72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року



Сторінка4/28
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Література

  1. Ионцев В. Международная миграция населения в России: уроки Каира /В. Ионцев, А. Каменский; сб. статей; [глав. ред. Ионцев В. А.] // Международная миграция: Каир + 10. – М., 2004. – с. 10–11.

  2. Тиндик Н. П. Адміністративно-правовий механізм регулювання міграції в Україні: дис. докт. юрид. наук: спец. 12.00.07 /Надія Петрівна Тиндик. – Львів, 2009. – 525 с.

  3. Адміністративно-правове регулювання міграційних процесів. http://lawdiss.org.ua/books/213.doc.html

  4. Делія Ю. В. Адміністративно-правовий захист прав мігрантів правоохоронними органами України (адміністративно-правовий аспект) / Делія Ю. В. – дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.07. / Делія Ю. В. – Київ, 2003. – 228 с.


С. Постовіт

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ В КОНТЕКСТІ

ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

Законом України від 6 липня 2010 року Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних та  Додатковий протокол до неї. Цим самим Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити дотримання прав і свобод людини, зокрема, права на недоторканність приватного життя, передбаченого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та гарантованого статтею 32 Конституції України. Захист персональних даних є невід’ємною складовою захисту прав людини, що в свою чергу є обов’язковим фактором розбудови демократичного суспільства.

Історія вказує, що формування законодавчої бази, щодо захисту персональних даних бере свій початок ще з 1948 року. Так, в Загальній декларації прав людини сказано, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань [1]. Такі положення містяться та конкретизуються в Європейській Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 1950 року та Міжнародному пакті про громадянські та політичні права від 1966 року. Подальший розвиток відносин, щодо захисту персональних даних значною мірою зумовлений інтенсивністю оброблення таких даних за допомогою автоматизованих комп’ютерних інформаційних систем. Тому, в 1981 році прийнята Європейська конвенція про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних, яка ратифікована Україною у 2010 році. Конвенція дає визначення терміну «персональні дані», проголошує своєю метою забезпечити кожній особі, незалежно від її громадянства або місця проживання, дотримання та захист її прав та основоположних свобод, зокрема права на недоторканість приватного життя, у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних [5].



Cлід сказати, що даний закон чітко регламентує відповідні положення,зокрема хто є суб’єктами цих відносин. Стаття 4. Суб'єкти відносин, пов'язаних із персональними даними

1. Суб'єктами відносин, пов'язаних із персональними даними, є:

суб'єкт персональних даних;

володілець персональних даних;

розпорядник персональних даних;

третя особа;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений).

Стаття 24. Забезпечення захисту персональних даних

1. Володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов’язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.

2. В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, а також у володільцях чи розпорядниках персональних даних, що здійснюють обробку персональних даних, яка підлягає повідомленню відповідно до цього Закону, створюється (визначається) структурний підрозділ або відповідальна особа, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці.

Інформація про зазначений структурний підрозділ або відповідальну особу повідомляється Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, який забезпечує її оприлюднення.

3. Структурний підрозділ або відповідальна особа, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці:

1) інформує та консультує володільця або розпорядника персональних даних з питань додержання законодавства про захист персональних даних;

2) взаємодіє з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та визначеними ним посадовими особами його секретаріату з питань запобігання та усунення порушень законодавства про захист персональних даних.

4. Фізичні особи - підприємці, у тому числі лікарі, які мають відповідну ліцензію, адвокати, нотаріуси особисто забезпечують захист персональних даних, якими вони володіють, згідно з вимогами закону.

{Стаття 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Що стосується законодавства України, то основою захисту персональних даних є Конституція України, яка вказує, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою цінністю, відображаючи цим мету Загальної декларації прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А також стаття 32 Конституції, яка встановлює:

заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Виключення із цієї принципової заборони можуть встановлюватися законом лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

право знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах та організаціях з відомостями про себе. Обмеження цього права можуть встановлюватись лише за умови, що інформація про особу визнається державною або іншою таємницею на підставі закону.

судовий захист права: спростовувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім’ї; вимагати вилучення будь-якої інформації про себе; отримати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації [3].

Відповідно до Закону персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована [2]. В Конвенції термін «персональні дані» означає будь-яку інформацію, яка стосується конкретно визначеної особи або особи, що може бути конкретно визначеною [5]. Аналізуючи дані визначення можна зрозуміти, що персональні дані – це інформація чи комплекс інформації про фізичну особу. У свою чергу остання може бути ідентифікована як конкретна фізична особа з усіма її якостями як природного характеру, так і соціального.

База персональних даних становить собою іменовану сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних [2]. Можна дійти до думки, що це така сукупність персональних даних, яку можна виокремити і конкретно назвати. Отже, цілком виправданим є потреба особливої охорони та надання згоди суб’єкта персональних даних на здійснення обробки таких даних.


Література

1. Загальна декларація прав людини прийнята і проголошена резолюцією 217А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_015



2. Закон України «Про захист персональних даних» //Відомості Верховної Ради України. – 2010. – №34. – ст.481 Конституція України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004

4. Конвенція про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_326

5. Огляд міжнародного законодавства в сфері регулювання захисту персональних даних [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://media.parlament.org.ua/ss_analitics/action/article_detail/article_id/1749/
Т.Рефцьо

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА ТА ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

Обовязок кожної держави є забезпечення особі, права та свободи якої порушені, ефективних засобів захисту. В Україні створені та функціонують різноманітні механізми захисту прав громадян, відновлення їх порушених прав, відшкодування спричиненої шкоди. Серед цих механізмів значну роль відіграють суди. Від стану та дієвості судової системи залежить міцність та сила держави.

Одним із наріжних принципів судочинства в Україні є принцип гарантованості права на судовий захист. Він належить до загальних принципів конституційного права. Так, ст. 8 Конституції України декларує: "Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується", - а ст. 55 Основного Закону гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Закон про судоустрій деталізує цей принцип і гарантує захист прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними

Розробка питань адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина є одним із перспективних напрямів комплексного дослідження правового статусу громадян в цілому. Їх визначення має, у відповідній мірі, і міждисциплінарне значення, оскільки норми адміністративного права обслуговують норми інших галузей права - екологічного, земельного, трудового, підприємницького, цивільного та інших

Судочинство в Україні здійснюється Конституцією України, Законом України "Про судоустрій України" та іншими нормативно-правовими актами. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судові рішення, якими закінчуються розгляди справ у суді, ухвалюється іменем України. Ті судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.

Можна констатувати, що в Україні загалом розпочали формуватися організаційні передумови для спеціалізованого відправлення правосуддя у виконавчо-розпорядчій галузі, швидкого та якісного розв’язання конфліктів між управлінсько-владними органами (їх посадовими особами) і громадянами. У той же час особливо актуальними у теоретичному та прикладному аспекті залишаються питання визначення процедур діяльності та сфери повноважень (юрисдикції) адміністративних судів України.

Чіткий та належний розподіл компетенції є важливим питанням для будь-якого виду судочинства. Так, проблема розмежування компетенції адміністративного суду з загальними судами та Конституційним Судом України відбувається за методом таксації, яка є двох видів: позитивна та негативна. При негативній таксації законодавець встановлює перелік справ, які виключаються з юрисдикції адміністративного суду. При позитивній таксації, навпаки, визначається коло питань, які вирішуються виключно адміністративними судами. Українське законодавство про адміністративне судочинство застосовує поєднання обох видів.

На підставі положень ст. 1 Кодексу адміністративного судочинства України зазначений Кодекс визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства. Запровадження системи адміністративних судів у нашій державі є втіленням у життя конституційних принципів побудови системи судів загальної юрисдикції; територіальності і спеціалізації, які дістали своє закріплення у статтях 18, 19 Закону України «Про судоустрій України».

Насамперед, необхідно звернути увагу на те, що Конституція України (ст. 3) визначила принципово нову роль держави у відносинах з людиною, згідно з якою «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Виходячи з цих конституційних вимог завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження

Отже,можна зробити висновок що у процесі побудови соціальної правової держави в Україні одним із визначальних суспільно значимих завдань виступає необхідність модернізації, підвищення ефективності здійснення правосуддя в державі, створення реальних передумов для всебічного і повного судового захисту прав та законних інтересів особи.
Література


  1. Погорілко В.В., Головчко В.В., Сірий М.І. "Права та свободи людини та громадянина в Україні", Київ. 1997.

  2. Павловський М.А. Суспільство та економіка перехідного періоду: Шлях України.-К.: Техніка, 1997.-152 с.

  3. Як підвищити рівень усвідомлення проблеми торгівлі людьми? [посібник для тренінгу]. – Міжнародна організація з міграції (МОМ), 2005. – 40 с.

  4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004


В. Романишин

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
Адміністративно-правовий захист соціальних прав людини та громадянина

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави[1].

Те, що ми зачепили дане питання є надзвичайно важливим з точки зору правової держави, якою є Україна, оскільки захист саме соціальних прав людини або соціально незахищеного прошарку суспільства є основним критерієм визначення рівня розвитку держави.

Прийняття значної кількості нормативно-правових актів у сфері соціальних відносин зумовлене такими чинниками, як: 1). необхідність вироблення власної політики держави у сфері соціальних відносин, яка була б зорієнтована на сучасний стан розвитку економіки держави; 2). відсутність цілісної науково обґрунтованої концепції соціальної політики держави, що стало причиною зростання кількості нормативно-правових актів, предметом правового регулювання яких іноді були одні й ті самі питання; 3). низька якість підготовки соціальних законопроектів,через що виникла потреба вносити численні зміни до відповідних законів; 4). політична нестабільність у державі, яка зазвичай призводить не тільки до позачергових виборів, а й до прийняття популістських законів, внаслідок чого створюється прецедент економічно необґрунтованого розширення юридичних гарантій соціального забезпечення. Відтак, прийняття значної кількості відповідних законів не завжди є передумовою повноцінного захисту соціальних прав та гарантій громадян у державі, натомість може лише ускладнювати процедуру їх реалізації.

Основним фінансовим документом держави на кожний поточний рік є Закон про Державний бюджет України. Предметом його правового регулювання відповідно до положень статті 95 Конституції України є визначення видатків держави на загальносуспільні потреби (в тому числі й соціальні), розміру і цільового спрямування цих видатків. Конституцією України окреслено коло питань, якими обмежується предмет правового регулювання Закону про Державний бюджет України. Це означає, що через своє спеціальне призначення цей закон не може регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Однак практика застосування Закону про Державний бюджет засвідчує, що його нормами вносяться суттєві зміни до інших спеціальних законів України, якими корегуються питання соціального забезпечення певних категорій громадян, наприклад, через зміну процедури, обсягу надання їм відповідних пільг, компенсацій і гарантій, встановлених спеціальними законами, які є складовою конституційного права громадян на соціальний захист і достатній рівень життя кожного (статті 46, 48 Конституції України)[4].

На даний момент, згідно Закону України ’’Про державний бюджет України’’ встановлено, що у 2014 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1176 гривень та для тих, хто відноситься до основних соціальних та демографічних груп населення: дітей віком до 6 років – 1032 гривні;дітей віком від 6 до 18 – 1286 гривень; працездатних осіб – 1218 гривень; осіб, які втратили працездатність - 949 гривень[2].

Зрозуміло, що це незначні виплати і людині дуже важко прожити на ці кошти і це являється проблемою самої держави, адже саме вона відповідає за соціальний захист населення.

Слід зауважити, також той факт, що контроль, нарахування та виплату соціальних пільг здійснюють відповідні суб’єкти владних повноважень, а тому віднесення захисту соціальних прав людини та громадянина, як певної категорії судових спорів до юрисдикції Кодексу адміністративного судочинства є цілком закономірним, тим паче, що даним кодексом створено усі необхідні передумови для їх належного захисту.

Підводячи підсумок, хотілось би завершити свій виступ тим, що для належного адміністративно – правового захисту соціальних прав людини, необхідно реформувати не судову гілку влади, а низку дотичних і важливих факторів, які передують та ідуть після винесення судового рішення, оскільки саме вони є першочерговою перешкодою для належного захисту соціальних прав людини та громадянина.


Література

  1. Конституція України. Закон України ’’Про внесення змін до Конституції України’’ № 2222-IV від 8.12.2004 р.: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Велес, 2005 р.

  2. Закон України ’’Про державний бюджет України на 2014 рік’’ від 16.01.2014 року.

  3. Кодекс адміністративного судочинства України станом на 11.02.2013 р.: відповідає офіційному тексту. – X.: Право, 2013 р. – 184 с.

  4. Про гарантії забезпечення соціального захисту прав людини: практика Конституційного суду України від 2011 р.



О. Саміляк

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
САНКЦІЇ В ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ РАМКАХ ДІЇ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених Податковим кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:


  • - фінансова;

  • - адміністративна;

  • - кримінальна.

Штрафні (фінансові) санкції (штрафи)

Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному Податковим кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.

Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених Податковим кодексом, не звільняє платників податків від обов'язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених Податковим кодексом[2].

Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 Податкового кодексу.



Порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків

Неподання банками або іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений статтею 69 Податкового кодексу строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків тягне за собою накладення штрафу у розмірі 340 гривень за кожний випадок неподання або затримки.

Здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах  державної податкової служби тягне за собою накладення штрафу на банк або іншу фінансову установу в розмірі 10 відсотків суми усіх операцій за весь період до отримання такого повідомлення, здійснених з використанням таких рахунків (крім операцій з перерахування коштів до бюджетів або державних цільових фондів), але не менш як 850 гривень.

Порушення платником податків порядку подання інформації про фізичних осіб - платників податків

Неподання або порушення порядку подання платником податків інформації для формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, передбаченого Податковим кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 85 гривень.

Неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або  невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності

Неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Невиконання платником податків умов самостійного внесення змін до податкової звітності тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов'язання (недоплати).

При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань інші штрафи, передбачені цією главою Кодексу, не застосовуються.



Порушення встановлених законодавством строків зберігання документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи

Незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею  44 Податкового кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених Податковим кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень[2].



Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання

У  разі  якщо  контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 Податкового кодексу, тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування[2].



Порушення правил сплати (перерахування) податків

У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених Податковим кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30  календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.



Порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати

Ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим пункту 127.1 вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов'язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену Податковим кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV Податкового кодексу.



Відповідно до вимог часу, законодавець зреагував і вніс відповідні зміни до Податкового кодексу Законом України від 7.07.2011 р. №3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України і деякі інші законодавчі акти України про удосконалення окремих норм Податкового кодексу» (далі – Закон №3609-VI) в частині включення положень, що стосуються питання визначення відповідальності за податкові правопорушення [4].

Вирішуючи питання про покарання, спочатку необхідно визначитися, чи є таке діяння взагалі податковим правопорушенням.

Проте в даному випадку – випадку застосування мір відповідальності за податкові правопорушення, скоєні до введення в дію Податкового кодексу України, але виявлені в період його дії, – маємо два факти, які потребують і аналізу, і дослідження їх в часі: скоєння порушення і притягнення до відповідальності.

Відповідно, в контексті аналізованої проблематики можна зробити такі висновки:

1. Відповідь на запитання, чи є правомірною поведінка платника податків, варто шукати в тому законодавстві, яке діяло на момент скоєння відповідних порушень.

2. Міра відповідальності, яка буде застосована за скоєні платниками порушення, визначається відповідно до нормативно-правових актів, діючих при застосуванні такої відповідальності, на момент оформлення податкових повідомлень-рішень.

Однак, це загальні правила визначення правових норм для вирішення питання щодо наявності порушення і застосування адміністративної відповідальності у випадку правопорушення.

Всі колізії і недоліки які є в податковому законодавстві повинні врегульовуватися на законодавчому рівні. Тому проблематика цієї теми на даному етапі ще не вирішена.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЙного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності матеріали VIІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) Частина Київ 2014
Міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) : у ч. – Ч. / уклад. Л. М. Капченко, С. О. Тарасюк, Л. Г....
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗміст історія україни та її складових, північної буковини І бессарабії михайловський С
Букова віть: ІІІ міжвузівська студентська науково-практична конференція, Чернівці, 25 квітня 2013 р. [Упоряд.: С. П. Кармалюк, Г....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка