150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка



Скачати 168,56 Kb.
Дата конвертації15.06.2017
Розмір168,56 Kb.

Календар знаменних дат Додаток 10

150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка

(1863–1910)






Грінченко Борис Дмитрович (9 грудня 1863 – 6 травня 1910) — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Був одним із засновників Української радикальної партії. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник.

Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».



Біографія Бориса Грінченка
Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр (Харківщина) у дрібнопомісній дворянській родині. Батько (відставний штабс-капітан) пишався родинними зв’язками з Григорієм Квіткою-Основ’яненком, знайомством із Петром Гулаком-Артемовським, але був людиною обмеженою і де­спотичною. Маючи малі статки, він водночас культивував у сім’ї великопанські звички й зневажав простолюд, його «мужицьке наріччя» — українську мову.

У батьковому домі була велика бібліотека, і здібний хлопчик, який у п’ять років навчився читати і писати, виховувався на кращих зразках світової художньої літератури. Світогляд і естетичні смаки Бориса формувалися під впливом творів В. Скотта, Дж. Байрона, А. де Віньї, Е. Еркмана-Шатріана, В. Гюго, М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Вирішальним для долі Бориса Грінченка як письменника стало знайомство з творами Тараса Шевченка, які він прочитав ще учнем Харківської реальної гімназії й під впливом яких почав писати українською мовою.

Глибоко співчуваючи знедоленому простому люду, критично ставлячись до тогочасного суспільного ладу, Б. Грінченко підтримує зв’язок із гуртком революційних народників, читає і розповсюджує заборонену літературу (женевські видання позацензурних статей Михайла Драгоманова, популярні брошури Сергія Подолинського «Про багатство та бідність», «Про Правду», самі назви яких вже розкривають їх зміст). У 1879 році юнака заарештовують (не без до­помоги батька, наляканого вільнодумством сина) і допитують у в’яз­ниці. Ця обставина мала сумні наслідки — виключення з гімназії, заборона продовжувати навчання, постійний жандармський нагляд, набута у тюрмі хвороба легень (взимку в камері робили сильний протяг, що і стало в майбутньому причиною сухот письменника).

Вийшовши з в’язниці, Б. Грінченко займається самоосвітою, успішно вивчає німецьку та французьку мови. Майбутній письмен­ник остаточно утверджується на позиціях інтелігента-народника, просвітителя. Він наполегливо шукає практичної реалізації своєї всебічно продуманої культурно-освітньої програми. Важливе місце у цій програмі надавалося книжкам для народу, зокре­ма для дітей. У Харкові письменник видає три книжки для народного читання — художні «Бідний вовк», «Два товариші» і науково-популярну брошуру «Про грім та блискавку». Грінченко мріяв скласти таку популярну бібліотеку для простих людей, яка б допомогла здобу­ти хоча б елементарну освіту. Він складає іспити на народного вчите­ля і розпочинає педагогічну діяльність на селі. Рік 1881-й — літературний дебют Бориса Грінченка: у львівському жур­налі «Світ» Іван Франко друкує перші вірші молодого поета. Серед них — хрестоматійний заклик «До праці» — кредо поета і громадянина:



Праця єдина з неволі нас вирве:
Нумо до праці, брати!
Годі лякатись. За діло святеє
Сміливо будем іти!

Працюючи вчителем більше десяти років (1881–1893), глибоко вивчаючи історію педагогіки, Б. Грінченко пише низку статей про школу і для школи, надзвичайно потрібних у той час: «На беспросветном пути. Об украинской школе», «Народні вчителі і ук­раїнська школа» та ін. Він є також автором «Української граматики до науки читання й писання» зі статтею для вчителів і прописами, першої книжки для читання в школі «Рідне слово», яку він написав разом із дружиною М.М. Грінченко (літературний псевдонім — Марія Загірня). Ці підручники неодноразово перевидавалися і до сьогодні не втратили своєї цінності, як і педагогічні погляди Грінчен­ка — палкого прихильника освіти, поборника викладання рідною мовою.

Утверджується Б. Грінченко і як письменник. Він публікує по­етичні збірки («Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Під хмарним небом»), пише десятки оповідань («Екза­мен», «Без хліба», «Сама, зовсім сама», «Сестриця Галя», «Дядько Тимоха», «Ксеня», «Хата», «Каторжна», «Серед чужих людей» та ін.), дві повісті з життя інтелігенції («Сонячний промінь» і «На розпутті»), працює над драмами. Свої думки суспільно-культурного діяча, громадянина, патріота країни Грінченко викладає у публіцистично-критичних статтях — «Галицькі вірші», «Листи з України Наддніпрянської». Перейняті уболіванням за долю України, її культуру й, зокрема, літературу, статті Грінченка викликали бурхливі дискусії. Так, відповіддю на «Листи...» Б. Грінченка був цикл «Листів на Наддніпрянську Ук­раїну» М. Драгоманова, який на той час перебував за кордоном. Роз­думи Бориса Грінченка і Михайла Драгоманова, що випливали хоча і з різних конкретних пропозицій, але зі спільності їх уболівань за долю України, української літератури, прагнення піднести її до рівня високо розвинених європейських літератур, мали позитивний вплив на розвиток української літератури.

Подвижницька діяльність Бориса Грінченка дала підставу Іва­ну Франкові у статті «Нарис літературного життя в 1892 році» вітати Грінченка, який «засипає мало не всі наші видання своїми, не раз многоцінними писаннями: повістями, віршами, статтями кри­тичними й популярно-науковими, працює без ″віддиху″», а також відзначити, що Грінченко у своїх писаннях «проявляє, побіч знання мови української, також гарячу любов до України, щирий демокра­тизм, бистре око на хиби української суспільності».

У 1893 році Борис Грінченко переїздить до Чернігова і, працюю­чи тут на різних посадах у земстві, повністю присвячує себе куль­турно-освітній роботі. Разом із дружиною Марією Загірньою він успішно реалізує свою освітню, педагогічну програму — видає власним коштом в умовах найжорстокішої цензури книжки для народу (45 назв). Про те, якою була ця цензура, свідчать такі факти: Грінченко надсилає до цензурного комітету два рукописи: «Байки Леоніда Глібова» і збірку «Народні прислів’я та приказ­ки». Цензор на книжці «Байки Леоніда Глібова» пише, що дозволу на друк не дає, оскільки подібна книжка є в російській літературі — «Басни Крылова»; на збірці ж «Народні прислів’я і приказки» пише, що друкувати забо­роняється, оскільки в російській літературі подібної книжки немає, а це вивищує українську літературу

Однак, незважаючи на цензурні зашморги, у видавництві Б. Грінченка (засноване 1894 року в Чернігові, відновлене на початку XX ст. у Києві) побачили світ понад 50 книжок для народного читання тиражем близько 200 тисяч примірників. Серед них вірші Т. Шевченка, оповідан­ня М. Коцюбинського, приказки Є. Гребінки, байки Л. Глібова, оповідання Ю. Федьковича, поетична збірка «Кобза» поета-засланця Павла Грабовського та ін.

Велике значення для підвищення загальноосвітнього та культур­ного рівня народу мали такі науково-популярні нариси, як «Чума», «Серед крижаного моря», «Як вигадано машиною їздити», «Велика пустиня Сахара», «Фінляндія» та ін. Як пізніше згадував Павло Ти­чина, він із великим інтересом прочитав нарис «Під землею. Про шахти», а Максим Рильський свого часу читав виданого Борисом Грінченком «Робінзона Крузо» Д. Дефо. Іван Франко підкреслював, що такі популярні видання несли народові не лише знання, а й «те розуміння, що українською мовою можна писати про всякі справи, що вона здатна й до книжки, й до науки». 1896 року на прохання Івана Франка Борис Грінченко пише нарис «Яка тепер народна школа на Вкраїні».

Плідно працював Борис Грінченко на терені фольклористики й етнографії — тритомне видання «Этнографических материалов, собранных в Черниговской и соседних с ней губерниях», збірник «Из уст народа. Малороссийские рассказы, сказки й пр.», широкий бібліографічний покажчик «Литература украинского фольклора 1777–1900», десятки призначених для народного читання книжок фольклорної тематики — «Живі струни», «Книга казок віршем», «Два морози», «Думки кобзарські», «Колоски», «Веселий оповідач».


Борис Грінченко брав активну участь у роботі нелегальної «Чернігівської громади», програма якої мала на меті протидіяти самодержавству. На прохання громади письменник пише брошуру «Нарід у неволі», у якій звертається із закликом до європейської гро­мадськості не підтримувати колонізаторську політику самодержавної Росії щодо України, виголошує доповідь «Нова сім’я. Було, є, і буде», у якій обґрунтовує суспільний ідеал — ввести український народ «рівноправним товариством у вселюдське товариство».

Щира дружба зв’язувала Бориса Грінченка з Михайлом Коцюбинським, Володимиром Самійленком, які жили тоді в Чернігові; листувався він із Іваном Франком, Михайлом Павликом, Павлом Грабовським, збірку якого — «Кобза» — видає 1898 року в Чернігові. У цей час виходять друком поетична збірка Бориса Грінченка «Пісні та думи», збірки оповідань «Хатка в балці», «Оповідання», драми «Ясні зорі», «Сте­повий гість», «Серед бурі» та інші твори. На чернігівський період припадає також подвижницька діяльність Бориса Грінченка як упорядника колекції музею української старовини В. Тарновського, у якій були особисті речі, рукописи й малюнки Тараса Шевченка, шабля Богдана Хмель­ницького та інші цінні реліквії. Вони склали основу першого національного українського музею («Каталог музея украинских древностей В. Тарновского». Составитель  Б. Д. Гринченко).

Громадянська позиція Грінченка щодо захисту національної культури, пропаганда ідей національного відродження й просвіти, соціальної рівності, його широка, демократично спрямована видав­нича діяльність, зміст художніх творів та літературно-критичних статей викликали різкий супротив і переслідування властей, і Грінченко змушений був залишити роботу в земстві.

Деякий час він займається лише літературною роботою. Пише дві повісті — дилогію «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами», оповідання «Покупка», «Палії», «Як я вмер», низку поетичних творів. На переконання Грінченка, література відбиває реальну дійсність, а письменник є будителем духовності народу. Шляхом впливу на найширші верстви населення українське письменство має дбати про піднесення самосвідомості народу. Метою такого піднесення культурноосвітнього рівня є національне самоусвідомлення та соціально-економічне звільнення, що збереже український народ як націю.

У 1902 році Грінченки переїжджають до Києва. Власне літературна праця письменника більш ніж на два роки переривається напруженою роботою над словником української мови. Громадянським і творчим подвигом можна назвати цю роботу письменника. Адже скласти словник української мови мріяли такі знані діячі української культури, як Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та ін. Завдяки гідним подиву працелюбності, наполегливості Бориса Грінченка роботу з укладання словника було здійснено. З мате­ріалів, які були в розпорядженні журналу «Киевская старина», та зі своїх власних Грінченко уклав чотиритомний «Словарь української мови», який, як і його мовознавчі студії «Огляд української лекси­кографії», «Три питання нашого правопису» та інші, не втратили своєї наукової цінності й сьогодні. Діставши згоду редакції «Киевской старины», Борис Грінченко не лише упорядковує вже зібрані матеріали, а й додає тисячі нових слів, коментує їх за найавторитетнішими ви­даннями. Завершена 1904 року праця здобула високу оцінку вітчиз­няних і зарубіжних фахівців, а 1906 року Російська академія наук відзначила «Словник...» другою премією ім. М. Костомарова.

Під час першої російської революції громадянський обов’язок покликав письменника відгукнутися на події гострим нарисом «9 січня», взяти участь в організації Української радикальної партії, редагувати щоденну українську газету «Громадська думка» (згодом «Рада»), журнал «Нова громада», очолити Всеукраїнську учительську спілку, стати одним із засновників, а згодом головою товариства «Просвіта». Неймовірно напружена праця разом із тяжким особистим горем, що спіткало письменника (майже одночасна смерть єдиної доньки, онука й матері Грінченка), загострили набуту у в’язниці хворобу легень — ту­беркульоз. На позичені гроші Грінченко у вересні 1909 року їде лікуватися до Італії, де тяжко переживає розлуку з Україною, звістку про закриття «Просвіти», утиски демократії.

Помер письменник 6 травня 1910 ро­ку в м. Оспедалетті. Тіло його перевезено до Києва й поховано на Байковому кладо­вищі. Похорон Бориса Грінченка перетво­рився на багатотисячну демонстрацію протесту проти самодержавства, услав­ленням «робітника без одпочину» (І. Франко) на благо України. Труну з тілом Бориса Грінченка несли на руках від Володимирського собору до Байко­вого кладовища. У збірці віршів Мак­сима Рильського «На білих островах» є вірш «Після похорону», навіяний цією подією, з промовистими рядками:

Дзвеніли дзвони і гули
Як ми труну твою несли,
Дзвеніли і гули...

Щирий жаль із приводу тяжкої втрати висловив і відомий поет Олександр Олесь у вірші «Б. Грінченкові», додавши, що біль від втрати перемагають сподівання безсмертності діянь письменника і громадянина, продовжених іншими, наступними поколіннями.

Борис Грінченко увійшов в історію, культуру, літературу Ук­раїни як оборонець її надбань, інтересів, європейської перспективи розвитку. У нього і літературний псевдонім був промовистий, символіч­ний — «Вартовий» — той, хто стоїть на сторожі, оберігає, охороняє.

(Літературна спадщина Бориса Грінченка [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.library.lg.ua/grin/. — Назва з екрана. — (Дата звернення 12.09.2013)).
Творчість Бориса Грінченка
Літературну діяльність Борис Грінченко розпочав у 80-х роках XIX століття. Він автор близько 50-ти оповідань («Чудова дівчина», 1884; «Сама, зовсім сама», 1885; «Олеся», 1890; «Украла», 1891; «Дзвоник», 1897 та ін.), повістей («Соняшний промінь», 1890; «На розпутті», 1891; «Серед темної ночі», 1900; « Під тихими вербами», 1901), збірок поезії («Пісні Василя Чайченка», 1884; «Під сільською стріхою», 1886; «Під хмарним небом», 1893 та ін.). Історичній темі присвячені драми: «Серед бурі» (1897), «Степовий гість» (1897), «Ясні зорі» (1884–1900). Борис Грінченко перекладав твори Фрідріха Шиллера, Йогана-Вольфганга Гете, Генріха Гейне, Віктора Гюго та ін. Борис Грінченко впорядкував і видав у трьох книгах «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» (тт. 1–3, 1895–99). Йому належать цінні збірки народної творчості «Пісні та думи» (1895), «Думи кобзарські» (1897), «Веселий оповідач» (1898) та ін. Плідно працюючи в галузі народної освіти, Борис Грінченко свої педагогічні погляди виклав у працях: «Яка тепер народна школа в Україні» (1896), «Народні вчителі і вкраїнська школа» (1906), «На беспросветном пути. Об украинской школе» (1906) та ін. Борис Грінченко боровся за навчання українських дітей рідною мовою, виступав за чистоту української літературної мови. Створив ряд шкільних підручників, серед яких «Українська граматика», «Рідне слово».

Одним із найяскравіших творів Бориса Грінченка є вірш «Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн» (1898), в якому поет висловив своє бачення ставлення української псевдоінтелігенції до України.



Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн
Ще не вмерла Україна,

Але може вмерти:

Ви самі її, ледачі,

Ведете до смерті!

Не хваліться, що живе ще

Наша воля й слава:

Зрада їх давно стоптала,

Продала, лукава.

Ваші предки торгували

Людськими правами,

Їх продавши, породили

Нас на світ рабами.

Не пишайтеся ж у співах

Ви козацьким родом:

Ви раби, хоча й пани ви

Над своїм народом.

Україна вам не мати,

Є вам інша пані,

Зрадних прадідів нікчемних

Правнуки погані!

Тільки той достойний щастя,

Хто боровсь за його,

Ви ж давно покірні слуги

Ледарства гидкого.

Ви ж давно не люди — трупи

Без життя і сили,

Ваше місце — кладовище,

Яма та могили.

Як живі покинуть мертвих,

Щоб з живими стати,

«Ще не вмерла Україна»

Будемо співати.

Як живі покинуть мертвих,

Прийде та година,

Що ділами, не словами

Оживе Вкраїна.
Твори Бориса Грінченка за жанрами

Вірші


• «Боязким»

• «Бурлака»


• «Весілля»

• «Весна»


• «Вечір»
• «Живуща вода»
• «Зорі»
• «Я — раб»
• «Блискучі зорі, небесні світила»
• «Болить душа твоя?»

Повісті


• «Під тихими вербами»
• «Серед тем ної ночі»

• «Брат на брата»


Оповідання. Новели


• «9 січня»
• «Байда»
• «Батько та дочка»
• «Без хлiба»

• «Дзвоник» 

• «Екзамен»

• «Каторжна»


• «Олеся»
• «Пан Коцький»
• «Панько»
• «Сам собі пан»
• «Украла»

Поеми


• «Матільда Аграманте»

Борис Грінченко — видатний лексикограф

Борис Грінченко відомий у багатьох сферах української науки і культури. Але серед багатьох його здобутків є праця, яка дозволяє назвати його видатним і навіть унікальним ученим. Це «Словарь української мови» (К., 1907–1909), створений і відредагований ним протягом двох з половиною років на початку нашого століття (загальний обсяг слів — 68 тисяч). Цей словник має для української науки і культури таке ж значення, як словник В.І. Даля для російської, словник Лінде для польської, словник Гебауера для чеської.

Матеріали Словника збирали впродовж тривалого часу відомі українські вчені, письменники, культурні діячі, такі як Г. Барвінок, М. Крстомаров, М. Номис, І. Манжура, М. Лисенко, К. Михальчук, О. Русов, Є. Лимченко та ін. Однак ці матеріали не були систематизовані, точно обліковані. Редакція журналу «Киевская старина» у 1902 році передала їх Борису Грінченкові. Він перевірив і переробив одержаний матеріал за всіма літерами щодо вибору слова, його пояснення, добору й уточнення ілюстративного матеріалу. Потім значно розширив реєстр Словника новими матеріалами народної та літературної мови. Були використані записи самого Грінченка та його дружини Марії Миколаївни. Залучено були ще й матеріали, які зібрали П. Житецький. І. Нечуй-Левицький, Д. Яворницький. Багато часу забрало переведення матеріалів Словника з правопису, що мав назву «ярижка», на український фонетичний правопис. Словник Грінченка довгий час залишався джерелом існування в українській мові літери Г, що незаслужено була вилучена з нашого алфавіту на початку 30-х років і повернена в 90-х.

Словник Бориса Грінченка відбиває багатство виражальних засобів української мови ХІХ початку XX століття. Він фіксує народнорозмовну і фольклорну мову, дібрану з різноманітних етнографічних джерел земських видань, а також записану з живих уст.

У Словнику зібрана лексика, що широко використовувалася Т. Шевченком, І. Котляревським, М. Коцюбинським, Панасом Мирним, Лесею Українкою та іншими майстрами української словесності. Про це писав сам Борис Дмитрович: «Кращими ж для нашої роботи письменниками ми вважаємо тих, які більш чи менш майстерно володіючи словом, у той ж час черпали свій словесний матеріал безпосередньо з народної мови. До таких відносимо старіших письменників: Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітку, Макаровського, Шевченка, М. Вовчка, Г. Барвінок, Симонова і потім П. Куліша, особливо в його творах п’ятидесятих і шістдесятих років» (70–71, т.1, с. 26).

Іншомовна лексика теж знайшла місце у Словнику. Нею Борис Грінченко широко послугувався у своїх літературних творах (факультет, університет, екзамени, гімназист, історико-філологічний, економічний, соціальний та ін.). Частина цієї лексики потрапила в реєстр Словника. Працюючи над Словником, Борис Грінченко намагався подавати ті слова й вирази, в реальному існуванні яких він був особисто впевнений. Неперевірені слова, за твердженням автора, до Словника не включалися.

Цінність праці Б. Грінченка в тому, що це словник тлумачно-перекладний — унікальне на той час видання. Оригінальність його в тому, що український реєстр слів подається, звичайно супроводжуючись ілюстративним матеріалом, з перекладом російською мовою або у тих випадках, коли не виявлено російського відповідника, — з тлумаченням російською мовою. Наприклад: Варнак, ка, м. Беглый каторжник (в Сибири). Не на Вкраїні, а далеко аж за Уралом, за Елеком старий недобиток — варнак мені розказував отак. Шевч. 585 (70–71, т.1, с.127).

Довгий час дискусійним залишалося питання: Борис Грінченко — упорядник чи автор Словника? Більшість дослідників наукової спадщини вченого назвали його упорядником. Але М.М. Пилинський у статті «Словник Б. Грінченка. Міфи і факти» спростовує цю думку і переконливо доводить, що Б. Грінченко — автор «Словника української мови» і заслуговує за цю працю великої шани. Словник Бориса Грінченка ввібрав у себе досвід і традиції словникарства на Україні. Він високо оцінений сучасною мовознавчою наукою, хоч довгий час залишався маловідомим для широкого загалу українців, особливо в 40–50 роках (наприкінці 50-х років було здійснено його ксероскопічне видання).

Справедливості ради додамо, що високої оцінки він (і, звичайно, його автор) заслужив від Російської академії наук, яка присудила Борису Грінченкові другу премію М. Костомарова за кращу українську лексикографічну працю. Академік О.О. Шахматов написав схвальну рецензію, а в 1948 році академік М.Я. Калинович назвав Бориса Грінченка «славетним українським словникарем». «Словарь української мови» був найповнішим і найавторитетнішим зібранням української лексики аж до виходу в світ шеститомного «Україисько-російського словника» (1953–1963) за редакцією М.Я. Калиновича.

Оригінальна лексикографічна праця, Словник і досі не втратив свого значення, хоч здебільшого розглядається як лексикографічна пам’ятка, як цінний документ з історії та діалектології української мови.



(Марія Пентилюк «Борис Грінченко — видатний лексикограф» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.library.kherson.ua/young/tavrica/grinchenko/grinchenko_5.htm. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

Музей Бориса Грінченка в Києві

У квітні 2010 року в самому центрі Києва відкрився музей одного з найвідоміших українських просвітителів Бориса Грінченка. Ініціатором проекту виступив Київський університет, який носить ім’я публіциста і творця першого українського словника.


У старовинній будівлі на Воровського 26 б. Грінченко колись читав свої лекції, проводив літературно-мистецькі вечори. Там же відбувся єдиний вечір, присвячений 25-річчю літературної діяльності автора.

Мета музею — допомогти учнівській і студентській молоді поглибити знання про громадське та суспільно-політичне життя України другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст., літературний процес та культурно-мистецьке середовище, в якому жив і працював Борис Дмитрович Грінченко. Представлені грінченкознавчі матеріали стануть у пригоді також і вчителям, викладачам, науковцям — дослідникам його творчості. У музеї експонуються автентичні речі та автографічні тексти Бориса Грінченка, його дружини Марії Загірньої — української письменниці й перекладачки, їхньої доньки Насті, дитячої письменниці. Широко представлено листування родини Грінченків. Чимало експонатів — це матеріали з архіву Миколи Плевако — одного з перших біографів Б.Д. Грінченка, що були подаровані музею відомим грінченкознавцем, професором В.В. Яременком.

На стендах розміщені копії особистих та історичних документів, оригінали яких зберігаються в архівах Києва, Харкова та Львова. Відвідувачі можуть оглянути раритетні поштові листівки з портретами Б.Д. Грінченка; рідкісні світлини; надруковані у кінці ХІХ – на поч. ХХ ст., листівки з краєвидами Харкова, Херсона та Києва, що передають тогочасний міський колорит; табличку з дверей квартири № 6 на вул. Гоголівській, 8 — саме тут упродовж 1902–1905 років учений працював над славнозвісним «Словарем української мови».

Музей експонує унікальні видання Грінченкових творів, серед яких є прижиттєві, та книжки, аналоги яких знаходилися в книгозбірні письменника, деякі з них («Словарь української мови», «Українська граматка», «Рідне слово» та ін.) — із дарчими написами автора, а також «Вибрані твори» в 10-ти томах (20–30 рр. ХХ ст., видавництв «Вік» і «Книгоспілка»). У фондах музею — повний комплект журналу «Нова громада» (1906), редактором якого був Б.Д. Грінченко, книжки з україніки й української та світової класики ХІХ–ХХ ст.



(Літературна спадщина Бориса Грінченка [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.library.lg.ua/grin/myzey_v_kieve.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013).









Цікаві інтернет-ресурси


  • Борис Грінченко [Електронний ресурс] // You Tube. — Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=kfwHKOL2U90. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Борис Грінченко «До праці» [Електронний ресурс] // Сорока Білобока. — Режим доступу: http://www.soroka-tm.com.ua/page-menu_id-10-doc_id-175.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Борис Грінченко «Доки?» [Електронний ресурс] // Сорока Білобока. — Режим доступу: http://www.soroka-tm.com.ua/page-menu_id-10-doc_id-174.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Борис Грінченко. Афоризми [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://aphorism.org.ua/search.php?keyword. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Борис Грінченко. Вірші [Електронний ресурс] // Мистецька сторінка. — Режим доступу: http://storinka-m.kiev.ua/section_18.php?u_id=3363. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Борис Грінченко. Казки [Електронний ресурс] // Весела абетка. — Режим доступу: http://abetka.ukrlife.org/grinchenko1.htm. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Борис Грінченко. Каторжна [Електронний ресурс] // Бібліотека української літератури. — Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/books/printthebook.php?id=36&bookid=8. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Борис Грінченко. Оповідання [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.lib.ru/SU/UKRAINA/GRINCHENKO/story_s.txt. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Борис Грінченко. Твори [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/author/grinchenko.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.

  • Музей Б. Грінченка в Києві [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.library.lg.ua/grin/myzey_v_kieve.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 12.09.2013.


Рекомендована література


  1. Грінченко Борис Дмитрович [Текст] // Довідник з історії України (А–Я) : посіб. для серед. загальноосвіт. навч. закл. / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. — К., 2002. — С. 180.

  2. Жадько, В. Некрополь на Байковій горі [Текст]. — К., 2008. — С. 172–173, 274.

  3. Жадько, В. Український некрополь [Текст]. — К., 2005. — С. 7, 162.

  4. Жадько, В. У пам’яті Києва [Текст]. — К., 2007. — С. 11, 56–57, 102, 143, 206.

  5. Левчик, Н. Великий трудівник на ниві національної культури [Текст] // Грінченко, Б. Д. Вибрані твори [Текст] : в 2-х т. / Б. Д. Грінченко. — К., 2008. — Т. 1. — С. 5–13.

  6. Пастух, Б. Борис Грінченко — безкомпромісний лицар національної ідеї [Текст]. — Луганськ, 2006. — 200 с.

  7. Франко, І. Зібрання творів [Текст] : У 50 т. — Т. 29. — С. 14.

  8. Франко, І. Зібрання творів [Текст] : У 50 т. — Т. 41. — С. 513.

Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка iconСценарій вечора, присвяченого 150-річчю від дня народження Б. Грінченка Борис Грінченко

150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка iconУнікальний феномен «Великого Бориса» (до 110-річчя від дня народження Бориса Романовича Гмирі, українського оперного співака)
Унікальний феномен «Великого Бориса»: (до 10-річчя від дня народження Бориса Романовича Гмирі, українського оперного співака) : реком...
150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка icon150 років від дня народження Ольги Юліанівни Кобилянської
Ольга Юліанівна Кобилянська (27 листопада 1863 – 21 березня) — українська письменниця
150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка iconПерлина українського театру До 150-річчя від дня народження Марії Заньковецької
Перлина українського театру: До 150-річчя від дня народження Марії Заньковецької: Методично-бібліографічні матеріали / Укладачі:...
150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка iconНавчального року: 150 років від дня народження Михайла Грушевського
В планах роботи навчальних закладів необхідно передбачити заходи щодо відзначення важливих пам’ятних та ювілейних дат
150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка iconРозпорядження голови районної державної адміністрації1 від 18 квітня 2011 року м. Теребовля №256 Про відзначення в районі
Про відзначення в області 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка та 150-річчя від дня його перепоховання”, враховуючи велике...
150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка iconСценарій математичного ранку до 140-річчя від дня народження
А у скількох справах І починаннях, пов'язаних з розвитком І освітою українського народу, брав безпосередню участь професор В. Левицький...
150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка iconДовідка 210 років від дня народження Ганса Крістіана Андерсена
«Стійкий олов'яний солдатик», «Гидке каченя», «Снігова королева», «Дюймовочка» та інших. Казки Андерсена перекладені більш, ніж 150...
150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка icon200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка (1814 – 1861), українського поета, художника, мислителя
Яцюк В. Не забудьте пом'янути Шевченківська листівка як пам'ятка історії та культури 1890–1940. 195–річчю від дня народження присвячується...
150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка iconУкраїна голосіївська районна в місті києві державна адміністрація
Плану заходів з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження М. Вербицького та 150-ї річниці першого публічного виконання...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка