72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року



Сторінка17/28
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.19 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28

Р. Клюба


Науковий керівник – к. ю. н., ас. М. І. Тарнавська
CПОСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Зобов`язання з моменту його виникнення має основною метою виконання. Згідно зі статтею 526 ЦКУ зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.



Спроби врегулювати відносини щодо забезпечення виконання зобов`язань між боржником і кредитором сягають ще часів Стародавнього Риму [1, с. 31].

Способи забезпечення виконання зобов’язання поділяються на зобов`язально-правові, які включають неустойку, поруку і гарантію та речово-правові, що поділяються на заставу, завдаток і притримання [1, с. 37].

Неустойкою, яка згідно з нормами ЦК України може бути у формі штрафу або пені, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом вважається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Такий вид забезпечення спрямований на те, щоб недопустити прострочення виконання взагалі. При цьому не вирішується проблема зацікавлення боржника не затримувати виконання зобов`язання, яке вже є простроченим.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Кредитор має право на стягнення з боржника неустойки навіть тоді, коли внаслідок такого невиконання він не зазнав збитків.

Загалом, вважається, що неустойка має подвійну правову природу – є способом забезпечення виконання зобов’язання і одночасно виступає мірою цивільно-правової відповідальності [2, с. 3]. Однак, в науковій літературі висловлювалась і інша думка, за якою неустойка є виключно мірою цивільно-правової відповідальності [3, с. 112-113]. Втім, така позиція видається нам дещо нелогічною, оскільки вже сам факт встановлення неустойки у договорі стимулює боржника до належного виконання ним своїх зобов’язань.

Наступним видом виконання зобов`язань є порука. Подібно до відносин поручительства, гарантією є зобов`язання гаранта перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов`язання в повному обсязі або в частині.

До речово-правових способів належить застава. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). При цьому ЦКУ встановлює, що заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути у майбутньому.

Ще одним способом забезпечення є завдаток як грошова сума або інше рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Порівняно новим способом забезпечення виконання зобов’язання є притриманння. Відповідно до статті 594 ЦКУ кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання. Втім, як зазначає Т. М. Карнаух, правом притримання речі можуть бути забезпечені вимоги як грошового, так і не грошового характеру [4, с. 250].

Проаналізувавши судову практику, можна підсумувати, що найбільше проблем виникає при застосуванні інститутів неустойки, поруки та застави (іпотеки), що пов’язано з стрімким розвитком кредитних відносин в Україні.


ЛІТЕРАТУРА

1. Майданик Р. Правова природа інституту іпотеки // Юридичний вісник. – 2009. – № 1 (10). – С. 31-38.



2. Отраднова О. Неустойка в цивільному праві : автореф. дис. … канд. юрид. наук / О. О. Отраднова. – К., 2002. – С. 3.

3. Пучковська І. Проти подвійної природи неустойки // Вісник Академії правових наук України. – 2011. – № 4. – С. 105-113.

4. Карнаух Т. М. Підстави виникнення права притримання // Університетські наукові записки. – 2006. – № 3-4 (19-20). – С. 247-252.
Р. Руснак

Науковий керівник – к. ю. н., ас. Тарнавська М. І.
ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ КОНВЕНЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод була прийнята у 1950 році [1]. Згодом Суд у справах «Sunday Times v. the United Kingdom» від 26.04.1979 р. [2] та «Airey v. Ireland» від 09.10.1979 р. [3] сформулював цілі прийняття Конвенції: «Встановити певні міжнародні стандарти, яких повинні дотримуватися Високі Договірні Сторони у їх взаємовідносинах з особами, що знаходяться під їхньою юрисдикцією» та «забезпечити реальний і ефективний захист прав і свобод людини».

Конвенція не лише встановила перелік прав і свобод особи, як це зроблено в Загальній декларації прав людини, але й створила спеціальні установи, що отримали повноваження здійснювати судовий та квазісудовий контроль за дотриманням її положень і розглядати індивідуальні заяви проти держав. Зміни та доповнення до Конвенції опосередковуються прийняттям Протоколів до неї. Перший протокол було прийнято 20 березня 1952 року (набрав чинності 18 травня 1954 року), а останній (Протокол №14) – 13 травня 2004 року (набув чинності 1 червня 2010 року).

Перший етап розвитку конвенційної системи захисту прав людини почався з 3 вересня 1953 року і тривав до середини 1970-их років. Протягом цього періоду відбулося створення і становлення конвенційних контрольних органів – Комісія та Суд згідно зі ст. 19 Конвенції у редакції 1950 року. 1 січня 1959 року Комісія вперше оголосила прийнятною до розгляду міждержавну справу «Greece v. the United Kingdom» [4]. Суд розпочав свою діяльність у 1959 році. Переважна більшість рішень, прийнятих Судом до середини 1970-их років, залишаються актуальними й сьогодні. Далі тривав другий та треті етапи розвитку конвенційної системи захисту прав людини, що припало починаючи з середини 1970-их по жовтень 1990 років. За цей період Суд істотно підвищив ефективність роботи, ухваливши понад 200 рішень, постановивши перше рішення у міждержавній справі. Проте вже на початку цього етапу стало зрозуміло, що основну увагу Суд приділятиме розгляду індивідуальних скарг.

Україна як член міжнародного співтовариства виконує зобов’язання, передбачені Конвенцією, після її ратифікації ВР 17 липня 1997 року. 3 травня 2001 року Суд прийняв перше рішення стосовно України у справі «Kaysin and Others v. Ukraine» [5], яким затвердив мирову угоду між шахтарями м. Червоноград та Урядом. Відтак, збільшилася кількість справ, що їх розглядав Суд. У 1992 році було прийнято рекомендацію Парламентської Асамблеї РЄ про необхідність реформування контрольного механізму Конвенції.

Протягом наступного етапу розвитку, починаючи з 1 листопада 1998 року до 31 травня 2010 року відбувалася реформа контрольного механізму та діяльності Суду. 1 листопада 1998 року набув чинності Протокол №11. Заявники отримали можливість звертатися за захистом своїх прав безпосередньо до Суду [6].

Останнім етапом розвитку конвенційної системи захисту прав людини став п’ятий етап, що охопив проміжок часу з 1 червня 2010 року і триває по наш час. Наразі дуже інтенсивно обговорюється подальше реформування Суду задля посилення ефективності європейського механізму захисту прав людини. Результати таких обговорень втілюються у підсумках конференцій, присвячених майбутньому Суду. Протягом 2010-2012 року було проведено три таких конференції, підсумки яких було викладено у Інтерлакенській, Ізмірській та Брайтонській деклараціях. Усі ці документи втілюють бачення майбутніх реформ Суду та конвенційної системи захисту прав людини.

Література:

1. Конвенція про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004



2. Справа «Санді Таймс проти Сполученого Королівства» від 26 квітня 1979. – Режим доступу: http://www.medialaw.kiev.ua/laws/laws_europe/70/

3. Справа «Ейрі проти Ірландії» від 9 жовтня 1979 р. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/980_332

4. Суд з прав людини: віхи історії. Інформаційне повідомлення // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 1999. – № 1. – Режим доступу: http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=547

5. Справа «Кайсин та інші проти України» від 3 травня 2001 р. – Режим доступу: http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=375

6. Червяцова А. О. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини. – Х.: ХНУ ім. В. Каразіна. – 2011. – 136 с.
С. Гайдюк

Науковий керівник – асистент С. С. Василів
НОТАРІАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО
Основою для регламентації нотаріального процесуального представництва є норми матеріального права, а для його дослідження традиційно використовують поняття, запозичені із цивільного процесу. Але нотаріальний процес має певні особливості, які відрізняють його від цивільного, тому в багатьох випадках запозичення понять є неможливим, оскільки призведе до неправильних висновків [1, c.192].

Місце інституту представництва в нотаріальному процесі визначається такими основними факторами: за допомогою інституту представництва суб'єкти права отримують можливість здійснювати юридичні дії в нотаріальному процесі за допомогою іншої особи, що розширює сферу їхньої правової активності; для малолітніх, недієздатних та інших осіб представництво є єдиним способом участі у правовідносинах; нотаріальна діяльність дозволяє не тільки реалізовувати представницькі повноваження гарантовано, а й передбачає можливість враховувати контролюючу функцію органів опіки і піклування, які уповноважені здійснювати нагляд за забезпеченням прав та інтересів тих осіб, які з тих чи інших причин не здатні адекватно висловити своє волевиявлення щодо конкретного правочину.[2].

Точне визначення волі в нотаріальному процесі має практичне значення, оскільки може бути підставою для визнання посвідченого правочину недійсним (статті 229-233 ЦК). Відтак, враховуючи охоронну функцію нотаріату, саме на нотаріуса покладено обов'язок щодо з'ясування волі сторін при посвідченні правочину. Саме тому вважаємо, що уточненню волі особи необхідно приділяти особливу увагу при посвідченні довіреностей та інших правочинів, які зумовлюють представництво інтересів такої особи у майбутньому.

У законодавстві про нотаріат взагалі відсутні норми, які б визначали права суб'єктів нотаріальних процесуальних правовідносин, а тому в більшості випадків особи самі визначають комплекс прав, які кореспондують своєму представнику в конкретній ситуації. При цьому спеціальних повноважень для звернення до нотаріуса не вимагається. Зазвичай довіритель наділяє представника повноваженнями щодо певної дії та майна. Складним є питання відповідальності представника, який діє на підставі довіреності (добровільне представництво). Воно має регулюватися загальними нормами, що визначають відповідальність за заподіяння шкоди. Але представник має нести відповідальність лише за навмисне заподіяння шкоди. Якщо він доведе, що шкода заподіяна не з його вини, він звільняється від її відшкодування. Якщо не буде визначено підстав для її скасування, угода має набрати юридичної сили. Отже, можливі негативні правові наслідки мають наставати не для представника, а для довірителя, якщо представник діяв добросовісно. При цьому добровільне представництво не передбачає можливості бути представником, одночасно зберігаючи свій інший правовий статус.

Класифікація видів представництва має умовний характер, тому вчені намагаються класифікувати види представництва за різними критеріями. На наш погляд, заслуговує на увагу класифікація за юридичними фактами, з яких виникає представництво [1, c.196]: представництво, яке ґрунтується на законі (законне представництво); представництво, яке ґрунтується на договорі (договірне або добровільне представництво); представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті.

Висновки Під представництвом в цивільному процесі (процесуальним) слід розуміти виконання процесуальних дій однією особою від імені та в інтересах іншої особи6. Проте у цьому визначенні відсутні основні аспекти представництва, якими мають стати підстави для отримання відповідних повноважень представником для здійснення функцій представництва. Зміст процесуальних правовідносин обумовлюється специфікою діяльності нотаріусів, але також залежить від дій суб'єктів таких відносин, якщо інше не обумовлено у наданих представнику повноваженнях. Чим точніше висловлене волевиявлення при передачі повноважень, тим менше у своїх діях має свободи представник.
Література


  1. Теорія нотаріального процесу [текст] : Науково-практичний посібник / За заг. ред. С. Я. Фурси. – К.: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. – 920 с.

  2. Фурса С.Я, Фурса Є.І. Сучасні проблеми представництва/ Нотаріат Адвокатура Суд. – 2005. №2 (4).

  3. Фурса С.Я, Фурса Є.І. Представництво за новим ЦК і нотаріат / Право України. – 2004. – № 2.-с.27-35.


Н. Дмитришин

Науковий керівник – ас. Н. Я.Заболотна
ПРАВОВІ ЗАХОДИ ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ
Атмосферне повітря - життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень.

Відносини в галузі охорони атмосферного повітря регулюються ЗУ "Про охорону атмосферного повітря" , ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими нормативно-правовими актами [1].

Під правовим регулюванням атмосфероповітряних охоронних заходів слід розуміти систему правових приписів, які регулюють відносини, що виникають у даній сфері, з метою збереження сприятливого стану атмосферного повітря, поліпшення й відтворення його стану, запобігання забрудненню та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних чинників та зниження його рівня [2].

ЗУ "Про охорону атмосферного повітря" передбачено цілий ряд заходів, спрямованих на попередження його забруднення, забезпечення екологічної безпеки та відновлення. Зокрема, до них належать:

- дозвільно-регуляторні заходи (регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарних та пересувних джерел, регулювання рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря);

- попереджувальні заходи (заходи щодо охорони атмосферного повітря у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; заходи із забезпечення виконання вимог при здійсненні окремих видів діяльності (застосування пестицидів та агрохімікатів, видобування корисних копалин із надр та проведення вибухових робіт, забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами тощо);

- організаційно-технічні заходи (заходи із запобігання і зниження шуму; особливості проектування, будівництва та реконструкції підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, порядок встановлення та функціонування санітарно-захисних зон, дотримання вимог щодо охорони атмосферного повітря під час впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем тощо);

- організаційно-економічні заходи (екологічний податок; відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря; надання підприємствам, установам, організаціям та громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, що впливає на клімат, здійснення інших природоохоронних заходів з метою скорочення викидів забруднюючих речовин та зменшення рівнів впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря; участь держави у фінансуванні екологічних заходів і будівництві об'єктів екологічного призначення) [3].

Отже, атмосферне повітря є одним з найважливіших життєво важливих елементів природи, невід'ємною частиною середовища проживання людини, рослин і тварин. Ці обставини зумовлюють необхідність правового регулювання суспільних відносин з приводу його охорони від різноманітних шкідливих хімічних, фізичних і біологічних впливів. Основна корисна функція атмосфери полягає в тому, що вона служить незамінним джерелом кисню, необхідного для існування всього живого на Землі. Всі функції атмосферного повітря, виконувані ним по відношенню до рослинного і тваринного світу, людині і суспільству, є найважливішою передумовою для забезпечення всебічного правового регулювання охорони атмосферного повітря [4].
Список використаних джерел:

1. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 26.04.2014 // http://zakon.rada.gov.ua.

2. А. П. Гетьман, М. В. Шульга Екологічне право України. - К.: Право, 2005. - 380 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/law/getman_ekopu/part17/1703.htm

3. Екологічне право України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1416011752723

4. Правові заходи охорони атмосферного повітря [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua-referat.com

В. Шахбазова
Науковий керівник – ас. Н.Я. Заболотна
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ ПОВОДЖЕННІ З НЕБЕЗПЕЧНИМИ ХІМІЧНИМИ РЕЧОВИНАМИ
Хімічні речовини — це найбільша група речовин, що завдають впливу на навколишнє середовище [2, c. 247 ]. Особливе місце серед хімічних речовин посідають пестициди та агрохімікати. Згідно зі ст. 1 Закону України від 2 березня 1995 р. «Про пестициди і агрохімікати» зазначені терміни вживаються у такому значенні:

— пестициди — токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також гризунів, бур'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб [1];

— агрохімікати — органічні, мінеральні і бактеріальні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції [1].

Зазначений Закон регулює правові відносини, пов'язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, торгівлею та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері. Основними принципами державної політики у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами в Україні, є:

—пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища щодо економічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів;—державна підконтрольність їх ввезення на митну територію України, реєстрації, виробництва, зберігання, транспортування, торгівлі і застосування;—обґрунтованість їх застосування;—безпечність для здоров'я людини та навколишнього природного середовища під час їх виробництва [1].

Пестициди і агрохімікати вітчизняного, а також іноземного виробництва, що завозяться для використання на території України, мають відповідати таким вимогам: висока біологічна ефективність щодо цільового призначення; безпечність для здоров'я людини та навколишнього природного середовища за умови дотримання регламентів їх застосування; відповідність державним стандартам, санітарним нормам [2, c.248 ].

Препаративні форми пестицидів і агрохімікатів підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація пестицидів і агрохімікатів здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Обов'язковою умовою державної реєстрації пестицидів та агрохімікатів є наявність відповідної документації щодо безпечного застосування, включаючи позитивний висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, методик визначення залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів у сільськогосподарській продукции кормах, харчових продуктах, ґрунті, воді, повітрі. Пестициди і агрохімікати реєструються терміном до десяти років.

Ліцензії на виробництво пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин), оптову, роздрібну торгівлю пестицидами і агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин) видають спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України.


Використана література

1. Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 02.03.1995. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/86/95-вр

2. Шемшученко Ю.С. Екологічне право/ Ю.С. Шемшученко// К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка» - 2008. - 720 с.

3. Андрейцев В. І. Екологічна політика: проблеми правового забезпечення / В.І. Андрейцев// Київський університет - 1993.- №12.- 23 с.



Підсекція кафедри

ЖУРНАЛІСТИКИ ТА ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Науковий керівник підсекції –

Доктор філологічних наук, професор О. Д. КУЗНЕЦОВА


Тези виступів

Б. Струк

Науковий керівник – М. О. Кіца

Порушення мовної норми у "Газеті по-українськи"

В Україні є чимало газет, однак лише невелика частка з них набула статусу «всеукраїнські». Друковане видання «Газета по-українськи» належить саме до загальноукраїнської періодики, тому й кількість читачів у неї велика. Газета виходить із загальним тиражем 400370 примірників за тиждень, що свідчить про її популярність, актуальність. Як наслідок, «Газета по-українськи» несе відповідальність за розвиток читача та формування його світогляду. Тому й надзвичайно важливим для даного видання є дотримання мовних правил та використання чистої літературної української мови. «Газета по-українськи» часто не відповідає вищезгаданим вимогам, що є справжньою проблемою для розвитку сучасних українських ЗМІ.



Мета роботи: оглянути друковане видання «Газета по-українськи», визначити відхилення від мовних норм, проаналізувати особливості використання фразеологізмі та проблему суржику в даній газеті.

Завдання: зробити мовний огляд випуск «Газети по-українськи» №74(1725) за вівторок, 23 вересня;розкрити мовні порушення,які зустрічаються в «Газеті по-українськи»; простежити за вживанням фразеологізмів у газетних матеріалах, окреслити частоту вжитку росіянізміву друкованому виданні; визначити, як впливає недотримання правил вживання української мовина інтелектуальний розвиток читачів.

«Газета по-українськи» – всеукраїнська щоденна друкована суспільно-політична газета європейського формату подачі матеріалів, з широкою читацькою аудиторією, що має свій Інтернет-відповідникGazeta.ua. Газету видають українською мовою щовівторка та щоп'ятниці з програмою телебачення.Засновник і видавець – ТОВ "Видавнича група «Нова інформація». Головний редактор Володимир Рубан. «Газету по-українськи» читають представники малого та середнього бізнесу, робітники та селяни, фахівці з Києва, Львова,Вінниці, Полтави, Черкас та інших областей України.

Про вплив подібної газети на читачів годі й говорити, тому заперечити актуальність порушення мовної проблеми у «Газеті по-українськи» неможливо. У Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» в статті №4 під назвою «Мова друкованих засобів масової інформації» розповідається: «Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами. Стиль і лексика друкованих засобів масової інформації мусять відповідати загальновизнаним етично-моральним нормам. Вживання лайливих і брутальних слів не допускається» [1].

Натомість у випуску «Газети по-українськи» № 74(1725) за вівторок, 23 вересня уже на першій сторінці порушена вищезгадана стаття. Оглянувши титульну сторінку, на ній можна знайти мовні помилки різного характеру : вживання росіянізмів і лайливих слів, лексичні та синтаксичні помилки. Це, в свою чергу, не лише вказує на безграмотність та некваліфікованість працівників газети, а й ображає читачів.

Будь-яке видання всеукраїнського масштабу є прикладом чистої української мови, чого не додаси в контексті розмови про «Газету по-українськи». Теоретично потрібно неспотворено подавати пряму мову інтерв’юйованого, проте, хіба важко збагнути, що передозування сленгами, росіянізмами, діалектизмами та жаргонізмами дратує освічену частину населення, робить людей, які дають коментарі, посміховиськом для читачів [2]. Наведемо приклад мовних помилок з «Газети по-українськи» № 74(1725) за вівторок, 23 вересня :


  • «Працюємо по вісім-дев’ять годин без переривів» (правильно сказати «без перерв»);

  • «Каже, наша влада – хунта, армія – каратЄлі» (правильна форма – «каратЕлі»);

  • «В центрі столиці постраждали 1791 осіб» (правильно – «особа»);

  • «Майже всі дзвінки – з підконтрольних терористам районів» (правильно – «терористами»);

  • «Два дні тому з’явилися розстріляні списки» (за контекстом краще було б сказати «списки розстріляних»);

  • «Вихідними терористи обстріляли місто 12 разів» (правильно «під час вихідних» або ж «впродовж вихідних» (невже місто можливо обстріляти вихідними?)) та інші.

Подібні мовні опрощення провокують з боку читачів зниження безпосереднього рівня сприйняття, а відтак і рівня мислення. Нехтуючи мовними канонами, автори тим самим провокують зниження кредиту читацької довіри і самі вносять диспропорцію у функціонування мовної системи [3].

Схожі помилки трапляються доволі часто, що дискредитує «Газету по-українськи» і відвертає від неї високоосвічене коло читачів. Неграмотно написані та невідредаговані матеріали неприємні для читання і, більше того, нав’язують примітивне мислення, безграмотність. Крім цього, школярі та студенти, читаючи «Газету по-українськи», вважають, що усе опубліковане в газеті є правильним, адже «так газета пише» і пізніше повторюють ці помилки у своєму спілкуванні, не підозрюючи про неправильність власного мовлення. Таке використання«живого слова» знижує рівень знання рідної мови поміж населення, яке і без того не досконало знає свою мову.


Література

  1. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні [Текст]: Закон України вiд 16.11.1992р. (остання редакція від 09.06.2004р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – С.1

  2. Матвіїшин І.Чому я не читаю «Газету по-українськи» [Електронний ресурс] // Творчий доробок студентів. Факультет журналістики: офіц. сайт. – Джерело доступу: http://www.lnu.edu.ua/lknp/stud/nar3.php

  3. Назарук В. Проблема дотримання мовних норм у засобах масової інформації Рівненщини / Назарук В. // Наукові записки. Серія «Філологічна», випуск 22. Острог, 2012. С. 100-108.

  4. «Газети по-українськи» : гром.-політ. газ. – К., 2014. – 23 вер. – № 74(1725).

  5. Микитюк О. Сучасна українська мова: самобутність, система, норма / О.Р. Микитюк. – Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2010. – 436 с.

  6. Сербенська О. Уваги до стильових особливостей та правописної практики в сучасних періодичних виданнях / О. А. Сербенська // Український правопис і наукова термінологія: проблеми норми та сучасність. – Львів, 1997.



О. Городиловський

Науковий керівни – М.О. Кіца

Інструменти впливу політичної реклами на свідомість та підсвідомість глядачів телеканалів «1+1» та «24», у період президентських виборів 2014

У наш час телебачення – це вагомий засіб впливу на свідомість і підсвідомість людей. Це спричинено тим що телевізор одночасно є джерелом аудіо-, відео-, і текстової інформації, задіюючи при тому всі канали сприйняття людини. За даними ЦРУCIAFactBookв Україні на 1000 жителів припадає 384 телевізори(1) За даними Установчого дослідження компанії GfKUkraine , станом на 2011 рік, у 98% населення України є вдома телевізор. А це значить, що в Україні нараховується 42,6 млн. телеглядачів [2]. Для порівняння, поширення Інтернету в нашій державі наступне: За оцінкми групи Expert&Consulting (E&C) у 2012 році в Україні нараховувалось близько 3, 46 мільйонів користувачів широкосмугового доступу до Інтернет.[3]. Це в 12 разів менше за поширення телебачення. Недаремно саме на такий вид ЗМІ і відповідно найбільшу аудиторію зосереджується політична реклама. Тому її дослідження на телебаченні є дуже актуальним у час розвитку сучасних технологій, в тому числі впливу на свідомість та підсвідомість глядача.



За мету дослідження ставимо проаналізувати інструменти впливу політичної реклами, які використовуються на популярних національних телеканалах. Виявити рівень впливу на вибір громадян такої реклами, тобто її ефективність, шляхом аналізу результатів президентських виборів 2014.

Ми аналізували відеоматеріали політичної реклами з вищезгаданих телеканалів таких кандидатів на пост Президента України: Петро Порошенко, Олег Ляшко, Юлія Тимошенко, Коновалюк Валерій, Тігіпко Сергій, Тягнибок Олег, Добкін Михайло [4].

Насамперед, слід навести основні теоретичні засади впливу реклами на аудиторію. Дослідники виділяють чотири рівні оперування аудиторію через повідомлення( аудіо-, відео- , текстової форми):

1. Інформація. Реципієнт ознайомився з інформацією і дав їй певну довільну оцінку. Нема підстав однозначно стверджувати, щовінзапам’ятавцюінформацію.

2. Інформація + задана емоція (оцінка). Після знайомства з інформацією реципієнт погодився із заданою емоційною оцінкою і запам’ятав інформацію.

3. Інформація + задана оцінка + готовність до дії. Реципієнтознайомився з інформацією, погодився з заданоюемоційноюоцінкою (щироподіляєїї), готовийтранслюватиінформацію та діятизгідно з нею.

4. Бездумна готовність до дії. Реципієнтознайомився з інформацією, щироподіляєїїоцінку, готовийтранслюватиінформацію та відстоюватиїї, жертвуючииншими благами та пропозиціями. Вірогідним є те, щовін не бачитьіншоїальтернативи, тобтойогоуявленнямаютьдомінантний характер.

Усі рекламні повідомлення спрямовані діяти на третьому та четвертому рівнях. Комунікатор не прагне змусити людину свідомо аналізувати, а намагається апелювати до підсвідомости людини і викликати реакцію на емоційному рівні, що ми і будемо спостерігати у ході дослідження [5].

Сьогодні політична реклама оперує більше образами, а не інформацією. Повідомлення повинно бути емоційно забарвленим, щоб потрапити до несвідомої тілесної пам’яті. Так, наприклад Олег Тягнибок демонструє нам свою впевненість і простоту посеред мітингувальників. Юлія Тимошенко використовує образи голубів, військових, молоді і старшого покоління, які чітко закріплюються у підсвідомості. Також використовує відеокадри емоцій людей під час протесту з гаслом «Слава Україні». Найбільш ефектними емоційними образами користувався Олег Ляшко. Він звертається до болісної теми Криму і сепаратистів, викликаючи тим самим протест у душі глядачів, використовує відеокадри своїх суперечок з депутатами, участі у народних маршах протесту, сутичок з «Беркутом», спілкування з протестантами, підсилюючи це гаслом «Народний президент». Як ми бачимо на цих прикладах найдієвіші повідомлення не ті, що запам’ятовуються, а ті, від яких залишається враження. Воно мотивує рішення через кілька днів, тижнів чи місяців після того, як воно було сприйняте [4].

Політична реклама також прагне створити новий образ кандидата, може підсилити, пом'якшити або переоцінити колишній імідж. Особливо ефективно цей імідж створюється на телебаченні, яке повідомляє про невербальну і вербальну поведінку кандидата. Повсюдневикористанняконсультантів ЗМІ говорить про важливістьіміджу [6]. Так, Олег Ляшко – «народний президент» з вилами, Юлія Тимошенко – жінка-захисниця держави та інтересів народу, Петро Порошенко – впевнений лідер, фаворит( підсилює гасло, психологічна установка: «У першому турі оберемо президента»), Тягнибок Олег – правдивий, непідкупний, готовий до радикальних дій.

Багато в чомуполітична реклама дуже схожа на комерційну. Вонанамагаєтьсявпливати на реальність, яка сприймаєтьсяспоживачем.Наші установки по відношенню до всього, що нас оточує,включає три компоненти. По-перше, цевіра і знання про те, щоінформація, яка нам подається, відповідає нашійустановці. По-друге, афективний (емоційний) зміст установки-цепочуття до продукту. По-третє,дія-це переклад установки в поведінку. Рекламанамагаєтьсяоб'єднатиуявлення про продукт з нашими глибинними і основними потребами [6]. Такі методи використали всі кандидати, насамперед апелюючи до найактуальнішого питання –миру в Україні. Олег Ляшко, пообіцяв, що зруйнує корупцію, люструє зрадників і побудує нову Україну. Юлія Тимошенко використала установку входження Укрїни в Євросоюз. Олег Тягнибок звертається до потреби України в піднесенні, гаслом «Потягне піднести і знесилену країну». Михайло Добкін обіцяє робочі місця з високою платнею, процвітання бізнесу, тобто економічне процвітання. Петро Порошенко використав гасло «Жити по-новому», яке на перший погляд не несе зовсім інформації, але впливає на підсвідомість глядача, бо звертається до основної потреби українського народу – змінити ситуацію в країні. І кожна людина вже по-своєму розуміє особисте по-новому.

Психологічні методи політичної реклами досить поширені. Базове звернення до безпеки проявляється, наприклад, в «непохитний захист нації» і гарантії «закону і порядку» [6]. Цей метод використали Валерій Коновалюк, з обіцянками підняти українську армію і захистити народ, Олег Ляшко – «не здали Майдан, не здамо і Україну, не здавайтесь!», Юлія Тимошенко з гаслом «Захистимо Україну», Тігіпко Сергій із закликом про захист майбутнього дітей і внуків.

Отже, дослідивши політичну рекламу президентських виборів 2014 можемо стверджувати що телебачення справді створює основу наших знань про політику і політичних лідерів, і відповідно формує поведінку телеглядачів в області голосування.

Література


  1. Країни з найбільшою кількістю телевізорів [Електронний ресурс]. – Джерело доступу: http://www.ippnou.ru/print/003770/.

  2. Все про глядачів [Електронний ресурс]. – Джерело доступу: http://www.itk.ua/ua/page/facts/.

  3. Велика енциклопедія. Поширення Інтернету в Україні[Електронний ресурс]. – Джерело доступу: Вибори в Україні: офіційний сайт[Електронний ресурс]. – Джерело доступу:Election.com.ua, канал на «Ютубе»: http:// www.youtube.com/ channel/UCTPTEGP4MDBlAJ8pOT0Aw-A.

  4. Заярна О. Як переконати масову аудиторію: Психологічні чинники ефективності пропаґанди // Нова політика. – 1999. – X” 1. – С. 28-31.

  5. Харріс Р. Психологія масових комунікацій. СПб.: Прайм-Еврознак, 2001 .- / / Глава 8. Політика: роль новин і реклами в перемозі на виборах. Стр.287-296. / / Розділ 4. Реклама: їжа для роздумів. Стор.128-133.



В. Мацькович

Науковий керівник –І. М. Мудра


Журналісти і політика: етичний фактор зміни редакційного посвідчення на депутатський мандат.

Восени 2013 року на головній площі країни – Майдані Незалежності – розпочалося протистояння тогочасних владних структур та представників широких мас населення, яке згодом політологи та журналісти назвуть Революцією Гідності. Ще вчора представники мас-медіа стояли по один бік барикад, потерпаючи від небезпечних ситуацій та прицільної війни, захищаючи інтереси населення. Проте сьогодні, коли стартують вибори до нового парламенту, ми є свідками переходу журналістів з четвертої гілки влади у першу. Це питання викликає підвищену зацікавленість в суспільстві, як серед звичайного населення, так і в професійному оточенні журналістів. Тема просякнута актуальністю, яка визначила мету наукової статті: з’ясувати етичні аспекти зміни професії журналіста на політика. В об’єктивному розкритті теми допоможуть поставлені завдання: зясувати мотиви журналістів, які балотуються у депутати; пояснити переваги журналіста у політиці; оцінити можливі ризики для професії журналіста в морально-етичному плані.



 Завдяки досвіду та відсутності страху перед камерами більшість з колишніх журналістів так чи інакше починали відігравати роль спікерів партії. А от законодавчі ініціативи часто обмежувались рідною сферою – реформуванням ЗМІ. Нова ж генерація журналістів-політиків обіцяє покрити ширше коло загальнонаціональних проблем і переконують: замість статей, розслідувань і сюжетів відтепер готові писати законопроекти. До парламенту можуть потрапити щонайменше 25 журналістів. [2]. Медійники просять кредиту довіри і обіцяють якісні зміни. Серед представників мас-медіа, які прагнуть до парламенту, зустрічаємо шановані прізвища: Мустафа Найєм, Сергій ЛещенкоСвітлана ЗаліщукНаталя СоколенкоВікторія Сюмар і Тетяна Чорновол.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28

Схожі:

72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЙного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності матеріали VIІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) Частина Київ 2014
Міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) : у ч. – Ч. / уклад. Л. М. Капченко, С. О. Тарасюк, Л. Г....
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗміст історія україни та її складових, північної буковини І бессарабії михайловський С
Букова віть: ІІІ міжвузівська студентська науково-практична конференція, Чернівці, 25 квітня 2013 р. [Упоряд.: С. П. Кармалюк, Г....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка