2 (237) 2012 2012 січень №2 (237)



Сторінка19/21
Дата конвертації15.04.2017
Розмір3.82 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Література

  1. Осипова Е. В. Социология Вильфредо Парето: Политический аспект / Е. В. Осипова – СПб. : Алетейя, 2004. – С. 38 – 50. 2. Самсонова Т. Н. Концепция «правящего класса» Г. Моски / Т. Н. Самсонова // Социс. – 1994. – № 10. – С. 78 – 187. 3. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. Твори. / К. Маркс, Ф. Енгельс. – Т. 3. – К. : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. – 604 с. 4. Мангейм К. Диагноз нашего времени / К. Мангейм. – Москва : Юрист, 1995. – 700 с. 5. Вебер М. Наука как призвание и профессия / М. Вебер // Избранные произведения : пер. с нем. / сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова; предисл. П. П. Гайденко. – М. : Прогресс, 1990. – С. 707 – 735. 6. Поппер К. Р. Открытое общество и его враги. / К. Р. Поппер. – Т. 1 : Чары Платона / пер. с англ. ; под ред. В. Н. Садовского. – М. : Феникс, Международный фонд «Культурная инициатива», 1992. – 448 с. 7. Матц У. Идеологии как детерминанта политики в эпоху модерна / У. Матц // Полис. – 1992. – № 1. – С. 130 – 142. 8. Ахиезер О. С. Идеология – предмет науки, наука – элемент идеологии / О. С. Ахиезер // Общественные науки и современность. – 1991. – № 1. – С. 83 – 89. 9. Баталов Э. Я. От тоталитаризма к идеологическому плюрализму / Э. Я. Баталов // Общественные науки и современность. – 1991. – № 3. – С. 76 – 80. 10. Федотова В. Г. Как исцелиться? / В. Г. Федотова // Общественные науки и современность. – 1991. – № 3. – С. 68 – 75. 11. Арон Р. Демократия и тоталітаризм / Р. Арон / пер. с франц. – М. : Текст, 1993. – 303 с. 12. Грамши А. Тюремные тетради / А. Грамши // Избранные произведения в трёх томах. – Т. 3. – Издательство иностранной литературы. – М., 1959. – 566 с. 13. Валлерстайн И. Интеллектуалы в эпоху перехода [Електронний ресурс] / И. Валлерстайн. – Режим доступу: http://dialogs.org.ua/favicon.ico 14. Кононов І. Ф. Соціологія і проблеми просторової організації суспільства / І. Ф. Кононов // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2004. – № 4. – С. 57 – 78. 15. Кара-Мурза С., Ормигон М., Пискунов Д. Идеология и наука – не антиподы! // ОНС. – 1991. – № 5. – С. 91 – 99. 16. Калхуна Х. Теории модернизации и глобализации: кто и зачем их придумывал // http://www.inop.ru/ 17. Фейерабенд П. Против метода. Очерк анархистской теории познания // Избранные труды по методологии науки. – М., 1986. – С. 125 – 467. 18. Бакиров В. С. Какая идеология у нас возможна? // ОНС. –1991. – № 6. – С. 60 – 67. 19. Ойзерман Т. И. Является ли либерализм только идеологией? // Социс. – 2003. – № 3. – С. 3 – 8. 20. Харви Д. Краткая история неолиберализма. Актуальное прочтение / Пер. с англ. Н. С. Брагиной. М. : Поколение, 2007. – 288 с. 21. Кононов И. Ф. Глобализация и изменение представлений об обществе // Глобалистика как область научных исследований и сфера преподавания / под ред. Абызгалиева И. И, Ильина И. В. : отв. ред. Шестова Т. Л. – М. : Изд-во МГУ, 2009. – Вып. 3. – С. 244 – 270. 22. Арсеенко А. Демистификация «новой экономики» и проблема безработицы в США и Евросоюзн в условиях глобального кризиса // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2010. – №2. – С. 28 – 48. 23. Вергелес Т. Фрідріх Август Фон Гайєк – теоретик індивідуалізму і свободи // Вісник Тернопільського державного економічного університету. – 2006. – січень-березень (№1). – С. 163 – 168. 24. Ворошилов О. Слідами Мілтона Фрідмана [Електронний ресурс] / О. Ворошилов. – Режим доступу: http://www.w3.org/TR/xhtml1/DTD/xhtml1-strict.dtd.

Єнін М. Н. Кордони ідеології та науки: чи можливий продуктивний діалог?

У статті розглядаються особливості ідеології та науки, кордони, що відділяють ці специфічні форми пізнання. На думку автора, зв'язок між ідеологією та наукою важливий, оскільки глибинні зміни у суспільстві нереальні без ідеологічної основи, яка, у свою чергу, неодноразово намагалася віднайти опору в науці. Особливо цей зв'язок стає важливим у період значних соціальних трансформацій.

Ключові слова: ідеологія, наука, еліта.
Енин М. Н. Границы идеологии и науки: возможен ли продуктивний диалог?

В статье рассматриваются особенности идеологии и науки, границы, отделяющие эти специфические формы познания. По мнению автора, связь между идеологией и наукой является важной, поскольку глубинные изменения в обществе невозможны без идеологической основы, которая, в свою очередь, пыталась найти опору в науке. Особенно эта связь становится важной в период значительных социальных трансформаций.



Ключевые слова: идеология, наука, элита.
Yenin M. N. Borders of ideology and science: is it capable of a fruitful dialogue?

Peculiarities of ideology and science, borders separating these specific forms of knowledge are considered in this article. To the author's mind, the link between ideology and science is important as deep changes in the society are impossible without ideological basis, which, in its turn, tried to find a support in science. This link becomes especially important in the period of considerable social transformations. Now humanity is in such condition that it is comprehended by scientists in different concepts (for example, transition to the Second modern), therefore the search for productive dialogue between science and ideology becomes very actual.



Keywords: ideology, science, elite.
Стаття надійшла до редакції 21. 05. 2011 р.

Прийнято до друку 25. 11. 2011 р.

протоколом № 4

Рецензент – д. соц. н., проф. Кононов І. Ф.


КАФЕДРА: МЕТОДИКА ТА ДОСВІД ВИКЛАДАННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

УДК 378.016:16


Тягнібедіна О. С.
РОЛЬ ЛОГІКИ В ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ-СОЦІОЛОГІВ
Не всі студенти вивчають спеціально логіку як науку про форми, закони, операції правильного мислення, що веде до істини, хоча б через те, що логіку не включено в число обов'язкових дисциплін, які вивчаються в школі та ВНЗ.

Поряд з цим існує буденна думка, що применшує значення логіки. Дехто вважає, ніби логічне знання другорядне, оскільки людина може правильно мислити, не знаючи точних правил і законів логіки, використовуючи лише здоровий глузд, життєвий досвід, тобто інтуїтивну логіку. Така логіка формується стихійно в процесі життя, тобто в процесі соціалізації людини, і всі ми нею володіємо.

Справді, інтуїтивної логіки часто буває достатньо для розв’язання певних задач. Наприклад, будь-яка людина, не знайома спеціально з логікою, зможе виявити неспроможність такого міркування:
Закон не залежить від людей.

Конституція України – закон.

___________________________

Отже, Конституція України

не залежить від людей.
Кожен помітить, що хибний висновок отримано через вживання слова «закон» в різних значеннях (у першому вихідному судженні воно вживається у значенні «закон природи» (або у значенні «закон мислення»), а в другому – у значенні «юридичний закон»).

Правда, людина, котра вивчає логіку», розуміє, що в цьому міркуванні порушується логічний закон тотожності, оскільки ототожнюються різні поняття, виражені одним словом – омонімом.

Однак, спираючись на інтуїтивну логіку, відшукати помилку в міркуванні не так просто.

Розглянемо такий приклад:


У всіх містах за Полярним колом бувають білі ночі.

Київ не розташований за Полярним колом.

___________________________________________

Отже, в Києві не буває білих ночей.

Як бачимо, з двох істинних суджень дістали істинний висновок.

Саме ж міркування містить логічну помилку, тому воно неправильне.

Навряд чи незнайома з логікою людина може одразу її помітити. А той, хто володіє логічною культурою, встановить її – розширення більшого терміна в простому категоричному силогізмі. Людина, що вивчає логіку, знає, що поняття «істинність судження» і «правильність міркування» не слід ототожнювати, хоча між ними і немає непереборної межі.

Отже, виходить, що людина дійсно використовує логіку задовго до того, як починає її теоретично вивчати. «Те ж саме відбувається і з рідною мовою: практично ми починаємо нею користуватися з 2, 5 – 3 років свого життя, а вивчати її починаємо лише зі шкільного віку. Для чого ж ми вивчаємо рідну мову в школі, якщо і так нею володіємо? Для того, щоб володіти нею ще краще. Так і з логікою: володіючи нею інтуїтивно і практично щоденно її використовуючи, ми спеціально вивчаємо її, щоб володіти нею набагато краще і використовувати більш ефективно» [4, с. 9].

Коли студент-соціолог вивчає логіку, логічна інтуїція вдосконалюється і збагачується теоретичними знаннями, які піднімають його «на більш високий рівень інтелектуального життя» [4, с. 9].

Логіка досліджує такі форми мислення як поняття, судження, умовиводи (дедуктивні і недедуктивні); безліч законів мислення; форми розвитку знання: питання й відповіді, гіпотеза, теорія; способи обґрунтування знання: доказ, підтвердження. спростування. Всі ці види думок широко застосовуються в практиці мислення соціолога.

Відомо, що мислення нерозривно пов’язано з мовою, тому логіка приділяє особливу увагу аналізу мови науки. Вивчаючи курс «Логіка», студенти-соціологи вдосконалюють свої знання в царині класифікації мов, дізнаються що мови поділяються на природні (тобто національні, чи етнічні) і штучні мови науки, які створюються на основі природної мови і розрізняються за рівнем формалізації. Існує три рівні формалізації штучних мов [8, с. 109]. Мова соціології, що виникає внаслідок введення в природну мову спеціальної наукової соціологічної термінології, а також різної математичної символіки, належить до першого та другого рівнів стихійної формалізації.

Мова логіки створюється з метою вираження форм, структур мислення при абстрагуванні від конкретного змісту мислення. Існує мова традиційної логіки, яку можна віднести до першого та другого типів формалізації, і мова сучасної, символічної, математичної логіки, що належить до вищого цілеспрямованого третього рівня формалізації. Оволодіння мовою логіки дозволяє студенту-соціологу більш усвідомлено засвоїти і мову соціології; розрізняти види думок, види міркувань, аналізувати їх.

Вивчаючи мову сучасної логіки (зокрема, мову логіки висловлювань), студенти свідомо засвоюють логічні сполучники (кон’юнкцію, диз’юнкцію, імплікацію, еквіваленцію, заперечення), які входять в структуру понять, суджень, питань і відповідей, умовиводів, законів мислення, гіпотез, теорій і тому широко застосовуються у практиці мислення.

Засвоєння студентами соціологічної термінології потребує спеціальних знань про поняття як форму мислення. Поняття (мовною формою вираження якого є слово, словосполучення, тобто термін, або ім’я) має дві логічні характеристики: зміст і обсяг. Щоб свідомо, вміло оперувати поняттями, необхідно знати перш за все їх зміст. Однак зміст поняття не виявляється безпосередньо через вираження словом (мало того, одне й те ж слово може виражати різні поняття). Тому кожен науковий термін необхідно розкрити, встановити його смислове значення, встановити виражений цим терміном зміст поняття.

Зміст поняття – це система більш-менш суттєвих ознак, на основі якої здійснюється узагальнення і виокремлення предметів в мисленнєві класи. Зміст поняття розкривається за допомогою логічної операції визначення поняття, чи дефініції. Визначити поняття – означає відповісти на питання: «Що це таке ?». Специфічною особливістю науки є вживання термінів, які строго визначені. В кожній науці використовуються і невизначені терміни. Це терміни інших наук, а також ті, що пояснюються за допомогою прийомів, подібних до визначення [6, с. 158].

В емпіричній соціології особлива роль належить операціональним визначенням. Операціональне визначення – це визначення, в якому предмети виділяються через будь-які вказані операції, прийоми, з допомогою яких ці предмети можна розпізнати [6, с. 162]. Інакше кажучи, це визначення через вказані правила фіксування відповідних емпіричних ознак предмета [9, с. 84]. Використання операціональних визначень понять у складі гіпотез дозволяє здійснювати перевірку гіпотез.

Друга логічна характеристика поняття – його обсяг. Це безліч предметів, які узагальнюються і виокремлюються в понятті і яким притаманні ознаки, що становлять зміст поняття. Обсяг поняття уточнюється за допомогою операції логічного поділу.

Логічний поділ – це виокремлення в обсязі родового поняття видових понять з погляду певної характеристики що називається основою поділу. Наприклад, обсяг поняття «інтерв’ю» за ознакою змісту бесіди поділяється на такі види: «документальні інтерв’ю» та «інтерв’ю думок» [9, с. 229]. Існують також інші підстави для поділу обсягу цього поняття. В окремих випадках членами поділу можуть бути одиничні поняття. Логічний поділ підрозділяється на поділ за видозмінами ознаки і дихотомічний.

Поряд з логічним поділом існує так званий фізичний поділ. Це уявне членування предмета на складові частини. При такому поділі здійснюється перехід від поняття про предмет до понять про частини цього предмета. Наприклад: «програма теоретико-прикладного дослідження включає два розділи: методологічний розділ і процедурний» [9, с. 70].

Особлива роль у процесі пізнання належить логічному поділу, оскільки він дозволяє виокремлювати видові поняття, будувати класифікації, успішно використовувати ті чи інші види інформації в процесі дослідження.

Слід відзначити, які б логічні дії з поняттями не проводилися, всі вони так чи інакше зачіпають характеристики поняття – зміст і обсяг. Тому виявлення їх дисциплінує мислення студента-соціолога, виробляє навики правильного оперування науковою термінологією.

Відомо, що ядром логіки є теорія умовиводів (дедуктивних і недедуктивних). У процесі пізнання світу ми набуваємо нові знання. Деякі з них – безпосередньо, в результаті впливу предметів зовнішнього світу на органи чуття. Але значну частину знань ми дістаємо через виведення нових знань з уже наявних. Ці знання називаються вивідними. «Логічною формою отримання вивідного знання є умовивід» [7, с. 119].

Студентам-соціологам важливо знати види міркувань, які широко застосовуються в соціології. Візьмемо, приміром, процес перевірки гіпотез, який включає підтвердження, доказ, спростування.

Підтвердження гіпотези – це обґрунтування істинності (верифікація) гіпотези. Воно може відбуватися безпосередньо або опосередковано (логічно). Безпосереднє підтвердження гіпотези про існування явищ і предметів здійснюється через виявлення передбачуваного об’єкта [5, с. 277]. Логічне підтвердження гіпотези може відбуватися у формі прямого чи непрямого підтвердження. Розглянемо види прямого підтвердження.



  1. Підтвердження істинності гіпотези здійснюється підтвердженням виведених логічних висновків фактичними даними. Передбачається, що логічні наслідки формуються за допомогою термінів, які «були піддані емпіричній інтерпретації та операціоналізації» [9, с. 99]. Якщо підтверджуються (тобто виявляються істинними) висновки з гіпотези, то підтверджується і сама гіпотеза (тобто підвищується ймовірність того, що гіпотеза істинна). Підтвердження робить гіпотезу правдоподібною, ймовірною.

Логічно цей спосіб підтвердження гіпотези протікає за схемою недедуктивного (правдоподібного) умовиводу, а саме ймовірнісного стверджувального модусу умовно-категоричного умовиводу (з істинності наслідку можна зробити висновок про ймовірність засновку):
А → В, В

Ймовірно, що А.


Логічний зв’язок між гіпотезою і висновком виражається в цьому випадку у формі умовного судження, або імплікації. З таблиці істинності імплікації відомо, що істинність висновку імплікації не обумовлює істинність засновку. Логічна форма ймовірнісного стверджувального модусу умовно-категоричного умовиводу (тобто формула ((А→ В)  В) → А) не є законом логіки. Очевидно, що чим більше підтверджених висновків має гіпотеза, тим більш ймовірне її підтвердження.

Дехто з логіків вважає, якщо висновки гіпотези постійно підтверджуються, то врешті-решт гіпотеза стає практично достовірною (тобто істинною з імовірністю близькою до 1 і практично прийнятою за 1). Ймовірність, що дорівнює 1, тобто логічна достовірність, може бути результатом логічного доказу [2, с. 392].

Слід відзначити випадки, коли виведений з гіпотези висновок (факт) не просто якоюсь мірою її підтверджує, але й прямо доводить гіпотезу. Це відбувається тоді, коли висновок (факт), отриманий з гіпотези, можна пояснити тільки у випадку визнання істинності гіпотези, а будь-яке інше пояснення факту виключено. Логічний зв’язок між гіпотезою і висновком виражається в такому випадку у формі умовно-виділяючого судження (подвійної імплікації), або еквівалентного судження (судження еквіваленції).

Процедура доказовості істинності гіпотези відповідає схемі дедуктивного умовиводу, а саме стверджувального модусу еквівалентно-категоричного умовиводу: А ↔В, В

А

Очевидно, що з істинності В (висновку) випливає з необхідністю про істинність А (гіпотези). Цей вид умовиводу спирається на закон логіки.



2. Підтвердження істинності гіпотези може бути здійснено через дедуктивне виведення її з інших більш загальних достовірних положень. Таке підтвердження гіпотези називають доказом.

3. Підтвердження істинності гіпотези може бути здійснено індуктивно, через розширення засновку гіпотези до меж, достатніх для достовірного знання. Цей метод використовують, якщо логічним засобом висунення гіпотези була неповна індукція.

4. Підтвердження наукової пояснювальної гіпотези здійснюється на основі методів наукової індукції, або індуктивних методів встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Методи відкриття причинних зв’язків були розроблені англійським філософом Ф. Беконом (1561 – 1625), а потім вдосконалені та систематизовані англійським філософом, логіком, економістом Дж. Ст. Міллем (1806 – 1873). Всього таких методів п’ять: 1) метод єдиної подібності, 2) метод єдиної відмінності, 3) поєднаний метод подібності та відмінності, 4) метод супутніх змін, 5) метод залишків.

У підручнику «Стратегія соціологічного дослідження» є приклад використання методу єдиної подібності і методу єдиної відмінності в процесі експериментальної перевірки наукової гіпотези [9, с. 349 – 351]. Виявляється, що ці методи наукової індукції широко застосовуються в соціології, а не лише містяться в підручниках логіки.



Непряме підтвердження (доказ) істинності гіпотези за методом виключення полягає в спростуванні і виключенні всіх можливих гіпотез, які мають стосунок до явища, що вивчається, крім однієї, котра і визнається достовірною (підтвердженою). Логічно непряме підтвердження (доказ) методом виключення здійснюється у формі дедуктивного умовиводу (заперечно-стверджувального модусу розділово-категоричного умовиводу):
ВС), ךВ, ךС

_________________

А

Цей тип умовиводу спирається на закон логіки. Висновок у цьому умовиводі буде достовірним, якщо: дійсно побудовано вичерпний ряд гіпотез, що пояснюють досліджуване явище; в процесі перевірки гіпотез спростовані всі хибні припущення. Гіпотеза, що вказує на причину, що залишилася, в цьому разі буде єдиною, а висловлене в ній знання виступатиме вже не як ймовірне, а як достовірне [5, с. 278].



Спростування гіпотези – це обґрунтування хибності (фальсифікація) гіпотези. Спростування гіпотези може відбуватися безпосередньо чи опосередковано (логічно).

Безпосереднє спростування гіпотези про існування явищ і предметів відбувається через встановлення відсутності цих явищ, предметів.

Логічне спростування гіпотези залежно від способу обґрунтування відбувається у формі прямого чи непрямого спростування.

Пряме спростування (встановлення хибності) гіпотези полягає у виведенні з неї необхідних висновків, і встановлення їх хибності (невідповідності дійсності, суперечності фактичним даним).

Логічно цей спосіб спростування здійснюється за схемою дедуктивного умовиводу modus tollens (заперечувального модусу умовно-категоричного умовиводу), тобто, хибність висновку вказує на хибність засновку:

А → В, ךВ

_________

ךА

Ця схема відповідає закону логіки, тобто формула ((А → В)  ךВ) → ךА

є закон логіки.

Непряме спростування гіпотези здійснюється шляхом доказу твердження, що є запереченням гіпотези.

Слід підкреслити, що в науковому соціологічному дослідженні зазвичай мають справу не з ізольованими окремими гіпотезами, а з певною системою гіпотез, пов’язаних дедуктивним методом. Така система гіпотез називається гіпотетико-дедуктивною, а метод, заснований на її використанні, – гіпотетико-дедуктивним. У зв’язку з цим окремі розділи емпіричної соціології за своєю структурою є гіпотетико-дедуктивними системами.

Логічна структура гіпотетико-дедуктивної системи соціологічного дослідження має такий вигляд. Спочатку формулюється основна (центральна, вихідна) робоча гіпотеза з предмета дослідження. Вона містить абстрактні, теоретичні поняття, які не мають прямих емпіричних ознак. Саме через це така гіпотеза не може безпосередньо порівнюватися з даними досвіду. Однак ця основна (вихідна) гіпотеза (гіпотези) має найбільшу логічну силу. З неї як із засновку виводяться за правилами дедукції висновки, тобто гіпотези нижчого рівня. Будь-яка гіпотеза наступного рівня є логічним висновком не тільки гіпотези (чи гіпотез) безпосередньо попереднього рівня, але й всіх гіпотез вищого рівня. Гіпотези-висновки формулюються в менш загальних поняттях, ніж вихідна гіпотеза. На нижньому рівні виявляються гіпотези-висновки, які можуть бути перевірені, оскільки всі терміни, в яких вони формулюються, піддані емпіричній інтерпретації і операціоналізації, тобто ці поняття співвіднесені з емпіричними індикаторами [9, с. 100]. Якщо підтверджуються (чи спростовуються) вказані вивідні гіпотези (гіпотези-висновки), то це означає обґрунтування (чи спростування) вихідної (основної) гіпотези.

Історично склалося так, що гіпотетико-дедуктивний метод почав застосовуватися в точному природознавстві ще в XVII ст., а логічні дослідження цього методу розпочалися набагато пізніше, всередині XIХ ст. Вважалося, що гіпотетико-дедуктивний метод використовується лише в природничих науках (фізиці, хімії, біології, астрономії та ін.). Виявилося, що сфера дії цього методу значно ширша. Він успішно використовується в емпіричній соціології [9, с. 96 – 104].

Слід розповісти також про структуру статистичних міркувань, які використовуються в соціології, про що особливо важливо знати студенту-соціологу.

Статистичні міркування – це умовиводи, висновки яких являють собою твердження про частоту наступу якогось явища або про частоту, з якою зустрічається певна ознака в межах якоїсь множини М предметів чи явищ. Ця множина називається в соціології генеральною сукупністю. Прикладами таких висновків є твердження про число голосів, які можуть бути подані за чи проти кандидатів на якихось виборах (у країні з числом виборців М), про число захворювань в множині днів чи років тощо.

Статистичні міркування здебільшого трактують так. У даній генеральній сукупності формується репрезентативна вибіркова сукупність. Далі визначається частота випадків і результати, одержані для вибіркової сукупності, переносяться на генеральну сукупність. Такий умовивід розглядають як тип умовиводу неповної індукції – статистичне узагальнення.

Однак відомий російський логік Є. К. Войшвілло стверджує: «У такому вигляді умовивід даного типу немає підстав трактувати як індуктивний, оскільки тут взагалі немає ніяких узагальнень: генеральна сукупність не є узагальненням вибірки!» [2, с. 405]. Вчений показує, що «при більш докладному і ретельному аналізі структури статистичних міркувань вони виявляються складними умовиводами – поєднанням неповно-індуктивного (тобто являють собою неповні індукції) і силогістичного (дедуктивного) умовиводу» [2, с. 405].

Дійсно, поставимо уточнююче запитання перед соціологом, який робить раніше вказаний умовивід: «Чи було б отримано той же результат, якби було взято іншу вибірку, складену за тими ж принципами?». Якщо соціолог впевнений у правильності свого умовиводу, то відповідь буде позитивною. Але це означає, що він припускає – як висновок – загальне твердження: «Для будь-якої репрезентативної вибірки з даної генеральної сукупності має місце така-то частота (настання явища чи наявність ознаки)». Це твердження являє собою висновок індуктивного характеру виду «Всі S є P».

Якщо це правильно для будь-якої репрезентативної вибірки, отже, правильно і для самої генеральної сукупності, оскільки генеральна сукупність подібна до вибірки за умовою формування самої вибірки Остання частина – це умовивід силогічного виду: «Всі S є P», «М є S», отже, «М є Р». (Це модус Barbara І фігури категоричного силогізму).

Отже, статистичні умовиводи, вважаючись складними, включають як свою головну частину узагальнення за принципом неповної індукції. Друга їхня частина є силогістичним (дедуктивним) умовиводом [2, с. 406].

Важливо підкреслити, що таке трактування статистичних умовиводів, широко застосовуваних в практиці мислення соціолога, формує передусім почуття особливої відповідальності при проведення соціологічного дослідження, а також надає впевненості в надійності здобутих результатів.

Особливо слід відзначити можливості застосування багатозначних логік в соціологічному дослідженні, а саме при створенні соціологічних анкет.

Розглянемо варіант розв’язання методологічної проблеми застосування багатозначних логік при створенні соціологічних анкет, запропонований російським логіком О. Д. Гетмановою. Автор зауважує: «Зазвичай дається низка відповідей на одне питання. Відповіді формулюються приблизно так: «так», «ні», «скоріше так, ніж ні», «скоріше ні, ніж так», «задоволений значною мірою», «мало задоволений» тощо. Всі ці відповіді включають елемент невизначеності, що ускладнює виявлення думки людей під час соціологічного опитування (або анкетування» [3, с. 426].

З метою подолання елементу невизначеності О. Д. Гетманова вважає за можливе використовувати багатозначні логіки з різними значеннями істинності, наприклад, 6-ти чи 8-ми, чи 9-ти, чи 12-значні логіки. Це дозволяє соціологу запропонувати «конкретні значення істинності суджень, тобто передбачити точні оцінки, що дає сама людина, яка працює з анкетою. Наприклад, в 9-значній логіці значеннями істинності будуть такі: 1, 15/16, 7/8, ¾, ½, ¼, 1/8, 1/16, 0. Якщо людина, приміром, при відповіді на запитання: «Чи задоволена вона своєю працею?» нею цілком задоволена, то у відповідному розділі вона напише 1, якщо цілковито незадоволена, то напише значення 0. Якщо ж вона майже задоволена (погоджується), то напише або 15/16, або 7/8; якщо ж майже не задоволена, то напише 1/16 або 1/8. Якщо ж вона не знає відповіді або думає невизначено, то напише ½» [3, с. 426].

Використання числових характеристик відповідей дозволить при обробці інформації на ЕОМ «дістати більш точні знання про думку в репрезентативній вибірці будь-якого типу (стихійній, квотній, імовірнісній та інших, коли застосовується неповна індукція) або у всій генеральній сукупності, коли застосовується повна індукція)» [3, с. 426].

Отже, ми розглянули деякі аспекти взаємодії логіки і соціології. При вивченні курсу «Логіка» розглядається й багато інших сфер взаємодії цих наук. У цілому, вивчення логіки дозволяє студентам-соціологам здобути систематичні знання про форми, закони мислення для здійснення контролю правильності і обґрунтованості професіональних міркувань, що сприяють пошукові, підтвердженню і доказовості істини.

Для успішного засвоєння матеріалу курсу «Логіка» необхідно передбачити підготовку студентами-соціологами логічних рефератів за значущими для соціологів темами.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Схожі:

2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconСторінками краєзнавчої спадщини А. Кащенка
За В. Бідновим, “…біографія його – се сторінка з історії, ще не написаної, нашого національного руху на Наддніпрянщині в старі, передреволюційні...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) icon5 квітня 2012 р. Чернівці 2012
Букова віть: Матеріали ІІ міжвузівської студентської конференції, Чернівці, 5 квітня 2012 р. / [Упоряд: М. В. Мандрик, Г. В. Чайка]....
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconБюлетень нових надходжень за вересень 016р. Львів 2016 Природа. Природничі науки
Образ пространства [Текст]: карта и информация / Александр Михайлович Берлянт; рец. А. И. Преображенский. Москва : Мысль, 1986. 240...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconМонографії: Біологія. Algae of Ukraine: Diversity, Nomenclature, Taxonomy, Ecology and Geography. Vol. Chlorophyta /Bilous O. P., Burova (Gerasymova), Wasser S. P.; Tsarenko P. M. et al. /Eds. Petro M
Опубліковано 321 наукову статтю, у т ч. 237 – у вітчизняних наукових виданнях, 84 – у зарубіжних, а також понад 234 публікації у...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) icon2014 рік, з метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconКоростіль Л. А. Інформаційно-аналітичний бюлетень ІІ-ІV етапів Всеукраїнської учнівської олімпіади з хімії. 2011-2012 н р. Суми: рвв соіппо, 2012. 60 с

2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconПлан проведення тижня права з 10. 12. 2012 по 15. 12. 2012 День неділі Захід Відповідальний
Підготовка матеріалів до створення пам’ятки для учнів І батьків «Стоп – насильство»
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка