№11. Склад: „Книгарня Л. Ідзіковського



Сторінка1/6
Дата конвертації17.04.2017
Розмір2.27 Mb.
  1   2   3   4   5   6



Мих. Драгоманов

Старі хартіі


вільності

ВИДАННЯ ДРУГЕ.



ВИДАВНИЦТВО

,,Р А Н О К"
№ 11.

Склад: „Книгарня Л. Ідзіковського", Киів Хрещатик 29


1907






УКРАІНСЬКІ ГАЗЕТИ Й ЖУРНАЛИ

Передплата приймається:

Р А Д А"

РІК ВИДАННЯ ДРУГИЙ
ГАЗЕТА ПОЛІТИЧНА, ЕКОНОМІЧНА І ЛІТЕРАТУРНА
Виходить у Киіві що дня, окрім понеділків.
ЦІНА:
З пересилкою: на рік 6 карб., на півроку 3 карб. 25 к. на 3 м.
1 карб. 75 к., на 1 міс. 65 к. За гряницю: на рік 11 карб., на півроку 5 карб.

50 к,, на 3 м. 2 карб. 75 к., на 1 м. 1 карб. Ціна окремого 4 коп.

Адреса,: Киів, Велика-Підвальна ул. № 6.



Редактор М. Павловський. Видавець Є. Чикаленко.

Лimеpamypнo -Нaykoвuй Вicmнuk"

УКРАІНСЬКИЙ МІСЯШНИК,

що виходив досі у львові, виходить у киіві ( х рік видання ).

При близшій участи: В. Гнатюка, М. Грушевського, М. Коцюбинського,


В. Леонтовича, М. Лозинського, І. Франка й ин.

Передплата на цілий рік 6 руб.. на виплат: 1 січня 2 p., 1 марга, 1 червня


1 вересня по 1 р. 60 к. Адреса: Киів, Прорізна 20.
Видавець М. Грушевський. Редактор Ф. Красицьний.

„Світова Зірниця"

селянський тижневик зі щомісяшним додатком

„ЧИТАЙТЕ ДІТИ!"

Ціна з додатком для дітей —на рік 3 карб., на пів року 1 карб. 50 к., на
З міс. 80 к., на 1 м. 30 к., окреме число 7 к.

Адреса: г. Могилів—Подільський, Киівська ул.

Редактор-видавець І. Волошиновський.



Д І Л О

„ “’’’

ЩОДЕННА УКРАІНСЬКА ГАЗЕТА, ВИХОДИТЬ У ЛЬВОВІ

Передплата в Росіі на рік 18 карб., на '/2 р. 9 карб. в Австріі на рік
32 кор., на '/
2 р. 16 кор., Адреса: Австрія, Львів, (Lemberg) ул. Баторія 24.

НА РОЗСВІТІ", літературний місяшник украінськоі молодіжі середніх шкіл.
Ціна 4 к , в Россі 2 р. Австрія, Львів (Lemberg).


Мих. Драгоманов.

Старі хартіі
вільності

Історичні нариси.

Видання друге.

ВИДАВНИЦТВО



,,Р А Н О К"
№ 11.


Киів


Друкарня Барського, Хрещатик 40.

1907





І. Вступні замітки.

Вільні і абсолютно-монархичні держави Європи въ XVIII
cm.—Думка про давність вільности і новість деспотизму.—Віль-
ність стародавня в Азіі і Європі. Старий схдіний вояцько-попів-
ський деспотизм і теократичний лібералізм. — Вільність і деспо-
тизм у класичних народів. — Германська і славянська стародавня
вільність. Ii хисткість. — Середньовічна вільність. — Подібність
політичною ладу у європейських народів в ХІV cm. Неподібність
у йому з XV—XVIcm. Зріст абсолютизму в більшій часті кон-
тінентальних держав; заховання і зріст вільности в Англіі, Ні-
дерландах, Швейцаріі і в колоніях північно-американських. — Ве-
лика французька революція і заведення констітуційного правління
в західно-європейських державах. — Ріжниця між старими віль-
ними державами і новими констітуційними. — Вартість науки
про старі вільні порядки.


В XVIII ст. з великих держав Європи тільки в одній Ан-
гліі була державна вільність. В Іспаніі, Франціі, Прусіі панував
монархичний деспотизм, як і в Росіі. В державах корони Габ-
сбургів, котрі тоді досить слабо були сполучені і належали до
дінастіі d е j u r е на стані персональноі уніі, вдержувались ще
краєві сейми, але на ділі сила іх була не велика перед коро-
лівсько-цисарською бюрократією, навіть у самій Венгріі, в кот-
рій вільні класові порядки задержали найбільше сили. На кон-
тіненті Європи вільні порядки були в силі тільки у малень-
ких державах, як Нідерланди, Швейцарія і олігархічні респу-
бліки італіянські, Генуезська і Венеціанська, та в Польщі, ко-
тра ледве держалась через боротьбу релігійну і сепаратизм не-
польських народів: украінців і білорусів. В останніх менших
державах Європи політичні порядки зближались до порядків
більших абсолютних монархій, так що найменший князь у Гер-
маніі або в Італіі змагався робити з себе копію великого са-
модержавного короля Франціі, хоч у де-яких німецьких дер-
жавках і зоставались ще середньовічні сейми.

Такий характер політичних порядків більшоі частини держав


Європи в суті своій мало одріжнявся од тодішніх порядчів дер-
жав азіятських і навіть абсолютизмом своім переважував дер-
жаву китайську, в котрій абсолютизм богдихана обмежують на-
ціональні звичаі і вчена бюрократія. Державний абсолютизм у




— 4 —

європейських народів XVIII ст. не одповідав досить високому
станові розвитку розумового, до котрого піднялись уже, з ча-
сів новонарождення наук і умілостів (renaissance) принаймні
вищі круги громади,—і котрий був оснований на вільности
досліду. Не одповідав він і тим прикладам, і тим ідеям,
котрі освічений європеєць міг виносити із взірцевих тоді, або
класичних літератур староі Греціі і Риму, в котрих був до-
сить дужий елемент ідей республіканських. Через те серед
освічених людей ХѴІІІ ст. склалися два круги політичних ду-
мок: по одному—абсолютна власть государів мусила служити
просвіті і громадській рівности між людьми, ламаючи зостан-
ки середньовічних „забобонів" (superstitions) і феодалізму, —
це теорія просвіченого деспотизму; по другому —
прінціп вільности мусив перенестись із круга життя розумо-
вого в круг життя політичного, де абсолютизм государів му-
сив замінитися волею народів — це теорія лібералізму.

Теорія лібералізму в більшій часті європейських держав


XVIII ст., котрими правили абсолютні монархи, мусила явля-
тись в головах освічених людей, як думка абстрактна, філо-
софічна. Тільки-ж і тоді при тих звязках, які вже істнували
між ріжними європейськими краями і які, де далі, все збіль-
шувались, піддані абсолютних держав не могли не підпадати
під вплив прикладів вільніших держав. Окрім того сама вче-
ність, а в де-яких випадках фамільні спомини в аристокра-
тичних сімьях, нагадували і підданим абсолютних держав, що
були часи, коли і в іх землях істнували вільні порядки, подіб-
ні напр. до англійських. Пригадаймо, що і в абсолютній Фран-
ціі ще 1614 р. збірались посли од класів громадських (étâts
générаuх) і що ще 1649—1651 pp. в часи дитинства Людовика
XIV, найабсолютнішого монарха, короля-сонця (le roі
s о l е і l, — імья мало чим одмінне од титулів царів азіятських,
старих і нових), — було одмінено збір таких послів. Та і в
самій найабсолютнішій Московщині останній земській со-
бор був ще 1698 р.

Нема нічого дивного, коли в головах де-кого з освіче-


них європейців, підданих абсолютних монархій, почали склада-
тись поряд з абстрактними, філософськими основами лібера-
лізму і основи історичні.

У Франціи вже в останні роки царювання Людовика XIV,


граф де Буленвіліє (de Boulainvilliers) написав працю „Історія
старого правління у Франціі разом з 14 листами про парла-
мент або спільні собори класові". (Historie del'ancien
gouvernement de la France, avec 14 lettres sur
les parlements ou étâts générаuх. Amsterdam. 1737,
3 томи). Цей твір, як і другі історично-політичні твори то-
го-ж автора, довго ходив у Франціі в рукописах, аж поки на-
друковано було його по смерти автора за гряницею Франціі, в
Голандіі. (Другі твори його були надруковані теж або в Го-




— 5 —

ландіі або в Лондоні). Гр. де Буленвіліє проводив аристокра-


тично-ліберальну тенденцію, що перші французькі королі були
виборними проводирями франкських вояків, котрих прямими по-
томками являються французські аристократи і що пізніші ко-
ролі, а надто третьоі дінастіі, одтіснили аристократію од упра-
ви в державі і підклонили націю під ярмо (subjuguérent la na-
tion) рядом узурпацій.

Трохи згодом після виходу в світ твору гр. Буленвіліє


вчений юрист, теж панського роду, барон де Монтескіє, огля-
нувши державні порядки всього світа, древнього і нового, в
творі про дух законів (Sur l’ é s р r і t des l о i s, перше ви-
дання в 1748 р.) вказав своім землякам на порядки англійські,
як на такі, котрі найбільше одповідають потребам громадсь-
ким. Ці-ж „прекрасні порядки" англійські Монтескіє виводив
„із лісів Германіі," прямо од описаних Тацітом звичаів ста-
рих германців, котрі заложили майже всі нові західно - євро-
пейські держави.

Так отож і в тих державах Європи, що в XVIII ст. були


абсолютно-монархичними, заложені були основи учення, котре
кілька разів висловлювалось в словах: „вільність — річ
стародавня, а деспотизм — річ нова". З XVIII ст.
така думка була підперта цілим рядом дослідів, котрі мали
цілі не тільки практично-політичні, але й науково - історичні,
дослідів по исторіі не тільки Англіі з Шотландією, але і Фран-
ціі, Германіі, а нарешті і Росіі.

Науково історичний дослід, вкупі з вияснюванням держа-


вно-правових думок показав, що наші теперішні думки про
вільність, це продукт складного міжнароднього політичного і
розумового процесу і не можуть бути признані цілком одна-
ковими ні з якими стародавніми думками, — але що дійсно
в старовину були два періоди істнування по своєму, вільних
порядків: первісний і середньовічний. Первісні віль-
ні порядки, громадсько-племінні, подібні до тих, які
описав Тацит в своєму творі про германців, або до тих, які у
південних славян бачили візантійські писателі, і про котрих
істнування у руських славян ще в XI до XIII ст. говорять на
кожній сторінці літописі руські,—бесперечно були в усіх євро-
пейських народів. Головна ознака таких порядків—істнування
народнього Збору (віча, купи, громади) з більшою чи меншою
перевагою його сили над властю старшин і начальника. У ста-
рих греків і італійців такі громадсько-племінні порядки розви-
лись у свідомі республіки, в котрих, дякуючи високій культу-
рі, покладено було початок і нашого наукового лібералізму.
По правді кажучи, порядки такі — загально людські, бо іх
істнування одкрила етнографія у теперішніх диких народів, а
історія показала і у народів древнього Сходу до зросту серед
іх вояцько-жречеських деспотій. На Сході древні сільські гро-
мади пережили і довгі часи цих деспотій, хоч тільки як ниж-




— 6 —

ча інстанція адміністратівно-державного життя, в котрому вищу


ступінь займає священна особа царя-деспота. Це істнування на
Сході громади з певною самоуправою, часто ширшою,
ніж та, яку дозволяє європейським сільським, а то й город-
ським громадам централізована бюрократія, нагадує нам про
єдність людськоі природи і в крузі громадських відносин і
про спільність для всіх народів вихідноі точки історіі держав-
них порядків. Східна громадська самоуправа, котру напр. в индіі
можна прослідити од часів Вед до наших, показує, що і на-
роди східні зовсім не раби з самоі природи*). Тільки що ті
народи не змогли вдержати самоуправи, коли перейшли од
життя невеличкими громадами-племенами, з простим економич-
ним господарством випасним або хліборобським, до великих
національних або інтернаціональних культурних держав, котрі
приняли форму деспотій. Але там, де географічні умови спри-
яли кантональній відрубности й поряд з високою культурою,
(напр. у Фінікіі) бачимо і серед східного народу семітськоі по-
роди державні порядки, подібні до тих, які були в першу добу
старих грецьких і італійських городських республік.

Окрім того і у народів східних ми бачимо, що фетіші-


стичне обожання царів держиться тільки в один період, а по-
тім настає другий, в котрім складається наука про обовязки
царів і навіть про право підданих скидати лихих царів і
заміняти іх добрими. На жаль, до нас не дійшли ніякі політи-
чні писання старосхідні, окрім жидівських, индійських та ки-
тайських, але вони все таки можуть дати де який образ ду-
мок східніх народів про царьску власть.

З книг законодавчих индійських найбільше важна та, котра


помічена именем божественноі особи Ману**). Ману навчає,
що царь—велике божество, котре держить в руках своіх кару,
доконче потрібну для людськоі громади. Але „кару не може
по правді прикладати той, хто не має помічників, ні людина
дурна, жадна, ні така, котроі розум не здібний поліпшуватись,
ні така, котра оддається тілесним роскошам". Через те Ману
навчає, як царь мусить радитись з вищими достойниками, кот-
рих зрештою він сам вибірає з людей благородних, з родин,
котрі вже перше давали царям таких радників, як царь мусить
радитись окрім того з попами (брахманами), і велить царям
учити закон божий (Веди), науку про державу, науку діялек-

*) Див. книгу англійського юриста Мена (Н. Maine, Village Communi-
ties; в рос. перекладі Г. Мэнъ, Деревенскія Общины на Востокѣ и За-
падѣ).

**) Закони Ману (Manava-Dharma-Sastra) переклав на французську мо-
ву Loiseleur-des-Longchamps, а на англійську В ü h l е r (в колек-
ціі М. Міллера: Святі книги Сходу—Тhe Sacred Books of the East,
t. XXV, зо вступом). Тепер появився новий французський переклад F.
S t r е h l у—в Annales du M u s é e Guimet.




— 7 —

тики і про вищу душу, а також навчатись од народа про суть


ріжних торгів і заробітків, а надто привчатись в день і вночі
здержувати своі почуття. Ману особливо перелічує 10 пороків,
котрі (в царів) походять з любови до роскошів і 8 пороків,
котрі походять з гніву; од усіх цих пороків мусить берегтись
царь, бо перші шкідливі для його здоровля і для добродітелі,
а другі небезпечні для самого його життя, як напр. пристрасть
до полювання, до гри, до сну вдень, привичка гудити людей,
пристрасть до жінок, до пьянства, танців і музики, до нікчем-
ного подорожування, переносництва, насильства, заздрости, об-
бріхування, гарбання чужого маєтку, лайки, погрози". Ману
просто каже, що „царь, котрий з дурноти притісняє державу,
буде вкупі з родом своім швидко позбавлений життя і цар-
ства." *)

Цю останню думку Ману немов розвивають китайські


моралісти, а надто Менгдзі або, як його назвали європейці на
латинський лад, Mencius, що жив в IV. ст. до Р. Хр.**). По
словам Менгдзі: „народ—найважніший елемент у державі, а
царь—менший", „Царя поставляє бог (небо), але через на-
род". Коли один царь спитав Менгдзі: „Чи піддані можуть ски-
дати і вбивати царів?" то Менгдзі одповів: „Той, хто робить
неспокій у громаді, зветься розбійником, а той, хто робить не
по правді, зветься мошеником. Розбійників і мошеників ми зве-
мо просто злочинцями. Я чув про те, як убито злочинця Шоу
(останній царь з дінастіі Шанг), але не чув про те, щоб убито
тоді царя". Цими словами китайський філософ хотів сказати,
що лихий царь уже тим самим перестає бути царем і стає
звичайним злочинцем. Подібне проповідували в Європі багато
пізніше клерикальні писателі, католики і пурітани, опіраючись
на библійні приклади.

У народів старого Сходу бачимо і проби встановити дер-


жавний уряд одмінний од вояцького царства, а власне царство

*) 3 подібними умовами виставляє своє право на царство сам царь
персидський Дарій І в знаменитій надписі на Бегістунській скелі: „Аурамазда
(бог Ормузд) підпирав мене і другі боги за те, що я не був злим, ні бреху-
ном, ні насильником, ні я, ні рід мій. Я правив згідно з законом, я не на-
сильствував ні над праведним, ні над добродійним. Чоловіка, котрий боро-
нив мій дім, я нагороджував, а того, хто грішив, я вбивав по правді." (Пе-
реклад надписі цієі див.: О р р е r t, Le peuple et la langue des Médes; S p і e-
g e l Die altpersischen Keilinschriften. Російський переклад, по Шпігелю, в
І т. „Всеобщей исторіи литературы" В. К о р ш а.

**) Твори його перекладені були на латинську мову в 1824 p. — Mengt-
seuvel Mencius, edidit latina interpretatione Stanislaus
Julien, а з цього видання зробив французський переклад Р a u t h і е г. Опіс-
ля вийшов англійский переклад творів і біографія китайського філософа в
праці James Legge, The Life and Works of Mencius. With Essays and
notes (1875). Німецька монографія F a b e r, Eine Staatslehre auf ethischer
Grundlage, oder Lehrbegriff des chinesischen Philosophen Mensius. (Elberfeld.
1874).




— 8 —

попівське, основане на певнім моральнім прінціпі—релігіі, і в
певній мірі контрольоване товариством попів. Приклади такого
„божого правління", теократіі, знаходимо в Єгипті, почи-
наючи з XX дінастіі (коло 1100 р. до Р. Хр.) і потім в ко-
лонізованій єгиптянами Ефіопіі (Нубіі), звідки царі-попи не раз
забірали власть і над Єгиптом, де стара звичка задержала цар-
ство вояцьке. Так напр. коло 775 р. до Р. Хр. царь-піп ефіоп-
ський Піянка покорив собі вояцьких царів Єгипту і зробив на
спомин того рельеф, котрий можна назвати найстарішим сім-
волічним образом думки про перевагу духовноі власти над
світською: Піянка стоіть перед сидячим богом Озірісом, а пе-
ред царем-попом лежать повержені ниць царі світські, котрі
мають на головах звичайний знак царського достоінства—змію.
В Фінікіі (в Тірі) бачимо попа на престолі царськім коло
800 р. до Р. Хр., в Вавилоні коло 560 p., в Ірані маг Гаумата
(Лжесмердіс греків) захоплює власть 521 р. *).

На жаль ми нічого не знаємо докладного і точного про


ці проби теократіі. Грецькі писателі (Геродот, Діодор і др.)
передали нам короткі спомини про гуманність де яких царів-
попів, напр. Сабакона, та звістки про те, як буцім то упоряд-
кована була попами праця і життя царів, як буцім то в Єгипті
був звичай після смерти царя судити його діла, при чому пе-
ред попами, котрі ховали тіло царя, міг явитись усякий скривд-
жений царем і обвинуватити царя, через що буцім то не мало
царів зоставалось без похорону,—кара страшна для єгиптя-
нина **).

Важко тепер розібрати, скільки в таких оповіданнях вия-


вились точні факти, а наскільки вони передають нам тільки
вривки ідеалів, котрі склались серед єгипетського попівства,
а надто в ті часи, коли в Єгипті панували чужі царі: перси, а
потім македоно-греки ***). Але в усякім разі подібні оповідання,
котрі чули ж писателі класичні в Єгипті, входили в число тих
елементів, з котрих склався теократичний лібералізм,

*) Завважаємо, що всі ці проби попівського царювання являються
зовсім не в початку історіі східних народів, як думали ще не так давно фі-
лософи історіі, збиті з вірноі думки оповіданнями азіятськоі клерікальноі лі-
тератури, як напр. индійськоі і жидівськоі, а в пізнішу добу, після доби
вояцьчого царства, про котре напр. в Єгипті досить докладно тепер звісно
з єгипетських надписів. Недавно знайдено в Вавилоніі надписі, з котрих вид-
но, що там перші володарі (патесі) були разом царі і попи, але ж певно
функція вояцька і в іх переважала попівську, як і в Єгипті. Пригадаймо, що
і початкові грецькі царі мали і попівську функцію, але вона не зменшувала
іх переважно вояцького характеру.

**) Див. особливо у Діодора, Бібліотека, І, 70—72.

***) 3 цього боку інтересні оповідання Геродота про нечестивість і де-
спотизм царів, що будували великі піраміди,—мов би то ті царі не давали
народові ходити в храми. Тепер, коли нові учені прочитали надписі тих ца-
рів, ці оповідання показались непевними, але вони показують, що в часи
Геродота ходили серед Єпиптян побожні оповідання, ворожі царям.




— 9 —

який, вкупі з другими проявами клерікалізму, вироблявся в


старому світі і перейшов з його в середні віки, в світ хри-
стіянський.

Література индійська дає багато оповіданнів про боротьбу


попів-брахман в з царями (кшатріями), але оповідання ці і хро-
нологія іх такі фантастичні, що по іх не можна виробити собі
точного історичного образу проб теократіі в Индіі. Можна
тільки догадуватись, що і тут були тенденціі попівського царства
і теократичного лібералізму. Напр. характерне одно оповідання
в Багават-Пурані про те, як один царь вдарив брахмана і як
син брахмана скрикнув: „Ох! поведінка царів, котрі виховались,
мов ворони, річами, що ім кидають, подібна до поведінки со-
бак або двірників, котрі зневажають своіх господарів". Цікаво,
що і в пізніші часи, коли наставляли нового царя, то брахман
вигукував: „Ось ваш царь, люди! а наш царь—Сома" (бог
служби церковноі) *).

Найясніше ми можемо собі уявити теократичний лібера-


лізм жидівський, котрий склався в часи істнування жидівськоі
національно-релігійноі федераціі під старшинством, єрусалим-
ського храму і його собору (сінагоги) після того, як часть жи-
дів вернулась із вавилонського полону і жила в підданстві
державі персидській і греко-сірійській. Хоч де які місця Бібліі
і говорять про царів, як про „помазаників божих", але загаль-
ний настрій писателів біблійних далеко неприхильний до світ-
ського царства. Де які псальми, напр. 72-ий, дають ідеал царя-
оборонця слабіших і бідних, карателя притіснителів, але це
говориться як молитва до Бога. Другі псальми говорять про
те, що дійсні царі здавались складачам псальмів, далекими од
такого ідеалу, так що ці поети єрусалимськоі сінагоги кликали
самого Бога судити суддів-царів неправедних (див. псалом 94
і знаменитий псалом 82, переробка котрого Державіним ува-
жалась за "якобінську" поезію). Постанова про царство, котру
читаємо у Второзаконію, більш песімістична, ніж оптимістична.
„Коли ввійдеш у землю, котру Єгова дасть тобі, і скажеш: я
хочу поставити над собою царя подібно до других народів, що
навкруги мене, то поставиш над собою царя, котрого тобі ви-
бере Єгова Бог твій. Ти візьмеш собі царя з числа твоіх бра-
тів, але не можеш брати собі царем чужинця, котрий не буде
братом твоім. Тільки він хай не держить багато коней і хай
не повертає народ у Єгипет (то б то в неволю) за для того,
щоб мати багато коней... Хай не держить він багато жінок...
і хай не збірає багато срібла й золота. І коли він сяде на пре-
столі царства свого, хай напише собі у книгу список із цього
закону, котрий він візьме у попів. Хай держить він його завше

*) Виписки з индійського письменства про брахманів і другі касти зве-
дені з англійським перекладом у І. М u і r, Original sanscrit texts і т. д., т. І.




— 10 —

перед собою і читає що-дня життя свого, щоб навчився боя-
тись Єгови Бога свого і глядіти, і сповняти закон цей і всі
його повеління, щоб серце його не гордувало над братами його
і щоб він не одступав од повеління закону ні направо, ні на-
ліво, щоб тим продовжити дні в царстві своєму для його
(царя) самого і для дітей його серед Ізраіля". (XVII, 15—20).

Останні слова, очевидно, звучать, як свого рода si no—


nо! але й взагалі в усьому цьому місці книги закону ізраіль-
ського за царем не признається власть законодавча, котра, як
і вибір царя, цілком оддається в уста Бога, то б то його по-
слів—священиків і нарочито поставлених Богом пророків. Ці
пророки являються навіть в історичних книгах Бібліі постій-
ними контрольорами царів, котрих вони через помазання став-
лять на царство або й скидають із царства, як Самуіл, Єли-
сей і др. Але цього мало: у багатьох місцях Бібліі сама уста-
нова царства світського, вояцького, над Ізраілем виставляється,
як бунт проти єдиного законнаго царя—самого Єгови і його
органів—попів і пророків.

Далі нам прийдеться не раз говорити про вплив жидів-


ського теократичного лібералізму на новоєвропейські народи і
в середні віки, і в часи реформаціі, а через те ми приведемо
тепер його характерніші вирази.

Так, коли народ ізраільський предложив Гедеонові цар-


ство, після того як той увільнив його од мадіямітів, Гедеон
сказав: „Я не буду панувати над вами, ні сини моі не будуть
панувати над вами; Єгова буде панувати над вами". (Кн. Суд-
дів, VIII, 22). Скоро після цих слів стоіть у книзі Суддів ха-
рактерний аполог про дерева, котрі шукають собі царя. Апо-
лог той вкладено в уста Іотама, сина Гедеонова, після того,
як Сіхемські люди поставили його брата Абімелека царем:

„Колись дерева дуже забажали вибрати собі царя і ска-


зали оливковому дереву: „Царюй над нами!" Але оливкове де-
рево одповіло ім: Чи я мушу втратити мою оливу, котра слу-
жить на честь Богу і людям, і ходити туди й сюди, щоб бути
старшим над другими деревами?"—Потім дерева сказали фи-
говому дереву: „іди, царюй над нами!" І фигове дерево одпо-
віло: „Чи я мушу втратити свою солодкість, свій добрий плід?"
і т. д.—Потім дерева сказали виноградній лозі: „Іди, царюй
над нами!" І виноградна лоза одповіла: „Чи я мушу втратити
своє добре вино, котре радує Бога і людей?" і т. д.—Тоді де-
рева сказали тернині: „іди, царюй над нами!" І тернина одпо-
віла деревам: „Коли ви справді хочете помазати мене на царя,
то йдіть, станьте під мою тінь, а инакше огонь вийде з тер-
нини і пожере й кедри ливанські". (Кн. Суддів IX, 8—15).

Дуже характерне оповідання про конечну встанову во-


яцького царства серед Ізраіля: „Старшини Ізраіля приступили
до Самуіла і сказали: „Постав нам царя, щоб судив над нами".
І Самуіл моливсь до Єгови, і Єгова сказав Самуілу: „Не тебе




— 11 —

одкинули вони, а мене, щоб я не царював над ни-
ми..." І Самуіл сказав слова Єгови народові, котрий просив,
собі царя: „Ось як буде держати себе з вами царь, котрий:
буде царювати над вами: він візьме ваших синів і посадить
одних поганяти на колісницях його, а других забере в кінницю
і вони будуть бігати коло його колесниці. І він візьме ще
других і поставить іх начальниками над тисячами і пятидесят-
ками, а инших заставить працювати на його нивах, жати, та
виробляти вояцьку зброю і всякі знадоби для колесниць. Він
візьме також дочок ваших і поробить із іх прислужниць коло
куріва, куховарок і хлібарниць. Він візьме також ваші ниви,
ваші виноградники, ваші добрі оливкові садки і оддасть слу-
гам своім. Він стане брати десятину зо всього, що ви посіяли
і з винограду вашого, котрий ви зібрали, і оддасть своім чи-
новникам і слугам. Він візьме ваших слуг і служниць, і ліп-
ших із молоді вашоі, і ослів ваших і пошле іх на роботи. Він
братиме десятину з вашого товару,—і ви станете його рабами.
І в той день ви кричатимете проти царя, котрого ви собі ви-
брали, але Єгова не послухає вас в той день" (І. кн. Самуіла,
VIII. 4—18.)

Звісно, що в остаточному зводі біблійних книг, як вони


тепер лежать перед нами, стоять поряд з вище-наведеними
словами другі, в котрих пророк таки згоджується, по повелін-
ню Єгови, помазати Ізраільтянам царя, але в книзі пророка
Осіі установа царства рішуче обьявляється гріхом: „Од днів
Гібеі (міста, де поставлений був царем Саул) ти согрішив,
Ізраілю!" каже Єгова в тій книзі, а в другім місці там же уста-
нова царства згадується поряд із ідолопоклонством: „Ізраіль
одкинув добро, ворог буде його переслідувати! Вони поставили
царів без мого повеління і начальників без мого відома; вони
наробили ідолів із свого срібла й золота,—ось через що бу-
дуть вони знищені" (К н. Осіі, X, 9; VIII, 3—4). *).

Ми побачимо далі, як цей біблійний теократичний лібе-


ралізм впливав на новоєвропейські народи і як він увійшов в
новоєвропейський лібералізм, як одни з основних його елемен-
тів, і тим послужив звязком між политічною думкою старого
Сходу і нового Заходу.

*) Ми не маємо раціі тут спинятися на тому, як тенденційно, а не іс-
торично росказано в теперішніх біблійних книгах про початок царства в
Ізралі. З гори можна думати, що і в жидів, як у других народів, теократія
була не початковою формою державного життя, а пізнішою. Навіть місця в
книгах Суддів, Самуіла і Царів, у котрих заховались уривки з найбільше
реальних історичних споминів, показують, як у жидів після порядків громад-
сько-племінних стало зростати через війну з сусідами царство вояцьке, як
далі коло царів і іх храмів впорядкувалось попівство, котрого перше були
тільки початки. А вже тоді, коли царства жидівські були зруйновані, попи
зостались єдиними керманичами націі, і під персідською державою стали на
чолі також іі світського життя.




— 12 —

Обертаючись до старого Заходу ми бачимо, що народ,
котрий вславився своєю вільністю над усіма—греки—в початку
своєі писаноі історіі покорявся царям і устами своіх співців
вимовляв монархичні думки. Гомерівські поеми наскрізь пере-
няті такими думками, і в знаменитій картині народнього збору
(ради) в II пісні Іліяди сама богиня Афина виголошує іх ось
якими словами: „Не гарне многовластя! Один хай буде пан,
один царь, котрого поставив син Крона". (Іліяда, II, 203—206).
Трудно сказати рішуче, коли складені були ці слова; чи в ста-
ріші часи, в чисто царську добу грецькоі історіі, чи в часи
тіранів, коли редаговані були письмом Гомерівські поеми (при
Пізістраті). Але по тому, що вище наведені слова натякають
на опозіцію, котра, в згаданій сцені в Іліяді проявляє себе в
особі Терсіта, що „завше нападався на царів", можна думати,
що ті слова Афини і вся та сцена були остаточно зредаговані
вже при початку республіканського перевороту в містах і краі-
нах Греціі. Тодішні поети грецькі очевидно не похваляли того
перевороту.

Коли нарешті він довершився і коли потім сталось так,


що вільні греки одбили страшну силу персідських царів, котрі
підпірали в грецьких городах власть царів і тіранів і сами
одержували од іх поміч, тоді республіканська свідомість грецька
вилилась в гордій фразі Есхіла в трагедіі „Перси", де на за-
пит персідськоі цариці про афинців: „Хто пан над ними і хто
господарює над народом?" хор одповідає: „Вони не звуться
нічиіми рабами і никому не підданні!" (Есхіл, Перси, 211—212).

Геродот виявив це самодовольство грецького республі-


канця ось в яких словах, написаних з приводу війни між афин-
цями і ріжними іх ворогами, до вигнання тіранів і послі:
„Не одним прикладом, а скрізь показується, наскільки добра
річ—рівність права: поки афинці були під тіранами, вони не
могли перемогти на війні нікого з своіх сусідів. Але увільнив-
шись од тіранів, вони стали першими над сусідами. Це пока-
зує, що поки вони були в неволі, то не напружалися, бо ро-
били на пана, а коли здобули волю, то кожний пильно старався
робити на себе" *).

Найвищу ступінь республіканськоі, а до того і демокра-


тичноі свідомости в грецькому письменстві знаходимо в драмі
Евріпіда „Просительки" (Ίχέτιδες) в розмові між післанцем те-
банського царя Креонта і Тезеєм.

*) Геродот, Історіі, V, 78. У Геродота, як і у багатьох инших
грецьких писателів, термін політична воля виражається словом „рів-
ність права" ἰσηγορία, власне—рівне право слова, ἰσοχρατία —рівновластя,ἰςο-
νοµἰα—рівнозаконня, рівноправність. В тім місці, де Геродот оповідає про ска-
сування тіраніі на Самосі (III, 142), він уживає і загальнішого терміну віль-
ність—ἐλευϑερια, котрий уживається охоче пізнішими писателями, мало при-
хильними власне демократичній формі республіки, як Полібій.




— 13 —

„Хто тірани цієі землі?" питає післанець, прийшовши в
Афини, а Тезей йому одповідає:

Цей город (держава) не правиться одним, він вільний!


"Народ (δῆµος) тут царствує,... не вважаючи багато на заможність,
бо й бідний тут має рівне право!"

Коли післанець заявляє, що в його державі править один,


а не юрба (ὂχλος) і далі ганьбить демократичну управу, то ге-
рой афинський, (котрий по старим оповіданням і сам був ца-
рем), одповідає довгою промовою, з котроі ми приведемо ось
які слова:

„Нема нічого більше згубного для держави, як тірани!


Перш усього в такім краю нема загального закону, а править
один, котрий володіє законом тільки для самого себе, і право
не рівне для всіх. Коли ж закони написані (публичні), тоді й
бідний і заможний мають рівне право, і найбідніший може од-
повісти заможному такою-ж лайкою, як та, котру він почує; і
менший подолає більшого, коли на його боці правда. Вільність
буває тоді, коли питають: хто хоче сказати прилюдно добру
раду державі? Тоді, хто хоче—виходить на перед, а хто не
хоче—мовчить. Чи може бути в державі більша рівність од
такоі? Там, де народ панує над краіною, він кохається в своіх
дотепних, сміливих громадянах. А царь уважає такого собі во-
рогом, і ліпших, котрих уважає здатними думати, вбиває, стра-
хаючись за своє царство (тіранію). Як може бути сильною та
держава, коли в ій хтось один може зрізувати, мов колоски
на весняному полі, сміливих громадян і зривати молодих? Чи
варто збірати худобу і засоби для дітей, коли це веде тільки
до того, щоб готувати тіранові багатше життя? Або чи варто
пильно виховувати дівчат-дочок, щоб утішити тірана і прине-
сти сльози батькові й матері? Ліпше мені не жити, ніж ба-
чити, як моіх дочок поведуть до шлюбу силою!" *).

Тільки грецьке письменство не довго встояло на таких


республіканських і демократичних думках. Вже Геродот, ма-
буть надивившись на сварки між ріжними політичними силами
в грецьких державах, покористувався нагодою, щоб виложити
з певним обьєктівним скептицизмом сучасні йому доводи за й
проти ріжних форм, управи, в промовах, котрі буцім то ска-
зали три перси після того, як убили царя-мага Смердіса.
Можна сказати, що в цих промовах зведена була докупи по-
літична проба класичного світа, бо й спеціяльні політики, як

*) Е в р і п і д, Просительки, 339—455. В словах про зрізурання грома-
дян, мов колосків на полі, Евріпід натякає на анекдот, котрий ріжні класичні
писателі прикладали до ріжних тіранів у Греціі і в Італіі, це б то як тіран
хотів передать приятелеві свою раду, як треба управляти державою, тим, що
ходючи по полю з його післанцем, збивав колоски, котр. піднімались вище.
Це був тіпічний, бродячий анекдот. Див. у Геродота, V. 92; А р і с т о-
теля, Політика. III, 8, 3.: Т і т а Лівія, І, 54).




— 14 —

Арістотель і Полібій, мало прибавили до уваг Геродотових
персів. Через те ми приведемо тут ці характерні промови.

Отан би то сказав: „Я думаю, що нікому вже з нас не


слід бути одновладцем (монархом); це й неприємно, й негарно.
Ви бачили, до чого дійшло насильство Камбіза, і сами терпіли
од насильства мага. Та й який може бути добрий порядок при
монарсі, котрий може робити безкарно все, що хоче? Коли б
навіть найліпший з усіх людей здобув таку власть, то вона
б легко вивела його з звичайного йому настрою духа. Втіхи,
серед котрих живе монарх, родять у його дух насильства, а
заздрість прирождена всім людям. Маючи ці два гріхи, він
(монарх) стає взагалі лихим: одні злочинства він робить з на-
сильства, а другі з заздрости. Хоча чоловік, котрий має цар-
ство, мусив би й не почувати заздрости, бо має всякі втіхи,
але звичайно царь инакше держить себе з громадянами, він
заздрить навіть тому, нащо істнують і живуть ліпші грома-
дяни, сприяє лихим і слухає з найбільшим задоволенням бре-
хень. Найтрудніше з ним те, що коли ти не дуже його хва-
лиш, то він невдоволений, мов би то ти його не шануєш, а
коли ти його хвалиш незвичайно, то він невдоволений тобою,
як облесним. Нарешті скажу найголовніше: він (монарх)
ламає батьківські звичаі, насилує жінок і вбиває
без суду*). Народоправство ж перш усього зветься именем
найліпшим з усіх: рівноправство (ізономія), а далі воно
нічого не робить такого, як монарх: на уряди народ назначає
по жеребу, всякий уряд у його одповідає перед ним, всяка по-
станова передається на громадську раду. Через те я ражу
скасувати монархію і оддати власть народові"**).

Мегабаз радив установити олігархію і промовив так: „Те,


що сказав Отан про скасування монархіі, сказав би і я, але
коли він радить передати власть народові, то він одходить од
ліпшоі думки, бо нема нічого дурнішого і насильнішого, як
нікчемна юрба. Нечуване діло, щоб люди, визволившись од
насильства тірана, оддались насильству незанузданого народа.
Коли тіран що робить, то хоч розуміє, що він робить, а у на-
рода нема і того розуміння. Та і як може розуміти що небудь
той, хто нічого не вчився і не знає нічого доброго і статоч-
ного, а кидається до справи як буйний потік? Хай установля-

*) Завважемо, що жидівський пророк, коли виставляє царське насиль-
ство, наводить приклади з круга особистоі неволі, тоді як грецький писа-
тель ставить більше ознаки неволі державноі; та все таки і Геродот, і другі
грецькі писателі в таких випадках виставляють також прикмети неволі осо-
бистоі. Очевидно, що істнування особистого невольництва в старому світі
мало вплив і на державне життя, в котрому монарх брав собі за приклад
відносини господаря, пана, (δεσπότης) до рабів.

**) Завважемо, що в цій промові Отана і в дальших його словах, слова
монарх, тіран і царь (βασιλεύς) уживаються, як однакові. Сістематична ріж-
ниця між ними встановилась ѵже пізніше, в часи Арістотеля.




— 15 —

ють народоправство, ті, хто бажає лиха персам, а ми виберемо
собі раду з найліпших людей і оддамо ім власть. Найліпші
люди даватимуть і найліпші постанови".

Третій подав свою думку Дарій, сказавши так: „Мені зда-


ється, що думка Мегабаза про народ правдива, а про олігар-
хію—ні. З трьох предложених способів управи, коли кожний з
іх буде в найліпшому стані, це-б то демократія, олігархія і мо-
нархія, я волію останню. Не може бути нічого ліпшого,
як управа одного найліпшого чоловіка. Маючи най-
ліпші заміри, він буде безхибно правити народом. До того вір-
ніше буде вбережена тайна замірів проти ворогів. Навпаки, в
олігархіі, де кілька людей достойних ведуть спільні справи,
виходять палкі сварки, кожний хоче собі першенства і хоче
дати перевагу своій раді, то й доходить до великого ворогування.
Од ворогування виходять повстання, од повстання убійства, а од
убійства доходять до монархіі,—звідки й видно, наскільки вона
ліпша, ніж инші управи. Дальше при управі народній неминучі
пороки, а коли вони є, то порочні люди не ворогують проміж
себе з поводу державного добра, а лучаться одно з одним,
і звичайно лихі для держави люди стоять за одно. Так тя-
гнеться доки не явиться один який проводирь народа і не по-
кладе кінця такому станові. Тоді народ дивується на такого
чоловіка, а далі той, на кого дивуються, стає монархом—і з
цього знов показується, що монархія—найліпша управа".—
(Геродот, Історіі, III, 80—82).

Геродот став на тому, що обьєктівно звів ріжні думки


про хиби і добрі боки трьох політичних сістем: монархіі, олі-
гархіі і демократіі. Але більша частина пізніших писателів
грецьких явно дивиться з нехіттю на демократію і обертається
прихильно до олігархіі і навіть до монархіі. На те було бага-
то причин, і ми далеко б зайшли, коли б почали розбірати
іх. Ми можемо тут тільки коротко вказати на найголовніші з іх.

Безперечно, що безпосереднє порядковання всіх справ


державних, в тім числі і загряничних, народньою радою мало
своі невигоди, між иншим через непостійність палкого народу.
Цю хибу афинськоі демократіі вказав напр. промовець (оратор)
Ісократ в промові про мир (52 і далі). Значні невигоди мало
і настановляння урядників (чиновників) по жеребу, про котру
говорить Отан у Геродота, як про одну з головних ознак де-
мократіі, хоч напр., в Афинах важні урядники, стратеги, в ру-
ках котрих було військо, діпломатія і фінанси, ніколи не на-
становлялись по жеребу, а вибірались у народній раді. Таке
настановляння урядників по жеребу, як і поділ уряду між
кількома особами (два царі в Спарті, кілька архонтів в Афи-
нах, два консули в Римі і т. п.) витікали з вічного страху ста-
рих республік, щоб який урядник не захопив у своі руки най-
вищоі власти, а цей характеристичний для тих республік страх
витікав з почуття іх хисткости. Але звісно, такий спосіб на-




— 16 —

становляння урядників, по правді, викликував проти себе за-
киди і насмішки подібні до тих, які говорив Сократ. (Див. К с е-
нофонт. Спомини про Сократа І, 2, 4). Мусила одвернути
багатьох греків од демократіі, або навіть взагалі од республіки,
і та жорстока, руйнуюча боротьба між партіями в часи Пело-
понезськоі війни, яку описав Фукідід і котра піддала йому
премудру, хоч гірку увагу: „Безумний чоловік! щоб подужати,
своіх ворогів, він хоче зламати ті самі закони, котрі в часи
подібних заколотів стояли б на сторожі для спільного добра;
він нищить те, що могло б охоронити його самого, коли б
йому прийшла потреба стати під захист тих законів". Гіркість
цієі уваги ще збільшується думкою Фукідіда, що „чоловік і
під управою законів легко склоняється до проступків" *).

З часів Пелопонезськоі війни не тільки явний реакціонер


Арістофан пише злобні карікатури на демократію (див. особли-
во комедію „К і н н и к и", в котрій Демос виставлений зовсім
ідіотом), але й Сократ, котрий не хвалив олігархічного пере-
вороту 412 p., висміює демос. Ученики Сократа, як Ксенофонт
і Платон, пішли далі на цій дорозі. Тут ми бачимо цікаву річ,
як в грецьких громадах поступ моральноі філософіі почина
йти об руку з політичною реакцією.

Головна причина такоі чудноі речі лежить у тому, що,


починаючи з Сократа або навіть ще з Піфагора, древня філо-
софія вступила в період, котрий завершився виробом думок
христіянських, і серед неі почав вироблятись абстрактно-ідеа-
лістичний світогляд, котрий прикладав до людських осіб і гро-
мад абсолютну мірку, проти котроі всяка людська громада
виявлялась так несовершенною, що це мусило викликати до
неі у мораліста тільки огидливість. Цей моралістичний ідеалізм
привів уже стоіків до явного песімізму, котрий з часом у хри-
стіян дійшов до повноі зневаги до громади земноі для грома-
ди небесноі, божо і (Civitas Dei св. Августина), до манашеського
втікання од людського товариства **).

В раніші часи початки таких поглядів приводили філосо-


фів до думки про те, що урядова власть в громаді мусить
бути в руках не реального народу з його хибами і слабостями,
а в руках совершенних людей, аристократів (уряду ліпших),
наймудріших, або в руках иаймудрішого і найдобродітельні-

*) Фукідід, Пелопонезська війна, ІІІ. 84. Треба завважати, що в
Афинах, де народ здавна привик до демократичного уряду, він держав себе
далеко спокійніше, аніж де інде, і не було таких проявів крівавоі боротьби
партій, як напр. на Керкирі.

**) Це втікання мало собі попередників і в старі віки, особливо в
Єгипті, де перш усього розвилось і христіянське манашество, але на жаль
ми мало про те знаємо. Більш відоме одшельництво индійське про котре з
часів походу Олександра Македонського почала доходити чутка і в світ по-
гречений і грецький.




— 17 —

шого—тірана*). Але позаяк ідеалістична філософія не давала
ясноі одповіді на запит, яким же способом можна знайти і
держати на вищому уряді таких найліпших людей, то ця фі-
лософія в життю політичному тільки підпірала реакцію проти
демократіі, на користь фактичноі олигархіі і тіраніі, далеких од
совершенства. Це між иншим поясня те, що де які ученики
Сократа взяли участь в олігархичному перевороті 412 р. і на-
віть в уряді 30 тіранів 404 p., а Алкивіяд держав себе часто
як звичайний тіран.

З політичних писателів, учеників Сократа, Ксенофонт в


однім своім творі (Держава афинян) висміяв афинську
демократію, в другім (Держава лакедемонян) похвалив
фактичну олігархію спартанську, а в двох теоретичних працях
„Г і є р о н або про т і р а н і ю" і „К и р о п е д і я" явно виста-
вив своім ідеалом монархію, навіть обставлену церемоніялом
на азіятський лад, оддаляючим підданих од монарха як од
істоти вищоі. Тільки ж треба памятати, що монархія Ксено-
фонта, як узагалі древніх учителів, східних, як і класичних,
зовсім не монархія дінастична, а дійсно діктатура „найліпшоі
особи, котра по всьому ліпша од своіх підданих" **).

Другий знаменитий ученик Сократа, Платон, в своім


творі про Державу виложив ідеал олігархичний (урядування
філософів і вояків, про котрих Платон мав думки мало одмін-
ні од думок брахманів про касти), тоді, як в розмові Полі-
тик Платон дивиться на царів, по гомеровському, як на па-
стухів народу. В розмові про Закони Платон хоч збудував
сложну констітуцію із урядів демократичних і з аристократич-
них, з тим, що олігархія в лиці 10 найстарших з ради сторо-
жів закону (номофілактів) ставиться на чолі держави, та все
таки говорить, що найліпший уряд був би уряд „молодого,

*) Думки самого Сократа про це Ксенофонт передає в таких словах:
„3а царів і архонтів Сократ уважав не тих, хто держав скипетр, або котрих
вибрали нижчі од іх, але тих, хто вміє урядувати". З дальших слів Ксено-
фонта видно, що Сократ волів більше уряд найбільше мудрого монарха, або
тірана, і коли його питали, що буде, коли тіран не схоче слухати правдивих
уваг, або почне вбивати тих, хто іх робить йому, то Сократ не знаходив од-
повіді


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

№11. Склад: „Книгарня Л. Ідзіковського iconІменник «Склад за складом»
Скласти ланцюжок слів (іменників І відміни) так, щоб останній склад попереднього слова був першим складом наступного
№11. Склад: „Книгарня Л. Ідзіковського iconПостанова за номером 2-5 «Про кількісний склад інвалідів по зору І та ІІ груп, які працюють на уво, увп І в організаціях утос»
Президія нашого товариства цього дня не святкувала, а працювала. І працювала досить плідно. Найважливішим із документів, ухвалених...
№11. Склад: „Книгарня Л. Ідзіковського iconПерсональний склад

№11. Склад: „Книгарня Л. Ідзіковського iconАнотації навчальних дисциплін відповідних напрямів підготовки (назва дисципліни, статус, рік/семестр, мета, завдання, зміст дисципліни, викладацький склад, тривалість, оцінювання). Методологічні та теоретичні проблеми психології викладач
Назва дисципліни, статус, рік/семестр, мета, завдання, зміст дисципліни, викладацький склад, тривалість, оцінювання
№11. Склад: „Книгарня Л. Ідзіковського iconСклад спеціалізованих вчених рад фізико-математичні науки

№11. Склад: „Книгарня Л. Ідзіковського iconКількісний та якісний склад педагогів Класні керівники 5 – 11 класів

№11. Склад: „Книгарня Л. Ідзіковського iconЗатверджений склад
Мудрак Лариса Михайлівна – співголова робочої групи, заступник голови Національної ради
№11. Склад: „Книгарня Л. Ідзіковського icon«Будова атома. Ядро і електронна оболонка. Склад атомних ядер(протони і нейтрони). Протонне число. Нуклонне число»
Тема уроку: «Будова атома. Ядро І електронна оболонка. Склад атомних ядер(протони І нейтрони). Протонне число. Нуклонне число»
№11. Склад: „Книгарня Л. Ідзіковського iconБіобібліографічний покажчик
Натхненний вірою: біобібліогр покажч. / склад. Є. Гнатів, Л. Кожевнікова; ред. Г. Бобкова; відп за вип. Л. Зубко. – Прилуки, 2017....
№11. Склад: „Книгарня Л. Ідзіковського iconЗамилування переплітається зі смутком. Ганна Чубач «Зупинюся над рікою» Мета
Гра «Віднови порівняння» Добери відсутній склад у порівняннях, читай якомога швидше


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка