куліша, про те, які вііливи уложились на те, щоб зробити його тим га- рячим прихильпиком украінськоі націоналыюі самобутіюсти й щирим народолюбцем, яким він вистѵпае в часи, коли ми маемо більше ведомостей про пього, коли він зьявляеться в же на літе- ратурній нпві з украіиськими й російськпми творами, в яких змальовуе украінську старовину. ІІѳрсчитуючи тепер його істо- ричний роман «Михайло Чарнышенко», ми бачимо, що молодий Куліш грунтовно знайомився з украінською історіею не тільки по дрюковатшх джерелах, на скільки це позволяв у ті часи стан украінськоі' історіографіі, але й при помочи всього того апарату засобів, які дае практична етнографія, що заховала в ті часн (40 роки) ще багато перелситків старовини, добре відомих Ку- лішеві, певне, й з власного його досвіду. Вже тута видно любов Куліша до всесторонпього ознайбмлеішя з предметом на підставі автентичних дліерел, особливий дар історичноі інтуіціГ, якпй до- поміг йому дати такий вірний малюнок з нашоі історіі, як роман «Чорпа Рада», цей найкращий досі зразок украінського історич- ного роману. Це балсанпя скрізь доходити історичноіі правди, при браку сістематичного історичного виховання й строго-наукового метода, при занадто неурівновалсеній і палкій вдачі Куліша, при­вела його згодом до тіеі' еволюцй в поглядах на украінську іс- торію, що стала причипою трагічноі колізіі' мЬк Еулішем і всім украінсысим громадянством, тіеі' колізіі', що вибила Кулиша з

русла громадсысого життя на Украіні і утворила йому становище якогось не то еретика, не то зрадішка.

Ириятелювашія Куліша з кирнло-мефодіевсыщми братчиками, особливо з Костомаровим та Шевченком, знайомість з Нлетневим, який у своіх записках полишив самий прихильнійший відзив про Куліша, певне мали чималий вплив на Куліша, на вироблення його громадсышх і літературно-естетичннх поглядів. Ггомандіровва за кордон для підготовлешія до кафедри славянознавства одкри- ва.га перед ним пшрокі наукові перспектіви. Одружіння з сім- патичною панною Олександрою Білозерською, сестрою кирило- мефодіевца Василя Білозерсысого (потім редактора «Основи»), яка згодом пин вила чималий літературний талант, пишучи иід исевдонімами Нечуй-Вітер і в остатні часи иереважно — Гаіша Барвінок, мабуть, робило Куліша счасливіщим з смертних. Окри- лений ролсевими надіями, поіхав він за кордон через Варшаву у 1847 році, і тут, па порозі до «вірея», його було заарендовано. Згадуючи через багато часу про що сумну подію в «Хуторній поезііі» в «Історичному оновіданні», повному глибокого інтереса, і в ноезіях, мав Куліш новну слушність сказати

«За нами' темрява півшчна вгналась У всеоружжі десноцтва сліиого,

I люба мрія як міраж роспалась Під падихом московства павісного».

Роспались не тілыси його любі мріі, але й весь кирило- мефодіевсышй гурт з усіма, що тулились до його, розбилась перша украінська ідейна організація, програма якоі' лягла в основу всіх настунних народолюбних течій в нашому громадянстві. а на учас­тив тоі организаціі впала сліпа й безглузда кара.

ІІисьменницька й паукова каріера Куліша раитом перерва­лась. ГІідневолыіе неребувапня Куліша в Тулі (1848—50 роки) прииесло йому хіба ту користь, що спонукало вивчити кілька чу­жих мов, що потім стало йому у ве.іикій пригоді. Матеріял для історігших занять достарчав Кулішеві з Москви Осип Бодянсь-

кій, який був у ті часи одиноким звязком Куліша з учении та й в загалі з культурпим світом. Дрюкувати підсвоім імям немав права Куліш иічого.

Визволення Куліша з тульського заслання припало на часи оживления громадсысого лсиття в РосіІ, яке повстало після крим- ськоі війни. Живучи в осередку того рухѵ, в Петербурзі, Кѵ- ліш розвинув скоро блискучу видавиичу діяльпість украінську, видаючи твори власні, чужі й етпографічні матеріали. 1856 ро­ком датуеться початок тоі діяльности Куліша. Тоді він випустив «Записки о лсизнп Н. В. Гоголя»—в двох томах (коштом С. Ак­сакова), перший том «Записокъ о Южной Руси», цього орігіналь- ного збірника, де умііцепо було иадзвичайно цікавий і новий для тих часів етнографічний украінсышй матеріал: перекази, оповідан- пя, думи, пісні, з інтересними комеЕітаріями Куліша й Жемчулс- нікова; тута ж бѵли й історичні розвідки, а в другому томі «За­писокъ», що вийніов у 1857 році, мілс иишим у-перве, надрю- ковапо (анонімно) „Наймичку* Шевченка. Довгий час «Записки» були настольною хрестоматіею для тих, хто цікавився украіно- зпавством. Тоді ж видав Куліш свою „Чорну Раду“, „Граматку“, новісті Гречулевича. В оціх видаинях у-перве завів Куліш но- віш нравоппс, що потім здобув назву від імепи його автора — „і;улішівки“, і ліг в основу сучасного фопетичного украінського- нравопису. Далі пішли виданпя „Сільськоі бібліотеки“, першоі серіі украінських пародних видань—„метеликів", яісі здобули собі шпроку пЪпулярпість на Украіні, видання творів Котляревського та Квітіш, альманах „Хата“ (1860 рігс). Куліш посередив у своіх руках видавпичий украінсыгай рух і навіть заснував власну дрю- карпю в Петербурзі. Коли почала виходитп в 1861 роді „Ос­нова*, Куліш став найактивнііцим И співробкпиком, заповнягочи журнал своіми історичними статями, критичнимп розвідками, по- вістяии, оповіданнями, поезіями та щі. В ті часи являвсь Куліш оргапізатором громадського украінсысого рухѵ: ни його бачимо то в ІТетербурзі, то в Полтаві, то по инших місцях. Без сумніву, він був душеіо петербургсько* украінськоі громадн, і його слова- мало вагу ле тілыси в чисто-літературних справах (тут його по- рад слухав і додержувавсь і Шевченко, а до повістей Марка Вовчка доклав він чимало свое! редакційноі роботи), але й у громадсышх. Тут то очевидно, серед самоі кипучоі й широкоі діяльности, зародлсувались проблиски того конфлікту Куліша з громадянством, який за кілька років виявивсь у такій гострій форм:. Мабуть, індівідуалістична вдача Куліша, його діктаторсъ- кі замашки, гострий крітіцізм у відносинах до других і віра у свою власну непогрішимість, тоді вже заложили зерна того кон- флікту. Ми маемо з того часу кілька дуже характерних фактів. Один з них—історію з перекладом „Положений 19 февраля", не­давно тілыси вияснено на сторінках „Кіевской Старины". Кулі- шеві було офіціяльно доручено зробити переклад тих „Положе- ній“ на украінську мову, іцо він і зробив. Але коли комісія завважила йому, щоб він змінив де іцо з виразів у перекладі, то Куліш, очевидно ображений втрученням до його компегенціі', ка­тегорично одмовивсь робити які-небудь зміни. В результаті заги- пула велико!' для нас ваги справа — опубліковання офіціялыюго акту украінсысою мовою і в офіціальному виданні. Коли ще зга- | дати різкий осуд Кулішем „Основи“, його незадоволепнякритичним відношенням одного украіѣського гурту до його поезій, які там він I читав (Куліш сам був дуже високоі думки про своі поезіі'), то ми матимемо кілыса характерних причипків, які дають нам зрозуміти зароджепня яантігромадського“ настрою Куліша.

В кінці 1862 року «Основа» перестала виходитп, а скоро затихла діяльність і петербурськоіі громади. Куліга іде па службу ; до Варшави на досить впливову урядову посаду, яка давала йо­му спроможність • мати вплив надолго холмськоі Украіни, де уряд ;~ занявся тоді авантурою знищештя уніі і спинення полонізаціі, для чого заведено було зносини з галицышми москвофілами: Ку- ліш показав себе тут дуже чѵдеіо

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року iconНародився лютого 1897 року в Архангороді. Народився лютого 1897 року в Архангороді
Навчався Є. Маланюк в Архангородській початковій школі. Навчання в підготовчому класі хлопець завершив із відмінними результатами...
10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року icon120 років від дня народження євгена филимоновича маланюка
Филимонович Маланюк народився 1 лютого (20 січня за старим стилем) 1897 року в селищі Архангород, яке розташувалося над річкою Синюхою...
10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року iconМоя девіза йти за віком І бути цілим чоловіком! З вірша-присвяти “Іванові Франкові”
...
10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року iconМикола вороний 1871 1938 “Будь ласка, батьку, зробіть з мене людину!”
...
10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року iconХерсонщині 70 років
Херсонської обласної державної адміністрації від 31 грудня 2013 року №625 «Про організацію та проведення Єдиного уроку «Херсонщині...
10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року iconУ вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни
Німецька окупація Чернігова тривала з 9 вересня 1941 по 21 вересня 1943 року, а області – із серпня 1941 року по жовтень
10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року iconЖиттєвий шлях Габриеля Гарсіа Маркеса
Врачи фактически, приговорили его к смерти, отпустив на «устройство земных дел» не более года. Однако в прогнозы и диагнозы медиков...
10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року iconІмператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни
Хvі-го століття жінку, якої нація в той час зазнавала тяжкого упадку своєї державности. Основна руїна колись могутньої київської...
10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року iconУкраїнська книжка року
«Проблеми художнього втілення дитячої психології в українській прозі 70-80-х років ХХ століття»
10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року iconПедагогічний стаж 49 років
Доскоч Ізидор Олексійович народився 14 травня 1940 року в м. Підгайці Тернопільської області


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка