А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект



Сторінка7/13
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13

РОЗДІЛ 3

СТВОРЕННЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ

БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ

ЗА УКРАЇНСЬКИХ ВЛАДНИХ РЕЖИМІВ

У 1917–1921 РР.
3.1. Доба Української Центральної Ради
Суттєвою особливістю становлення і розвитку банківських установ на території України у 1917–1921 рр. був надзвичайно динамічний процес виникнення і ліквідації суб’єктів банківської діяльності. У 1917 р. з’явилася перспектива збільшення кількості банків. Після націоналізації банківських установ у Росії центральні правління банків переїхали і розмістилися в місцевих (київських) банківських філіях, які продовжували функціонувати. З осені 1918 р., з початком червоного терору й голоду в Росії, втікачі селилися в Києві341, що також сприяло розвитку банківської діяльності.

За часів діяльності УЦР суб’єктами банківської діяльності були губернські й повітові відділи Державного банку з центральним Київським. Функціонування банків, за винятком Державного, що здійснював емісію, через воєнні дії було зведено до обмінних операцій. Однак наприкінці квітня у грошовій системі почалася стабілізація. Було створено умови для відновлення й формування українських банківських установ комерційного характеру.

У період УЦР було започатковано створення центральних банківських установ. 29 вересня 1917 р. УЦР проголосила про підготовку законопроекту щодо створення Національного банку України, який мав стати на чолі всіх кредитних установ країни. До нього мали перейти всі справи Київської контори Державного банку та всіх його відділень на території України. Діяльність банку мала бути узгодженою з діяльністю іншої загальнодержавної кредитної установи в Україні – Українського народного банку342. Незважаючи на те, що на засіданні Малої ради, яке відбулося того ж дня, під час обговорення Декларації, про банки не йшлося, ще до проголошення УНР в Україні було задекларовано створення Національного банку України, що засвідчує усвідомлення національних інтересів у банківській сфері і підняття їх до рівня державного вирішення ще до проголошення самої державності.

Важливим залишалося питання щодо набуття правосуб’єктності через підпорядкування банківських установ. На засіданні Малої ради 26 жовтня 1917 р. висловлювалися пропозиції щодо необхідності підпорядкувати діяльність Державного банку центральному уряду343. Зазначене рішення було ухвалене ще до прийняття закону про утворення Державного банку, тому його можна кваліфікувати скоріше як політичне, аніж як правове. Мотиви ж крилися в намаганні УЦР централізувати банківську діяльність, що не узгоджувалось з іншим проголошеним УЦР принципом децентралізації загальнодержавних і місцевих фінансів344.

Подальше реформування банківської системи в контексті створення центрального банку змінило акценти щодо його назви. 29 жовтня М. І. Туган-Барановський проголосив про створення Національного українського банку, що розглядалось як один із механізмів розбудови держави, умови її фінансово-економічної безпеки. Також здійснювалися спроби визначити правовий механізм створення та статус банку. На засіданні ГС 10 листопада 1917 р. була прийнята постанова про перетворення Київської контори Державного банку тимчасово в Центральний банк України. Відтепер мова йшла про два центральні банки, функції яких не були визначені. Очевидно, коли йшлося про Національний український банк, то малася на увазі банківська установа держави, про що свідчить його назва «національний». Необхідність створення Центрального банку України вмотивовувалася потребою розбудови власної банківської системи.

2 грудня 1917 р. на засіданні ГС було ухвалено законопроект про утворення УДБ, який Мала рада 9 грудня прийняла як закон, де врегульовано порядок утворення банку через перетворення Київської контори Державного банку Російської імперії на УДБ, який мав тимчасово керуватися старим статутом. Усі місцеві установи банку на території УНР ставали відділеннями новоствореного банку345, а його директором призначено М. Є. Кривецького. Тепер обговорювалося питання про реорганізацію установ Державного банку Росії в установи Державного банку України. Першочерговим завданням стало зрівняти Київську контору Українського банку за статусом з Петроградською конторою Російського банку, фактичне здійснення чого розпочалося з 1 лютого 1918 р.346.

Так, у банківських відносинах між УДБ і кредитними організаціями основним уповноваженим суб’єктом став зазначений банк, повноваження якого врегульовувалися законом від 9 грудня 1917 р. Цим законом визначалося, що Державний банк є центральним органом банківського регулювання. Усі місцеві установи банку на території УНР ставали відділеннями новоствореного українського центрального банку347. Зобов’язаною стороною в даному випадку були виключно юридичні особи: кредитні організації, банки і небанківські кредитні організації.

2 грудня на засіданні ГС було прийнято законопроект про утворення УДЗБ як суб’єкта правових відносин через реорганізацію ДвДЗБ і СПБ. На відміну від РСФРР, де зазначені банки були ліквідовані, УЦР намагалася реформувати діяльність СПБ, обмеживши коло здійснюваних ним операцій, але все ж залишивши його у банківській структурі. Особливістю його організаційної структури було те, що значна частина його відділень функціонувала при установах Державного банку, внаслідок чого він не мав достатньої самостійності у здійсненні фінансово-господарських операцій. У постанові з цього питання мова йшла про ліквідацію ДвДЗБ і скорочення операцій СПБ. ГС доручав узгодити питання утворення банку з генеральними секретарствами фінансових і земельних справ348. 9 грудня 1917 р. на засіданні Малої ради було прийнято законопроект про скасування ДвДЗБ та СПБ. Таким чином УЦР надавала перевагу розбудові банківських установ державної форми власності.

У добу УЦР з’явилися й інші суб’єкти банківської діяльності. У жовтні 1917 р. почав діяти Південноросійський, а після утворення УНР – УНКБ (Українбанк). Саме так подається історія його створення в підручнику за редакцією проф. С. К. Реверчука. І. І. Вітанович стверджує, що заснування Українбанк було прийнято на II кооперативному з’їзді у Києві 15–18 вересня 1917 р. Нам вдалося уточнити, що установчі збори банку відбулися 16–17 вересня. На них ухвалили рішення про перейменування банку на Український народний кооперативний банк. Свої операції банк розпочав 20 жовтня349. Значну роль у його становленні відіграв київський Союзбанк350.

Дискусія щодо підстав створення зазначеного банку розгорнулася між прибічниками статусу банку як організації для задоволення кредитових потреб усіх видів кооперативів, що відстоював Б. М. Мартос, і його статусу як організації кредитних кооперативів, що відстоювали прибічники московських кредитних кооперативів в Україні (В. Целларіус, М. Кузнєцов, представники Харківського кредитного союзу), головним аргументом яких була економічна доцільність його створення, нездатність Києва бути економічним центром тощо. Попри все, установа була заснована й очолювана Х. А. Барановським, який разом з М. О. Хотовицьким і В. І. Мельниковим входили до правління банку. Одним із членів наглядової ради був Б. М. Мартос. 

Акціонерний капітал банку складався із внесків кооперативів і кооперативних союзів. Він зріс з 1 млн крб під час заснування банку до 25 млн наприкінці 1919 p.351. Банк здійснював регулювання фінансів української кооперації, надавав фінансову та організаційну підтримку кооперативам, залучав капітали із грошового ринку. Цей банк мав стати розрахунковою палатою кооперації для спільних розрахунків кооперативів і їх об’єднань між собою, вкладниками й установами через кореспондентські відносини з чековою системою розрахунків352. Він надавав коротко- і довгострокові кредити, проводив операції з векселями, приймав депозити і здійснював перекази грошових сум. На 1 серпня 1918 р. акціонерами банку було 98 союзів, на 1 січня 1919 р. – 131, у тому числі два кооперативні банки, у 1920 р. – 175353.

Як юридична особа у великих містах для обслуговування клієнтів і ширшого охоплення своєю діяльністю території України банк створював відділи, яких на жовтень 1918 р. нараховувалося чотири, з них три було реорганізовано з комісіонерств354. У грудні 1918 р. при Українбанку було створено фінансовий комітет, головою якого став Ф. І. Крижанівський. До компетенції комітету входили питання розподілу кредитів між кооперативами355. З установленням радянської влади 9 грудня 1920 р. він був ліквідований, а його майно передане в розпорядження споживчої кооперації.

Небезпечну конкуренцію банку і розвитку кредитної кооперації в Україні міг скласти Московський народний банк (далі – МНБ). На території України МНБ мав статус юридичної особи. Влітку 1917 р. банк збільшив свій основний капітал з чотирьох до 10 млн руб., що сприяло збільшенню притоку внесків. МНБ здійснював кроки з його реорганізації в Центральний кооперативний банк. Жоден банк в Україні не міг конкурувати з ним. Тому з’їзд кредитних союзів України 24–25 травня 1918 р. у прийнятій резолюції у категоричній формі відстоював ідею недопущення відкриття відділень МНБ в України356.

З метою організації промислових підприємств кредитні союзи створювали союзбанки. Останні часто конкурували зі споживчими союзами, що належали до сільськогосподарської кооперації, яка свого часу стала навіть предметом дискусії357. Так, М. І. Туган–Барановський вважав, що, на відміну від банків, які накопичували акції промислових і торговельних підприємств, кооперативні кредитні організації так діяти не могли. Л. Уманський358 вважав, що, використовуючи досвід банків, кооперативи можуть нагромаджувати фінанси, але на відміну від банків, що підпорядковували промисловість і торгівлю, союзбанки не гнатимуться за зисками коштом споживачів. За своїм правовим статусом це були приватні банки, діяльність яких поширювалася майже на всю територію України і навіть за її межами. У 1918 р. функціонували Київський союзбанк, який у 1918 р. подвоїв балансову суму, що становила 34 288 тис. крб; Харківський союзбанк, баланс якого у 1918 р. становив майже 7 млн крб; Подільський союзбанк у Вінниці359, який на 1 січня 1918 р. мав 1 млн крб. вкладів і був один з небагатьох, що діяв згідно з новим статутом, зареєстрованим 6 серпня 1918 р. Вінницьким окружним судом; Катеринославський союзбанк з філією у Маріуполі360.

До складу союзбанків могли вступати кооперативні товариства, їх союзи361 та кредитні союзи кооперативів362. У свою чергу, союзбанки ставали членами кредитних союзів кооперативів і обласних сільськогосподарських кооперативних союзів363, розширюючи і поглиблюючи сферу своєї діяльності.

У добу УЦР здійснювалися спроби врегулювати діяльність банківських установ. Так, на засіданні РНМ 3 березня 1918 р. було заслухано пропозицію М. С. Ткаченка про врегулювання діяльності банків в Україні. У прийнятому рішенні вказано на необхідність припинити діяльність як юридичних осіб тих банків, правління яких перебувало за межами України. Без дозволу Міністерства фінансів вони не мали права функціонувати і ліквідовувалися впродовж шести місяців. Цей законопроект доручалося розробити Міністерству фінансів і внести на розгляд Малої ради364.

Особливим видом суб’єктів банківської діяльності були громадські організації та інші суспільні утворення. Зокрема, своєрідною формою суспільних (громадських або державно-громадських) утворень у досліджуваний період були наради представників АКБ, які вносили пропозиції щодо змін до чинного законодавства, видання окремих законів, зокрема, проектів законів про надання Міністерству фінансів права нового випуску серії білетів Державної скарбниці, про деякі зміни в чинному законодавстві тощо365. Проводилися також наради урядових установ з представниками банків. На одній із них 28 серпня 1917 р. обговорювалися питання про кредитування під вугілля.

Функціонував комітет з’їздів представників АКБ, який схвалював інструкції, що видавалися місцевим банківським комітетам. При УЦР діяла фінансово-економічна нарада, склад якої було затверджено на засіданні РНМ 9 березня 1918 р. Проте її роль була незначною, вона не обговорювала нагальних питань і не пропонувала обґрунтованих рекомендацій. Важливою ланкою могла стати ГЕР. У її складі 9 місць надавалося представникам від банків та інших організацій і підприємств. Представники банків відтепер були офіційно представлені в одному з вищих органів держави, але діяльність ГЕР в умовах економічної кризи виявилася неефективною. Важливою ланкою досліджуваного механізму могли стати наради директорів банків, одна з яких відбулась у жовтні 1917 р.

Суттєве обмеження діяльності суспільних утворень як юридичних осіб відбулось у кінці червня 1917 р., коли під тиском фракції есерів у складі УЦР скасували представництво товариств на тій підставі, що вони не мали чіткої політичної орієнтації. Незважаючи на те, що це рішення було скасоване, банківські установи не були представлені в УЦР, що суттєво вплинуло на розробку принципів банківської політики.
3.2. Гетьманат П. П. Скоропадського
В Українській Державі гетьмана П. П. Скоропадського певні успіхи були досягнуті у фінансово-кредитній справі366. Одне із найпомітніших досягнень – заснування та відкриття Державного та Земельного банків. Як центральний емісійний банк УДБ формувався упродовж першого півріччя 1918 р., а 10 серпня 1918 р. РМ ухвалила його статут. Того ж дня він був затверджений гетьманом і невдовзі опублікований367. На території України функціонувало три контори і 21 відділення банку368. Відділення (Житомирське, Одеське, Харківське та ін.) функціонували у найбільших містах.

Основний капітал банку становив 100 млн крб, резервний − 10 млн. Окрім забезпечення діяльності грошової системи, банк видавав мізерні короткострокові кредити. Йому делегувалися функції контролю за реалізацією майна різноманітних організацій воєнного часу. Отримані кошти призначалися на покриття видатків уряду.

Важливим суб’єктом банківської діяльності у 1918 р. став ДЗБ. Діяльність щодо його створення активізував Закон про земельну реформу369. Особливу роль у його створенні відіграла спеціальна комісія Центрального українського кооперативного комітету (Коопцентру) — комісія Земельного банку під головуванням Ф. І. Крижанівського. Головним завданням комісії стало розроблення проекту заснування такого банку. Проект закону про нього містив норму, яка скасовувала відповідний Закон УЦР від 9 грудня 1917 р. Міністру фінансів доручалося подати на затвердження статут банку і Положення про утворення у його складі особливих відділів для завідування справами відділень ДвДЗБ і СПБ, що підлягали реорганізації370. Для розроблення статуту була скликана нарада, яка на початку червня 1918 р. завершила його підготовку. 16 липня 1918 р. постановою РМ ухвалено статут банку, а 23 серпня – закон про його затвердження.

ДЗБ був заснований з метою сприяння сільськогосподарським виробникам через забезпечення їх кредитами під заставу землі. Банк створено шляхом реорганізації відділень ДвДЗБ, його Особливого відділу та СПБ у безстанову іпотечну установу – ДЗБ, що мав функціонувати на зразок Селянського банку371. Відповідно до закону скасовувалося дев’ять відділень ДвДЗБ і СПБ, завідування справами яких передавалось особливим відділам ДЗБ. Банк підпорядковувався міністру фінансів, який визначав загальний напрямок його діяльності.

Офіційно банк розпочав функціонувати відповідно до наказу Міністерства фінансів з 1 вересня 1918 р. З цього ж дня відкривалося 8 відділень банку, діяльність яких поширювалася на відповідні губернії і яким була надана широка самостійність. Вісім відділень СПБ і шість відділень ДвДЗБ, згідно з приміткою до ст. 124 статуту банку, були перейменовані на особливі відділи банку372. На місцях існувала потреба у відкритті повітових відділень банку373. Пропозиція про їх відкриття у Чернігівській губернії прозвучала на нараді, скликаній управляючим ДЗБ 7 жовтня 1918 р. Розташовувався ДЗБ у Києві. 29 серпня 1918 р. міністр фінансів А. Ржепецький призначив членами Комітету догляду банку О. Зноска-Боровського, Ф. Мазаракі та П. Оголевця. Банк мав 8 відділень у губерніях України. При кожному з них існували спеціальні Ради відділів Земельного банку. 5 вересня 1918 р. були призначені керівники філій банку в провінції. Ними, зокрема, стали П. Н. Яценко (Волинського), В. В. Горицький (Катеринославського), В. М. Верховський (Київського), П. І. Грицевич (Одеського), Л. Е. Смєтанкін (Подільського), П. О. Афремов (Полтавського), М. М. Любімов (Харківського), М. П. Масловський (Чернігівського)374. Однак формування організаційно-правової структури банку так і не було закінчено, оскільки в листопаді 1918 р. він припинив активну діяльність.

ДЗБ отримав резервний фонд у розмірі 50 млн крб, у його власність передавалося все нерухоме майно ліквідованих відділень ДвДЗБ і СПБ. Земельний фонд, що опинився у розпорядженні новоствореного банку, становив 142 тис. десятин. Банк дістав право на випуск тимчасових свідоцтв 4,5 і 5 % річних. Виплата відсотків і капіталу за свідоцтвами ДЗБ забезпечувалась усім майном, яке перебувало в його заставі, а також усім майном Української Держави. Банк не встиг виконати завдання, що покладалися на нього, зокрема у наділені землею малоземельних селян та у створенні прошарку хліборобів-середняків в Україні.

У 1918 р. в Українській Державі, з посиланням на законодавство УЦР, обґрунтовувалась ідея створення Державного меліоративного банку375. Цю ідею підтримала Міжвідомча нарада 24 квітня 1918 р., яка запропонувала реформувати місцеві відділення СПБ і ДвДЗБ у Державний банк довгострокового меліоративного кредиту376. З’їзд керуючих відділеннями СПБ і ДвДЗБ прийняв рішення про необхідність почати розроблення законодавчих пропозицій про введення у сферу компетенції Селянського банку операцій щодо державного меліоративного кредиту.

За ініціативою Українбанку, фінансового комітету і Коопцентру, восени 1918 р. здійснювалася підготовка до заснування Кооперативного земельного банку у формі акціонерного товариства зі статусом юридичної особи для довгострокового земельного кредитування і допомоги сільському господарству. Одним із прихильників потреби створення такого банку був голова ради Українбанку Ф. І. Крижанівський, який вказував на його призначення як «соціального корективу» до діяльності ДЗБ, оскільки Кооперативний земельний банк мав забезпечувати потреби в землі малозаможного населення. З допомогою банку і кооперації, вважав він, можна успішно і «державним способом» розв’язати земельне питання. Активну участь у його відкритті брали інші банківські установи, зокрема Київський союзбанк задекларував зобов’язання внести 500 000 крб до акціонерного капіталу банку, Українбанк — 1 000 000 крб377.

16 вересня 1918 р. затверджено статут ПКБ, який засновувався в Харкові у формі акціонерного товариства. Засновниками банку було 11 осіб. Правління банку мало право призначати комісіонерів і кореспондентів банку в інших містах України й за кордоном. На підставі постанов загальних зборів акціонерів і дозволу міністра фінансів правлінню банку надавалося право засновувати відділення й агентства. Банк міг розпочати свою діяльність не пізніше ніж через півроку після затвердження Статуту378.

12 листопада 1918 р. було затверджено статут Південноцентрального банку, який створювався в Харкові як акціонерне товариство379 і набував за спеціальним балансом Харківський банкірський дім з усіма його активами, пасивами і відділеннями в Києві, Одесі, Катеринославі. Засновниками банку було 29 акціонерів. У разі необхідності правління могло призначати комісіонерів та кореспондентів банку в інших містах України й за кордоном. Складений капітал банку становив 15 млн крб.

Продовжували розвиватися приватні банки, розширилася мережа місцевих комерційних банків. Головною проблемою їх діяльності було повернення вкладів власникам, стабілізація курсу грошей, часткова реорганізація, проведення денаціоналізації після відступу більшовиків. Так, для відновлення діяльності Харківського облікового банку, після того як його майно і кошти були конфісковані, на його рахунок у Харківську контору УДБ у кінці квітня 1918 р. було переведено 3 млн руб.380

У 1917–1921 рр. на території України функціонувала низка земельних банків – Харківський, Київський, Полтавський, Бессарабсько-Таврійський. Функціонували й інші банківські установи, зокрема у м. Харкові у формі повного товариства було засновано «Банківський дім». Зазначені банківські установи могли відкривати свої відділення і здійснювати всі банківські операції381, функціонуючи у статусі суб’єктів банківського права. Продовжувалася діяльність щодо створення міських громадських банків, а в місті Ромни влітку 1918 р. у міській управі розглядався проект створення центрального міського банку382.

Одним із нагальних залишалося питання визначення правового статусу відділень банків, центральні установи яких були націоналізовані. В Українській Державі виходили з того, що декрети РНК не містили норми, згідно з якою банки – акціонерні товариства мали припинити своє існування, оскільки вони зберігали свій правовий статус. Декрети суперечили публічно-правовим порядкам, що базувалися на визнанні недоторканності приватної власності в інших державах. Тому банківські акціонерні товариства мали бути визнані у статусі іноземних товариств, а їх відділення не могли підлягати націоналізації.

Пропонувалося вирізнити в особливу групу всі українські відділення і порушити клопотання перед Міністерством фінансів про дозвіл Об’єднаному банку бути Українським банком з правлінням в одному із міст України383. Окремо стояло питання визначення правового статусу українських відділень комерційних банків Петрограда й Москви. У липні 1918 р. видано закон, згідно з яким відділення банків могли змінювати місцеперебування за рішеннями їх правлінь. Відділення АКБ Петрограда і Москви могли відновити свою діяльність на території України.

Статусу суб’єктів банківської діяльності набули земські банки. Правовою підставою їх створення була постанова щодо реорганізації земських кас дрібного кредиту в земські банки і створення Центрального земського банку, прийнята на нараді 10–12 вересня 1918 р. Земські банки могли здійснювати всі банківські операції. Центральний земський банк мав стати акціонерною установою, акції якого мали бути розповсюджені серед земств і банків384.

Суб’єктами банківської діяльності були міжвідомчі наради, резолюції яких подавалися на розгляд і затвердження міністра фінансів. До таких, зокрема, можна віднести резолюції: про стягнення недоплати, про земельні фонди банків, про охорону лісів, що належали банкам, про здійснення операцій з меліоративного кредиту тощо, за якими пропонувалося негайно взятися за розроблення законодавчих пропозицій385.

Важливі рішення приймалися і на нарадах органів управління та місцевого самоврядування. Одна з них проведена Київським товариством західних земств у Києві 10–12 вересня 1918 р., де була прийнята постанова про реорганізацію земських кас дрібного кредиту в земські банки386. Особлива нарада з організації ДЗБ прийняла рішення щодо необхідності його відкриття і положення щодо його діяльності387.

Суб’єктами банківських правовідносин були з’їзди правлінь банків. Так, З’їзд правлінь земельних банків 11–15 травня 1918 р. прийняв близько 20–ти рішень щодо поліпшення діяльності банківських установ, стосовно значної частини із них порушувалося клопотання перед РНМ і міністром фінансів388. Бюро з’їздів правлінь земельних банків 16 листопада 1918 р. порушило клопотання перед міністром фінансів про видання закону, яким врегульовувалася необхідність усім позичальникам сплачувати особливу премію на користь банку розміром у ½ % на рік із суми отриманої позики з 31 грудня 1918 р., і запропонувало на затвердження відповідний проект закону389.

Перший з’їзд представників земельних банків звернувся з проханням про збільшення співвідношення закладних паперів до розміру їх складеного і запасного капіталів; Другий з’їзд порушив клопотання про видання закону, згідно з яким позичальники мали сплачувати особливу премію на користь банку; уповноважив голову з’їзду звернутися до Міністерства фінансів з проханням про дозвіл земельним банкам здійснювати видачу дивідендів за безкупонними акціями й отримав на це дозвіл390. Статус юридичної особи міг отримати і Всеукраїнський з’їзд службовців УДБ. Ідея його скликання була обґрунтована організаційною комісією, комітетом службовців Київської контори банку та представниками службовців від провінційних установ і подана на розгляд міністру фінансів 14 травня 1918 р.391, але з’їзд за браком часу так і не відбувся.

Таким чином, процес становлення і розвитку банківських установ в Українській Державі відбувався активніше, що було зумовлено більш продуктивною ідеологією державотворення та затребуваністю у цьому процесі банківських механізмів. У період Гетьманату відбулася реалізація окремих норм, які формувалися ще в період УЦР, зокрема норми, що регулювали порядок відкриття і діяльність УДБ і УДЗБ. Здійснювалися ліквідація дореволюційних кредитно-банківських інституцій, випуск в обіг українських кредитних білетів тощо. УДЗБ почав видавати позички та іменні зобов’язання. Земельні банки дістали право на реалізацію норм, що врегульовували надання особливих позик.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13

Схожі:

А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconТетяна Калініна рисунки із збірки федота ткаченка в колекції нмтш
Тарас Шевченко, Федот Ткаченко І кіндрат Єжов наймали спільну квартиру на Васильєвському острові. У 1842 р., здобувши в Академії...
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconТетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб
Ткаченко Т. В., Чухліб Т. В. Василь чухліб. Біо-бібліографічний нарис: 1941 – 1997 роки. – К.: «Amenhotep», 2016. – 125 стор
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconПравовий вісник української академії банківської справи
А. О. Ткаченко, канд юрид наук, канд. іст наук, доц., зав кафедри державно-правових дисциплін двнз “Українська академія банківської...
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconМ. М. Поплавський доктор педагогічних наук
В. В. Ткаченко – зав лабораторією, викладач кафедри фольклору, народнопісенного та хорового мистецтва
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconСерія “Історики та краєзнавці Чернігівщини”
Володимирович Ткаченко: (Біобібліогр покажч.) /Скл. І. Я. Каганова, Л. В. Студьонова; Відп за вип. П. В. Грищенко. Чернігів, 2004....
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів / [Укл. І. В. Ткаченко]; Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи нбу»

А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconРоман Ткаченко Поклик Химери Декаданс в українській літературі к. ХІХ – п. ХХ ст
Химера: я шукаю нових пахощів, небачених квітів, незвіданих насолод. Якщо я помічаю десь людину, чий дух спочиває в мудрості, я нападаю...
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект icon+37. 014. Ббк 63. 1(Укр) Василь Жупник депортаційні процеси 1944-1953 рр. На території західних областей урср як засіб тоталітарного “упокорення”: історіографічний аспект
...
А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconТ. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску

А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект iconМатеріали 7 засідання президії ЦК профспілки працівників державних установ україни
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка