4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом



Скачати 281,8 Kb.
Дата конвертації22.04.2017
Розмір281,8 Kb.


Панчук Інна Миколаївна

Вінницький державний педагогічний

університет ім. М. Коцюбинського

Інститут історії етнології і права

4 курс, група «Б»
АНТИБІЛЬШОВИЦЬКЕ ПОВСТАННЯ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ

Я. ГАЛЬЧЕВСЬКОГО У 1919-1922 РР.
Панчук Інна

Статтю присвячено, мотивам військовій діяльність, ідейному підґрунті та стратегічним планам отамана підпільного руху Якова Гальчевського в 1919-19922 рр., в боротьбі з більшовиками.



Науковці приділяють недостатню увагу особистості яка постає реальним та єдино можливим чинником історії, бо саме вона продукує певні дії та зумовлює існування тих чи інших сфер суспільного життя та історичної діяльності. В цьому плані історія постає як розгортання внутрішніх можливостей людини, в нашому конкретному випадку – отамана Якова Гальчевського. 

Метою даної роботи є об’єктивне висвітлення антибільшовицького повстання під керівництвом Я. Гальчевського у 1919-1922 рр.

Саме тому вважаємо за потрібне поставити перед дослідженням такі завдання:

- проаналізувати основні мотиви боротьби Якова Гальчевського проти «червоних окупантів», спираючись на джерельну базу – спогади отамана;

- дослідити особливості ідейного спрямування отамана та його судження щодо державності;

- виявити і розкрити перебіг подій 1919-1922 рр., що відбулися в повстанському рухові під проводом Я. Гальчевського.



Ключові слова: отаман, повстанський загін, підпілля, більшовики.
Panchuk Inna

The article is devoted, motives military activities, ideologically motivated and strategic plans chieftain James Galchevsky underground movement in 1919-19922 years., In the fight against the Bolsheviks.

Scientists pay insufficient attention to the individual who raises the real and the only possible factor in history, because it is producing certain actions and determines the existence of various spheres of social life and historical activities. In this respect, history is presented as an expansion of domestic human capabilities, in our case - James Galchevsky chieftain.

The aim of this work is to objective coverage of the anti-Bolshevik uprising led by J. Galchevsky in the 1919-1922 biennium.

That is why we consider it necessary to put before the study the following problem:

- Analyze the main reasons the fight against Jacob Galchevsky "red invaders", based on the source base - memories chieftain;

- Explore the features of the ideological orientation chieftain and his opinions on the state;

- To identify and uncover the events 1919-1922 biennium. Held in the rebel movement led by J. Galchevsky.

Keywords: chieftain, rebel, underground, вolsheviks.
Сьогодення диктує нам інші правила реальності, як підпали під зміни суспільної свідомості та соціальної значущості народних мас як важеля управління державою. У нас з’явилися нові виклики і загрози нашій Незалежності, які і далі перевіряють суспільство на готовність діяти в екстремальних умовах проти східного сусіда, що неодноразово був для молодої української держави як «братом по слов’янській крові» так і запеклим ворогом, окупантом та провокатором з складною технікою політичної гри.

Реалії скрути для держави завжди породжували особистостей, які ставали «пастухами» для простого народу, його провідниками і ідейними натхненниками. Саме така доля спіткала вчителя початкової школи Яко­ва Гальчевського, що прирік своє життя на повстанську боротьбу з «червоними окупантами».

В цей час ситуація складалася як найгірше для України, армія УНР залишала Поділля, а 21 листопада 1920 р. вона перейшла Збруч, вже ніхто не думав про визволення України.

Серед відступаючого війська не було паніки, ніхто не допускав думки про капітуляцію. Всіх охопило вперте бажання в ар’єргардних боях завдати окупанту найболючіших втрат.

Серед таких месників-інтузіастів був уродженець подільського села Гута Літинська (тепер Малинівка Літинського району Вінницької області) – Яків Гальчевський. Простий селянин Літинського повіту Подільської губернії, який закінчив двокласну вчительську школу в с. Майдан-Курилівський, а восени 1913 р. почав вчи­телювати у с. Сахни Летичівського повіту Подільської губернії. В 1916 р. Я. Гальчевського мобілізували до російського війська. Під час служби він закінчив школу прапорщиків. Був направлений на фронти Першої світової війни, де дослужився до штабс-капітана. Після демобілізації Яків повернувся до педагогічної діяльності, з кінця 1917 р. вчителював, зго­дом завідував школою у с. Бруслинів, що неподалік рідного села. В листопаді 1918 р. Я. Гальчевський взяв участь у антигеть­манському повстанні1, а навесні – восени 1919 рр. – на чолі повстансько­го загону чисельністю 150 осіб у боротьбі з більшовицькою владою в районі с. Гриш­ки, що на Летичівщині2. В листопаді 1919 р. Я. Гальчевський призначе­ний командиром чоти 1-ї Запорізької дивізії3. Ймовірно через потребу розуміння строкатих політичних баталій Я. Гальчевсь­кий вирішив збагатити свої знання, наслідком чого було нетривале навчання на початку і в кінці 1920 р. на правничому факультеті Кам’янець-Подільського університету4.

Цей простий виходець з народу потім писав: «…дні і ночі продумував над тим як себе забезпечити від загину і як дати окупантам з весною прочухана.»

Ці слова були людини з колосальним військовим досвідом за спиною, адже під час протигетьманського повстання Яків Гальчевський вже був отаманом Літинського куреня. Потім переходить у підпорядкування отамана Волинця, разом з яким у лютому 1919 р. вирушив на Північний фронт у розпорядження отамана Оскілка. На Волині він приймає командування 61-м ім. Симона Петлюри піхотним полком. У травні 1919 р. Яків Гальчевський прибуває на станцію Броди, до штабу Дієвої Армії. Від Симона Петлюри отримує завдання - напередодні контрнаступу 1-го Запорізького Корпусу та галицьких частин - провести в запіллі Красної армії низку диверсійних акцій. Гальчевський вертається в Літинський повіт, де починає наново формувати загін1.

З перших же кроків на своїй - отаманській - стежині Гальчевський виявляє себе лютим і непримиренним ворогом російського більшовизму, він навіть в своїх спогадах відверто виражає відразу «жидівсько-московським чекістам»2. Він вже «добре усвідомив, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені»3.

Не важко зрозуміти, що однією із причин ворожості до більшовизму була особиста образа і відчуття несправедливості в подальшому від російських порядків, так він пише: «…молодшого брата, якого забили невинно лише за мене, (жидівський комісар, що виконував екзекуцію, казав: «це одна кров») — я не міг забути. З того часу огорнула мене одна жадоба: помсти і то помсти не до тих, що безпосередньо брали уділ в розстрілі і грабунку, а до цілої червоної зграї, яка окупувала Україну..4»

Але відчуття особистої помсти відійшло на другий план перед намаганням відвернути кривди завдані народом. Так, Гальчевський міг помститися батькові вбивці свого брата – балинському корчмареві Хаїму Бурґу. Козаки підбивали Якова вчинити розправу над ним – на тій же підставі, що «це одна кров». «Сензюк хотів навіть вступити до клятого жида й пригадати йому подле звірство. Але я не дозволив, – писав у своїй мемуарній книзі «Проти червоних окупантів» Яків Гальчевський. – Ми є месники за всі кривди, заподіяні нашому народові, особистих ворогів залишаймо поки-що у спокою. Не міг я зрештою мститися на родичах вбивника, хоч «то одна кров»…»1

З самого початку отаман є відвертим прихильником Польської сторони. Ще коли в квітні 1920 р. Гальчевський і Шепель увійшли в контакт із галичанами (з частинами колишньої УГА) і перед польською офензивою, з двома бригадами галичан і повстанцями зліквідували фронт Богунівської і Таращанської дивізій: всі комісари були ними розстріляні. Між ними і більшовиками йшли вперті бої. Саме тоді Яків Гальчевський скористувався допомогою польської сторони до якої ставився прихильно. Сам він писав «Прийшли польські війська: нас і галичан було обеззброєно, – повстанцям був даний наказ розійтись по домах2

Коли ж польська сторона відвернулася від повстанців, Гальчевський зазначив: «Після відвороту поляків нам було дуже трудно, бо населення явно співчувало большевикам, поки ті не далися взнаки. Тоді знову повів я повстанчу роботу проти червоних. Під час відвороту большевиків з-під Варшави знищено дотла мою оселю, брата Федора, який ні до чого не мішався, розстріляно після знущань; навіть робітників-селян повбивали. Одна мати спаслася втечею.»3

Характеризуючи настрої що панували в його формуваннях отаман зазначав, що в повстанчих відділах був український елемент безсумнівно ідейний. Може, були одиниці малосвідомі початково та при постійній праці і впливі провідних одиниць і менше свідомі робилися ідеалістами й фанатиками боротьби за національну Україну.

Ці настрої підкріплювалися адекватною відповіддю на насильство ворога, що породжувало цілком адекватні дії.

Щоб зрозуміти такий ворожий настрій і жагу до помсти Якова Гальчевського потрібно навести приклад його партизанської епопеї, який навів у своїй книзі «Національні спецслужби в період Української революції 1917 – 1921 рр. (невідомі сторінки історії)» доктор історичних наук Володимир Сідак.

«Кожному з нас розстріляно кого-небудь близького, рідного… – писав Яків Гальчевський. – У мене є козак. Два роки вже зі мною. За його повстанчу діяльність більшовики в серпні 21 року застрілили його брата Давида. Цього року піймали сестру Оляну; питаючи за Ониська, катували її, насилували, живою засипали в яму, яку вона сама собі викопала. Вона нічого не казала, бо нічого не знала; забрали її в губчека, де розстріляли, за що? Є козак Гриць Осидчук, з 19 року в повстанні: йому за нього розстріляли сестру і старого батька. В с. Літинці 4 брати Антонюки в повстанні з 19 року. Торішнього року в серпні їхнього батька Гриця Антонюка, питаючи за синів, мучили: поодрізували вуха, носа, очі викололи, по суглобах розбирали руки, обрізали губи, язика вирізали і шаблюкою в горло закололи, вивезли за село і затоптали в болото і наказали не ховати мученика. Коли поїхали кати, все село почало голосити, але боялось ховати. Тоді прийшли сини, збили домовину в своєму садку і там сховали мученика за Україну, без попа і хреста»1.

Так, Гальчевський був жорстоким чоловіком. «Це був час, – писав він, – коли всіх майже большевиків я із своїми козаками пускав у «розход» особисто, щоб їхня якнайбільша кількість зустрілася «там» із моїм братом! Коли мені приходилося стріляти якого комуніста, то обов’язково він діставав кулю в ніс, де брови сходились: в це місце, після страшних мук, жид Хаїм Бурґ із нагана застрілив мого молодшого й єдиного брата2.

Агресивний напрям боротьби у діях Войнаровського спостерігався уже взимку 1921-1922 рр., хоча повстанці утримались від активних дій, але влаштовували поодинокі напади, займалися організаційною роботою та вербуванням селян до загону. Гальчевський налагодив відносини з підпільним організатором повстання у Летичівському повіті Павлом Степановичем Коноплянком1 (Конопенко, Помста Лютий)2. В ніч на 1 січня 1922 р. загін Гальчевського здійснив напад на с. Майдан Савин Літинського повіту, що на Поділлі3.

Про свою діяльність в цей час сам отаман пише: «Найчастіше діяли ми, українські повстанці, під покровом ночі малими гуртами, атакуючи по черзі знані об’єкти: штаб, телефонічну централю, варту, касарні, черезвичайку, міліційну станицю, всеобуч, ревком та інші установи, що ними большевики тримали в ярмі Україну. До приватних мешкань повстанець, щоб не розпорошуватись, не повинен без наказу заходити. Тільки на виразний наказ можна зайти до дому, щоб витягнути з нього якусь важну большевицьку рибу, зайти до в’язниці і визволити політичних в’язнів. Криміналістів (кримінальників. – Ред.) треба залишати під замком, як тих, що їх кожна влада мусить замикати. Акти у штабах Чека, ревкому й інших важних урядах треба конче забирати, бо вони – це найкраще джерело інформацій про ворога, своїх патріотів і зрадників. Військове майно обов’язково брати, але в міру, не переладовуватись. Чого не можна забрати, треба знищити. Побажано палити перед відходом військові об’єкти: вогонь вночі має свою психологічну силу і мову, а пізніше свої і вороги довго ще будуть оглядати пожарища та з острахом згадувати і думати про тих, що таку помсту на комуні заподіяли…4

Наша засада була: ніколи не перебувати вдруге на цьому самому місці, де ми вже раз були й ніколи не робити на одному місці постою довше, як один день…»5

8 лютого загін Орла був на базі в с. Майдан Стасів, де затримав чотирьох більшовиків з однієї із продподаткових груп Олександрова (т.з. латиських службовців)1. Того ж дня повстанці вбили і таємного більшовицького агента і попрямували на хутори між с. Багринівці й Голенищево 2. За це латиські червоноармійці розстріляли 9 мешканців с. Майдан Стасів.

Визнаючи свою помилку, повстанці попрямували до Слобідських хуторів Вінницького повіту3. В районі м. Янів та с. Каміногірка повстанці іноді на добу мали близько десятки сутичок з червоноармійцями.

Окрім цього як військовий фахівець Гальчевський від самого початку організував ефективну розвідку та контррозвідку. Його поінформованість вражала навіть близьких товаришів. Він завжди знав, що і де відбувається, бо скрізь мав своїх інформаторів: на залізниці і телеграфі, в ревкомах і «комбідах», навіть у військових частинах та ЧК. Особливу увагу він надавав викриттю і знищенню «сєкрєтних сотрудніков ЧК»… Він не шкодував винагород для місцевого єврейського населення. І євреї справно збирали для нього інформацію. Розуміння особливої ваги розвідки і контррозвідки оберігало життя отаману та його козакам.4

1 березня Орел разом з помічниками Добровольським та Ковбасюком приїхали в с. Майдан Вербицький до підполковника Коноплянка, який працюючи на лісозаготівлі, зібрав відомості про більшовиків тієї місцевості. Відтоді між ними зав’язалась тісна співпраця5. Тоді загін стояв в лісі неподалік села й розігнав всіх продподатківців6. В ніч на 4 березня повстанці вбили голову Білецької сільської ради, 8 березня – червоноармійця біля Сахнівських хуторів, 11 березня – декількох чекістів в с. Гавриків1. В середині березня загін Орла, розділившись на групи, здійснив напад на с. Бохни, де взяв в полон 70 курсантів артилерійської школи (комуністів було розстріляно, решту відпущено). Із захоплених чотирьох гармат повстанці відкрили вогонь по м. Летичів та с. Вербка, де знаходились червоноармійські частини. Залишивши частину повстанців разом з Ковбасюком та Добровольським, Орел з кіннотою відбив атаку понад трьох сотень червоноармійців з Летичева. Далі загін попрямував до с. Майдан Голенищівський – ст. Комарівці – Вахнівка – Гнівань – Микулівці – Літинка. Під час рейду вдалось збільшити кінноту повстанців до 82 осіб 2.

23 березня кіннота Орла вирушила в с. Майдан Кожухівський, де атакувала

червоноармійців 9-го кінного полку. Після 10- хвилинного бою майже всіх червоноармійців було вбито. Повстанці забрали їхній обоз та зброю і поїхали через с. Каміногірка – Яцківці – Уладівка – Педоси – Осичок. Там до Гальчевського приєднався Коноплянко, і повстанці вступили в бій з червоноармійськими 11 та 12 кінними полками. Далі загін Гальчевського попрямував у Кипорів Яр3.

Таким чином, в березні 1922 р. у Літинському повіті у відповідь на червоний терор отаман оголосив продпрацівникам чорний терор.

1 квітня 1921 р. в лісі (Кипоровім яру), біля с. Слобідка, що неподалік від с. Бруслинів, відбулася перша повстанська нарада на базі 13 повстанців. На ній Гальчевського було обрано отаманом під прізвиськом «Орел». У документах радянсько­го періоду зафіксовані й інші прізвиська «Голь­чевський», «Орлик», «Орлов», «Орловський» 1.

В квітні 1922 р. за сприянням підпільної організації Миколи Димінського загін Гальчевського здійснив напад на підрозділи 24- ої артилерійської дивізії Червоної Армії, яка розташовувалась в с. Бохни2. Це сталось 5 квітня. Близько 80 повстанців Гальчевського взяли в полон декількох червоноармійців та близько 20 коней. Але поблизу села їх наздогнав інший червоноармійський загін. В сутичці з ним повстанці втратили захоплених коней та шість тачанок3. 10 квітня загін Орла чисельністю близько 100 осіб здійснив напад на с. Зоновиці, а наступного дня завдав поразки кінному взводу міліції. Поранивши одного міліціонера, повстанці захопили 10 коней. 16 квітня, на Великдень, в Бруслинові, Яцківцях, Пеньківці та інших селах відділ Орла, оперуючи групами, вбив 45 сексотів та 10 офіцерів штабу 10-го червоноармійського полку4. 17 квітня загін Гальчевського здійснив напад на с. Майдан Гразовський та Бруслинів. В останньому розстріляв співчуваючих більшовикам п’ятьох осіб.

18 квітня загін Орла в с. Майдан Супрунівський взяв у полон двох курсантів 74 піхотного полку Червоної Армії. Згодом одного з них було знайдено вбитим у колодязі5.

Така розгалужена територія діяльності загону Я. Гальчевського була зумовлена його авторитетом, через який до його загону записувало­ся чимало активістів. Він розкривав їм ідейні засади та тактику повстансько-партизанської боротьби, критикував більшовицьку систему. Повстанці вистежували і вбивали більшовиків та співчуваючих їм, вступали у бої із сило­вими структурами більшовицької влади, за­хоплювали населені пункти повітового зна­чення1.

Наприклад, 16 серпня 1922 р. повстанці Гальчевського зайняли містечко Зіньків. Їх чисельність складала 50 осіб. Одно­часно 17 бійців здійснили напад на с. Пирогівці і попрямували до Пархомівців. Ще інша частина загону Гальчевського в складі 40 осіб того ж дня здійснила напад на с. Кам’яногірка Літинського повіту. 17 серпня отаман Галь­чевський разом із 30 вершниками здійснив на­пад на місто Бар. За допомогою телеграфу він передав повідомлення начальнику політвідділу Подільської губернії: «Був на ст. Бар, бачив Начсноба, окалечив 80 мільйонів карбованців і дав дулю. Відомий Вам Орел. Скоро побачимось у вас на ст. Журавлівка» (цитата мо­вою оригіналу). Надвечір того ж дня в тому ж складі загін Гальчевського здійснив напад на залізничну станцію с. Сербинівці. Звідти отаман Гальчевський продовжив телеграфувати: «Я Орел іду далі. Прошу переместить 24 кав­полк в район Гайсина. Почему Вы не прибыли в назначенное место. До свидания. Обязанный Вам Орел, Командир партизан на ст. Сербиновцы» (цитата мовою оригіналу)2. Вказані звернення Гальчевського до більшовиків свідчать про його загравання із чинною владою, небажання з нею миритися чи остерігатися її. А це свідчить про готовність Якова Гальчевського і його повстанців піти з життя жахливою смертю. Це ж можна сказа­ти і про рядових членів КП(б)У, яким довелося стати опонентами цього повстанського ватаж­ка. Після повстанських справ вечорами, щоб повстанці не нудьгували, «Орел» розповідав їм про Б. Хмельницького, І. Мазепу, У. Кар­малюка тощо, організовував співи і танці 3.

19 квітня повстанці Гальчевського в складі 70 шабль та 40 штиків пройшли с. Медведівка – Майдан Вербицький, наступного дня – Дяківці (тричі атаковані загоном 2-ої Черкоздивізії: втратили 18 осіб) – Майдан Стасів4. 20 квітня підрозділ Орла в складі 20 шабель в с. Кожухів стратив п’ятьох міліціонерів. 23 квітня біля с. Миколаївка він вступив в бій з 2-ою дивізією Червоної Армії, внаслідок чого було вбито чотирьох червоноармійців. Далі загін Орла розділився на маленькі групи1. 24 квітня група Гальчевського чисельністю 15 шабель здійснила напад на с. Гушинець Літинського повіту2, де взяла у полон двох червоноармійців3. А 28 квітня 30 повстанців розігнали бойову групу першого червоноармійського полку і захопили кулемет системи «Льюїса»4. За іншими даними, загін Гальчевського біля с. Кожухів Літинського повіту здійснив напад на розвідку 9-го Червоного козацького полку5. 30 квітня кіннота Орла була в с. Миколаївка, куди надійшов червоноармійський полк. В силу збігу випадкових обставин червоноармійці та повстанці поділились на дві частини. Не змігши об’єднати повстанців, сам Орел опинився поміж частинами загону червоноармійців, до того ж під обстрілом своїх же бійців, але зумів прорватись до останніх. Втрати повстанців були незначними6.

1 травня 1922 р. в лісі біля с. Майдан Вербицький Летичівського повіту відбувся з’їзд командирів повстанських загонів Поділля. На ньому був створений губернський штаб повстанського руху на чолі з Гальчевським (комендант Подільської повстанської групи), а повстанське військо поділено на десять округів та загонів, які одночасно діяли по всій губернії, щоб дезорієнтувати чекістів під час каральних рейдів. На нараді були представники повстанців з Летичівщини: П.Погиба (згодом призначений помічником коменданта та суддею надзвичайного суду), Г.Кохан (комендант штабу і начальник розвідки, прокурор). Помста Лютий був призначений начальником штабу групи, яка включала дві сотні О. Грабарчука та І. Рароги1. Деякі делегати роз’їхались самостійно, а для шести делегацій Орел виділив супровід з 10 осіб до їх районів дислокації.

Того ж дня загін Гальчевського чисельністю 300 шабель біля с. Яблонівка Летичівського повіту захопив у полон чотирьох червоноармійців 24 артилерійської дивізії, яких згодом звільнив з попередженням для усіх більшовиків та червоноармійців: «До 15 травня вбивати нікого не будемо, а після 15 травня почнемо безжальний терор!».

На з’їзді групи під керівництвом Добровольського не було2. 2 травня вона чисельністю 25 шабель дислокувалась в селах навколо північної частини м. Літина і того ж дня зайняла с. Майдан Літинський3. Але після цього Добровольський пішов у м. Літин до коханки і добровільно здався чекістам, а його повстанці прибули до Орла 4.

5 травня загін Гальчевського в складі 60 вершників і 25 піхотинців у Дяковецькому лісі завдав поразки підрозділу червоноармійців 9-го полку5, за даними Гальчевського – кінним загонам 10 та 11 полків Червоної Армії6. Після цього повстанці попрямували до сіл Сахнівка – Майдан Вербицький – Бохни та Вовковинецькі хутори – Згар – Кориченці – Галузинці – Гермаки – Явтухи. Під час походу Орел відправив кур’єрів до загону Карого та Волинської повстанської армії, а також об’єднав групи, які супроводжували делегатів з’їзду7. В ніч на 8 травня 20 повстанців (мабуть, розвідка) Гальчевського здійснили напад на с. Женишківці, після чого попрямували на Нову Буду8. 9 травня загін Орла під виглядом червоноармійців прибув до с. Комарівці, де дислокувався загін отамана Якова Галюка (Голюк, Байда) чисельністю 30 осіб. Останній, злякавшись, відступив у ліси і лише наступного дня приєднався до повстанців Орла (загальна чисельність близько 190 осіб). Надвечір 10 травня, взявши підводи та добровольців з с. Ходацька Слобідка та Ходаки, загін Гальчевського здійснив напад на цукровий завод та кооператив м. Ялтушків1.

Після цього піхота з награбованим майном пішла в с. Ходакська Слобідка, а кіннота – в с. Підлісний Ялтушків, де пограбувала економію. Остання в складі ста осіб мала на озброєні два кулемети, гранати, гвинтівки. При цьому одинадцять осіб кінноти були одягнуті в будьонівську форму й видавали себе за червоноармійців 210 полку. Оскільки до м. Ялтушків наближались червоноармійці з ближніх районів, повстанська кіннота попрямувала у с. Ходакська Слобідка, де її чекала піхота в складі 200 осіб разом з награбованим майном. Дізнавшись, що у с. Ходаки перебували червоноармійці, кіннота, відвертаючи їх увагу, попрямувала у м. Зіньків, а далі в с. Бебехи2. 12 травня Орел залишив отамана Галюка (призначений комендантом 1-ої Подільської кінної бригади, трохи згодом Орел визначив діяльністю його загону Летичівський, Кам’янецький, Проскурівський та Могилівський повіти), збільшивши його загін до 52 вершників3. 13 травня, мабуть, загін Галюка розпочав рух у напрямку м. Деражня – с. Кориченці – Комарівці – Стара Гута – Сахни (16 травня, а 17 травня здійснив напад на загін 10-го кавалерійського полку) в районі Майдан Літинський – Кусиківці – Майдан Грузький – Пиківська Слобідка – Зіньківці – Майдан Вербицький. Біля Сахнівського Майдану повстанці вступили в сутичку із загонами 9 та 10 червоноармійських полків, внаслідок чого втратили половину кінноти та десять піхотинців4.

В складі 100 осіб Орел пішов на Барські хутори, де зустрівся з місцевим загоном Лиховського, якому наказав збільшити чисельність до 100 осіб1.

Після цього загін Гальчевського попрямував в с. Шпиченці (атакував 60 червоноармійців, забравши у них кулемет системи «Максим») – Вовковинецькі хутори – Буцнівський Майдан – район Монастирка та Літинського Майдану.

Там 20 травня повстанці були атаковані червоноармійцями. З боями вони відступили до Дяківецького лісу, але прорвавши фронт, Орел повернувся в ліс біля Літинського Майдану. Тоді 120 червоноармійців було вбито, а 100 поранено. 21 травня повстанці Орла привезли отамана Хмару (Семен Харченко), який два тижні тому повернувся з Польщі. Зустріч відбулась на хуторі біля с. Буцни. Хмара визнав командування Орла. Незабаром загін Орла здійснив напад на м. Летичів і звільнив в’язнів, попередньо покаравши чекістів. 10 в’язнів Орел прийняв до загону і попрямував через с. Буцни у Вовковинецькі хутори, звідти – на Барські хутори та в с. Комарівці, де після вдалого бою з червоноармійцями об’єднався з загоном Галюка2.

Невдовзі під тиском 1-ої дивізії Червоного Козацтва повстанці Орла відступили до Зіньківського лісу. Там повстанці прийняли бій.

Далі вони розділились: загін Галюка попрямував до Кам’янецького повіту, а Орла – Проскурівського. В с. Пашківці Орел покарав представників Пашковецької республіки, які чинили опір війську 2-го Зимового походу і відправився в район Межибожа3.

5 червня 1922 р. загін Гальчевського в складі 120 осіб дислокувався в с. Майдан Стасів, звідки вирушив двома групами: перша – до с. Березівка, друга – до с. Майдан Голенищевський4. 6 червня, ймовірно, бійці Галюка здійснили напад на м. Віньківці, після чого попрямували до с. Осламів1. Тоді ж загін Гальчевського здійснив напад на с. Лозни, 7 червня – на Комарівці , 8 червня в складі 130 шабель – на м. Вовковинці, де вбито сім радянських службовців, 16 червня – на с. Уладівка. Далі загін попрямував до сіл Пиківська Слобідка – Оселінки – Лисогірка – Теси. В останньому селі він потрапив у засідку червоноармійців і, втративши кулемет та вісім коней, розділився на декілька груп2.

Вмотивовані дії Гальчевського викликали небувалий успіх, а відтак і кар’єрне зростан­ня. У вересні 1921 р. він отримав усне призна­чення на посаду командуючого повстанськи­ми загонами 6-го повстанського комітету, а 1 травня 1922 р. став комендантом Подільської повстанської групи, а 20 серпня 1922 р. – ко­мандувачем усіма повстанськими силами Правобережної України. Проте під впливом натиску численних з’єднань червоноармійців, 2 вересня разом із 60 повстанцями Гальчевсь­кий перейшов польський кордон3.

До м. Гусятина повстанці прийшли з піснями. Там поляки обеззброїли відділ і 5 ве­ресня залізницею відправили до табору у м. Стрілкове.

В останні роки своєї отаманської епопеї Яків Гальчевський воював не стільки за волю України, скільки за її честь та честь української зброї. За гідність пораненої Батьківщини.

«Я знав, – говорив він у березні 1921 р., – що новий повстанчий рух, який буде мною викликаний, не матиме виглядів на позитивні наслідки, особливо для учасників повстання.

Яків Гальчевський впродовж своєї діяльності звертався до національного питання – створення власної самобутньої української держави, яку за його поглядом «з периферій ми …не створимо, окупантів не проже­немо, але, з іншого боку, не згинемо безславно, як барани, а зі зброєю в руках – по-козацьки. Дамо криваво відчути зайдам та своїм песиголовцям, які злигались з комунарами, що ще не все завмерло. Правда, пропаде чимало наших, згине багато невинних людей, але… кожна нова жертва – цеглина в наш національний будинок, бо ніколи людська кров не ллється марно!»

І навіть розуміючи без результативність намагання створення України, оскільки військова міць на тей час була занадто ница для боротьби за власну державу з більшовицьким ігом, Гальчевський прагне завдати як найбільшої шкоди ворогові, залишити слід який не забудеться народом.

Цікаво порівняти цю настанову подільського отамана з позицією Симона Петлюри, який у вересні 1922 р. під час зустрічі у Варшаві з отаманами Яковом Орлом-Гальчевським та Семеном Хмарою-Харченком говорив, що у боротьбі проти окупанта «не треба ні перед чим зупинятись», що «кожна жертва, яка впаде на ґрунті національного руху з рук ворога, дасть користь», піднесе національну свідомість українського народу. «Та кров, – казав Петлюра, – яку розливають через свій терор большевики на очах цілого українського села, їм нічого доброго не принесе… Бо в кожному селянинові, не дивлячись на соціальний стан, чи то бідний, чи багатий, зродиться ненависть до большевиків, і він, зрозумівши, які приятелі для нього москалі, ніколи тої крові не забуде».

Все ж перемогти Росію без Української армії, яка вмирала за «приятельськими польськими дротами», лише одними партизанськими загонами було неможливо. Та гори трупів червоних, які отамани лишали на своїх повстанських шляхах, піднімали престиж України в очах окупантів, а селянам давали надію на відновлення української влади.

Саме в цій ситуації, що була в Україні на поч. ХХ ст. роль одної людини постає реальним та єдино можливим чинником історії, бо саме вона продукує певні дії та зумовлює існування тих чи інших сфер суспільного життя та історичної діяльності. В цьому плані історія постає як розгортання внутрішніх можливостей людини. Все, що відбувається в історії, насичене людськими прагненнями, інтересами, зусиллями, стражданнями та ін. З іншого боку, історія спеціалізує людину, і остання постає завжди як людина певної епохи, певного історичного типу суспільства, саме таким був отаман Яків Гальчевський.

Тому не можливо переоцінюючи його роль в історії України як лицаря, патріота, героя, атланта, віри українців у Батьківщину, адекватного свідка тогочас­них подій, слід і надалі популяризувати його ім’я, адже ця постать легендарна й по праву заслуговує на добре вшанування.

Так 30-го листопада 2013 р., у суботу, в селі Малинівка Літинського району Вінницької області відбулося відкриття пам’ятного знаку видатному борцю за українську державність, герою національно-визвольних змагань 1917-20-х років ХХ століття, полковнику армії УНР, легендарному отаману Орлу Якову Гальчевському.



А ще раніше - влітку 2001 р. в с. Сахни (Хмельницька область, Летичівський район) одиному із центрів Подільської повстанської групи Якова Гальчевського. обласна організація Української республіканської партії під керівництвом Богдана Теленька за сприяння місцевої влади насипала високу могилу і поставила на ній великий дубовий хрест, вмонтувавши меморіальну плиту з таким написом: «Борцям за Українську державу світлої пам’яті отамана Якова Гальчевського подільських повстанців-сахнівчан, які полягли за волю рідної землі».
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Вовкодав В. Яків Гальчевський – народний герой (1897-1943 рр.) // Тези доповідей і повідомлень п’ятнадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця: Б. в., 1996. – 183 с.

  2. Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів : в 2 ч./ Я. Гальчевський-Войнаровський. – Краків:Українське видавництво, 1941. – Ч. 1. – 205 с.

  3. Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів : в 2 ч./ Я. Гальчевський-Войнаровський. – Краків:Українське видавництво, 1941. – Ч. 2. – 261 с.

  4. Державний Архів СБУ у Хмельницькій області, ф. Р-6193, спр. 26404, дело по обвинению Марчевского-Мотрука И., Вишневского-Габовича и др. (24.05.1927 р.), 226 арк.

  5. Державний архів Управління СБУ в Хмельницькій області, ф. Р-6193, спр. П-25891, карна справа у звинуваченні Ковальчука Т.І., Максименко Т.Т., Сидоренко П.А, Фіщука В.П., у 5 т., т. 4, 589 арк.

  6. Державний архів Управління СБУ в Хмельницькій області, ф. Р-6193, спр. П-25979, карна справа у звинуваченні Трофимчук Ф.М. та ін., 438 арк.

  7. Завальнюк К. Лицарі волі. Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-ті рр. XX ст.) – Вінниця: Логос, 2000. – 268 с.;

  8. Завальнюк К.В. Матеріали до біографії Я.В.Гальчевського (за документами Держархіву Вінницької області) // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи. Науковий збірник. – Кам’янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002. – С. 225-230.

  9. Коваль Р. М. І нарекли його отаманом Орлом [Електронний ресурс]. — Режим доступу: // http://unknownwar.info/-----_685/?p=5

  10. Коваль Р. М. Повернення отаманів Гайдамацького краю. - К.: “Діокор”, 2001. – 320 с.

  11. Коваль Р. М. Отаман святих і страшних/ Р. Коваль. – К.: Просвіта, 2000. – 288 с.

  12. Коваль Р. М. Яків Гальчевський-Орел, отаман Подільської повстанської групи [Електронний ресурс]. — Режим доступу: // http://unknownwar.info/-_671/

  13. Красносілецький Д. Антибільшовицький рух селян в правобережній частині УСРР у 1920 – 1924 роках/ Д. Красносілецький. – Хмельницький: ХНУ, 2009. – 275 с.

  14. Красносілецький Д. П. Антибільшовицький селянський повстанський рух Якова Гальчевського на Поділлі в першій половині 1922 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: // https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=3&cad=rja&uact=8&ved=0CC8QFjAC&url=http%3A%2F%2Flib.chdu.edu.ua%2Fpdf%2Fnaukpraci%2Fhistory%2F2006%2F48-35-21.pdf&ei=dn09VMX0B87oaOf_gMgI&usg=AFQjCNHvSDBO7x76Wr1qXNZJmTKb-mvo2w&sig2=Dr6LhdOxOnImy7vrZxtEPQ&bvm=bv.77412846,d.d2s

  15. Красносілецький Д. Педагогічний фактор у житті Якова Гальчевського / Д. Красносілецький // Педагогічний дискурс: зб. наук. праць / Гол. ред. І.М. Шоробура. – Хмельницький: ХГПА, 2012. – Вип. 11. – С. 150–155.

  16. Красносілецький Д. П. Політична «гра» опозиціонера КП(б)У Якова Гальчевського [Електронний ресурс]. — Режим доступу: // http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_ FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Grani_2013_11_6.pdf

  17. Кульчицький Ю. Шаблі з плугів: Український повстанський рух у визвольних змаганнях (1917 – 1926 рр.) / Ю. Кульчицький. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2000. – 260 с.

  18. Леськів І. Повстансько-підпільна боротьба Якова Гальчевського на Деражнянщині / І. Леськів // «Деражнянщина: минуле і сучасне» : матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції, 21 березня 2013 р., м. Деражня, Україна / Ред. кол. Баженов Л.В., Єсюнін С.М. [та ін.]. – Хмельницький: ПП Мельник А.А., 2013. – С. 249–257.

  19. Рибак І.В., Красносілецький Д.П. Антибільшовицький повстанський рух на Поділлі під проводом Я. Гальчевського: географія і хроніка подій // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи: Науковий збірник. – С. 231.

  20. Руцький М. Яків Гальчевський і антибільшовицьке повстання на Поділлі // Система. – Нетішин: Вид-во ТОВ.

  21. Сліпченко В.А. КП(б)У – організатор розгрому куркульсько-націоналістичної контрреволюції в 1921-1923 рр. // Із історії Комуністичної партії України: Зб. статей. – К.: Вид-во Київського держ. ун-ту, 1959. – Вип. 2.

  22. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГОУ). – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 1305.

  23. Яків Гальчевський-Орел, отаман Подільської повстанської групи [Електронний ресурс]. — Режим доступу: // http://unknownwar.info/---------_671/?p=1

1 Коваль Р. Отаман святих і страшних/ Р. Коваль. – К.: Просвіта, 2000. – С.16-19

2 Леськів І. Повстансько-підпільна боротьба Якова Гальчевського на Деражнянщині/ І. Леськів // «Деражнянщина: минуле і сучасне« : матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції, 21 березня 2013 р., м. Деражня, Україна / Ред. кол. Баженов Л.В., Єсюнін С.М. [та ін.]. – Хмельницький: ПП Мельник А.А., 2013. – С. 259

3 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів: в 2 ч. / Я. Гальчевський-Войнаровський. – Краків: «Українське видавництво», 1941. – Ч. 1. – С.7

4 Коваль Р. Отаман святих і страшних. – С. 14

1 Яків Гальчевський-Орел, отаман Подільської повстанської групи [Електронний ресурс]. — Режим доступу:// http://unknownwar.info/---------_671/?p=1

2 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 1. – С. 11

3 Яків Гальчевський-Орел, отаман Подільської повстанської групи [Електронний ресурс]. — Режим доступу: // http://unknownwar.info/---------_671/?p=1

4 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 1. – С. 11

1 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 1. – С. 23

2 Коваль Р. Отаман святих і страшних. – С.19

3 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 1. – С. 17

1 ЦДАВОВУ, ф. 1092, оп. 5, спр. 17, арк. 45.

2 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 1. – С. 97

1 Рибак І.В., Красносілецький Д.П. Антибільшовицький повстанський рух на Поділлі під проводом Я.

Гальчевського: географія і хроніка подій // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки,

проблеми, перспективи: Науковий збірник. – С. 231.


2 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГОУ). – Ф. 1. – Оп. 20. –

Спр. 1305. – Арк. 225.



3 Коваль Р. Яків Гальчевський-Орел, отаман Подільської повстанської групи // Симон Петлюра у контексті українських національно-визвольних змагань: Зб. наук. праць. – Фастів: Поліфаст, 1999. – С. 198.

4 ЦДАГОУ. –Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 1305. – Арк. 5.

5 Коваль Р. М. І нарекли його отаманом Орлом [Електронний ресурс]. — Режим доступу: // http://unknownwar.info/-----_685/?p=5

1 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Краків; Львів: “Українське видавництво”,

1942. – У 2 ч. – Ч. 2. – С. 6.



2 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 7.

3 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 8

4 Коваль Р. М. Отаман святих і страшних. – С. 36

5 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 13-15

6 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 17-18

1 Красносілецький Д П. Антибільшовицький селянський повстанський рух Якова Гальчевського на Поділлі в першій половині 1922 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: // https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=3&cad=rja&uact=8&ved=0CC8QFjAC&url=http%3A%2F%2Flib.chdu.edu.ua%2Fpdf%2Fnaukpraci%2Fhistory%2F2006%2F48-35-21.pdf&ei=dn09VMX0B87oaOf_gMgI&usg=AFQjCNHvSDBO7x76Wr1qXNZJmTKb-mvo2w&sig2=Dr6LhdOxOnImy7vrZxtEPQ&bvm=bv.77412846,d.d2s

2 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 19-21

3 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 19-21

1 Красносілецький Д. Антибільшовицький рух селян в правобережній частині УСРР у 1920 – 1924 роках/ Д. Красносілецький. – Хмельницький: ХНУ, 2009. – С.133

2 Рибак І.В., Красносілецький Д.П. Антибільшовицький повстанський рух на Поділлі під проводом Я. Гальчевського. – С. 231.

3 Красносілецький Д П. Антибільшовицький селянський повстанський рух Якова Гальчевського на Поділлі в першій половині 1922 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу://https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=3&cad=rja&uact=8&ved=0CC8QFjAC&url=http%3A%2F%2Flib.chdu.edu.ua%2Fpdf%2Fnaukpraci%2Fhistory%2F2006%2F48-35-21.pdf&ei=dn09VMX0B87oaOf_gMgI&usg=AFQjCNHvSDBO7x76Wr1qXNZJmTKb-mvo2w&sig2=Dr6LhdOxOnImy7vrZxtEPQ&bvm=bv.77412846,d.d2s

4 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 37

5 Красносілецький Д П. Антибільшовицький селянський повстанський рух Якова Гальчевського на Поділлі в першій половині 1922 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

//https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=3&cad=rja&uact=8&ved=0CC8QFjAC&url=http%3A%2F%2Flib.chdu.edu.ua%2Fpdf%2Fnaukpraci%2Fhistory%2F2006%2F48-35-21.pdf&ei=dn09VMX0B87oaOf_gMgI&usg=AFQjCNHvSDBO7x76Wr1qXNZJmTKb-mvo2w&sig2=Dr6LhdOxOnImy7vrZxtEPQ&bvm=bv.77412846,d.d2s



1 Коваль Р. Отаман святих і страшних. – С.44

2 Красносілецький Д. Антибільшовицький рух селян в правобережній частині УСРР у 1920 – 1924 роках. – С. 150

3 Красносілецький Д. П. Політична «гра» опозиціонера КП(б)У Якова Гальчевського [Електронний ресурс]. — Режим доступу:// http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN =UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Grani_2013_11_6.pdf

4 ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 1305. – Арк. 119.

1 Рибак І.В., Красносілецький Д.П. Антибільшовицький повстанський рух на Поділлі під проводом Я. Гальчевського. – С. 231.

2 ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 1305. – Арк. 99.

3 Красносілецький Д П. Антибільшовицький селянський повстанський рух Якова Гальчевського на Поділлі в першій половині 1922 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: // https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=3&cad=rja&uact=8&ved=0CC8QFjAC&url=http%3A%2F%2Flib.chdu.edu.ua%2Fpdf%2Fnaukpraci%2Fhistory%2F2006%2F48-35-21.pdf&ei=dn09VMX0B87oaOf_gMgI&usg=AFQjCNHvSDBO7x76Wr1qXNZJmTKb-mvo2w&sig2=Dr6LhdOxOnImy7vrZxtEPQ&bvm=bv.77412846,d.d2s

4 Рибак І.В., Красносілецький Д.П. Антибільшовицький повстанський рух на Поділлі під проводом Я. Гальчевського. – С. 231.

5 ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 1305. – Арк. 106.

6 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 38-41

1 Рибак І.В., Красносілецький Д.П. Антибільшовицький повстанський рух на Поділлі під проводом Я. Гальчевського. – С. 231.

2 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – с. 45

3 ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 1305. – Арк. 108.

4 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 45

5 Рибак І.В., Красносілецький Д.П. Антибільшовицький повстанський рух на Поділлі під проводом Я. Гальчевського. – С. 231.

6 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 52

7 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 37

8 ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 1305. – Арк. 125.

1 Рибак І.В., Красносілецький Д.П. Антибільшовицький повстанський рух на Поділлі під проводом Я. Гальчевського. – С. 231.

2 Рибак І.В., Красносілецький Д.П. Антибільшовицький повстанський рух на Поділлі під проводом Я. Гальчевського. – С. 232.

3 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 61

4 ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 1305. – Арк. 115.

1 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 63

2 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 74-78

3 Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. – Ч. 2. – С. 81-84

4 ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 1305. – Арк. 133.

1 Коваль Р. М. Отаман святих і страшних. – С.199

2 Рибак І.В., Красносілецький Д.П. Антибільшовицький повстанський рух на Поділлі під проводом Я. Гальчевського. – С. 232.

3 Красносілецький Д. Педагогічний фактор у житті Якова Гальчевського / Д. Красносілецький // Педагогічний дискурс: зб. наук. праць / Гол. ред. І.М. Шоробура. – Хмельницький: ХГПА, 2012. – Вип. 11. – С. 151–152.

Каталог: sites -> default -> files -> attached
attached -> Рибкіна Марина
attached -> Худзік Марта
attached -> Шаповал Анастасія, студентка II курсу юридичного факультету ім. Тараса Шевченка національно-визвольний рух на смілянщині у 1917-1921 рр. Анотація
attached -> Тема гітлеризму в публіцистиці ДмитраДонцова
attached -> Українська академія друкарства
attached -> Павлів Олег нпу ім. М. П. Драгоманова соціологія пошукувач зродився він великої години
attached -> Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху
attached -> Паращук Людмила
attached -> Діяльність Хариті Кононенко в Рівному (1941-1943)
attached -> Куряча Марія


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом iconКоліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук
Початки Гайдамаччини. Семен Палій: перехід від козаччини до гайдамаччини. Повстання 1702 р.: народження Гайдамаччини. Перші гайдамацькі...
4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом iconVarnak ueuo com Дмитро Дорошенко
Хмельниччина в історіографії. Польська Річ Посполита напередодні повстання Хмельницького. Причини повстання. Особа Богдана Хмельницького....
4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом iconР. 1 курс Напрям підготовки 050101 „Комп’ютерні науки” Група іс-01

4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом iconГайдамацьке повстання 1768 р
Початки Гайдамаччини. Семен Палій: перехід від козаччини до гайдамаччини. Повстання 1702 р
4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом iconНаполеон народився в Аяччо на острові Корсика, який довгий час знаходився під керівництвом Генуезької республіки

4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом iconПрокопенко Андрій IV курс II група Микола Хвильовий
Тростяниці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов
4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом iconУроку № Група: Дата Курс навчання: Викладач: Афтеньєва Лілія Григорівна
Тема уроку: Т. Г. Шевченко та М. В. Лисенко корифеї української класики. Взаємозв’язок літератури та музичного мистецтва
4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом iconІіі (обласний) тур Всеукраїнської олімпіади з історії 11 клас Рівень Визначте правильну
У 1942 р на території Сумської області, окупованої німцями, діяли радянські партизанські загони під керівництвом
4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом iconГетьманщина
Мазепи, його внутрішньою І зовнішньою політикою. Показати намагання гетьмана Івана Мазепи будь-якою ціною зберегти українську державність....
4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом iconЯ. C. Калакура
Києві під керівництвом А. Кримського, коли приступив до вивчення «Слова о полку Ігоревім» у перекладі Василя Щурата, коли закладав...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка