2 (237) 2012 2012 січень №2 (237)



Сторінка9/21
Дата конвертації15.04.2017
Розмір3.82 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21

Друга тенденція розуміння міської повсякденності відсилає нас до семіотики та лінгвістики. Місто, у такому разі, розглядається як гіпертекст і відповідно до цього існує певний інструментарій осягнення міської повсякденності, який запозичується у філології. Наприклад, М. де Серто [3] проводить паралелі між мовними конструкціями та міським простором. Ним використовуються такі поняття: синекдоха та асидентон [3]. Синекдоха „називає предмет словом, яке позначає його частину: так „голова” позначає „людину” [3, с. 31]. Асиндетон – „пропуск сполучних слів і прислівників, які пов’язують граматично однорідні слова чи речення („прийшов, побачив, переміг”)” [3, с. 31]. Тобто, якщо ми застосуємо ці поняття до простору, то асидентон – це звуження простору, його спрощення; а синекдоха – це розширення простору. Для міської повсякденності притаманні метафоричний характер та варіативність. Звідси, особливих властивостей набувають кроки, які „не локалізовані у просторі, а, скоріш виробляють його” [3, с. 28]. Крокуючи містом, людина привласнює простір, освоює його, пов’язує різні місця у систему. Звідси концепція пішохідно-мовного акту [3, с. 29], який неможливо звести до відбитків у формі фотокарток та карт. Через те, що карта „приховує дію, що її породила; практики замінюються своїми відбитками” [3, с. 28]. Щодо привласнення простору, з одного боку, повсякденні практики відрізняються колективним характером влади над простором, а з другого мають індивідуальний характер присвоєння простору [3, с. 27]. М. Де Серто зауважує, що, коли створюється концепт міста на папері, а потім втілюється у реальність, побудований концепт може зовсім по-іншому впливати на людей, ніж це було заплановано при його розробці. Архітектурне оточення впливає на людей, люди впливають на архітектурне оточення, змінюючи його фізичний та символічний вигляд. Це безконечний процес. М. де Серто вважає, що міські легенди є одним з різновидів конструювання простору міста.

Проте, слід зауважити, що перша тенденція розуміння міських повсякденних практик у сучасних дослідженнях домінує, на наш погляд, над другою. Це розкривається в тому, що текст міста (текст культури за Б. Хаймором [4]) виявляється неосяжним, різнобарвним і неструктурованим за якоюсь однією ознакою. Тому дослідники [3], [4] залишають спроби аналізу міської повсякденності за жорсткою системою та рекомендують втілитися у фланера, тим самим вільно віддавшись ритмам міського життя.

Для того, щоб перейти безпосередньо до аналізу повсякденних міських практик школярів, ми повинні розглянути класичну концепцію повсякденності А. Щюца. Головні тези А. Щюца [5] полягають у тому, що, по-перше, людина посідає певне місце (місце розуміється у широкому сенсі, враховуючи не тільки просторові характеристики). По-друге, кожна людина заглиблена у власну біографічну ситуацію. Місце та біографічна ситуація обумовлюють сприйняття реальності. По-третє, людина орієнтується у світі завдяки типізованим конструктам здорового глузду, які занурені у повсякденне життя і непомітні на перший погляд. Для подолання індивідуальності біографічних перспектив і зайнятих місць, розум вдається до процедури ідеалізації. Існують два різновиди ідеалізації: перша – я уявляю, що моє місце, це – його місце; друга – я уявляю, що його система релевантностей така ж як у мене. А. Щюц так описує процедуру дії типізованих конструктів: „Те, що переживається в досвіді реального сприйняття об’єкта, аперцептивно передається будь-якому іншому подібному об’єкту, який сприймається лише як тип. Реальний досвід підтверджує або не підтверджує моє передбачення (антиципацію) типової подібності з іншими об’єктами” [5, с. 11]. При цьому антиципація відіграє важливу роль у конструюванні типів, тому що її суть полягає у гіпотетичному уявленні біографічної ситуації та системи цінностей іншої людини. На наш погляд, для аналізу міської повсякденності „всезагальна теза взаємності перспектив” [5] (тобто, наведені вище ідеалізації) є визначальною у розумінні, яким чином утворюються „зони порозуміння” (суспільні образи простору, за якими люди орієнтуються у ньому).

Особливо важливим у концепції повсякденності А. Щюца, ми вважаємо процес виникнення типізуючих конструктів під час безпосередніх „Ми-відносин”. Тобто, „перебування з ким-небудь в спільному просторі означає, що певний сектор зовнішнього світу, який містить об’єкти, що представляють інтерес для нас обох, однаково доступний як мені, так і моєму партнеру. <…> товариші (consociates) взаємно залучені в біографії один одного, вони разом зростають, живуть, можливо сказати, в чистому Ми-відношенні” [5, с. 19]. Тут потрібно наперед зауважити, що освоєння простору у школярів розпочинається із освоєння „своєї кімнати”, „свого дому”, „своєї вулиці” [6]. Таким чином, основна частина повсякденних міських практик локалізована у просторі безпосередніх Ми-відносин. Зростаючи разом зі своїми однолітками, поділяючи один і той же міський простір, школярі конструюють типізовані конструкти повсякденності. Головний потенціал Ми-відносин, що дозволяє конструювати типізовані об’єкти, розкривається у наступному: „Я формулюю ідеальний тип його [тобто, товариша – М.Ж.] особистості та поведінки на основі свого” [5, с. 19].

Як видно з аналізу концепцій міської повсякденності, окремі дослідження міських повсякденних практик молоді виявляються рідкістю і були зроблені в межах соціології культури (аналіз міських субкультур [6], [7]). Дослідження „Повсякденне життя луганського школяра – 2011” мало на меті виявити, які повсякденні міські практики притаманні школярам і яким чином вони конструюються.

Отже, під час дослідження „Повсякденне життя луганського школяра – 2011” учням 16-ти шкіл м. Луганська були запропоновані такі запитання: „В яких місцях міста Ви найчастіше зустрічаєтеся з друзями, гуляєте?”, „Якщо до Вас приїдуть друзі, то які місця у місті Ви їм покажете?”6. Нагадаємо, що під час дослідження „Луганськ – 2010: місцеві вибори та міська громада” ми сконструювали ментальну карту міста Луганська [8, 9], яка була властива повнолітнім мешканцям міста7. Тоді ми отримали перелік топонімів, за якими власне створили карту. Методика обробки даних у дослідженні ментальної карти міста школярів дещо відрізнялася від наведеної вище. В ході анкетування ми отримали дані, які репрезентували всі райони міста (всього було проаналізовано 800 анкет). По кожній школі відповіді аналізувалися окремо (під час конструювання ментальної карти міста „дорослих” масив аналізувався сукупно). Для кожної школи ми отримали перелік топонімів, де переважали назви об’єктів тієї місцевості, де мешкає (навчається) школяр. Відповіді на запитання: „В яких місцях міста Ви найчастіше зустрічаєтеся з друзями, гуляєте?” характеризують звичне, повсякденне просторове оточення школярів. Тут більша частка топонімів, які безпосередньо розташовані біля школи та місця проживання. Наприклад, якщо це школа м. Олександрівська, то школярі найчастіше вживають топоніми, пов’язані з їх містом. Відповіді на запитання: „Якщо до Вас приїдуть друзі, то які місця у місті Ви їм покажете?” повинні були характеризувати місто Луганськ у цілому, як його уявляють „діти”. Але тут переважають не топоніми, а назви розважальних установ. Звідси маємо досить узагальнену ментальну карту Луганська, для якої характерна деталізація території, де живе школяр, і узагальнення центру міста.

Аналіз даних відповідно до школи, в якій навчається дитина, допоміг виявити певні специфічні особливості і умовно розподілити школи за трьома районами: „периферією”, „серединою” та „центром” (периферія та центр – це крайні точки в нашому аналізі, тому простір між ними називаємо серединою). Згідно з таким розподілом ми створили три ментальні карти (Мал. 1 – 3), які відповідають уявленням мешканців „периферії”, „середини” та „центру” м. Луганська. Для кожної частини міста ментальна карта має свою специфіку. Особливо слід відмітити, що структурування міста розпочинається зі „свого дому”, „своєї вулиці”. Це підтверджується дослідженнями: „Центр індивідуального освоєння урбаністичного простору рідко збігається з центром його історичного освоєння: для молоді такою точкою відліку стає „своя кімната”, дім” [6, с. 20]. У своїх відповідях, „діти” використовують обґрунтування „свій дім”, „поряд зі школою”, „своя вулиця”. Ця тенденція властива мешканцям усіх частин міста, але різною мірою (у мешканців „центру” відсутнє обґрунтування „свій”, але вони також структурують простір починаючи зі школи та вулиці, де мешкають). Наступною точкою відліку структурування простору повсякденних практик стають „розважальні центри”. Школярі використовують у своїх відповідях назви розважальних центрів частіше ніж назви вулиць, площ і пам’ятників.

Тому ментальна карта міста Луганська „дітей” відрізняється від ментальної карти „дорослих” [8], [9]. Вона деталізує локальні території, де мешкають і навчаються „діти” (залежно від району міста) та узагальнює центр. Центр виявляється на цій карті єдиною загальновизнаною „зоною порозуміння”. Але чим ближче до самого центру мешкають і навчаються „діти”, тим більш деталізованим він постає. У той же час потрібно враховувати, що мешканці центру майже не застосовують обґрунтування „свій”, коли характеризують місця зустрічі з друзями. Вони докладно описують центр міста, тому що там мешкають. Але не вказують приналежність „свій”. Невже ця загальна зона – центр – розуміється ними як надбання всього міста, є відкритою і не наділяється інтимним змістом? На наш погляд, це питання залишається відкритим.

Далі охарактеризуємо докладніше районні особливості. У мешканців, віддалених від центру місцевостей, виокремлюються два центри – центр їх локальної місцевості та центр м. Луганська. Чим ближче мешкає школяр до центру м. Луганська, тим меншою є його локальна територіальна ідентичність. Якщо ми говоримо про мешканців „середини” – між „периферією” та безпосередньо „центром” – то у них засвоєння центру і локальної місцевості приблизно однакове. Чіткого розмежування на два центри – „новий” та „старий” – у школярів, на відміну від „дорослих” [8], [9], немає. В основному всі практики сконцентровані в „новому” центрі, де наявні розважальні установи. Школярі докладно описують ті місця, де гуляють. Питання про пам’ятки також не викликало у них труднощів. Кількість невідповідей у цілому менша, ніж у „дорослих” [8], [9]. Повсякденні міські практики обмежені віком і матеріальною забезпеченістю батьків. Отже, вік також є основою структурування простору міста. В культурології існує спеціальний термін „kidult” (від англ. „доросла дитина”). Згідно з ним, дорослі споживають культуру, яка створена для молоді [7, с. 147]. Звідси їх повсякденні практики також структуровані навколо розважальних центрів, але дорослі мають більшу свободу дій, тому меншою мірою обмежені фінансовими, моральними факторами. Чим старшими стають „діти”, тим різноманітнішим стає освоєння ними міста. Чим більше ми наближаємося до вікової групи 16 – 17 років, тим більше ми зустрічаємо у респондентів топоніми в центрі.

Потрібно сказати про те, що в м. Луганську існують певні місця зустрічей молоді, які є значимими для неї і мають свою власну (альтернативну загальноміським уявленням) історію. Такими місцями є пам’ятник К. Ворошилову (місце зустрічей і проведення часу неформальної молоді. Зазвичай, це „емо”, „скейтери” та ін.), торговельний комплекс „Варус” (тут наявна велика площа, на якій „скейтери” та „ролери” відпрацьовують свою трюки). Як складаються ці повсякденні практики в місті? Молодіжна субкультура реконструює міський простір відповідно до інтересів всередині своєї групи, беручи до уваги існуючі просторові стереотипи (зони „порозуміння”, які допомагають орієнтуватися у місті всім його мешканцям). Молодіжну субкультуру характеризують як „виробляюче-невиробляючу систему: нових речей (економічних благ) вона дійсно не створює, але при цьому активно конструює нові для даної культурної системи змісти та значення” [7, с. 142]. Простір взаємодії у молодіжних субкультурах відрізняється від простору взаємодії інших людей, тому що молодіжні субкультури наділяють певні місця унікальними (діючими тільки в межах певної групи) змістами. Наприклад, площа – місце для відпрацьовування трюків.

Особливу роль у конструюванні нових змістів відіграє фольклор міської молоді. Найголовніша його функція полягає у виробленні та транслюванні нових змістів [7]: „Фольклорні матеріали дозволяють споглядати, як проходить інтеріоризація культурного тексту міста (його просторової складової) сучасною молоддю” [6, с. 21]. За названими топонімами можна встановити прихильність школярів до певних субкультур. Тому, коли школяр вказує поряд один з одним топоніми пам’ятник К. Ворошилову та ТЦ „Варус”, ми одразу розуміємо, що він представник неформальної молоді, тому що його повсякденні практики проходять в цих місцях.

Таким чином, міські повсякденні практики школярів локалізовані „на своїй вулиці”, але виходять за межі „своєї” території та концентруються у центрі міста. Ментальна карта м. Луганська школярів має лінійний характер – „мій дім, моя вулиця, моя школа, мій район” – „центр”. Для школярів „центру” відбувається збіг місця, де вони мешкають, і центру м. Луганська. Інші території міста вони освоюють фрагментарно, тому основні повсякденні практики сконцентровані в центрі (у розважальних закладах).


Мал. 1

Карта м. Луганська (очима школярів „периферії”)


Мал. 2


Карта м. Луганська (очима школярів „середини”)

Мал. 3

Карта м. Луганська (очима школярів „центру”)





Література

1. Амин Э. Внятность повседневного города [Електронний ресурс] / Э. Амин, Н. Трифт // Логос – 2002 – № 3 – 4. – С. 209 – 233. – Режим доступа: http:// www.ruthenia.ru/logos/number/34/14.pdf. 2. Лефевр А. Повседневное и повседневность [Електронний ресурс] / Анри Лефевр // Социологическое обозрение. – 2007 – Том 6 – № 3 – С. 33 – 36. – Режим доступа: http://sociologica.hse.ru/2007-6-3/27738373.html. 3. Де Серто М. По городу пешком [Електронний ресурс] / Мишель де Серто // Социологическое обозрение. – 2008 – Том 7. – № 2 – C. 24 – 38. – Режим доступа: http://sociologica.hse.ru/2008-7-2/28122457.html. 4. Харламов Н. Городские виды, реальные и воображаемые [Електронний ресурс] / Н. Харламов // Рецензия на книгу: Ben Highmore Cityscapes: Cultural Readings in the Material and Symbolic City. – Houndmills and London: Palgrave Macmillan, 2005. – 192 p. – Режим доступа: http://sinijdivan.narod.ru/sd12rez3.htm. 5. Щюц А. Методология социальных наук / А. Щюц // Избранное: Мир, светящийся смыслом – М. : РОССПЭН, 2004. – 1056 с. 6. Тихомиров С. А. Фольклор современной городской молодежи: аксиологический аспект [Електронний ресурс] / С. А. Тихомиров // Автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата культурологии. – Санкт-Петербург, 2009. – 26 с. – Режим доступу: http://www.culturalnet.ru. 7. Тихомиров С. А. Место молодежных субкультур в системе современной городской культуры [Електронний ресурс] / С. А. Тихомиров // Сборник Научно-образовательного культурологического общества. – СПб., 2009. – С. 142 – 150. – Режим доступа: http:// www.culturalnet.ru/main/getfile/799. 8. Живілова М. С. Образ міста Луганська: просторовий вимір / М. С. Живілова // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченко. – 2011 – № 2 (213) – С. 57 – 63. 9. Живілова М. С. Методологія та методи конструювання образу міста (на прикладі м. Луганськ) / М. С. Живілова // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2011. – № 941. – С. 84 – 89.
Живілова М. С. Повсякденні міські практики школярів м. Луганська: порівняльний аналіз освоєння простору

У статті розглядаються підходи до розуміння міської повсякденності. Наведено дані дослідження повсякденних міських практик школярів м. Луганська. Освоєння простору міста у школярів має лінійний характер: „мій дім” – „центр”. Результати представлені ментальними картами м. Луганська.



Ключові слова: міська повсякденність, ідеалізація, ми-відносини, повсякденні міські практики, ментальна карта
Живилова М. С. Повседневные городские практики школьников г. Луганска: сравнительный анализ освоения пространства

В статье рассматриваются подходы к пониманию городской повседневности. Приведены данные исследования повседневных городских практик школьников г. Луганска. Освоение пространства города у школьников имеет линейный характер: „мой дом” – „центр”. Результаты исследования представлены ментальными картами г. Луганска.



Ключевые слова: городская повседневность, идеализация, мы-отношения, повседневные городские практики, ментальная карта
Zhivilova M. S. The urban everyday life of pupils in Lugansk: a comparative analysis mastering of the space

In the article there were considered approaches to the understanding of urban everyday life. Here presented data of the study of urban everyday practices of the pupils in Lugansk. Mastering of the space is linear one, „my house” – the „center”. Results of research are represented by mental maps of Lugansk.



Keywords: urban everyday life, idealization, we- relations, the urban everyday practices, mental map.
Стаття надійшла до редакції 08. 11. 2011 р.

Прийнято до друку 25. 11. 2011 р.

протоколом № 4

Рецензент – д. соц. н., проф. Кононов І. Ф.

УДК [316.624.3:615.2:615.015.6] – 057.874 (477.61)
Кононов І. Ф.
НАРКОТИЗМ СЕРЕД ШКОЛЯРІВ СТАРШИХ КЛАСІВ

У М. ЛУГАНСЬКУ: ФОРМИ ТА ПОШИРЕНІСТЬ
Вся історія людства пов’язана зі взаємодією з психотропними речовинами. Можливо це є розплатою за розумність людини. З розумом індивід набуває і усвідомлення своєї смертності. Особливо драматичним воно стало в сучасних суспільствах у зв’язку з індивідуалізацією життя людини. Еріх Фромм писав: «Наша епоха просто заперечує смерть, а разом з нею і одну з фундаментальних сторін життя. Замість того щоб перетворити усвідомлення смерті і страждань в один з найсильніших стимулів життя – в основу людської солідарності, в каталізатор, без якого радість і ентузіазм втрачають інтенсивність та глибину, – індивід змушений придушувати це усвідомлення»[1, c. 205]. Таким чином свідомість людини перетворилася для неї на проблему, не менш серйозну, ніж виклики підсвідомості.

Прорив у підсвідоме за допомогою психотропних речовин з давніх часів став одним з виходів, який віднайшли люди, що жили в різні епохи і в різних цивілізаційних системах. Станіслав Гроф описує використання психотропних речовин в різних культурах, від шаманізму до середньовічного «ars moriendi». Наприклад, він припускає стосовно відомих Елевсинських містерій в античному світі таке: «Розповіді про переживання, яких зазнавали посвячені, містять часті згадування вражаючих видінь надприродної яскравості. Вони часто описуються у вигляді протиставлення світла і пітьми, страху і блаженства. <…> Серед найбільш вражаючих видінь були зустрічі з божествами, особливо з богинею Персефоною. <…> Важливим ключем до цієї таємниці є факт, що перед кульмінацією посвячення ієрофанти давали тим, кого посвящали, випити священного напою, що називався кікеон. Отже, цілком можливо, що кікеон мав дуже сильні психотропні властивості. Тільки застосування психодилічного напою можна пояснити, яким чином стабільно вдавалося викликати настільки потужні переживання у тисяч людей одночасно»[2, c. 63 – 64]. С. Гроф називає описані стани свідомості холотропними, а відповідні переживання розглядає як трансперсональні. Їх пережити можна не лише завдяки психоактивним речовинам, але й завдяки холотропному диханню, або надзвичайним тілесним станам. Він пише: «Хоча трансперсональні переживання набувають у процесі глибокого занурення у себе, їх неможливо трактувати як суто психічний особистісний феномен у загальноприйнятому сенсі. З одного боку, вони проявляються в тому ж самому континуумі, що й біографічно-ретроспективні і перинатальні переживання, доступ до них відкривається в результаті інтроспекції. З другого боку, вони явно простягаються безпосередньо, без залучення органів чуттів, до таких джерел інформації, які лежать далеко за межами можливого для окремої особистості. Десь на пренатальному рівні психіки відбувається якийсь дивний стрибок, і те, що було до цього глибоко інтроспективним дослідженням, самоаналізом, переходить в іншу якість і відкриває канал переживань, що належать до різних аспектів всього Всесвіту і таких, що отримуються екстрасенсорним шляхом. Дехто порівнює такі переживання зі стрічкою Мьобіуса, адже вже й не скажеш, де внутрішня сторона цієї стрічки, а де зовнішня» [2, c. 185].

Зі сказаного видно, що психоактивні речовини в даному разі використовувалися в контексті взаємодії зі священним, з його нумінозним8 ликом. Отже, вони жодним чином не ставали ознакою повсякденності, будучи культурно освоєні і віднесені лише до полюсу сакрального. Карл Густав Юнг вважав, що захисні стіни навколо нумінозного почали руйнуватися разом з раціоналізацією суспільного життя. Він писав: «Лише в епоху Просвітництва виявилося, що боги все ж не існують в дійсності, а є проекціями. Тим самим з ними було покінчено. Однак не було покінчено з відповідною їм психічною функцією, навпаки, вона перемістилася у сферу несвідомого, через що люди самі виявилися отруєними надлишком лібідо, який раніше знаходив собі застосування в культі ідолів. Знецінення і витіснення такої сильної функції, як релігійна, мало, природно, значні наслідки для психології окремої людини. Річ у тому, що зворотній притік цього лібідо надзвичайно посилює несвідоме і воно починає здійснювати на свідомість потужний вплив своїм архаїчним колективним змістом. Період Просвітництва, як відомо, завершився жахами французької революції» [4, с. 140].

Модерна людина, залишившись наодинці зі своєю психікою, у більшості випадків виявилася не готовою до такої зустрічі. Це стало одним з джерел того стану, який Е. Дюркгайм назвав аномією. Частина суспільства почала відшукувати вихід в індивідуальній втечі від реальності. В Західній Європі в ХІХ ст. на цьому ґрунті серед діячів мистецтв виникла навіть поетизація наркотичного сп’яніння. Усвідомлення наркотизму як медичної і соціальної проблеми тоді ще просто не існувало. Історики свідчать, що на початку XIX ст. у Великобританію щорічно ввозили абсолютно легально до 20 тонн опіуму. У Індії опіумний мак вирощувала теж абсолютно легально Ост-Індська компанія. Її фахівці і вдосконалили технології очищення опіуму. По всій Європі він продавався в аптеках у вигляді розчину і порошку. Лікарі багатьох хворих робили наркоманами, не розуміючи цього. Ост-Індська компанія почала використовувати опіум як предмет торгівлі з Китаєм для того, щоб за виручене срібло придбати чай. Епідемія опіумокуріння мала руйнівний характер для китайського суспільства. Китай програв так звані «опіумні війни» 1840 – 1842 та 1856 – 1860 рр., опинившись перед загрозою втрати незалежності. Величезна кількість людських життів була сплюндрована і передчасно обірвана [5].

На цей час немає єдиної задовільної теорії, яка б давала пояснення наркотизму. Ідеї, наведені в цій статті, теж треба розглядати лише як загальну рамку для осмислення означеного соціального явища. Все зводити до впливу макросоціальних чинників неможливо. Вони окреслюють лише межі, які обумовили його виникнення. Але сама його динаміка залежить від більш тонких механізмів. Адже одні люди в одній і тій же соціальній ситуації стають наркоманами або алкоголіками, а інші – ні.

Я це говорю не для того, щоб відвернути увагу від стану соціальної системи. Соціологами на прикладі багатьох країн показано, що розповсюдженість наркотизму зростає в переломні моменти історичного розвитку – під час криз, воєн та революцій [6]. Виділено вразливі в цьому відношенні шари населення. Дослідники намагалися зрозуміти, який тип особистості більш схильний до адикції. Результати відповідних досліджень виявилися парадоксальними. Скажімо, серед алкоголіків, як пише Віктор Бурлака, наявні практично всі типи особистостей [7, с. 11]. Але є певна статистична залежність: до наркотизації більше схильні особи з такими рисами як компанійськість, імпульсивність, бунтарство. В. Бурлака пише: «Спільним для всіх цих осіб є прагнення стимуляції і збудження. В одних, щоправда, це проявляється в конструктивних формах, в інших – у деструктивних. Самі по собі подібні риси не є патологічними. Навпаки, вони високо цінуються суспільством, якщо є продуктивно спрямованими». Але інші вчені дійшли висновку, що наркотизація частіше за все спіткає людей з низьким рівнем самоповаги. В. Бурлака передає цю точку зору так: «Зловживання субстанціями може бути засобом втечі від негативних почуттів щодо самих себе, які виникають внаслідок невдач у подоланні проблем цього періоду життя» [7, с. 12]. Отже, особа, схильна до адиктивної поведінки, виглядає як душа компанії з нахилами бунтаря, але низьким рівнем самооцінки. Подібні риси не дуже узгоджуються між собою.

Усі сучасні суспільства визнають наркотизм серйозною соціальною і медичною проблемою. На рівні ООН 1961 р. була прийнята Єдина конвенція про наркотичні засоби [8], 1971 р. – Конвенція про психотропні речовини[9]. Діє Міжнародний комітет з контролю над наркотиками ООН [10].

У Радянському Союзі проти наркотизму була зорієнтована вся репресивна потуга держави, але він в латентному вигляді зберігався [11]. Хаотична демократизація суспільного життя під час перебудови, а потім обставини ринкової трансформації спровокували наркоепідемію. Василь Соболєв і Олексій Сердюк наводили дані, що в Україні 1968 р. на обліку перебувало 2506 наркоманів, а в 1997 р. – вже 54555 хворих на цю недугу[12]. Вчені писали: «…Темпи наркоепідемії різко збільшилися в 1991 році, тобто тоді, коли в країні почався практичний перехід до нових форм господарювання та суспільного устрою, який відбувався в умовах загальної економічної, політико-правової та моральної кризи. Криза, як відомо, викликала різке зниження життєвого рівня значних мас населення, девальвацію і сприяла руйнуванню попередньої системи цінностей та інші несприятливі процеси в суспільстві» [12].

Незважаючи на те, що наркотична епідемія становить загрозу національній безпеці України, вона вивчалася за останні роки досить фрагментарно. Немає державного загальнонаціонального моніторингу ситуації. Дослідницькі проекти, що реалізовувалися, трималися на ентузіазмі ініціаторів. У різні роки до вивчення проблематики наркотизму в Україні долучалися О. М. Балакірева та О. О. Яременко (Київ), В. Н. Подшивалкіна, Т. Г. Каменська, М. В. Левинський та Н. А. Мирошниченко (Одеса), В. А. Соболев, І. П. Рущенко, Ю. А. Свєженцева, О. О. Сердюк, С. Б. Решетняк, С. В. Яковлев (Харків). Моніторинговий характер мають дослідження наркотизму київських (керівник О. М. Балакірева) і харківських (керівник І. П. Рущенко) соціологів.

Для нас особливе значення має проект вчених Харківського національного університету внутрішніх справ «Молодь та наркотики», який здійснюється з 1995 р. На цей час в його межах проведено 8 опитувань учнів старших класів, ПТУ та студентів вищих навчальних закладів м. Харкова[13, с. 477]. Керівником дослідження на початковому етапі був професор Василь Соболєв, а зараз керівництво ним здійснює професор Ігор Рущенко. Останній дійшов висновку, що наркотизм пов'язаний з епідеміями двох родів: епідемія першого роду – це соціальна епідемія, пов’язана з модою на наркотики в молодіжному середовищі, а епідемія другого роду – це власне медична епідемія. Соціологи, на його думку, переважно вивчають саме епідемію першого роду. Зараз вона пішла на спад, в той час як медична епідемія триває. Про це вчений говорив на конференції «Молодь і злочинність» в Луганську (Луганський державний університет внутрішніх справ ім. Е О. Дідоренко, 27 – 28 жовтня 2011 року). Загальний висновок зводиться до того, що «…протягом останніх років споживання наркотичних речовин у молодіжному середовищі зменшується, а на фоні зменшення епізодичних споживачів частка регулярних споживачів має тенденцію до зростання» [13, с. 480]. В подальшому аналізі емпіричної інформації я буду порівнювати отримані нами дані перш за все з результатами, отриманими харківськими соціологами. Перше узагальнення їхнього дослідження відобразилося в монографії в 2000 році [14].

Вважаю за необхідне зробити деякі термінологічні зауваження. Харківські вчені вживають термін «наркотизм» як синонім масової адиктивної поведінки. Олексій Сердюк пише: «На нашу думку, ознаками наркотизму як соціального явища є: 1) адиктивна поведінка, що набула масових форм, 2) виникнення особливих соціальних груп споживачів адитивних речовин, 3) поширення адиктивної субкультури, 4) виникнення специфічних соціальних відносин, 5) трансформація соціальної структури під впливом наркотизму» [7, с. 31]. Поняття «наркотик» є давньогрецьким за походженням (ναρκωτικός – що приводить до заціпеніння). Вважається, що його ввів до медичного лексикону Гіппократ. Спочатку цим поняттям позначали опіати та опіоїди, які викликали ступор чи нечутливість до болю. Обсяг цього поняття в історії постійно зростав, що збіднювало відповідно його зміст. Зараз цим словом часто називають нелегальні психоактивні речовини. Отже у визначенні тієї чи іншої речовини як наркотику наявні соціальна, медична і юридична сторони. Враховуючи нечіткість терміну і можливу безплідність термінологічних дискусій, я буду вживати термін «наркотизм» і в широкому сенсі, як це роблять харківські соціологи, і у більш вузькому сенсі, відносячи його лише до певного класу адиктивних речовин. Останнє необхідне з огляду на різний ступінь культурної включеності тих чи інших адиктивних речовин. Така постановка питання може здатися сумнівною. Хтось може заперечити, що алкоголь зруйнував більше людських доль, ніж канабіс. У мене не викликає сумніву шкідливість і одного, й іншого. Річ не в тім.

Нагадаю у зв’язку з цим проблему злочину. З юридичної точки зору до злочинних зараховують лише ті дії, які порушують відповідні норми закону. При такому розумінні виникає безліч парадоксів. Наприклад, руйнівна для суспільства дія може ще не підпадати під норму закону, а отже не підлягає державному переслідуванню. Прагнучи до соціологічної інтерпретації, яка мусить бути основою правового розуміння явища, Е. Дюркгайм пов’язував злочин з дією, що порушує фундаментальні колективні почуття. Для нього, це – „...дія, що ображає певні колективні почуття, які наділені особливою енергією та визначеністю” [15, с. 464]. І. П. Рущенко, розвиваючи ці ідеї класика, пов’язав розуміння злочину з порушеннями у відтворенні інституціональної системи суспільства. Ці порушення стосуються життєво важливих інститутів суспільства. Вчений пише: „Кожне суспільство конкретного історичного відрізку часу має свій інституційний фундамент, відповідно до якого розгортаються та актуалізуються інститути контролю, кримінальне право, правоохоронні органи” [16, с. 174].

Ці ідеї можна застосувати і при вивченні наркотизму. Вживання алкоголю і тютюнокуріння нашою культурою освоєні. В ній вибудувані схеми, які убезпечують суспільство від руйнівних наслідків вживання названих речовин. Не буду стверджувати, що вони діють без збоїв. Не буду і спрощувати цю проблему. Культурні схеми, спрямовані на оволодіння вживанням алкоголю, залежать від різних обставин. Наприклад, важливе значення має розповсюдженість серед того чи іншого народу ензимів ALDH.Так, фахівці з молекулярної генетики пишуть, що «…наявність в генотипі алелей с.143A та с.1510А гена ALDH2 можна розглядати як протектний фактор розвитку алкогольної залежності» [17]. Тому, скажімо, паттерни нашої культури можуть бути згубними для інших народів.

Інша річ – психоактивні речовини, які культурою не освоєні. Внаслідок такого їх вторгнення в повсякденне життя здійснює руйнівний вплив на його порядок. Відбувається злам у відтворенні суспільних інститутів. Особливо небезпечними деякі з цих речовин можуть бути і з медичної дочки зору. Вони можуть швидко і безповоротно руйнувати особистість і її тіло. Отже, вживання таких речовин перетворюється на повільний спосіб самогубства. Через це культура і відторгає подібні речовини.

Я побічно торкнувся дуже складної теми. До того ж вона погано вивчена. Розуміючи небезпеку подібних поверхових розглядів, я звернувся до неї лише з метою показати, чому я надалі при розгляді відповідного блоку результатів опитання буду розрізняти у вузькому сенсі слова власне наркотизм, алкоголізм і залежність від нікотину. Характеристики дослідницького проекту „Повсякденне життя луганського школяра – 2011” та характеристики вибіркової сукупності при опитуванні даються у вступній статті до даного розділу журналу.

В анкеті ситуація з розповсюдженістю наркотизму серед учнів старших класів шкіл Луганська зондувалася за допомогою ряду запитань, які дали можливість отримати достатньо стереоскопічне уявлення про проблему. Загальний розподіл відповідей на пряме запитання про розповсюдженість вживання наркотиків школярами наводиться в Табл. 1.


Таблиця 1


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21

Схожі:

2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconСторінками краєзнавчої спадщини А. Кащенка
За В. Бідновим, “…біографія його – се сторінка з історії, ще не написаної, нашого національного руху на Наддніпрянщині в старі, передреволюційні...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) icon5 квітня 2012 р. Чернівці 2012
Букова віть: Матеріали ІІ міжвузівської студентської конференції, Чернівці, 5 квітня 2012 р. / [Упоряд: М. В. Мандрик, Г. В. Чайка]....
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconБюлетень нових надходжень за вересень 016р. Львів 2016 Природа. Природничі науки
Образ пространства [Текст]: карта и информация / Александр Михайлович Берлянт; рец. А. И. Преображенский. Москва : Мысль, 1986. 240...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconМонографії: Біологія. Algae of Ukraine: Diversity, Nomenclature, Taxonomy, Ecology and Geography. Vol. Chlorophyta /Bilous O. P., Burova (Gerasymova), Wasser S. P.; Tsarenko P. M. et al. /Eds. Petro M
Опубліковано 321 наукову статтю, у т ч. 237 – у вітчизняних наукових виданнях, 84 – у зарубіжних, а також понад 234 публікації у...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) icon2014 рік, з метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconКоростіль Л. А. Інформаційно-аналітичний бюлетень ІІ-ІV етапів Всеукраїнської учнівської олімпіади з хімії. 2011-2012 н р. Суми: рвв соіппо, 2012. 60 с

2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconПлан проведення тижня права з 10. 12. 2012 по 15. 12. 2012 День неділі Захід Відповідальний
Підготовка матеріалів до створення пам’ятки для учнів І батьків «Стоп – насильство»
2 (237) 2012 2012 січень №2 (237) iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка