“1890/1895” ббк 3. (4 Укр) 52 Андрій Королько



Скачати 420,98 Kb.
Дата конвертації19.05.2017
Розмір420,98 Kb.

УДК 94(477.83/.86) : 323.1 “1890/1895”

ББК 63.3 (4 Укр) 52 Андрій Королько
РАДИКАЛЬНІ НАРОДНІ ВІЧА НА ПОКУТТІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 1890-х рр.
У статті простежено перебіг радикальних народних віч на Покутті першої половини 1890-х рр., що спричинили посилення позицій РУРП у краї. Звернено увагу на передумови становлення українського радикального руху на Покутті; проаналізовано національно-політичні й соціально-еконо­мічні вимоги радикалів, які виносилися на народних вічах, політичних зборах і нарадах; показано активність відомих радикальних діячів І.Франка, С.Даниловича, К.Трильовського та інших, які виступали з відповідними програмами на народних зібраннях; простежено діяльність першого радикаль­ного політичного товариства на Покутті “Народна Воля”, яке засноване в рамках загальнонародного вічового руху в краї.

Ключові слова: радикали, Русько-Українська радикальна партія, віче, Покуття, “Народна Воля”.
Т
© Королько А., 2013

ретю течію суспільно-політичного руху Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. поряд з народовським і русофільським рухом представляли радикали. Вони, опираю­чись на ідеї Михайла Драгоманова, намагалися позбутися консервативних поглядів старшого покоління, вивчали здобутки європейської культури й науки, хотіли при­святити себе праці для простого народу. Радикали одні з перших приступили до створення масової політичної організації для захисту народних інтересів. Саме їм нале­жить створення 1890 р. у Галичині першої в історії України політичної партії сучасного типу – Русько-Української радикальної партії (РУРП).

Але разом з тим радикальна група не була внутрішньо єдиною. На кінець 1880-х рр. в її межах співіснували “старші радикали” (І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький, Г.Пав­лик), близькі до них “молодші соціалісти” (С.Данилович, Т.Окуневський, К.Три­льов­ський, І.Гарасимович) – обидві групи залишилися під впливом М.Драгоманова й обстоювали пристосування марксівського соціалізму до аграрної Галичини й “молоді” радикали (Ю.Бачинський, В.Будзиновський, С.Вітик, В.Охримович), які сприйняли ортодоксальний марксизм і згодом використали його для обґрунтування ідеї державної самостійності України [69, 136; 75, с.73–74].

Радикальний рух у Галичині знайшов відображення в низці публікацій українсь­ких і зарубіжних авторів: Я.Грицака [73; 74; 75], О.Аркуші [69; 70], І.Чорновола [101; 102; 103; 104], О.Сухого [91; 92], М.Кугутяка [82; 83], Дж.-П.Химки [100],


П.Шкраб’юка [105; 106], С.Макарчука [84], а [80], І.Гурака [79] та ін. Поглиблено займалисяь вивченням окресленої нами проблеми Іван Білинкевич [72], Іван Монолатій [85], Микола Гуйванюк [76; 77; 78], Василь Харитон [99], Осип Кравченюк [81], тор­каючись питання перебігу народних віч на Покутті, участі ву них відомих радикальних діячів. Більшість праць з досліджуваної нами проблеми має історико-краєзнавчий характер, однак достатньо цікаво проливає світло на такий вид практичної ро­боти радикалів у краї.

Велику кількість інформації із зазначеної проблеми почерпнули з ради­кальних періодичних часописів “Народ” (1890–1895) і “Хлібороб” (1891–1895), які ви­хо­дили в м. Коломия. Часопис “Народ” після створення РУРП став офіційним органом партії. У вступній статті редакція, що була в руках І.Франка й М.Павлика, заявляючи про бажання “причинитися до вироблення між Русинами міцних основ солідар­ности…”, підкреслила, що “за підвалину всяких заходів… маємо того, хто нас усіх своєю кер­ва­вицею згадував – народ, простих робітних людей” [8, с.1]. Як орган РУРП дво­тижневик ставив своїм завданням “ширити серед народа й інтелігенції всесвітні посту­пові думки… розбирати й критикувати наш сучасний суспільний устрій… житє й роз­вій нашої суспільности”. Він значною мірою спричинився до закладання основ на­ціонального й соціального визвольного світогляду народу, указуючи реальний на­прям укра­їнського масового руху [89, с.57]. Часопис “Хлібороб” теж зумовив до закла­дання основ національного і соціально-визвольного світогляду селян, міщан та реміс­ників, ставив за мету “сміло і явно боронити наших бідних хліборобів по селах і містах, по­да­вати їм усю правду з огляду на справедливість і добро простого народу… ширити дух боротьби за кращий добробут і просвіщати народ до тої боротьби…” [46, с.1]. На сто­рінках часопису й у додатках до нього аналізувалася організаційна робота радикаль­ного політичного товариства “Народна Воля” і новостворених осередків товариства “Народна спілка”, яке “має старатися о піднесення добробуту і просвіти народа руского на Покутю” [89, с.62]. Частково почерпнули інформацію з львівського друкованого орга­ну РУРП “Громадський голос” (1895–1939, з перервами).

Ще один корпус первинних джерел становить мемуарна література. Серед праць такого характеру слід виокремити свідчення очевидців тогочасних подій: Василя Рав­люка [87–88]; Іванни та Євгенії Данилович, доньок одного з лідерів радикального руху Северина Даниловича [1]. У цих спогадах розглядається громадсько-політична діяль­ність діячів, причетних до становлення радикального руху на Покутті – В.Стефаника, Л.Мартовича, С.Даниловича, їхні взаємини з лідерами РУРП І.Франком, М.Павликом. До цих джерел треба підходити обережно, адже трапляються неточності, які слід через ана­ліз наявних архівних джерел із цієї проблеми порівнювати, корегувати.

При висвітленні досліджуваної проблеми залучили газетні й журнальні замітки про лідерів радикального руху на Покутті І.Сандуляка, Г.Запаринюка, С.Даниловича, М.Павлика, зібрані галицьким бібліографом І.Левицьким наприкінці ХІХ – на початку


ХХ ст. [2; 3; 4; 5].

М


Королько Андрій. Радикальні народні віча на Покутті першої половини 1890-х рр.
ета статті – простежити перебіг радикальних народних віч на Покутті першої половини 1890-х рр., що спричинили посилення позицій РУРП у краї. Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань: показати передумови становлення українського радикального руху на Покутті; проаналізувати національно-політичні й соціально-еко­номічні вимоги радикалів, які виносилися на народних вічах, політичних зборах і нарадах; звернути увагу на активність відомих радикальних діячів І.Франка, С.Дани­ловича, К.Трильовського та інших, які виступали з відповідними програмами на на­родних зібраннях; простежити діяльність першого радикального політичного товарист­ва на Покутті “Народна Воля”, яке засноване в рамках загальнонародного вічового руху в краї.

Радикальний рух отримав своє поширення на Покутті. Пояснюється це тим, що тут часто бували або проживали ідеологи радикального руху Іван Франко, Михайло Павлик і його сестри, Кирило Трильовський, Северин Данилович, Остап Терлецький, Наталя Кобринська, Теофіл Окуневський. Слід також визнати, що Покуття було аграр­ним краєм, тому представники радикального руху особливу увагу приділяли селянській масі, убачаючи в ній основу демократичного руху.

Провідну роль у пропаганді радикальних ідей відігравав І.Франко, який з М.Пав­ликом й О.Терлецьким видавав часописи “Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”. Іван Франко мріяв про заснування прогресивної політичної партії. Про це він писав Михай­лові Драгоманову в жовтні 1881 p.: “[...] поперед усього утворення сильної організації сільського і міського робочого люду, зведення докупи, впорядкування і прояснення всіх опозиційних та революційних елементів, що бродять скрізь у головах народних” [98, с.147]. Але в той час економічні та суспільно-політичні обставини в Галичині не сприяли реалізації такого задуму. Більшість населення тоді становили селяни. Ро­бітничий клас був ще тоді нечисленний і слабо організований. І.Франко писав про це в статті “Організація демократичної партії”: “Характер галицької демократичної орга­нізації повинен бути відмінний від організації віденської... Він повинен бути переважно людовий, аграрний, далекий від легковаження міщанства та міських робітників у суспільнім житті народу [...] Головна сила нашої суспільності – селянство; головні пи­тання, що займають увагу керманичів нашої держави, політиків та публіцистів се питання рільні...” [72, с.141].

Епіцентром творення радикальних ідей стали стіни Коломийської гімназії. У таємному гуртку місцеві гімназисти пропагували радикальні погляди, комплектувалася література соціалістичними творами І.Франка, М.Драгоманова, українських і поль­ських авторів, вивчення яких не було передбачено навчальною програмою. Гімназисти відзначали шевченківські свята, поглиблювали свої знання з історії рідного краю. Актив­ними учасниками гуртка були представники “Покутської трійці” Василь Стефа­ник і Лесь Мартович, а також Лев Бачинський, які пішли на беззастережну службу но­вим ідеям, проголошеним І.Франком [88, с.109–110]. Василь Стефаник писав у листі до Ольги Гаморак (1899 p.), що радикальна течія “брала в кліщі молоду душу й батогами гнала її в бій”, а гімназія, “крім формального навчання й ворожого наставленння до нас, учнів-українців, нічого нам не давала. (Тому) виникла потреба заснувати таємне това­риство, яке доповнювало б школу і дало б змогу молодим хлопцям знайти своє місце серед тодішніх невідрадних обставин” [81, с.432].

Вир політичного життя щораз більше переконував І.Франка, М.Павлика та інших радикалів у необхідності створення політичного об’єднання, яке б захищало інтереси селян, ремісників, робітників, інтелігенції. А тому на кошти, зібрані над­дніп­рянськими українцями на початку 1890 р., І.Франко та М.Павлик приступили до ви­дання журналу “Народ”, яким підготували ґрунт для створення політичної партії. Русь­ко-Українська радикальна партія (РУРП) створена 4–5 жовтня 1890 р. у Львові й була першою політичною організацією галицьких українців, що відповідала європейсь­ким партійним зразкам [91, с.243]. У популярній брошурі “Радикали і радикалізм”, виданій у серії “Хлопська бібліотека”, зазначалося, що термін “радикал” походить від ла­тинського слова radix, тобто корінь. Отже, радикал – це людина, котра повинна дохо­дити до кореня або ж основи якоїсь речі, а не обмежуватись її поверховим вивченням. Прихильники цієї течії стверджували, що необхідно бути “радикалом” у всіх питаннях [53, с.6; 91, с.243].

Радикали використовували різноманітні засоби агітації, вели освітню й орга­нізаційну роботу. Найрезультативнішим елементом агітаційно-пропагандистської діяль­ності вважалися народні віча, на яких висувалися злободенні питання суспільно-по­літичного й соціально-економічного життя краю. Передусім, радикали зверталися до українського селянства, яке мало б стати опорою у втіленні в життя радикальних ідей. Лідери РУРП покладали великі надії на віча. Іван Франко, виступаючи на народному зібранні у Львові 12 листопада 1893 р., зауважив: “Радикальна партія є партією селян, і висуває клич – “не селянин для інтелігенції, а інтелігенція для селян”, та під кличем працює. Наука не повинна бути дійною коровою для того, хто її осягнув, а здобувши її, кожний обов’язаний ділитися тою наукою з народом, передавати своє знання народові. Віча, які тепер масово проводяться, є свого рода селянською гімназією. Там (на вічах) шліфується думка, на вічах складає народ свою програму, вирішує важливіші питання. Вічеві рішення є справді виразом волі і потреб всього народу. При помочі віч роз­ви­вається народна свідомість і це єдиний спосіб його організування” [72, с.142]. Неві­домий дописувач газети “Народ”, характеризуючи стан радикального руху на Косів­щині початку 1890-х рр., так оцінив важливість проведення віч серед українських селян краю: “Віча то сама найверхніща інстанція і найсвятіща річ для наших селян з усего, що є в нашім радикальнім руху” [35, с.242].

На вічах розглядали не тільки питання покращення соціального добробуту се­лян, а й звучали виступи щодо організації читалень, пропагували тверезість, закли­кали до створення позичкових кас і селянського промислу, порушували питання ви­кладання української мови у Львівському університеті й українських гімназіях, проб­леми укра­їнського жіноцтва.

За нашими спостереженнями, найбільше радикальних віч на території Східної Галичини першої половини 1890-х рр. відбулося, на Покутті. Протягом 1890–1895 рр. у краї пройшли три радикальні загальнонаціональні (2 лютого 1891 р.; 30 травня 1893 р.; 4 січня 1894 р.) і три окружні (початок листопада 1891 р.; 27 лютого 1892 р.; 18 червня 1893 р.) віча; одне організаційне (установче) віче радикального політичного товариства “Народна Воля” (30 липня 1893 р.); низка нарад (31 січня 1890 р. спільно з коломийсь­кою філією “Просвіти”; 5 лютого, 8 і 29 вересня 1891 р.; 15 серпня 1892 р.; 20 серпня й 29 жовтня 1893 р.; 13 травня, 19 червня й 4 листопада 1894 р.; 9 червня 1895 р.). Ради­каль­ні діячі Покуття причетні до організації народних віч і нарад у Станиславові


(9 квіт­ня й 7 червня 1892 р.) і Львові (16 грудня 1894 р., 2 лютого 1895 р.).

Найчастіше скликалися віча в Коломиї, де окремою сторінкою виступають на­родні зібрання на підтримку РУРП. Варто також зауважити, що до створення першої української політичної партії був причетний так званий “Коломийський гурток” на чолі із С.Даниловичем [79, с.95]. Перші спільні селянські зібрання радикальні діячі “Ко­ло­мийського гуртка” здійснювали за сприяння місцевої філії “Просвіти”. 31 січня 1890 р. культурно-освітнє товариство зорганізувало “простолюдські виклади для селян” під орудою С.Даниловича. Прибуло сто селян із сіл Коломийського, Снятинського і Косівського повітів, переважно представники народних читалень. Після вступного сло­ва заступника голови філії “Просвіта” о. Миколи Лепкого з тригодинною про­мовою виступив С.Данилович, який ознайомив селян з їхніми правами на спадкове володіння зем­лею, родинним майном [63].

І
Королько Андрій. Радикальні народні віча на Покутті першої половини 1890-х рр.
ван Монолатій стверджує, що перше народно-радикальне віче відбулося в Коломиї 2 лютого 1891 р. у залі готелю “Ґаліція” (на другому поверсі теперішнього ТзОВ “Гастроном “Коломиянка”) [85, с.128]. На ньому був присутній І.Франко, який згодом написав цікаві спогади про цю подію [65]. Каменяр визнав, що “[…] се перше віче, скликане радикалами, немов би перша прилюдна проба впливу та діяль­ности наших товаришів” [65, с.57]. За його спостереженнями, місцева влада стосовно органі­зації цього напівполітичного заходу українськими радикалами ставилася недо­вір­ливо, хоча вела себе набагато спокійніше й тактовніше, ніж щодо орга­ні­зації місцевою філією “Просвіти” зборів у січні 1890 р. [65, с.58].

У тогочасній пресі вказувалося про велелюдність першого радикального віча, на яке зійшлося 800 селян Покуття; стверджувалося про рішучість місцевої громади орга­нізовувати такі народні зібрання: “Наш нарід тому так численно зібрався на коло­мийске віче, щоби показати, що він вже уміє постояти за своі права, за своі інтереси; що він вже чим раз більше стає самосвідомою силою, котра не дивиться на ніякі обі­цянки та команди з гори, але в собі самій шукає средств до переведеня в житє своіх змагань” [33, с.69].

Однак не всі присутні на вічі підтримували гасла радикалів щодо соціальної рівності населення. Дописувачі до української радикальної газети “Народ” Іван Франко й Кирило Трильовський у суголосся підтвердили, що греко-католицькі священики Го­шо­ватюк (на думку авторів газетних заміток, цей священик у практичній роботі при­рівняв голову “Народної Ради”, лідера народовської течії українського національного руху Ю.Романчука з Ісусом Христом), Павлюк, Левицький та їхні однодумці переби­вали присутніх радикальних діячів Курилюка, Г.Запаринюка й С.Даниловича, указуючи на неприйнятності поширення соціальних реформ на покутському ґрунті. Лідери ради­кального руху були розчаровані тим, що інші греко-католицькі священики на народ­но­му зібранні не підтримали ідей рівності населення краю, посилення селянського фак­тора у розгортанні українського національного руху Східної Галичини [33, с.69–70; 65]. І.Франко ділився своїми прикрими враженнями про нетактовні виступи деяких інтелі­гентів-священиків: “Вони своїми виступами засвідчили про свій дуже низький рівень знання та виховання […] Виступи селян також нічого конкретного не вносили, гово­рили загальні фрази про єдність та згоду. Тільки кількох промовців-селян, що підійшли до порушеної теми (справи виборів. – А.К.) сміливо, викриваючи різні надужиття при ви­бо­рах, та пропонуючи конкретні заходи для боротьби з ними” [65, с.57–58].

Наприкінці роботи коломийського віча прийнято рішення створити виборчий комітет у складі 160 членів, який через агітаційну роботу мав підтримувати “селянсь­кого кандидата” С.Даниловича на виборах депутатів до Державної Ради в м. Відень. Че­рез три дні, 5 лютого 1891 р., відбулося перше засідання виборчого комітету в складі 130 осіб [33, с.70].

Серйозна організаційна робота місцевими радикалами здійснювалася напе­редодні проведення першого окружного селянського віча, яке відбулося 5 листопада 1891 р. у Коломиї. Були скликані дві наради 8 і 29 вересня 1891 р., на яких розгля­да­лися питання, що виносилися на обговорення загальнокрайового заходу. Віче ма­ло відбутись у жовтні, однак на прохання депутата Галицького крайового сейму, при­хильника українського радикального руху Теофіла Окуневського, який перебував у відрядженні, загальнокрайові збори перенесли на початок листопада 1891 р. – гро­мад­сь­ко-політичний діяч “хотівби почути гадку і волю народа” [38]. Організували окружне народне віче С.Данилович, І.Гарасимович і К.Трильовський, головували Т.Окуневський і І.Кузик. На ньому висувалися не тільки соціально-економічні вимоги, а й політичні. Северин Данилович наголошував, що, улаштовуючи такого характеру народні збори селян, “радикали стоять на тім, що для поправи долі руского народа треба грунтовноі зміни цілого теперішного устрою політичного в краю, щоби все житє політичне по­ставити на основі повного демократизму, а першою підставою до осягненя тоі ціли є заведенє загального безпосереднього голосованя при всіх виборах. Се має бути точка виходу до всіх інших реформ, се єдиний спосіб здобути рускому народови відповідне ста­новище в державі” [14, с.307]. Прийнято низку вимог-резолюцій: упровадити за­гальне безпосереднє таємне голосування з одночасною ліквідацією куріальної системи під час виборів до Державної Ради, крайових сеймів, повітових і громадських рад; засу­дити політику “нової ери” у справі українсько-польського порозуміння; надати більше прав повітовим і місцевим громадським радам, склад яких обирають на три ро­ки жителі села без упровадження куріальної системи голосування; усунути тотальний контроль над органами місцевого самоврядування з боку окружних урядовців; по­силити дисциплінованість керівництва виборчих комітетів щодо окреслення кандидатів у депутати місцевих рад, які мали б сумлінно виконувати свої обов’язки; контроль сто­совно ремонту доріг доручити громаді краю, зменшити для селян кількість днів на ремонт шарварків (доріг) тощо [43, с.42–43; 52; 62].

Невідомий дописувач газети “Хлібороб” високо оцінив проведення окружного віча в Коломиї: “Було се перше селяньске віче, якого єще доси не бувало в Галичині […] Народ покутский показав на тім вічу свою повну зрілість і спосібність говорити рішучо і з повагою про своі права, кривди і жаданя” [43, с.41]. Зауважимо, що на цьому зіб­ранні, на відміну від попереднього, греко-католицьке духовенство не виступало проти соціально-економічних ініціатив радикалів. Імовірно, низка священиків узагалі не була запрошена на радикальне віче, а склад його учасників становив удвічі менше – 400 чоловік. Для порівняння, через місяць, 6 грудня 1891 р., у невеликому селі Карлів Сня­тинського повіту (тепер – с. Прутівка Снятинського району) було скликане ради­кальне селянське віче, у якому теж узяло участь 400 жителів [23; 32].

Ідеї діячів радикального руху звучали в Снятині, де 27 лютого 1892 р. відбулося народне віче [49]. У роботі віча, організованого радикальним проводом повітового міс­та й с. Карлів, взяло участь 2 тисячі селян і міщан краю [39, с.33] (за іншими дани­ми, 1,5 тисячі жителів [51, с.65]). За вічем слідкували староста й комісар Снятинського ста­роства та 12 жандармів. На радикальному зібранні, що мало розширену програму (16 питань) і тривало 5 годин, головою президії обрано Северина Даниловича, а його за­ступником селянина із с. Карлів Івана Кузика; по декілька разів виступали Михайло Пав­лик, Іван Сандуляк та інші промовці. Вони висували питання, які стосувалися всьо­го покутського селянства. Промовляли насамперед селяни, котрі у своїх виступах наводили конкретні факти зловживань з боку адміністрації та порушували актуальні наболілі питання. Крім загального виборчого права, вимагали припинити конфіскацію прогресивних видань, поліпшити існуючу систему навчання, знизити ціни на сіль, зменшити податковий тиск на селян, відмінити шарварки, запровадити українську мову в діловодстві сільських органів влади тощо. Щодо вдосконалення пресового закону в справі видання книг і часописів прийнято резолюцію: заборонити конфіскацію друко­ваної продукції; покарати через рішення суду присяжних тих урядовців, які пере­шкоджають виходу у світ необхідної для громадськості періодичної й неперіодичної літератури; скасувати низку податків у ході продажу відповідної вітчизняної й зару­біжної літератури [51, с.66; 39, с.34].

У сфері ведення місцевої торгівлі була вирішено: визначити зрозумілі для укра­їнських селян митні тарифи під час продажу товарів на ярмарках і базарах, виписати їх на спеціальних табличках не тільки польською, а й українською мовою; жителів єврейської національності зобов’язати припинити ошуканські торговельні ма­хінації стосовно до українців [51, с.70; 39, с.34–35]. Кирило Трильовський закликав, щоб укра­їнські селяни Покуття закладали власні крамниці й магазини (“скле­пи”), їхня діяльність мала б регулюватись економічним і просвітнім товариством “На­родна спілка”. Осередок цього товариства повинен знаходитись у кожному покутсь­кому селі [51, с.70].

К
Королько Андрій. Радикальні народні віча на Покутті першої половини 1890-х рр.
ирило Трильовський також детально зупинився на наданні загальних виборчих прав українським селянам, відстоював тезу щодо розширення прав повітових і гро­мадських рад, наголосив на тому, щоб на Снятинщині й загалом на Покутті діяло ради­кальне політичне товариство, яке б захищало права місцевих селян [51, с.69; 13, с.47]. Майбутній “батько січового руху” звернув увагу на редакційну політику другого за поширенням у народних масах Покуття радикального часопису “Хлібороб” (після газе­ти “Народ”. – А.К.), що “повинен стати органом селянства руского. Читайте всі газети, і рускі і польські, і які хто може, але маймо свій розум і піддержуймо насамперед свою власну газету” [13, с.47; 51, с.69].

Декілька разів на вічі промовляв Іван Франко. Він виступив з промовою об’єднати українські політичні сили у вирішенні національного питання. Навів припо­відку про дітей-сиріт, які, спаливши маєтки після смерті родичів, почали сваритися між собою, мов­ляв, на їхніх згарищах знаходилася батьківська скриня, комора, стодола, що мала належати тому чи іншому братові. У суперечку втрутився знекровлений голодом і холо­дом наймолодший брат: “Покиньте, братя, сваритися, а ставмо нову хату і робімо на хліб”. Каменяр порівняв наймолодшого брата з РУРП, яка хоче примирити старші за віком українські політичні сили народовців і москвофілів [13, с.45; 51, с.67].

Іван Франко виступив з гострою критикою тих промовців, котрі пробували доводити, що українці не доросли до того, щоб користуватися правом загального голо­сування, а тому наполягали, щоб це питання зняти з порядку денного. Пись­менник указав на безглуздість такого становища й закликав присутніх, щоб рішуче висловили своє домагання на одержання права голосу. У питанні справи освіти Іван Франко зробив ґрунтовний аналіз тогочасного стану шкільництва в Галичині. Викорис­товуючи статистичні дані, він показав, що далеко не всі українські села мають школи й що вчителі низько оплачувані та залежні від усіх, починаючи від війта й закінчуючи корч­марем [13, с.46; 51, с.68; 72, с.143–144]. З огляду на важливість порушених у цій доповіді питань, вона була повністю опублікована у часописі “Народ” під назвою “На­ші народні школи і їх потреби” [41; 96].

На снятинському вічі Іван Франко почув розмову селянина-самоука, столяра й різьбара, а водночас народного поета й активного громадського діяча радикальної партії Івана Сандуляка з Карлова про те, що екзекутор забрав останній кожух від однієї бідної сім’ї, тому що вона не могла сплатити податків [4 зв., 5, 5, арк. 4]. Це так схвилювало Івана Франка, що він написав оповідання “Історія кожуха”, уперше опублі­кувавши його в часописі “Хлібороб” і назвавши іронічно “сучасною казкою” [66; 86, с.116; 94]. Згадує Іван Франко активного діяча радикального руху у вірші “Вандрівка русина з Бідою”, написаному в 1892 р.: поряд з іншими радикалами Іван Сандуляк намагається визволити народ з біди. Коли русин і Біда приїхали в Коломию, то остання попросила русина об’їздити “те місто кляте”, бо тут її “із’їздять радикали” [95, с.126].

Пізніше довгий час І.Франко й І.Сандуляк листувалися, неодноразово зустрі­чалися на народних вічах, між ними панували щирі й теплі стосунки. Великий Каменяр вислав І.Сандуляку на якісь невідкладні потреби п’ять флоринів [71]. Дослідник М.Гуйванюк зауважує, що впадає в очі щедрість І.Франка, який, хоч сам жив у по­стійних фінансових нестатках, але все ж таки поділився своїм мізерним доробком із бідним селянином [78, с.82].

На вищезгаданому вічі в Снятині Іван Франко ближче познайомився з цікавим промовцем, громадсько-культурним діячем, членом радикальної партії селянином Григорієм Запаринюком, уродженцем с. Вовчківці Снятинського повіту (тепер – Сня­тинського району). Про зміну виборчого законодавства у першому пункті програми віча говорив Григорій Запаринюк, “виказуючи, що на нашу бідноту перший лік є роз­ширенє прав політичних…” “Для багатьох панів се справа не така важна, вони можуть собі жити і за границею, де права вільніші, але чому-ж ми до оборони краю маємо бути перші, а до прав останні?” – запитував він [4, арк. 4 зв.; 36].

Після віча Г.Запаринюк запросив до себе І.Франка, М.Павлика, К.Трильовського та інших гостей. Про це розповів герой новели В.Стефаника “Дід Гриць”: “А як Франко приїхав до мене з молодими ночувати, то жінка, хоч як вічів не любила, але не торко­тіла на мене в малій хаті, бо виділа, що наші молоді вчені були коло него такі щасливі і ясні, якби він кожному поклав золоте колісце на голову. А я припер си до ясеня в саду та й кажу: “Господи ти звеселив світ свій цими звіздами, а нас, бідних мужиків, звеселив ти Франком. Будеш мати молитву мою за него щодня” [90, с.208].

У своїх спогадах голова Снятинської й Заболотівської філій “Просвіти” Василь Равлюк так згадував про приязні стосунки між Г.Запаринюком та І.Франком: “Цього цікавого чоловіка (Григорія Запаринюка. – А.К.) у р. 1894 я побачив в Станіславові і одер­жую відповідь, що він іде піхотою до Львова, щоб придивитися як люди живуть, а у Львів іду до Франка, там він мою промову вишліфовує, учить відповідних рухів, навчає, як він каже, риторичних штучок. На мій запит, чи у Франка стрічав більше таких людей, Г.Запаринюк сказав, що зустрічав одного із Збаражчини та Жидачівщини. Тепер я зрозумів, як Франко за посередництвом таких “запаринюків” клав печать свого духа на житє народу” [87, с.15].

Збереглися відомості про те, що в 1905 р. Г.Запаринюка востаннє відвідав І.Франко, який тоді побував у с. Тростянець Снятинського повіту (тепер Снятинського району). Старожили Вовчківців розповідали, що коли селянин відвозив письменника на залізничний вокзал у Снятині, то по дорозі зустрів пана Мойсу з кіньми, “… як зміями, але з дороги не звернув і капелюха не зняв, небоже дідичу, я ще не такого пана везу, як ти” [99, с.62–63]. У свою чергу І.Франко в розвідці “Нарис історії української літера­тури до 1890 р.” високо оцінив ораторські здібності народного трибуна: “… як бесід­ни­ки визначаються навіть неграмотні селяни Запаринюк, Антін Грицуняк та Петро Новаковський” [93, с.468]. Про виступи Г.Запаринюка на народних зібраннях писав Каменяр в оповіданні “Свинська конституція” [97].

На вищезгаданому вічі І.Франку сподобалися промови іншого селянина із с. Вовчківці Василя Чернявського, який виступив тричі, критикуючи священика Підля­шець­кого, що “свій вік був поляком, а тільки на тиждень став українцем”, і деяких на­родних учителів, що замість просвіти поширюють тьму. Окрім цього, В. Чернявський скаржився на ретроградні погляди вчителів Покуття стосовно навчання дітей із селянсь­кого середовища, педагоги краю принизливо говорять: “Мужика як вивчиш, то сокотися єго (стережися) гірше як 100 вовків” [51, с.68].

Завершилося віче в Снятині урочисто й святково, ще довгий час учасники зборів не хотіли розходитися по домівках. Невідомий дописувач газети “Народ” із цього при­воду так писав: “Зібрані розійшлися в дуже поважнім і радісним настрою, а купки йїх довго ще опісля стояли і бесідували то в льокалю віча то на гостинцю. Серед окриків, по скінченю віча, селяне казали: «Дивіть, аж серце радуєся, – яка велика наша ради­каль­на партія!»” [51, с.72].

Однак народовська преса доволі негативно оцінила радикальне зібрання в Снятині. Зокрема, часопис “Діло” стверджував, що організатори заходу допустили до зали засідань тільки крикунів, ведучий віча Северин Данилович не надавав голос про­тивникам радикального віча. Радикали негативно ставилися до греко-католицького духовенства: “Радикалы замhсть “духовеньство” пишуть “попôвство”, хоть певно знають, що “попôвство” значить мешканье священника” [27].

Проте прихильник радикальних ідей, невідомий учасник віча так риторично відповів на критичні закиди народовської газети: “Пишіть собі панове від “Діла” єще і більші брехоньки, та через те не відберете поваги тому вічу. Ви однаково противні всім вічам, то щож вас обходить і Снятинське віче?” [64].

П


Королько Андрій. Радикальні народні віча на Покутті першої половини 1890-х рр.
одібні віча скликалися й у Станиславові: 9 квітня 1892 р. [45] (серед активних учасників радикального руху були присутні І.Франко, М.Павлик, Т.Окуневський, С.Дани­лович, І.Гарасимович), 7 червня 1892 р. [34] (зі Львова приїхали І.Франко, М.Павлик, з Коломиї – С.Данилович, І.Гарасимович і селянин Яворський, зі Снятина – І.Сандуляк). Проте перше квітневе віче, зорганізоване напередодні Великодніх свят, виявилося невдалим і фактично зірваним місцевою адміністрацією. На заваді органі­зації віча стали також народовці [42]. І.Франко писав: “Ця затія була упланована за­рання, про це нема сумніву, бо ще перед початком йшла розмова (поширювали міщани м. Калуш. – А.К.), що збори не відбудуться, що будуть заборонені, радили селянам роз­ходитись ще до початку віча… Калушани були добре угощені і на підпитку. Угощав їх по дорозі калушський купець Коритовський… До викриків калушан заохочували попи довколишніх сіл, зокрема Струтинський і Гриньовський, оба з Ямниці, вони викри­кували самі, та заохочували калушан: “Кричіть! Кричіть! Він в бога не вірить!” і т. п.” [68].

Однак друге віче 7 червня 1892 р. відбулося, на нього зійшлося 300 людей: “Зіб­рані все таки були одушевлені, бачучи, що сей другий штурм радикалів на Станіславів уже на половину повівся” [50, с.160]. Головою віча обрали Теофіла Окуневського, за­ступ­ником – Северина Даниловича, секретарями – І.Гарасимовича й М.Павлика. Висту­пили тільки три учасники: Т.Окуневський, який розповів про три течії українського національного руху в Східній Галичині, указавши, що лише радикали турбуються про важке життя українських селян краю; І.Сандуляк, який виголосив про надання загаль­ного виборчого права простому українському робочому люду; К.Трильовський звернув увагу на важке соціально-економічне становище українських селян через засилля дер­жавних податків. Після виступу “батька січового руху” урядовий комісар розпустив віче, оскільки організатори заходу не змогли представити чотирьох нововиявлених учасників віча: “Хоть віче недокіньчилось але люде були і тою трішкою вдоволені. Всі бесіди сподобались дуже. Нарід відчув в них всі своі задушевні гадки і бажаня” [61, с.95; 16; 18].

Політичні вимоги звучали на зібранні лідерів радикального руху Покуття в Ко­ломиї 15 серпня 1892 р. Фокусувалась увага на покращенні соціально-економічного добробуту місцевого українського селянства. Прийнято ухвалу, щоб скрізь прихильни­ки політичної сили виступали “яко радикальна селянська партія, солідарно і безбоязно, в обороні прав людських і горожанских і в здобуваню чим раз більшої свободи і га­разду” [2; 56]. Ця нарада фактично заклала підвалини для заснування радикального політичного товариства “Народна Воля”, яке буде утворене наступного 1893 р.

Тридцятого травня 1893 р. відбулося друге загальнонаціональне радикальне віче в Коломиї, на яке зібралося 900 чоловік (за іншими даними, 500 чоловік [40]), переваж­но українські селяни [25, с.69; 44]. На відміну від першого політичного заходу ради­калів у Коломиї, це зібрання не особливо контролювалося місцевою жандармерією й пройшло надзвичайно спокійно: “У перше в нашій Галилеі, ані на місці зборів ані в цілім місті не видно було ані однісінького жандармського багнету; перед самим будин­ком було усего щось два міські поліціянти…” [24, с.93]. На думку керівників народного зібрання, це було перше віче, що виразно керувалося статутними вимогами РУРП [24]. На вічі розглядались як соціально-економічні (удосконалення громадського самовряду­вання, аграрного законодавства краю, поліпшення матеріальної долі селян), так і по­літичні (надання загального виборчого права, партійно-політична ситуація в краї, ре­дак­ційна політика радикальних часописів) питання. Серед основних рішень у справі розширення громадського самоврядування українців краю були прийняті такі: ви­бори до громадської ради мають відбуватися за загальним виборчим правом, причому в го­лосуванні повинні брати участь усі громадяни села; війта й керівний осередок гро­мадської ради має обирати не загальний склад громадської ради, а всі жителі насе­ле­ного пункту, термін повноважень діяльності уповноваженого законодавчого органу має становити не більше трьох років, у будь-який час жителі можуть усунути з посади як війта, так і керівний склад громадської ради, якщо не виконуватимуть рішень простої громади села; рішення про створення окружних громад є гальмом для розвитку місцевого (громадського) самоврядування; ліквідувати преференції багатших жителів стосовно посілості громадських володінь населеного пункту; готувалося спеціальне анкетування про стан самоврядування на селі, зразок його друкувався в радикальному часописі “Хлібороб” [6; 24, с.93–94]. У сфері загального виборчого законодавства (під час виборів до Галицького крайового сейму у Львові й Державної Ради у Відні) другим радикальним вічем затверджено постанови: скасувати сучасні норми куріальної систе­ми голосування, щоби “увесь нарід по селах і містах безпосередно, без правиборів, і картками вибирав послів до сойму й ради державноі”; голосування має бути загальним, для всіх рівним і таємним [24, с.95].

Стосовно податкового й земельного законодавства прийняті такі ухвали: селяни не повинні сплачувати одночасно податок ні з окремої ділянки, ні з хати, де прожи­вають, подають у казну держави тільки один із зазначених податків; найбідніші катего­рії українського селянства не зобов’язані сплачувати жодного податку на користь держави; заборонено розподіляти земельні ділянки без погодження місцевої громади; великі панські маєтки, ліси, пасовища мають бути викуплені за державні кошти й без­коштовно передані сільській громаді; при продажу земельних ділянок у прикордонних місцевостях населених пунктів тутешня громада повинна стати першою у визначенні розподілу майна; сільські робітники, які працюють на панських маєтках, мають отри­мати такі ж права, як робітники, що працюють на фабриках і заводах, особливо, якщо це стосується оплати праці [24, с.94; 25].

Друге радикальне віче в Коломиї постановило, що в партійно-політичній сфері РУРП партія діє самостійно та зазиває селян і міщан приставати до рядів партії. Місцевий осередок РУРП закликає, щоб духовенство не втручалось у справи органі­зації партійно-політичного життя на території краю. Націлювалося на обов’язковій передплаті українських радикальних часописів, передусім, газети “Хлібороб”. На вічі сформований вужчий комітет місцевого осередку РУРП з дев’яти осіб: І. Бородайкевич, селянин з с. Бортники Товмацького повіту; І. Верстюк, селянин із с. Трофанівка Тов­мацького повіту; С.Данилович, адвокат із м. Коломия; І. Дорундяк, селянин із с. Кий­данч Коломийського повіту; М.Павлик; І.Сандуляк, селянин із с. Карлів Снятинського повіту; Щ.Творовський з м. Станиславів; К.Трильовський, адвокат з м. Коломия [24, с.95].

Результатом віча стало створення на Покутті ради­кального політичного това­риства “Народна Воля”, яке ставило перед собою мету – об’єд­нати селян під прапором програмних положень РУРП. Для її реалізації в прак­тичній діяльності “Народна Воля” висувала завдання: скликати по всій території Схід­ної Галичини збори, віча, влашт­вувати відчити для вирішення політичних, націо­нально-культурних й економічних питань; друкувати радикальні часописи, відозви, кни­ги; спрямовувати петиції, скарги, листи в центральні й місцеві органи влади. Членом цього товариства має бути українець, якому виповнилося 24 рокий він спроможний що­річно сплатити 20 австрій­ських корон членських внесків. Головою товариства обрано С.Даниловича, його заступ­ником – І.Сандуляка. До складу керівного осередку також увійшли К.Трильовський, М.Павлик та Ю.Лутчак [9].

Через три тижні 18 червня 1893 р. відбулося багатолюдне радикальне селянське віче в Снятині. Розглядалися два основні питання щодо впровадження загального ви­борчого права й реформування громадського самоврядування. Серед відомих радикаль­них діячів виступили: письменник Лесь Мартович, який порівняв систему виборчого законодавства Австро-Угорської імперії з іншими країнами Західної Європи, проана­лізував конституцію Швейцарії, де громадянам цієї країни надано найкращі свободи; адвокат І.Гарасимович охарактеризував реформу громадського самоврядування; селя­ни-радикали Іван Сандуляк, Василь Чернявський, Іван Кузик говорили про наболілі буденні справи місцевих жителів. Кирило Трильовський виголосив резолюцію другого загальнонаціонального радикального віча, яке відбулося у Коломиї 30 травня 1893 р. [54].

Т
Королько Андрій. Радикальні народні віча на Покутті першої половини 1890-х рр.
ридцятого липня 1893 р. у теперішньому парку ім. К.Трильовського в Коломиї відбулося організаційне віче радикального політичного товариства “Народна Воля”. Створений постійний головний осередок товариства, до складу якого увійшли С.Дани­лович, І.Франко, І.Гарасимович, К.Трильовський, М.Павлик, І.Сандуляк, І.Дорундяк, В.Киданецький і І.Фокшей. Головою товариства одноголосно обрано Івана Франка. Останній очолив президію віча й виголосив довгу промову про свою та М.Павлика май­же 20-річну діяльність щодо організації й освідомлення селянства. Каменяр наголосив: “Ми мали й маємо хлопа (селянина. – А.К.) за чоловіка і віримо, що єго можна просвітити і зробити горожанином, рівним хоть би й панови”. У виступі І.Франка впер­ше пролунали заклики до переходу від непопулярних у Галичині соціалістичних ідей на “посередню дорогу” [48; 85, с.129]. Северин Данилович та Іван Сандуляк зупинилися на розумінні поняття “радикал”, оскільки в тогочасному галицькому суспільстві стра­халися цього слова, убачаючи в діях представників цієї політичної течії щось страшне, недобре. На думку С.Даниловича, не треба соромитися зазначеної дефініції, адже радикал – це той чоловік, який не хоче латати людську біду, а прагне викорчувати її до кореня, а на її місце завести щось добре, потрібне для людини. І.Сандуляк вніс у розуміння цього слова інше звучання: “[…] радикали то робітники до дикого саду […] Отже товариство радикальне то коренителі всего злого; радикали хочуть перемінити порядки так, аби нарід не стогнав від тягарів”. С.Данилович пропонував видати популярну для народу книжечку з поясненням понять радикальна партія і радикали [47, с.105]. На установчих зборах “Народної Волі” прозвучало більше десятка виступів радикальних діячів краю, переважно на злободенну соціально-економічну тематику. До політичного товариства записалося 200 членів [47; 57; 58]. На початку 1894 р. їх було вже близько 500, переважно селяни [37].

Вузьке засідання головного осередку політичного товариства “Народна Воля” відбулося 20 серпня 1893 р. і стосувалося вирішення економічних питань краю. При­йнято постанову про відтермінування низки радикальних віч на Покутті з вересня до пізньої осені у зв’язку з поширенням холери [17].

Відмітимо також, що в цей період подібне радикальне політичне товариство на чолі з Теофілом Окуневським було утворене в м. Городенка (14 грудня 1893 р.) [22]. Знач­но пізніше спробували організовувати “Народну Волю” місцеві радикали в Снятині. Перші установчі збори радикального політичного товариства цього покутсь­кого містечка мали відбутися 2 грудня 1894 р. [20]. Однак місцеве староство заборо­нило скликати радикальні політичні збори, оскільки головний осередок товариства не подав список членів “Народної Волі”. Невідомий дописувач часопису “Хлібороб” таку заборону назвав комічною, бо в урядовому законі про товариства не вказано про попе­реднє складання списку членів на установчих зборах: “Видно в Старостві сня­тинскім протів радикалів инші закони, як де инде”. Місцевий урядовий орган моти­ву­вав таке рішення й розповсюдженням холери, яка ніби поширюється в Коло­мийському й Горо­денківському повітах. Попри це, в той час функціонували торги та ярмарки в Снятині, Коломиї й Городенці [19].

Того ж 1893 р. у Коломиї відбулася т. зв. довірочна нарада радикальної партії По­куття, яка пройшла 29 жовтня. Обговорено політичну обстановку в краї та проект виборчої реформи й вирішено за сприяння політичного товариства “Народна Воля” скли­кати народні віча в Снятині, Косові та Коломиї за умови, якщо до середини листо­пада не буде призупинено розповсюдження холери, вирішено скликати віча в кількох селах Коломийщини [15; 21; 72, с.149].

Четвертого січня 1894 р. у Коломиї організоване третє українське загальнона­ціональне радикальне віче. На це дійство “через тріскучі морози і пильну працю перед різдвяними святами” прибуло тільки 250 селян. У ході роботи віча розглядалися такі пи­тання: стан справ щодо діяльності радикального товариства “Народна Воля” і часопису “Хлібо­роб”; механізми вирішення низки соціально-економічних питань сто­совно покращення добробуту українських селян краю; у полі зору опинилося також загальне виборче законодавство. Зауважимо, що в ухвалі керівництво віча апелювало до політичної й со­ціально-економічної організації на радикально-демократичних осно­вах не тільки укра­їнських селян, а й робітників, що свідчить про розширення соціальної бази ради­кального руху на Покутті. Прийнято рішення делегувати пред­ставників партії на “дові­рочні збори” РУРП у Львові 2 лютого 1895 р. Наголо­шувалося на активізації діяльності радикального товариства “Народна Воля”, де б її місцеві представники мали скликати подібні народні віча в Снятині, Отинії, Косові, Стани­славові, Бродах [59; 60].

Другі розширені загальні збори українського радикального політичного това­риства “Народна Воля” відбулися в Коломиї 19 червня 1894 р. Переобрана керівна рада організації. Новим головою став Северин Данилович, а Іван Франко залишився зви­чай­ним членом президії товариства. До керівного органу товариства також обрано Р.Яро­се­вича, Щ. Творовського, К.Трильовського, М.Павлика, І.Сандуляка, І.Дорундяка й


К.Лазоряка. На думку Івана Білинкевича, перевантаженість літературною, науковою, редак­торською й публіцистичною діяльністю не давала І.Франкові можливості приді­ляти належну увагу справам товариства “Народна Воля”, тому в травні 1894 р. він відмовив­ся від головування в товаристві [72, с.149]. Президія “Народної Волі” на засіданні 13 травня 1894 р. Франкової відмови не прийняла й просила його здійснити відвід [26]. Так чи інакше, але звітував про діяльність президії на других загальних зборах 19 червня 1894 р. не Іван Франко, а Северин Данилович [28, с.69]. Останній звернув увагу, що за 11 місяців діяльності “Народної Волі” до її складу вписалося 685 членів, переважно селяни Покуття. Керівний осередок товариства намагався протягом липня 1893 р. – червня 1894 р. влаштувати дев’ять радикальних віч по всій території Східної Галичини, однак більшість так і не відбулася через заборону їх проведення місцевою владою з різних причин – приміщення для здійснення цих заходів замалі, страх перед селянсь­кими виступами тощо. Проте С.Данилович зауважив, що головний осередок “Народної Волі” відправив своїх делегатів на загальноукраїнське віче в Стрию й польське – у Крако­ві. Спільно із соціалістами проведені віча в Снятині, Станиславові й Коломиї [28, с.69]. Михайло Павлик, виконуючи функції касира, проаналізував матеріальний стан ради­кальної організації [28, с.69–70]. На засіданні прийнято низку ухвал: вимагати, щоб усі члени товариства виписували радикальний часопис “Хлі­бороб”; селяни мають право самостійно влаштовувати віча без погодження радикальної партії та її політичних товариств, навіть “щоби віча устроювано під голим небом”; створити позичкову касу для членів радикальної партії в проведенні активної прак­тичної діяльності; змінити статут “Народної Волі” у справі розширення діяльності орга­нізації на територію Північної Буковини; відправити делегатів політичного товариства на чолі із С.Дани­ло­вичем до Львова на загальнонаціональне радикальне віче [28, с.71–72]. Радикали хизу­валися тим, що того ж самого дня в Коломиї відбулися збори філії товариства “Про­світа”, на яке прийшло тільки 15 чоловік, з них лише два селяни; на зібранні русо­філь­ського товариства ім. М.Качковського взяло участь до ста чоловік, у тому числі близько 30 селян. Натомість на загальні збори українського радикаль­ного політичного това­риства “Народна Воля” прибуло 400 селян [28, с.69, 72].

Ч


Королько Андрій. Радикальні народні віча на Покутті першої половини 1890-х рр.
етвертого листопада 1894 р. у Коломиї відбулися “довірочні збори видніших членів партіі радикальноі з Покутя”. На партійне зібрання прибуло кілька представ­ників інтелігенції й понад 100 селян-радикалів. Вирішувалися питання визначення кан­дидатів у депутати до Галицького крайового сейму від РУРП. Прийнято рішення, що кандидатами від радикальної партії в Коломийському повіті має стати Теофіл Окунев­сь­кий, Снятинському – Кирило Трильовський, Косівському – Северин Данилович; у цих повітах повинні діяти радикальні виборчі комітети, які мали б займатися виборчою агітацією по селах краю. Стосовно кандидатур від РУРП по Товмацькому, Станисла­вівському й Городенківському повітах, то вони не були чітко окреслені, ухвалено “тим­часом ліпше вивідатися по селах тих повітів, на скільки можлива там чисто радикальна кандидатура”. Контроль над розгортанням виборчої кампанії на Покутті має здійсню­вати “Народна Воля”; у разі перемоги кандидатів-радикалів на Покутті її представники в Галицькому сеймі повинні виконувати вказівки цієї організації. Постановлено та­кож для порозуміння визначення кандидатів усіх осередків на місцях скликати загальні збори РУРП у Львові. Партійні збори завершились урочистим прощанням з редактором коломийських радикальних часописів “Народ” і “Хлібороб” Михайлом Павликом, кот­рий переїжджав на постійне місце проживання в м. Львів: “Тра було видіти, як се­ляне щиро, по товариски прощали з жалем свого товариша Павлика, котрого дім був для всіх селян в день і в ночи отворений, де они заходили в кождий час, як до своеі хати поучитися і покріпити на дусі! При тім вручили селяне тов. Павликови на памятку адресу “від товаришів покуцких радикалів” з підписами” [30].

1895 рік радикали зустріли загальною підготовкою до виборів у Галицький крайовий сейм. Олена Аркуша вважає, що радикальна партія за останні роки швидко зміцніла, зокрема, завдяки послідовній критиці “нової ери” і дискредитації “старих” угруповань. Швидким темпом ішло розгортання масового селянського руху – при­родної основи радикалів [70, с.97]. Радикали підштовхнули селянство вести самостійну виборчу акцію. Показовим у цьому є лист селянина Івана Сандуляка із с. Карлів Сня­тинського повіту, який закликав селян бути політично активнішими: “То-ж не спіт, братя не спіт, але трудіться сами для себе! […] Ми звикли все бути послідними всюди, і ніколи ми того не встидаємося. А то є великий сором для нас, Галицких Русинів” [31, с.116]. Автор зазивав об’єднуватися навколо “Народної Волі” та “обирати послом сво­го”: “Дорогі Братя! […] щиро благаю і всіх разом наклоняю: тримайте ся в купі, єднайте ся в товариство “Народноі Волі”, то жадна сила вас не поконає” [31, с.116].

Тогочасна радикальна преса покладала надії на успішну працю політичного това­риства “Народна Воля”. “Громадський голос”, друкований орган “молодих” ради­калів повів поряд з іншим радикальним часописом “Хлібороб” передвиборну кампа­нію партії. Уже його перший номер відразу ж зайняв опозиційне становище щодо існу­ючих українських виборчих комітетів і категорично заявив: “Ми маємо свою селянську радикальну партію і вибори має вести наше політичне товариство “Народна Воля” в Коломиї”. Одночасно часопис виклав програму виборчої акції: “Де можна, треба класти на кандидатів радикалів, інтелігентних або селян, а де нема таких кандидатів, а є порядні люди з народовців або москвофілів, там підпирати їх, але головна умова до то­го: кандидат мусить заявитись за лісами і пасовиськами і загальним голосуванням” [7].

Треті загальні збори “Народної Волі” відбулися в рамках радикального віча в неділю 9 червня 1895 р. Головою віча обрано Михайла Павлика, його заступником – Іва­на Сандуляка, секретарями – Лева Бачинського й Андрія Камінського. Основною темою народного зібрання стала підготовка радикалів до виборів у Галицький крайовий сейм. Із цього питання виступили К.Трильовський, С.Данилович і кілька селян. Вони вимагали, щоб вибори до Галицького крайового сейму, повітової й громадської ради здійснювалися не за куріальною системою, а через загальне голосування. Націлювали всіх присутніх на вічі, щоб у кожному населеному пункті Покуття активніше пра­цю­вали місцеві радикальні комітети задля підтримки кандидатів у Галицький крайовий сейм. Ухвалили рішення, що кандидатами від радикальної партії в Снятинському повіті має стати Кирило Трильовський, Коломийському – Теофіл Окуневський, Городенківсь­кому – Северин Данилович, Станиславівському – Йосиф Гурик. Дещо пізніше прийнято рішення, що кандидатом від радикальної партії у Косівському повіті має стати Козьма Лазоряк [10, с.3]). Щодо кандидатур від РУРП по Товмацькому й Косівському повітах, то вони не були визначені, попередньо повинні бути затверджені політичним това­риством “Народна Воля”. На вічі закликали до запровадження загального, прямого, рівного й таємного виборчого права та підтвердили “бажання, щоби в повітах, де нема інтелігентних радикалів або інших кандидатів, класти селян” [29].

Торкалися питання законодавства у сфері шкільництва, мисливства, вимагали надати більше самоврядування сільській громаді, щоб “панський слід” не був присутнім у вирішенні цих проблем. Після завершення радикального віча відбулися загальні збори політичного товариства “Народна Воля”. Сформований новий головний осередок під керівництвом С.Даниловича. До складу президії “Народної Волі” увійшли І.Бородайкевич, О.Бурачинський, К.Лазоряк, М.Павлик, І.Сандуляк, І.Шлемкевич, Щ.Творовський і К.Трильовський [11].

Слід визнати, що передвиборна кампанія з боку радикалів супроводжувалася великою самовпевненістю. Часопис “Громадський голос” відзначав: “Де нема радика­лів, там іде робота дуже пиняво, бо руські патріоти посварилися і нічого не роблять” [12].

Низка відомих радикальних діячів Покуття взяли участь в урочистому радикаль­ному вічі, присвяченому 30-річчю літературно-наукової діяльності М.Драгоманова, яке відбулося 16 грудня 1894 р. у Львові. Зокрема, заступником голови віча обрано по­кутського селянина Івана Сандуляка, а секретарем був молодий студент Василь Сте­фаник. Серед промовців з Покуття найбільше себе проявили адвокати Северин Дани­ло­вич і Кирило Трильовський, селяни Іван Сандуляк та Юрій Лутчак, які детально пока­зали стан політичних і соціально-економічних справ у краї [67]. Невідомий автор статті газети “Хлібороб” відмітив, що вперше ідея проведення радикальних віч з Покуття розповсюдилася на територію всієї Східної Галичини. Радикальне віче у Львові пока­за­ло, що “весь нарід обстає за радикальними жаданнями; … радикали справедливо ду­мають, що цілому народови дієся кривда і що лиш радикальні жаданя можуть народови помочи” [55, с.2].

Таким чином, своєрідним центром продукування радикальних поглядів на тери­торії краю стала Коломийська гімназія. Місцеві гімназисти створили таємний гурток, де зачитували реферати, пропагували соціалістичні твори М.Драгоманова й І.Франка. Покуття було аграрним краєм, тому речники радикального руху особливу увагу приді­ляли селянській масі, увбачаючи в ній основу демократичного руху. Тому тут відбулося найбільше народних віч на підтримку Русько-Української радикальної партії в


1890-х рр. Радикальні діячі особливо покладали великі надії на віча, вважаючи що рішення, які там приймалися, є справді виразом волі й потреб усього українського народу. На цих зібраннях виступали не тільки досвідчені перебігом партійно-полі­тич­ної боротьби радикальні діячі, а й прості промовці-селяни. Розглядалися різноманітні питання зі сфери центрального й місцевого громадського виборчого законодавства, шкільництва, справи розмежування земельних володінь між селянами й багатшими власниками, ремонту доріг, звучали виступи щодо організації народних читалень, “Народних спі­лок”, пропагували тверезість, закликали до створення позичкових кас і селянського промислу тощо. Важливим результатом роботи радикальних віч стало створення на Покутті в 1893 р. радикального політичного товариства “Народна Воля”, яке ставило перед собою мету – об’єднати селян під прапором програмних положень РУРП. На діяль­ність цього товариства покладалася низка завдань: скликати по всій території Східної Галичини збори, віча, влаштовувати відчити для вирішення політич­них, націо­нально-культурних й економічних питань; друкувати радикальні часописи, відозви, кни­ги; спрямовувати петиції, скарги, листи в центральні й місцеві органи влади. Завдяки “Народній Волі” радикали доволі серйозно підготувалися до виборів у Галицький крайовий сейм 1895 р., запропонувавши своїх п’ять кандидатів у п’яти окру­гах, пере­важно Покуття. І хоча переміг лише один із цих кандидатів Теофіл Окуневсь­кий, усе ж передвиборна кампанія засвідчила про серйозну налаштованість радикалів краю вести активну партійно-політичну боротьбу.


Королько Андрій. Радикальні народні віча на Покутті першої половини 1890-х рр.



  1. Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника (ЛННБ України), відділ рукописів. – Плеш. 40 Данилович Іванна і Євгенія, донька Северина Даниловича. Біографічні спогади про Северина Даниловича (1861–1942) та інших членів родини. 1980 р., Снятин. 52 арк.

  2. ЛННБ України, відділ рукописів, ф. 167 Левицький І. О., оп. 1, спр. Павл. 18, п. 1. Допис до журналу “Хлі­бо­роб” про заснування серед селян Покуття організації радикальної партії. [1892] [Коломия],
    2 арк.

  3. Там само, оп. 2, спр. 961, п. 35. Данилович Северин, д-р, адвокат в г. Кути, ц. Коломия. Вирізки і ви­писки з періодичних видань. Львів, 1890, 1900, 11 арк.

  4. Там мамо, спр. 1227, п. 42. Запаринюк Григорій, господар з г. Волчковці, д. Вовчківці, ц. Коломия (тепер Івано-Франківська обл., Снятинський р-н). Вирізки і виписки з періодичних видань, портрет. Львів 1888, 1892, 4 арк.

  5. Там само, спр. 2811, п. 84. Сандуляк (Лукин) Іван (1845, с. Карлів, д. Снятин, ц. Коломия – 1926) – громадський діяч, селянин-господар з с. Карлів. Виписки і вирізки з періодичних видань (біографія, портрет, бібліографія). 1890, 1902. Львів, Чернівці, 12 арк.

  6. Анкета в громадских справах // Хлібороб. – 1893. – Ч. 4. – 1 март. – С. 22–23; Ч. 5. – 15 март. –
    С. 26–27.

  7. Вибори до Сойму // Громадський голос. – 1895. – Ч. 1. – 20 март.– С. 2–3.

  8. Від редакції // Народ. – 1890. – Ч. 1. – 1 січ. – С. 1–2.

  9. Відозва від радикального політичного товариства “Народна Воля” // Хлібороб. – 1893. –
    Ч. 14. – 15 лип. – С. 89–90.

  10. Відозва до всіх Товаришів радикалів і всіх руских селян Галичини і Буковини // Хлібороб. – 1895. –
    Ч. 13–17. – 1 верес. – С. 1–3.

  11. Віче і загальні збори “Народноі Волі” // Хлібороб. – 1895. – Ч. 10, 11 і 12. – 15 черв. – С. 1–3.

  12. Громадський голос. – 1895. – Ч. 6. – 15 верес. – С. 39.

  13. Гулейчук О. Повітове народне віче в Снятині / Онуфрій Гулейчук // Хлібороб. – 1892. –
    Ч. 6. – 15 март. – С. 41–50.

  14. Данилович С. Коломийське народне віче і премудрість “Діла” / Северин Данилович // Народ. – 1891. – 20 листоп. – Ч. 23. – С. 307–308.

  15. Довірочна нарада мужів довіря рускоі радикальноі партіі з Покутя відбулася 29 м. м. в Коломиї // Народ. – 1893. – Ч. 21. – 1 листоп. – С. 269–270.

  16. Дрібні вісти. В справі розв’язаного в Станіславові радикального віча … // Хлібороб. – 1892. – Ч. 17. –
    1 верес. – С. 132.

  17. Дрібні вісти. Друге засіданє Виділу “Народноі Волі” … // Хлібороб. – 1893. – Ч. 17, 18. – 1, 15 верес. – С. 121.

  18. Дрібні вісти. Друге народне радикальне віче в Станіславові з дня 7 червня 1892 р. … // Хлібороб. – 1892. – Ч. 16. – 15 серп. – С. 123.

  19. Дрібні вісти. Загальні збори “Народноі Волі” скликані на день 2 грудня с. р. до Снятина заборонило Староство снятинске … // Хлібороб. – 1894. – Ч. 22, 23. – 1 груд. – С. 125.

  20. Дрібні вісти. Надзвичайні загальні збори руского політичного товариства “Народна Воля” відбудуться в Снятині … // Хлібороб. – 1894. – Ч. 19, 20, 21. – 15 падолис. – С. 118.

  21. Дрібні вісти. Народне віче в Коломиі // Хлібороб. – 1893. – Грудень. – Ч. 24. – С. 167.

  22. Дрібні вісти. Нове політичне товариство основано в Городенці // Хлібороб. – 1893. – Ч. 24. – Грудень. – С. 167.

  23. Дрібні вісти. Сільске віче в Карлові відбуло ся дня 6-го грудня с. р. … // Хлібороб. – 1891. – Ч. 11, 12. – 15 груд. – С. 67.

  24. Друге радикальне віче в Коломиї // Народ. – 1893. – Ч. 11. – 8 черв. – С. 93–95.

  25. Друге селянське радикальне віче в Коломиі // Хлібороб. – 1893. – Ч. 11, 12. – 19 черв. – С. 69–72;
    Ч. 13. – 1 лип. – С. 81–84; Ч. 14. – 15 лип. – С. 90–91; Ч. 15. – 1 серп. – С. 98–102; Ч. 16. – 15 серп. –
    С. 108–110.

  26. За “Народну Волю” // Хлібороб. – 1894. – Ч. 8, 9. – 15 квіт., 1 мая. – С. 67.

  27. Зъ табору рускихъ радикалôвъ // Дhло. – 1893. – Ч. 15. – 20 сhч. (1 лют.). – С. 1–2.

  28. Загальні збори “Народноі Волі” // Хлібороб. – 1894. – Ч. 10, 11. – 15 мая, 1 черв. – С. 69–72.

  29. Загальні збори “Народної Волі” // Громадський голос. – 1895. – Ч. 4. – 20 черв. – С. 30.

  30. Збори партійні в Коломиі // Хлібороб. – 1894. – Ч. 19, 20, 21. – 15 падолис. – С. 111–112.

  31. Іван Сандуляк Лукинів с Карлова. До Братів Селян. (Допис спід Снятина) / Іван Сандуляк // Народ. – 1895. – Ч. 8. – 15 квіт. – С. 116–121.

  32. Іванійчук Н. Громацке віче в Карлові / Николай Іванійчук, Іван Сандуляк Юрія // Хлібороб. – 1892. – Ч. 1. – 1 січ. – С. 4–6.

  33. Клим Обух [Трильовський К.]. Рух виборчий в коломийській окрузі / Кирило Трильовський // Народ. – 1891. – Ч. 4–5. – 1 март. – С. 69–71.

  34. На віче до Станіславова // Хлібороб. – 1892. – Ч. 11. – 1 черв. – С. 85.

  35. “Напад за виступ протів радикалів?” // Народ. – 1892. – Ч. 22–23. – 8 груд. – С. 242.

  36. Народ: Громадсько-політичний журнал [Львів]. – 1892. – Ч. 5–6. – 6 берез. – С. 69.

  37. “Народна Воля” // Хлібороб. – 1894. – Ч. 1, 2. – 1, 15 січ. – С. 12.

  38. Народне віче в Коломиі // Хлібороб. – 1891. – Ч. 6, 7. – 1 жовт. – С. 38.

  39. Народне віче в Снятині // Хлібороб. – 1892. – Ч. 5. – 1 март. – С. 33–35.

  40. Народні віча за загальним голосованєм // Народ. – 1893. – Ч. 12–13. – 1 лип. – С. 115–116.

  41. Наші народні школи і їх потреби // Народ. – 1897. – № 7–8.

  42. О. Г. Подвиги “новоеристів” в Станіславові / О. Г. // Хлібороб. – 1892. – Ч. 8. – 15 квіт. – С. 57–59.

  43. Окружне народне Віче в Коломиі // Хлібороб. – 1891. – Ч. 8, 9, 10. – 1 груд. – С. 41–43.

  44. Панове Громада! [Відозва про скликання віча у Коломиї] // Хлібороб. – 1893. – Ч. 10. – 15 мая. – С. 68.

  45. Панове Громада! [Відозва про проведення селянського окружного віча в Станиславові] // Хлібороб. – 1892. – Ч. 6. – 15 март. – С. 52.

  46. Панове Громада! // Хлібороб. – 1891. – Ч. 1. – 25 квіт. – С. 1–2.

  47. Перші Збори “Народноі Волі”. (Конець) // Хлібороб. – 1893. – Ч. 16. – 15 серп. – С. 105–107.

  48. Перші збори “Народноі Волі” // Хлібороб. – 1893. – Ч. 15. – 1 серп. – С. 100–101.

  49. Повітове народне віче до Снятина до господи на “Вигоді” … // Хлібороб. – 1892. – Ч. 4. – 15 лют. –
    С. 25–26.

  50. М. П. Полеміка й дописи. Віче радикальне в Станіславові / М. П. // Народ. – 1892. – Ч. 11–12. –
    10 черв. – С. 160–161.

  51. Політика краєва і загранична. Віче народне в Снятині // Народ. – 1892. – Ч. 5–6. – 6 март. – С. 65–72.

  52. Політика краєва і загранична. Резолюції коломийського віча народного // Народ. – 1891. – Ч. 23. –
    20 листоп. – С. 305–307.

  53. Радикали і радикалізм. – Львів : Накл. ред. “Громадського голосу”, 1896.

  54. Радикальне віче в Снятині // Хлібороб. – 1893. – Ч. 13. – 1 лип. – С. 86–87.

  55. Радикальне віче у Львові // Хлібороб. – 1895. – Ч. 1, 2, 3. – 15 лют. – С. 2–3.

  56. Радикальне політичне товариство // Хлібороб. – 1892. – Ч. 17. – 1 верес. – С. 125–127.

  57. Спис членів “Народноі Волі” // Хлібороб. – 1893. – Ч. 17, 18. – 1, 15 верес. – С. 124; Ч. 19. – 1 жовт. – С. 136; Ч. 20. – 15 жовт. – С. 144; Ч. 21, 22, 23. – Жовтень. – С. 160–161.

  58. Спис членів руского політичного товариства “Народна Воля” в Коломиі // Хлібороб. – 1893. – Ч. 16. –
    15 серп. – С. 112.

  59. Третє радикальне віче в Коломиї // Народ. – 1894. – Ч. 1. – 1 січ. – С. 16.

  60. Трете радикальне віче в Коломиі // Хлібороб. – 1894. – Ч. 1, 2. – 1, 15 січ. – С. 5–7.

  61. Три віча рускі // Хлібороб. – 1892. – Ч. 12. – 15 черв. – С. 94–95.

  62. Трильовскій К. Про народне віче в Коломиі / Кирило Трильовський // Хлібороб. – 1891. – Ч. 11, 12. – 15 груд. – С. 58–62.

  63. Участник. Відчитні збори селянські в Коломиї // Народ. – 1890. – Ч. 4. – 15 лют. – С. 55–56.

  64. Участник віча. За віче Снятиньске понаписувала ґазета “Діло” багато бріхонь … // Хлібороб. – 1892. –Ч. 5. – 1 март. – С. 40.

  65. Франко І. Віче коломийске / Іван Франко // Народ. – 1891. – Ч. 4. – 15 лют. – С. 57–59.

  66. Франко І. Історія кожуха. Сучасна казка (Посвячую Іванови Сандулякови з Карлова) / Іван Франко // Хлібороб. – 1892. – Ч. 18, 19. – 1 жовт. – С. 137–139.

  67. Юбилей 30-літньоі праці Михайла Петровича Драгоманова // Народ. – 1895. – Ч. 1–2. – 1, 15 січ. –
    С. 1–6.

  68. Kurjer Lwowski. – 1892. – № 103.

  69. Аркуша О. Український національно-політичний рух у Галичині наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. / Олена Аркуша // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність : зб. наук. праць. – Львів, 1997. – С. 118–140.

  70. Аркуша О. Галицький Сейм: виборчі кампанії 1889 і 1895 рр. / Олена Аркуша. – Львів, 1996. – 174 с.

  71. Арсенич П. Іван Сандуляк / Петро Арсенич // Снятин. Краєзнавчий і літературно-мистецький журнал. – Снятин : Прут Принт, 2004. – Ч. 1 (15). – С. 68–70.

  72. Білинкевич І. Іван Франко на Станіславщині: біографічно-краєзнавчі нариси / Іван Білинкевич ;
    вст. ст., підготов. тексту і наук. ред. М. М. Васильчука. – Коломия : Вік, 2006. – 164 с.

  73. Г
    Королько Андрій. Радикальні народні віча на Покутті першої половини 1890-х рр.
    рицак Я. Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст. : [навч. посіб. для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студ. іст. ф-тів. вузів, учителів] / / Я. Й. Грицак. – К. : Генеза, 2000. – 360 с.

  74. Грицак Я. До генези ідей політичної самостійності / Я. Й. Грицак // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність. – К. : Наук. думка, 1992. – Вип. 1. – С. 119–143.

  75. Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини / Ярослав Грицак // Записки НТШ. – Львів, 1991. – Т. 222 : Праці історико-філософської секції. – С. 71–110.

  76. Гуйванюк М. Кирило Трильовський – організатор і натхненник січового руху в Галичині й Буковині на початку ХХ ст. / Микола Гуйванюк, Олег Павлишин // Питання історії України : зб. наук. статей. – Чернівці : Технодрук, 2008. – Т. 11. – 272 с.

  77. Гуйванюк М. Іван Франко та січовий рух у Галичині й Буковині на початку ХХ ст. / Микола Гуйванюк // Питання історії України : зб. наук. статей. – Чернівці : Зелена Буковина, 2006. – Т. 9. – 264 с.

  78. Гуйванюк М. Іван Сандуляк – визначна постать національного руху галицьких українців кінця ХІХ – початку ХХ ст. / Микола Гуйванюк // Питання історії України : зб. наук. статей. – Чернівці : Зелена Буковина, 2005. – Т. 8. – С. 81–85.

  79. Гурак І. РУРП (УРП) та українське студентство (1890–1914 рр.) / Ігор Гурак // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – 2006–2007. – Вип. 12–13. – С. 94–103.

  80. Зашкільняк Л. Михайло Драгоманов, соціалізм і польський соціалістичний рух / Леонід Зашкільняк // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 9: Ювілейний збірник на пошану Феодосія Стеблія / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2001. – С. 420–437.

  81. Кравченюк О. Коломия й радикальний рух / Осип Кравченюк // Коломия й Коломийщина : зб. споминів і статей про недавнє минуле. – Філадельфія : Вид. Комітету Коломиян, 1988. – 960 с.

  82. Кугутяк М. Галичина: сторінки історії : нарис суспільно-політичного руху (ХІХ ст. – 1939 р.) / Микола Кугутяк. – Івано-Франківськ, 1993. – 204 с.

  83. Кугутяк М. В. Радикальна партія в Східній Галичині / М. В. Кугутяк // Український історичний журнал. – 1990. – № 10. – С. 55–63.

  84. Макарчук С. Відносини між Русько-українською радикальною партією і Соціал-демократичною партією Галичини і Сілезії у 90-х роках ХІХ століття / Степан Макарчук // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 9 : Ювілейний збірник на пошану Феодосія Стеблія / НАН України, Ін-т українознав. ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2001. – С. 437–448.

  85. Монолатій І. Цісарська Коломия. 1772–1918 / Іван Монолатій. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2010. – 312 с.

  86. Покуття. Історико-етнографічний нарис. – Львів : Манускрипт-Львів, 2010. – 456 с.

  87. Равлюк В. Т. Спогади про “Покутську трійцю” / Василь Равлюк ; упорядкув., передм., прим., комент. Василя Харитона. – Снятин : Прут Принт, 2006. – 78 с.

  88. Равлюк В. Спогади про Василя Стефаника / Василь Равлюк // Ямгорів. Літературно-краєзнавчий і мистецький альманах. – 2005. – Ч. 13–14. – С. 108–114.

  89. Романюк М. М. Українські часописи Коломиї (1865–1994 рр.) : історико-бібліографічне дослідження / М. М. Романюк, М. В. Галушко ; передм. В. Качкана. – Львів, 1996. – 238 с.

  90. Стефаник В. “Моє слово” : новели, оповідання, автобіографічні та критичні матеріали, витяги з листів / Василь Стефаник ; упорядкув., передм. та приміт. Л. С. Дем’янівська. – 2-ге вид., доп. – К. : Веселка, 2000. – 319 с.

  91. Сухий О. Еволюція національної програми Русько-української радикальної партії / Олексій Сухий // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність / відп. ред. Я. Ісаєвич ; упоряд.
    М. Литвин, О. Аркуша. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С. 243–250.

  92. Сухий О. Національна ідея в програмах та діяльності українських політичних партій Галичини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / Олексій Сухий. – Львів : Каменяр, 1998. – 132 с.

  93. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. / Іван Франко // Франко І. Твори : у 50 т. – К. : Наук. думка, 1984. – Т. 41 : Літературно-критичні праці (1890–1910). – 694 с.

  94. Франко І. Історія кожуха / Іван Франко // Твори : у 50 т. / Іван Франко. – К. : Наук. думка, 1978. –
    Т. 18. – С. 319–323.

  95. Франко І. Вандрівка русина з Бідою / Іван Франко // Твори : у 50 т. / Іван Франко. – К. : Наук. думка, 1976. – Т. 1. – С. 126–141.

  96. Франко І. Я. Педагогічні статті і висловлювання / Іван Франко ; за ред. О. Дзеверіна. – К. : Рад. школа, 1960. – 299 с. – С. 191–196.

  97. Франко І. Свинська конституція / Іван Франко. – Львів : Книж.-журн. вид-во, 1953. – 23 с.

  98. Франко І. Твори : у 20-ти т. / Іван Франко. – К. : Держлітвидав України, 1955. – Т. XX.

  99. Харитон В. З історії суспільно-політичного руху в Галичині і на Покутті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Василь Харитон. – Снятин : Прут Принт, 2007. – 120 с.

  100. Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890) / Джон-Пол Химка. – К. : Вид-во “Основні цінності”, 2002. – 328 с. – (Серія “Спадщина”).

  101. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму / Ігор Чорновол. – Львів : Тріада плюс, 2010. – 228 с.

  102. Чорновол І. Українські партії австрійської Галичини та польської Західної України / І. Чорновол // Молода нація. – 2005. – № 3. – С. 5–44.

  103. Чорновол І. Українська фракція Галицького крайового сейму. 1861–1901 : нарис з історії українського парламентаризму) / Ігор Чорновол. – Львів : Ін-т українознав. ім. І. Крип’я­кевича НАН України, 2002. – 288 с.

  104. Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1914 рр. / Ігор Чорновол. – Львів : Львів. акад. мистецтв, 2000. – 247 с.

  105. Шкраб’юк П. Просвітницько-економічні структури Радикальної партії в Галичині / П. Шкраб’юк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 19 : “Просвіта” – оберіг незалежності та соборності України / Ін-т українознав. ім. І. Крип’якевича НАН України / відп. ред. Ярослав Ісаєвич ; упоряд. Феодосій Стеблій, Володимир Пашук. – Львів, 2010. – С. 77–82.

  106. Шкраб’юк П. М. Павлик та його візія політичного майбутнього України / Петро Шкраб’юк // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність : зб. наук. праць. – Львів, 1995. – Вип. 2. – С. 130–143.


В статье прослежено ход проведения радикальных народных веч на Покутье первой половины 1890-х гг., которые привели к усилению позиций РУРП в крае. Обращено внимание на истоки становления украинского радикального движения на Покутье; проанализировано национально-политические и социально-экономические требования радикалов, которые рассматривались на народных вечах, политических собраниях и совещаниях; показано активность известных радикальных деятелей И.Франко, С.Даниловича, К.Трилёвского и других, которые выступали с соответственными программами на народных собраниях; прослежено деятельность радикального политического общества на Покутье “Народная Воля”, которое основано в рамках общенародного вечевого движения в крае.

Ключевые слова: радикалы, Русско-Украинская радикальная партия, вече, Покутье, “Народная Воля”.
The article describes the progress of radical public meetings in Pokuttya in the first half of 1890s that led to the rise of RURP in the region. Attention is paid to the preconditions of Ukrainian radical movement formation in Pokuttya, national political and socio-economic demands of radicals that were passed on public meetings, political gatherings and meetings are analyzed, prominent activity of radical activists I.Franko, S.Danylovych, K.Tryl’ovs’ky, and others who spoke for the same programmes at public meetings is shown; the activity of the first radical political society People’s Freedom that is founded within the framework of national public movement in Pokuttya region is kept up.

Keywords: radicals, Rus-Ukrainian radical party, public meeting, Pokuttya, “People’s Freedom”.
Каталог: depart -> SlavsHistory -> resource -> file
file -> “хіх – хх” ббк 63. 3(4Укр)52 Любов Сливка епістолярна спадщина та мемуари
file -> Ббк 3. Ганна Скорейко, Ірина Яворська
file -> 477. 3/. 86) Ббк 63. (4 Укр) Василь Бурдуланюк українська археологія галичини ХІХ – першої третини ХХ століть
file -> Владислав Яценко " ліберальна візія"
file -> “1944/1958”: 29. 73 Ббк 63. (4 Укр) Cергій Гордійчук український національно-визвольний рух на закарпатті
file -> +37. 014. Ббк 63. 1(Укр) Василь Жупник депортаційні процеси 1944-1953 рр. На території західних областей урср як засіб тоталітарного “упокорення”: історіографічний аспект
file -> Ббк 63. 3(4Укр)52 Юрій Яковлєв роман яросевич – провідний діяч рурп у першій половині 1890-х рр
file -> Ббк 63. Петро Федорчак, Тетяна Федорчак розвиток чеської та словацької культури
file -> Ббк 3. (4 Укр) Василь Педич, Ярослав Штанько інституалізація української історіографії в галичині ХІХ – початку ХХ століття: методологічні проблеми вивчення


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

“1890/1895” ббк 3. (4 Укр) 52 Андрій Королько iconКнига віршів Київ-2015 ббк 4 (4 Укр Київ) л-38 Літературно-художнє видання

“1890/1895” ббк 3. (4 Укр) 52 Андрій Королько iconБбк 63. 3(4Укр)52 Юрій Яковлєв роман яросевич – провідний діяч рурп у першій половині 1890-х рр
Русько-української радикальної партії у Галичині. Проаналізовано особливості формування світогляду та становлення суспільно-політичних...
“1890/1895” ббк 3. (4 Укр) 52 Андрій Королько iconЛьвів 005 ббк – ш (4 укр) – 4
Франкіана Василя Сімовича / Упоряд., передмова та приміт. М. Білоус І з. Терлака. – Львів, 2005. – 234 с
“1890/1895” ббк 3. (4 Укр) 52 Андрій Королько iconЛагерная дивизионная церковь на Сырце (арх. Андрей Краусс, 1895) в 1921 г
Сирецький військовий табір. У 1869 р йому було відведено постійну ділянку, приблизно між сучасними вулицями Теліги, Щусєва, Грекова,...
“1890/1895” ббк 3. (4 Укр) 52 Андрій Королько iconКонспекти уроків, художні тексти, тестові завдання клас Донецьк 2006 ббк 83. (2=Укр) Рецензенти
Оліфіренко В. В. – кандидат педагогічних наук, доцент Донецького національного університету, член Національної Спілки письменників...
“1890/1895” ббк 3. (4 Укр) 52 Андрій Королько icon“1944/1958”: 29. 73 Ббк 63. (4 Укр) Cергій Гордійчук український національно-визвольний рух на закарпатті
...
“1890/1895” ббк 3. (4 Укр) 52 Андрій Королько iconСвіточі І фарисеї Київ Всеукраїнське громадське об’єднання «Інтелігенція України за соціалізм» 2010 Іван Мигович Світочі І фарисеї 2010 ббк 60. 59 (4 Укр 43 ак) 545

“1890/1895” ббк 3. (4 Укр) 52 Андрій Королько icon477. 3/. 86) Ббк 63. (4 Укр) Василь Бурдуланюк українська археологія галичини ХІХ – першої третини ХХ століть
...
“1890/1895” ббк 3. (4 Укр) 52 Андрій Королько icon125 років від дня народження Карела Чапека (1890–1938) Ка́рел Ча́пек
Ка́рел Ча́пек (чеськ. Karel Čapek; 9 січня 1890 – †25 грудня 1938) – чеський письменник, найвідоміші його твори: збірки оповідань...
“1890/1895” ббк 3. (4 Укр) 52 Андрій Королько iconІван Левченко Не губімо в собі Україну! Поезії севастополь – 011 ббк 84 (4 Укр – Севастополь) – л-38
Не губите в себе Украину! члена Национального Союза писателей Украины Ивана Левченко, как и предыдущие издания, адресована почитателям...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка