23 вересня2013р. 140 років від дня народження С. А. Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога



Скачати 186.93 Kb.
Дата конвертації20.03.2018
Розмір186.93 Kb.

-

23 вересня2013р. - 140 років від дня народження С.А.Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога

Народилася Соломія Амвросіївна Крушельницька 23 вересня 1872 року у селі Білявинці, тепер Бучацького району Тернопільської області, в сім'ї священика, пароха села о. Амвросія Крушельницького[1] Походить із шляхетного й старовинного українського роду. У 1873 році сім'я декілька разів переїжджала: спочатку у Осівці, потім Петликівці, деякий час сім'я Крушельницьких жила у передгір'ях Східних Бескид — у селі Тисові на Станіславщині. З 1878 року вони перебралися у село Біла недалеко від Тернополя, звідки вже нікуди не переїжджали. Сестра Ганна також була співачкою.

Про дитячі роки Соломії Крушельницької згадує Марія Михайлівна Цибульська — знайома Крушельницьких:У нас пам'ятають молоду Соломію, як вона вечорами співала в гурті дівчат десь в садку чи на майдані. Вже тоді голос її був сильний, гарний і дуже відрізнявся від інших

У дитинстві співачка знала дуже багато народних пісень, які вона вивчала безпосередньо від селян.

Навчання в Тернопільській гімназії.

Співати почала з юних років. Основи музичної підготовки отримала в Тернопільській гімназії, в якій здавала іспити екстерном. Тут вона зблизилася з музичним гуртком гімназистів, членом якого був також Денис Січинський — згодом відомий композитор, перший в Галичині музикант-професіонал.

У 1883 році на Шевченківському концерті у Тернополі відбувся перший прилюдний виступ Соломії, яка співала в хорі товариства «Руська бесіда». На одному з концертів цього хору 2 серпня 1885 року був присутній Іван Франко, який разом із українськими, російськими і болгарськими студентами та композитором О. Нижанківським, художником і поетом К. Устияновичем мандрував тоді краєм. На концерті був також письменник Павло Думка, родом із сусіднього села Купчинці.

У Тернополі Соломія Крушельницька вперше познайомилася із театром. Тут час від часу виступав львівський театр товариства «Руська бесіда», у репертуарі якого були опери С. Гулака-Артемовського та М. Лисенка. Вона мала можливість спостерігати за грою драматичних акторів К. Клішевської, Ф. Лопатинської, А. Осиповичевої, М. Ольшанського, С. Яновича, А. Мужик-Стечинського.

Навчання у Львівській консерваторії.

1891 року Соломія вступила до Львівської консерваторії Галицького музичного товариства.

Високо оцінили здібності молодої співачки керівництво консерваторії:Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени. Обширної скалі дзвінкий і дуже симпатичний звук її мецо-сопрано, освіта музична, високе почуття краси, принадна поверховість, сценічна постанова, словом всі прикмети, якими обдарувала її природа, заповідаютть їй в артистичному світі найкращу будучість

У консерваторії її учителем був знаменитий тоді у Львові професор Валерій Висоцький, який виховав цілу плеяду відомих українських та польських співаків. Під час навчання у консерваторії відбувся її перший сольний виступ 13 квітня 1892 року, співачка виконувала головну партію в ораторії Г. Ф. Генделя «Месія». 5 червня 1892 року відбувся ще один виступ співачки у «Львівському бояні», де вона виконала пісню Миколи Лисенка «Нащо мені чорні брови».

Перший оперний дебют Соломія Крушельницька виконала 15 квітня 1893 року, зігравши роль Леонори у виставі італійського композитора Г. Доніцетті «Фаворитка» на сцені Львівського міського театру Скарбка. Тоді її партнерами були знамениті Р. Бернгардт та Ю. Єронім. З великим успіхом пройшли також її виступи у ролі Сантуци в «Сільській честі» П. Масканьї.

1893 року Крушельницька закінчила Львівську консерваторію. У консерваторському дипломі Соломії було написано:Цей диплом отримує панна Соломія Крушельницька як свідоцтво мистецької освіти, здобутої взірцевою старанністю і надзвичайними успіхами, особливо на публічному конкурсі 24 червня 1893 р., за які була відзначена срібною медаллю...

На оперній сцені[ред. код]

Поштова марка України присвячена С. Крушельницької, 1997 (Michel 219)

Ще під час навчання в консерваторії, Соломія Крушельницька отримала запрошення від польського Львівського оперного театру, проте вона прагнула української опери, якої на той час не існувало. Для того, щоб продовжити навчання, співачка вирішила їхати до Італії. На її рішення вплинула знаменита італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка в той час гастролювала у Львові.

Восени 1893 року Соломія їде вчитися до Італії, де її вчителями стали знамениті Фауста Креспі (спів) і професор Конті (драматична гра і міміка). Фауста Креспі, яка підготувала не одну знамениту співачку, вважала Соломію найздібнішою з своїх учениць.

Доброю школою для Соломії були виступи на концертах, в яких вона співала оперні арії. Так, на концерті музично-драматичної школи «Л'Армонія» вона проспівала арії з опер «Фауст» Ш. Гуно, «Африканка» Д. Мейєрбера, «Єврейка» Ф. Галеві. О. Бандрівська так згадує про цей період життя Соломії Крушельницької:Виїхавши на дальші студії до Італії, вона розвинула голос у лірико-драматичне сопрано, вирівняне від найнижчих до найвищих тонів... Її голос захоплював силою звуку, дзвінкістю, соковитістю, оксамитовістю, гнучкістю, досконалою вокальною дикцією, віртуозною технікою, благородним тембром, далекозвучністю, ліризмом і драматизмом...

З 1894 року Крушельницька виступає в театрах Львова, завойовуючи симпатії глядачів.

У другій половині 1890-х років почались її тріумфальні виступи на сценах театрів світу: Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі в операх «Аїда», «Трубадур» Д. Верді, «Фауст» Ш. Гуно, «Страшний двір» С. Монюшка, «Африканка» Д. Мейєрбера, «Манон Леско» і «Чіо-Чіо-Сан» Д. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Електра» Р. Штрауса, «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» П. Чайковського та інших.

У 1910 році С. Крушельницька одружилася з відомим італійським адвокатом, мером міста В'яреджо Чезаре Річчоні, який був тонким знавцем музики й ерудованим аристократом. Вони взяли шлюб в одному з храмів Буенос-Айреса. Після одруження Чезаре і Соломія оселилися у В'яреджо. Тут Соломія купила віллу, яку назвала «Саломеа».

В 1920 році Крушельницька в зеніті слави залишає оперну сцену, виступивши останній раз в неапольському театрі в улюблених операх «Лорелея» і «Лоенгрін». Далі своє життя присвятила камерній концертній діяльності, пісні виконувала 8 мовами. Здійснила турне Україною, Європою, Америкою. У 1894–1923 майже щороку виступала з концертами у Львові, Тернополі, Стрию, Бережанах, Збаражі, Чернівцях та інших містах Галичини. Її єднали міцні узи дружби з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, М. Лисенком, Д. Січинським та багатьма іншими культурними діячами Галичини і Наддніпрянщини.

Особливе місце у творчій діяльності співачки займали концерти, присвячені пам'яті Т. Г. Шевченка та І. Я. Франка. Для участі в цих концертах вона часто приїжджала до Західної України.

У 1929 році в Римі відбувся останній гастрольний концерт С.Крушельницької.

У 1938 році помер чоловік Крушельницької Чезаре Річчоні. У серпні 1939 року співачка відвідала Галичину і через початок Другої світової війни не змогла повернутися в Італію.

Соломія Крушельницька у серпні 1939 р. приїхала з Італії до Львова на відпочинок. У вересні розпочалася ІІ світова війна. Внаслідок переділу кордонів Галичина стала частиною Радянського Союзу. Співачка опинилася в дуже складній ситуації: був конфіскований її власний будинок, залишивши їй тільки чотирикімнатну квартиру, у якій вона жила із сестрою Ганною. Артистці, незважаючи на те, що була громадянкою Італії, був заборонений виїзд за межі Радянського Союзу.. Під час німецької окупації Львова С. Крушельницька дуже бідувала, тому давала приватні уроки вокалу.

У післявоєнний період С. Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка на посаді професора, завідувача кафедрою вокалу. Проте її світова слава оперної співачки мало що означала для керівництва консерваторії.

ї викладацька діяльність ледь почавшись, мало не завершилася. Під час «чищення кадрів від націоналістичних елементів» їй інкримінували відсутність консерваторського диплома ,у 1948 році були підготовлені документи для звільнення артистки з роботи з формулюванням у характеристиці «бывшая певица, бывшая знаменитость».

Пізніше диплом був знайдений у фондах міського історичного музею.

Мешкаючи й викладаючи в Радянському Союзі, Соломія Амвросіївна, не зважаючи на численні звернення, довгий час не могла отримати радянського громадянства, залишаючись підданою Італії. Нарешті, написавши заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі, Крушельницька стала громадянкою СРСР. Віллу відразу продали, компенсувавши власниці мізерну частину від її вартості.

Соломія Крушельницька доживала віку у квартирі колись свого будинку, викладала у консерваторії. Узимку там не опалювалося – мусила переносити заняття додому. У характеристиці на неї, що її 1948-го директор консерваторії подав до обкому партії, зокрема, писалося: "Колишня знаменитість. У громадському житті консерваторії жодної участі не бере. Як педагог втратила необхідний для викладача рівень. Як вихователь – аполітична. Бажане переведення на пенсію". В обкомі останнього побажання до уваги не взяли. Може, зважили, що "колишня знаменитість". Звання професора Соломія Крушельницька отримала за місяць до смерті

У 1951 році Соломії Крушельницькій присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в жовтні 1952 року, за місяць до кончини, Крушельницька, нарешті, отримала звання професора.

16 листопада 1952 року перестало битися серце великої співачки. Поховали С. А. Крушельницьку у Львові на Личаківському кладовищі поруч з могилою друга і наставника — Івана Франка.

У 1993 році у Львові іменем С.Крушельницької названо вулицю, де вона прожила останні роки свого життя. В квартирі співачки відкрито меморіальний музей Соломії Крушельницької.



Пам'ять

Сьогодні ім'я С. Крушельницької носять Львівський оперний театр, Львівська музична середня школа, Тернопільське музичне училище (де виходить газета «Соломія»), 8-річна школа в селі Біла, вулиці у Києві, Львові, Тернополі, Рівному, Бучачі (див. Вулиця Соломії Крушельницької).

У Дзеркальному залі Львівського театру опери й балету встановлено бронзовий пам'ятник Соломії Крушельницькій скульптора Ярослава Скакуна. 8 жовтня 2008 року в залі театру «Ла Скала» встановлено скульптурний портрет Крушельницької цього ж автора.[3] Скульптурні портрети співачки створили Л. Біганич, В. Власов, Є. Дзиндра, Я. Мотика, В. Одрехівський , Е. Мисько (Львів), О. Пасіка (Київ).

В 1982 році на кіностудії ім. О.Довженка режисером О. Фіалко був знятий історико-біографічний фільм «Повернення Баттерфляй», присвячений життю й творчості Соломії Крушельницької. Картина заснована на реальних фактах життя співачки й побудована як її спогади. Партії Соломії виконує Гізела Ципола. Роль Соломії у фільмі виконала Олена Сафонова. Окрім того, створені документальні фільми, зокрема «Соломія Крушельницька» (режисер І.Мудрак, Львів, «Міст», 1994) «Два життя Соломії» (режисер О.Фролов, Київ, «Контакт», 1997), підготовлено телепередачу з циклу «Імена» (2004), документальний фільм «Solo-mea» з циклу «Гра долі» (режисер В.Образ, студія ВІАТЕЛ, 2008).

В 1997 році Національним банком України була випущена в обіг пам'ятна монета номіналом у 2 гривні, присвячена 125-річчю від дня народження співачки.

18 березня 2006 року на сцені Львівського національного академічного театру Опери та Балету ім. С. Крушельницької відбулася прем'єра балету Мирослава Скорика «Повернення Баттерфляй», що базується на фактах з життя Соломії Крушельницької. В балеті використовується музика Джакомо Пуччіні.

Відкрито меморіальну дошку й меморіальний музей-садибу Соломії Крушельницької (1963, с. Біла Тернопільського району), діють кімната-музей (с. Білявинці Бучацького району), та музично-меморіальний музей у Львові, встановлено надмогильний пам'ятник «Співучий Орфей» на Личаківському цвинтарі (1978, м. Львів; скульпт. Т. Бриж, арх. Л. Скорик), пам'ятний знак на Майдані мистецтв (м. Тернопіль), випущено марку і конверт, присвячений 125-річчю від дня народження (1997). та ювілей. монету (1997).

1983 на Київській студії художніх фільмів створено фільм «Повернення Баттерфляй» (за мотивами однойменного роману В. Врублевської, режисер О.Фіалко).

1995 відбулася прем'єра вистави «Соломія Крушельницька» (автор Б. Мельничук, І. Ляховський) у Тернопільському обласному драматичному театрі (нині академічний театр). Від 1987 у Тернополі проводять Конкурс імені Соломії Крушельницької. Щорічно у Львові відбувається міжнародний конкурс імені Крушельницької; традиційними стали фестивалі оперного мистецтва.

Пам'ятна монета

Пам'ятник Соломії Крушельницькій у Тернополі

2010 р. відкрито пам'ятник С. А. Крушельницькій у Тернополі.

21 липня 2012 року, в італійському містечку Торре-дель-Лаго, біля м. Віареджо, де протягом липня-серпня 2012 проходить 58-й оперний фестиваль «Пуччіні», відбулося урочисте відкриття бронзового погруддя Соломії Крушельницької (скульптор Руслан Іваницький). Ініціатива встановлення погруддя належить Посольству України в Італії, Міськраді Віареджо, фундації «Фестиваль Пуччіні» та здійснено за підтримки фундації «Сімонетта Пуччіні», УГКЦ в Італії.[4].

Цікаві факти[ред. код]

17 лютого 1904 року в міланському театрі «Ла Скала» Джакомо Пуччіні представив свою нову оперу «Мадам Баттерфляй». Ще ніколи композитор не був так упевнений в успіху… але глядачі оперу обурено освистали. Славетний маестро почувався розчавленим. Друзі вмовили Пуччіні переробити свій твір, а на головну партію запросити Соломію Крушельницьку. 29 травня — на сцені театру «Ґранде» в Брешії відбулася прем'єра оновленої «Мадам Баттерфляй», цього разу — тріумфальна. Публіка сім разів викликала акторів і композитора на сцену. Після вистави, зворушений і вдячний, Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».

Вона була неперевершеною інтерпретаторкою українських народних пісень і все життя пропагувала творчість українських композиторів М. Лисенка, Д. Січинського, С. Людкевича, А. Вахнянина та ін. Крушельницька була високоосвіченою особистістю. Вона володіла польською, німецькою, англійською, італійською, іспанською, російською мовами. Великою творчою дружбою С. Крушельницька була пов’язана з В. Стефаником, О. Кобилянською, Н. Кобринською, М. Лисенком, Д. Січинським, О. Мишугою, Ф. Шаляпіним, А. Тосканіні, Дж. Пуччіні та іншими митцями.

Говорячи про Соломію Крушельницьку не можна не згадати про іншого концертно – камерного співакаФедора Шаляпіна(1873-1938) . Високий співучий бас (basso cantante) величезного діапазону, надзвичайної гнучкості, виразності і краси тембру та новації в оперному мистецтві, особливо в галузі вокальної декламації – забезпечили російському оперному та концертно-камерному співаку Федору Шаляпіну світове визнання і славу.

Виставка, присвячена Федору Шаляпіну, не випадково розташована у Музеї Соломії Крушельницької. Імена цих митців на початку ХХ ст. дуже часто стояли поруч. Кожен відіграв важливу роль в розвитку вокального виконавства. Обидва були найвідомішими оперними співаками своєї епохи. Італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі написав: «На оперних сценах світу початку ХХ ст. царювало чотири співаки: Баттістіні, Карузо, Тітта Руффо і Шаляпін. І лише одна жінка спромоглася сягнути їхніх висот і стати врівень з ними. Нею була Соломія Крушельницька». Можна сказати, що Соломія Крушельницька й Федір Шаляпін були й залишаються еталонами оперного виконавства у своїх країнах.

Крушельницька і Шаляпін були ровесниками. Їхня різниця у віці – всього півроку (Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 р., Федір Шаляпін – 12 лютого 1873 р.). Майже співпадають етапи їхнього життєвого шляху. Вони одночасно здобували музичну освіту (у 1891-1893 р. С. Крушельницька навчалася в консерваторії Галицького музичного товариства у Львові, а Ф. Шаляпін брав уроки вокалу в співака Д. Усатова в Тбілісі), одночасно дебютували на оперній сцені (у 1895 р. С. Крушельницька вперше виступила на сцені театру Скарбека у Львові, Ф. Шаляпін – на сцені Маріїнського театру у Санкт-Петербурзі), одночасно втілювали на оперній сцені свої новаторські принципи. У сезон 1898 р. обидва виступали на сцені Маріїнського театру; в 1909 р. – в Міланському театрі «Ля Скала». Проте, достеменно невідомо, чи були митці особисто знайомими. Збереглася лише одна програма їхнього спільного виступу в концерті у Санкт-Петербурзі і повідомлення про те, що концерт не відбувся.

Якщо ж аналізувати виконавську діяльність обох митців, також можемо простежити «паралелі творчості». С. Крушельницька і Ф. Шаляпін вийшли із середовища, яке не передбачало тої артистичної кар’єри, яку вони здійснили. Шаляпін народився у бідній родині писаря земської управи. Він мав оволодіти ремеслом столяра, палітурника, шевця, або стати писарем, і таким чином заробляти собі на хліб. Життєвий шлях Крушельницької також був визначений наперед. Донька греко-католицького священика, вона мала продовжити сімейні традиції. Проте, силою таланту і переконання, що саме музичний театр є їхнім покликанням, вони перебороли стереотипи свого соціального стану. Обидва митці були не лише талановитими співаками. Крушельницька і Шаляпін були яскравими особистостями, мали сильний характер і прагнення до самовдосконалення. В певний момент обидва зробили вирішальний крок, здійснили свою мрію, досягнувши найвищих вершин у мистецтві.

Громадянська позиція кожного з митців формувалися під впливом певної людини, друга. Соломія Крушельницька впродовж 1893-1905 р. листувалася з відомим галицьким громадським діячем Михайлом Павликом, який вплинув на формування світогляду молодої артистки. Федір Шаляпін у 1896-1899 р., співаючи на сцені Приватної російської опери в Москві, познайомився з письменником Максимом Горьким. Їхня дружба тривала до 1929 р. і також відіграла важливу роль формуванні поглядів артиста.

Символічно, що співпадає навіть соціалістичне спрямування політичних уподобань Крушельницької і Шаляпіна. Громадянська позиція допомагала митцям відстоювати свої переконання. Так, Соломія Крушельницька у 1899-1900 рр., перебуваючи у Варшаві, підтримала рух українських студентів Львова, які відстоювали своє право навчатися рідною мовою і опинилася в центрі політичних протистоянь. Тоді вона захищала своє право бути українкою. Згодом, виступаючи у різних країнах світу, вона завжди називала себе українською співачкою. Федір Шаляпін після революційних подій 1905 р. організовував численні концерти для робітників. Ці концерти охоплювали багатотисячну аудиторію. Зібрані кошти спрямовувалися на потреби робітничих організацій, побудову лазарету. Після революції 1917 р. він брав активну участь в житті оперних театрів Петербурга і Москви, був вибраним членом директорії Великого і Маріїнського театрів (1918 р.), художнім керівником Маріїнського театру. У 1918 р. став першим Народним артистом Республіки.

Виступаючи на оперних сценах багатьох країн, кожен із співаків представляв там власний народ. Проте, вони розуміли, що в першу чергу їхнє призначення – це служіння мистецтву. Тому, коли стояв вибір – або політична діяльність, або оперна кар’єра, кожен з них вибрав мистецтво.

Обидва митці були яскравими новаторами. Крім чудових голосів, вони володіли драматичним талантом, були чудовими акторами. Їхнє розуміння оперного мистецтва абсолютно співпадало, адже опера на початку ХХ ст. перестала бути «концертом в костюмах», а перетворилася в драматичне дійство. За спогадами сестри Соломії Крушельницької Олени Крушельницької-Охримович, «щоб розучити партію, їй досить було тільки переглянути ноти, які вона читала з листа, як читають друкований текст. Напам’ять партію вивчала за два-три дні. Та це було тільки початком роботи над роллю. Головне – осмислити образ, вспівати його... вона мала свій підхід до трактування того чи іншого музичного твору...». Саме тому Крушельницька так захопилася музичними драмами німецького композитора Ріхарда Вагнера. У 1905 р. вона здійснює «революційний» крок: щойно опанувавши італійську школу співу «bell canto», їде до Відня, де під керівництвом професора Йозефа Ґенсбахера вивчає опери Вагнера. Крушельницька була універсальною співачкою, з великим успіхом виступала і в італійських, і в німецьких операх, що суперечило тодішнім традиціям в оперному театрі.

На самому початку кар’єри Шаляпін також пішов наперекір усталеним нормам. Для того, щоб мати більшу свободу для втілення своїх задумів, він, незважаючи на успішний дебют в Імператорському Маріїнському театрі, переходить у Приватну оперу Савви Мамонтова в Москві. Розвитку таланту Шаляпіна у великій мірі сприяло його оточення у Мамонтовському театрі. Він спілкується з істориком Ключевським, музичним критиком О. Стасовим, композитором С. Рахманіновим, художниками І. Рєпіним, В. Полєновим, братами Васнєцовими, І. Левітаном, В. Сєровим, М. Врубелем, К. Коровіним та ін. Щоб максимально правдиво відтворити образи своїх героїв, артист звертається до традицій російського драматичного театру, намагаючись поєднати його з оперою. Характери своїх оперних персонажів артист нерідко запозичує і з образотворчого мистецтва, наприклад образ Іоанна Грозного з опери «Псковитянка» М. Римського-Корсакова він перейняв з картини Васнєцова.

Для правдивого відтворення персонажів для обох митців не було нічого випадкового, всі засоби оперного жанру були спрямовані на розкриття образу (сценографія, пластика, театральний грим, костюми, які також мали смислове навантаження). Ескізи для сценічних костюмів Шаляпіна розробляли видатні російські художники, друзі співака, причому співак і художник були співавторами. Соломія Крушельницька свої костюми замовляла у найкращих ательє в Парижі. Безумовно, вони створювалися під її керівництвом і підкреслювали характер її героїнь. Для прикладу можна привести роль Олоферна (опера «Юдіф» В. Сєрова) у Шаляпіна та роль Аїди («Аїда» Дж. Верді) у репертуарі С. Крушельницької. Працюючи над роллю Олоферна, Шаляпін вивчав стародавні ассірійські барельєфи. Вони допомогли йому в створенні театрального костюму, виборі жестів і поз. Те ж можна сказати і про роботу Крушельницької над образом Аїди, а розкішний стилізований костюм співачки підкреслював, що її героїня не просто рабиня, а донька ефіопського царя. Саме тому музичні критики, аналізуючи виступи обох артистів, співставляли їхнє трактування цих оперних героїв: «”Аїда” Крушельницької була зовнішньо прекрасна і вокально витончена, вільна від будь-яких примітивних ефектів. Її стилізовані жести і рухи нагадували стародавні єгипетські барельєфи. Це, зрештою, був той самий засіб, до якого вдався Шаляпін при створенні образу Олоферна в опері Сєрова ”Юдіф”». (зі спогадів Родольфо Челетті).

Лише починаючи з 1970-х років почалося переосмислення значення обох співаків для розвитку оперного виконавства і в Росії, і в Україні, з’явилися наукові дослідження, які відновили історичну справедливість. У 1984 р., завдяки старанням сина артиста, Федора Шаляпіна-молодшого, прах Шаляпіна був перепохований у Москві. І лише 1991 р. Радою міністрів Російської Федерації йому посмертно було повернуто звання Народного артиста Республіки.

Для відновлення пам’яті про Соломії Крушельницьку велике значення мають праці І. Деркача, М. Головащенка, діяльність Меморіального музею співачки у с. Біла на Тернопільщині та у Музично-меморіального музею С. Крушельницької у Львові. Тож зараз обидва митці займають заслужене місце в історії світового оперного мистецтва.

Джакомо Пуччіні у своєму кабінеті мав тільки одне фото – портрет Соломії Крушельницької. Василь Стефаник нею любувався, Федір Шаляпін – захоплювався. А вийшла заміж співачка за італійського адвоката Чезаре Річчоні й пережила його на 14 років

"Її не можна не любити, як не можна не любити весну," – сказав про оперну співачку Соломію Крушельницьку один шанувальник. Уперше її руки й серця попросили, коли була зовсім юна. Батько семінариста Зенона Гутковського приятелював з її батьком – священиком у подільському селі на нинішній Тернопільщині Амвросієм Крушельницьким. Соломія співала в церковному хорі, виступала в аматорському театрі. Високий, красивий молодий чоловік сподобався дівчині, тож погодилась на пропозицію. Та наречений майже не приділяв їй уваги, до маєтку Крушельницьких навідувався рідко. А одного разу обмовився:

– Як вийдеш заміж, Соломіє, станеш господинею, тоді не буде часу співати. Жінка не повинна займатися музикою, а тим більше виступати в театрі. Це не підходить для неї.

Гутковського дратували її постійні розмови про композиторів і артистів.

– Волію шопу, ніж Шопена, – пожартував якось.

Шопа – сільська повітка для дров. І постійно наголошував, що цирк для нього цікавіший за оперу.

Уже була призначена дата весілля, і гостям розіслали друковані запрошення, батьки готували придане. Коли Зенон поцікавився у Соломії, які обручки купувати, та коротко відповіла:

– Ніяких.

Наречений образився і поїхав геть. Згодом надіслав листа: "Я бачу, що Соломія до мене неприхильна, а отже, справу закінчено". Того дня вона плакала від радості.

Минуло кілька років – і Крушельницька стала зіркою оперної сцени. Перед кожним виступом отримувала від партнерів по сцені листівку з побажанням: "Доброго дня, Лорелеє!" або Ізольдо, Маргарито, Брунґільдо – залежно чию партію виконувала того дня. Ці листівки зберігала у величенькій скрині, що стояла при вході до вітальні.

Після вистав найвідданіші шанувальники прими іноді розпрягали коней з її карети і самі везли співачку від театру до дому. Багачі просили її руки і серця, обіцяючи подарувати власний оперний театр у будь-якому місці планети. Італійський композитор Джакомо Пуччіні мав у своєму кабінеті лише одне фото – портрет Соломії.

Я з тобою ані разу за руку не взявся,

я тобою, як зорею, з землі любувався, –

писав про неї Василь Стефаник.

– За англійською термінологією, це був стопроцентний джентльмен, – казала про Федора Шаляпіна. – Елегантно одягнений, стриманий, запобігливо чемний – це нечувана риса серед співаків, самозакоханих і обмежених мужчин. Те, що я знала про Шаляпіна, анітрохи не в'язалося з його поведінкою під час наших прогулянок і розмов. Він поводився невимушено, його настрої чергувалися – то він видавався неподатливим, то занадто поступливим. У його вдачі приваблювала мене якась здорова сила і стихійність, хист переходити з теми на тему так само легко, як на сцені з низьких нот до високих".

Вони познайомилися 1907-го. Спів Шаляпіна в міланському театрі La Scala так вразив Крушельницьку, що того ж вечора надіслала йому букет мімоз і коротку записку українською мовою. А вдосвіта отримала величезний букет троянд із пропозицією: "Хочу співати з вами".

За кілька годин Шаляпін приїхав до готелю, де жила прима, у кареті, запряженій парою білих коней. 2 год. каталися околицями Мілана. Про спів Федір Михайлович навіть не згадував. Зате кілька разів натякнув, що завтра має їхати до Парижа. Наступного дня прогулянку повторили. Потім ще, і ще раз.

– До Парижа я не поїхав через те, що ваше товариство мені дорожче, – пояснив. – Мої імпресаріо мусять слухати мене, а не я їх.

Знайомі радили Крушельницькій утриматися від спілкування із Шаляпіним. Мовляв, весь вільний час він проводить у товаристві різних жінок. Крушельницька його напряму про це запитала.

– А що робити в чужому місті? – відмахнувся співак. – Але знайомство з вами – це щось інше. Перед вами я можу розкрити всі подряпинки свого серця.

Після того не бачилися два тижні. Шаляпін повернувся так само несподівано, як і зник. Повів Крушельницьку до ресторану. Розпитував про її знайомство з Пуччіні, жартома наспівував уривки з арій Мефістофеля і Дон Кіхота.

– Невже ви не можете повірити, що вами захоплюються не тільки як артисткою, але й як жінкою? – запитав.

Наступного дня Соломія Крушельницька надіслала Федору Шаляпіну листа, що від'їжджає на гастролі до Буенос-Айреса.

З на чотири роки старшим адвокатом Чезаре Річчоні вона познайомилася в суді. 1906-го Крушельницька мала співати в Неаполі, як трапилося чергове виверження Везувію. Щоб добратися до театру, де мав бути виступ, потрібно було проїхати засипану вулканічним попелом ділянку. Соломія Крушельницька відмовилася – випари могли погано вплинути на її голос. Театр подав на співачку до суду – бо ж квитки були розпродані заздалегідь. Завдяки Річчоні вона виграла процес. Знайомство з адвокатом-аристократом і шанувальником музики закінчилося шлюбом. Вони обвінчалися в Буенос-Айресі. Пара була заможною, однак весілля 19 липня 1910 року святкували скромно: короткий сніданок у готелі "Плаза" та менш як десяток гостей – найближчих друзів.

Подружжя оселилося в італійському курортному містечку Віареджо. Там Крушельницька ще раніше купила віллу, яку назвала "Саломеа". "Триповерхова вілла тітки стояла на самому побережжі Тірренського моря, до заходу сонця фронтом, – згадувала її племінниця Одарка Бандрівська. – На партері знаходилися вітальня, кабінет з бібліотекою вуйка Чезаре Річчоні, їдальня і кухня. З їдальні був вихід до городця з квітами і мармуровим столом, при якому літом вечеряють. На першому поверсі була велика кімната з фортепіано і нотною бібліотекою. На стінах картини, портрети тітки пензля видатних італійських художників і фотографії. З великого балкону ми щоденно милувалися красою заходу сонця та морем. Тут же знаходилася спальня тітки Соломії з невеликим балконом, лазничка (ванна кімната. – "Країна") і спальня вуйка Чезаре".

– Соломія не мала дітей, тому дуже любила племінників, – розповідає її внучата небога 73-річна Марта Стернюк. Вона живе у Буенос-Айресі, столиці Аргентини. Минулого місяця на кілька днів приїздила до Львова. – Моя бабця Емілія – наймолодша сестра Соломії Крушельницької, а мій тато – її племінник. Він часто гостював у неї у Віареджіо. Запам'ятав її як дуже дисципліновану жінку. Вілла була на березі моря, щодня ходили купатися. Одного ранку тато прийшов на сніданок в халаті, щоб одразу йти до моря. Соломія натякнула: "Богданчику, ми почекаємо, щоб ти переодягнувся". Іншим разом тато спізнився на обід. Наступного ранку побачив біля ліжка подарунок від Соломії – наручний годинник.

У серпні 1939-го рік тому овдовіла Крушельницька приїхала до родичів. Подалися відпочивати в Карпати. А 1 вересня Німеччина напала на Польщу, до якої тоді входила Західна Україна. Вибухнула Друга світова війна.



– Як почалася війна, ми виїхали до Кракова, – продовжує Марта Стернюк. – Соломія ж лишилася тут. А потім прийшли "червоні визволителі", і виїхати вже було нереально. Відтоді жодних звісток про неї ми не мали. Надсилали телеграми з оплаченою відповіддю – безрезультатно. 1947 року ми оселилися в Аргентині. Тут жила Жозефіна Кано де П'яцціні, скорочено Неґрітта, донька власника театру, в якому виступала Соломія. Вони дуже товаришували, тож Неґрітта радо прийняла нас. Розповідала, що в молодості на кожні вакації їздила до Європи. Подорожували з Соломією. Часто зупинялася в Віареджо. Передала нам гуцульський топірець, який їй колись презентувала Соломія.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

23 вересня2013р. 140 років від дня народження С. А. Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога icon140 років від дня народження С. А. Крушельницької (1872-1952) Класний керівник Кордіс А. О
Осівці, потім Петликівці, деякий час сім'я Крушельницьких жила у передгір'ях Східних Бескид — у селі Тисові на Станіславщині. З 1878...
23 вересня2013р. 140 років від дня народження С. А. Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога iconСценарій математичного ранку до 140-річчя від дня народження
А у скількох справах І починаннях, пов'язаних з розвитком І освітою українського народу, брав безпосередню участь професор В. Левицький...
23 вересня2013р. 140 років від дня народження С. А. Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога iconДо 140 річчя з Дня народження Соломії Крушельницької

23 вересня2013р. 140 років від дня народження С. А. Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога iconМетодичні рекомендації щодо відзначення 140-річчя з дня народження Соломії Крушельницької

23 вересня2013р. 140 років від дня народження С. А. Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога icon140 років від дня народження Джека Лондона (Джона Гріффіта)(1876-1916) зміст

23 вересня2013р. 140 років від дня народження С. А. Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога icon«Соломія Крушельницька відома українська співачка І педагог, заслужений діяч мистецтв урср»
Мета заходу: Ознайомити учнів з життям та творчістю відомої української співачки та педагога, заслуженого діяча мистецтв урср с....
23 вересня2013р. 140 років від дня народження С. А. Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога icon18 жовтня – 145 років від дня народження української письменниці, педагога, фольклористки Євгенії Ярошинської
Чуньків Кіцманського повіту (тепер Заставнівського району) Чернівецької області в сім’ї народного вчителя. До кінця свого життя вона...
23 вересня2013р. 140 років від дня народження С. А. Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога iconНоворічне свято 140 років від дня народження Степана Шухевича
Степана Шухевича (1877–1945), українського політичного та військового діяча, адвоката, письменника
23 вересня2013р. 140 років від дня народження С. А. Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога icon10 вересня – 55 років від дня народження поета, літературознавця, педагога, професора, декана філологічного факультету чну ім. Ю. Федьковича
Захистив кандидатську дисертацію про український верлібр І докторську про віршування Івана Франка. Нині професор кафедри української...
23 вересня2013р. 140 років від дня народження С. А. Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога icon19 лютого – 75 років від дня народження поета, перекладача, журналіста, публіциста, вченого філолога і педагога Богдана Мельничука (1937)
Народився в селі Олешків Снятинського району Івано-Франківської області у селян­ській родині


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка