А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник



Сторінка1/17
Дата конвертації09.03.2018
Розмір3.41 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет

імені А. С. Макаренка

Олена Семеног, Наталія Дейниченко

Методика викладання української мови

у вищих навчальних закладах
Навчальний посібник

Суми


Видавництво СумДПУ імені А. С. Макаренка

2014



УДК 378.147:811.161.2(075.8)

ББК 81.411.1–923

С 30
Друкується згідно з рішенням вченої ради

Сумського державного педагогічного університету

імені А. С. Макаренка



Рецензенти:

О. Горошкіна – доктор педагогічних наук, професор;

Т. Симоненко – доктор педагогічних наук, професор;

Л. Струганець – доктор філологічних наук, професор.


Семеног О. М.

С 30 Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах : навч. посіб. / О. М. Семеног, Н. П. Дейниченко. – Суми : Вид-во СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2014. – 2-ге вид., перероб.
та доп. – 220 с.
Пропонований навчальний посібник містить змістові модулі і теми з елементами методичних порад до основних питань, запитання та завдання, матеріали для практичних і лабораторних занять, контрольну роботу, питання до іспиту.

Для магістрантів вищих педагогічних навчальних закладів. Може бути корисним для вчителів-словесників.

УДК 378.147:811.161.2(075.8)

ББК 81.411.1–923

© Семеног О. М., Дейниченко Н. П., 2014

© Видавництво СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2014






ЗМІСТ
1. Методика української мови у вищій школі як наука

і фахова дисципліна 6

1.1. Інноваційні процеси у мовній освіті 6

1.2. Викладач української мови: складові професійної компетентності 9

1.3. Методика української мови у вищій школі як наука

і навчальна дисципліна 12

1.4. Психолого-педагогічні основи викладання української мови у вищій школі 14


2. Українська мова у профільній філологічній школі 16

2.1. Мета, завдання, зміст профільного навчання української

мови 16

2.2. Навчання української мови крізь призму діалогу особистостей 21



2.3. Професійна зорієнтованість підручника з української мови для старшої школи 26

2.4. Професійно орієнтовані виховні заходи у старшій школі 33



3. Методичні аспекти викладання лінгвістичних дисциплін 34

3.1. Курс сучасної української літературної мови у вищій школі 34

3.2. Сучасні підходи до викладання теоретико- та

історико-лінгвістичних курсів 39

3.3. Інтегрований характер курсу «Вступ до слов'янської філології» 40

3.4. «Українська діалектологія», її призначення й роль у професійній підготовці вчителя-словесника 45

3.5. Вимоги до культуромовних курсів («Стилістика», «Культура мови», «Риторика») 47

3.6. Мета і завдання інтегрованих курсів 49

3.7. Завдання і зміст лінгводидактичних дисциплін у вищій школі 50

3.8. Курс «Українська мова за професійним спрямуванням» для нефілологічних спеціальностей 53


4. Методичні технології у мовній освіті 55

4.1. Лекція у вищій школі. Лектор та аудиторія 55

4.2. Практичні і лабораторні заняття з лінгвістичних дисциплін 62

4.3. Інтерактивність навчання лінгвістичних дисциплін 65

4.4. Навчально-методичний супровід самостійної роботи 71

4.5. Наукова стаття як результат науково-дослідної роботи:

вимоги до змісту, форми, мови 79

4.6. Науковий виступ з проблеми дослідження 87

4.7. Практика як соціально-професійний і комунікативний феномен 92
5. З історії становлення і розвитку методики викладання мови у вищій школі 101

5.1. Короткий огляд становлення і розвитку методики викладання

української мови у вищій школі 101

5.2. Роль особистості Майстра 104


Плани практичних занять 110

Практичне заняття № 1 Методика української мови у вищій школі як наука і фахова дисципліна…………………………………………………………………….……110

Практичне заняття № 2 Курс «Сучасна українська літературна мова»

у вищій і старшій профільній школі….…………………………………………………...116

Практичне заняття № 3 Лінгвістичні дисципліни у вищій школі…………119

Практичне заняття № 4 Курс «Українська мова за професійним

спрямуванням» для нефілологічних спеціальностей………………………….125

Практичне заняття № 5 Лекція у вищій школі. Лектор та аудиторія…..127

Практичне заняття № 6 Методика проведення практичних і лабораторних занять з лінгвістичних і лінгводидактичних дисциплін.…...131

Практичне заняття № 7 Методи навчання лінгвістичних дисциплін у ВНЗ……………………………………………………………………………………………………………...136

Практичне заняття № 8 Методика організації самостійної та індивідуальної роботи студентів із лінгвістичних, лінгводидактичних дисциплін (за кредитно-модульною системою)…………………….……….……...143

Практичне заняття № 9 Науково-дослідна робота з лінгвістичних і лінгводидактичних дисциплін ………………………………………………………….………150

Практичне заняття № 10 Історія розвитку методики викладання лінгвістичних дисциплін у вищій школі.……………………………………………….......156

Практичне заняття № 11 Використання експедиційних матеріалів у навчально-виховному процесі вищої і старшої профільної школи. Контрольна робота……………………………………………………………………………………..175

Практичне заняття № 12 Методика оцінювання знань, умінь і навичок студентів із лінгвістичних і лінгводидактичних дисциплін у вищій школі………………………………..………………………………………………………………………... 179
Плани лабораторних занять 185

Лабораторне заняття № 1 Методика побудови програми з української мови для учнів профільних класів (профіль-українська філологія)…….......185

Лабораторне заняття № 2 Професійна зорієнтованість підручника з української мови для старшої школи……………………………………………………......187

Лабораторне заняття № 3 Технологія сучасного уроку української мови у старшій профільній школі………………………………………………………………………..189

Лабораторне заняття № 4 Мовознавче дослідження старшокласника…………………………………………………………………………………………191

Лабораторне заняття № 5Професійно орієнтовані виховні заходи у старшій школі …………………………………………………………………………………………….196


Рекомендована література до курсу 198
Індивідуальні завдання 207
Тематика рефератів 210
Тестова контрольна робота 211
Питання до іспиту 215
Програма державного іспиту 217

1. МЕТОДИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

ЯК НАУКА І ФАХОВА ДИСЦИПЛІНА
Магістерська філологічна освіта як в Україні, так і в інших країнах далекого і близького зарубіжжя сьогодні вже не може розвиватися лише в рамках старих парадигм. Вища школа потребує викладача з насамперед розвиненими практикоорієнтованими профільними компетентностями. Йдеться зокрема і про методичну компетентність.

Важливе місце в системі магістеріуму посідає мовно-методичний курс. Основна мета курсу – з урахуванням сучасних підходів (особистісно-діяльнісного, аксіологічного, компетентнісного, культурологічного, контекстно-розвивального) допомогти опанувати гуманістичні технології проведення занять з лінгвістичних дисциплін для розвитку мовної особистості.


1.1. Інноваційні процеси у мовній освіті
Процеси гуманізації та гуманітаризації, глобальні зміни в парадигмі лінгвістичних знань, літературознавстві, філософії, культурології, психології, педагогіці актуалізували потребу розвитку культуромовної особистості вчителя, викладача як головного носія національної мови, культури й духовності у третьому тисячолітті.

Окреслимо основні соціальні фактори впливу на формування української мовної особистості.



Культурологічна парадигма педагогічної освіти. Її мета – підготовка такого фахівця, рівень якого гармонійно поєднує моральну вихованість, освіченість, професіоналізм, розвиток особистості відповідно до духовних цінностей національної та загальнолюдської культури. Ідеться про створення у вищому навчальному закладі такого середовища, в якому поєднуються оновлені й нові гуманітарні дисципліни, нові освітні технології, спрямовані на оволодіння прийомами професійно-педагогічної діяльності, формування наукового світогляду і гуманістичних ідеалів, розвиток моральних якостей, розкриття творчих потенцій особистості.

На формування "людини культури", на розвиток діалогічного спілкування як засобу становлення особистості спрямована концепція М.Бахтіна і В. Біблера. Наскрізною лінією досліджень цих видатних учених виступає ідея діалогічного розвитку культури як способу людського спілкування з прагненням взаєморозуміння.

Актуальна проблема сьогодення – діалог духовності. У час кризи комунікативного потенціалу важливо створювати й підтримувати пізнавальний інтерес, повагу до рідної мови, фольклору, художньої літератури.

Взаємозвязок філології, педагогіки, психології крізь призму "діалогу". Сучасний стан розвитку гуманітарних наук у цілому відзначається дискурсивізацією досліджень. Тенденції гуманізації та інтеграції відчутно впливають на виокремлення текстоцентричної підготовки: запроваджуються інтегровані курси словесності, філологічного аналізу художнього тексту, лінгвофольклору, мета яких – допомогти опанувати духовний досвід людства.

У науковий обіг грецьке слово philologia, яке означає «любов до слова», було введене засновником німецької класичної філології Фридрихом-Августом Вольфом (1759 – 1824) у другій половині XVIII століття. Предметом філології науковець називав сукупність відомостей і повідомлень, які знайомлять з діяннями і долями, політичним, науковим і домашнім становищем греків і римлян, їх культурою, мовами, мистецтвом і науками, звичаями, релігіями, національним характером і образом думок, тобто «дослідження давніх писемних творів».

Сучасне поняття «філологія» віддзеркалює кілька значень. Російський учений Сергій Аверинцев достатньо переконливо схарактеризував філологічний простір як співдружність гуманітарних дисциплін – лінгвістичної, літературознавчої, історичної та інших, що вивчають історію і сутність духовної культури людства через мовний і стилістичний аналіз писемних текстів. Дослідник указував, що «філологія вбирає у свій кругозір всю ширину і глибину людського буття, насамперед буття духовного, допомагає зрозуміти іншу людину (іншу культуру, іншу епоху)». Академік Дмитро Лихачов констатував: «Філологія... вимагає глибоких знань не тільки з історії мов, а й знань реалій тієї чи іншої епохи, естетичних уявлень про свій час тощо».

У співдружності філологічних наук знаходяться мовознавство, літературознавство, риторика, джерелознавство (історико-філологічна наука про джерела писемності), текстологія (наука про зв'язні писемні тексти давньої літератури), палеографія (історико-філологічна наука про зовнішній вигляд і письмо стародавніх рукописів з метою їх правильного прочитання та встановлення часу й місця написання), епіграфіка (історико-філологічна наука про написи, вирізьблені на твердих матеріалах).

Опанувати все це багатство і тим самим розширити власну мовну картину світу має філолог. Філологічна професія дійсно багатогранна. Такий фахівець суміщає в собі риси лінгвіста, критика, історика, знавця моралі, культури, багатьох гуманітарних, а на сьогодні й природничих наук, тобто все, що може знадобитися для з'ясування суті певного тексту. У зв’язку з цим Г. Винокур називав філологію «службою розуміння людини», «мистецтвом читати тексти», а філолога – «майстром, що володіє цим мистецтвом».

У час прискореного ритму сучасного життя й водночас відродження інтересу до особистості як носія складного внутрішнього світу, її унікальності й цінності надзвичайної ваги набуває психолого-педагогічна підготовка. Має рацію відома дослідниця В. Семиченко, стверджуючи, що викладач, учитель-словесник – це насамперед психолог, який допомагає дитині засобами рідного слова розібратися у складнощах сьогодення, готує до вступу в життя суспільства.

В активному обігу науковців і практиків з΄явилися терміни педагогічна антропологія, акмеологія професійної освіти, соціальна андрагогіка, педагогіка індивідуальності.

У навчально-виховному процесі набувають перспектив педагогіка вищої школи, педагогічна етика, педагогічна майстерність, педагогічна психологія, педагогічна аксіологія, психологія освіти, психологія професії, мета яких – реалізація технології педагогіки співпраці з учнями. Основою цих педагогічних технологій є особистісно-діяльнісний підхід, особистісно-розвивальне навчання, естетичне ставлення до людей, навколишнього світу, культури.



Тенденції в розвитку мови. Слушним є зауваження С.Гатальської, що лінгвістика з другої половини ХХ століття перетворюється на філософсько-психологічну теорію людського мислення і спілкування, стає наукою про сутність людини, структуру її досвіду, способи взаємодії зі світом культури. Динаміка мовних змін у суспільстві, гуманізація, антропоцентризм сучасної освіти, загострення уваги до проблем "суспільство"  "мова", нагальна потреба аналізу їх взаємовідносин, розвиток міжмовної комунікації, процеси взаємопроникнення окремих галузей науки привели до появи нових чи відродження забутих дисциплін, виокремлення соціо-, психо-, етно-, прагмалінгвістики, лінгвофілософії, комунікативної, когнітивної лінгвістики, неориторики.

В умовах розвитку глобальної взаємодії та інтеграції відповідно до сучасної соціолінгвістичної парадигми одним із пріоритетних напрямів підготовки у вищій школі є вивчення слов′янських і неслов′янських мов. Ініціативи представників європейських країн у виробленні єдиних стандартів набули певної завершеності в «Загальноєвропейських рекомендаціях мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання». Ці Рекомендації пропагують застосування діяльнісно-орієнтованого підходу до вивчення мови. Головна увага в освітньому документі спрямовується на комунікативні стратегії, зокрема, розвиток практичних мовних знань і вмінь, мульти- і плюрилінгвізм (володіння кількома мовами), а також на культурний фон, в якому функціонує мова. Рекомендації Ради Європи визначають, чому мають навчитися ті, хто оволодіває мовою, щоб користуватися нею для спілкування, які вміння необхідно вдосконалювати.



Посилення етнокультурознавчої складової. Потреба введення елементів етнокультурного шару мовного матеріалу до навчальних програм детермінує зміну звичних поглядів на етнолінгвокультурну підготовку фахівців. Звернення до етнолінгвістичного, українознавчого матеріалу впродовж усього періоду вивчення філологічних, психолого-педагогічних дисциплін, здійснення науково-дослідної діяльності сприяє усвідомленню національно-культурної специфіки мовної поведінки як українського, так і інших народів, виховує повагу й поцінування традицій і звичаїв. Однак переважна більшість підручників, навчальних посібників для вищої і середньої школи не враховують етнолінгвокультурні потреби, далеко недостатньо уваги приділяють роботі з національно-культурними текстами щодо спостереження за функціонуванням у них національно орієнтованих мовних одиниць.

Тенденції дослідницької культури педагога. Динамічна зміна прагматичних меж наукового дискурсу впливає на формування креативної мовної особистості педагога-дослідника, котрий повинен мати розвинуте чуття наукової мови, мовний смак, здійснює толерантне наукове спілкування українською мовою. Сьогодення зактуалізовує слова І. Огієнка про те, що "наука чужою мовою не пускає в людині глибокого коріння".

Сучасні інформаційні технології у вищій філологічній школі. Завдяки сучасним комп′ютерним програмам, електронним словникам та практикумам розвиток мовної культури педагога може відбуватися й технологічно. Сьогодні в онлайновому варіанті розроблені чотиритомний “Етимологічний словник української мови”, “Словник синонімів”, “Енциклопедія української мови”, тритомний “Атлас української мови”, з′явився лазерний диск “Словники України”, багатотематичний російсько-українсько-англійський тлумачний словник. Мультимедійними розробками наповнюються сервери вищих навчальних закладів.
1.2. Викладач української мови: складові професійної компетентності
Зі зміною ціннісних орієнтирів і залученням, зокрема до вивчення мови таких галузей, як семіотика, прагматика, психологія, розширюється і доповнюється спектр функціональних обов’язків викладача-лінгвіста, котрий опікується професійним становленням учителів-словесників. В освітянських колах його почесно величають носієм гуманітарної культури, менеджером, психологом, знавцем лінгвістичних законів і лінгводидактичних тонкощів, майстром живого педагогічного слова. Однак передусім особистість лінгвіста має відзначатися «українською елітарністю» (Л.Мацько).

Відповідно до Закону “Про вищу освіту в Україні” викладач проголошується особою, яка за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займається педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною. Згідно з цим нормативним документом до викладача вищого навчального закладу висуваються такі вимоги:



  • постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію;

  • забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у повному обсязі освітньої програми відповідної спеціальності;

  • дотримуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прививати їм любов до України, виховувати їх у дусі українського патрілтизму і поваги до Конституції України;

  • дотримуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

Отже, викладач вищої школи – це професіонал, котрий має ґрунтовну загальнокультурну, фахову, психолого-педагогічну і методичну підготовку, займає гуманістичну педагогічну позицію, володіє дослідницькою культурою, навичками ораторського і ділового стилю спілкування, тобто є творчим майстром-комунікатором, має психолого-педагогічні знання, розвинене мовне чуття, а також універсально освічений, ерудований, інноватор, інтелігент.

Сьогодні йде мова про викладача-консультанта, партнера, наставника, який “тримає себе у формі”, живе в режимі неперервної самоосвіти. Кожне його заняття – це “відкриття нового”, своєрідний “майстер–клас”, зорієнтований на співтворчість і співроздуми викладача і слухачів. Лекція – форма самовираження викладача як ученого, “занурення” у ключові теми, проблеми навчального курсу. Семінари і практичні заняття спрямовані на формування і перевірку вмінь систематизувати, розмірковувати, аргументувати. Це напружена інтелектуальна праця кожної хвилини часу, відведеної на навчання.

Професійну компетентність викладача української мови визначаємо як інтегральну особистісну якість, що зумовлює готовність до педагогічної діяльності.

Серед професійних рис викладача називають розвинену методологічну рефлексію, наукову ерудицію, дотримання гуманістичних принципів. Однак така якість сприймається і засвоюється не сама собою, а тільки втіленою у живий образ конкретного викладача, доцента, професора, наукового керівника, що виявляється в діалогах довірливого спілкування наставників зі студентством. Для педагогічної роботи потрібний «особливий склад душі, духовність, зрощена на аристократичному морально-етичному кодексі, якою володіли представники старої інтелігенції» (Л.Мацько). Ідеться також і про чесність, порядність, інтелігентність, вихованість, ентузіазм і відданість справі, самостійність і незалежність, авторитетність, патріотизм. А ще високий рівень громадянської самосвідомості, залучення до важливих гуманітарних проблем, постійний пошук істини, почуття власної гідності, соціальна відповідальність, правдивість.

У цьому контексті зростає вага методологічної компетентності як невід’ємної складової професійної компетентності викладача. Це загальнонавчальна підготовленість і здібність людини до виконання завдань і обов’язків з оволодіння певним рівнем освіченості. Розвиток методологічної компетентності «активізує творчий потенціал особистості, піднімає її діяльність на більш високий ступінь, забезпечує активно-діяльнісне сходження людини у професійне середовище» (Т.Браже).

Умовою формування методологічної компетентності виступає дослідницька культура. Сьогодні зростає необхідність у дослідницьких лабораторіях, де науковий наставник формує вміння майбутніх викладачів виконувати пошукову, бібліографічну роботу із залученням сучасних інформаційних технологій, інтерпретувати різні концепції і теорії, проводити науково-педагогічний експеримент, творчо осмислювати аналізований матеріал.

Викладач як суб’єкт науково-дослідницької діяльності усвідомлює потребу в опануванні системи понять про мовлення: мовленнєва діяльність, мовленнєвий вчинок, переконливе мовлення, мовленнєва конфліктологія, мовленнєва агресивність. Опитування викладачів свідчить про таку проблему сьогодення, як культура слухання. Фахівці наголошують на виникненні нової галузі науки – риторики слухання, що охоплює не лише способи високого ступеня розуміння, а й здатність захиститися від мовленнєвих маніпуляцій співрозмовника.

Для успішного професійного діалогу важливе дотримання таких комунікативних компонентів мовлення, як змістовність, точність, логічність, правильність, стислість викладу думок, доказовість, коректність та доречність вживання термінів, чистота мови, виразність, спрямованість на особистість. До цього слід додати також елітарність як втілення вишукано-прекрасного мовлення, загальної культури, збагачення знань на основі насамперед авторитетних джерел, словників, довідників, високий мовний самоконтроль, глибоке пошанування співрозмовників.

Приємне враження на слухачів справляє змістовна, барвиста, образна, виразна і зрозуміла мова. Важливу роль при цьому відіграє різноманітність тональних рисунків, чистота й ясність тембру, гнучкість, рухомість, адаптивність, а також емоційна насиченість фрази і сугестивність (здатність голосу навіювати емоції та впливати на поведінку адресата). Чітка вимова слів указує на внутрішню дисципліну, нечітка і "розпливчаста" – свідчить про невпевненість; занадто голосне і квапливе мовлення створює враження, що ви намагаєтеся нав′язувати свою позицію, а занадто тихе й уповільнене мовлення іноді заважає сприйняттю смислу думки.

Отже, невід'ємною ознакою професійної діяльності викладача є мовнокомунікативна компетентність, сформована система професійних комунікативних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення.

Пріоритетною для викладача вищої школи стає його психолого-педагогічна компетентність, що ґрунтується на знанні природи проблем освіти, її методології, психологічних законів індивідуальних відмінностей студентів, теоретичних основ педагогічної діяльності, на розумінні педагогічних принципів освітньої діяльності, механізмів, що сприяють саморозвитку людини, відповідальності за свою діяльність, саморегуляції, вдосконаленню культури життєвого самовизначення. Педагогічна компетентність передбачає розвиток умінь проектувати педагогічну діяльність, здійснювати науково-педагогічне спілкування з навчальної дисципліни, керувати пізнавальною діяльністю студентів, створювати і згуртовувати колектив з метою вирішення освітніх завдань, планувати, контролювати і коригувати власну діяльність тощо. В основі психологічної компетентності – знання загальної, вікової, соціальної, педагогічної психології, психічних процесів, пам’яті, мислення, мовної діяльності, уміння визначати рівень і мотиви розвитку особистості, формувати ціннісне ставлення до пізнавальної діяльності, здатність вибудовувати стосунки зі студентами на основі ціннісних орієнтацій, досвіду творчої діяльності.

Підґрунтя методичної компетентності складають знання методологічних і теоретичних основ методики навчання, концептуальних основ, структури і змісту засобів навчання (підручників, навчальних посібників тощо), уміння виконувати основні професійно-методичні функції (комунікативно-навчальну, розвивальну, гностичну та ін.), уміння власним прикладом прилучити студентів до співтворчості і співміркування.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconСтан та шляхи підвищення якості викладання української мови та літератури в загальноосвітніх навчальних закладах Харківської області
Держава забезпечує всебічний розвиток І функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України...
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconМетодичні рекомендації щодо викладання української мови та літератури в навчальних закладах в 2016/2017н р

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconЗміст Українська мова Вивчення української мови здійснюватиметься за такими програмами: у 5-8 класах
«Щодо методичних рекомендацій про викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах»
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconМетодичні рекомендації щодо викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах у 2016/2017 навчальному році
Щодо методичних рекомендацій про викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка