110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987)



Скачати 212,73 Kb.
Дата конвертації15.08.2017
Розмір212,73 Kb.

Календар знаменних дат

20 лютого

110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987)



Ула́с Олексійович Самчу́к  (7 (20) лютого  1905 р.,  Дермань, тепер Здолбунівський район Рівненської області 9 липня  1987 р., Торонто) — український  письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УМАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово».

Біографія

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань  Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків, як на той час - заможних селян. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля:






«…Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді „село, неначе писанка“, з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами».

 

У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім'я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем зв'язків не втрачав, в 1917–1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921–1925 роках — у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Веймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо. З 1927 року навчався в Бреславському Університеті. «Німецький» період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільнослухач, студіював у Бреславському університеті, мама Германа Блюме — Германіна фон Лінгейсгайм люб'язно дала притулок «обідраному українцю» у своїй оселі й терпляче навчала його німецької мови. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через п'ятнадцять років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року випустили письменника, якого арештували 20 березня цього ж року, з Рівненської в'язниці. Герман Блюме в Рівному працював на посаді начальника цивільної поліції райхскомісаріату «Україна».



З 1925 почав друкувати оповідання в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та інших журналах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели він надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших романів. У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому містечку «в моєму всесвіті з'явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої „Волині“».

1929 року переїжджає до Чехословаччини та навчається в УВУ в Празі. Але жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без учителів, самотужки. Він володів бездоганно німецькою, польською, чеською, російською, менше - французькою мовами. У Чехословаччині Улас живе з 1929 по 1941 рік. Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке творило «його Прагу», Улас Самчук відносив Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Галагана, Леоніда і Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина і Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського. У Празі Улас Самчук належав до Студентської академічної громади. «Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс». У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.

1941 р. у складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943 р., з ним працював редактором і Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор. У 1944-48 рр. жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. По переїзді до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).

Ім'я Уласа Самчука ще прижиттєво було відоме в країнах Європи та в Америки і, як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, «вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у „волинській тихій стороні“, в абсолютно безпросвітних обставинах».



Творчість

У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття.

Улас Самчук своє перше оповідання «На старих стежках» опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932–1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х — початку 1930-х pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою й другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:






«У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами».

 

Ідейним продовження «Волині» є повість «Кулак» (1932). У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932–1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47).

У 1947 закінчив драму «Шумлять жорна».

У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної й сучасної підрадянської дійсності.



Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Могила Уласа Самчука на цвинтарі Св. Володимира, місто Оаквилл, Канада



Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.

Твори

Автор повістей «Марія» (1933), «Кулак» (1932), трилогії «Волинь» («Куди тече річка» (1932), «Війна і революція» (1936), «Батько і син» (1937)), романів «Юність Василя Шеремети» (1946–1947), трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948), «Темнота»(1957) і «Втеча від себе» (1982); книг спогадів і репортажів «П'ять по дванадцятій» (1954), «На твердій землі» (1967), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1979), «Плянета Ді-Пі» (1979), «Слідами піонерів» (1980). Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941–1943 років /Упоряд. А. Жив'юк. — Рівне, 2008.— 456 с.


Цікаві Інтернет-ресурси

  • Самчук Улас Олексійович [електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki//. – Назва з екрана. – (Дата звернення 24. 10.2014).

  • Улас Олексійович Самчук – Біографія – Письменник [електронний ресурс] // Українська література. – Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/biography/ulas.html.- Назва з екрана. – (Дата звернення 24.10.2014).

  • Біографія Самчука Уласа [електронний ресурс] // Бібліотека школяра. - Режим доступу: http://www.ukrtvory.com.ua/samc.html Назва з екрана. – (Дата звернення 24.10.2014).

  • Самчук Улас [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://korolenko.kharkov.com/samchuk.htm. Назва з екрана. – (Дата звернення 24.10.2014).

  • Біографія Улас Самчук [електронний ресурс] // parta.ua – Режим доступу: http://www.parta.com.ua/ukr/stories/writers/33/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 24.10.2014).

  • Самчук Улас – біографія [Електронний ресурс] // OnlyArt – Режим доступу: http://onlyart.org.ua/?page_id=35282. – Назва з екрана. – (Дата звернення 24.10.2014).

  • Улас Самчук – життевий і творчий шлях [електронний ресурс] // Освіта.UA. – Режим доступу : http://osvita.ua/school/lessons_summary/literature/12284/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 24.10.2014).

  • Улас Самчук (до 105-річниці від дня народження) [електронний ресурс] // Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека. – Режим доступу: http://libr.rv.ua/ua/ .Назва з екрана. – (Дата звернення 24.10.2014)

  • Самчук Улас Олексійович [електронний ресурс] // SvitPPT. – Режим доступу: http://svitppt.com.ua/ukrainska-literatura/ulas-oleksiyovich-samchuk.html. - Назва з екрана. – (Дата звернення 24.10.2014).


Рекомендований список літератури

  1. Васьків М. Жанрові особливості романістики Уласа Самчука. «Кулак» У. Самчука: між мистецтвом і публіцистикою, традицією та її оновленням [Текст] / М. Васьків // Український еміграційний роман 1930-50-х років. - Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. — С. 15-34.

  2. Волинські дороги Уласа Самчука: Збірник. [Текст]. — Рівне: Азалія, 1993. — 103 с.

  3. Гарасевич, М. Широкий письменницький діапазон У. Самчука [Текст] / М. Гарасевич .- Дзвони. — 1978. — № 3-4. — С. 55-74.

  4. Гром'як Р.  Розпросторення духовного світу Уласа Самчука (Від трилогії «Волинь» до трилогії «Ost») [Текст] / Р. Гром’як // Орієнтації. Розмисли. Дискурси. 1997–2007. — Тернопіль: Джура, 2007. — С. 248–267.

  5. Гупало С. Невідомий Улас Самчук [Текст] / Сергій Гупало //Дзеркало тижня. –2006. –№ 18/13-19 травня

  6. Дальний М. Музей і архів Уласа Самчука перевезено в Україну [Текст] / М. Дальний // Нові дні. — 1995. — Ч. 539. – С. 14-15.

  7. Енциклопедія українознавства. У 10 томах. [Текст] / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя» - «НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.

  8. Київська глорія Уласа Самчука [Текст] / Цалик С. М., Селігей П. О. // Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 140–184.

  9. Копач, О. Улас Самчук — літописець XX століття [Текст] / О. Копач // Нові дні. − 1991. — № 2. — С. 14-15.

  10. Крупач М. Історіософський «документ у слові» Уласа Самчука [Текст] / М. Крупач / / Визвольний шлях. — 2006. — № 5. – С. 120–123.

  11. Кузьменко С. Улас Олексійович Самчук: До 90-ліття з дня народження [Текст] / С. Кузьменко// Нові дні. — 1995. — Ч.539. — С. 12-13.

  12. Нагорна І. У дні виняткового часу [Текст] / І. Нагорна. — Рівне, 2008. — 54 с.

  13. Наумович С. В'їзд У. Самчука … до Києва [Текст] / С. Наумович . - Визвольний шлях, 1965. — № 12. — С. 1364–1366.

  14. Поліщук Я. Формули ідентичності Уласа Самчука на тлі доби [Текст] / Я. Поліщук. – Дивослово,2004. — № 7. -С. 26-29.

  15. Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори [Текст] /Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.

  16. Розумний Я. Улас Самчук (1905–1987) [Текст] / Я. Розумний . – Сучасність, 1987. – Ч. 12. — С. 30-34.

  17. Руснак І. «Жертва пані Маї» як зразок інтелектуальної драми Уласа Самчука [Текст] / І. Руснак // Вісниківство: Літературна традиція та ідеї. Науковий збірник. — Вип. 2. — Дрогобич: Посвіт, 2012. — С. 408–417.

  18. Руснак І. «Я був повний Україною…»: Художня історіософія Уласа Самчука [Текст] /І. Руснак. — Вінниця, 2005. − 405 с.

  19. Руснак І. Історіософська концепція російської революції у творчості Уласа Самчука [Текст] / І. Руснак. – Визвольний шлях, 2006. — № 11. - С. 28-41.

  20. Самчук Улас. Ювілейний збірник. До 90-річчя народження [Текст]. – Рівне: Азалія, 1994. — 108 с.

  21. Тарнавський, О. Зустріч з Уласом Самчуком [Текст] / О. Тарнавський // Нові дні. — 1988. – № 11. — С. 13-14.

  22. Тарнавський, О. Улас Самчук — прозаїк [Текст] / О. Тарнавський // Відоме й позавідоме. – К.: Час, 1999. — С. 336–350.

  23. Тарнавський О.  Улас Самчук — прозаїк [Текст] / О. Тарнавський // Відоме й позавідоме. — К.: Час, 1999. — С. 336–350.

  24. Ткачук М. П.  Художні виміри творчості Уласа Самчука [Текст] / М. П. Ткачук // Українська мова і література в школі. — 2005. — № 6: — С. 43-47.

  25. Ткачук М. П. Художні виміри творчості Уласа Самчука [Текст] / М.П. Ткачук // Українська мова і література в школі. − 2005. — № 6. — С. 43-47.

  26. Українська діаспора: літературні постаті, твори, бібліографічні відомості [Текст] / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

  27. Харченко О. Музей-архів Уласа Самчука [Текст] /О. Харченко . – Молода Україна,1989. — № 385. — С. 18.

  28. Шевчук, В. Улас Самчук та його волинська сага [Текст] / В. Шевчук// Українська мова і література в школі. −1992. — № 11-12. — С. 30-34.

Методичні рекомендації до проведення

20. 02. 2015 р. – 110 років від дня народження

Ула́са Олексійовича Самчу́ка  (1905-1987)




Заходи до відзначення

  1. Оформлення експозицій книжково-журнальних виставок:

  • Літописець українського простору

  • Творчість Уласа Самчука

Епіграфи до книжкових виставок:

Я не тому письменник  українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного.            

Улас Самчук       

«Ось моя власна історія…» (Улас Самчук)


  1. Проведення бесід для учнів старших класів на теми:

  • Роман Уласа Самчука «Марія» – трагедія України ХХ століття

  1. Проведення бібліографічного огляду літератури про Уласа Самчука та його творів.


Сценарії ЛОНПБ


  • Улас Самчук та його роман “Марія”: До 105-річчя від дня народження Уласа Самчука [Текст]: сценарій / КЗ Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека; уклад. Н. Г. Звольська. – Львів, 2010. – 8 с. – Рукопис.

ВЕДУЧА: Покликаний до військової служби в польській армії, Самчук 1927 року дезертирував з війська і нелегально перейшов через кордон до Німеччини. Вступив до Бреславського (нині Вроцлавського) університету. Невдовзі переїхав до Чехословаччини і завершив навчання у Вільному українському університеті в Празі (1929 – 1931).

ВЕДУЧИЙ: Перше оповідання „На старих стежках” опублікував у 1926 році.

ВЕДУЧА: Коли в 1938–39 рр. розігрувалася трагедія Закарпатської України, Улас Самчук брав безпосередньо участь у подіях того часу. Знайомство з Закарпаттям наштовхнуло його на написання роману „Гори говорять” про те, як у 1919 році закарпатські гуцули вибороли від угорців свою республіку, яку приєднали до УНР.

ВЕДУЧИЙ: Найвизначнішим творчим досягненням письменника є роман – епопея „Волинь” – унікальний в українській літературі. Можна шукати аналогії хіба що в інших літературах. Це твір типологічно споріднений з „Селянами” С. Реймонта, „Селянами” О. Бальзака, „Тихим Доном” М. Шолохова, „Новою землею” Якуба Коласа. Він є гімном великому краєві України – Волині, його самобутнім людям.

ВЕДУЧА: На час роботи Уласа Самчука над трилогією „Волинь” випала найтрагічніша подія за всю історію українського народу – організований більшовицькою владою голодомор 1932–33 років. Письменник не міг залишитися осторонь цієї національної трагедії. „Роман – спалах” „Марія” – найсенсаційніший з усіх творів Уласа Самчука. Він був написаний у 1933 році.

ВЕДУЧИЙ: Письменник написав у Празі свій „декамерон” – збірку новел, виданих у Львові 1936 року під заголовком „Відновлений рай”. Декамероном називають її за аналогією до шедевру Боккаччо, тому що книга творилася за однакових умов. Герої – оповідачі Боккаччо втекли від чуми. Їх було десять, кожен з них наговорив по десять новел. Чума, від якої утік Улас Самчук – це тоталітарний лад. В юності його задурманила більшовицька пропаганда про „щасливе життя” на „Великій” Україні. І врятувало письменника лише те, що прикордонники спіймали його і посадили на кілька місяців у тюремну камеру, де сиділи такі ж утікачі, як він, тільки у зворотному напрямі. Один їх вигляд, вимучених голодом обідранців, та ще й розповіді про жахіття комуністичного раю, на все життя вибили з нього будь – які радянофільські ілюзії. Демократична Чехословаччина стала для нього пристанищем, де можна було творити.

ВЕДУЧА: Опинившись на еміграції в Чехословаччині, Улас Самчук за парубкував. У Німеччині, куди він утік уперше, в нього такої можливості не було. В нього там не було свого оточення.

ВЕДУЧИЙ: Інша річ Прага. Вона аж кишіла втікачами і втікачками з України. Серед молодих чоловіків більшість становили вояки та офіцери армії УНР. Жіночу частину молодої еміграції представляли переважно цікаві інтелігентні дівчата, з складними долями, але здебільшого з високими душевними та життєвими запитами. В їх колі Улас Самчук знайшов собі цивільну дружину – Марію Зоц. Кохання їхнє було справжнє, але вони не оформляли свого шлюбу лише від загрози для Марії втратити пільги, які вона мала спочатку як студентка, а відтак працівниця однієї з празьких аптек.

ВЕДУЧА: У новелі „Авс – фін” Улас Самчук змалював сатиричний образ старого емігранта марксиста-ідеаліста, задурманеного марксистськими догмами. Автор вважав, що він такий не тільки від ідилічного складу характеру, а й від елементарної розумової убогості. Їдучи туди й назад одним і тим же трамваєм, професор навіть не здогадувався, що в нього є свій номер – 43, а ідентифікував цей засіб пересування тільки за написом „Авс – фін” (вихід – вхід по – нашому). Коли ж студент довів йому, що „Авс – фін” – це не назва трамваю, що в нього є свій номер, то професор розізлився і через кілька днів помер.

ВЕДУЧИЙ: Треба віддати належне прозірливості Уласа Самчука, який років за 40 наперед довів ліберально – марксистській інтелектуальній Європі, що московський марксизм і соціалізм ленінсько – сталінського зразка – це не що інше, як чума ХХ ст.

ВЕДУЧА: Як тільки вибухнула фашистсько-більшовицька війна, Самчук з Телігою прибув до Львова, перейшовши нелегально кордон через річку Сян. 6 серпня Улас був уже в Рівному. Степан Скрипник запропонував йому очолити редакцію новозаснованої газети „Волинь”. Спочатку езоповою мовою, а потім відверто Улас Самчук висловлював думку про неминучість української незалежності, яка була розбіжною з політикою третього рейху.

ВЕДУЧИЙ: Після появи антинімецької статті „Так було і так буде” Самчука заарештовано, і тільки масові протести українців майже всієї Європи спонукали гітлерівську адміністрацію всея України на чолі з Еріхом Кохом випустити в’язня на волю.

ВЕДУЧА: Восени 1943 року наступаючі більшовицькі війська підійшли до Рівненщини. Самчук разом з дружиною Л. Чорною виїхав до Львова. Менше року пробув у містечку Городку, звідки емігрував до Німеччини, а потім до Канади (1947).

ВЕДУЧИЙ: У Німеччині письменник створив організацію Мистецький Український Рух – МУР.

ВЕДУЧА: Трилогія під назвою „Ост” стала найоб’ємнішою працею його життя. Цей твір він писав майже чотири десятки років. У кожному з трьох романів „Осту” відтворена жахлива віха української історії ХХ віку. Перша частина „Морозів хутір” – про переломні події української революції 1918–1919 років. Друга – „Темнота” – про долю України в Радянському Союзі. Третя частина – „Втеча від себе” – про нелегку долю трьох мільйонів українців, котрих війна розсіяла по всьому світу, про гірку долю тих дівчат та юнаків, яких було вивезено до Німеччини.

ВЕДУЧИЙ: Письменник помер 1987 р. Його поховали на ідеально впорядкованому цвинтарі поблизу Торонто. Чи повернуться його тлінні останки коли – небудь в Україну, скажімо, в старовинний Дермань або Київ, судити важко. Але що творчість його має повернутися повністю – це напевно.

ВЕДУЧА: А тепер повернемо до роману Уласа Самчука „Марія”. В 1933 році світову громадськість потрясло нечуване в історії лихоліття, яке спало на голову українського народу – організований сталінсько – більшовицькою системою СРСР голодомор, що призвів до кількісного зменшення українців на одну п’яту – сучасні дослідники обчислюють кількість жертв порядком 7,5 – 8 мільйонів. Це була перша велика акція етноциду, спрямована саме проти українського народу. „Марія” – перший в українській літературі художній твір про примусову колективізацію, так зване розкуркулення справжніх господарів землі, про голодомор тридцять третього року.

ВЕДУЧИЙ: Представляєм вашій увазі інсценізацію уривків з твору Уласа Самчука „Марія”.

ВЕДУЧА: Дійові особи: Марія – головна героїня роману, селянка; Корній – її чоловік, добрий селянин – господар, Лаврін – їхній син, який перейняв від батька любов до землі, Надія – їхня дочка; Максим – їхній син, ледар і розпусник, вірний слуга радянської влади; селяни.

ВЕДУЧИЙ: Ява 1.

Хлопець Архип посватав Надію – дочку Марії, головної героїні роману. На їхнє весілля прибув Максим (брат Надії і син Марії), випив добре і розпочав промову.



Максим: Релігія – це опіум народу... Соціалізм несе нам нове життя. Жінка не буде більше рабою чоловіка... Вінчатися не потрібно... Любва всяка і тому подібне не існує. Є тільки задоволення полових потреб...

1 селянин (шепоче на вухо 2 селянинові): Що він там торочить?

2 селянин: А чорти його знають. От п’яний меле. Навчився ж...

Максим: Я дам людям змогу менше працювати, а більше мати. Замість коня і вола прийде трактор, зоре поле, потягне молотилку, вироблятиме електрику...

1 селянин: Розжує і сам в рот вкладе (всі зареготали). (Максим злісно зиркнув на селянина. А той, веселий, раптом встав і сказав.)

1 селянин: Все то, Максиме, непочом... Все то панська видумка... Як робитимеш, так і будеш мати... Знаємо, який з тебе господар, і знаємо, скільки ти на тому розумієшся. Ходив, шлявся, а тепер прийшов нас учити... Той твій соціалізм, чи як там його звеш, назви ліпше ледарством і розпустою...

Селяни (загомоніли): Правильно!.. Вєрно!..

2 селянин: Родити і жерти, звініть за вираженія, потрапить і свиня... Шлюбу нема, родин нема, мерлин нема. Здохла, і закопали в землю. Але подозвольте. Як – не – як чоловік є чоловік. Створено його по образу і подобію Божію.

3 селянин: А хіба вони вже знають Бога? Для них всьо як єсть природа. А хто то, різун його мамі, створив природу? Ото – то. А коли б то, Корнію, так сказав мій син, я б його викинув одразу за двері. То тільки дурень може таке казати... Шмаркач він є. Дурень!.. І я більше не хочу на такім весіллю бути...

Марія: І в кого воно, Господиньку святий, вдалося!.. Скільки я вже з ним не намучилась, не наплакалась. Нічого не помагає. Вродиться такий виродок...

ВЕДУЧИЙ: Ява 2.

Марія і її син Лаврін перевертають покоси. Вершники з червоним прапором наближаються до них.



1 вершник: Ех, бабка! Хорош клєвєр (конюшина)? Подавай сюда! Ребята!.. За работу!

(Марія витріщила очі. Сотня „ребят” сипнула на поле.)



Марія: Господиньку! Що це твориться? Що то за люди приїхали?...

1 вершник: Малчі, бабка!.. Тепер совєцкая власть. Нє бойсь, товаріщ Ленін всьо заплатіт. Он тєбє всю памєщіцкую зємлю отдал, а ти крічіш...

Марія: Але ж ви не татари. Навіщо ж розкидати, топтати!..

1 вершник: Малчі, старая!.. Ето война!..

(Покоси зникли. Обоз понапихав вози конюшиною і гармидером потягнувся далі.)



Марія (до Лавріна): Підемо, сину, додому. Висушили конюшину й без нас. Ленін заплатить.

ВЕДУЧА: Ява 3.

В хаті Марія, Лаврін і Корній, який вернувся зі сходки.



Марія (до Корнія): Ну що там?

Корній: Тьху! Бий тебе сила Божа! Прийдеться віддати корову...

Марія: Як то? Кому?

Корній: Та кому ж! Совєцка власть... Нам записали корову.

Марія: А чому ж ти не боронив?

Корній: Ага, вборониш... Чорта два вборониш!.. От тобі й власть! Не дурно до неї пристав наш Максим. Там, видно, всі такі господарі...

ВЕДУЧИЙ: Ява 4.

Розмова Максима з Корнієм.



Максим: Ну... Знаєте... Я, собствено гаваря, женица хочу... (Корній підняв голову).

Корній: Женись...

Максим: Я от і женюсь... Правильно. Але потребую хату...

Корній: Ти ж її маєш.

Максим: Цілу хату потребую...

Корній: Чого ти хоч?

Максим: Хочу, щоб ви хату випорожнили...

Корній: А неба ти не боїшся?

Максим: Брось, старик. Немає часу на шутки. От там Закаблукова хата порожня...

Корній: Сам ти йди туди! На чуже мене спихаєш... Ті в Сибірі, а я маю...

(Корній виходить. За ним – Максим.)



ВЕДУЧА: Ява 5.

Розмова Надії та Марії, Лавріна та Корнія.



Марія (до Надії): А як Христися (внучка)?

Надія: Росте. Тільки нема чим кормити...

Марія: Боже, Боже! Що то вийде з таких людей, які з дитинства голодують. І ми не в розкошах жили, зазнали всього, але такого ще, певно, світ не бачив.

Надія: Все, все забрали нам. Ах, мамо! От вже ніяк не знаю, за що нас покарано... Ну, а хто ж буде винним? Ті, що там, високо. Чи ті, що видумали все оте божевілля?.. Пухни з голоду...

Марія (дає вузлик Надії): На, дитино. Давай хоч малій їсти. Та вже напевно невинна...

Надія: А що ж вам? Що будете їсти?

Марія: Ет, дитино. Не журися за нас. Нам і вмирати можна. А от вам... Що з вами станеться.

(Надія пішла з вузликом. Зайшли до хати Лаврін та Корній).



Лаврін: Знаєте, хто знає, чи не заберуть і мене?

Корній: Куди тебе?

Лаврін: Куди? Питаєте куди. Нема чого й питати. Туди, де вже погрузли мільйони. У прірву, яку людським м’ясом гатять...

Корній: За що ж? За що тебе?

Лаврін: Видно, робота Максима. Теж братика маю. Чистка підходить...

ВЕДУЧИЙ: Ява 6.

Корній прийшов з комори, приніс останні висівки.



Корній (до Марії): Це вже, Маріє, останні... Спечи якось... Може, ще більше кори...

Марія: Е-е, коли б не те мале. Воно ж не перетравить...

Корній: То-то... А й чи видержить? (Марія сильно кашляє.)

Марія: Вчора прийшла, а вона, дитина моя, за Лавринця... Не прийшов, каже, мамо?.. А думаєш, кажу, прийде? Ніколи, дитино, не прийде...

Корній: А як воно (дитя)?

Марія: Ще дихає. Якось так дивно дихає...

Корній: А вона?

Марія: Е-ет!.. (Махнула рукою.)

Корній: Кажеш, нема надії? Йшов ото і трьох зустрів. Несли на кладовисько. Вже мруть. Діти мруть. Коли б хоч до зеленого дотягнути. У нас ще один Сірко лишився... Шкода його... Треба б, Маріє, забрати її якось до нас. Не можеш ти ходити...

Марія: Треба б, але як. Вона ж не піде. Не дійде до нас. А дитина? Ну, може б, ти дитину ще доніс, але як її забереш?.. (Марія лягла.)

Корній: Завтра мушу йти шукати щось їсти... А у хаті холодно... Є там у печі жар? (Пішов до печі і відхилив кружка.) Є. Підложу дровець. Ти вже не рухайся. Лежи, лежи. Сам підложу.

ВЕДУЧА: Ява 7.

Розмова Корнія з Марією.

Корній: Чого ти така? Що є, Маріє?

Марія: Прийшла до неї (Надії), а вона на постелі лежить. Гукаю: „Надіє!” Не чує. Кличу. Нарешті розплющила очі і так засміялася, так, знаєш, страшно засміялася. А де, питаю, мале? А вона нічого не розуміє. Яке, каже, мале? А Христуся ж де? Засміялася знов: „Нема Христусі. Нема вже її...” (Корній зробив великі очі.)

Корній: Нема? Що ти кажеш?..

Марія: З’їла вчора того пляцка. Там дерево було. Дитина ж. Взяло, каже, і скрутило. Але... (Марія нахиляється до Корнія і шепоче.) Вона задушила його... Дитя мучилося, і задушила. Дика така. Підеш до неї. Вона не хоче вже їсти, лається і сміється...

ВЕДУЧИЙ: Поступово усі члени Маріїної сім’ї вмерли від голоду. Тридцять днів гаснула сама Марія – покинута, одинока... З напруженням рвався останній нерв... Плющилися і грузнули очі, холонули засохлі уста, западали груди, серце зробило останній удар... Марії не стало...

Декламатор:

Українська нестерпна сюїта...

А навколо – одна сон-трава –

Умирать почали у квітні,

Коли всюди – все ожива...

Вже і проліски, і блавати...

Ще би трохи – і сад зацвів!

Як було тим очам закриватись

Під лункий солов’їний спів?!

(Антоніна Листопад)

Декламатор:

І як же так, у сонцещедрім краї ви вмерли, згинь же смерте, згинь!

О діти, діти, Ангели невинні!

Чом ви так тяжко й страшно мовчите?

Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець і душ не віддасте.

Ви не розцвівши, згинули дочасно,



Поклав у землю вас голодомор...

ВЕДУЧА: А зараз давайте вшануємо хвилиною мовчання пам’ять жертв голодомору 1932 – 1933 років. (Хвилина мовчання.)

ВЕДУЧИЙ: На цьому наш вечір, присвячений 110 річниці від дня народження Уласа Самчука, завершується. Дякую за увагу!


                      
Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987) iconУлас самчук
Волинь” – моє вірую й ісповідую: Біобібліографічний покажчик до 100-річчя від дня народження Уласа Самчука / Укладач П.І. Демчук;...
110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987) icon2. 02 • День бабака • 110 років від дня народження В. П. Чкалова (1904-1938), російського льотчика-випробувача
Трьох святителів: Василя Великого (379 р.), Григорія Богослова
110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987) iconВін відкрив людству шлях до зірок (1907-1966) 12 січня 110 років від дня народження
України, творця космічних кораблів, відомого українського вченого Сергія Павловича Корольова
110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987) iconОпрацюй біографію Уласа Самчука, запиши в зошиті її план. Прочитай публіцистичну статтю У. Самчука «Нарід чи чернь»
Тема: Улас Самчук. Життєвий І творчий шлях. Публіцистика У. Самчука уривки зі статті «Нарід чи чернь?»
110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987) iconСиниця Григорій Іванович. 110 років від дня народження
Воно відоме давним-давно, воно жило, набиралося сил у народі, в його надрах. Етнографічні, сюжетні, інші ознаки – це ще не народність....
110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987) icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987) iconСценарій математичного ранку до 140-річчя від дня народження
А у скількох справах І починаннях, пов'язаних з розвитком І освітою українського народу, брав безпосередню участь професор В. Левицький...
110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987) icon200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка (1814 – 1861), українського поета, художника, мислителя
Яцюк В. Не забудьте пом'янути Шевченківська листівка як пам'ятка історії та культури 1890–1940. 195–річчю від дня народження присвячується...
110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987) iconЦикл «Випереджаючи час»
Бібліографічний огляд «Назавжди перший» присвячено 80-річчю від дня народження Юрія Олексійовича Гагаріна – першого у світі льотчика-космонавта,...
110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987) iconРоків від дня народження Юрія Олексійовича Митропольського (1917 2008), українського математика І механіка, академіка ан урср (1961), заслуженого діяча науки урср (1967). Народився у смт Шишаках
Юрія Олексійовича Митропольського (1917 2008), українського математика І механіка, академіка ан урср (1961), заслуженого діяча науки...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка