2 (237) 2012 2012 січень №2 (237)



Сторінка15/21
Дата конвертації15.04.2017
Розмір3.82 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21



Петренко О. С. Субкультури рольовиків і реконструкторів в Україні

Стаття присвячена дослідженню особливостей, поширеності та соціальної бази субкультур рольовиків і реконструкторів.

Ключові слова: субкультура, рольові ігри живої дії (РІЖД), історична реконструкція.
Петренко О. С. Субкультуры ролевиков и реконструкторов в Украине

Статья посвящена исследованию особенностей, распространенности и социальной базы субкультур ролевиков и реконструкторов.

Ключевые слова: субкультура, ролевые игры живого действия (РИЖД), историческая реконструкция.

Petrenko O. S. Subcultures of live action role-playing games and historical reenactment in Ukraine

This article is dedicated to analysis of characteristics, spreading and social basis of subcultures of live action role-playing games and historical reenactment in Ukraine

Keywords: subculture, live action role-playing game (LARP), historical reenactment.
Стаття надійшла до редакції 09. 08. 2011 р.

Прийнято до друку 25. 11. 2011 р.

протоколом № 4

Рецензент – к. соц. н., ст. викладач Хобта С. В.


УДК [316.723:796.332] (477)


Соловйова Я. Ю.
Субкультура футбольних фанів України

(на прикладі фанів клубів Прем’єр-ліги України)
Сьогодні тема субкультури футбольних фанів актуальна, адже футбол є спортом номер один у сучасному світі. Фанатський рух інтернаціональний. Футбольний фанатизм трапляється у всіх державах і на всіх континентах. Не стала винятком і Україна. Значної актуалізації дане питання набуває у зв’язку зі здобуттям Україною та Польщею права на проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу у 2012 році.

Футбольні фани в сучасному своєму вигляді – досить молодий громадський рух. Його формування відбувалося в 60-ті роки минулого століття в Англії, звідки й походить молодіжна течія, головним інтересом якої стає футбол. Рух вирізняється формуванням власного сленгу, моди, загальної манери поведінки, спільності інтересів тощо. У самій Англії сімдесяті та вісімдесяті роки проходять під знаком футбольних фанатів, а якщо говорити точніше – футбольних хуліганів. Постійним бійкам на навколофутбольному ґрунті, у яких брали участь сотні людей, приділяли величезну увагу ЗМІ. Футбол став асоціюватися передусім з безладом на трибунах, а не з самим видом спорту [1]. Кульмінацією стали трагічні події 1985 року на бельгійському стадіоні «Ейзель», коли на фінальному матчі Кубка Європейських Чемпіонів між клубами «Ювентус» і «Ліверпуль» у результаті футбольних безчинств загинуло 39 уболівальників. УЄФА дискваліфікувала на 3 роки всі англійські клуби в єврокубках. А «Ліверпуль» було відсторонено на 5 років [2].

Досить швидко це явище вийшло за межі Англії. Футбольні фанати стали з’являтися у всіх європейських країнах, навіть у СРСР, захищеному, здавалося б, щільною інформаційною завісою. Щоправда, в нашій країні це явище до середини 90-х років не було настільки масовим, як в інших, більш відкритих в інформаційному плані, державах. Тим не менше, факт залишається фактом – футбольний фанатизм стає дійсно інтернаціональним рухом.

У сучасній соціології практично немає праць, предметом дослідження яких був би футбольний фанатизм. Достатньо проаналізовано проблему футбольного хуліганства британськими, італійськими, голландськими, німецькими вченими. Основний акцент у їхніх роботах зроблено на аналізі причин виникнення футбольного насильства. Серед вітчизняних публікацій із зазначеної проблематики чи не єдиною є книга В. Алмашіна про фанатів і хуліганів київського ФК «Динамо», яка має радше публіцистичний характер [3].

Спірним залишається питання, до якого типу субкультур віднести футбольних фанів? Найбільш поширеною є класифікація субкультур, запропонована С. А. Сергєєвим. Він виокремлює субкультури романтико-ескапітські (представники якої характеризуються заглибленням у себе, емоційністю, схильністю до депресивних станів), гедоністично-розважальні (їхні прихильники люблять екстрім та розваги, головна мета – приємне й цікаве дозвілля) та анархо-нігілістичні (дії представників мають деструктивний, часом кримінальний характер, містять у собі антисоціальний заряд, часто вживають алкогольні, наркотичні та психотропні речовини) [4, с. 25 – 34]. Футбольних уболівальників можна віднести як до гедоністично-розважальних, так і до анархо-нігілістичних субкультур. Пояснити це можна тим, що, з одного боку, футбол – гра, шанувальники якої приходять, щоб приємно і цікаво провести час, висловити свою підтримку команді, розрядитися або ж навпаки отримати новий заряд енергії. Вони не мають на меті насильницьких дій чи агресію, тому можна цю субкультуру назвати гедоністично-розважальною. З другого боку, спортивні фани – найбільш віддані вболівальники, готові до будь-якого виду насильства щодо прихильників інших команд, обстоюючи свою думку.

На основі аналізу даних журналістських розслідувань порівнюються вболівальники різних куточків світу за рівнем агресивності, організованості фан-руху та специфіки поведінки на стадіоні [5]. Нами зроблено висновок, що субкультуру українських фанів можна віднести до гедоністично-розважального типу, у той час як субкультура західних фанів має більш агресивний характер і є анархо-нігілістичною. Хоча й деякі українські фани демонструють схильність до життя поза заведеними у суспільстві правилами. Підтвердженням цього є гасло в інтернет-групі фанів донецького «Шахтаря»: «Один клуб. Одна любовь. Будь фаном. Живи за гранью».

Нами було проведене дослідження субкультурних особливостей футбольних фанів України та їх ставлення до феномену комерціалізації сучасного світового і, зокрема, українського футболу. За допомогою якісних методів (глибинних інтерв’ю та аналізу відеодокументів) вивчалися особливості футбольних фанів України, як окремої субкультури. В дослідженні використовувалися якісні та кількісні методи опитування. Кількісні методи (інтернет-опитування) допомогли нам виявити ставлення вітчизняних фанів до тенденції комерціалізації футболу.

Нами було проведено десять глибинних інтерв’ю. Щоб охопити більший спектр думок, ми прийшли до методики інтерв’ю за допомогою скайпу (веб-камери). Це дозволило нам поспілкуватися з фанами з різних куточків України та скласти цілісну картину їх субкультурних особливостей. Було проведено три інтерв’ю: з прес-секретарем футбольного клубу «Зоря», лідером ультрас «Зорі» (ультрас – організовані групи з уболівальників для підтримки футбольних клубів, найбільш віддані фани) та фаном футбольного клубу «Металіст». Ще сім інтерв’ю було проведено за допомогою скайпу з фанами запорізького «Металургу», сімферопольської «Таврії», харківського «Металісту», донецького «Шахтаря», луцької «Волині», з адміністратором інтернет-групи фанів київської «Оболоні» та з фаном одеського «Чорноморця». Хоча на даний момент футбольний клуб «Чорноморець» не входить в клуб Прем’єр-ліги, можна з впевненістю сказати, що інтерв’ю з його фаном було найцікавішим, адже він, окрім приналежності до субкультури футбольних фанів, є й представником найбільш екстремальної й підпільної субкультури – скінхедів.



Можна виділити такі субкультурні особливості українських футбольних фанів.

Залучення до руху ультрас відбувається здебільшого через посередництво друзів і близьких.

Існує принципова різниця між поняттями «фан» і «вболівальник». Футбольним фаном можна вважати того, хто активно відвідує не лише домашні, але й виїзні матчі команди (в тому числі закордонні), бере участь у навколофутбольних подіях (неформальні зустрічі фанів, участь у виготовленні та розповсюдженні клубної символіки, квитків, участь у товариських матчах з фанами інших команд, участь у створенні та функціонуванні спеціалізованих інтернет-ресурсів, преси та ін.). Головна ж різниця між фаном та вболівальником полягає в стилі підтримки команди та поведінці на стадіоні. Справжній фан вирізняється активною підтримкою команди, незважаючи на рівень її гри та підсумковий рахунок матчу. Крім того, справжній фан вболіває за футбольний клуб, а не за команду, адже склад команди, керівництво постійно змінюються, а футбольний клуб як ідея та цілісне утворення залишається незмінним.

У виборі улюбленої команди відображається регіональна самоідентифікація фанів [6, с. 183]. Тобто, вибір клубу, за який фани вболівають, цілком залежить від територіального фактора. Фани вболівають за клуб того міста, у якому мешкають.

Рух українських ультрас має певну внутрішню ієрархію. Для фанів цілком закономірно, що ті з них, хто довше відвідують фан-сектор, мають значно більше виїзних матчів, займають вищу позицію в ієрархії. Самі фани не мають нічого проти існування ієрархії. Загалом стосунки фанів одного клубу між собою можна охарактеризувати як дружні. Однак, фани не всіх футбольних клубів Прем’єр-ліги України такі одностайні. Як приклад можна назвати фан-рухи «Шахтаря», «Металісту» (Харків), «Арсеналу», «Динамо». Серед фанів «Шахтаря» є такі, хто може підставити свій рух, має дуже стійкі зв’язки та співпрацює з правоохоронними органами. Фан-рух харківського «Металісту» є дуже роздрібненим. Виділяють північний сектор, який ще називають United Харків. Цей сектор навіть вважається крайньо правим за політичними уподобаннями. Південний сектор також поділений на два угруповання. Одне з них – це фани, які не підтримують нахили півночі, а просто приходять підтримати команду. Друге – ультрас, які виступають за відновлення Русі.

Окремо серед українських клубів стоїть київський футбольний клуб «Арсенал», який єдиний в Україні офіційно заявив про свою антифашистську позицію. Але фанатський рух «Арсеналу» розколовся на два табори: одні стоять на антифашистських позиціях, інші просто підтримують клуб. Фанатський рух «Динамо» також неоднорідний. Він розділений на три угруповання: безпосередньо ультрас-рух та два молодих угруповання, які змагаються між собою за першість.



Стосунки з фанами інших команд будуються винятково на так званих «офіційних» стосунках фанів різних команд між собою. У фанів кожного клубу є свої друзі та вороги. З останніми ведуться так звані «фанатські війни», які є невід’ємною частиною субкультури футбольних фанів. Стосунки фанів між собою не залежать від результатів матчів.

Здебільшого основою для взаємної неприязні є такі причини:

територіальне сусідство команд (наприклад, ворожнеча між донецьким «Шахтарем» та луганською «Зорею», львівськими «Карпатами» та луцькою «Волинню»); неприязнь, яка склалася історично. Часто самі фани ворогуючих команд не можуть пояснити, чим саме мотивована ворожнеча, окрім того, що так повинно бути (наприклад, війна фанів запорізького «Металургу» та сімферопольської «Таврії», що почалася ще за радянських часів, коли на Чемпіонаті України запоріжці обіграли «Таврію» з рахунком 8 : 0); традиційне суперництво між титулованими командами (наприклад, «Динамо» та «Шахтар» як дві найвідоміші українські команди, що мають найбільшу армію прихильників, змагаються за першість); фанатська війна, викликана випадком (наприклад, стосунки донецького «Шахтаря» та запорізького «Металургу» не так давно набули конфліктного характеру. Сталося це після неочікуваного хуліганського нападу в Запоріжжі на донецьких вболівальників.

Можна виділити українські клуби, які мають найбільшу кількість недругів. Київське «Динамо», як «обличчя» українського футболу, має як найбільшу армію прихильників по всій країні, так і чималу армію ворогів. Донецький «Шахтар» має дуже солідний список ворогів. Фани інших команд налаштовані проти цього клубу через велику кількість легіонерів у команді. Унікальним є становище київського «Арсеналу». Після заяви про свою антифашистську позицію, у клубу не залишилося друзів. Натомість поповнилася армія ворогів.

На противагу фанатській війні є й приклади добрих відносин між фанами різних команд. Можна виділити такі потужні дружні угруповання фанів: «Ворскла» (Полтава) – «Чорноморець» (Одеса) – «Шахтар» (Донецьк), «Волинь» (Луцьк) – «Металург» (Запоріжжя) – «Металіст» (Харків), «Іллічівець» (Маріуполь) – «Металург» (Запоріжжя) – «Карпати» (Львів). Товариські стосунки проявляються в тому, що фани дружніх команд можуть безперешкодно приїжджати на виїзні матчі одне до одного, не боячись ходити містом з символікою свого клубу. Вони в цілому можуть розраховувати на дружній прийом.

Крім ворожнечі та дружби, між фанами деяких команд існують нейтральні стосунки. Так, наприклад, фани найближчого для нас клубу – луганської «Зорі» – серед ворогів мають лише фанів донецького «Шахтаря» (як сусідню команду). З фанами ж інших команд у них дружні або нейтральні стосунки.

Окремо від інших стоїть і харківський «Металіст», у якого чимало ворогів («Дніпро» (Дніпропетровськ), «Динамо» (Київ), «Шахтар» (Донецьк) та ін.), але зовсім немає друзів. Є лише команди, з якими в «Металіста» нейтральні відносини, як то «Кривбас» (Кривий Ріг) та «Чорноморець» (Одеса).

Вітчизняні футбольні фани руйнують стереотип про те, що фани східноукраїнських та західноукраїнських команд мають ворогувати. Стосунки «Карпати» – «Шахтар» і «Карпати» – «Зоря» можна впевнено назвати дружніми.



У матеріальному плані український рух ультрас тримається на особистій ініціативі фанів. Здебільшого традиційна футбольна фанатська символіка (футболки, плакати, банери та піротехніка на стадіоні) забезпечується за рахунок фанів. Для виготовлення банерів (транспарант з зображенням символіки клубу або різними написами) [7], які зараз є невід’ємними атрибутами на стадіоні, збираються «общакові» гроші, тобто добровільні внески фанів без визначення обов’язкової суми. Крім «общакових» грошей рух ультрас тримається на продажу клубної символіки та квитків на матчі (квитки зазвичай продаються дешевше, ніж у касі). Виїзні матчі здебільшого також проходять за рахунок фанів. Керівництво клубу лише іноді може допомогти з транспортом. Усупереч існуючій думці ультрас донецького «Шахтаря» (найбагатшої команди України), за словами одного з лідерів руху, існує на власні кошти і без допомоги керівництва.

Провівши глибинні інтерв’ю та проаналізувавши як відеодокумент телепередачу «Про що кіно?» Савіка Шустера на Першому Національному каналі 20 березня 2011 року за участю лідерів українських ультрас, ми дійшли висновку, що ультрас-рух і фан-клуби – це два принципово різних поняття. Фан-клуби створюються і функціонують за ініціативою керівництва клубу. У своїй діяльності вони цілковито залежать від нього. Членами фан-клубу можуть бути звичайні вболівальники, для яких футбол та улюблена команда не є сенсом життя. Враховуючи ці факти, не можна говорити про наявність у членів футбольних фан-клубів окремої субкультури, на відміну від руху ультрас, який в наш час є повноцінною субкультурою.



Для ультрас футбол та участь у фан-русі є сенсом і стилем життя, а не способом провести час чи хобі.

Однією з відмінних рис даної субкультури є надзвичайно напружені стосунки футбольних фанів з правоохоронними органами. Їхні стосунки можна описати однією відомою фанам усього світу фразою All Caps Are Bastards, що в перекладі з англійської означає «Усі поліцейські – покидьки». Фани вказують на те, що міліція дуже часто сама провокує конфліктні ситуації на стадіоні. і якби представників правоохоронних органів було менше, ситуація була б набагато спокійнішою.

Конфліктні ситуації як з правоохоронними органами, так і з фанами інших команд часто набувають агресивного характеру із застосуванням фізичної сили. Такі сутички на фанатському сленгові називаються «махачами». «Махачі» бувають як заплановані, так і стихійні. Заплановані бійки організовуються заздалегідь. Лідери ворогуючих фан-рухів зустрічаються, домовляються про час, місце, кількість осіб. Здебільшого «махачі» відбуваються на нейтральній території, за містом. Бійка проходить за правилами (без застосування сторонніх предметів, лежачих не бити). Для фанів подібні сутички є, по-перше, засобом емоційної розрядки, викиду адреналіну, по-друге, справою честі, по-третє, засобом підняття власного авторитету серед фанатів. Бувають випадки, коли після закінчення «махача» опоненти тиснуть один одному руки й спокійно розходяться.

У суспільстві існує стереотип, що більшість футбольних фанів є хуліганами, здатними без особливих роздумів взяти участь у бійці. Але насправді у з’ясуванні стосунків силовими методами беруть участь далеко не всі. Фани умовно поділяються на тіфозі [8] та спортсменів. Тіфозі – це фани, які приходять підтримати свою команду, але в «махачах», як правило, участі не беруть. Спортсмени – фізично підготовлені фани, активні учасники бійок.

На користь того, що далеко не всі футбольні фани є хуліганами свідчить факт, що більшість фанів досить важко спровокувати [9]. Якщо фан почує неприємні висловлювання на адресу свого клубу або побачить провокацію з боку вболівальників іншої команди, то спочатку дасть самому собі відповідь на два запитання: «Від кого йде провокація?» та «У якому місці він перебуває?». Якщо провокація йде від звичайного вболівальника (не ультрас), то більшість фанів не буде ускладнювати ситуацію. Тобто, справжні ультрас можуть відповісти на провокацію лише рівним собі. Відповідь на провокацію залежить не тільки від того, від кого вона походить, а й від конкретної ситуації та місця. Тобто, фани здатні тверезо оцінити ситуацію. Якщо провокації йтимуть від опонентів, які чисельно переважають або ж конфліктна ситуація назріє в чужому місці (якщо матч є виїзним), то більшість фанів не буде поглиблювати і ускладнювати власне становище та залагодять конфлікт мирним шляхом.

Сакральною для кожного фана річчю є клубна символіка. У 70–80-роках переважна більшість символіки та атрибутики, що використовувалася фанатами, була саморобною. У наш час в Україні виробництво футбольної атрибутики комерціалізоване, тому можна натрапити на найрізноманітнішу символіку і атрибутику. З точки зору конкретного фаната символіка та атрибутика ділиться на чотири великі групи:


  1. символіка власної команди;

  2. символіка дружніх фан-рухів;

  3. символіка ворожих фан-рухів;

  4. символіка фан-рухів, з якими фанати цієї команди ніяких стосунків не підтримують.

Різні типи символіки асоціюються з різними емоціями – від дружньої до ворожої.

Сленг футбольних фанатів, як один з основних елементів субкультури, на сьогодні вже сформований настільки, що необізнана людина не зможе брати участі в розмові двох фанів. У розмові активно використовується те, що можна назвати «мовою вулиці», – жаргонною мовою спілкування, поширеною набагато більше в даному соціальному середовищі [10]. Назвемо найцікавіші, на наш погляд, сленгові висловлювання та слова, активно вживані фанатами:

аргумент – камінь, пляшка, палиця, залізна пряжка та ін.;

балабол – телекоментатор;

важіль – рука або нога;

дати по тапках – втекти (від когось, від переважаючого числа супротивників);

демократизатор – гумова палиця служб правопорядку;

жаба – фанат, який поміняв клуб;

космонавт – ОМОНівець у повній бойовій екіпіровці;

менотавр – кінна міліція;

палити за всю хурму – активно підтримувати свою команду протягом всього матчу;

рай – третя багажна полиця в купейному або в плацкартному вагонах поїзда;

собака – електричка;

троянда – шарф з атрибутикою клубу;

шиза – активна підтримка команди на трибуні або безлад;

шпаківня – коментаторська кабіна.

У кожного українського футбольного клубу Прем’єр-ліги, крім офіційної, є друга, неофіційна назва, яка склалася історично в ході розвитку клубу або просто співзвучна з офіційним ім’ям. Отже, на фанатському сленгу є такі назви українських команд: «волиняки» («Волинь» Луцьк); «колгосп» (полтавська «Ворскла» – команда за часів СРСР була колгоспною); «хохли» (київське «Динамо»); «зорюшка» (вимовляється навмисно протяжно, з іронією; «Зоря» Луганськ): «марики» («Іллічівець» Маріуполь); «бендери» («Карпати» Львів); «криві» («Кривбас» Кривий Ріг); «харьки» (харківський «Металіст»); «метадон» («Металіст» Донецьк); «бомжі» (запорізький «Металург»; назва поширилася після того, як команда змушена була кілька сезонів тренуватися на чужому стадіоні, поки йшла реконструкція власного); «пивбар» (київська «Оболонь», назва пов’язана з заводом «Оболонь», який виготовляє воду та алкогольні напої); «севас» («Севастополь»); «татари» («Таврія», Сімферополь); «кроти» (донецький «Шахтар»).

Складовою субкультури футбольних фанатів є такі важливі елементи як речівки, гасла, кричалки тощо. Саме завдяки цьому гра на стадіоні стає більш захопливою та цікавою, а футболісти відкривають у собі нові сили. Такі переклички фанів на стадіонах мають принциповий характер. На стадіонах України можна почути найрізноманітніші скандування. Наприклад, кричалка фанів луганської «Зорі»:

Черно-белый цвет родной

Моё сердце всегда с тобой

Ты один меня согрел

Мой любимый клуб F.C.Z.L.

И не важно, кто я есть

Защищу я клуба честь

Ведь он один меня согрел

Мой любимый F.C.Z.L.

У кожної команди, окрім фанатських пісень, є офіційний клубний гімн, який для фанів так само, як і атрибутика клубу, має сакральний характер. Крім речівок, скандувань, офіційного гімну фани клубів можуть виражати свою любов до команди власною творчістю, наприклад, написанням віршів про улюблену команду, малюванням графіті, які можна назвати справжнім витвором мистецтва.



Українські фани погоджуються з тим, що між ними та фанами інших країн є суттєва різниця. Вона відчувається в усьому, починаючи від стилю вболівання, закінчуючи рівнем відвідуваності матчів. В Європі футбол – свято, тому стадіони майже завжди наповнені. Українські фани погоджуються з тим, що їм є до чого прагнути і на кого рівнятися.

І нарешті, субкультура футбольних фанів, ставлення до якої вельми неоднозначне, полягає у схильності футбольних фанів до пропаганди крайньої правої ідеології. Для фанів характерний націоналізм, який є способом вираження свого патріотизму та громадянської позиції. Націоналістичні гасла на зразок «Слава Україні! Героям слава!» мають для них патріотичне забарвлення. З такого розуміння націоналізму випливає думка фанів про те, що держава та суспільство не повинні вживати якихось заходів для припинення такої тенденції, адже вона не становить ніякої загрози для суспільства. Боротися потрібно з поодинокими випадками пропаганди саме фашистської ідеології. Деякі фани вказують на неправильну політику держави з цього питання. В Україні немає молодіжної політики, яка б спрямовувала енергію деструктивних рухів у більш правильне русло.

На сході країни питання щодо націоналістичних нахилів фанів у їхньому середовищі вважають надуманим. На думку східноукраїнських фанів, не варто створювати проблему там, де її насправді не існує. Штучне роздування проблеми фашизму та націоналізму, на їхню думку, може бути вигідно політикам, які прагнуть маніпулювати людьми та досягати таким чином своїх цілей.

З просуванням у центр та на захід України футбольні фани все більше стикаються з фашистськими та націоналістичними нахилами, а часом самі є прибічниками однієї з цих ідеологій. Таку тенденцію підтверджують дані інтернет-опитування, проведеного серед фанів клубів української Вищої ліги. Спираючись на дані, отримані в ході досліджень, в Україні можна виділити три осередки затятого націоналізму – західна Україна (львівські «Карпати»), північний схід країни («Металіст» Харків) та центр («Динамо» Київ). На думку самих фанів, найбільш поширений націоналізм саме на західній Україні. Його носіями є фани львівських «Карпат». У харківському «Металісті» пропагандистом правої ідеології є північне угруповання United Харків. Щодо правих настроїв фанів київського «Динамо» говорять результати, перш за все, інтернет-опитування, а також дані глибинних інтерв’ю, які свідчать про крайні праві нахили чималої кількості фанів «динамівців».

У дослідженні нас цікавив факт обізнаності фанів про кримінальну відповідальність за пропаганду фашистської ідеології. Можна сказати, що більшість українських фанів знають про кримінальну відповідальність за пропаганду фашизму.

Ще одним важливим питанням є ставлення українських фанів до комерціалізації сучасного футболу. Сучасний футбол поступово стає сегментом бізнесу. Значна більшість фанів погоджується з тим, що комерція є невід’ємною частиною сучасного українського футболу і вважає цей процес негативним. Фанатські рухи і ультрас-угруповання з усіх куточків земної кулі включилися в боротьбу за те, щоб зберегти футбол звичним, залишити його народною грою. Не так давно серед футбольних уболівальників всього світу увійшла в обіг нова фраза: «Against modern football» – тобто проти сучасного футболу». Комерціалізуватися європейський футбол почав з 90-х років минулого століття. Не оминула тенденція комерціалізації футболу й Україну. Протест українських фанів проти сучасного футболу вилився у те, що 21 листопада 2009 року на офіційному сайті українських ультрас було опубліковано маніфест під назвою «Маніфест. Фанати за традиційний футбол!». У цьому маніфесті вони викладають основні принципи «традиційного футболу»: категоричне НІ договірним матчам; футбол має бути поза політикою; назва клубу, клубні кольори і символи – фанатська гордість і реліквія; залучення меншої кількості легіонерів; за постійне спілкування з командою і керівниками клубів; в Україні має бути відкритий діалог влади та футбольних фанів; піротехніка є частиною «живого» шоу [11].

В Україні ця тенденція не настільки поширена, як у Європі. Футбольні фани не часто залучаються до рекламних або політичних акцій. Прикладом участі футбольних фанів у подібних заходах можна вважати марші «За український футбол!», організовані ВО «Свободою» у великих містах України декілька років тому [12]. Ще один подібний випадок – публічне вираження підтримки фанами харківського «Металісту» (а саме північного угруповання United Харків) кандидатури Арсенія Авакова на пост мера Харкова. Це послужило поштовхом до розколу фан-руху «Металісту».

Отже, можна зробити висновок, що в Україні рух футбольних фанів є окремою сформованою субкультурою, яка має свої особливості (ієрархію, сленг, принципи залучення до руху тощо) і характеризується негативним ставленням до комерціалізації сучасного українського футболу



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21

Схожі:

2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconСторінками краєзнавчої спадщини А. Кащенка
За В. Бідновим, “…біографія його – се сторінка з історії, ще не написаної, нашого національного руху на Наддніпрянщині в старі, передреволюційні...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) icon5 квітня 2012 р. Чернівці 2012
Букова віть: Матеріали ІІ міжвузівської студентської конференції, Чернівці, 5 квітня 2012 р. / [Упоряд: М. В. Мандрик, Г. В. Чайка]....
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconБюлетень нових надходжень за вересень 016р. Львів 2016 Природа. Природничі науки
Образ пространства [Текст]: карта и информация / Александр Михайлович Берлянт; рец. А. И. Преображенский. Москва : Мысль, 1986. 240...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconМонографії: Біологія. Algae of Ukraine: Diversity, Nomenclature, Taxonomy, Ecology and Geography. Vol. Chlorophyta /Bilous O. P., Burova (Gerasymova), Wasser S. P.; Tsarenko P. M. et al. /Eds. Petro M
Опубліковано 321 наукову статтю, у т ч. 237 – у вітчизняних наукових виданнях, 84 – у зарубіжних, а також понад 234 публікації у...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) icon2014 рік, з метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconКоростіль Л. А. Інформаційно-аналітичний бюлетень ІІ-ІV етапів Всеукраїнської учнівської олімпіади з хімії. 2011-2012 н р. Суми: рвв соіппо, 2012. 60 с

2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconПлан проведення тижня права з 10. 12. 2012 по 15. 12. 2012 День неділі Захід Відповідальний
Підготовка матеріалів до створення пам’ятки для учнів І батьків «Стоп – насильство»
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка