А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект



Сторінка11/13
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.63 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

ДОДАТКИ

Додаток 1

Короткі відомості про осіб,

причетних до банківської діяльності
Алчевський Олексій Кирилович народився 1835 р. у м. Суми Харківської губернії, в сім’ї середнього торговця. Він чи не перший, який у довідковій літературі подається як український банкір, промисловець, громадський діяч, меценат. У період «банківської лихоманки» кінця 1860-х – початку 1870-х рр., коли за короткий час склалася в основному система приватнокапіталістичного кредиту, він стає ініціатором створеного в 1866 р. Харківського товариства взаємного кредиту, потім засновує в компанії з місцевими торговцями Харківський торговельний банк (1868 р., основний капітал 500 тис. крб.), що став третьою в Росії установою акціонерного комерційного кредиту після Петербурзького приватного і Московського купецького банків. Потрапивши до числа засновників і членів правління банку він стає відомим у ділових колах, а банк став першим у Російській імперії приватним АКБ.

У 1871 р. Алчевскому О. К. вдається умовити крупних латифундистів краю виступити засновниками першого в країні акціонерного іпотечного банку – Харківського земельного, відкритим з капіталом 1 млн. руб., беззмінним головою правління якого він пробув тридцять років (1871–1901 рр.). Статут банку був написаний новоявленим банкіром разом з професором І. В. Вернадським, батьком знаменитого ученого В. І. Вернадського, першого Президента АН України.

З часом Алчевський О. К. фактично став повним розпорядником обох банків, володіючи контрольним пакетом акцій. Банки обслуговували його підприємства. Банківський бізнес допоміг йому стати великим землевласником. Завдяки прибутковим грюндерським справам його капітал до середини 1870-х рр. складав уже 3–4 млн. руб. До кінця XIX ст. власність Алчевського О. К. оцінювалася уже в 12 млн. руб.

Алчевський О. К. зробив великий внесок у розвиток економіки південного сходу України. Він створив одну з перших в Російській імперії, за сучасною термінологією, промислово-фінансову групу. Вона об’єднувала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники, транспортні компанії. Заводи Алчевського О. К. були єдиними в Україні металургійними підприємствами, побудованими на вітчизняних інвестиціях (решта становила власність бельгійських і британських компаній).


Х
арківський земельний банк. Заставний лист. 1000 руб. 1917 р.
Вартість акцій заснованих ним фінансових підприємств росла в геометричній прогресії. Інвестиційні потоки Алчевский О. К. вкладав у кам’яновугільну справу. Його Земельний банк видавав позики землевласникам під заставу нерухомості. Хто не міг розрахуватися з боргами – його землі переходили до інших і, як правило, до Алексеевского гірничопромислового товариства. Придбаваючи таким чином цілі маєтки за ціною, що існувала у той час, – 45-50 рублів за десятину, Алчевский О. К. піднімав первинну вартість 500-рублевих акцій в чотири рази – до 2 тис. крб. У створенні Донецько-Юріївського металургійного товариства помітну роль зіграла провідна металургійна фірма Сілезії «Friedenhutte», яка вступила в угоду з банкірським будинком «Е. М. Мейєр і Ко» в Петербурзі, що увійшов до числа акціонерів і кредиторів нової справи. Головним утримувачем акцій компанії був сам Алчевский О. К.

У фінансовому відношенні підприємства Алчевского О. К. спиралися на його банки, він був головним їх акціонером і головою правління Харківського земельного банку. Особисті статки, які становили акції підприємств і банків, досягали 30 млн. крб. У середовищі ділової публіки він користувався репутацією «фінансового генія». Алчевський О. К. побудував приміщення Земельного і Торговельного банків у 1894–1897 рр., будівництво яких обійшлося в 1,2 млн. руб.

На початку XX ст. в Росії почалася економічна криза, яка не оминула й підприємства Алчевського О. К. Постійні вливання в підприємство оборотних коштів через Олексіївське товариитво і два підлеглих банки ослабили їх настільки, що на початку 1901 р. Алчевский О. К. потрапив в безвихідну ситуацію. Потрібні були нові капітали, які в умовах кризи не представлялося можливим отримати ні від банків, ні від казни. Рятуючись від банкрутства, підприємець намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у Міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій на 8 млн. руб. під заставу свого майна.

Збереглася копія протоколу зборів акціонерів Олексіївського товариства від 26 квітня 1901 р. під головуванням О. К. Алчевського. На зборах вирішено було клопотати перед Міністерством фінансів про випуск облігацій товариства на 3 млн. руб. з правом позики під облігації. Якщо випуск за умовами грошового ринку не зможе відбутися, акціонери ухвалили просити кредит у Харківському земельному банку під заставу земельних володінь компанії, а якщо і це не вийде, отримати промислову позику на будь-яких умовах від кого завгодно. Після зборів Алчевський відправився в Петербург для переговорів з С. Ю. Вітте з приводу облігаційної позики. Але міністр фінансів С. Ю. Вітте йому відмовив. Причина відмови не зовсім зрозуміла, бо після трагічної загибелі О. К. Алчевського (7 травня 1901 р. він кинувся під потяг на Варшавському вокзалі в Петербурзі) той самий С. Ю.  Вітте і Міністерство фінансів заявили про готовність фінансувати банки О. К. Алчевського. Варто зауважити, що справи його підприємств були передані до рук Московського торгового дому братів Рябушинських.

Трагічна смерть дала поштовх подіям, серед сучасників що отримало найменування «харківського краху». Самогубство О. К. Алчевського і банкрутство низки промислових фірм і банків, що послідувало за ним, стало одним із найбільш драматичних епізодів економічної кризи початку 1900-х рр. У результаті створена харківським мільйонером банківсько-промислова група розпалася. Компанії О. К. Алчевського перейшли в руки його кредиторів, передусім московських фабрикантів і банкірів Рябушинських, що заволоділи центральним фінансовим органом групи – Харківським земельним банком. Промислові підприємства О. К. Алчевського стали здобиччю петербурзьких комерційних банків.

У доповіді Миколі II 18 травня 1901 р. С. Ю. Вітте відмічав, що, за попередніми даними, Донецько-Юріївське товариство заборговувало до 3 млн. руб. Олексіївському товариству, яке, у свою чергу, запозичило у різних приватних банках до 6 млн. руб. Окрім того, О. К. Алчевский заклав у Харківському торговельному банку різних паїв і акцій на 6 млн. руб.; не маючи можливості швидко виручити видані під них гроші, банк мав проблеми в розрахунках з Харківським земельним банком, що тримав свої поточні засоби в Торговельному. Врегулювання усіх претензій міністр вважав за можливе у тому випадку, якщо вдасться здійснити поступову ліквідацію розрахунків Торговельного і Земельного банків. С. Ю. Вітте повідомляв царя про те, що для вирішення питання були відкомандировані на Південь чиновники Державного банку.



Антонович Афіноген Якович народився 1848 р. на Волині. Вищу освіту А. Я. Антонович отримав після закінчення юридичного факультету Київського університету Св. Володимира. Як педагог виконував обов’язки професора політичної економії, статистики і законознавства в Новоолександріївському інституті сільського господарства і лісівництва; пізніше читав поліцейське право в Київському університеті Св. Володимира. 1877 р. захистив дисертацію на тему «Теория ценностей: критико-экономическое исследование» і отримав ступінь магістра політичної економії і статистики. З 1893 р. упродовж двох років Антонович А. Я. був товаришем міністра фінансів Російської імперії. Наукові роботи Антоновича А. Я. відрізнялися прихильністю працям Адама Сміта, Шторха, Бастіа. У своїх творах учений відстоював твердження, що основа капіталізму – строго демократичний принцип рівності, включаючи принцип рівності прибутків. Основні наукові праці – «Теория ценностей» (Магистерская дисертация, Варшава, 1877 год.); «Основания политической экономии» (Варшава, 1879 год); «Теория бумажно-денежного обращения и государственные кредитные билеты» (Докторская диссертация, 1883 год); «Полицейское право и политическая экономия. (Вступительная лекция) / Афиноген Антонович // Университетские известия. – 1883. – № 2. – С. 1–13»; «Курс политической экономии» (Киев, 1886 год); «Курс государственного благоустройства». – Ч. 1. – Киев, 1890. – 410 с.; «Основания политической экономии» (Второе дополненное издание методического пособия. Том 1, Киев, 1914 год).

Аркус Григорій Мойсейович (1896 – після 1936) – заступник голови Правління Держбанку, заарештований в 1936 р., незаконно репресований, посмертно реабілітований. Г. М. Аркус був звинувачений у тому, що нібито забезпечував, як завідувач відділенням зарубіжних операцій Державного банку, валютою Л. Д. Троцького.

Барановський Христофор Антонович (народився 19 грудня 1874, село Немиринці, Бердичівського повіту, Київська губернія – 7 травня 1941) – відомий кооперативний і громадський діяч на Наддніпрянській Україні.

Не маючи середньої освіти, завдяки своєму таланту фінансиста у 22 роки став одним із лідерів українського кооперативного руху, очолив Дзензелівське ощадно-позичкове товариство. 1907 р. очолив «Союзбанк». Протягом 14 років постійно проживав в Дзензелівці. 1911 р., разом з «Союзбанком», переїхав до Києва. До Першої світової війни і в добу відродження Української держави – засновник і директор «Союзбанку» в Києві, з 1917 р. – голова управи «Українбанку», з 1919 р. – голова ради Центрального українського кооперативного союзу – Централу.



1917 р. Барановський Х. А. був Генеральним секретарем фінансових справ (червень – серпень 1917) в першому Українському УЦР. В 1920 р. – міністр фінансів УНР в уряді Вячеслава Прокоповича. Того ж року Барановський Х. А. був змушений емігрувати за кордон. Помер і похований в Сан-Паулу.

Берлацький Борис Маркович (l890 – ?) – член Правління Держбанку. Колекціонер паперових грошових знаків (бон). Автор статті «Нариси по грошовому обігу і кредиту на Далекому Сході» в журналі «Кредит и банки» (1923, – № 1 – С. 9–12). На Першій Всесоюзній виставці по філателії, нумізматиці і боністиці в Москві в 1924–1925 роках був удостоєний Малої срібної медалі за виняткову рідкість виставленого ним експоната «Боны Монголии» – емісії монгольської влади спільно з бароном Унгерном : шестипроцентних зобов’язань 1921 року в 10, 25, 50 і 100 доларів із зображеннями барана, бика, коня і верблюда. У 1925 р. його колекція налічувала дві тисячі бон.

Брок Петро Федорович. Міністр фінансів з 1853 р. по 1858 р. До цього перебував товаришем міністра фінансів Ф. П. Вронченко. Із зростанням витрат під час Кримської війни на вимогу П. Ф. Брока встановлені (з обмеженням) нові кошториси міністерств, розпочато перетворення гільдійського і гербового зборів. Після закінчення війни прийняв низку заходів щодо впорядкування фінансів: було збільшено розмір позик з комерційних банків і контор під заставу (1857 р.). Прийнятий за ініціативою П. Ф. Брока Закон 1856 р. про пониження відсотка по вкладах викликав масове затребування капіталів, що позитивно вплинуло на розвиток промисловості. Активно сприяв виникненню акціонерних товариств. У 1857 р. був переглянутий митний тариф із зменшенням мит на ввезення. В той же час за 1852–1857 роки утворилися 773 млн руб. дефіциту, покритого частково двома зовнішніми позиками і випуском більше 400 млн руб. кредитних білетів.

Бунге Микола Християнович (11 листопада (23 листопада) 1823 р., Київ – 3 червня (15 червня) 1895 р., Царське Село – державний діяч XIX ст., учений-економіст, академік, міністр фінансів Російської імперії (6 травня 1881 – 31 грудня 1886 р.). Закінчив Другу київську гімназію (із золотою медаллю) і юридичний факультет Київського університету (1845 р.). Магістр державного права (1847 р., тема дисертації: «Дослідження начал торговельного законодавства Петра Великого»). Доктор політичних наук (1850, тема дисертації : «Теорія кредиту»). З 1858 р. читав лекції в Київському університеті по фінансовому законодавству. У 1859–1862, 1871–1875 і в 1878–1880 роках – ректор Імператорського університету Св. Володимира (Київ). З 1862 р. – керівник Київською конторою Державного банку. При М. Х. Бунге в Росії почалася підготовка грошової реформи: з осені 1884 р. в Державному банку приступили до накопичення золота із надходжень за сплату митних зборів і за рахунок зовнішніх позик.

Гамбаров Петро Степанович – економіст, народився 1846 р. Закінчив Московський університет, служив деякий час у міністерстві юстиції. Захистив магістерську дисертацію: «Банковий акт Роберта Піля 1844 р.». Вважалося, що зазначена праця в економічній літературі є кращою по викладу теорій грошового обігу. Керував ризькою конторою Державного банку. Йому належить брошура «До питання про короткостроковий кредит» (1885), яка була видана у Києві. Досліджував також діяльність закордонних банків.

Гаттенбергер Костянтин Костянтинович (1844 – 8 травня 1893) – український вчений-правознавець, професор кафедри поліцейського права Харківського університету (зараз Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), доктор політичної економії. Після закінчення юридичного факультету Харківського університету працював канцелярським службовцем у Харківській казенній палаті й продовжував вивчати економічні дисципліни в університеті як професорський стипендіат. З 1868 р. у званні приват-доцента розпочав читання лекцій з поліцейського права, економічну частину якого називав «економічною політикою».

У 1870 р. захистив магістерську дисертацію «Про вплив російського законодавства на продуктивність торгового банківського кредиту» на ступінь магістра. У 1872 р. захистив докторську дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора політичної економії «Законодавство і біржова спекуляція» і був затверджений професором кафедри поліцейського права Харківського університету.

Головні праці присвячені у тому числі кредитам і банкам як науковому напряму. У праці «Законодавство і біржова спекуляція» (1872) досліджував біржову спекуляцію як явище. Детальною ілюстрацією з’ясованих ним положень про характер і природу біржових спекуляцій є праця «Вепська криза 1873 р.» (1877). У роботі «Вплив російського законодавства на продуктивність торгового банківського кредиту» (1890) він дав ретельний аналіз діяльності міських громадських банків, а також недоліків чинного законодавства, що нормувало банківські операції. Останні роки життя займався вивченням діяльності кооперативних установ.

Горбунов Павло Петрович (1885 – після 1937) – член Правління Держбанку, брат Н. П. Горбунова, що управляв справами РНК при В. І. Леніні. Незаконно репресований, посмертно реабілітований.

Гурьев Олександр Дмитрович (1785–1865), граф, син міністра фінансів Д. А. Гурьева, Одеський градоначальник. Гурьев О. Д. був призначений 1 січня 1835 р. Полтавським і Чернігівським військовим губернатором, а 7 червня – Київським військовим губернатором з управлінням цивільною частиною усієї губернії і генерал-губернатором Подільської і Волинської губерній. 15 листопада 1837 р. О. Д. Гурьев був звільнений від займаних посад, став дійсним таємним радником і отримав звання сенатора. 14 лютого 1839 р. граф Гурьев був призначений членом Державної ради і з 6 листопада 1848 р. обіймав посаду голови Департаменту державної економії в Державній раді.

Граф О. Д. Гурьев переважно займався комерційними і фінансовими питаннями, але охоче висловлював свої думки з приводу всіляких питань державного управління. Про міністра фінансів Канкріна говорив завжди з великою повагою, але в той же час докоряв за різні заходи, які вважав державними помилками. Заміну асигнаційного рубля кредитовим він не схвалював, вважаючи, що вживання його, як грошової одиниці, шкідливо тим, що налаштовує народ до марнотратства і енергійно виступав проти легковажного судження про банкрутство, як про зло, загалом вважаючи його ніскільки не шкідливому для самої держави.



Добрий Адам (Абрам) О. – український банкір, цукрозаводчик, фінансист. Член фінансової комісії, яка провадила переговори про укладання торгового договору між УНР та Німеччиною. Директор Київського для зовнішньої торгівлі банку. Його арешт і таємне вивезення до Харкова в квітні 1918 р. за дорученням міністра внутрішніх справ М. Ткаченка спричинили один із конфліктів між УЦР і німецьким командуванням.

Добрий А. О. з початком першої світової війни співпрацював зі спецслужбами Німеччини. У 1916 р. російська військова контррозвідка заарештувала його, але за втручання Григорія Распутіна його було згодом звільнено. Очолюваний ним Російський для зовнішньої торгівлі банк виконував спекулятивні фінансові операції на користь Німеччини. За мемуарами одного з керівників російської контррозвідки Володимира Орлова, суть спекулятивних операцій переслідувала мету роздути ціни на продовольство і інші товари першої необхідності, чим викликати невдоволення громадян. Новому арешту Адаму Доброму вдалося уникнути завдяки Лютневій революції.

В Українській Народній Республіці Адам (Абрам) Добрий продовжував спекулятивну та антидержавну діяльність на користь Німеччини, підриваючи економіку України. Одночасно будучи Членом фінансової комісії, яка провадила переговори про укладання торгового договору між УНР та Німеччиною. Добрий був наближений до німецького командування, виконував його конфіденційні доручення стосовно вивезення з України продовольства на вигідних для Німеччини умовах.

На початку квітня 1918 р. український уряд вжив непродумані, імпульсивні заходи для припинення злочинної діяльності А. О. Доброго. Із відома Голови Ради Народних Міністрів В. О. Голубовича у Києві із своєї квартири по вулиці Велика Житомирська, 8а, банкіра Доброго А. О. було таємно заарештовано та вивезено до Харкова. Безпосереднім виконавцем арешту був колишній керівник київської міської розшукової поліції Микола Красовський. У Харкові Добрий підкупив охорону та зумів повідомити німців про свій арешт та місцезнаходження. Ця подія спричинила втручання командування німецьких сил у внутрішні справи УНР. Низку українських урядовців було заарештовано, в тому числі Голову Ради народних міністрів Всеволода Голубовича, міністр внутрішніх справ Михайла Ткаченка. Німецьке командування представило цю подію, як викрадення з метою отримання викупу.



Ігнатович Віктор Володимирович (1862–4 травня 1933) – український громадський і державний діяч, економіст. Один з директорів УДБ в Києві, член фінансової комісії міської управи. Касир «Старої громади», член-засновник Української федеративно-демократичної партії (грудень 1917 р.), член фінансової Комісії української делегації на переговорах Української держави з Росією (почалися 23 травня 1918 р.), брав участь в укладенні торгово-консулярного договору з Кубанським урядом (листопад 1918 р.).

Калманович Мойсей Йосипович (1888 – 27.11.1937) – голова Правління Держбанку в 1930–1934 роках. Незаконно репресований, посмертно реабілітований.

Канкрін Єгор Францевич (1774–1845), граф, російський державний діяч, видний економіст, міністр фінансів Росії в 1823–1844 рр. Головним його завданням було впорядкування державних фінансів. У 1818 р. Є. Ф. Канкрін висунув проект відміни кріпацтва і поступового викупу селян із землею за рахунок засобів спеціального позикового банку. Будучи представником консервативної російсько-німецької економічної школи і супротивником ліберальної школи Адама Сміта, Є. Ф. Канкрін вважав металеві гроші основою фінансової системи. Значне знецінення асигнацій спонукало його провести в 1839–1843 рр. трьохетапну грошову реформу: 1839 р. була здійснена девальвація асигнацій і встановлено їх тверде співвідношення із срібним рублем (3,5 крб. асигнаціями = 1 крб. сріблом); 1840 р. випущені державні кредитні білети з твердим металевим забезпеченням; 1843 р. було здійснено обмін паперових грошей на державні кредитні білети. У результаті в російській фінансовій системі восторжествував срібний монометалізм. Є. Ф. Канкрін негативно ставився до розвитку кредитної системи – як приватної, так і державної (при ньому не з’явилося жодного нового банку); не підтримував ідею поширення ощадних кас.

Карклін Мартин Мартинович (13.02.1894 – 07.01.1946) – заступник голови Держбанку з 1930 р.

Каценеленбаум Захар Соломонович (22.02.1885–1960?) – член Правління Державного банку. Автор книг «Ученне о деньгах и кредите» (у двох частинах – 1924 і 1927 рр.); «Денежное обращение в Росии в 1914 – 1924 гг.». (М. - Л., 1924) та ін.

Клепачівський Костянтин Йосипович (12 (25) жовтня 1888 – 14 травня 1979) – український фінансист, правник та громадський діяч, організатор та Директор УДБ УНР. Навчався у Лубнах, потім у духовній семінарії в Житомирі. Вивчав право на юридичному факультеті Петроградського університету. За допомогою професора М. Туган-Барановського, отримав місце в інспекційному відділі Державного банку Російської імперії. У грудні 1917 р. повернувся до Києва, де почав працювати у фінансовій сфері, очолюваній Генеральним секретарем фінансів М. Туган-Барановським. Став одним із перших працівників і фактично одним із організаторів УДБ.

Крижанівський Федір Іванович (4 вересня 1878 – 28 квітня 1938) – кооператор, політичний діяч. Навчався на медичному та юридичному факультетах Юр’ївського (нині Тартуський) університету. У 1907 р. закінчив юридичний факультет Петербурзького університету і переїхав до Києва. Працював юрисконсультом у конторі Держбанку (Київ), кооперативних банківських установах, зокрема Київсоюзбанку (1912–1919), був одним із організаторів кооперативного руху на території України. Став одним із засновників УЦР, 20 (7) квітня 1917 р. був обраний заступником голови, членом Комітету УЦР. Разом з однодумцями-кооператорами 1917 р. створив Українську трудову партію (установчий з’їзд відбувся 18 жовтня в Києві). Був лідером партії фракції в УЦР та Малій раді. У 1919–1921 рр. – заступник голови правління Українбанку. З 1921 р. – професор Київського кооперативного інституту. У 1930 році заарештований органами Державного політичного управління УСРР. Після 3-х років ув'язнення повернувся до Києва. У 1938 р. заарештований вдруге. Страчений за вироком суду 28 квітня 1938 року.

Кутлер Микола Миколайович (1859 – 10.05.1924) – член Правління Державного банку з моменту його створення в жовтні 1921 р. З 1885 по 1906 рік перебував на державній службі, в 1905–1906 рр. був начальником Головного управління землеробства і землеустрою в ранзі міністра. З 1919 р. став працювати в органах ВРНГ і Наркомфіну. Він відав емісійним відділом Держбанку і був найбільш активним членом емісійної Ради. Був одним з енергійних працівників по введенню червінця в країні.

Ламанський Євген Іванович (1825–1902) – російський дворянин, державний діяч і фінансист. Служив в державній канцелярії і міністерстві фінансів. У 1857 р. вийшов у відставку і поїхав за кордон з відрядженням від географічного товариства. Незадовго перед цим він надрукував в «Известиях Географического общества» свою кращу працю по історії грошового обігу і казенних кредитних установ в Росії, що не втратчала свого значення до початку XX ст. За кордоном Ламанський пробув два роки, вивчаючи операції і організацію західно-європейських кредитних установ. Після повернення в Росію, Ламанський Є. І. надрукував декілька статей по цьому предмету в «Русском вестнике». Приймав участь у роботі комісії щодо перегляду питання про банки. Коли в 1860 р. був заснований Державний банк, Ламанський Є. І. був призначений товаришем (заступником) керівника, а через деякий час – управляючим банком. Він був прибічником незалежності Державного банку від уряду і надання Державному банку емісійного права. Будучи впевненим у необхідності організації в Росії товариств взаємного кредитування, які щойно виникли на Заході, Ламанський Є. І. ознайомив з ними читачів у брошурі «Общества Взаимного Кредита» і сприяв заснуванню в Санкт-Петербурзі 1863 р. першого товариства. Голова правління Російського для зовнішньої торгівлі банку (1871–1874), голова ради Волзько-Камського комерційного банку (1875–1901). З виходом у відставку (1882), Ламанский Є. І. читав лекції про банки.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Схожі:

А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconТетяна Калініна рисунки із збірки федота ткаченка в колекції нмтш
Тарас Шевченко, Федот Ткаченко І кіндрат Єжов наймали спільну квартиру на Васильєвському острові. У 1842 р., здобувши в Академії...
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconТетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб
Ткаченко Т. В., Чухліб Т. В. Василь чухліб. Біо-бібліографічний нарис: 1941 – 1997 роки. – К.: «Amenhotep», 2016. – 125 стор
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconПравовий вісник української академії банківської справи
А. О. Ткаченко, канд юрид наук, канд. іст наук, доц., зав кафедри державно-правових дисциплін двнз “Українська академія банківської...
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconМ. М. Поплавський доктор педагогічних наук
В. В. Ткаченко – зав лабораторією, викладач кафедри фольклору, народнопісенного та хорового мистецтва
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconСерія “Історики та краєзнавці Чернігівщини”
Володимирович Ткаченко: (Біобібліогр покажч.) /Скл. І. Я. Каганова, Л. В. Студьонова; Відп за вип. П. В. Грищенко. Чернігів, 2004....
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів / [Укл. І. В. Ткаченко]; Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи нбу»

А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconРоман Ткаченко Поклик Химери Декаданс в українській літературі к. ХІХ – п. ХХ ст
Химера: я шукаю нових пахощів, небачених квітів, незвіданих насолод. Якщо я помічаю десь людину, чий дух спочиває в мудрості, я нападаю...
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект icon+37. 014. Ббк 63. 1(Укр) Василь Жупник депортаційні процеси 1944-1953 рр. На території західних областей урср як засіб тоталітарного “упокорення”: історіографічний аспект
...
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconТ. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску

А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconМатеріали 7 засідання президії ЦК профспілки працівників державних установ україни
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка