72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року



Сторінка27/28
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.19 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Література

  1. Кондратьєв Я.Ю., Ліпкан В А. Концепція національної безпеки України: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 20 с.

  2. Кримінальний Кодекс України.

  3. Міжнародну конвенцію про боротьбу із захватом заручників 1979 р. / Україна на міжнародній арені: Зб. документів і матеріалів 1986-1990 рр. – К.: Україна, 1993.

  4. Ліпкан ВА. Боротьба з тероризмом на сучасному етапі // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – № 3. – ь С. 233-236.



Н. Болібрух

Науковий керівник – к.ю.н., доцент М. М. Сірант
ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ЄВРОПЕЙСЬКИМ СУДОМ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Питання прав і свобод людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав міжнародного співтовариства. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.

Права людини відіграють особливу роль у взаємовідносинах людини і держави. Вони контролюють і регулюють здійснення державної влади над окремою людиною, надають свободи громадянам у відношеннях з державою і потребують від держави задоволення основних потреб людей, підпадаючих під його юрисдикцію. Краще всього ці права виражені в міжнародно-правових документах, котрі були погоджені державами і в яких вміщуються норми прав людини. Після другої світової війни проблема прав людини з чисто внутрішньої стала перетворюватися в міжнародну. Поступово конституційне право почало попадати під вплив міжнародних стандартів. Було прийнято ряд міжнародних документів, які зобов’язують держави, що підписали їх дотримувати і розвивати повагу до прав людини, без якої-небудь дискримінації. Першим універсальним актом стала Загальна декларація прав і свобод людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, цей основоположний документ і в даний час має великий вплив у світі.

Щоб мати уявлення про обсяги міжнародної діяльності, пов’язаної із захистом прав людини, досить зазначити, що основними актами, які регулюють цивільні і політичні права на міжнародному рівні, є Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, Пакт про цивільні і політичні права від 19 грудня 1966 року, Конвенція про попередження злочину геноциду і покаранні за нього від 9 грудня 1948 року, Конвенція про припинення злочину апартеїду і покаранні за нього від 30 листопада 1973 року, Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих достоїнство видів звертання і покарання від 10 грудня 1984 року і Європейська Конвенція про захист прав людини й основних свобод від 4 листопада 1950 року.

Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод встановлює не лише найбільш вдалу у світі систему норм міжнародного права для захисту прав людини, але й одну з найбільш розвинутих форм міжнародної юридичної процедури. Сімнадцятого липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року. Внаслідок цього кожна фізична особа, неурядова організація або група осіб, що знаходяться під юрисдикцією України, отримали право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися зі скаргою про порушення Україною прав і свобод, гарантованих Конвенцією, до Європейського суду з прав людини однієї з найбільш поважних і впливових міжнародних судових установ.

Слід зазначити, що на сьогоднішній день кількість громадян України, котрі скористалися цим правом, обчислюється вже не десятками й не сотнями, а тисячами та продовжує стрімко зростати. Відповідно зростає й кількість рішень щодо України, ухвалених Європейським судом з прав людини. З одного боку це вказує на безсумнівно позитивну тенденцію, громадяни України все більше усвідомлюють і на практиці реалізують можливості захисту прав і свобод, які надає контрольний механізм, створений Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Однак, з іншого боку, велика кількість справ, порушених у Страсбурзькому суді проти України, свідчить і про недостатню ефективність вітчизняних засобів захисту прав людини.

З огляду на те, що створення на національному рівні ефективної системи гарантій прав і свобод людини є першим і головним обов’язком усіх держав-учасниць Конвенції, перед українською державою сьогодні стоїть важливе завдання: необхідно постійно проводити роботу з адаптації національного законодавства й правозастосовної практики до стандартів, викладених у Конвенції та деталізованих і розтлумачених у великому масиві прецедентів Європейського суду з прав людини. Для цього вкрай важливо створити в Україні належні та ефективні механізми систематичної перевірки законопроектів, чинних законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також адміністративної та судової практики на відповідність вимогам Конвенції у світлі прецедентного права Страсбурзького суду.

Діяльність ЄСПЛ є надзвичайно важливою складовою європейської системи захисту прав, проте питанню вивчення процесу у ЄСПЛ, на наш погляд, приділяється не достатньо уваги в науці міжнародного права, а виділення принципів діяльності Суду не зустрічається взагалі.

Нова редакція Регламенту Суду набрала чинності 1 липня 2014 року, тому поглиблене вивчення процесу у Європейському Суді є доречним та надзвичайно актуальним [2].

Варто виділити певні основні принципи, на яких базується увесь процес ЄСПЛ.



Принцип гласності. Стаття 33 Регламенту Суду зазначає, що вся інформація щодо процесу та уся документація по справі має бути доступною загалу. Виняток можуть становити ті документи, доступ до яких є обмеженим в інтересах моралі, національної безпеки, в інтересах неповнолітніх, або в інтересах осіб, що прагнуть захистити своє приватне життя. Обмеження на публічний доступ накладає Президент Палати або за власною ініціативою, або за запитом заявника. Проте рішення Суду має бути публічно оприлюднене в будь-якому випадку.

Європейський Суд з прав людини не розглядає анонімних заяв, однак, якщо ви не бажаєте розкривати свою особу, ви маєте зазначити про це у заяві до Суду та обґрунтувати причини на виправдання такого відступу від загального правила гласності провадження в Суді. У виняткових випадках Суд може надати дозвіл на анонімність.



Принципу мови судочинства. Офіційними мовами Європейського Суду з прав людини є англійська та французька мови, але за бажанням заявник може звертатися до Суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод [1].

Принцип безоплатності. Процедура розгляду справи в ЄСПЛ є безкоштовною. Особиста присутність заявника у Суді не вимагається. Суд не надає допомоги для оплати адвоката для підготовки заяви до Суду, проте в подальшому, а саме після рішення Суду про направлення заяви Урядові для надання зауважень, заявник у разі браку коштів для оплати послуг адвоката, може претендувати на отримання безкоштовної юридичної допомоги, якщо надання такої допомоги Суд визнає за необхідне для належного розгляду справи. Варто зауважити, що адвокат, який бере участь у справі має володіти хоча б однією із офіційних мов Суду.

Принцип обов’язковості рішень. Рішення ЄСПЛ носять обов’язковий для виконання характер не лише для учасників конкретного процесу, а й для усіх держав, які ратифікували вищезгадану Конвенцію [1].

Виконанням рішень та наглядом за виконанням рішень Суду в Україні займається Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суд з прав людини, який функціонує при Міністерстві юстиції України.



Принцип комплексного підходу до виконання рішень. Як відомо, під виконанням рішень Суду розуміється вжиття державою індивідуальних заходів, спрямованих на усунення конкретного порушення, визначеного в рішенні Суду, та заходів загального характеру, спрямованих на усунення підстави для надходження до Суду аналогічних заяв проти України у майбутньому. Саме це поєднання заходів індивідуального і загального характерів утворюють комплексний підхід до виконання рішень.

Отже, принципи діяльності – це такі засадничі ідеї, які визначають зміст і спрямованість цієї діяльності та характеризуються системністю, взаємоузгодженістю, загальнообов’язковістю, стабільністю, загально значущістю та регулятивністю. Тому, на нашу думку, є важливим їх виокремлення.

Список використаних джерел:

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004

2. Rules of Court, The European Court of Human Rights [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.echr.coe.int/Documents/Rules_Court_ENG.pdf
В. Чепурна

Науковий керівник – к.е.н. М. М. Бліхар


ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ЯК ДЖЕРЕЛО МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
В Україні, відповідно до чинного законодавства, систему джерел міжнародного приватного права складають: внутрішнє законодавство (Конституція України; окремі положення деяких Кодексів; закони, спеціально присвячені регулюванню правовідносин з іноземним елементом; закони, окремі положення яких присвячені регулюванню відносин галузі міжнародного приватного права), міжнародні договори і звичаї. Говорячи про співвідношення міжнародних договорів і внутрішнього законодавства України, ми відзначаємо, що міжнародний договір не є і не може бути безпосереднім джерелом внутрішньодержавного права. Чинне законодавство України не має єдиної системи норм, що встановлюють загальні положення міжнародного приватного права.

В міжнародному приватному праві, як і в загальній теорії права, існує багато різних позицій, які визнають різний зміст термінів «джерело права» і «форма права».

В юридичній літературі (як і в міжнародному приватному праві) розрізняють поняття «форма права» і «джерело права» .

Джерело права – поняття, що визначається трьома значеннями:

1. Це джерело інформації щодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи.

2. Це джерело формування права в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об’єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні.

3. Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов’язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права.



Форма права – це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи.

Зміст міжнародного приватного права визначається системою його джерел. Визнання того чи іншого джерела права елементом системи права залежить більшою мірою від того, до якого різновиду правових систем тяжіє національна правова система.

Слід зазначити, що в міжнародному приватному праві, як і в загальній теорії права, існує й інша позиція, яка визнає різний зміст термінів «джерело права» і «форма права».

Крім наведеного формально-юридичного поняття джерел права існує ще й матеріально-юридичне його розуміння, як соціально-економічних умов життя суспільства, які визначають спосіб і засоби здійснення державної влади та виступають правостворюючою силою. Джерело права в формально-юридичному значенні – це спосіб зовнішнього (офіційно визнаного) вираження норм.

Але багато авторів зводять до однієї думки, що під джерелами міжнародного приватного права в юридичній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова норма.

Щодо видів джерел міжнародного приватного права, то автори також не могли досягнути спільної мети, тому також по-різному підійшли до цього питання.

В загальному, міжнародному приватному праву відомі чотири форми джерел: 1) внутрішнє (національне) законодавство; 2) міжнародні угоди (договори); 3) міжнародні торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика.

Інколи у літературі стверджується, причому, без будь-якої аргументації, що джерелом міжнародного приватного права є доктрина, зокрема – доктрина авторитетних вчених.

Для того, щоб правило, яке являє собою норму міжнародного права, набрало юридичної сили в межах дії національного (внутрішнього) права, воно має набрати силу національно-правової норми. Така діяльність держави в теорії міжнарод­ного права називається трансформацією.

Способи здійснення трансформації для України – це підписання, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до договору.

Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного (внутрішнього) законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного (внутрішнього) законодавства. Із дослідження норм МПП у внутрішнім законодавстві України постає проблема комплексності джерел даної галузі, проблема різногалузевого спрямування актів, які у своєму складі мають норми МПП. Намагаючись системно підійти до вирішення поставленої мети, будується другий розділ роботи за інституційним принципом. Виходячи з того, що до норм МПП поряд із колізійними приписами слід відносити норми-дефініції та службові норми загальної частини, один підрозіл присвячено вивченню загальних положень МПП у внутрішньому законодавстві України.

Підсумовуючи викладене, можна вважати, що до кола національних джерел міжнародного приватного права належать національне законодавство та національні ж судова й арбітражна практика, а міжнародні джерела складаються з міжнародного звичаю та міжнародних договорів.

Щодо правового значення джерел міжнародного приватного права, то кожне з них відіграє своє значення. Але в загальному всі джерела міжнародного приватного права мають загальнообов’язкове значення, найвищою за юридичною силою з яких є Конституція України.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Міжнародне приватне право: підручник / За ред. В. П. Жушмана, І. А. Шуміло. – Х.: Право, 2011. – 320 с.

  2. Фединяк Г. С. Міжнародне приватне пра­во: підручник / Г. С. Фединяк, Л. С. Фединяк. – К.: АТІКА, 2009. – 544 с.

  3. Мироненко І. В. Міжнародне приватне право: навчальний посібник / І. В. Мироненко. – К. : Алерта, 2012. – 272 с.

  4. Міжнародне приватне право. Загальна частина : підручник / За заг. ред. А. С. Довгерта, В. І. Кисіля. – К. : Алерта, 2012. – 376 с.



П. Курпіта

Науковий керівник – к.е.н. М. М. Бліхар
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
Майже за півстоліття функціонування Європейський Союз поступово перетворився на один з найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів. XXI століття стало свідченням радикального відновлення й консолідації європейського континенту, зростання його привабливості й впливу в світі.

У Європейському Союзі соціальний діалог став прогресивною частиною загальної стратегії, яка забезпечила конкурентноспроможнішу позицію Європи у стосунках з основними партнерами у світі.

У різних країнах світу існує ціла мережа політичних і соціальних інституцій, покликаних створювати умови і механізми для вирішення соціальних проблем, пов’язаних з підвищенням добробуту громадян, із забезпеченням соціально-політичної та економічної стабільності суспільства.

Ця тенденція дедалі більше стає виразником критичного погляду на перспективи розвитку парламентської демократії та її можливості задовольняти інтереси різних соціальних груп. Проблеми форм регулювання відносин у суспільстві найбільше зосереджуються сьогодні у сфері економіки, адже в основі добробуту мають бути такі механізми регуляції, які сприяли б ефективному розв’язанню економічних питань в інтересах усього суспільства. У сфері соціально-трудових відносин такою формою демократичного регулювання, прийнятою для всіх її суб’єктів, став соціальний діалог .

Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Соціальний діалог здійснюється на принципах:



  • законності та верховенства права;

  • репрезентативності і правоможності сторін та їх представників;

  • незалежності та рівноправності сторін;

  • конструктивності та взаємодії;

  • добровільності та прийняття реальних зобов’язань;

  • взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;

  • обов’язковості розгляду пропозицій сторін;

  • пріоритету узгоджувальних процедур;

  • відкритості та гласності;

  • обов’язковості дотримання досягнутих домовленостей;

  • відповідальності за виконання прийнятих зобов’язань.

Діалог між інститутами громадянського суспільства, роботодавцями та органами влади повинен охоплювати широкий спектр питань, пов’язаних з вирішенням найважливіших соціально-економічних проблем розвитку. У Доповіді Програми розвитку ООН «Людський розвиток за 1993 рік» було вперше відокремлено чотири сфери активної та ефективної участі організацій громадянського суспільства, а саме:

  • боротьба з бідністю;

  • надання кредитів малозабезпеченим родинам;

  • боротьба з дискримінацією за ознакою статі;

  • досягнення гендерної рівноваги; надання будь-якій людині невідкладної допомоги.

З середини ХХ століття практика соціального діалогу в країнах Західної Європи стала невід’ємною частиною врегулювання трудових відносин. На зміну конфронтації між працею і капіталом прийшло розуміння необхідності соціального діалогу і партнерства. Активними суб’єктами соціального діалогу в громадянському суспільстві стали профспілки, підприємці, кооперативні рухи, організації структурованих груп населення – пенсіонерів, інвалідів, а також релігійні, фермерські об’єднання, товариства взаємодопомоги. Соціальний діалог було визнано конче необхідним соціально-політичним інститутом.

Як свідчить досвід країн-членів ЄС, авторитет Міжнародної Організації Праці у врегулюванні соціально-трудових відносин, зниженні соціальних конфліктів, скороченні масового страйкового руху є безперечним. На практиці доведено, що спірні питання у сфері соціально-трудових відносин саме в такий спосіб можна ефективно вирішувати, якщо спиратися на правову базу конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці .

З огляду на досвід країн-членів ЄС важливо те, що соціальний діалог виявився цінним демократичним способом розв’язання соціальних проблем, сучасним і динамічним процесом, що має унікальний потенціал і широкі можливості у сприянні прогресу в питаннях глобалізації, регіональної інтеграції і перехідного періоду.

Україна є членом Міжнародної організації праці, ратифікувавши 1954 року її статут, і упродовж цього часу тісно пов’язана з цією організацією. Вона ратифікувала 63 конвенції МОП, із них 14 – за роки незалежності. Положення цих конвенцій лягли в основу чинного в Україні законодавства, що регулює соціально-трудові відносини.

Законодавство про працю гарантує громадянам України рівність у сфері праці і її оплати незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця помешкання. Жінкам ці права надаються нарівні з чоловіками.

Членство нашої країни у цій міжнародній організації, без перебільшення, є виправдане. Подальше поглиблення співробітництва з МОП є надзвичайно актуальним завданням для України у процесі її соціально-економічного розвитку.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Право Європейського Союзу: підручник / За ред. В. І. Муравйова. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – 704 с.

  2. Право Європейського Союзу: навчальний посібник / В. М. Бесчастний, В. П. Філонов, О. В. Філонов, В. М. Суботін [та ін.]; // за ред. В. М. Бесчастого. – К.: Знання,2011. – 366 с.

  3. Європейське право: навчальний посібник / Упоряд. І. В. Тетарчук, Т. Є. Дяків. – К.: Центр учбової літератури, 2013. – 158 с.

  4. Державний суверенітет в умовах європейської інтегра­ції: монографія / За ред. Ю. П. Битяка, І. В. Яковюка. – К.: Право України, 2012. – 336 с.



С. Іваночко

Науковий керівник к.е.н. М. М. Бліхар
СПАДКОВІ ВІДНОСИНИ У СУЧАСНОМУ МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
Швидкий розвиток цивілізації, науково-технічна революція, поширення міграційних процесів населення, що особливо спостерігалися в останні роки минулого століття і продовжуються зараз, сприяли виникненню та розповсюдженню у правозастосовній практиці спадкових відносин із іноземним елементом.

Спадкове право – це сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов’язані з переходом прав та обов’язків від померлого до інших осіб.

Спадкування є одним із похідних способів переходу права власності у всіх правових системах без винятку.

Смерть людини є природнім процесом. Помирають громадяни, іноземці, особи без громадянства, однак залишають все набуте ними протягом життя майно, яке вони можуть залишити як на батьківщині, так і за її межами. Їхніми спадкоємцями також можуть бути громадяни різних держав. У такому випадку виникають проблеми, що вирішуються за допомогою колізійних норм, тобто визначається закон держави, який необхідно застосувати до правовідносин,що склалися.

Усі приватно-правові відносини, ускладненні іноземним елементом є предметом правого регулювання міжнародного приватного права.

У правопорядках різних держав спадкове право має свої особливості, які визначаються історичними, економічними, релігійними, культурними та іншими факторами. А це в свою чергу призводить до значних відмінностей у законодавстві держав, що регулюють такі правовідносини. Зокрема, можна спостерігати різний підхід до підстав спадкування, форми та змісту заповіту, заповідальної дієздатності громадянина, скасування заповіту, розподілу спадкового майна.

Варто зазначити, що основним джерелом регулювання спадкових відносин у міжнародному приватному праві є внутрішнє законодавство держав. В Україні таким є закон «Про міжнародне приватне право», який містить спеціальний розділ під назвою «Колізійні норми щодо спадкування».

Спадкове право будується на двох основних принципах: свободи заповіту і охорони інтересів сім’ї. На сьогоднішній день свобода заповіту, що дозволяє власнику визначити юридичну долю його майна після смерті все більше обмежується на користь сім’ї спадкодавця, за якою резервується певна частина цього майна. Проте коло осіб,які мають право на обов’язкову частку в спадщині, визначається неоднаково. Наприклад, мусульманське право значно обмежує свободу розпорядження майном в заповіті – заповідач може розпоряджатися тільки 1/3 частиною свого майна на користь осіб, які не є спадкоємцями за законом.

Найпоширенішими правовими підставами спадкування в усіх правових системах є заповіт та закон. Однак законодавство кожної держави ставить свої вимоги до форми та порядку складання заповіту. Законодавством країн континентальної Європи передбачено такі форми заповіту:


  1. власноручний заповіт – документ, текст якого складається, датується та підписується спадкодавцем власноруч, при цьому друковані машинописні тексти не допускаються (Іспанія, Італія, Швейцарія, Німеччина, Нідерланди).

  2. заповіт у формі публічного акта – укладається згідно з встановленою законодавством процедурою за участю офіційної посадової особи, найчастіше нотаріуса.

  3. таємний заповіт – заповіт складено спадкодавцем та переданий у закритому вигляді на зберігання нотаріусу у присутності свідків (Франція,Німеччина, Швейцарія). Перевагою таємного заповіту є те,що він гарантує забезпечення конфіденційності та збереження документа. Недоліком є те, що заповіт складається самостійно спадкодавцем без допомоги фахівців. Тому він може містити розпорядження з подвійним тлумаченням або взагалі протизаконні, що може призвести до неможливості їх реалізації у майбутньому.

  4. усна форма заповіту – спадкодавець висловлює свою останню волю усно, але обов’язково у присутності свідків. Дана форма заповіту передбачена законодавством Великої Британії, Німеччини. Так, згідно параграфу 2250 Німецького цивільного уложення особа, яка перебуває у місцевості з якою перервано сполучення внаслідок епідемії чи інших надзвичайних обставин, або знаходиться в плаванні на німецькому судні, може скласти заповіт у усній формі, але в присутності трьох свідків.

Зокрема неоднаковими є вимоги, які стосуються заповіту. Важливу роль при складанні заповіту відіграє питання здатності осіб складати заповідальне розпорядження. Це право мають лише дієздатні та повнолітні особи. Однак існують і винятки. Так, законодавство Франції передбачає, що особа, яка досягла 16-річного віку має право скласти заповіт стосовно половини належного їй майна, а за відсутності родичів до шостого ступеня родинності – на рівні з повнолітньою особою. З 16 років також мають право складати заповіти і громадяни Німеччини.

Якщо розглядати спадкові відносини континентальної Європи та англо-американського права можна спостерігати ряд відмінностей. Зокрема, у континентальній Європі спадкування розглядають як універсальне правонаступництво, тобто, коли спадщина померлого безпосередньо переходить до спадкоємців і саме вони зобов’язані відповідати за зобов’язаннями спадкодавця.

У Великій Британії та Сполучених Штатах Америки діє специфічний механізм переходу спадкового майна: воно переходить до так званого «особистого представника» померлого, який спочатку здійснює розрахунки із кредиторами спадкодавця, а вже потім передає спадкоємцям ту частку майна, що залишилася.

Як бачимо внаслідок неоднакового розв’язання питань у сфері спадкування законодавством держав виникають колізії.

Виділяють наступні колізійні прив’язки для встановлення застосованого права:


  • закон місця знаходження майна;

  • закон місця складання заповіту;

  • закон місця знаходження нерухомості;

  • закон громадянства спадкодавця у момент його смерті;

  • особистий закон спадкодавця;

  • закон останнього постійного місця проживання спадкодавця.

Законодавство України передбачає такі прив’язки. Спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання,якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави,громадянином якої він був. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майно,яке підлягає державній реєстрації в Україні, – правом України.

Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акту його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті.

Таким чином, у XXI столітті, коли громадяни мають можливість виїжджати за межі своєї країни, набувати там собі у власність майно, актуальним є питання спадкування у міжнародному приватному праві. Внаслідок розбіжностей у законодавстві різних держав законодавства, яке неоднаково регулює відносини ускладнені іноземним елементом, виникає багато проблем. Через неефективність колізійних прив’язок доводиться роздумувати над створенням міжнародно-правових актів, які б містили єдині норми для забезпечення однакового регулювання спадкових відносин у різних державах.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Схожі:

72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЙного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності матеріали VIІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) Частина Київ 2014
Міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) : у ч. – Ч. / уклад. Л. М. Капченко, С. О. Тарасюк, Л. Г....
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗміст історія україни та її складових, північної буковини І бессарабії михайловський С
Букова віть: ІІІ міжвузівська студентська науково-практична конференція, Чернівці, 25 квітня 2013 р. [Упоряд.: С. П. Кармалюк, Г....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка