А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект



Сторінка1/13
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.63 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко
СТВОРЕННЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ:

ЕКОНОМІКО–ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

(XVIII СТОЛІТТЯ – ПОЧАТОК 30-Х РОКІВ XX СТОЛІТТЯ)

м. Суми


видавництво “Ярославна”

2014


УДК 33.338 (075.8)

ББК 65.03 (4 Укр - 4 Сум)

Т-48
Рекомендовано до видання Вченою радою ДВНЗ «УАБС НБУ»,

протокол № 11 від 02.07.2014 року

Автори:

А. О. Ткаченко, кандидат юридичних наук, кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри державно-правових дисциплін ДВНЗ «УАБС НБУ»

І.В. Ткаченко, кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри теоретичної і прикладної економіки ДВНЗ «УАБС НБУ»
Рецензенти:

В. В. Калініченко, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна

А.О. Монаєнко, доктор юридичних наук, професор, проректор з наукової роботи Класичного приватного університету м. Запоріжжя, Заслужений юрист України

І.О. Школьник, доктор економічних наук, професор, проректор ДВНЗ «УАБС НБУ»
Т-48 Ткаченко А. О., Ткаченко І. В. Створення і діяльність банківських установ на території України: економіко-правовий аспект (XVIII століття – початок 30-х років XX століття)/А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко. – Суми: видавництво «Ярославна», 2014. – 252 с.
ISBN 978-966-7538-69-1
У монографії висвітлено історичний процес становлення і розвитку банківських установ на території України, економіко-правові засади їх діяльності, починаючи з XVIII ст. до початку 30-х років XX ст. У визначених хронологічних рамках досліджується еволюція банківської системи, її структурна побудова та функціональне призначення. На основі широкої джерельної бази систематизовано економіко-правові чинники діяльності банківської системи, особливості її функціонування у різні історичні періоди, визначено місце та роль банків і загалом фінансово-кредитної системи у розвитку суспільства та процесах державотворення. Досліджено виникнення в Україні банківських установ, розкрито механізм управління ними.

Монографія розрахована на науковий та громадський загал у галузі історії банківництва, на викладачів і студентів навчальних закладів освіти, усіх, хто цікавиться вітчизняним досвідом становлення, розвитку та організації кредитно-банківських установ на території України.


УДК 33.338 (075.8)

ББК 65.03 (4 Укр - 4 Сум)

ISBN 978-966-7538-69-1
© Ткаченко А.О., Ткаченко І.В., 2014 р.

© Видавництво “Ярославна”. 2014

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень

4

Розділ 1.

Загальні питання наукового дослідження

20




1.1. Історіографія проблеми і джерельна база дослідження

20





1.2. Теоретико-методологічні основи і поняттєво термінологічний апарат дослідження

43





1.3. Передумови створення і діяльності банківських установ на території України

53


Розділ 2.

Формування мережі банківських установ на території України у XVIII – на початку XX століття

79





2.1. Виникнення і розвиток кредитних установ у XVIII–першій половині XIX ст

79





2.2. Створення і діяльність банківських установ у другій половині XIX ст.

86





2.3. Характеристика діяльності банківських установ на початку XX ст.

129


Розділ 3.

Створення і діяльність банківських установ за українських владних режимів у 1917–1921 рр.

147





3.1. Доба Української Центральної Ради

147




3.2. Гетьманат П. П. Скоропадського

154




3.3. Правління Директорії УНР

160




3.4. Західноукраїнська Народна Республіка

166

Розділ 4.

Націоналізація, реорганізація і ліквідація банків у радянській Україні (1917–1921 рр.)

173


Розділ 5.

Банківські установи у період нової економічної політики 1921–1928 рр.

186


Розділ 6.

Банківські установи у період кінця 20-х рр. – початку 30-х рр. XX століття

191


Висновки




195

Список використаних джерел

201

Додатки




229

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ


Умовні скорочення

Повна назва

АЗБ

Акціонерні земельні банки (банк)

АКБ

Акціонерні комерційні банки (банк)

АТ «ПБ у м. Ужгород»

Акціонерне товариство «Підкарпатський банк у м. Ужгород»

АТ «РНБ у м. Ужгород»

Акціонерне товариство «Російський народний банк у м. Ужгород»

ГЕР

Головна економічна рада

ВРНГ

Вища Рада Народного Господарства

ВУЦВК

Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет

ВЦВК

Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет

ГС

Генеральний секретаріат

ДАВО

Державний архів Вінницької області

ДАЗО

Державний архів Закарпатської області

ДАКО

Державний архів Київської області

ДАЛО

Державний архів Львівської області

ДАЛугО

Державний архів Луганської області

ДАОО

Державний архів Одеської області

ДАПО

Державний архів Полтавської області

ДАСО

Державний архів Сумської області

ДАХО

Державний архів Харківської області

ДАЧО

Державний архів Чернігівської області

ДАЧеркО

Державний архів Черкаської області

ДвДЗБ

Дворянський державний земельний банк

ДВНЗ

Державний вищий навчальний заклад

ДЗБ

Державний земельний банк

ЗУНР

Західноукраїнська Народна Республіка

НБУ

Національний банк України

НКФ

Народний комісаріат фінансів

ПЗЗ

Повне зібрання законів Російської імперії

ПКБ

Південний комерційний банк

РНГ

Рада народного господарства

РНК

Рада Народних Комісарів

РНМ

Рада Народних Міністрів

РСФРР

Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка

СНК

Совет Народных Комиссаров

СПБ

Селянський поземельний банк

СПб

Санкт-Петербург

ТВК

Товариства взаємного кредиту

УДБ

Український державний банк

УЕР

Українська економічна рада

УНКБ

Український народний кооперативний банк

УНР

Українська Народна Республіка

УПСР

Українська партія соціалістів-революціонерів

УПСФ

Українська партія соціалістів-федералістів

УСДП

Українська соціал-демократична партія

УСДРП

Українська соціал-демократична робітнича партія

УСРР

Українська Соціалістична Радянська Республіка

УЦР

Українська Центральна Рада

ЦВК

Центральний Виконавчий Комітет

ЦДАВО України

Центральний державний архів вищих органів влади і органів управління України

ЦДІАК України

Центральний державний історичний архів України, м. Київ


Нашому синові

Олександру присвячується
В сучасних умовах актуальною залишається проблематика дослідження процесу становлення кредитно-банківських установ на території України; формування вітчизняної банківської системи, осмислення власного історичного досвіду розвитку банківської діяльності, місця і ролі банків у розбудові державності. При цьому дослідження діяльності банків є багатоаспектною проблемою як правового, так і економічного спрямування. Наявність банківської системи є показником державності та рівня зрілості фінансових відносин у державі.

Україна має багату економіко-правову спадщину. Проте чимало напрямів усе ще потребують ретельного вивчення. Це стосується й історії розвитку банківської сфери. Дослідження становлення і розвитку банківських установ на території України, економіко-правові засади їх діяльності є спробою висвітлити одну з найважливіших граней української історії, вивчення якої в умовах сучасного розвитку національного ринкового господарства має велике пізнавальне, виховне і прикладне значення.

Справа у тому, що дослідження та критичне врахування власного історичного досвіду в становленні банківських установ на території України, економіко-правові засади їх діяльності є вкрай важливим для сучасного етапу розвитку. Ґрунтовне вивчення та аналіз економіко-правових процесів зародження й діяльності банківських установ, повчальних уроків минулого є підґрунтям розв’язання проблеми сучасного ефективного функціонування цієї ланки національного господарства. Цим обумовлюється актуальність і теоретична вагомість обраної теми монографічного дослідження.

Стан і розвиток банківської системи є показником рівня зрілості кредитно-фінансових відносин держави. На території України довгий час у силу різних причин гальмувався розвиток національного господарства та панувала цілковита монополія Російської держави у сфері фінансової діяльності. Власне, як і потім, після реформи 1861 р., коли розпочалося формування нової економічної системи, яке зумовило трансформацію існуючої до того часу банківської мережі. Поряд з державними починають виникати і недержавні банки. Створюється багато комерційних і громадських банків з численними відділеннями, конторами, агентствами тощо. Оскільки цей процес був складовою частиною загальноросійського, то його висвітлено на фоні становлення банківської системи Російської імперії в цілому. Також у монографії досліджено виникнення в Україні та Росії перших банків, їх типів, структури та функцій.

До останнього часу зовсім незначним був досвід наукового дослідження створення національної мережі банківських установ, розкрито їх роль у процесі державотворення.

Об’єктом дослідження є історичний процес створення і розвитку банківських установ на території України, економіко-правові засади їх діяльності починаючи з другої половини XIX ст. до початку 30-х років XX ст.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні, організаційні та економіко-правові засади розвитку банківської системи на теренах України в досліджуваний період.

Методи дослідження. Методологія дослідження базується на системному підході до загальнотеоретичного, історико-еволюційного, економіко-правового осмислення становлення і розвитку банківських установ на території України, економіко-правові засади їх діяльності починаючи з другої половини XIX ст. до початку 30-х років XX ст. Особливістю даного монографічного дослідження стало те, що затребуваним виявилося застосування системної методології для розкриття участі держави у процесі становлення банківських установ і формування вітчизняної банківської системи на різних етапах досліджуваного періоду.

При аналізі структури та динаміки становлення й розвитку банківських установ використані діалектичний та логічний методи, метод історизму, статистичний метод, методи аналізу і синтезу, конкретного і абстрактного та структурний метод. Крім того, при дослідженні особливостей формування науково-теоретичних та економіко-правових поглядів і позицій вітчизняних економістів, правників та державних діячів у визначених хронологічних рамках дослідження щодо кредиту, банків та банківської системи застосовано також аналітичний метод та метод порівняльних характеристик.

Хронологічні межі роботи охоплюють другу половину XIX ст. до початку 30-х років XX ст., що обумовлено започаткуванням процесу формування банківських установ на території України, розбудови їх мережі в умовах державотворчих пошуків, згортанням їх діяльності в умовах радянської державності, спробами відновити їх діяльність в умовах нової економічної політики та їх системну ліквідацію у кінці 30-х рр. XX ст. У роботі є й необхідні для загального розуміння історичні екскурси.

Мета дослідження

Зазначена мета обумовила постановку та розв’язання таких завдань:



  • висвітлити теоретичну базу створення і розвитку банківських установ на території України;

  • охарактеризувати передумови становлення й розвитку банківської діяльності на території України, економіко-правові засади діяльності банків у визначені хронологічні рамки;

  • простежити процес формування мережі банківських установ на території України у 1860-х рр. – на початку XX століття;

  • розглянути створення і діяльність банківських установ за українських владних режимів у 1917–1921 рр.;

  • проаналізувати хід ліквідації і реорганізації банків у радянській Україні (1917–1921 рр.);

  • вияснити специфіку діяльності банків у період нової економічної політики (1921–1928 рр.;

  • визначити чинники, що зумовили докорінні трансформації банківської діяльності, процесів реформування банківської системи;

  • дослідити процес забезпечення законодавчого державного регулювання та його вплив на функціонування банківських установ у досліджуваний період.

Наукова новизна результатів монографічного дослідження полягає у аналізі з сучасних теоретико-методологічних позицій історичного економіко-правового процесу створення банківських установ і розвитку кредитно-банківських відносин на території України з другої половини XIX ст. до початку 30-х років XX ст. Так, зокрема, на основі опрацювання статистичних даних та вивчення нормативно-правових документів з’ясовано специфіку організаційно-правових форм та характерні риси функціонування мережі банківських установ на території України, визначено чинники, що спричинили процес їх становлення, виявити особливості їх розвитку у межах досліджуваного періоду; розкрито теоретико-методологічні основи і поняттєво-термінологічний апарат дослідження еволюції банківських установ; визначено роль Австро-Угорської та Російської імперій у процесі становлення і розвитку банківських установ, формування банківської політики на території України в умовах іноземного панування; здійснено аналіз структури правовідносин та ефективності правового регулювання у кредитно-банківській сфері.

Практичне значення одержаних результатів полягає у ретроспективному аналізі створення та розвитку банківських установ на території України у другій половині ХІХ – кінці 20-х рр. ХХ ст., що дає підстави для екстраполяції вітчизняного досвіду та розв’язання актуальних проблем функціонування сучасної банківської системи України.

Одержані теоретичні результати дослідження використо-вуються в навчальному процесі ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» при викладанні нормативних курсів «Історія економіки та економічної думки», «Історія економічної думки України», низки спецкурсів при проведенні занять у рамках навчання за професійною програмою підвищення кваліфікації спеціалістів територіальних управлінь НБУ.

* * *


Банки – це одні з прадавніх кредитних установ. Щодо передумов їх виникнення існує ціла низка гіпотез, як і безліч підтверджень, що подібні ним інститути існували вже в давнину. Доктор економічних наук О. Лаврушин пише, що існуючі уявлення про природу появи банків розходяться не на 1-2 десятиліття, а охоплюють майже 2 тисячі років. Значить, суть питання про перші банки навіть не стільки у визначенні якоїсь історичної дати, скільки у визначенні того, що ж вважати банком1.

Слово «банк», що увійшло практично до усіх європейських мов, веде своє походження від італійського «banco» – «лава, прилавок» (на який міняйла викладали свої гроші). Аналогічні назви лихварів і міняйл у Древній Греції – трапезиты (τραπεζα – стіл), в Древньому Римі – табулярії або менсарії (tabula, mensa – стіл), на Русі – столешники.

Час походження перших банківських установ, визначити неможливо, проте відомо, що окремі види банківських операцій виконувалися ще в Древньому Вавилоні і Єгипті, Фінікії і Карфагені, у Древній Греції і Римі. Банки, щоправда під іншими назвами, існували за незначним виключенням у всіх прадавніх народів і утворювалися майже одночасно з переходом від мінової торгівлі до грошового обігу. Існують відомості про прадавні банки фінікіян, карфагенян і єгиптян, але вони настільки уривчасті, що по них не можна скласти повного поняття про їх організацію. Так, зокрема, у Стародавньому Єгипті банківські операції здійснювалися ще в ІІІ тисячолітті до н.е., що не може не вражати уяву дослідників.

Цікаво, що вже перші банки мали великий набір функцій. У Вавилоні, наприклад, банки надавали кредити, купували і продавали земельні ділянки, виконували інші операції, навіть поставляли рабинь у публічні будинки, про що повідомляє Евелін Кленгель-Брандт у книзі «Подорож у древній Вавилон»2. У літературі зустрічаються імена перших банкірів – вавилонського банкіра Небоагіддіна Едісібі, помпейського – Цецилія Юкунда й ін. Але із занепадом держав, де вони налагодили діяльність, зник і накопичений ними досвід кредитної справи. Детальніші відомості є про Вавилонський банк, що існував у XIII ст. до н. е.3 Вавилон іноді називають першим мегаполісом у історії людства4. Значного розвитку у ньому набуло лихварство, причому найбільшими кредиторами були храми. Позика надавалася під заставу майна чи майбутнього врожаю, бо кредитори були позбавлені можливості обертати боржників у рабство.

У період становлення держав на етапі досить жвавого розвитку товарного обміну, грошових і кредитних стосунків, задовго до мануфактурної стадії капіталізму, виникли перші банки. Вони, як відомо, існували вже в рабовласницькому суспільстві. У Древньому Римі були зафіксовані первинні норми банківського і кредитного права. Згідно з цими нормами, як відмічають дослідники, у III ст. до н. е. римські банки, що спеціалізували на міняльній справі, називалися нумуляріями, яким дозволялося вести кредитні операції. Арентарії, що спеціалізувалися на кредитних операціях, на базі посередництва в платежах почали надавати позики своїм клієнтам.

Дослідники стверджують, що буквальне тлумачення банку приводить до висновку про те, що походження його слід відносити лише до такого періоду розвитку господарства, коли гроші стали виконувати функцію світових грошей. Проте відомо, що підлягаюча зберіганню операція, орієнтуюча на внутрішній обіг, є більш древньою і саме вона більшою мірою наближає нас до розуміння суті кредитних установ. Вже в ті далекі часи поряд з кредитними операціями древніх банків поступово отримували розвиток і розрахунки по обслуговуванню вкладників. Вони здійснювалися за допомогою так званого «трансферита», тобто перенесення грошових коштів з однієї таблиці (рахунку) у іншу. Кожен вкладник в древньому банку мав свій особистий документ – таблицю з позначенням його імені.

Традиційно виникнення банків пов’язують з розвитком грошових відносин. У древні часи до деяких грошових операцій склалося критичне відношення виходячи з їх корисності для суспільства. Аристотель (384 до н. е. – 322 до н. е.) – давньогрецький філософ, класифікував усі види господарства і діяльності на дві частини – економіка і хрематистика. До економіки як цілком природній сфері, на його думку, відносилися землеробство, ремесло і дрібна торгівля. До другої частини (неприродної) він відносив засуджувані у громадській думці великі торговельні, посередницькі і лихварські операції, суть яких полягала в мистецтві наживи. Аристотель засуджував використання грошей не за істинним призначенням, тобто не заради мінової торгівлі, а для стягування відсотків5.

Точної дати зародження банків немає. А от першість щодо заснування банків приписують італійським міняйлам X ст. Розвиток торгівлі і мореплавання привів до розвитку банківської діяльності. В середині XII ст. на Ріальто6 відкрилися перші банки7.

Банки в сучасному розумінні суті цих кредитних установ зароджуються в Середньовіччя. Зібрання законів і урядових розпоряджень Середньовічних торговельних республік і міст повні численних постанов, що регламентували діяльність банківських установ. Головною метою банківського законодавства цього періоду було прагнення забезпечити цілість увірених вкладів і виконання банками усіх зобов’язань, що лежали на них.

Вже на початку розвитку банкової справи починаються спроби державної влади впливати на банкову діяльність. Банки, будучи важливими чинниками грошового обігу, регулювання якого було завжди одним з головних завдань державного управління, не могли не викликати до себе особливої уваги урядів.

Банки як установи з відповідною назвою вперше з’явилися у ХІІ ст. Саме тоді у Флоренції, Генуї, Пізі, Венеції та інших містах Італії почав активно розвиватися банківський капітал, причому лідерство належало першим двом містам-державам8, які навіть фінансували хрестові походи. Відомо, що саме генуезці видали величезну позику Людовикові Святому. Установи банківського типу займалися виконанням найпростіших операцій, таких як експертиза і обмін монет різних країн, що було умовою забезпечення торгівлі, що було викликано строкатістю монетних систем9. З часом вони навіть відкуповували право карбування металевих грошей. Це були банки, які згодом отримали назву розмінних. Їм доводилося влаштовувати спеціальні комори для зберігання грошей. Цими сховищами стали користуватися приватні особи. Так з’явилися установи, зайняті зберіганням грошей і цінностей – так звані підлягаючі зберіганню банки.

Таким чином виникли перші громадські (пайові) банки Венеції 1157 р.10, Барселони 1349 р., Генуї 1407 р. Вклади повинні були зберігатися недоторканними і видаватися негайно на вимогу. За послуги їх збереження вкладники платили банкам певну винагороду. У Венеції було створено перший урядовий банк, хоча він більше відповідав цьому типу установ своєю назвою, а не функціями, бо був призначений переважно для забезпечення функціонування складного міського господарства.

У другій половині XVI ст. починається золоте століття генуезьких банкірів, «Століття Генуї», за оцінкою Броделя, хронологічні рамки якого охоплюють 1557–1627 рр.11. Проте і після цього генуезькі банки зберігають свій вплив, – достатньо згадати факт видачі ними значного кредиту імператриці Катерині Другій у розмірі 1 млн піастрів. Як підкреслював Ф. Бродель «У Венеції усе робилося заради держави; у Генуї – усе для капіталу»12. Перша модель стара, традиційна, – ми її можемо побачити ще на прикладі античних Афін. Друга – принципово нова, раніше історії незнайома.

У 1584 р. у Венеції для пожвавлення торгівлі і промисловості був заснований перший громадський банк (Banko delta Piaza de Rialto). Банк управлявся чиновниками, призначеними урядом. Незабаром, проте, недосвідчених чиновників довелося замінити приватними банкірами, які внесли значне пожвавлення у здійснення операцій банком. Перший час венеціанський банк користувався монополією. Приватним особам було заборонено влаштовувати банкірські контори. Банку було заборонено здійснювати які-небудь операції на вкладені гроші. За вклади банк відсотків не платив.

У 1619 р. був заснований у Венеції інший громадський банк, так званий жиробанк. Подібні ж операції здійснював генуезький банк св. Георгія (Casa di S.Giorgio), що отримав остаточну організацію в 1407 р. Виникнення його відноситься до середини XII ст. і пов’язане з наданням позик уряду приватними особами, причому на сплату відсотків і погашення їм надавалося право на стягнення деяких податків і митних зборів у Генуї. Для збору податків і здійснення розрахунків кредитори держави утворили особливі товариства, які злилися у 1407 р. в одне товариство під назвою товариство св. Георгія. Керівництво товариства, що складалося з декількох членів, було незалежним від державної влади, і правителі республіки при вступі на посаду давали присягу зберегти недоторканними права і свободи цієї установи. Вже 1408 р. товариству було дозволено приймати приватні вклади, причому за основу усіх розрахунків була прийнята, як і у венеціанському банку, особлива умовна монета. Пізніше банк св. Георгія позичає генуезькому уряду великі суми, для покриття яких отримує право управління колоніальними землями Генуї.

Дещо пізніше виникла особлива банківська операція, яка отримала назву жиро (від італ. giro – круг, оборот)13. Банки, що спеціалізувалися на операціях жиро, з’явилися у XVI ст. Такі банки дістали назву «жиробанки» (перевідні банки). Наприклад, «Banco del Giro» (Венеція, заснований в 1584 р., дістав цю назву в 1619 р.), «Wisselbank» (Амстердам, заснований в 1609 р.), «Wechsel-Banco» (Гамбург, 1619 р.) та ін. Для зручності розрахунків в умовах численності монетних систем суми вкладів в жиробанк переводилися у єдині умовні платіжні одиниці із заздалегідь встановленим вмістом благородних металів певної проби.

З розвитком торговельних зв’язків такі зручні безготівкові жиророзрахунки стали здійснюватися і між вкладниками банків різних міст і навіть країн. Декілька десятків банкірів зустрічалися в якому-небудь місті (спочатку у французьких містах, потім переважно в італійській П’яченца) і здійснювали взаємний залік зустрічних зобов’язань, обслуговуючи таким чином значну частину європейського торгового обігу. Ця система отримала назву від французького міста Безансона, в якому проводилася в 1535–1568 рр., проте зберегла свою назву і надалі. Контролювалася вона в основному генуезькими банкірами.

Поступово банкіри почали пускати частину зібраних грошей в оборот і платити вкладникам певний відсоток як винагороду за передачу ним в тимчасове користування своїх грошових капіталів, які ці банки вживали для видачі кредитів. Так склався новий вид банків – вкладних (депозитних), таких, що стають посередниками між особами з вільними засобами і що потребують кредиту. Географічним центром раннього кредиту були італійські торговельні міста-держави, передусім Венеція, Генуя, Флоренція.

У другій половині ХVІІ ст. в Західній Європі відбулося становлення системи комерційних банківських установ. Важливою обставиною при цьому є те, що зазначена система була основана на приватних комерційних засадах. Збільшення кількості банків почалося в другій половині XVII ст. з початком розвитку капіталістичних відносин. Так, у 1694 р. створено перший акціонерний банк Англії, що став однією з найважливіших кредитних установ цієї країни. У Росії до 1729 р. банків не було і тільки з цього року здійснюються банківські операції у так званій Монетній конторі.

Уряди окремих держав все частіше стали користуватися послугами банків, через що банківську справу починають прибирати у свої руки. Не довіряючи приватній ініціативі уряди засновують перші громадські банки.

Принципово новою установою стає Банк Англії (1694), який замість розмінно-вкладних операцій за зразком Венеціанського і Амстердамського банків, починає переважно здійснювати кредитні операції. Інший важливий момент проявився у тому, що ключовим активом банку стають не лише і не стільки «живі» гроші, скільки цінні папери (в першу чергу, держоблігації). У цей же період (1695 р.) раніше чисто товарна Лондонська біржа запускає угоди з цінними паперами. Генуезька модель (хоча і без особливої участі самих генуезців), але вже в дещо іншій формі починає поширюватися і в Англії.

У складі Литовсько-Польської держави банківська діяльність на українських землях поділялась на християнську, де заборонялось нараховувати відсотки за кредитами, та єврейську. А першими державними банками можна вважати «побожні» банки, створені церквами та костелами. У XVIІ ст. з’явилися установи, де укладались різноманітні договори, зокрема кредитні. Це були так звані «контракти», які відбувались у Львові, Києві та інших містах14.

Нова епоха в історії стосунків влади до банкової справи почалася в XVII ст. з виникненням емісійних банків. Тільки поступово переконалися в необхідності урядового втручання в справу створення банками платіжних цінностей, але в той же час була проведена різка лінія між цією стороною банківської діяльності і усіма іншими. У той час уже усвідомлювалась необхідність урядової регламентації випуску банківських квитків, усім іншим банківським операціям була надана повна свобода.

Дещо пізніше від емісійних, у кінці XVII ст., з’явилися центральні банки. Спочатку вони кредитували уряди своїх країн. Деякий час емісією грошей займалися комерційні банки. Але вже у кінці XIX – початку XX ст. у більшості країн емісія банкнот стає монополією центральних емісійних банків. Вважається, що в Англії центральний банк виник раніше, ніж інших країнах. У своїй книзі «Походження центральних банків»15 Вєра Сміт пише, що банк Англії був заснований у 1694 р.



У 1765 р. у Німеччині засновується «Королівський жиро- і позиковий банк Берліна» («Knigliche Giro – und Lehnbank in Berlin). У США першим банком, що отримав право займатися банківською діяльністю від американського уряду, став в 1781 р. філадельфійський Північноамериканський банк. У банку державі належала лише 20%, решта у приватних вкладників, включаючи англійських. Останньому чиннику немало посприяло, що ідеолог банку міністр фінансів Олександр Гамільтон був англійським шпигуном. Пізніше, вже як приватна особа, він заснував Банк Нью-Йорка, а його непримиренний супротивник Берр – Чейз Манхэттен банк16.

У Росії перші банки з’явилися при Єлизаветі Петрівні в 1754 р., коли був виданий Указ про основу Дворянських позикових банків і Купецького банку. У 1768 р. заснований чисто депозитний Асигнаційний банк, що поклав почало паперовому обігу в Росії. Великі приватні банки з’явилися фактично тільки після виходу «Положения о городских общественных банках» 1862 р.

Процес централізації банкнотної емісії почався у ХІХ ст. і продовжувався практично ціле століття17. Він здійснювався різними шляхами і його суть полягала в передачі монопольного права на випуск банкнот одному банку.

Центральний банк – головний емісійний центр, що має низку владних повноважень стосовно комерційних банків. Центральний банк, як регулюючий інститут, поступово став займати особливе місце в грошовій системі у кінці XIX ст. На початку XX ст. почалася інтенсивна централізація в банківських системах. Був повсюдно скасований золотий стандарт, що зумовило появу нових функцій у діяльності центрального банку. Відтепер він став прогнозувати зростання грошової маси і застосовувати фінансові методи заборони інфляції, а по суті, управляти вартістю грошей18.

Цікаві думки про еволюцію грошово-кредитної системи містяться в роботі Е. Епштейна «Емісійні і кредитні банки в новітній еволюції народного господарства»19, опублікованій в 1913 р. Історію платіжних і мінових знаків за час виконання благородним металом функції грошей він ділить на чотири періоди.

Перший, самий триваліший, охоплює час, протягом якого в обігу знаходилися спочатку тільки зливки, а потім монети певної ваги і відсоткового вмісту благородного металу. На цьому етапі не було довіри до грошей. Уряди намагалися зменшити золотий вміст металу.

Другий період – поява перших банків. Вони брали на зберігання золото, а натомість видавали депозитні розписки. Для цього періоду характерна довіра до депозитних розписок банків. Уряди використовували банки для задоволення своїх потреб. У Англії кредитори в 1694 р. уклали угоду з урядом про створення акціонерного банку, що отримав право випуску банкнот, що обмінювалися на першу вимогу на метал20.

Створенням центрального банку, на думку Е. Епштейна, починається третій період, а випуском в обіг паперових грошей і цінних паперів – четвертий. Виходячи з цих тенденцій, вважалося, що держави повинні відмовитися від металевого покриття грошової емісії, від заборони кредитної експансії банків та вимог центральних банків про створення обов’язкових резервів.

На сучасному етапі вимагає уточнення статус новостворюваних банків, для яких, як показала практика, первинна «універсальність» виявилася передчасною21. З вирішенням цієї задачі пов’язана необхідність уточнення змісту поняття «банківська система» і виробітку нового порядку трансформації банківського капіталу у фінансовий. У політико-економічній історії нашої країни, що намагається ідентифікувати себе з ринковою системою господарювання, все ще актуальною залишається проблема створення стійких банків і банківської системи.

Процес вивчення як становлення і розвитку банківських установ на території України, так і інституту банківської системи вимагає новітніх підходів. Передусім необхідно провести фундаментальні дослідження, розробити нові методи вивчення банку і методики розвитку банківської системи. Так, зокрема, поява численних самостійних суб’єктів економіко-правових відносин, що виробляють ідентичні товари (послуги), виявили відсутність в економіко-правовій науці методів визначення їх специфіки. Успішному ж становленню цих інститутів значною мірою може сприяти використання вітчизняного і світового досвіду розвитку банківської справи.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconТетяна Калініна рисунки із збірки федота ткаченка в колекції нмтш
Тарас Шевченко, Федот Ткаченко І кіндрат Єжов наймали спільну квартиру на Васильєвському острові. У 1842 р., здобувши в Академії...
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconТетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб
Ткаченко Т. В., Чухліб Т. В. Василь чухліб. Біо-бібліографічний нарис: 1941 – 1997 роки. – К.: «Amenhotep», 2016. – 125 стор
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconПравовий вісник української академії банківської справи
А. О. Ткаченко, канд юрид наук, канд. іст наук, доц., зав кафедри державно-правових дисциплін двнз “Українська академія банківської...
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconМ. М. Поплавський доктор педагогічних наук
В. В. Ткаченко – зав лабораторією, викладач кафедри фольклору, народнопісенного та хорового мистецтва
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconСерія “Історики та краєзнавці Чернігівщини”
Володимирович Ткаченко: (Біобібліогр покажч.) /Скл. І. Я. Каганова, Л. В. Студьонова; Відп за вип. П. В. Грищенко. Чернігів, 2004....
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів / [Укл. І. В. Ткаченко]; Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи нбу»

А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconРоман Ткаченко Поклик Химери Декаданс в українській літературі к. ХІХ – п. ХХ ст
Химера: я шукаю нових пахощів, небачених квітів, незвіданих насолод. Якщо я помічаю десь людину, чий дух спочиває в мудрості, я нападаю...
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект icon+37. 014. Ббк 63. 1(Укр) Василь Жупник депортаційні процеси 1944-1953 рр. На території західних областей урср як засіб тоталітарного “упокорення”: історіографічний аспект
...
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconТ. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску

А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconМатеріали 7 засідання президії ЦК профспілки працівників державних установ україни
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка