72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року



Сторінка1/28
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.19 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

?2МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ДО СПОРТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

72-та СТУДЕНТСЬКА

НАУКОВО-ТЕХНІЧНА

КОНФЕРЕНЦІЯ


Збірник тез доповідей
СЕКЦІЯ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

7-10 жовтня 2014 року

Львів 2014


УДК [34+159.9] (043.2)

ББК [88+67я43]

С 88
Редакційна колегія:

Ортинський В. Л. (голова), Бортник Н. П. (відповідальна за випуск), Гумін О. М.,

Кизименко Л. Д., Кузнецова О.Д., Макарчук В. С., Паньонко І.М., Сливка С. С.
Упорядник:

Жбадинська Ю. Р.

С 88 72-га студентська науково-технічна конференція Національного університету

«Львівська політехніка ». Секція права та психології: збірник тез доповідей. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014 р. – 266 с.
У збірнику вміщено тези доповідей учасників 72-ї студентської науково-технічної конференції Навчально-наукового Інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка» (секція права та психології).

Засідання конференції у підсекціях (на кафедрах) відбулись 7-10 жовтня, а підсумкова по секції (Інституту) – 22 жовтня 2014 року.

На засіданнях підсекцій було заслухано понад 167 доповідей. За результатами засідань підсекцій виступи студентів відзначались першими, другими та третіми місцями. Роботи, визнані найкращими у відповідних підсекціях, рекомендовано для опублікування в університетському збірнику. Тексти номінованих доповідей виділено відповідними позначками.

Для науковців, практиків, аспірантів, здобувачів, студентів та тих, хто цікавиться основами права, практичної психології, теоретичних засад та повсякденної діяльності засобів масової комунікації.


УДК [34+159.9] (043.2)

ББК [88+67я43]

За зміст матеріалів відповідають автори та їхні наукові керівники.

© Національний університет

«Львівська політехніка», 2014



Підсекція кафедри

АДМІНІСТРАТИВНОГО ТА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА

Науковий керівник підсекції –

доктор юридичних наук, доцент Н. П. Бортник
ТЕЗИ ВИСТУПІВ
О. Бартош

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ

ПОЛІТИКИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

У зв'язку з недавніми подіями на південному сході України, веденням прихованої інформаційної війни Російської федерації проти України, інформаційна безпека України набуває надзвичайно важливого значення.

Інформаційна війна проти України триває щонайменше п'ятнадцять років. Такого висновку дійшла Національна рада з питань моралі. За словами її очільника, Василя Костицького держава нині переживає вже четвертий етап. Характерними для нього є агресивна антиукраїнська пропаганда з боку Росії, дискредитація керівництва та інтелігенції і навіть відверте залякування широких мас. Результатом першого етапу інформаційної атаки, на думку експертів нацради, стали втрата національної самоідентифікації, пропаганда насилля, корупції та героїзація бандитизму. Другий удар по Україні був нанесений на межі дев'ятого, десятого та одинадцятого років. Фахівці прослідковували зростання кількості медіапродукції, що популяризує міжнаціональну ворожнечу. Потому наприкінці дві тисячі тринадцятого був третій етап. Паралельно з подіями на майдані окремі ЗМІ пропагували війну та дискредитували Україну як повноцінну державу. Нині ж країна переживає четвертий етап - найбільш відвертий, агресивний і сповнений неправди. Залякування населення і дискредитація вищого керівнитва та армії - є лише вершиною айсбергу [5].

Очевидно, що сьогодні нам необхідно виробити і реалізувати комплекс додаткових заходів в області інформаційної безпеки. По-перше, слід якісно підвищити захищеність вітчизняних мереж зв'язку та інформаційних ресурсів, в першу чергу тих, що використовують державні структури.

Інформаційна безпека держави — стан захищеності інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: негативні наслідки застосування інформаційних технологій; неповноту, невчасність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.

Згідно з українським законодавством, вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом:



  • підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їхніх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;

  • вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;

  • створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;

  • розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподіленіінформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.

Визначення політики інформаційної безпеки як частини державної політики автоматично обумовлює певні властиві якості цієї політики. Зокрема, це передбачає наявність у суб’єктів політики інформаційної безпеки прав та можливостей проводити таку політику. Або, іншими словами, політичної влади. В теорії виділяють інформаційну безпеку держави, суспільства, особи.

Суспільна влада формується громадськими організаціями, незалежними засобами масової інформації, громадською думкою, партійними структурами. В той же час державна влада забезпечується відповідними політичними інститутами (парламент, уряд, судові органи тощо) органами правопорядку (поліція, армія, прокуратура), а також юридичною базою [1, с. 106].

Створення юридичної бази є одним з ключових напрямків реалізації державної влади, через який реалізується такий невід’ємний елемент влади, як «суспільні норми, які встановлюють, що той, хто дає наказ, має право, а той, кому наказують, повинен їх виконувати» [2, с. 100]. Та й взагалі, метод нормативно-правового регулювання виступає одним з найефективніших засобів державного управлінського впливу на суспільні відносини. В політичному контексті право виступає як результат погодження суспільних інтересів індивідів та соціальних груп за допомогою механізму державної влади і становить найважливішу соціальну цінність суспільства. Інакше кажучи, право в політичному процесі гратиме роль засобу формального закріплення на державному рівні певних політичних завдань та рішень.

Два основні вектори політики інформаційної безпеки – інформаційна безпека людини та суспільства загалом та інформаційна безпека держави як територіальної організації цього суспільства – перебувають у складних взаємовідносинах із правовою базою цієї політики, і вже існуючою (діючі національні та міжнародно-правові норми), і тою, що лише створюється (законопроекти, концепції розвитку законодавства тощо). Причому ці відносини характеризуються взаємною залежністю і взаємним впливом. Адже можна виділити навіть різну правову природу норм, що регулюють різні вектори політики інформаційної безпеки. Якщо норми, якими визначається інформаційна безпека людини і суспільства (народу), загалом є складовою системи природного права (громадянські та політичні, економічні права людини, політичні та культурні права нації), то норми, що регулюють питання інформаційної безпеки держави, безперечно, належать до права позитивного.

З другого боку, питання інформаційної безпеки особи, суспільства безпосередньо залежать від гарантованості та наявності механізмів реалізації прав і свобод людини та її законних інтересів в галузі інформації, прав нації, народу загалом. Але в історичному аспекті такі поняття, як «невід’ємні права людини», «право націй на самовизначення» тощо, виникли не як продукт державної діяльності, а як продукт інтелектуального, духовного та політичного розвитку людства.

Не слід забувати і про правові норми, якими встановлюється юридична відповідальність за правопорушення, які посягають на інформаційну безпеку України і які охоплюють заходи кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та іноді й цивільно-правової відповідальності.

Наведені нами деякі факти і міркування свідчать також про неоднорідність, а іноді і певну суперечливість того правового матеріалу, що становить юридичну базу політики інформаційної безпеки. Багато в чому така ситуація пояснюється складністю і неоднорідністю самих інформаційних процесів і відносин.

Літератури


  1. Див.: Политология /под ред. М. А. Василика. – М.: Гардарики, 2001. – с. 106.

  2. Гелей С., Рутар С. Політологія /С. Гелей, С. Рутар; [3-тє вид.]. – К.: Товариство «Знання», 1999. – с. 100.

  3. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. //Голос України. – 22 липня 2003 р. – № 134.

  4. Политология. /отв. ред. В.Д. Перевалов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 1999. – с. 61–62.

  5. Інтернет ресурс: http://www.visti.tv/new.aspx?newsid=31013 Служба Новостей 'Вісті'


А. Бондарчук

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ

ПОЛІТИКИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Політична влада в сфері інформаційної безпеки в теорій поділяється на державну та суспільну, в рамках інформаційної безпеки ілюструється наявністю в механізмі політики інформаційної безпеки і державних, і недержавних елементів зі своєю власною специфікою.

Сама влада в суспільстві формується партійними структурами, громадськими організаціями, незалежними засобами масової інформації, громадською думкою. В той же час державна влада забезпечується відповідними політичними інститутами (парламент, уряд, судові органи тощо) органами правопорядку (поліція, армія, прокуратура), а також юридичною базою. Створення юридичної бази є одним з ключових напрямків реалізації державної влади, через який реалізується такий невід’ємний елемент влади, як «суспільні норми, які встановлюють, що той, хто дає наказ, має право, а той, кому наказують, повинен їх виконувати». Та й взагалі, метод нормативно–правового регулювання виступає одним з найефективніших засобів державного управлінського впливу на суспільні відносини.

В Законі України «Про основи національної безпеки», в якому (ст. 2) передбачає наявність певної правової основи національної безпеки, що складається з Конституції та законів України, підзаконних нормативно–правових актів, а також цілого ряду доктрин, концепцій, стратегій та державних програм, яким надається юридична сила і які є обов’язковими до виконання. І саме в цьму вказується важливість існування спеціальних нормативно–правових механізмів для забезпечення національної безпеки. Норми права виступають одним з головних інструментів формального закріплення, зовнішнього вираження політики, засобом, за допомогою якого відбувається передача свідомого волевиявлення суб’єктів державного управління до його об’єктів.

Існують дві основні сторони стосовно політики інформаційної безпеки – інформаційна безпека людини та суспільства загалом та інформаційна безпека держави як територіальної організації цього суспільства – перебувають у складних взаємовідносинах із правовою базою цієї політики, і вже існуючою, і тою, що лише створюється. В тому випадку коли норми, якими визначається інформаційна безпека людини і суспільства, загалом є складовою системи природного права (громадянські та політичні, економічні права людини, політичні та культурні права нації), то норми, що регулюють питання інформаційної безпеки держави, безперечно, належать до права позитивного.

З другої сторони, питання інформаційної безпеки особи, суспільства безпосередньо залежать від гарантованості та наявності механізмів реалізації прав і свобод людини та її законних інтересів в галузі інформації. Але в історичному аспекті такі поняття, як «невід’ємні права людини», «право націй на самовизначення», виникли не як продукт державної діяльності, а як продукт інтелектуального, духовного та політичного розвитку людства.

Також потрібно звертати увагу на правові норми, якими встановлюється юридична відповідальність за правопорушення, які посягають на інформаційну безпеку України і які охоплюють заходи кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та іноді й цивільно–правової відповідальності.

Спираючись на юридичну базу політики інформаційної безпеки, бачимо що матеріали які можна використати мають певну суперечність. Роблячи аналіз побачимо що це все через велику складність інформаційних відносин.


Література

  1. Див.: Политология /под ред. М. А. Василика. – М.: Гардарики, 2001. – с. 106.

  2. Гелей С., Рутар С. Політологія /С. Гелей, С. Рутар; [3-тє вид.]. – К.: Товариство «Знання», 1999. – с. 100.

  3. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. //Голос України. – 22 липня 2003 р. – № 134.

  4. Политология. /отв. ред. В.Д. Перевалов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 1999. – с. 61–62.


А. Войнарович

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
ФОРМИ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

Як показує практика правоохоронної діяльності громадських формувань з охорони правопорядку, все більшого поширення набувають правові форми переконання, заходи заохочення, передбачені правом за зразкове виконання громадських обов’язків з охорони правопорядку. Зростаюче значення заохочень є важливим проявом посилення ролі переконання як важливого методу регулювання правоохоронної діяльності. Але тепер передбачені Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» [1] моральні та більшою мірою матеріальні заохочення не відповідають фізичним та емоційним затратам, які зазнають громадяни при виконанні правоохоронних завдань. Відповідно до ст. 18 вище зазначеного Закону вказано, що «... за активну участь у забезпеченні охорони громадського порядку члени громадських формувань заохочуються органами внутрішніх справ, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування шляхом оголошення подяки або видачі цінного подарунку чи грошової винагороди». Відомо, що керівництво міськрайлінорганів через скрутне фінансове забезпечення не може заохотити навіть атестованих працівників. Недостатність у матеріальному фінансуванні відчувають і органи місцевої влади та місцевого самоврядування. Беручи до уваги скрутне фінансове забезпечення вказаних органів, можна зробити висновок про певну декларативність вищезазначеного положення діючого Закону.

Заходи переконання не завжди достатні для попередження та припинення правопорушення. Для кращого ефекту впливу на правопорушників застосовуються заходи адміністративного примусу. Примус означає те, що цей метод впливу є допоміжним, здійснюється на підставі переконання і тільки після застосування переконання. Він застосовується до порівняно незначної кількості людей, як правило тих, які вчинили правопорушення. Примус – це психологічний або фізичний вплив на певних осіб з метою спонукання, примушення їх виконувати правові норми [2, с.155].

Одним із видів державного примусу є адміністративний примус, що застосовується громадськими формуваннями з охорони правопорядку. Адміністративному примусу, як і державному примусу в цілому, притаманні характерні риси, сутність яких зводиться до використання громадськими формуваннями правоохоронної спрямованості засобів примусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей. Також адміністративний примус, що застосовується членами громадських формувань правоохоронної спрямованості, має низку характерних особливостей: адміністративний примус використовується для охорони суспільних відносин, що виникають у сфері охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю; механізм правового регулювання адміністративного примусу встановлює підстави і порядок застосування відповідних примусових заходів; порядок застосування примусових заходів регулюється, як правило, нормами адміністративного права, що включають до себе норми адміністративного законодавства або адміністративно-правові норми актів виконавчих і розпорядчих органів; застосування адміністративного примусу – це результат реалізації владних повноважень членів громадських формувань правоохоронної спрямованості, що виконують правоохоронні функції; заходи адміністративного примусу, що застосовуються членами громадських формувань правоохоронної спрямованості, у кількісному відношенні поступаються примусовим заходам, які мають право застосовувати правоохоронні органи.

Примус є методом вольового, недобровільного забезпечення виконання юридичними та фізичними особами відповідної дії або утримання від неї. Заходи адміністративного впливу застосовуються для охорони відповідних юридичних відносин. Громадські формування з охорони правопорядку уповноважені застосовувати ті чи інші примусові заходи, що є результатом реалізації їх владних повноважень правоохоронного характеру. Система заходів примусу, що застосовуються громадськими формуваннями, які виконують функції з охорони правопорядку, різноманітна і включає в себе заходи як психологічного так і фізичного впливу. Як і заходи переконання, заходи примусу в діяльності громадських формувань правоохоронної спрямованості мають внутрішній і зовнішній прояви.

Внутрішній прояв – це застосування заходів примусу до членів громадських формувань правоохоронної спрямованості за недобросовісне виконання ними обов’язків щодо охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями. А зовнішні – це застосування заходів примусу щодо правопорушників.

Найбільш поширений засобів адміністративного попередження, що застосовується членами громадських формувань правоохоронної спрямованості, є перевірка документів. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 33 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» у випадку підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і злочинів члени громадських формувань правоохоронної спрямованості мають право перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу. Основним видом перевірки документів є перевірка членами громадських формувань у водіїв автотранспортних засобів посвідчень водія, дорожніх листів тощо. У відповідності з п. 8 частиною третьою ст. 13 даного Закону у випадку порушення водіями Правил дорожнього руху, створення реальної загрози життю або здоров’ю громадян члени громадських формувань мають право «... здійснювати перевірку документів у водіїв на право користування та керування транспортними засобами».

А також, до попереджувальних заходів адміністративно-правового характеру, які мають право застосовувати члени громадських формувань, належать: виявлення порушень правил дорожнього руху [1]; огляд виробничих складських та інших службових приміщень і територій з метою перевірки охорони державного та колективного майна (займаються охоронці з числа членів громадських формувань правоохоронної спрямованості); дотримання правил продажу товарів і надання послуг населенню; обмеження або заборона руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів; проведення членами громадських формувань профілактичних заходів. З метою попередження правопорушень члени громадських формувань за дорученнями працівників міліції можуть здійснювати також адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі. Даний попереджувальний захід носить комплексний адміністративно-правовий характер, оскільки включає заходи як щодо попередження так і припинення правопорушень.


Література

  1. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22.06.2000 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2000.   № 40. – с. 338.

2. Адміністративне право України: Підручник: За заг.ред. д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О. – Київ: „Істина”, 2008 – с. 369.

М. Добровольський

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
МЕТОДИ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ

ФОРМУВАНЬ З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

Становлення України як демократичної, правової держави неможливий без належного правового регулювання та практичного функціонування інституту участі громадськості в правоохоронній діяльності – одного із найважливіших інструментів, здатних реально і дієво вплинути на рівень правопорушень та стан забезпечення громадського порядку в нашій країні. Рішучі заходи, спрямовані на боротьбу зі злочинністю, не приведуть до кардинального поліпшення ситуації доти, доки зусилля правоохоронних структур, зокрема, міліції не отримають широкої підтримки з боку населення. У більшості розвинутих країн світу наголос в поліцейській діяльності робиться на попередженні злочинності саме за допомогою громадян та громадських формувань правоохоронної спрямованості.

Громадські формування з охорони громадського порядку та профілактики правопорушень створюються за місцем роботи, навчання або проживання. Проте, як свідчить практика, такі громадські формування створюються не лише за формально визначеними законом підставами, а й за спільністю інтересів їх членів. Так, існує чимало прикладів, коли громадяни об'єднуються з метою охорони присадибних ділянок, дачних територій, садівницьких чи городніх товариств. У цьому плані Закон дещо звужує ініціативу громадян і потребує відповідного доповнення даної частини.

Враховуючи, що одним із головних принципів охорони правопорядку є участь у цій справі громадськості, особливої актуальності набувають уміння та навички працівників міліції будувати ефективні взаємовідносини з громадськими правоохоронними формуваннями та їх окремими представниками. Більше того, це розглядається як важливий критерій оцінки професійного рівня, політичної та правової культури працівників органів внутрішніх справ.

Безперечно, нині головною особливістю громадських формувань є профілактична, запобіжна спрямованість їх роботи, а подальший стан їх ефективної діяльності у боротьбі з правопорушеннями значною мірою залежатиме від своєчасного та дієвого надання допомоги з боку держави [3, с. 322].

У цих умовах цілком доцільним уявляється комплексний підхід щодо підвищення ефективності діяльності спеціалізованих громадських формувань за допомогою заходів організаційного, правового, функціонального та контрольно-методичного характеру.

При залученні членів громадських формувань до безпосереднього виконання обов'язків з охорони громадського порядку та профілактики правопорушень працівники органів внутрішніх справ повинні провести з ними інструктаж, зосереджуючи увагу на таких питаннях:

1) при застосуванні сили або спеціальних засобів члени громадських формувань мають попередити осіб, до яких вони мають намір їх застосувати (якщо дозволяють обставини). Без попередження зазначені заходи й засоби застосовуються лише у разі виникнення безпосередньої загрози для життя або здоров'я члена громадського формування, іншого громадянина або працівника міліції;

2) не дозволяється застосування заходів фізичного впливу і спеціальних засобів до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, членів громадських формувань, працівників міліції;

3) перевищення повноважень із застосуванням сили, а також спеціальних засобів тягне за собою настання відповідальності згідно з чинним законодавством України.

Підсумовуючи викладене вище можемо констатувати, що вибір певних методів правоохоронної діяльності залежить, перш за все, від специфіки діяльності громадських формувань з охорони правопорядку, яка повинна бути детально відображена у статутних документах зазначених громадських об’єднань. Від вмілого використання передбачених нормативно-правовими актами методів правоохоронної діяльності залежить ефективність виконання всього комплексу завдань з охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями, що покладені державою на громадські формування правоохоронної спрямованості.
Література

1. Костюк Г.А. Полиция и население: методология взаимодействия / Г. А. Костюк. – М.: Луч, 1992. – 189 с.



2. Адміністративне право України: [підручник для юрид вузів і факультетів] /[Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін.]; за ред. Ю. П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.

3. Кравченко Ю. Ф. Міліція України /Ю. Ф. Кравченко. – К.: Генеза, 1999. – с. 322.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЙного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності матеріали VIІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) Частина Київ 2014
Міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) : у ч. – Ч. / уклад. Л. М. Капченко, С. О. Тарасюк, Л. Г....
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗміст історія україни та її складових, північної буковини І бессарабії михайловський С
Букова віть: ІІІ міжвузівська студентська науково-практична конференція, Чернівці, 25 квітня 2013 р. [Упоряд.: С. П. Кармалюк, Г....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка