72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року



Сторінка12/28
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.19 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28

Література

  1. Доватур А.И. «Политика Аристотеля/ А. И. Доватур// Аристотель. Сочинения в 4-х т./ Аристотель. пер. с древнегреч.; общ. ред. А. И. Доватура. – М.:Мысль, 1983. – Т.4. –830с.

  2. Асмус В.Ф. История античной философии/ В.Ф.Ассмус. – М.: Высшая школа, 1965. –320с.

  3. Аристотель. Сочинения в 4-х т./ Аристотель. пер. с древнегреч.; общ. ред.. А.И. Доватура. – М.: Мысль, 1983. – Т.4. – 830 с.

  4. Монтескье, Шарль Луи. Персидские письма/ Шарль Луи Монтескье. Роман: пер. с фр. Вступ ст. С.Д. Артамонова. Элиста: Калм. кн. изд-во, 1988. –302 с.

  5. Ряшко В.І. Шарль-Луї Монтеск’є основоположник соціологічної доктрини/ В.І. Ряшко// Питання історії, теорії та практики діяльності ОВС в сучасних умовах розвитку демократичного суспільства. Львів. Вісник Львівського інституту внутрішніх справ, 1998. – Вип. №7. – С.235 – 247.

  6. Нерсесянц В. С. «Философия права»: диалектика объективного духа/ В. С. Нерестянц// Философия Гегеля: проблемы диалектики. – М.:Наука, 1987. – С.287–295.

  7. Гегель Г. В.Ф. Философия права/ Г.В.Ф. Гегель; пер. с нем.; ред. и сост. Д.А.Керамов и В.С.Нерсесянц. – М.:Мысль, 1990. – 534 с.

  8. Ортинський В. Л. Гарантії прав та свобод людини і громадянина – основа формування правової держави/ В. Л. Ортинський// Захист прав і свобод людини та громадянина в умовах формування правової держави: зб.тез. – Львів, 2012. – С.3–6.

  9. Старостюк А.В. До питання про необхідність моральної еволюції позитивного права/ А. В. Старастюк// «Юридичні науки: історія, сучасний стан та перспективи досліджень»: Міжнародна науково-практична конференція, м. Київ, 13-14 червня 2014 р. – К.: Центр правових наукових досліджень, 2014. – С. 19–21.

  10. Оніщенко Н. Невідкладність завдань по забезпеченню прав, свобод і законних інтересів особи (теоретичні моделі та практика реалізації)/ Н. Оніщенко. Вісник Національної академії правових наук України: зб. наук. пр./ редкол.: В. Я. Тацій та ін. – Х.: Право, 2013. –№2(73).– С.17–25.



Х. Пелех

Науковий керівник – к.і.н., доц. В.І.Ряшко
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ
Серед проблем, які є нині актуальними у всьому соціумі на перший план виступає гармонізація відносин суспільства і природи. На сучасному етапі свого існування людство стоїть перед вибором напряму подальшого розвитку, зумовленим загостренням екологічної кризи. Ставши глобальною проблемою, екологічна криза чітко вказує: якщо суспільство якнайшвидше не врегулює своє відношення з природою, екологічна ситуація може вийти з під контролю, що загрожує загибеллю світової цивілізації. У цьому аспекті слід зазначити, що Україна включалась до розв'язання екологічних проблем.

Так наприклад, порушення екологічної рівноваги призводить до посилення процесів водної та вітрової ерозії ґрунтів. Таких земель в "Україні є понад 15 млн. гектарів. Практично ерозія продовжує наступати далі на кожний 5-тий гектар земель тих, які, поки-що, не знали її. Втрати гумусу на цих землях уже досягла 25-35%. Щорічні втрати родючого шару ґрунту складають близько 600-740 млн. т. гумусу, у тому числі 20-24 млн. т. гумусу, 0,7 млн. т. рухомого фосфору та інших елементів живлення.

Дуже небезпечним з екологічної точки зору є радіоактивне забруднення сільськогосподарських земель. Через високу ступінь забруднення виведено з обігу 160 тис. га сількогосподарських угідь. Площа лісових масивів України, забруднених радіонуклідами становить 3 млн. га"[1, с. 255]. Ці та інші факти свідчить про те, наскільки для України, але й всього світу виступає проблема формування філософсько-екологічного світогляду та екологічної і правової культури, відповідальності за стан екологічної безпеки.

У цьому аспекті важливими чинником виступає формування у населення і особливо студентської молоді екологічної свідомості. Екологічна свідомість містить уявлення про екологічну ситуацію, її ціннісне визначення та дії, які варто здійснювати з метою досягнення необхідного екологічного стану. Відповідно екологічну свідомість характеризують три основних елементи: екологічні знання, оцінка екологічної ситуації й екологічна поведінка.

Важливу роль в формуванні екологічної культури відіграють екологічні знання. Тільки глибоко усвідомивши сутність екологічної проблеми у майбутніх правоохоронців формується екологічна свідомість. Екологічна свідомість формується й розвивається під впливом багатьох чинників і особливо екологічної політики держави. Розвиток екологічної свідомості залежить як від змін у суспільстві, так і від змін, що відбуваються в політико-екологічній, соціальній, правовій та інших сферах окремих зарубіжних країн.

Слід підкреслити, що важливим елементом екологічної свідомості є екологічна поведінка. Вона визначається не тільки екологічними знаннями і системою цінностей, а й особливостями особистості, потребами людини й можливостями їхнього задоволення. Слід особливо зауважити, що на формування екологічної свідомості і поведінки майбутнього спеціаліста-юриста важливе місце посідає вся система навчально-виховного процесу. Так аналізуючи умови становлення екологічної компетентності Н. Чорновол зауважує, що "Навчаючись у середовищі з надзвичайно великим потоком технічної інформації з обмеженою кількістю дисциплін соціально-екологічного та гуманітарного циклу студентам набагато легше, підключивши логічне мислення , зрозуміти складні конструкції, аніж вникнути, на їхню думку, у другорядне-у розуміння відчуттів щодо проблем довкілля".[2, с. 267]. Статею 16 Конституції України зазначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи-катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Варто знати, що сучасне екологічне законодавство України "здебільшого несистематизоване та роздріблене має переважно хаотичне (стихійне) спрямування. Нормативно-правові акти з питань захисту екологічних прав містяться в нормах різних галузей права ( господарського, цивільного, фінансового, земельного тощо), правові норми є швидше абстрактними декларативними та здебільшого не становлять норми прямої дії"[3, с. 7].

Проблема формування екологічної свідомості майбутнього юриста тісно пов'язана з його ціннісними, моральними настановами і національно-патріотичною свідомістю [4, с. 441]. Як справедливо підкреслюють І. М'якуш, Н. Хомишин, І. Семенченко - "екологічна свідомість багатьох людей перебуває в полоні застарілих уявлень про спроможність природи "переробити" продукт людської діяльності, переносити будь-які дії людини, котра переслідує свої вузькоутилітарні цілі. Навіть коли ми бачимо і знаємо про забруднення навколишнього середовища, усвідомлюємо наслідки цього забруднення, все одно процес отруєння природного середовища, а отже, й людей продовжується" [1, с. 263].

Таким чином, в цій ситуації надзвичайно велика відповідальність за збереження довкілля, охорони природного середовища лягає на плечі працівників правоохоронних органів України, які повинні суворо дотримуючись нормативно-правових актів вести боротьбу з порушниками екологічного законодавства.

Слід зазначити, що екологічна свідомість і екологічна культура виступають як важливі чинники, що спрямовують людську діяльність як на перетворення навколишнього природного середовища, так і на його збереження. У цьому плані екологічна свідомість виступає як духовна основа екологічної культури і тому є важливим чинником у процесі її формування.

Екологічна свідомість і екологічна культура сучасної молоді визначаються не лише віковими особливостями, але й тим, що соціально-економічне, соціально-політичне становище молоді її духовний світ, система ціннісних орієнтацій перебувають на стадії становлення. Таким чином, молоді спеціалісти, випускники ВНЗ України - це майбутнє нашої держави, від якості їхньої професійної підготовки, національно-патріотичної свідомості багато в чому залежить і екологічна політика і практика, а значить і збереження морально-психологічного здоров'я і національного менталітету українського народу.

Молоді спеціалісти-юристи це та нова енергія, що реалізується у творчій праці, діяльності, через яку виявляється критерій духовності, і яка є гарантією національного, культурного, духовного становлення особистості.


Література

  1. М'якуш І. Сучасні екологічні проблеми та формування екологічної культури / І. М'якуш, Н. Хомишин, І. Семенченко // Гуманітарні аспекти формування особистості. Матеріали Четвертої наукової конференції від 23 квітня 2010 р.- Львів: ЛДУ БЖД, 2010.- С. 253-265.

  2. Чорновол Н. Екологічна свідомість як умова становлення екологічної компетентності студента / Н. Чорновол // Гуманітарні аспекти формування особистості: Матеріали Четвертої наукової конференції від 23 квітня 2010 р.- Львів: ЛДУ БЖД, 2010.- С. 266-272.

  3. Гамалюк Б. М. Оптимізація державно-управлінської діяльності із забезпечення екологічних прав особи в Україні. автореф. дис. канд. наук з державного управління.спец.: 25.00.01- теорія та історія державного управління. Львівський регіональний ін-т держ. управління. Львів. 2014.- 20 с.

Підсекція кафедри

КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ
Науковий керівник підсекції –

доктор юридичних наук, доцент О. М. ГУМІН


ТЕЗИ ВИСТУПІВ
Р. Громов

Науковий керівник – д.ю.н, професор Гумін О.М.
Процесуальне значення висновку експерта як джерела доказів у кримінальному провадженні
Дослідженню висновку експерта, як джерела доказів, присвячено роботи багатьох фахівців у галузі як криміналістики, так і кримінального та цивільного процесів: Т.В. Варфоломеєвої, А.І. Вінберга, Р.С. Бєлкіна, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, О.О. Ейсмана, Н.І. Клименко, В.П. Колмакова, В.К. Лисиченка, І.Л. Петрухіна та ін. Проте, з набуттям чинності новим КПК України при розслідуванні окремих правопорушень виникають теоретичні і практичні проблеми, пов’язані з загальними правилами оцінки висновку експерта, як джерела доказів при розслідуванні кримінальних правопорушень.

Ст. 94 КПК України, яка встановлює загальні правила оцінки доказів, відзначає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Для зазначених осіб ніякі докази не мають наперед встановленої сили.

Хоча висновок експерта і не має ніяких переваг перед іншими доказами, він має суттєву специфіку, сформовану на основі дослідження, проведеного з використанням спеціальних знань. Ю.К. Орлов зазначає, що оцінка висновку експерта часто становить для осіб, які не володіють такими знаннями, неабияку складність; у той же час, це призводить до того, що на практиці доволі розповсюджена надмірна довіра до висновку експерта, завищена оцінка його доказового значення [1, с. 40].

Висновок експерта як окремий вид джерела доказів має певні особливості: експерт повідомляє особі, яка призначила експертизу, фактичні дані, встановлені ним особисто під час проведення дослідження в межах поставлених запитань на підставі наявних у експерта спеціальних знань. Особі, яка ініціювала проведення такого дослідження, для оцінки висновку не обов’язково мати такі самі спеціальні знання, і вона не повинна проводити для перевірки висновку будь-які власні дослідження і встановлення доказових фактів. Експерт, формулюючи висновок з проведеного дослідження, здійснює оцінку матеріалів експертизи, але така оцінка не є оцінкою доказів, що входить до прерогативи слідчого та суду. В разі проведення правової експертизи уповноважені особи у своїй оцінній діяльності використовують правові знання, але експертна оцінка, на підставі якої експерт формулює висновок, та оцінка висновку експерта процесуальною особою – не тотожні поняття.

Без сумніву, оцінка висновку експерта є досить відповідальним і кропітким для процесуальної особи етапом використання доказів. Проте, як справедливо зазначає Н.І. Клименко, на практиці, на відміну від теорії, оцінка висновку експерта здебільшого зводиться до перевірки того, чи на всі поставлені питання експерт дав відповідь, а це не є рівноцінним навіть перевірці повноти висновку, тобто всіх обставин проведеного дослідження, а не тільки збігу кількості відповідей і питань [2, с. 169]. Трапляються й інші помилкові підходи до оцінки висновку експерта. Так, досить часто слідчі порівнюють висновки експерта з іншими матеріалами кримінального провадження, не враховуючи інших частин того самого висновку. Наприклад, не порівнюють питання з отриманими висновками, сприймають ймовірні висновки експертів як докази, що підтверджують той або інший факт.

Об’єктивна оцінка висновку експерта слідчим дозволяє правильно визначити його місце в системі доказів при розслідуванні кримінальних правопорушень. Ефективність судової експертизи багато в чому визначається діяльністю слідчого з оцінки та використання її результатів.

Висновок експерта як доказ є специфічним тому, що ґрунтується на застосуванні спеціальних знань, однак оцінюється за загальними процесуальними правилами.

Експерти часто при дослідженнях орієнтуються на середні параметричні значення. Такий підхід є не зовсім обґрунтованим, на що вказувалося в літературі, оскільки середнє значення не завжди достовірне. З.М. Соколовський зазначав, що при проведенні експертизи «середнього» шляху немає. Якщо коливання вихідних даних у певних межах не має істотного значення, то висновок має бути категоричним [3, с. 70].

Особливого значення набуває аналіз слідчим вихідних даних при оцінці висновків експертів, отриманих з використанням комп’ютерної техніки. Автоматизація експертних досліджень не поширюється на вибір вихідних даних, які закладаються в комп’ютер експертом або оператором. Тому аналіз повноти і точності вибору цих даних повинен бути центральним структурним елементом оцінки висновків експертів.

На обґрунтованість висновку судової експертизи впливає логічність суджень, викладених експертом у висновку. Відступ від правил логіки при обґрунтуванні висновків і, як наслідок цього, наявність у висновку протиріч, неаргументованих тверджень і т.п.

Варто зазначити, що висновок експерта після його оцінки повинен оцінюватися разом з іншими доказами. Тільки після цього створюється можливість остаточно вирішити питання про його достовірність та обґрунтованість.

З урахуванням викладеного вище приходимо до висновку: операційні дослідження з судової експертизи, сутність яких полягає в застосуванні спеціальних знань, включають такі стадії: аналіз фактичних обставин вчиненого, вибір і тлумачення норми, порівняння дій, приписаних вибраною нормою, з діями, вчиненими на місці вчинення кримінального правопорушення. Усі стадії цього дослідження, проведеного за єдиною логічною моделлю, повинні знайти повне відображення у висновку експерта.

При оцінці висновків судової експертизи нерідко допускаються помилки, в тому числі необґрунтоване притягнення до кримінальної відповідальності і засудження осіб. Для усунення цих помилок необхідно підвищити вимоги до повноти, об’єктивності та вмотивованості висновків експертів, а також розширити консультаційно-методичну роботу судово-експертних установ з метою ознайомлення слідчих, прокурорів, слідчих суддів і суддів з основними положеннями експертного аналізу.
Література


  1. Орлов Ю.К. Заключение эксперта и его оценка (по уголовным делам): учебное пособие / Ю.К. Орлов. – М.: Юрист, 1995. – 64 с.

  2. Клименко Н.І. Судова експертологія: курс лекцій: навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Н.І. Клименко. – К.: Ін Юре, 2007. – 528 с.

  3. Соколовский З.М. Вопросы использования экспертом материалов дела / З.М. Соколовский. – Харьков, 1964. – 72 с.

М. Бобиляк

Науковий керівник - к.ю.н. Кушпіт В.П.
ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ
Боротьба з правопорушеннями неповнолітніх — одна з найбільш важливих сторін усього процесу викорінювання злочинності в нашій країні. Значне місце в цьому процесі займає кримінально-правова діяльність. Головний її зміст полягає у виховній роботі, попередженні правопорушень з боку підлітків, усуненні причин і умов, що сприяють злочинності неповнолітніх.

Злочинність неповнолітніх завжди перебувала і перебуває в центрі уваги представників науки кримінально права. Це насамперед зумовлено тим, що скоєння особою у неповнолітньому віці злочину значною мірою визначає її подальший розвиток та життєвий шлях, оскільки впливає на формування стереотипу особи, систему її ціннісних орієнтирів.

За роки незалежності України злочинність неповнолітніх виявляє постійну тенденцію зростання. Саме це яскраво проявилось в перші роки незалежності. Через деякий час темпи зростання знизились і ситуацію вдалось дещо стабілізувати. Це все викликає необхідність особливого підходу до вирішення питань кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх та врахування при визначенні підходів вікових особливостей контингенту, які, передусім, пов'язані з особливостями психології підлітків.

На мою думку, у даній статті, насамперед, потрібно висвітлити особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх та забезпечення їх прав в процесі притягнення до кримінальної відповідальності. Також потрібно вказати яке значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах, які правові заходи застосовують суди щодо неповнолітніх і чи можуть вони реально сприяти попередженню вчинення неповнолітніми нових злочинів та виправленню підлітків.

В чинному Кримінальному Кодексі України, введеному в дію 1 вересня 2001 року, вперше виділено розділ XV, присвячений особливостям кримінально відповідальності за покарання неповнолітніх. Саме норми цього розділу покликані сприяти врахуванню вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку неповнолітніх, які вчинили злочини.

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, крім цього, стосуються віку кримінальної відповідальності, незастосування таких покарань як обмеження волі та довічне позбавлення волі до неповнолітніх, а виправних робіт та арешту до неповнолітніх, які не досягли 16 років.

Велике значення має виокремлення серед неповнолітніх тих, що досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Зокрема, особа вважається такою, що досягла відповідного віку не в день свого народження, а з 0 годин наступної доби.

З усіх видів покарань, передбачених Кримінальним Кодексом України , до неповнолітніх можуть бути застосовані лише ті, які прямо вказані у ст. 98 Кримінального Кодексу України. Ними зокрема є: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк.

Також варто відзначити таку статистику , що в Україні значна кількість неповнолітніх щорічно потерпає від покарань за злочини. На жаль, статистика не веде обліку потерпілих в залежності від їх віку та вчинення ними злочинів.

Отже, можна сказати, що неповнолітніми вважаються ті особи, які не досягли 18-річного віку. Кримінальний Кодекс України до неповнолітніх також відносить мололітніх дітей, тобто ті, які не досягли 14-річного віку, новонароджених дітей та дітей, які не досягли 16-річного віку.

Тому виходячи з вище сказаного, слід наголосити, що поряд із загальними положеннями, що належать до питань кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини, кримінальний закон передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходить з психологічної характеристики цього віку: нестійкості психічних процесів ,відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психофізична незавершеність процесу формування особи призводить до нездатності повною мірою усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища як злочин, давати адекватну оцінку своїм вчинкам.



Література

  1. Гуковская Н. І., Долгова А. І., Мін'ковскій Г. М. Розслідування та судовий розгляд справ про злочини неповнолітніх. М., 1974.

  2. Кримінальне право України, Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. та ін. - Х: Право, 1997. - 368 с.



І. Кіндрацька

Науковий керівник – к.ю.н..Кушпіт В.П.
КРИМІНАЛЬНО – ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОВЕДЕННЯ ДО САМОГУБСТВА
Згідно Конституції України: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Однак сьогодні країна переживає складний етап розвитку, в якому збільшується рівень соціальних проблем, а також рівень смертності, зокрема внаслідок вчинення самогубств.

Самогубство — це умисне позбавлення себе життя.



Воно вчиняються з різних економічних, соціальних, політичних, психологічних та інших причин, а також внаслідок злочинів, таких як доведення до самогубства. Найбільше, що робиться при виявленні факту самогубства, це те, що на підставі недостатньої інформації, незначної кількості документів, виноситься висновок про відсутність як складу так і події злочину доведення до самогубства.Все ж таки суспільство потребує достовірної інформації про кількість, масштаби, характер та причини суїцидального феномену, розроблення, здійснення ефективних заходів запобігання самогубствам та доведенню до самогубства.

У сучасній Україні самогубство заслуговує морального осуду, але якщо людина під впливом інших осіб позбавляє себе життя це утворює склад злочину. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Аналіз дій потерпілого дає можливість з'ясувати, чи мав намір був вчинити самогубство. При незавершеному самогубстві аналіз дій потерпілого дозволяє відмежувати самогубство від вбивства. Закон не виділяє будь-яких особливостей особистості потерпілого при доведенні до самогубства.

Протеякщо злочин вчинений щодо неповнолітньої особи, суспільна небезпека скоєного зростає, і суд повинен дану обставину врахувати при призначенні покарання, але навіть якщо жертвою стає повнолітня особа, то суспільна небезпека такого злочину все ж залишається високою, оскільки , винний, порушуючи моральні принципи поведінки в суспільстві, жорстоким поводженням з потерпілим доводить людину до самогубства. 

Об'єктом злочину є життя та здоров'я особи. З об'єктивної сторони злочин характеризується: 1) діянням у формі: а) жорстокого поводження з особою; б) шантажу; в) примусу до протиправних дій; г) систематичного приниження людської гідності потерпілого; 2) наслідками у вигляді доведення особи до:

а) самогубства, б) замаху на самогубство; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.

Також доведення до самогубства або замаху на нього може здійснюватися шляхом загрози. Поняття "загрози" охоплює різні види психічного насильства, наприклад заподіянням шкоди здоров’ю, погрози вбивством, позбавленням житла, роботи, матеріальної допомогі т.д.Загрози повинні носити конкретний характер і сприйматися потерпілим як реальність, а не як якась абстракція. Під впливом психічного насильства людина приймає рішення про самогубство. Жорстоке поводження з потерпілим може виражатися як у діях, так і в бездіяльності, наприклад в нанесенні побоїв, знущання, муку, катуванні, позбавлення волі з утриманням у холодному приміщенні, позбавлення їжі, води, одягу, даху над головою і т.д. 

У такому випадку закон не вимагає, щоб жорстоке поводження з потерпілим носило систематичний характер. Тому навіть єдиний випадок такого звернення може послужити причиною покінчення людини з життям. Систематичне приниження людської гідності передбачає здійснення низки діянь, спрямованих на постійну образу потерпілого, знущання над ним, глузування.

Закінченим діяння визнається з моменту смерті потерпілого або замаху на власне життя. Для наявності даного складу злочину має бути встановлено, що потерпілий навмисне намагався позбавити себе життя, оскільки не виключається інсценування самогубства. У справах про доведення до самогубства повинна бути виявлена ​​причинний зв'язок між діянням винного і наслідками (самогубством потерпілого чи замахом на нього). Причому обставини повинні об'єктивно свідчити, що відхід з життя потерпілого або замах на суїцид були обумовлені поведінкою винного, стали результатом погроз з його боку, жорстокого поводження з жертвою, систематичного приниження людської гідності.Кримінальна відповідальність за ст. 120 настає лише у випадках, коли самогубство чи замах на нього стало результатом протиправних дій з боку винного. Якщо самогубство чи замах на нього було по своїй волі або до цього підштовхнули правомірні і законні дії з боку посадових або інших осіб, кримінальна відповідальність виключається. 

При доведенні до самогубства, на відміну від вбивства, потерпілий під впливом погроз, жорстокого поводження або систематичного приниження його людської гідності з боку винного сам приймає рішення про позбавлення себе життя і навмисне власноруч реалізує його, маючи при цьому свідомістю і волею. Спосіб відходу з життя, який обирає потерпілий, може бути будь-яким і на кваліфікацію не впливає. Таким чином, не можна говорити про наявність складу вбивства, якщо відсутній хоча б один з її структурних елементів. Вбивств не може бути там, де немає протиправного, безпосереднього заподіяння смерті однією особою іншій. 



Серед визначних заходів попередження доведення до самогубства особливо ефективними є удосконалення кримінально-правового законодавства з метою посилення його ефективності, створення механізму заінтересованості суб'єктів профілактичної діяльності у її результатах, зміцнення співпраці з громадськістю.

Отже, особливість попередження самогубств на індивідуальному рівні полягає в тому, що вплив на особистість повинен мати двосторонній характер. Тобто всі зусилля суб'єктів попередження мають бути спрямовані, з одного боку, на створення зовнішніх умов, які збільшать можливе число альтернатив і, відповідно, спростять пошуки виходу з конфлікту; з іншого, – на мобілізацію внутрішніх ресурсів особистості, що передбачає не тільки психотерапевтичний вплив на осіб зі сталою суїцидальною тенденцією, а також на розробку питань педагогіки, посилення антисуїцидальної пропаганди, щоб виробити в особистості життєву стійкість та здатність знаходити адекватні форми реагування на несприятливі ситуації, – самоактивізацію особистості. Серед заходів попередження доведення до самогубства називаються також сприяння працевлаштуванню незайнятих осіб, зміцнення сім'ї, подання матеріальної, педагогічної психологічної допомоги сім'ям і самотнім людям, підвищення культурного й освітнього рівня, поліпшення дозвілля.


М. Михайлюк

Науковий керівник – к.ю.н., Кушпіт В.П.
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ОСОБИ

Злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. Чинне кримінальне законодавство передбачає такі злочини проти життя: умисне вбивство (ст. 115 КК), умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), вбивство з необережності (ст. 119 КК), доведення до самогубства (ст. 120 КК), погроза вбивством (ст. 129 КК). То що ж таке вбивство? М. Й. Коржанський вважає, що загальне поняття вбивства може бути визнане як умисне  або необережне заподіяння смерті іншій людині. Заподіяння смерті іншій людині це позбавлення її життя.

Розглядаючи об`єкт та суб`єкт злочину, варто наголосити, що об`єктом злочину є життя особи, а суб'єктом – будь-яка особа, яка досягла 14-ти років за вбивства, передбачені ст. 115-117, і 16-ти років – за вбивства, передбачені ст. 118, 119 КК.

Найбільш небезпечними посяганнями на життя людини є умисні вбивства.

Умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї тяжкості на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство (ч. 2 ст. 115).

Доктор юридичних наук та професор Фріс П.Л. вважає, що умисне вбивство без обтяжуючих, і пом'якшуючих обставин (просте вбивство) - ч. 1 ст. 115 - має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116-118. За частиною 1 ст. 115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на ґрунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття та деякі інші. Покарання за таке вбивство передбачає позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, — карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також

у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Щодо вбивств, скоєних через необережність і передбачених ст. 119 КК - їх слід відмежовувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, яка заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій чи бездіяльності і не повинна була або не могла цього передбачити.

Чинним кримінальним законодавством передбачено відпові­дальність за доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, а також це ж саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб.

Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відповідальності не тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві також не караються законом. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфікується як умисне вбивство за умови, що самогубство мало місце.

Що ж до погрози вбивством, то слід наголосити на тому, що погроза вчинити вбивство є психічним насильством над особою. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він позбавляє потерпілого спокою. Погроза вбити може бути доведена до потерпілого будь-яким чином: усно (віч-на-віч), письмово (листом, телеграмою), різними діями, які переконливо вказують на намір винного, або передана через третіх осіб.

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що неухильне застосування положень кримінального закону щодо відповідальності неповнолітніх може й повинне зіграти величезну роль у рішенні завдань по скороченню злочинності.
Література
1. Фріс П.Л. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник для студе. вищ. навч. закл./ П.Л. Фріс - К.: Атіка, 2004. - 488 с.

2. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М. Й. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н,200І. -656с.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. -/За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - [5-те вид., переробл. та доповн.] - К.: Юридична думка, 2008. - 1216 с.
Є. Семенюк

Науковий керівник- к.юр.н., доцент В. П. Кушпіт
ПОНЯТТЯ МАЛОЛІТНЬОЇ ОСОБИ ТА ЇЇ СТАТУС В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

Однією з найвразливішихгрупнаселенняУкраїни в умовах складнихсоціально-економічнихперетворень стали діти. Незважаючи на всі заходи, яківживає Уряд і іншіорганивлади, реальне становище дітейпогіршуєтьсяпідвпливомзниженняжиттєвогорівнянаселення, погіршеннямедичногообслуговування. Все цепризводить до зростаннязлочинностінеповнолітніх.

Поняттянеповноліття (неповнолітній) знаходимо в різних галузях права. В законодавстві, юридичнійлітературінеповнолітній" – це особа, яка не досягнула  певноговіку, з настаннямякого закон пов’язуєїїповнуцивільнудієздатність.Дієздатність на правовіймовіозначаєфактичнуздатністьлюдиниздійснюватитічиіншіюридичні угоди, юридичнідії, спрямовані на встановлення, зміну, припиненнячиздійсненняцивільнихправ. Підставивиникненняцивільних прав та обов'язків (дієздатності) визначається в статті 11 Цивільного кодексу України.

В ієрархії обсягу прав та обов’язків: недієздатна особа цілком

позбавлена самостійних прав, можливості вчинити будь-який правочин, не створює та не несе будь-яких цивільних обов’язків, не несе відповідальності за завдану шкоду; малолітня особа має право вчиняти дрібні правочини тощо і також не несе відповідальності за завдану нею шкоду; особа з обмеженою дієздатністю має права, тотожні малолітній особі, тобто самостійно може вчиняти дрібні побутові правочини, але вона несе відповідальність як за завдану іншій особі шкоду, так і за порушення договору, укладеного нею за згодою піклувальника; неповнолітня особа — особа з неповною цивільною дієздатністю (якщо вона не обмежена судом) має найбільш широкий у цьому переліку обсяг цивільних прав і відповідно більш широкий обсяг цивільних обов’язків.

Вікнеповноліття не є універсальним для всіх держав світу.

Здебільшого – до18 років. Проте, в низцікраїн, де повнолітнімивважаються особи, щодосягливіку 15, 20 і навіть 21 року. Тому, коли в міжнародно-правових актах зазначається про віковугрупунеповнолітніх, граничною межеюякої є 18 років, тодізавждизастережено: "якщоіншийвік не встановленийнаціональнимзаконодавством.

Поняття "малолітня особа" тісновзаємопов’язаноіз проблемою осудності. Дитячий віксуб’єкта сам по собі є передумовою для визнанняйогонеосудним. Національність, виховання, умовижиття, оточуючесередовищеможепо-різномувпливати на формуваннярозумового і духовного світудитининавітьоднієївіковоїкатегорії.Тому, в деяких державах (Франція, Бельгія, Швеція) законодавство,не встановлюваломінімальноговіку дляпокарання, надаючитим самим можливість суду індивідуальновирішуватипитання про "осудність".

За українськимзаконодавством, усісуб’єктитрадиційно поділяються надвігрупи: дорослі і діти (неповнолітні). Такийрозподілзумовленийвизначенимвіковимкритерієм – повноліттям, згаданимвище іпов’язаниміздосягненням особою 18 років. Чиннезаконодавствозастосовує два подібних і водночасюридичнорізнихтерміни "неповнолітній" і "малолітній".

КонституціяУкраїни в розділіІІ "Права, свободи та обов’язки

людини і громадянина" використовуєтерміни "діти", "повнолітнідіти" (ст.ст.51,52), та "неповнолітні" (ч.5 ст.43), протевизначення, хтопідпадаєпідціпоняття, Основний Закон не дає.

ПоложенняКонституціїзакріплюютьосновні принцип щодо дітей (ст.52, 24,48, 49, 50). Однак, в Основному законі не отримавзакріплення принцип найкращогозабезпечення прав та інтересівдітей, передбачений в п.1 ст.3 Конвенції про права дитини. Його відсутністьпризводить до того, що в Українідитина розглядається як дорослий в майбутньому, який до повноліттязалишаєтьсялишеоб’єктомпіклування.

Отже, аналізуючиКримінальний кодекс України, ми стикаємосьізпоняттям "неповнолітній" (в законівиділеноокремийрозділ "Особливостікримінальноївідповідальності та покараннянеповнолітніх"). Цінорми, порядізположеннямиокремих статей, створюютьзаконодавчу базу кримінально-правового захисту та відповідальностінеповнолітніх. Кримінальний закон не відмовивсявідвикористання в своїх нормах ще одного терміна – "малолітній". Однакчіткоговизначення, кого розуміютьпідпоняттями "малолітній "та "неповнолітній", закон не містить.Загалом, малолітній учасник процесу визначається в законі поряд з особами, які не досягли 18 років, як "неповнолітній" (ст.159 КПК і ін.) або "особа, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння віку, по досягненню якого, згідно з законом, можлива кримінальна відповідальність" (п.5 ч.1 ст.6 КПК).
Література

1.Ковна У.С. Поняттямалолітньої особи та їїпроцесуальне становище в кримінальномусудочинстві / У.С. Ковна // ВісникЛьвівськогонаціональногоуніверситету. Серіяюридична. –  2004. – Випуск 39. – С. 459-464.

2. Энциклопедия государства и права. Т. 1 / Под ред.: Стучка П. - М.: Изд-во Ком. Акад., 1925. - 1240 c.

3.Ілейко В. Р., Первомайський В. Б. Теоретичнийаналіз понять «дієздатність», «недієздатність», «обмеженадієздатність» в ЦивільномукодексіУкраїни у редакціївід 16.01.2003 року // Архівпсихіатрії. — 2007. — Т. 13, № 1–2. — С. 38–42.

4.ЦивільнийкодексУкраїниВерховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01.2003  435-IV

5.Конвенція про права дитиниООН; Конвенція, Міжнародний документ від 20.11.1989

6.Конституція УкраїниВерховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996  254к/96-ВР


Лабич Ю.

Науковий керівник – к. ю. н., доц. Якимова С. В.
Стан і перспективи розвитку кримінологічної науки в Україні в умовах Європейської інтеграції

В Україні з 1991 р. відбулися суттєві соціально-економічні зміни, саме життя висунуло перед сучасною українською кримінологією низку складних завдань, що не могло не позначитися на предметі, тематиці та методиці наукових досліджень. Так, зокрема, при Академії правових наук України в 1995 р. створено Науково-дослідний інститут вивчення злочинності. Функції координації кримінологічних досліджень покладені на Координаційне бюро з проблем кримінології при Академії правових наук України в 1995 р. У 1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої - об'єднання та координація зусиль учених і практичних працівників задля розвитку кримінології.

За ініціативою Кримінологічної асоціації України, Академії правових наук України та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, за участю національних кримінологічних асоціацій країн СНД та Східної Європи 30 листопада 2000 р. в м. Києві пройшов 1-й з'їзд кримінологів України [1].

Кримінологічна Асоціація України - є всеукраїнською громадською організацією, що об’єднує кримінологів та інших фахівців, професійна діяльність яких пов’язана з вивченням причин та умов злочинності, протидією їй, запобіганням окремим злочинам і кримінологічною освітою. Асоціація покликана забезпечити консолідацію, порозуміння і співробітництво з метою сприяння розвитку і поширенню кримінологічних знань, їх пропаганди серед населення, використання досягнень науки у справі протидії злочинності та захисту законних інтересів громадян.

Матеріали наукових конференцій Кримінологічної Асоціації України були привчені безпеці проведення ЄВРО 2012, протидії насильству в сім’ї, кримінальній юстиції, протидії корупції в Україні, актуальним проблемам кримінального права та кримінології у світлі їх реформування, еволюції уявлень про злочини і покарання у суспільно-правовій думці.[2].

Важливу роль у дослідженні злочинності виконує створене у 2000 р Європейське товариство кримінології (European Society of Criminology), де частково приймали участь й відомі українські кримінологи з такими реферативними повідомленнями:

- «Реформування української пенітенціарної системи, є способом запобігання рецидивної злочинності» - Перша конференція ( 6-8 вересня 2001р., Лозанна, Швейцарія );

- «Протидія організованій злочинності в Україні: особливості чинного законодавства та її практичне виконання»; «Організована злочинність, корупція і відмивання грошей в Україні» - Друга конференція ( 4-7 вересня 2002р., Толедо, Іспанія;

- «Організована злочинність в Україні: сучасний стан та методи протидії» - Третя конференція ( 27-30 серпня 2003р.);

- «Протидія проблеми незаконного обігу наркотиків в Україні»; «Боротьба з транснаціональною організованою злочинністю в Україні» - Четверта конференція (25-28 серпня 2004р., Амстердам, Нідерланди);

- « Діяльність в Україні: труднощі в період після помаранчевої революції» П’ята конференція (Краків, Польща 2005р.);

- «Попередження злочинності серед неповнолітніх в Італії і Україні (порівняльний аналіз)»; «Сім'я як визначальний фактор у профілактиці: молодіжної злочинності в Україні»; «Політичне суперництво в Україні спотворює реальний стан злочинності та боротьби з нею» - Сьома конференція (Болонья, Серпень 26/29, 2007р.);

- «Сфери та засоби для попередження корупції серед суддів, необхідність наукового кримінологічного визначення» - Дев’ята конференція відбулася (Любляна, Словенія, 9-12 вересня 2009р.);

- «Вплив громадянського суспільства на боротьбі з політичною корупцією в Україна» - Чотирнадцята конференція відбулася ( 10-13 вересня 2014 р., Прага). [3].

Зважаючи на сучасні перетворення в нашій державі, українським кримінологам варто в більшій мірі розвивати співпрацю з європейським товариством кримінологів.
Література


  1. Іванов Ю.Ф., Джужа О.М. Кримінологія. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В. , 2006. - 264 с.

  2. Кримінологічна асоціація України (офіційний веб-портал). - [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://investigator.in.ua/criminology_charter.php

  3. Європейське товариство кримінології (офіційний веб-портал). - [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://esc-eurocrim.org/conferences.shtml


О. Орач

Науковий керівник – к. ю. н., доц. С. В. Якимова
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Кримінально-правовий захист є найважливішим і, водночас, найсуворішим засобом захисту права інтелектуальної власності. Це зумовлено, на сам перед тим, що відповідальність винний несе не перед конкретною особою (правовласником), а перед державою. Кримінально-правові засоби захисту застосовуються від імені держави за вироком суду у вигляді покарань до особи, винної у вчиненні злочину. Такими видами покарань можуть бути: штраф, виправні роботи, конфіскація майна, арешт, обмеження або позбавлення волі на певний строк.

Кримінальний кодекс України (далі – КК України) передбачає три статті, які забезпечують кримінальну відповідальність за порушення авторських та суміжних прав. Так, відповідно до ст. 176 КК України, за незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо - та відеокасетах, дискетах та інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, караються штрафом, або виправними роботами, або позбавленням волі з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів. Суб'єктивна сторона зазначених злочинів характеризується умислом. Мотиви порушення авторського права і суміжних прав для кваліфікації злочину значення не мають. Спонукати до вчинення злочину можуть корисливість, кар'єризм або інша особистазацікавленість. Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична особа — як посадова, так і приватна, в тому числі і сам автор, якщо він приховав співавторство інших осіб у створенні твору науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних, виконання, фонограми чи програми мовлення.

Стаття 177 КК України «Порушення прав на об'єкти промислової власності» має своїм призначенням кримінально-правовий захист патентних прав. Використання об'єктів промислової власності, що охороняються патентами або іншими охоронними документами (свідоцтвами), також може мати місце лише з дозволу патентовласника. Будь-яке використання об'єкта промислової власності без дозволу патентовласника вважається незаконним (крім випадків, передбачених законом). Незаконним використанням об'єкта промислової власності вважається виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого об'єкта промислової власності без дозволу патентовласника. Але при цьому слід мати на увазі, що чинне законодавство України про промислову власність передбачає випадки використання об'єктів цієї власності, які не визнаються порушеннями патентних прав.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична особа — як посадова, так і приватна, у тому числі і сам творець об'єкта промислової власності, якщо він приховав співавторство інших осіб у створенні даного об'єкта.

За порушення норм даної статті передбачені такі санкції: штраф, виправні роботи,, позбавлення волі з конфіскацією відповідних знарядь та знищенням відповідної продукції, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Але чи є ефективними ці кримінально-правові засоби? Для дослідження цієї проблеми мною було проведене соціологічне дослідження. В якості респондентів були обрані студенти Інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка».

За результатами проведеного нами опитування (загальна кількість опитаних – 100 респондентів), лише 12 осіб вказали, що не використовують контрафактну продукцію. Найпоширенішими об’єктами контрафактної продукції виявилися: - твори, статті, книги – 26; комп’ютерні програми – 26; відеограми, фонограми – 48. 95 зі ста опитаних респондентів одержують контрафактну продукцію з мережі Інтернет. Це вони аргументують високими цінами на ліцензійну продукцію. 97 опитаних респондентів стверджують, що покращити захист права інтелектуальної власності за рахунок технічного захисту інформації та покращення діяльності контролюючих органів. 40 зі 100 опитаних респондентів стверджують, що сучасне законодавство в сфері інтелектуальної власності є дієвим. 12 респондентів на питання про особисте використання контрафактної продукції відповіли, що не використовують. Але такі відповіді нами були поставлені під сумнів, оскільки в сучасних умовах будь-яка молода людина, яка користується Інтернетом декілька разів на день вчиняє правопорушення у сфері інтелектуальної власності, адже, читає твори, книги, статті, дивиться відео- фонограми не з офіційних джерел, а цілком вільно без дозволу правовласника.

Отже, можна зробити висновок, що кримінально-правова основа захисту інтелектуальної власності потребує подальшого удосконалення, оскільки відбувається постійний розвиток новітніх технологій.


Літертура

  1. Конституція України від 28 червня.1996 р. № 254к/96-ВР зі змінами і доповненнями згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV. – Харків: Весна, 2007. – 48 с.

  2. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 № 2341-III із змінами та доповненнями від 04. 04. 2014 р.// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

  3. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12

  4. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 № 3687-XII// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3687-12

  5. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 № 3689-XII// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3689-12

  6. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / К82 Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 1196 с.

  7. Інтелектуальна власність: навчальний посібник/ Г.М.Остапович, О.М.Стороженко, Г.В.Уманців, О.В.Фоміна. – К.: Київський національний торговельно-економічний університет, 2012. – 456 с.


С. Вандьо

Науковий керівник — к.ю.н., доц. Сорока С.О.

ДЕРЖАВНА ЗРАДА: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
За вікном ХХІ століття, яке відкриває перед українським народом антиконституційні прояви, намагання зашкодити суверенітетові та територіальній цілісності, посягання на незалежність нашої держави. Сучасна соціально-політична ситуація України характеризується великою кількістю злочинів, вчинених проти основ національної безпеки. Особливо вагоме місце серед даних видів суспільно-небезпечних протиправних діянь, займає державна зрада. Тому, досить доцільно буде здійснити юридичний аналіз даного злочину.

Кримінальний кодекс України у частині 1 статті 111 розкриває поняття державної зради. Так, “державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України; перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, — карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років” [1, c. 41-42]. Велика суспільна небезпека державної зради полягає в тому, що з власної держави витікає інформація, яка містить державну таємницю та при потраплянні в руки іноземним спецслужбам може бути використана проти інтересів України, та звести нанівець багаторічну працю великих колективів вчених по створенню оригінальних технологій, нових зразків озброєння, розробки планів оборони країни в особливий період тощо [2, с. 429].

Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України. Безпосереднім об'єктом злочину є зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека [3]. Тобто, об'єктом даного виду злочину є сама національна безпека у різноманітних сферах суспільного життя, а особливо у сфері державної безпеки. Саме за наявним об'єктом даний злочин належить до злочинів вчинених проти основ національної безпеки, що поміщені в Розділ 1 Кримінального Кодексу і визначаються як найбільш суспільно небезпечні.

Об'єктивна сторона злочину виявляється у трьох формах: 1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або період збройного конфлікту, який полягає у так званому фізичному переході (перехід до ворога через лінію фронту, вступ на службу в армію ворожої держави, участь за її завданням у бойових діях проти України тощо); 2) шпигунство, тобто передача чи збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України [3]. Як бачимо, об'єктивна сторона даного злочину характеризується вичерпним переліком вчинених дій. Специфіка даного суспільно-небезпечного діяння полягає в тому, що такі дії як перехід на бік ворога мають відповідні часові рамки, а саме в умовах воєнного стану, або збройного конфлікту, оскільки зазначені дії в мирний час взагалі втрачають будь-який сенс, а заодно і кримінальну караність. Злочин є закінченим з моменту виконання в інтересах ворога певних дій на шкоду Україні (у першій формі) або з моменту початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, чи з моменту їх передачі (у другій формі), або з моменту фактичного надання допомоги іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України (у третій формі). Це - злочин з формальним складом [3].

Щодо суб'єкта злочину, то він спеціальний: тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку. Саме за цим елементом складу злочину державна зрада головним чином відмежовується від шпигунства (ст. 114 КК), в якому суб'єктом виступає тільки іноземець або особа без громадянства. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що її діяння вчиняються на шкоду зовнішній та внутрішній безпеці України, і бажає їх здійснити [3].

Частина 2 ст. 111 КК передбачає заохочувальну норму, згідно з якою звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації чи їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання [4, с. 28-29].

На основі вищезазначеного можемо зробити висновок, що державна зрада відноситься до найбільш суспільно-небезпечних діянь, оскільки посягає на чи не найбільшу цінність — національну безпеку країни. Комплексна кримінально-правова характеристика цього виду злочину, є цілком виправданою і необхідною, адже вона сприяє встановленню правильної кримінально-правової кваліфікації, і як наслідок застосування відповідного, співмірного тяжкості злочину, покарання.
Література


  1. Кримінальний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 3 верес. 2014 року: (офіц. Текст). — К.: “Центр учбової літератури”, 2014. —170 с.

  2. Ю. В. Луценко Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/64410/80- Lutsenko.pdf?sequence=1

  3. Кузнецов В.В. Кримінальне право [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http://westudents.com.ua/glavy/62841-2-derjavna-zrada-st-111-kk-vdmnnst-vd-shpigunstva-st-114-kk.html

  4. Кримінальне право України: Особлива частина : підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. ; за ред. В. В. Сташиса, В. Т. Тація .— 4 -те вид, перероб. і допов. — Х.: Право, 2010. — 608 с.


З. Височанський

Науковий керівник – к.ю.н С. О. Сорока
«Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані» та «Залишення в небезпеці»: проблемні питання практики застосування положень кримінального закону України
На сьогоднішній день надзвичайно актуально постала проблема щодо захисту основних прав і свобод людини й громадянина. Так, ст. 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Одним із засобів забезпечення охорони цих цінностей є встановлення державою кримінальної відповідальності за вчинення діянь, які на них посягають.

В останні роки в Україні відбувається різке зростання кількості злочинів проти життя та здоров’я особи. Це пояснюється не лише психологічною схильністю особи до насильства, але й зменшенням уваги членів суспільства до моральності. Зокрема, останній фактор суттєво впливає на вчинення злочинів, передбачених статтями 135,136 КК України – «Залишення в небезпеці», «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані», адже люди стають все більш байдужими та безсердечними до інших людей.

Злочин «Залишення в небезпеці» характеризується тим, що винний не виконує обов’язків щодо надання допомоги особі, яка завідомо для нього знаходиться в небезпечному для життя стані і потребує допомоги, та не може прийняти заходів щодо врятування свого життя самостійно через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану. Суб’єктом залишення в небезпеці є фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку та, на яку покладений обов’язок піклуватися про безпорадну особу, котра знаходиться в небезпечному для життя стані. Також ця особа повинна надавати допомогу тій особі, яку сама поставила в небезпечний для життя стан. Правовий обов’язок піклуватися про осіб, що перебувають в небезпечному для життя стані, може бути зумовлений як законом чи іншим нормативним актом, так і договором. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, чи настали тяжкі наслідки, чи ні. Настання суспільно небезпечних наслідків певного характеру є підставою для кваліфікації діяння за ч.3 ст. 135 КК України, яка передбачає відповідальність за залишення в небезпеці, якщо воно спричинило смерть особи або інші тяжкі наслідки. Під поняттям тяжкі наслідки слід розуміти заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Суспільна небезпечність злочину «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані» полягає в тому, що людина повинна надати допомогу іншій людині, яка опинилася в небезпечному для життя стані, для того, щоб відвернути настання тяжких наслідків. З об'єктивної сторони злочин може набувати таких форм: 1) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження; 2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи в небезпечному для життя стані, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження [2, с. 312-314]. Основна відмінність цього складу злочину від злочину «Залишення в небезпеці» полягає у відсутності у винного обов'язку піклуватися про потерпілого, тобто суб'єктом цього злочину може бути будь-яка осудна особа, що досягла 16-річного віку, та на якій не лежить правовий обов'язок надання допомоги, або яка не поставила іншу особу в небезпечний для життя стан.

Однією з проблем застосування положень ст. 135 КК України на практиці є правильна кваліфікація діяння, коли воно спричинило наслідки, які є об’єктивною стороною іншого складу злочину. Так, питання про відповідальність за ст. 135 КК України виникає, коли одна особа умисно спричиняє іншій особі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, і залишає її в небезпечному стані, внаслідок чого настала смерть потерпілого. У такій ситуації, як стверджує науковець В.Я. Тацій, особа повинна відповідати за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України). Інкримінувати їй, крім того, злочин, передбачений ст. 135 КК, не потрібно [1, с. 440].

Проблеми в застосуванні положень ст. 136 КК України на практиці відображаються в тому, що злочини, передбачені цією статтею, в загальній структурі злочинності становлять надзвичайно малий відсоток серед інших злочинів проти життя та здоров’я особи. Як зазначає О.В. Чайка, за період 2006-2009 рр. судами України було розглянуто лише 10 кримінальних справ, в яких фігурувало ненадання допомоги [3, с. 9].

Незначна кількість злочинів, кваліфікованих за ст. 136 КК України, не відображає дійсної їх розповсюдженості, оскільки їм притаманний високий рівень латентності. Латентність ненадання допомоги може бути зумовлена такою причиною, як складність доведення однозначної винності загального суб’єкта, на якого не покладені певні обов’язки. Як наголошує О.В. Чайка, оскільки цей злочин вчиняється у формі бездіяльності, для визнання бездіяльності злочинною особа повинна усвідомлювати наявність спеціально визначеного обов’язку, а також мати достатню освіченість щодо меж та умов необхідного втручання в ситуацію, яка того вимагає [3, с. 12]. Оскільки, ст. 136 КК України стосується загального суб’єкта, дослідження та аргументоване підтвердження цієї обставини при кваліфікації злочинної бездіяльності є надзвичайно складним завданням.

Отже, на основі викладеного можна стверджувати, що при застосуванні положень статей 135, 136 КК України на практиці виникають певні проблеми, які полягають у складності доведення винності особи, і які зумовлюють необхідність наукового обґрунтування питань пов’язаних з розмежування складів злочинів, які мають певні спільні ознаки.


Література


  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28

Схожі:

72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЙного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності матеріали VIІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) Частина Київ 2014
Міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) : у ч. – Ч. / уклад. Л. М. Капченко, С. О. Тарасюк, Л. Г....
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗміст історія україни та її складових, північної буковини І бессарабії михайловський С
Букова віть: ІІІ міжвузівська студентська науково-практична конференція, Чернівці, 25 квітня 2013 р. [Упоряд.: С. П. Кармалюк, Г....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка