72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року



Сторінка5/28
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Література

1. Конституція України в актах Конституційного суду України (аналіт. огляд та комент.) /За ред. А. А. Стрижака : науково-практичне видання. – К.: Ін Юре, 2010. – 631 с.

2. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI // Голос України. – 2010. – № 229-230.

3. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами : Закон України від 21.12.2000 р. №2181-III (зі змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – с. 44.

4. Про внесення змін до Податкового кодексу України і деякі інші законодавчі акти України про удосконалення окремих норм Податкового кодексу: Закон України від 7.07.2011 р. № 3609-VI (зі змінами та доповненнями) //Відомості Верховної Ради України. – 2011 р. – № 6.

5. Лист Вищого Адміністративного суду України від 24.11.2011р. № 2198/11/13-11 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.nau.ua.

6. Рішення Конституційного Суду України від 9.02.1999 р. № 1/99-рп [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.rada.com.ua.
В. Сиротяк

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
ПРОФІЛАКТИКА ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ

ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Одним із основних завдань, що ставлять перед органами внутрішніх справ загалом та окремими підрозділами держава і суспільство є «профілактика» правопорушень, зокрема серед неповнолітніх осіб. Натомість, в умовахсоцiально-економiчної кризи, загострення криміногенної ситуації та зростання різних правопорушень підвищуються вимоги до дiяльностi ОВС, що викликає необхiднiсть науково-обґрунтованого підходу до її органiзацiї.

У сфері профілактики правопорушень органами внутрішніх справ серед неповнолітніх осіб особливе місце відводиться підрозділам кримінально їміліції у справах дітей.

Профілактики правопорушень – це попередження можливої трансформації певних обставин у причинні характеристики можливих правопорушень [1, с. 20-21]. На думку С. О. Сафронова, зміст профілактичної діяльності потрібно розглядати у трьох аспектах: 1) попередження правопорушення; 2) запобіганняйому; 3) припинення правопорушення. Так, попередження здійснюється тоді, коли ще не було факту посягання на об’єкта дміністративно-правової чи кримінально-правової охорони, тобто не було самого факту вчинення правопорушення. Запобігання правопорушенню – на стадії готування до нього. Припинення правопорушеньз дійснюється у період скоєння протиправних дій [2, с. 83].

Одним із напрямів у боротьбі зі злочинністю взагалі та злочинністю неповнолітніх, зокрема, є профілактична діяльність.

Профілактика правопорушень середнеповнолітніх в Україні проводиться зусиллями соціально-психологічних служб, педагогів, співробітників соціальних служб, служб у справах неповнолітніх, працівниками правоохоронних органів. За допомогою координаційно-методичної ради з правової освіти населення налагоджена співпраці між різними суб'єктами профілактики, у застосуванні переважно групових та масових форм роботи та приділяється неналежна увага до інтерактивних методів (тренінгів, рольових ігор тощо), які сприяють кращому засвоєнню інформації дітьми.

Загалом, під профілактикою правопорушень розуміють діяльність державних органів і громадськості, що має системний характер як за комплексом заходів, так і за колом суб'єктів, які її здійснюють, спрямовану на недопущення виникнення, усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов злочинності, окремих її видів та конкретного злочину .

Законодавче визначення терміну «профілактика правопорушень серед дітей» уперше було подано в Законі України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року, у ст. 3 якого було зазначено: «Під профілактикою правопорушень серед дітей слід розуміти діяльність органів і служб у справах дітей, спеціальних установ для дітей, спрямовану на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню дітьми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку окремих дітей на території України, в її окремому регіоні, в сім’ї, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за місцем проживання» [3]. Отже, під профілактикою правопорушень середне повнолітніх законодавець розуміє сукупність запобіжних заходів, хоча самого переліку таких заходів не подає. В усю сукупність заходів профілактики правопорушень неповнолітніх входять кілька складових:

організаційна діяльність, яка спрямована на усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми;

діяльність щодо планування профілактичних заходів. Плани повинні розроблятися з урахуванням особливостей кожного регіону, області, міста, району.

Натомість підтримуємо думку дослідниціцього питання Н. В. Лесько, яка вважає, що розрізнення понять «попередження», «профілактика», «запобігання» є надуманим і таким, що суперечить буквальному змісту зазначених термінів, оскільки кожне з цих слів означає одне й те ж: щось попередити, не допустити, тобто це є «терміни-синоніми» [5,с.149-155].


Література

  1. Малков В. Д. О концептуальных основах развития государственной системы профилактики правонарушений /В. Д. Малков //Современные криминологические проблемы борьбы с преступностью. Труды Академии управления. – М.: Академия управления МВД России, 2000. – с. 20-21.

  2. Сафронов С. Профілактична діяльністьслідчого органів внутрішніх справ України /С. Сафронов //Право України. – 2002. – № 2. – с. 82-85.

  3. Про органи і службиу справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України від 24.01. 1995 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – с. 35.

  4. Профилактика правонарушений: [учебное пособие] /Сост. Р. В. Шашев. – Казань: Издательство Казанского Университета, 1989 – 124 с.

  5. Лесько Н. В. Адміністративно-правові заходи профілактики правопорушень серед дітей /Н. В. Лесько //Митна справа. – 2011. – № 1. – ч. 2. – с. 149 155.


Х. Сенюта

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
МІГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА

В КОНТЕКСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ І МІГРАНТА

Проблеми міграції для України набувають дедалі більшої актуальності у зв'язку з її особливим географічним положенням та геополітичним розташуванням, посиленням інтеграційних процесів у першу чергу на європейському просторі.

В умовах високої нелегальної міграції, відсутності механізмів належного захисту біженців, відтоку закордон кваліфікованих кадрів Україна, будучи країною, що претендує на повноцінне місце у європейській спільноті, зобов'язана визначити основні принципи державної міграційної політики, врегулювати сферу міграції.

Необхідність забезпечення системи регулювання міграційних процесів викликана потребами підвищення ефективності протидії явищам, що становлять загрозу національній безпеці України — нелегальній міграції, загостренню демографічної кризи, відпливу за кордон найбільш кваліфікованої частини трудоресурсного та інтелектуального потенціалу.

Ситуація, яку має Україна в міграційній сфері, наближається до критичної. Особливості географічного положення України як території, що перетинається світовими міграційними шляхами, а також внутрішні фактори економічного та соціального життя зумовлюють інтенсивні міграційні процеси як всередині України, так і за її межами.

Сучасні глобалізаційні виклики міграції – це, з одного боку, інформаційні технології й глибинна трансформація умов життєдіяльності населення (як мігруючого, так й відносно осілого). З іншого – міграційні пастки, пов’язані з новими реаліями розвитку базових інститутів ринку, міграційні ризики реалізації інтересів представників праці й капіталу, розмитість уяви про нові, в т. ч. міграційні, фактори виробництва тощо. Усе це позначається на формуванні та механізмах реалізації міграційної політики.

Міграція є багатовимірним явищем. На противагу її глобалізаційним викликам завжди постають виклики локальні. В їх основі також лежить тисячолітня історична практика, котра характеризується появою особливих культурно-історичних типів розвитку цивілізації (до утворення самостійних держав, окремих регіонів). Це проблеми взаємодії і взаємовпливу, а також протиріч культур різних етносів і соціальних груп. Наслідком міграції є культурна локалізація, яка проявляється в побутовій, національній, мовній, економічній формах. Вона – засіб збереження унікальних культур і господарського досвіду їх носіїв. Водночас, може вести до соціального виключення людей – мігрантів з суспільного життя, породжувати ґрунт для політичних спекуляцій та конфліктів. Локалізаційні виклики міграції не тільки вказують на значимість геопросторових досліджень цього феномену, але й визначають перспективи розвитку регіональної міграційної політики (РМП).

 Головними цілями міграційної політики можна назвати такі:
   1. Активізація імобільної міграційної рухливості населення, що швидко зростає, щоб на цій основі істотно підвищити ступінь реалізації спроможності до переселення.

2. Підвищення рівня приживаності новоселів у районах інтенсивного економічного освоєння, де ще не здійснений процес формування постійного складу населення.

3. Раціоналізація напрямків і масштабів територіального переміщення населення з метою досягнення раціональних співвідношень у джерелах демографічної динаміки

Держава може використовувати міграційну політику як інструмент тиску; як ретрибуції за панування над іншими країнами (імміграційна політика деяких західно-європейських країн після деколонізації африканських країн); як додатковий козир у переговорах з іншою країною, урядом.

Перший етап розробки міграційної політики держави – це визначення того, що необхідно зробити насамперед, яка мета переслідується та чому розробляється та чи інша політика. Перший етап розробки міграційної політики – це етап дефініції самої політики, на якому державна політика в галузі міграції формується, зміцнюється, визначаються її параметри, мета та взаємозв’язки з соціально-економічною політикою держави. На другому етапі чітко визначається мета міграційної політики. На третьому – розробляються програми, в рамках яких можна досягти поставленої мети та виробляються необхідні для цього інструменти. І тут на перше місце виходить необхідна інформація, тобто – усвідомлення того, що відбувається у рамках міграційних зрушень. Інший інструмент – адміністративні ресурси. Ще один – відповідна законодавча база, задіяна для досягнення поставленої мети.

Міграційна політика – це частина соціально-економічної політики як з точки зору ролі цієї політики як інструменту досягнення її мети, так і з точки зору того, що міграційна політика є елементом державного плану проектування бажаної кількості та якості населення.



Аналіз міграційної ситуації в Україні показує, що вона розвивається набагато швидше, ніж органи, які повинні її регулювати. За таких умов все очевиднішою стає загроза того, що ситуація може вийти з-під контролю. Міграційна політика України має тісно переплітатися з європейськими і міжнародними стандартами у цій сфері і повинна узгоджуватися з ними шляхом внесення змін до існуючої законодавчої бази і прийняття нових законів.
М. Ткач

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ

НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Останнім часом у рамках і наукових досліджень, і законопроектних робіт дедалі частіше виникають питання про роль і місце адміністративної відповідальності в галузі охорони навколишнього природного середовища в аспекті юридичної відповідальності взагалі й у механізмі правового регулювання в конкретних сферах суспільних відносин, зокрема.

Це зумовлено насамперед тим, що саме адміністративна відповідальність у сфері охорони довкілля виявилася найбільш зручною при створенні правового інструментарію, за допомогоюякого здійснюється реальний і (що найголовніше) оперативний вплив з боку органів державної влади на осіб, які не дотримуються вимог владних державних приписів. Ця зручність стала причиною виникнення низки похідних від адміністративної різновидів юридичної відповідальності, зокрема, таких, як екологічна, фінансова, господарська, економічна відповідальність тощо. За своєю правовою природою всі ці різновиди є проявами адаптації конструкції адміністративної відповідальності до різних сфер правового регулювання [1].

Відомо, що адміністративна відповідальність у галузі охорони природи передбачає застосування до правопорушників відповідних адміністративних стягнень. Ці стягнення мають загальні риси з іншими видами стягнень, що виражається у примусовій природі заходів впливу на порушників та у профілактиці правопорушень. У той же час вони мають свої, специфічні особливості. Підставою накладення адміністративних стягнень у сфері охорони довкілля є здійснення адміністративного проступку. Накладення їх за це регламентується виключно законами, де встановлюються склади адміністративних правопорушень, санкції, що використовуються у випадку їх учинення, компетенція органів з розгляду справ про такі правопорушення, загальні засади механізму застосування стягнень [2].

Підставою адміністративної відповідальності за правопорушення, пов’язані з охороною природи, слугує протиправний проступок у цій галузі, а умовами та причинами, що сприяють їх учиненню, виступає, як правило, відсутність належного обліку, контролю тощо в означеній сфері.

Протиправність проступку адміністративного виражається в порушенні або невиконанні адміністративно-правових норм. Негативного явища в громадському суспільстві, тяжких наслідків, здатних нанести серйозну шкоду державним інтересам, такий проступок не тягне, оскільки дії, які викликають тяжкі наслідки, вже розглядаються як злочини. Адміністративні стягнення, що накладаються на осіб, які вчиняють адміністративні правопорушення у сфері довкілля, виступають заходами адміністративної відповідальності, мета яких – виховання порушника, попередження вчинення нових правопорушень як цим правопорушником, так й іншими особами.

Адміністративна відповідальність у галузі охорони природи є, з одного боку, необхідним елементом механізму державного управління й одночасно різновидом державно-управлінських відносин, а з другого – засобом охорони суспільних відносин у цій сфері. При цьому притягнення до адміністративної відповідальності завершує собою процес реалізації відповідним органом такої іманентної функції державного управління, як контроль за охороною довкілля. Отже, адміністративна відповідальність у галузі охорони природи тісно пов’язана з такою важливою функцією органів державного управління, якою є цей контроль. Як результат контрольної діяльності органів виконавчої влади, досліджувана відповідальність замикає собою кільце, так би мовити, зворотного зв’язку в процесі державного управління у сфері екології. Цей зв’язок починає реалізовуватися в той момент, коли поведінка об’єкта управління відхиляється від тієї, яку вимагає від нього закон. Виявлення такого відхилення здійснюється під час реалізації контрольної функції органом державного управління, а вжиття цим органом заходів адміністративної відповідальності, своєю чергою, має на меті коригування поведінки об’єкта управління в необхідному напрямі.

Таким чином, можемо стверджувати, що однією з домінуючих особливостей адміністративної відповідальності в галузі охорони довкілля є те, що вона застосовується органами виконавчої влади – як такими, які належать до системи виконавчої влади, так і такими, що є органами виконавчої влади тільки функціонально – у процесі реалізації ними функцій державного управління. Власне, саме тому ця відповідальність і має назву «адміністративна», оскільки вона реалізується адміністративними органами та в адміністративному порядку.


Література

  1. Потіш А. Ф. Екологія: основи теорії і практики: [навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів] /А. Ф. Потіш, В. Г. Медвідь, О. Г. Гвоздецький, З. Я. Козак. – Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 296 с.

  2. Основи екології та екологічного права: навчальний посібник / Ю.Д. Бойчук, М. В. Шульга, О. С. Цалін, В. І. Дем’яненко; за заг. ред. Ю. Д. Бойчука і М. В. Шульги. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. – 352 с.

  3. Петров В. В. Адміністративний примус в галузі охорони навколишнього природного середовища: [навч. посіб. для вузів] / В. В. Петров. – Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1985. – 68 с.

  4. Кодекс України про адміністративні правопорушення: науково-практичний коментар /[Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний та ін.]. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правові єдність», 2008. – 781 с.

  5. Шемшученко Ю. С. Юридична відповідальність в галузі охорони навколишнього природного середовища /Ю. С. Шемшученко, В. Л. Мунтян, Б. Г. Розовський. – К.: Наук. думка, 1978 – 53 с.


М. Яценко

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
МІГРАЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

У КОНТЕКСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ-МІГРАНТА

В сучасній науковій літературі з досліджуваної тематики подається досить вичерпне пояснення терміну «зовнішня міграція», під якою слід розуміти латинський вислів «migrate, migro», тобто – переміщення, переселення. Існуючі наукові джерела пояснюють даний термін таким чином:

– переселення, переміщення людей, етносів, їхніх частин або окремих представників, пов’язане із зміною постійного місця проживання або з поверненням до нього [1];

– переміщення всередині країни, або з однієї країни в іншу [2, с. 322];

– соціально-економічний та демографічний процес, який являє собою сукупність переміщень, які здійснюються людьми між країнами, районами, поселеннями [3, с. 159];

– переміщення людей через територіальні межі держави або інші території зі зміною місця проживання назавжди або на тривалий період часу [4, с. 176];

– переміщення людей, пов’язане, як правило, зі зміною місця проживання [6, с. 456];

– переміщення людей, працівників, пов’язане, переважно, зі зміною місця проживання та місця роботи [2, с. 196];

– міграція людей є процесом їх переселення з метою облаштування та працевлаштування [2].

Основними ознаками зовнішньої міграції можна назвати такі:

а) переміщення людей, або ж переселення людей;

б) перетинання в процесі міграції адміністративних і державних кордонів;

в) зміна місця проживання, що має тимчасовий чи постійний характер.

Як процес міграція населення є предметом дослідження багатьох наукових галузей знань, а саме: філософії, психології, соціології, права. Тому при дослідженні значення терміну «міграція» необхідно, опиратися на визнану в теорії права ідею розглядати правові явища з позицій трьох взаємозалежних підходів – філософського, спеціально-юридичного та соціологічного.

Як соціальний феномен, міграція є явищем притаманним лише соціуму, його окремим індивідам, і пояснюється бажанням самозахисту, саморозвитку, і самозбереження. Всі міграційні процеси повязані в першу чергу з розвитком держави, її соціально-економічним процвітанням, стабільністю політико-економічної сфери життя держави, соціальних груп, і кожного члена суспільства в цілому. Сучасною правовою наукою міграцію визнано природним соціальним процесом, який має свій економічний, політичний, правовий, соціально-культурний аспекти, відповідає самоорганізаційним принципам розвитку суспільства, а на рівні особи реалізує право людини щодо вибору місця та країни проживання [2, с.14].

Як феномен, міграція є безперервним явищем, що виражене в постійному русі членів соціуму в межах однієї країни, чи між іншими державами з метою покращення свого існуючого становища, отримання певних благ чи різного роду вигоди для себе, або для когось.

Не зважаючи на рівень сучасного розвитку країн світу, і панування ідеї цінності прав людини в контексті національного і міжнародного права, на даний час спостерігається чітко виражена тенденція дискримінації прав людини-мігранта в реальному житті, на зважаючи на соціальний статус такого суб’єкта. І цьому можна знайти досить реальні причини та підґрунтя, які вже стали частиною історії, коли люди в пошуках захисту і кращого життя залишали свої домівки в часи воїн, кризи, нестабільності, і перебирались жити в держави, де ситуація була більш стабільнішою. Та не завжди таким «переселенцям» були раді туземці, адже відразу зростає конкуренція у отриманні матеріальних благ, роботи, та інше.

Правовий захист мігрантів полягає а наданні особам-мігрантам певного пакету прав і свобод за внутрішньодержавним правом, так і в сфері міжнародно-правового регулювання такого явища, як міграція. Але особи, які здійснюють лише внутрішню міграцію, не користуються пакетом прав за міжнародними угодами чи договорами, бо вони не виступають суб’єктом міграції зовнішньої. Сам захист полягає у наданні певного обсягу можливостей і зобов’язань перед країною перебування, закріплених у нормативному порядку особі, за якою закріплено статус мігранта. Найбільш ефективний захист прав людини-мігранта спостерігається в країнах з розвинутою економікою, культурою, політико-правовою системою, а найменший рівень притаманний країнам третього світу, з перехідною економікою, диктаторським і тоталітарним державам. Рівень розвитку країни та її соціально-економічний рівень життя є найбільш чітким показником, що впливає на вибір мігранта у пошуках місця свого подальшого перебування з метою покращення існуючого матеріально-правового становища.


Література

  1. Етнонаціональний розвиток в Україні. Терміни, визначення, персоналії. – К., 1997. – 115 с.

  2. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцев Е. Б. Современныйэкономическийсловарь. – 2-е изд. испр. – М.: Инфра, 1998. – с. 196.

  3. Міграційні процеси у сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри: Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика: Енциклопедія /Упоряд. Ю. І. Римаренко; За ред. Ю. Римаренка. – К.: Довіра, 1998. – 912 с.

  4. Побєда Н. Міграція і пошуки нових взаємодій //Проблеми міграції. – 1999. – №. 1. – с. 14-18.

  5. С. П. Чехович Курс міграційного права. – Навчальний посібник. – Київ. – ЦУЛ. – 2014.- 401с.


O. Колеюк

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Н. П. Бортник
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ

Для України проблема протидії корупції і надалі є однією з найактуальніших. На сучасному етапі розвитку, коли відбуваються зміни в політичному та суспільному житті країни, завдання протидії корупції розглядаються як загальнодержавні. У Національній антикорупційній стратегії на 2011-2015 рр. від 21 жовтня 2011 року зазначається, що «корупція в Україні набула ознак системного явища, яке поширює свій негативний вплив на всі сфери суспільного життя, все глибше укорінюючись у повсякденному житті як основний, швидкий та найбільш дієвий протиправний засіб вирішення питань, досягнення певних цілей. Масштаби поширення корупції загрожують національній безпеці України. Це потребує негайного вжиття системних та послідовних заходів, які мають комплексний характер» [1].

Система заходів протидії корупції передбачає заходи політичного, правового, організаційно-управлінського, ідеологічного, соціально-психологічного та іншого характеру, спрямовані на зменшення її обсягів, зміну характеру корупційних виявів, обмеження впливу корупції на соціальні процеси, збільшення ризику для корупціонерів, причин та умов корупційних діянь, виявлення, припинення та розслідування фактів корупції, притягнення винних у вчиненні корупційних правопорушень до юридичної відповідальності, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

В. М. Гаращук та А. І. Козлов вважають, що адміністративно-правові засоби боротьби з корупцією – це урегульовані нормами адміністративного права (в деяких випадках і нормами інших галузей права) взаємопов’язані між собою дії компетентних органів та їх посадових осіб, за допомогою яких забезпечується її попередження та присікання [2, с. 38].

С. С. Рогульський під адміністративними заходами боротьби з корупцією пропонує розуміти урегульовані нормами права взаємопов’язані між собою дії компетентних органів держави та їх посадових осіб, за допомогою яких забезпечується боротьба з корупцією, та які носять владно-розпорядчий характер [3, с. 93‒94].

Щодо видів адміністративно-правових заходів протидії корупції, то В. М. Гаращук та А. І. Козлов поділяють їх на два блоки – блок нормотворчості (розробка та прийняття відповідних нормативних актів, спрямованих на боротьбу з корупцією) і блок правозастосування (сукупність конкретних дій відповідних органів та посадових осіб щодо застосування норм антикорупційного законодавства). Причому до правозастосування слід зарахувати дії із запобігання, присікання корупції та притягнення до правової відповідальності осіб за вчинені корупційні діяння [2, с. 38–39].

Схожу позицію займає Є. В. Невмержицький, оскільки поділяє антикорупційну діяльність держави на два основні напрямки, які можна назвати заходами протидії корупції. Перший напрям – це власне боротьба з корупцією як з конкретним кримінальним або адміністративним проявами. Вона передбачає виявлення, розслідування, припинення і притягнення до відповідальності винних осіб. Другий напрям – це комплекс заходів, що включає в себе економічні, політичні, профілактичні, попереджувальні, виховні і організаційні заходи, які в комплексі націлені на те, щоб виключати соціально-економічні та політичні підґрунтя корупції [4, с. 227].

Д. Йосифович заходи, спрямовані на протидію корупцію, умовно поділяє на дві загальні групи. До першої входять заходи боротьби із зовнішніми проявами корупції (з вже існуючою корупцією, з конкретними корупціонерами). До другої групи належать заходи боротьби з інституціональними передумовами, що зумовлюють корупцію (з потенційною корупцією) [5, c. 79].

Отже, оскільки корупція – не стільки правова, скільки соціальна, політична, економічна, культурно-етична та моральна проблема, то належну увагу потрібно приділяти адміністративно-правовим заходам протидії, основною метою яких є запобігання вчиненню корупційних діянь.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЙного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності матеріали VIІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) Частина Київ 2014
Міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) : у ч. – Ч. / уклад. Л. М. Капченко, С. О. Тарасюк, Л. Г....
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗміст історія україни та її складових, північної буковини І бессарабії михайловський С
Букова віть: ІІІ міжвузівська студентська науково-практична конференція, Чернівці, 25 квітня 2013 р. [Упоряд.: С. П. Кармалюк, Г....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка