72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року



Сторінка10/28
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.19 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   28

Література

1. Герасіна, Л. М. Правосвідомість і правова культура як базові чинники державотворчого процесу в Україні [Текст] : монографія / Л. М. Герасіна, О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань та ін. – Х. : Право, 2009. – 358 с.



2. Гетьман, А. П. Правове виховання в сучасній Україні [Текст] : монографія / А. П. Гетьман, Л. М. Герасіна, О. Г. Данильян та ін. ; за ред. В. Тація,А. П. Гетьмана, О. Г. Данильяна. – Х. : Право, 2010. – 368 с.

3. Гилинский, Я. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийств и других «отклонений» [Текст] / Я. Гилинский. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2007. – 528с.

4.Данильян, О. Г. Деякі проблеми формування правової культури у перехідному суспільстві [Текст] / О. Г. Данильян // Державне будівництво та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. / Акад. прав. наук України. – 2010. – Вип. 7. – С. 14–25.

5. Іванчук, М. Проблеми правової культури та правового виховання в українському суспільстві [Текст] / М. Іванчук // Актуальні проблеми внутрішньої політики. – 2004. – № 3. – С. 140–149.

6. Калиновський, Ю. Ю. Правосвідомість українського народу: ґенеза та сучасність [Текст] : монографія / Ю. Ю. Калиновський. – Х. : Право, 2008. – 288 с.

7. Калиновський, Ю. Ю. Роль правового виховання у подоланні деформацій правосвідомость українського соціуму [Текст] / Ю. Ю. Калиновський // Гілея : наук. вісн. : зб. наук. пр. / гол. ред. В. М. Вашкевич. – К. : ВІР УАН, 2011. – Вип. 49. – С. 345–352.

8. Нікітін, А. Вплив аномії на нормативну поведінку суспільства [Текст] / А. Нікітін // Право України. – 2003. – № 9. – С. 44–48.

Ю. Яцунік

Науковий керівник - І.М. Коваль
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯН
Правове виховання - це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання - дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов'язки, може грамотно захищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів, що застосовують право[1, с. 134].

Як відомо, формування правосвідомості та правової культури не відбувається стихійно. Важлива роль у його здійсненні належить правовому вихованню. Для того щоб правове виховання було ефективним, потрібно обґрунтувати основні завдання та напрямки його розвитку. У сфері правового виховання для України в наш час найбільш актуальними є такі завдання та напрями правовиховної роботи: обґрунтування державної правової політики, а на її основі - концепції правового виховання населення; – створення атмосфери поваги до законів та боротьба з корупцією; - піднесення загальної моральності громадян; - розвиток вітчизняної юридичної науки; - підвищення ролі правової освіти у країні; - створення багатоступінчастої системи правового виховання та освіти; - популяризація правових знань (зокрема, через засоби масової інформації); - пробудження інтересу в населення до правових знань та забезпечення їх доступності; - застосування методів реклами; - розвиток сімейного правового виховання; - підготовка спеціалістів із правового виховання тощо [2, с. 56].



Висновок: Отже, можна сказати що пробудження інтересу у громадян країни до правових знань є одним із важливих напрямів підвищення ефективності правового виховання в сучасній Україні є пропаганда законослухняної поведінки, а також пробудження інтересу у громадян країни до правових знань. Для досягнення цієї мети держава і суспільні організації повинні активно використовувати методи правової пропаганди, агітації, реклами. За допомогою цих методів необхідно здолати несприятливу тенденцію у нашому суспільстві, коли у багатьох людей немає бажання, стимулів, прагнення оволодіти правовими знаннями і досягти належного рівня правової культури. Такі люди у повсякденному житті постійно порушують правові норми, виправдовуючи свою поведінку тим, що «так вчиняють усі!». Зневагу до норм права та моралі можна побачити в усіх сферах життя суспільства, різних верствах населення, і велика частина громадян, вчиняючи правопорушення, навіть не замислюється над цим.
Література
1. Лозовой В.О., Петришин О.В. Професійна етика юриста. - Харків: Право, 2004. - 176 с.

2. Скакун О.Ф. Юридическая деонтология. - Харьков, 2002.

Підсекція кафедри

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА
Науковий керівник підсекції –

Доктор юридичних наук, професор В. С. МАКАРЧУК


ТЕЗИ ВИСТУПІВ

О. Сорочкіна

Науковий керівник – д.ю.н., проф. В.С. Макарчук
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНСЬКОМУ СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ МІСТІ
Міське право (право міського самоврядування або магдебурзьке), початки якого на західноукраїнських теренах сягають першої половини XІV ст., починає швидко поширюватися і в литовсько-руських землях після першої унії Польщі з Литвою (1385). Його поширення сприяло тому, що з XV ст. мешканці міст виділяються в особливий стан, за яким закріпився термін ”міщани”. Як уже згадувалося, в усіх містах, де міщани одержали грамоти на магдебурзьке право, вони звільнялися від влади і суду воєвод, старост та інших посадових осіб державного управління; не повинні були відповідати перед ними, хто і за що б на них не скаржився. Жителі міст звільнялися від обов'язку нести військову повинність, з'являтись на посполите рушення. Вони зобов'язувались лише постачати обоз для війська. В містах влаштовувався власний суд. Владні повноваження щодо міщан передавалися в руки міського війта, бурмистрів, радців (радників) і лавників (засідателів). Проте, виділившись у відособлені міські корпорації й отримавши грамоти на магдебурзьке право, українські міщани, на думку окремих вчених, продовжували керуватися у повсякденному житті місцевим звичаєвим правом (Ю.Гошко).

Джерела магдебурзького права міст Східної Європи походили з німецьких земель. Основою для побудови громадського і кримінального законодавства, судоустрою і судочинства в середньовічній Німеччині, а згодом і міст Польщі і Литви було декілька збірників правових норм – “Саксонське дзеркало”, “Вейхбільд”, “Ландрехт”. Усі вони укладені впродовж XIII – початку ХIV століття. Найсприятливішим для розповсюдження магдебурзького права в українських містах було XVI століття. У 1506 році виходить статут Лаского, в якому міститься латинський переклад Ландрехта і Вейхбільда. У 1531 році з”являється судове керівництво Іоана Тухолінського, що містило в собі головні норми цивільного і процесуального права. 1535 року вийшла тритомна праця Миколая Яскера (фактично польський переклад згаданих “Вейхбільда”, “Ландрехта”). З 1558 р. з'являється ряд праць Бартоломея Гроїцького по магдебурзькому праву, а у 1581 р. – дві великі праці Павла Щербича. Найбільше уваги у збірниках магдебурзького права було приділено врегулюванню кримінально-правових відносин. Під злочинами розуміли діяння, що характеризувалися такими ознаками, як: протиправність, суспільна небезпека, караність, шкода. "Саксонське дзеркало" усі злочини поділяло на два види: 1) публічні, за вчинення яких передбачалось покарання у вигляді смертної кари чи каліцтва; 2) приватні - особа могла бути покарана шляхом завдання легких тілесних ушкоджень чи сплатою певної грошової суми потерпілому і суду.

Серед публічних злочинів чільне місце займають делікти проти віри та релігії: богохульство, єретицтво, чаклунство. За вчинення подібних злочинів передбачалася смертна кара через спалення. Магдебурзьке право виділяло злочини проти життя: вбивство, розбій, вбивство матерями новонароджених дітей, самогубство. Б.Гроїцький виділяв три види вбивств: вбивство з корисливих мотивів, вбивство з ненависті, вбивство в стані необхідної оборони, випадкове вбивство. За "Саксонським дзеркалом", умисне вбивство каралося смертною карою через відрубування голови, поєднане з відрубуванням руки.

Злочини проти здоров'я поділялися на ушкодження та побої. Магдебурзьке право розрізняло тяжкі та легкі ушкодження. До першої групи належали умисні тяжкі тілесні ушкодження   покалічення, що спричиняли втрату органів, порушення їхній функцій, душевну хворобу чи інший розлад здоров'я, що непомітні для людського ока, а до другої - кровотечі, гулі, синці. М.Яскер легкі покалічення розділяв на два види: неглибокі, що не охоплюють великої частини тіла, та такі, що займають значну його поверхню. Побоями вважали завдання ударів, що не спричиняють глибоких чи кривавих ран. Побиття дитини (навіть не рідної) не було кримінально караним, якщо звинувачений довів, що вчинок пов'язаний з проступком дитини.

Тогочасне законодавство велику увагу приділяло злочинам проти власності, які об'єднувалися під назвою "крадіжка". З XIII ст., крім крадіжки (таємне заволодіння чужою річчю), почали виділяти грабунок (відкрите привласнення чужої речі), розбій (грабіж із застосуванням насильства).

Розглядаючи справи за звинуваченням у крадіжці, для визначення виду покарання брали до уваги: чи злочин був учинений під примусом, чи з власної волі, уперше чи повторно; вартість викраденого; добровільне зізнання і розкаяння у вчиненому; групою осіб за попередньою змовою чи одноособово. Неповнолітні особи у віці до 14 років та особи, які вчинили дрібну крадіжку через голод, звільнялися від кримінальної відповідальності.

Магдебурзьке право значну увагу приділяло захисту людської честі і свободи та норм моралі. Зокрема, дозволяло вчиняти самосуд чоловікам, якщо вони заставали дружину на місці зради   тоді коханця можна було "поранити чи навіть вбити". Особливо гостро мали каратися випадки співжиття без одруження: як чоловіків, так і жінок — "горлом карати".

З царини цивільно-правових відносин у збірниках магдебурзького права були добре урегульовані інститути власності, зобов'язального та спадкового права. Згідно з магдебурзьким правом, якщо після смерті батька залишається сама мати, то вона повинна просити уряд про призначення опікунів для своїх дітей. А коли цього не зробить, то після смерті дітей не має права домагатись того майна, яке їм припало у якості спадку від батька. Опікунство для дітей треба було просити у владних органах, а затверджував його вже суд. Сироти без опікунів не мали права вчиняти будь-які цивільно-правові дії. Право на спадщину, згідно з нормами магдебурзького права, мала уся сім'я.


Література

  1. Гошко Ю. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття XIV-XIX ст. / Ю.Г.Гошко. – Львів: Ін-т народознавства НАНУ, 1999.

  2. Кобилецький М. Магдебурзьке право в Україні (XIV – перша половина ХІХ ст.): історико-правове дослідження. – Львів: ПАІС, 2008. – 406с.

  3. Терлюк І.Я. Історія українського права від найдавніших часів до XVIII століття. Навчальний посібник з історії держави і права України. – Львів, 2003. – 156 с.

  4. Терлюк І.Я. Історія держави і права України. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2011. – 944с.


Ю.Андрусишин

Науковий керівник – к.і.н., доц. І.Я.Терлюк
ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕРЕДИНИ-ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ ст. ЯК НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ: ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ
Визвольна війна середини ХVІІ ст. на чолі з видатним державним діячем і полководцем Б.Хмельницький, стала визначальною подією в історії українського народу та певним чином вплинула на розвиток сусідніх держав.

Українські землі у 1648-1657 рр. уперше з часів Київської Русі було об’єднано у складі козацької Гетьманської держави з офіційною назвою «Військо Запорозьке», яка проіснувала до початку 80-х років ХVІІІ ст.

Історії Визвольної війни присвячено багато наукових праць, однак деякі аспекти війни розкрито далеко не повністю, а деякі проблеми внаслідок втрати документів отримали суперечливу оцінку і мають дискусійний характер.

Історикам не пощастило знайти документів, які б прямо характеризували державотворчі плани Б. Хмельницького, тому відомості з історії Української держави середини ХVІІ ст. доводиться збирати з різних джерел.

Богдан Зиновій Хмельницький народився близько 1595 р. у сім’ї дрібного шляхтича Михайла Хмельницького, який служив у польного гетьмана Станіслава Жолкевського, а потім був Чигиринським підстаростою, засновником Чигирина і Лисянки, власником хутора Суботова під Чигирином.

Достовірних відомостей про молодість і життя Б. Хмельницького збереглося дуже мало. Відомо, що Богдан навчався у Львівській єзуїтській колегії і здобув звичайну для небагатого шляхтича тих часів освіту (пройшов класи граматики, поетики і риторики).

Перша згадка про військовий досвід Б. Хмельницького припадає на битву під Цецорою в 1620 р., у якій загинув його батько, а сам Богдан потрапив до турецького полону, де перебував два роки, доки його не викупила мати чи можливо козаки обміняли на полонених турків. Потім його ім’я з’являється у 5 документах 1637 р., вже у ранзі військового писаря, а через рік – сотника Чигиринського реєстрового полку. У 1648 р. розпочалася Визвольна війна українського народу під керівництвом Б. Хмельницького. Причини війни проти Речі Посполитої назрівали протягом майже сторіччя – із часу укладення Люблінської унії 1569 р.

Колоніальна політика Речі Посполитої зробила нестерпним становище всіх прошарків українського населення. Тому, з’ясовуючи причини Визвольної війни, необхідно проаналізувати заходи Речі Посполитої в основних галузях суспільного життя.

У політичній галузі провідною складовою польської політики була денаціоналізація української еліти (князів, магнатів, шляхти) і, як компенсація, – зрівняння її у правах з польською шляхтою. Серед частини шляхти, яка ще усвідомлювала свою приналежність до української нації, поширювалася своєрідна форма свідомості, яка відзначалася подвійною національною самоідентифікацією – за етнічним походженням і за державною належністю („gente Rutenus, natione Polonus” – „руського роду, польської нації”). Отже, на середину ХVІІ ст. українська шляхта не стала носієм політичної еліти українського народу.

Розвиток державної ідеї у формі надання певного політичного статусу козацькому регіону започаткувало українське козацтво. Проте „Ординація Війська Запорозького” від 1638 р. ліквідувала козацьке самоврядування – вищі посади козацького війська посіли призначені польські шляхтичі.

У національно-релігійній галузі характерними рисами державної політики були переслідування української мови, звичаїв, культури, насильницьке покатоличення православних українців (масове закриття православних храмів і монастирів, відібрання у них і передача уніатам земельних володінь, заборона виконувати святі таїнства і обряди).

У соціально-економічній галузі причини невдоволення державною політикою особливо були відчутними, вони складалися десятиріччями і стосувалися всіх прошарків суспільства – від селян до шляхти.

Українська шляхта потерпала від свавілля польських магнатів, які не рахувалися з королівською владою і судом, безкарно відбирали землі у дрібної і середньої шляхти. Так, завдяки звичайному грабежу збагатився коронний стражник Самуїл Лащ, зосередивши у своїй власності понад 1000 селянських дворів на Київщині. Автор хроніки український шляхтич Яким Єрлич охарактеризував його так: „Він ні на Бога не зважав, ні громадського суду не боявся, ні достойних людей не соромився, на маєтки й доми робив набіги, насильства чинив, убивав, вуха й носи відрізував, забирав силою дівчат і вдів, видавав їх заміж за своїх негідників, що перебували при ньому для розбою й грабежу”.

Магнати і шляхта контролювали також економічне життя тогочасних міст, фактично звівши нанівець усі привілеї магдебурзького права. Так, міщани змушені були виконувати різні повинності (як і селяни), вони втратили приміські землі (їх захопили монастирі). Шляхта отримала право безмитної торгівлі сільськогосподарськими продуктами, витіснивши міщан із експортної (зовнішньої) торгівлі. Своїх представників у польському сеймі міста не мали, тому шляхта вирішувала всі міські справи у своїх інтересах.

Для участі у повстанні 1648 р. Б. Хмельницький мав особисті мотиви: Чигиринський підстароста Д.Чаплинський намагався привласнити хутір Суботів, родову маєтність Б. Хмельницького. Слуги підстарости зруйнували хутір, забрали майно і дружину Хмельницького, а сина забили до смерті. Добитися справедливості з боку вищої влади Хмельницький не зміг, до того ж сам змушений був рятуватися від арешту втечею на Запорожжя. У січні 1648 р. польські війська було вигнано з Січі, а 19 квітня 1648 р. козацька рада на Микитинській Січі (нині – м. Нікополь Дніпропетровської області) обрала Хмельницького гетьманом Війська Запорозького. Через кілька днів козацьке військо виступило із Січі назустріч польським військам. Зовнішнім союзником повсталих козаків виступили кримські татари.

Перший етап війни (1648 – 1649 рр.) мав успішний характер: козацькі війська у 1648 р. перемогли у битвах під Жовтими Водами (6 травня), Корсунем (16 травня) і Пилявцями (11-13 вересня). Влітку 1648 р. до повсталих приєдналися селяни й міщани.

Проте невдачі другого етапу війни (осінь 1649-1651 рр.) перервали процес творення української державності. Хід воєнних дій на цьому етапі складався не на користь козацької армії: у червні 1651 р. козацьке військо було розбите під Берестечком, а 18 вересня 1651 р. Б. Хмельницький змушений був підписати з Польщею Білоцерківський мирний договір. Його умови обмежували юрисдикцію Війська Запорозького лише Київським воєводством, козацький реєстр скорочувався до 20 тис. осіб, а польська шляхта отримала право повернутися до своїх маєтків.

На третьому етапі війни (осінь 1651-1657 рр.) боротьба відбувалася з перемінним успіхом. Битва під Батогом у червні 1652 р. стала своєрідним реваншем за Берестечко, на звільнених землях було ліквідовано велике землеволодіння і кріпацтво.

При всіх труднощах воєнного часу на третьому етапі відбувалося зміцнення української державності, подальший розвиток її основних інститутів. До змін в системі права можна віднести такі фрагменти: Козацька держава фактично оформилася під час Визвольної війни, а юридично її статус закріпили „Березневі статті” 1654 р. Державний апарат на території України створювався під особистим керівництвом Б. Хмельницького, якому в умовах воєнного часу вдалося поєднати сувору військову централізацію і народовладдя.

Державний апарат будувався за зразком Запорозької Січі. Верховна влада в Україні належала гетьману, який обирався пожиттєво козаками. Гетьман, як верховний правитель, очолював усі стани, зосередивши у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої і судової влади. Гетьман визначав напрямки внутрішньої і зовнішньої політики, очолював військо і був верховним розпорядником землі, яка перейшла до Скарбу Війська Запорозького, тобто до державного фонду.

Керівні посади в Українській державі посідала генеральна (військова) Старшина. До генеральної старшини входили: наказний гетьман (командував окремими з’єднаннями під час бойових дій), обозний (керував збройним постачанням армії, сучасною мовою – міністр оборони), два судді, два осавули (відповідали за організацію і боєздатність військових частин), писар.

Головним органом влади в новій державі, як і на Запорозькій Січі, була генеральна рада, яку очолював гетьман, а за порядком наглядали військові осавули.

Судова система в Українській державі Б. Хмельницького будувалася за становою ознакою – кожен стан мав свій суд. Найвищим судом був суд гетьмана (здійснював судочинство разом із двома генеральними суддями і судовим писарем). Судову владу мали всі керівники місцевої адміністрації. У цей період система козацьких судів на території України перебувала у зародковому стані і ґрунтувалася на звичаєвому праві.

Фінансовими справами відав сам гетьман, а пізніше – гетьманський підскарбій (вперше ця посада фіксується 1654 р.). Державна казна поповнювалася з трьох джерел: земельного фонду, з доходів від промислів і торгівлі та різних податків.

Соціальна структура суспільства в роки війни зазнала значних змін: шляхту було усунуто від політичної влади, привілейованим станом стало козацтво, яке отримало право необмеженої участі в політичному житті, повернули свої привілеї православне духовенство і міщани, дещо поліпшилося соціальне становище селян.

Під час Визвольної війни відбулися важливі перетворення у сфері аграрних відносин, ремеслі і торгівлі, що створювало сприятливі умови для розвитку в середині ХVІІ ст. на українських землях буржуазних відносин. Проте український уряд не закріпив законодавчо ці зміни, а відсутність сприятливих внутрішніх і зовнішньополітичних умов для розвитку української державності відіграла трагічну роль в історії українського народу.


Література

  1. Бойко, О. Д. Історія України: посібник / О. Д. Бойко. – К.: Академія, 2002.

  2. Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ ст.: навч. посібник / В. Й. Борисенко. – К.: Либідь, 1996.

  3. Документы об освободительной войне украинского народа 1648 – 1654 гг. – К.: Наук. думка, 1965.

  4. Історія України / за ред. В. А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997.

  5. Історія України: навчально-методичний посібник для семінарських занять / за ред. В.М. Литвина. – К.: Знання, 2006.

  6. Терлюк І.Я. Історія держави і права України: (навч. посіб.). – Вид. 3-тє, перероблене. – К.: Атіка, 2013.



Д. Гередчук

Науковий керівник – к.і.н., доц. І.Я.Терлюк
СПІВВІДНОШЕННЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ І ПРАВА У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ

СТАНІСЛАВА ОРІХОВСЬКОГО
Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566) – один з найвизначніших українських мислителів періоду Відродження, автор концепції державного правління та природного права.

Виникнення польської держави вважав вершиною на шляху політичного розвитку суспільства. Мета держави – гарантувати права і свободи кожній людині. Він описує систему взаємних обов’язків громадянина перед державою і держави перед громадянином. С. Оріховський послідовно обстоював принцип публічно-правової держави. В ідеальному суспільстві всі коряться праву, а право не може коритися нікому – ні королю, ні сейму, ні шляхті, ні народу. Право – це визначальна ознака ідеальної держави. Його велика сила дає силу державі. Воно гарантує розвиток держави.

На думку С. Оріховського, людина наділена свободою волі й розумом. Свобода волі потрібна їй, аби творити добро чи зло. Вона має відповідати за своє майбутнє через здійснені нею вчинки, тому майбутнє визначається людиною, а не Богом. Сенс життя людини, за С. Оріховським, – у досягненні щастя та особистої свободи. Найбільша вартість людського життя – залишитися в пам’яті нащадків після смерті.

Справедливість, рівність та демократизм у будь-яких відносинах, особливо у відношенні між королем та народом, на думку С. Оріховського, є важливою рисою функціонування держави. Зауважимо, що загалом, справедливість як соціально-політична і морально-правова категорія дуже цікавить гуманістів. Вона характеризує відповідність між практичною роллю індивідів або соціальних груп у житті суспільства та їх соціальним становищем, між їхніми правами й обов’язками, між вчинками і винагородами, заслугами людей та їх суспільним визначенням. На думку С. Оріховського, справедливість – це душа держави, головна чеснота, на основі якої мають вирішуватися всі питання.

У структурі справедливого суспільства С. Оріховський виокремлює дві постаті, кожна з яких є визначальною для держави, – король і священик. Баланс цих двох гілок – державного організму і церкви – забезпечує справедливі відносини в суспільстві. Саме для справедливості дав Бог людям священиків і королів. Крім того, справа священика є вічною, а король є тимчасовим правителем.

С. Оріховський звертається до короля, закликаючи його дбати про справедливість, «якщо хочеш у країні зажити слави найсправедливішого». Справедливість бачиться мислителем як особиста риса людини. Також він виокремлює іншу справедливість, ту, що тримається на законах. «Цю другу частину справедливості ти мусиш цінувати у твоїй державі, яка є немов ліками для зцілювання ран, а першою є справедливість, а не сила».

Не поступалась найкращим середньовічним європейським зразкам обґрунтована С. Оріховським теорія праворозуміння. Закон для нього   "душа і розум держави", але вище від людських законів   природне право як першооснова закону, запорука свободи, рівності і справедливості. Якщо людські закони суперечать природному праву, їх необхідно змінювати або скасовувати. Хто порушує природне право, той "гірший від найзапеклішого ворога". Закон природи є втіленням чесності, гідності, доблесті і мужності, мірило, критерій не тільки свободи, а й рабства, праведного і неправедного, справедливості і несправедливості, добра і зла, прав і обов'язків як громадян, так і правителів, гарантія існування, розвитку і зміцнення держави. Найвище для мислителя право - це "щастя народу".

З часу створення та розвитку суспільних відносин склались два основні підходи до розуміння права – позитивістський і натуралістичний. В основі першого лежить розуміння права як нормативного регулятора, створеного державою, тобто право цей підхід асоціює із законом. Суть другого полягає в тому, що існує право, яке не залежить від людини, право, встановлене природою, об’єктивними умовами людського співжиття, природним ходом подій у світі. Воно відповідає вічним законам справедливості, адже є символом всього істинного, такого, що не залежить від випадку, від сліпого втручання людини, її бажання. Воно існує від природи, а не створюється штучно, тому є первинним щодо позитивного права, тобто закону.

Природне право, на думку Оріховського, стоїть вище від людських законів, які в разі необхідності можна змінювати. Писав, що всі люди мають дотримуватися закону природи, який є мірилом свободи і рабства, прав і обов’язків, надає людині можливість користуватися її правами в умовах безпеки як зовнішньої, так і внутрішньої. Дотримання закону – не обмеження, а запорука справжньої свободи, «гамівна сорочка» для свавільників, які вирішують судові справи на свій власний розсуд.

Як стверджує Оріховський у «Напученні королю Сигізмунду Августу», навіть король повинен неухильно дотримуватись закону. На його думку, король − вуста, очі й вуха закону. Не людина править у державі, а закон, людина є лише його інтерпретатором, що зміцнює віру в королівстві й нічого іншого, крім того, що вимагає закон, не робить. Той же, хто чинить усупереч природному праву, є ворогом справедливої держави.

Першоосновою права Оріховський вважає мораль, точніше, − справедливість: «Шануй справедливість і саму її ретельно зрощуй», − настановляє він. А оскільки уособленням права в державі є король, то йому мислитель дає пораду: «Передусім знай, що не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості».

Справедливість у державі можлива за двох умов: по-перше, щоб король під час правління ні про що інакше не дбав, як про гаразди підданих, по-друге, щоб піддані були цілком переконані, що їх правитель мудріший, сильніший і кращий за них, завжди показує приклади справедливості.

Вважалося, що тільки у співдружності з розумними і гідними людьми Бог може встановити справедливість на Землі. Гідність досягається освітою, знаннями, доброчинством, всебічним розвитком, що є задоволенням земних потреб людини, наслідуванням законів природи.

Отож, можна зробити висновки, що сьогодні, в переломний період історії, думки Станіслава Оріховського-Роксолана звучать з новою силою та гостротою. Останнім часом стає дедалі зрозумілішим факт, що покладання лише на позитивістське розуміння права під час реформування правової системи не дасть позитивних наслідків, не використає всіх можливостей ціннісного підходу до розуміння права, не зверне уваги на духовні аспекти права. Суспільство переконалося, що держава повинна визнавати свободу людської особистості, яка належить людині первинно, незалежно від закону, бо дана їй природою та Богом. Будь-яка держава повинна гарантувати людині права, що відповідають вічним законам справедливості. У такій ситуації використання попередніх надбань філософської думки є немалою підмогою, адже звернення до них розкриває правову ментальність народу, долає правовий нігілізм, орієнтує на цінності, які завжди шанувалася, дає підґрунтя для створення таких законів, які б відповідали духові народу та звичайно, беззаперечно дотримувалися народом.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   28

Схожі:

72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЙного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності матеріали VIІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) Частина Київ 2014
Міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) : у ч. – Ч. / уклад. Л. М. Капченко, С. О. Тарасюк, Л. Г....
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗміст історія україни та її складових, північної буковини І бессарабії михайловський С
Букова віть: ІІІ міжвузівська студентська науково-практична конференція, Чернівці, 25 квітня 2013 р. [Упоряд.: С. П. Кармалюк, Г....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка