72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року



Сторінка9/28
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.19 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   28

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЮРИСТА ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

Суспільна природа юриста реально виражається в тому, що його буття з моменту вибору проходить завдяки інформаційним потокам. Чи це спілкування з людьми (як обмін інформацією), чи з документами (як носіями інформації), чи діяльність працівника правоохоронних органів у соціальному напрямі (отримання інформації обмеженим доступом) – все це призводить до набуття певних знань і вміння ефективно використовувати інформаційний підхід, що становить основу інформаційної культури юриста.

Соціалізація юриста до вибору ним професії відбувається за загальними правилами. Цей процес багатогранний. Він скерований на вироблення власних життєвих установок через активне пізнання людиною навколишнього світу, набуття соціального досвіду, засвоєння навиків правомірної поведінки тощо. Іншими словами, особа проходить процес соціалізації завдяки загальновідомим джерелам: сім’я, дошкільні навчальні заклади, школа, суспільні інститути, засоби масової інформації і т. д. Особливе місце тут займають соціальні групи (як формальні, так і неформальні), в яких інтенсивніше відбувається цей процес.

Згодом, коли особа зорієнтувала себе на вибір професії юриста, змінюються життєві умови та вимоги, які слугують подальшим стимулом соціалізації. Що ж слід розуміти під соціалізацією юриста?



Соціалізація – це, насамперед, процес засвоєння юристом певної системи правових знань, які дозволяють йому самоутвердитись як професіоналові, стежити за виконанням приписів права всіма членами суспільства, приймати справедливі рішення у кожній юридичній справі [1, с. 63].

Іншими словами, соціалізація для юриста є діалектикою розвитку його особистості у правоохоронній діяльності, усвідомленням свого службового обов’язку, виробленням, почуття юридичної та моральної відповідальності. Це означає, що соціалізація юриста тісно пов’язана з його навчанням, вихованням і формуванням. Між цими поняттями є багато спільного та відмінного.

Що стосується формування, то це організація знань конкретної особи, у якій вона сама виконує основну діяльність. Формувати людину – означає створювати можливість для надання знань, поглядів, оцінок. Цей процес не нав’язанийі кимось, у ньому активну участь бере сама особа. Звідси випливає, що за своєю природою формування найбільш наближене до соціалізації. Проте навчання і виховання відіграють основну роль у цьому процесі.

Соціалізація має певні стадії:

а) стадія несвідомого процесу соціалізації;

б) стадія свідомого процесу соціалізації.

На першій стадії соціалізація людини починається з моменту її народження, де засвоюються доцільні дії, що приносять певну приємність. Починається взаємодія людини зі соціальним середовищем, як правило, методом “проб”, “помилок” і відчуттів, Тут здебільшого дитина засвоює позитивну емпіричну інформацію. Негативна емпірична інформація приносить дитині незадоволення і викликає відповідну емоційну реакцію несприйняття. Стадія свідомого процесу соціалізації людини має два види: загальний і професійний [2, с. 65].

У процесі професійної соціалізації важливу роль відіграє характер соціалізації. Він може бути мимовільним, пасивним та активним. Мимовільний (спонтанний, стихійний) характер соціалізації яскраво проявляється на ранній її стадії. Це означає, що на юриста впливає мимовільна інформація, яка не потребує зусиль і особливої уваги. Прикладом мимовільної соціалізації юриста можуть бути ритуали прийняття Присяги, судового засідання, прояв професіоналізму колег та інше, тобто все побачене і почуте, яке, на перший погляд, не має ніякого відношення до юридичної відповідальності. Хоча на основі мимовільно отриманої інформації формується певний службовий дух юриста, який проявить себе значно пізніше. Пасивний характер соціалізації юриста зустрічається доволі часто. Суть його полягає в тому, що юрист використовує інформаційні процеси не за своїм бажанням, а за певних обставин, через можливість службового становища. Причому сам він не є ініціатором одержання інформації. Цю роль виконують службові особи, які перебувають на вищих щаблях ієрархічної драбини. Вони змушують юриста не тільки одержувати інформацію, а й використовувати її в практичній діяльності.

Щодо темпів соціалізації, то слід зауважити, що вони мають бути виваженими. Активна швидка соціалізація юриста вимагає більшого відпочинку. Тому варто вміти регулювати інформаційні потоки. До інформаційних потоків соціалізації належать: генетична інформація, сімейна інформація, навчальна інформація, професійна інформація та деякі інші. Соціалізація юриста проходить декілька етапів, які залежать від просування на службі. Як правило, перший етап соціалізації юриста відбувається тоді, коли він перебуває на “рядовій”, початковій посаді. Слід зауважити, що етап соціалізації для юриста необхідний, він мaє найбільшу цінність, оскільки “рядовий” юрист найтісніше контактує з населенням і одержує інформацію здебільшого з перших уст.

Соціалізація юриста має свої джерела. До них належать: колектив юридичної установи, спеціалізована група, “неформальна група”, вищі державні та юридичні інстанції, різні суспільні інститути, засоби масової інформації, сім’я тощо. Звичайно, це далеко не всі джерела соціалізації юриста.

Але навіть ці можна ділити на постійні й тимчасові, основні й додаткові. Кожен суспільний процес здійснюється завдяки певним засобам. Такі засоби існують і в соціалізації юриста. Насамперед, це елементарні, духовні, технічні та рекламні види засобів. Під елементарними засобами слі розуміти повсякденне спілкування юриста з різними категоріями людей. Духовні засоби тісно пов’язані із засобами інформаційної та духовної культури. Незважаючи на те, що засоби масової інформації є джерелом соціалізації, вони ще й слугують засобом соціалізаіції. Через періодичну пресу, радіо, телебачення, кіно юрист отримує величезний потік необхідної інформації.

Юристові потрібно мати достовірну інформацію про історію держави і права свого народу, бути глибоко обізнаним з історичними пам’ятками держави та права. Це дасть йому змогу виробити принципи українського національного права, формувати у своєму оточенні національний дух права, утвердити панування права в суспільстві.

Серед засобів юридичної соціалізації, які безпосередньо впливають ще й на духовну культуру особи, слід відокремити художню літературу та мистецтво загалом. Серед різновидів духовних засобів соціалізації чільне місце займає інформація про релігійні поняття. Передусім це стосується Біблії як найдавнішої, найдосконалішої, найціннішої для соціалізації виховної книги, яка належить усьому людству. Особливим проявом інформаційної культури в релігії є молитва та сповідь. Для досягнення більш ефективної юридичної спеціалізації використовують технічні засоби. Сучасне суспільство володіє різноманітними технічними засобами: комп’ютерами, відео- та аудіо-записуючою технікою, супутниковим зв’язком тощо. Ці засоби ефективно впливають на темпи соціалізації юриста.

Розглядаючи питання професійної соціалізації правника, неможливо не зупинитись на методах цього процесу. Їх слід розділити на загальні та спеціальні. Загальні методи мають свої структурні елементи. До спеціальних методів соціалізації юриста слід віднести: навчання, виховання, моральне і матеріальне стимулювання, індивідуальний підхід.

Соціалізація юриста ґрунтується на певних принципах. Зокрема, слід виділити такі групи принципів: інформаційні, професійно-юридичні, моральні, національні та загальні.

До інформаційних принципів соціалізації належать усі принципи інформаційної культури, бо соціалізація має відбуватися на основі правдивої, об’єктивної інформації. Реальний світ треба сприймати дійсним, а не фальшивим.

Зрозуміло, що для українських національних правоохоронних органів потрібні патріотично налаштовані кадри. Тому процес професійної соціалізації має базуватися на відповідному принципі. Головне – вірити у майбутнє нашої держави і сприяти цьому. Без українського національного патріотизму соціалізація юриста не має відповідного політичного забарвлення, а правоохоронна робота не є ефективною, оскільки втрачається національний аспект вболівання за долю народу. Всю інформацію юрист має сприймати через призму українського національного патріотизму. Це має стати правилом професійної соціалізації сучасного юриста.

Внаслідок соціалізації юрист засвоює встановлені норми поведінки, виробляє форми і методи впливу на вирішення проблем життєдіяльності. Ця функція переважно стосується позаслужбових взаємин, особливо в побуті, особистому житті.

Для вирішення юридичної адаптації необхідно, щоб у юриста була висока свідомість внутрішнього імперативу обов’язку і на цій основі – інтерес і схильність до творчої правоохоронної діяльності, ввічливе ставлення до людей, бажання встановити істину чесними методами. Функція професійної адаптації успішно вирішує проблему самоствердження в колективі. Зміст професійної адаптації проявляється у вмінні і здатності правника вирішувати суперечки, які виникають у житті, досягати рівноваги.

Формування професійного обов’язку як функція соціалізації юриста, насамперед, полягає в тому, що вона сприяє виробленню системи професійних принципів, які характеризуються готовністю особи працювати в правоохоронних органах. Крім того, ця функція зобов’язує юриста сумлінно виконувати обов’язки.

Велике значення для соціалізації правника має функція формування юридичної відповідальності. Справді, рівень соціалізації юриста має бути таким, щоб він усвідомив необхідність відповідальності за свої вчинки перед державою та суспільством. Ця функція має запобіжне значення.

Варто зауважити, що на соціалізацію юриста впливає багато негативних чинників. Серед них: демагогія, бюрократизм, обмеження ініціативи, скупість, заздрість та інше. Вони гальмують процес соціалізації, призводять до професійної деформації юриста.

Отже, професійна соціалізація юриста відображає складний, багатогранний процес. Він залежить від багатьох суб’єктивних та об’єктивних чинників, описаних вище. Але з-поміж інших варто виділити всі види культур, умов його життєдіяльності, трудовий шлях, характер вибраної соціалізації, сімейний стан, атмосферу в сім’ї, місце проживання, перебування в соціальних групах та інше.

На основі досвіду життя правник виробляє власні життєві установки, індивідуальний характер соціалізації.
Література


  1. Алексеев А. И., Ястребов В. Б. Профессия - прокурор: Введение в юридическую специальность.— М.: Юрист, 1998.-144с.

  2. Алексеев С. С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования.- М.: Статут, 1999.- 712 с.


Ю. Саган

Науковий керівник - Колич О. І.
СВІДОМІСТЬ ТА ПРАВОСВІДОМІСТЬ: ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Дослідженням свідомості займається багато наук, серед яких – психологія, філософія та соціологія. Тому результати досліджень у цьому напрямі залежать від стану розвитку цих наук. Також не можна розглядати свідомість поза релігією. Навпаки, ґрунтовні знання Біблії, допомагають увійти в глибинні процеси, які відбуваються у людині. Зрозуміло, що існування атеїстичної ідеології в Україні впродовж багатьох десятиліть дуже негативно вплинуло на розвиток психології, філософії та соціології, особливо з проблем, які стосуються природи людської свідомості. Лише сучасні наукові праці, позбавлені ідеологічних нашарувань і заборон, дали можливість для справжнього творчого та наукового пошуку. Оригінальними, на нашу думку, здобутками у сфері дослідження свідомості людини є монографії філософа В.Г. Нестеренка (м. Рівне) та психологів Р.С. Нємова (м. Москва) і 3. Фрейда (Австрія). Так, В.Г. Нестеренко вважає, що поняття “свідомість” виникло у європейській філософії у XVII столітті [1, с. 203].

За триста років це поняття зазнавало різних еволюційних змін і наукових підходів, що призводило до неоднозначних тлумачень свідомості. Однак усі вони сходилися в тому, що свідомість пов’язана з мисленням, що характеризує її людську природу. Тобто свідомість є однією з важливіших властивостей людської психіки. Існує багато визначень свідомості. Ми приєднуємося до думки Р.С. Нємова, який вважає, що свідомість – це найвищий рівень психічного відображення людиною дійсності, її реалізація у вигляді узагальнених образів і понять [2, с. 568].

Іноді дослідники сплутують категорію свідомості з іншими поняттями. Насамперед, це такі поняття, як “душа”, “сумління”, “пам’ять”, “знання”, “досвід”, “інтелект”, “розум” та інші. Вкажемо на різницю між ними. Так, у розуміння душі людини входить до певної міри і свідомість. Тобто свідомість є вершинною частини душі. Однак, хоча кожна людина має душу, та свідомість властива не кожній особі (йдеться, наприклад, про втрату свідомості внаслідок нещасних випадків). Душа на противагу свідомості існує постійно, оскільки людина умовно складається з тіла, душі і духу. Сумління наближається за змістом до свідомості. Різниця між цими поняттями полягає в тому, що сумління повинне мати конкретний прояв у практичній діяльності чи поведінці, а свідомість може мати прихований характер. Стосовно понять “пам’ять”, “інтелект”, “розум” слід сказати, що за допомогою цих та інших психічних функцій у людини формується свідомість.Часто у психологічній літературі зустрічаються такі терміни: “безсвідоме”, “несвідоме”, “передсвідоме”, “над-свідоме”, “усвідомлюване” тощо. Під “безсвідомим” ми розуміємо ознаки втраченої людиною свідомості, тобто те, що людина раніше усвідомлювала. [3, с. 46].

Натомість “несвідоме” – це психічний стан, у якому людина не здогадується, що вона усвідомила якусь інформацію, подію тощо. Причини тут_ можуть бути як об’єктивні (невміння керувати інформаційними процесами), так і суб’єктивні (незнання психічних властивостей людини, існування надприродних сил і т. д.). Іншими словами, людина не керується свідомістю, а проявляє свої дії мимовільно. Здебільшого несвідоме проявляється у стані афекту, сновидіннях, спонтанних помилках, під час гіпнотичного сну тощо. Загалом категорії безсвідомого та несвідомого, хоч і не тотожні абсолютно, однак близькі за значенням [4, с. 45-46].

Передсвідоме – такий стан людини, коли вона ще не знає і не розуміє своїх дій; не знає: усвідомлювати їх чи ні. Фактично, це початкова стадія формування свідомості. А отже, це означає, що у передсвідомому є багато таємничого і несподіваного. Надсвідоме характеризується певним виробленим рефлексом, який виник у людини внаслідок набутої свідомості. Особа діє вже механічно, не усвідомлюючи цього. Насамперед, це соціальне за своїм походженням джерело творчості людини в усіх сферах її життєдіяльності. Слід сказати, що усвідомлення і неусвідомлення – це закономірні процеси самої свідомості, які в кожній окремій ситуації мають свій зміст. Особливо це стосується переходів від свідомого у несвідоме і навпаки. Такі ж переходи можливі і з безсвідомим [5, с. 50-51].

Тепер доцільно відтворити певну рівневу структуру свідомості. Як вказують В.Г. Нестеренко та 3. Фрейд, її краще подати у порядку зростання: “несвідоме” “передсвідоме” – “свідоме” – “надсвідоме” [6, с. 212]. Однак, на нашу думку, така структура не є повною. Згідно з дослідженнями С.М. Лазарєва, у теорії свідомості існує ще й підсвідоме [5, с. 20]. Вважаємо, що підсвідоме відіграє роль “лійки”» у свідомості. Тобто інформація, що надходить із несвідомого та передсвідомого, далі може передаватися двома шляхами: 1) у свідоме, 2) у підсвідоме. Однак незалежно від вибору шляху вона потрапляє у надсвідоме. Загалом під час розгляду процесу сприйняття позитивної (корисної) інформації особливої небезпеки немає. Така небезпека можлива при негативній (шкідливій) інформації, яка містить у собі негативні моральні якості, емоції, особливо ненависть, заздрість, агресію, образу, роздратованість, злість, насильство, гнів, осуд, гординю, ревність, хвалькуватість, нарікання, презирство, жалість і т. д., а також аналогічні думки, ідеї, прагнення тощо. Якщо негативна інформація надійшла безпосередньо у свідоме, то людина усвідомлює, якої шкоди вона завдала (або може завдати) навколишнім. Тут всі негативні моральні якості відкрито проявляють себе і переходять у надсвідоме. Цей шлях руху інформації є не таким небезпечним, як інший. Річ у тім, що людина може не знати, не усвідомлювати, що негативна інформація надійшла у підсвідоме. Тоді негативні моральні якості також шкідливо діють на навколишніх, але вже приховано. Ці якості приховано, неусвідомлено потрапляють у надсвідоме.

Відомо, що самосвідомість випливає зі свідомості особи і означає усвідомлювання людиною самої себе у суспільстві, своїх взаємостосунків з навколишнім світом та іншими членами суспільства, своїх дій і вчинків, думок і почуттів, різних якостей особистостей. Зрозуміло, що самосвідомість породжує індивідуальну свідомість кожної людини, у яку входить весь духовний світ особистості. Все це дає підставу стверджувати, що свідомість людини має певні скерування, різновиди, серед яких: суспільна, державна, національна, політична, патріотична, громадянська, релігійна, моральна, естетична, професійна, правова та багато інших. У юриста має бути добре розвинутий кожний із цих різновидів свідомості. Наприклад, велику користь у юридичній роботі приносять моральна та релігійна свідомості, оскільки вони є складовими елементами вищої етики людини. Ці різновиди свідомості дають можливість правникові осмислювати вищі закони духовного світу, формувати духовні думки, розуміти душевні якості інших людей, впливати на тіло через дух і душу, розуміти причини і наслідки втрати земних благ та інше. У даному випадку нас найбільше цікавить правова свідомість. Тому розглянемо її детальніше. Кожен дослідник правосвідомості намагається дати свое визначення цього поняття. Найбільше авторів вважають, що правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, у яких виражається ставлення до дійсного чи бажаного права як де справедливого чи несправедливого і до дій людей як до правомірних чи неправомірних [1, с. 234].

В.О. Котюк пише, що правосвідомість особистості – це така форма відображення правових явищ, яка включає в себе психічні, інтелектуальні, емоційні і вольові процеси і стани: знання чинного права і законодавства, правові вміння і навики, правове мислення, правові емоції і почуття, правові орієнтації, позиції, мотиви, правові переконання та установки, які синтезуються в прийнятих рішеннях і які направлені на пізнання, спілкування і взаємодію в процесі правової діяльності й поведінки у сфері правовідносин [7, с 3 5].

О.Ф. Скакун і М.К. Подберезський вважають, що правосвідомість має такі складові елементи: психологічна правосвідомість (правова психологія), ідеологічна правосвідомість (правова ідеологія), поведінкова правосвідомість (передбачає вихід на правову поведінку) [6, с. 255].

На правосвідомість юриста впливають різні як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники, зокрема професійне оточення, стан законності в державі, рівень цивілізованості й правопорядку тощо. Це означає, що правосвідомість юриста повинна мати професійний характер (а не буденний), що є складовим елементом усієї правової системи в державі.



Отже, мораль і моральна основа права безпосередньо впливають на правосвідомість юриста. Ці чинники формують таку правосвідомість, якої вимагає суспільне життя.
Література

  1. Біленчук П. Д., Сливка С. С Правова деонтологія / За ред. акад. П. Д. Біленчка. - Київ: АТІКА, 1999. - 320 с.

  2. Немов Р. С. Психология: Учебник для студентов вьісш. учеб. заведений. В 3-х кн.- М.: Просвещение, 1995.- Кн. 2: Психология образования.- 496 с.

  3. Гусарев С.Д., Тихомиров О.Д. Юридическая деонтология. — К., 1999.

  4. Гончаренко С. Український педагогічний словник. К., 1997.

  5. Новая философская энциклопедия: В 4т. / Ин-т философии РАН, Нац. общ. — науч. фонд; 9. Научно-ред. совет: предс. В.С.Степин, заместители предс. А.А. Гусейнов, Г.Ю. Семигин, уч. секр. А.П. Огурцов. — М.: Мысль, 2001. — Т.2. — 638 с. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. факультетів вузів.-К., 1996.-210 с.

  6. Скакун О. Ф., Подберезький М. К. Теорія держави і права.-Харків, 1996-302с.

  7. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. факультетів вузів.-К., 1996.-210 с.

О. Яркун

Науковий керівник – Колич О.І.
ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
У період формування правової держави зростають вимоги до організованості, дисциплінованості, обов’язковості та активності юридичних працівників. Останнім часом здійснюється широка програма законодавчої діяльності. Розроблені та прийняті закони мають велике соціальне значення. Проте створення законів – це лише початок справи, бо прийняті закони важливо втілити в життя, практично зреалізувати. Щоб закони мали реальний вплив на всі суспільні процеси, необхідно виховати у всього населення, а особливо у працівників правоохоронних органів, високу правову культуру. Звичайно, ці процеси проходять еволюційно, але велику роль відіграє цілеспрямоване правове виховання. Цей термін широко вживається у спеціальній (правовій, соціологічній, управлінській) літературі, в професійній та повсякденній мові. Причому різні автори вкладають у нього різний зміст. Так, розрізняють правове виховання у широкому та вузькому змісті [3, с. 35], [2, с. 160-163], [7, с. 43]. У широкому значенні правове виховання особистості – це багаторічний процес впливу на її правосвідомість і правову культуру, який передбачає вплив соціального устрою життя, чинного законодавства, юридичної практики, моральної атмосфери, традицій суспільства, освіти і спеціального навчання. Причому такий вплив можуть не усвідомлювати одна чи навіть ободві сторони (суб’єкт і об’єкт) правовиховного процесу. У вузькому розумінні правове виховання – це спеціально організований і цілеспрямований вплив на правосвідомість. Він має значно меншу кількість функцій, ніж правове виховання у широкому значенні. Правове виховання у вузькому значенні є складовою частиною правового виховання у широкому розумінні [7, с. 4]. Інші науковці вважають, що правове виховання – це, передусім, діяльність, яка має скерований вплив на правову свідомість і поведінку громадян [8, с. 86], діяльність державних органів і громадських організацій, яка проводиться з метою здійснення впливу на свідомість чи психологію людей та виховання у них глибоких, а також стійких уявлень, переконань, які відповідають вимогам сучасного правового розвитку суспільства, прищеплення громадянам навиків і звичок правомірної поведінки, підвищення рівня їхньої правосвідомості, правової культури та соціально-правової активності [4, с. 22].

Головними джерелами правового виховання є Конституція України, чинне законодавство, рішення Верховної Ради, Президента України, органів виконавчої влади, відомчі нормативні документи. Метою правового виховання є формування, прищеплення навиків і звичок правомірної поведінки, бажання додержувати закону, перетворення правових знань у переконання, виховання соціально-правової активності [24, с. 61]. Приєднуємося до тих авторів, які розрізняють головну і другорядну мету, кінцеву і проміжну, загальну і часткову (спеціальні), віддалену, ближню, безпосередню тощо [8, с. 87]. Суб’єктами правового виховання юристів є державні органи та установи – міністерства, управління, прокуратура, суди, органи юстиції, держадміністрації. Об’єктами правового виховання правника є працівники правоохоронних органів. Правове виховання є складовою частиною комплексної роботи з працівниками правоохоронних органів, тому воно ґрунтується на загальних принципах: науковості, правдивості, зв’язку з життям, доступності, популярності.

Принцип науковості передбачає диференціацію та систематизацію правовиховних заходів, урахування вікових, освітніх, професійних та інших особливостей різних підрозділів правоохоронних органів. Він орієнтує на планомірну роботу щодо формування та розвитку правосвідомості з використанням результатів і висновків конкретних соціологічних досліджень, специфіки службової діяльності. Важливе значення для правового виховання юриста має принцип правдивості інформації. Відхід від гострих питань, замовчування існуючих проблем у сфері законності можуть викликати недовіру до правовиховної роботи, завдати значної шкоди процесові формування правової культури, поваги до права. Не менш важливим принципом правового виховання є його органічний зв’язок із життям, діяльністю щодо зміцнення законності та правопорядку. Правовиховна робота лише тоді досягає мети, коли перекладає загальнотеоретичні, загальнополітичні ідеї мовоюу практики, пов’язує проблеми з конкретними завданнями певного правового інституту. Принцип доступності й популярності вимагає, щоб навіть найскладніші правові питання були викладені у максимально доступній формі. При цьому популярність має обов’язково поєднуватися з науковістю. Доступність нерівнозначна спрощенню, що завдає правовиховному процесові суттєвої шкоди, робить його поверховим, малоефективним.

У процесі правового виховання правника можна виділити три рівні: 1) перше знайомство з проблемою, 2) набуття нових знань, активний процес перетворення знань у переконання і, нарешті, 3) вищий рівень – дія, вчинок, поведінка. Отже, вищий ступінь у процесі правового виховання юриста – це формування у законослухняному працівникові дієвого начала, готовності й уміння особисто брати участь в охороні законності, прав, майна громадян під час виконання службових обов’язків. Діяльність працівників правоохоронних органів характеризується постійним зіткненням зі ситуаціями, фактами, які мають юридичний характер, потребують чіткої правової регламентації. Тому тверде знання основ законодавства – одна з першочергових умов якісного виконання функціональних обов’язків.

А тепер розглянемо, які засоби, форми та методи використовуються в правоохоронних органах у процесі правовиховної діяльності. Засобами правового виховання юриста виступають сучасні джерела інформації, експозиційні матеріали, наукова і навчальна література тощо. За їх допомогою здійснюється безпосередній вплив на підвищення рівня правової культури, посилення правової активності працівників правоохоронних інститутів. Засоби правоохоронної роботи поступово вдосконалюються. Вони дедалі більше впливають на її результативність. Водночас наявність самих засобів недостатня для досягнення бажаного результату. Для цього потрібні ще кваліфіковані спеціалісти, які б володіли досвідом і навиками роботи та здійснювали правильний добір її методів. Існує чимало форм правовиховної роботи, однак науково їх ще не кваліфікували, не визначено їхні критерії, не розроблено єдиний підхід до поняття “форма правовиховної роботи”. На нашу думку, форма правовиховної роботи – це організована система правового виховання, яка об’єднує різноманітні методи та засоби і спрямована на підвищення рівня правової культури, зміцнення професійної дисципліни та законності, піднесення правової активності юриста.

Правовий процес здійснюється в таких формах: правове навчання (здобуття освіти в навчальних закладах, на курсах підвищення кваліфікації, службова підготовка, самоосвіта); правова пропаганда як діяльність щодо поширення правових знань; правозастосовна практика у процесі виконання службових обов’язків; участь у діяльності громадських організацій; індивідуальна правовиховна робота; участь у роботі щодо правового виховання населення.



Деякі автори виділяють форми правового виховання за напрямами: правове навчання, правова пропаганда, організована і контрольована соціально- правова практика [6, с. 97]. Кожна форма правового виховання має свої особливості, характерні ознаки. Їх можна класифікувати з різних підходів. Зокрема, одним із критеріїв розмежування форм правового виховання юриста є кількість осіб, з якими проводиться правове виховання. Треба вміло поєднувати індивідуальну, групову, масову форми для досягнення найбільш ефективного результату правовиховної роботи. Форми правового виховання правника бувають загальними та спеціальними (за призначенням, метою, змістом) [8, с. 100-104]. Загальним формам властиві ознаки різних видів виховання (морального, етичного), у тому числі правового. Вони в основному комплексні, багатоцільові. Для загальних форм правове виховання не є основною метою. У правоохоронних органах використовуються і спеціальні форми правового виховання – службові заняття, бесіди, лекції. Вважається, що методи правового виховання юриста – це способи впливу керівників різних рівнів на підлеглих, педагогічно доцільна організація їхньої службової діяльності з метою підвищення рівня правової культури, зміцнення професійної дисципліни та законності, піднесення правової активності працівників. Серед науковців немає єдиної думки щодо кількості методів правового виховання. Вказують основні переконання, заохочення, організація виховних ситуацій, критика і самокритика, примус, наслідування [8, с. 104-105]. Є всі підстави висловити сумніви з цього приводу. В умовах формування правової держави слід інтенсифікувати пошук нових, прогресивніших методів правового виховання правників. Це, зокрема, привчання підлеглих до конкретного виду правоохоронної роботи чи систематичного підвищення своїх теоретичних знань шляхом самоосвіти, особистий приклад начальника, залучення працівників до інших видів службової діяльності. У практиці правового виховання трапляються різноманітні комбінації цих методів. Їх поєднання – одна з важливих умов підвищення рівня правосвідомості юристів. Деякі з перелічених методів можуть виступати у правовиховному процесі то в ролі методу, то в ролі засобу виховання. Динамічність понять пояснюється складністю самого процесу. Ефективність тих чи інших форм і методів правового виховання не є незмінною, абсолютною. Стосовно однієї групи юристів можуть бути більш ефективними одні форми та методи, а стосовно іншої – інші. Використовувати їх треба з відчуттям міри. Суттєвим є те, що у всіх випадках потрібно враховувати вже набуті працівниками правові знання та переконання, переходити від простого до складного. Зі зміною умов форми та методи можуть бути замінені іншими. Одне з головних завдань правового виховання – формування звичок, які є еталоном правосвідомості юриста. До таких звичок можна віднести: звичку додержувати норм права (утримання від здійснення заборонених правом дій); звичку виконувати норму права та юридичні обов’язки (вчинення позитивних дій); звичку використовувати норми права (ініціативна і творча реалізація права). Метою правового виховання є прагнення формування одночасно всіх цих звичок. Як бачимо, правове виховання формує у юриста професійну дисципліну, відповідальність, почуття обов’язку, позитивно впливає на його правосвідомість. Воно допомагає розвиткові активної життєвої позиції: формує здатність приймати рішення та домагатися їх виконання. Правове виховання працівників правоохоронних органів формує в них морально-психологічну готовність до виконання службових обов’язків, яка регулюється, захищається, стимулюється нормами права.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   28

Схожі:

72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconТом Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЙного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності матеріали VIІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) Частина Київ 2014
Міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) : у ч. – Ч. / уклад. Л. М. Капченко, С. О. Тарасюк, Л. Г....
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року iconЗміст історія україни та її складових, північної буковини І бессарабії михайловський С
Букова віть: ІІІ міжвузівська студентська науково-практична конференція, Чернівці, 25 квітня 2013 р. [Упоряд.: С. П. Кармалюк, Г....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка