А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник



Сторінка4/17
Дата конвертації09.03.2018
Розмір3.41 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

3.2. Сучасні підходи до викладання теоретико- та історико-лінгвістичних курсів
Загальномовознавчі предмети ознайомлюють з основними поняттями науки про мову, її історією, прищеплюють інтерес до поглибленого вивчення української мови, формують навички аналізу конкретного мовного матеріалу. Початкову підготовку студента до свідомого й активного включення в самостійну навчальну, наукову, виховну діяльність, установку на оволодіння професійними знаннями забезпечує пропедевтичний курс "Вступ до мовознавства". Завдання такого курсу чітко окреслив професор С. Дорошенко: "від знань шкільної граматики, побудованої на засвоєнні граматичних даних для практичного їх застосування в усному і писемному мовленні, до усвідомлення наукової граматики, пов'язаної із заглибленням у діалектичну сутність мовних одиниць". Відомий мовознавець наголошує на потребі допомогти першокурсникам усвідомити сутність мовознавства як науки і його предмета – мови, розкрити особливості мовних одиниць у їх виникненні, існуванні та змінах.

Узагальнення теоретико-мовознавчої підготовки відбувається в курсі "Загальне мовознавство". Оволодіння мовною теорією передбачає розуміння студентами мови як динамічної системи, усвідомлення системних відношень, знання мовних рівнів, а також процесів і закономірностей, які визначають використання різних виражальних засобів відповідно до сучасних норм. Досвід показує важливість ознайомлення студентів з різними напрямками, течіями, концепціями, поглядами лінгвістів на ту чи іншу мовну категорію, залучення їх до аналізу спільного й відмінного у тлумаченні мовних явищ. Знання соціолінгвістики в опануванні загальним мовознавством допомагають правильно вибрати оптимальний варіант для побудови соціально коректного висловлювання, виконати соціокомунікативний аналіз тексту. На заняттях доречними є такі форми і методи роботи з мовним матеріалом: "прозорі" ілюстрації з рідної та інших мов до кожного нового терміна, використання таблиць, схем, малюнків, які розвивають слухову і зорову пам'ять, логічне мислення. Такий підхід сприяє активній мисленнєвій діяльності студентів, стимулює науковий інтерес, розвиває дослідницькі якості.

На українознавчій основі з залученням фактів етно-, соціолінгвістики, історії України, історії української літератури вибудовуємо історико-лінгвістичні курси. Їх вивчення розширює розумовий світогляд студентів, розвиває дослідницькі здібності, створює атмосферу творчості, схильність до пошуку, виховує логічність, послідовність, арґументованість у викладі питань. Ми спираємося на розуміння того, що без пізнання законів мовної еволюції, ґенези української мови, її зв'язків з іншими мовами складно розуміти процеси сучасного розвитку.

Ефективне опанування українською мовою, її логікою, граматичними законами неможливе без використання знань з історичної граматики, старослов'янської мови. На зміну асоціаціям про ці предмети як застиглі форми давнини і механічне зазубрювання старослов'янської парадигматики, що продовжують панувати в пам'яті більшості випускників, приходить розуміння необхідності історичного осмислення мовних фактів. Шкільному фахівцеві важливо знати, чому дієслова в теперішньому часі змінюються за особами і числами, а в минулому – лише за родами, чому в займенниках наявні суплетивні форми тощо, і вміти таку інформацію донести учням у цікавій формі. Тому заняття зі старослов'янської мови варто скерувати на набуття вмінь аналізувати мовну систему на всіх рівнях: від графічного і фонетичного до синтаксичного і текстологічного. Такі знання й уміння сприятимуть формуванню лінгвістичної свідомості, розвитку лінгвістичних здібностей, мовного чуття, допоможуть глибше й об'єктивніше витлумачити мовні явища тощо.

Без знання історії культури народу опис мови перетвориться на певний збір незрозумілих фактів, тому курс історії української літературної мови відкриває можливість не тільки фахового, світоглядного зростання, а й духовного виховання майбутніх педагогів. Опановуючи цю навчальну дисципліну, студенти-дослідники у співпраці з викладачами аналізують історико-лінгвістичні студії М. Драгоманова, П.Житецького, А. Кримського, П. Куліша, Д. Овсянико-Куликовського, О.Павловського, О. Потебні, особливості мови художніх творів, знайомляться з письменниками як мовними особистостями.
3.3. Інтегрований характер курсу «Вступ до слов'янської філології»

«Вступ до слов’янської філології» – це перша дисципліна циклу, яка своїм змістом забезпечує подальше вивчення старослов'янської мови, історії української мови, зіставної граматики слов’янських мов, водночас містить і значний культурологічний компонент.

Пропедевтичний курс знайомить з виникненням слов'янської писемності, утворенням слов'янських мов, їх близькістю і класифікацією, актуальними проблемами сучасної славістики, готує до більш глибокого вивчення однієї зі слов'янських мов і культури відповідної країни.

Серед головних завдань курсу – виховання мовної толерантності носія національної духовності, шанувальника рідної та інших мов. Такий підхід спонукає глибше вивчати питання, які стосуються особливостей світогляду, історії, культури, характеру, менталітету українців та інших слов'янських народів.



У полі зору слов'янської філології перебувають слов’янські народи та їх мови, праслов’яни та їх мова і культура, історія становлення науки.

Предметом курсу є вивчення духовної і матеріальної культури слов’ян, представленої в писемних текстах, а мета і завдання полягають у тому, щоб:

  • залучити студентів до пізнання світу слов’янських народів і мов з урахуванням їхньої генетичної спорідненості;

  • ознайомити їх з дискусійними питаннями про територію і час формування найдавніших слов’ян та їх подальше розселення, з характерними рисами матеріальної і духовної культури слов’ян, деякими лексико-фразеологічними, фонетико-морфологічними особливостями праслов’янської мови;

  • поглибити знання студентів про історію виникнення слов’янської писемності і діяльність першовчителів, розширити уявлення про слов’янську писемність, найдавнішу писемно-літературну мову слов’ян – старослов’янську мову;

  • розглянути загальні теоретичні питання, що стосуються визначних вітчизняних і зарубіжних славістів;

  • підготувати студентів до сприйняття наступних історико-лінгвістичних дисциплін (старослов'янської мови, історії української мови), історії зарубіжної літератури, більш глибокого опанування однієї зі слов'янських мов і використання набутих знань у педагогічній діяльності.

Опанування курсу дає можливість у «діалозі культур» пізнавати український народ, його мову, традиції, формуватися лінгвокультурознавчій компетенції через розвиток цілісного уявлення про мову як національно-культурний феномен, розуміння національної своєрідності української, слов'янської мовної картини світу, знання констант української, слов'янської національних культур, концептуальних лінгвокультурем, виховання поваги до слов'янських етносів, їхніх мов, звичаїв, традицій, культури, історії; та сприйняття мови оригінальних текстів культурознавчого характеру поглиблює лінгвістичні та країнознавчі знання, дозволяє краще зрозуміти специфіку і своєрідність іншої слов'янської мови та культури;

  • дослідницькій компетенції шляхом удосконалення вмінь і навичок самостійної філологічної роботи з науково-навчальним текстом, використання систематичних історико-культурних коментарів, різноманітних джерел наукової, довідкової інформації з лінгвістики, зокрема й електронних.

Курс «Вступ до слов’янської філології» тісно пов'язаний з такими дисциплінами, як «Старослов’янська мова», «Історична граматика української мови», «Історія української літературної мови». Курс старослов’янської мови продовжує історико-лінгвістичний цикл предметів і служить необхідною базою для вивчення історії української мови та сучасних слов’янських мов. У процесі опанування курсу першочергова увага приділяється розвитку таких професійних навичок, як історико-лінгвістичне коментування тексту; оволодіння правилами читання і перекладу старослов’янських текстів; порівняльний аналіз мови різних старослов’янських пам’яток; визначення старослов’янізмів в українській мові.

Історична граматика пояснює будову давньоруської мови, лінгвістичні ситуації різних історичних періодів, зумовленість розвитку, систему норм цієї мови, структуру й характер вживання.

Історія української мови – це наука, що вивчає походження, становлення, основні тенденції історичного розвитку української мови на основі писемних пам'яток. У різних слов’янських регіонах писемність виникла неодночасно. Численні факти, зібрані істориками мови, наприклад, про походження письма у слов’ян, дають можливість прямо чи принагідно висвітлити ряд складних питань, що стосуються й «вступу до слов’янської філології». Знання, отримані студентами в цьому курсі, слугують ґрунтовною базою для майбутніх знань з історії мови.

«Вступ до слов’янської філології» взаємопов’язаний також з курсами «Усна народна творчість», «Історія української літератури», «Історія зарубіжної літератури», при опануванні яких доцільні паралелі творів української та інших слов’янських літератур. Розширенню, поглибленню знань у галузі культури слов'янських народів сприяють курси «Філософія», «Культурологія», «Етнографія», «Народознавство», «Етнопсихологія», в яких на матеріалі різноманітної науково-навчальної, довідкової, художньої літератури шляхом аналізу текстів, огляду відеозаписів, моделювання ігрових ситуацій розглядаються питання взаємовпливу культур, спільних та відмінних рис у побуті, ремеслах, родинних, календарних звичаях і обрядах українців, білорусів, росіян, поляків, македонців, болгар, чехів, словаків, сербів, словенів, хорватів, лужичан.

Окремі питання зі слов'янської філології мають продовження у спецкурсах з етимології української мови, етнолінгвістики, лінгвокультурології.

Деякі з питань важливі і в курсі методики викладання української мови. Це, зокрема, пов’язане з тим, що у старших класах, у профільних й філологічних класах пропонуються такі теми і питання:



  • українська мова як одна з індоєвропейських мов; українська мова в колі слов′янських мов;

  • українська мова в «діалозі культур»; відображення в сучасній українській мові культури інших народів.

Збагачення учнів знаннями про слов'янський світ, міфологію, фольклор слов'ян, слов'янські мови, слов'янські літератури, відомості про науковців-славістів при вивченні фонетики, лексикології, фразеології української мови, усної народної творчості, про твори українських і зарубіжних письменників сприяє формуванню лінгвокультурознавчої компетенції мовної особистості.

Вивчення слов’янської філології дає можливість систематизувати знання про слов’ян, сучасні слов’янські мови, їх діалектне членування, а також міфологію, усну народну творчість давніх слов’ян, матеріальну і духовну культуру, історію, літературу, мистецтво слов’янських народів шляхом мовного і стилістичного аналізу писемних текстів.

На культурознавчих засадах будується вивчення теми ''Сучасні слов'янські народи і їх мови". Система завдань спрямовується на розгляд мовної картини світу українського народу в контексті культур інших народів. Пропонуючи для порівняльного аналізу культурознавчі тексти, розглядаємо їх як візитку національної своєрідності кожного народу. Тематика текстів стосується історії, літератури, географії, культури слов’янських народів, а зміст сприяє формуванню наукового світогляду, вихованню почуттів патріотизму. Популярності набуває застосування проблемних медіатехнологій (використання паралельно розповіді викладача і студента, відеозаписів, театралізованих "постановок").

Практичні заняття доцільно наповнюються інтерактивними технологіями, технологіями опрацювання дискусійних питань тощо. Широкі проблемно-пошукові можливості для реалізації міжпредметних взаємозв'язків пропонують семінари-конференції. На таких заходах студенти ознайомлюються з періодизацією історії слов΄янської філології, науковими центрами слов΄ян, основними напрямами досліджень, науково-педагогічною діяльністю видатних учених-славістів (І. Бодуена де Куртене, Ф. Буслаєва, О. Востокова, Й. Добровського, А. Кримського, з дослідницькою діяльністю М. Ломоносова,Ф. Міклошича, Д. Овсянико-Куликовського, О. Потебні, І. Срезнєвського, П. Шафарика та ін.), характеризують діяльність визначних українських мовознавців, письменників, культурних діячів (Л. Булаховського, О. Горбача, А. Зеленька, О. Курило, О.Мельничука, Г. Півторака, Ю. Шевельова та ін.) як культуромовних особистостей.

Аналізуючи різні підходи науковців щодо цілої низки питань слов´янської філології, майбутні вчителі студіюють праці з соціолінгвістики, історії, етнології, фольклористики, літературознавства тощо. Заняття-екскурсії, "діалоги особистостей" доповнюємо виставками наукових праць учених-славістів і студентських рефератів, технологією "Обери позицію", елементами рольової гри, за допомогою якої дослідники представляють концепції різних наукових шкіл у слов´янському мовознавстві. Під час такої роботи майбутні вчителі-словесники вчаться висувати гіпотези, аналізувати, інтегрувати, трансформувати інформацію, здійснювати дослідницьку діяльність.

Опрацьовуючи наукові джерела, тексти художньої літератури, матеріали засобів масової інформації, аудіо-, відеозаписи, студенти набувають умінь характеризувати в загальних рисах концептуальні ідеї вчених щодо місця слов´янських мов і, зокрема, рідної в системі світових та в сім'ї близькоспоріднених мов, вчаться встановлювати відмінності між групами слов’янських мов. Робота з текстами слов’янських книг, газет, журналів, перегляд відеорепортажів, аналіз культурологічних Інтернет-сайтів слов'янських держав формує у студентів навички дослідницької діяльності, сприяє пізнанню світу ментальності кожного з народів, прагненню хоча б на елементарному рівні опанувати іншу мову, замислитися над проблемами формування мовної особистості учнівської молоді в різних країнах.

Одним з головних завдань у підготовці вчителів української мови і літератури вважаємо вироблення таких якостей словесного вираження, як правильність, точність, послідовність, чистота, виразність, багатство і доречність, а також розвиток мислення, пам'яті, уваги, кмітливості, комунікативних навичок і вмінь.

Виконуючи завдання аналітичного та конструктивного характеру, студенти зіставляють семантику одного й того ж слова в різних слов'янських мовокультурах. Застосовуючи проблемно-пошукові методи, пояснюємо, наприклад, як передається значення слова "дуже" у слов΄янських мовах (у рос. очень, у біл. вельми, у чес. і словац. velmi, у болг. і сербо-хорв. много, у макед. многу, в польськ. вardzo, у словенськ. zelo) тощо. Пізнавальне значення належить вправам змістово-пошукового та контрольно-смислового характеру, які передбачають характеристику грецизмів, латинізмів, запозичень-українізмів у слов΄янських мовах.

Текстовий матеріал, запропонований студентам з українських художніх творів, спрямовуємо також на пошук і пояснення лексичних запозичень (наприклад, з польської – скарга, ліжко, обіцяти, кепський, білизна, місто; з білоруської – нащадак, понеділок; з чеської мови – брама, паркан, речник, часопис та ін). У процесі роботи наголошуємо, що запозичення, зумовлені економічними, політичними і культурними стосунками між українським та іншими слов΄янськими мовами, долучалися до словника впродовж усієї історії українського народу. Указуємо на глибоко національний і самобутній зміст фразеології, наголошуємо, що при перекладі пареміографічного фонду з однієї мови на іншу важливо знати особливості ментальності кожного з народів.

Розширенню, поглибленню знань у галузі культури слов'янських народів сприяє тема “Традиції слов´янських народів”. На матеріалі різноманітної науково-навчальної, довідкової, художньої літератури шляхом аналізу текстів, виконання тестових завдань, огляду відеозаписів, моделювання ігрових ситуацій розглядаємо питання взаємовпливу культур, спільних та відмінних рис у побуті, ремеслах, родинних, календарних звичаях і обрядах українців, росіян, білорусів. Аналіз виховних традицій дає змогу студентам-філологам дійти висновку, що кожний із збережених обрядів слов'ян пронизує родинність.

Розгляд комплексу теоретичних і практичних питань, які розкривають історико-лінгвістичні корені слов’ян від давнини до сучасності, традиції слов’янських народів, продовжуємо під час вивчення української діалектології, старослов´янської мови, окремих слов´янських мов, історії української мови, історичної граматики, в курсах української і зарубіжної літератур, методики викладання української мови, педагогіки. Засобами слов´янського слова викладач має допомогти студентам усвідомити престижність, перспективність мови як національного явища, пробудити в них гордість за досягнення українців в історії людства.

Отже, поглиблення мовної підготовки на основі етнокультурознавчого підходу розвиває мислення студентів, формує їхню "образно-емоційну пам'ять", відкриває шлях до пізнання багатьох закономірностей розвитку народної культури у взаємозв'язках з культурами інших народів.


3.4. «Українська діалектологія», її призначення й роль у професійній підготовці вчителя-словесника
Дієвим фактором впливу на розвиток мовної культури особистості виступає народне мовлення. Цей феномен традиційної української сільської культури оригінально відтворює соціальний і природний простір, час, відображає систему цінностей, етнічно зумовлені типи мовної поведінки, які складалися в конкретному соціокультурному суспільстві впродовж багатьох століть і виявляються насамперед на лексико-фразеологічному рівні. Доки зберігається специфіка сільського життя і притаманні їй особливі комунікативні умови, зберігається й комунікативна цінність діалектів.

У діалектній комунікації яскраво представлені особливі знання про людину, людські якості, родичівство і сусідські стосунки, традиційне ведення господарства, народні обряди, звичаї, народний календар. Знання особливостей українських говорів, діалектних норм допомагають краще усвідомити закони історичного розвитку мови, подолати орфографічні та орфоепічні помилки, зумовлені впливом місцевої говірки.

Такі професіографічні вимоги розширюють спектр завдань курсу української діалектології, де центральною постає проблема взаємозв'язків діалекту, культури, етносу. В умовах запровадження профільної шкільної філологічної освіти курс набуває етнолінгвометодичного забарвлення, цілеспрямовано готує до здійснення лінгвокраєзнавчої роботи. Аудиторний час важливо спрямувати на різноаспектне вивчення мови села, міського просторіччя, літературно-розмовного мовлення різних соціальних груп, мови сім'ї, окремої особистості, проведення етимологічних спостережень за численними лексико-семантичними групами.

Знайомство з діалектами дає можливість отримати не лише відомості про назви предметів побуту, значення слів, поняття, за якими стоять вікові традиції ведення господарства, особливості обрядів, звичаї, а й ефективніше усвідомити роль діалектного мовлення як невід'ємної частини загальнонаціональної мови в житті суспільства. Народне мовлення як феномен культури певного регіону опосередковано відображає систему цінностей, загальноприйняті оцінки, етнічно зумовлені типи поведінки й настрою, які існували, існують у конкретному соціокультурному товаристві. Йому властиві нормативність, природність, неперервний розвиток. Діалектні компоненти сприяють духовному та культурному збагаченню, забезпечують високий рівень міжетнічних взаємин особистості.

Знання особливостей українських говорів, уміння спостерігати за говіркою і правильно осмислювати результати своїх спостережень необхідні не тільки в теоретичному, а й у практичному аспекті. Теоретично це важливо тому, що без знання діалектології не можна правильно зрозуміти особливості законів історичного розвитку мови. Практично це потрібно з метою кращого подолання випадків орфографічних та орфоепічних помилок учнів, що пов'язано з впливом місцевої говірки, і для тлумачення влучних та доречних лексичних діалектизмів на уроках української літератури в текстах письменників Західної України.

Лінгвістичне краєзнавство як невід'ємна складова курсу пов’язане з поглибленим вивченням кумулятивної функції мови, її здатністю до відображення і збереження у відповідних знаках інформації про локально-культурну спадщину жителів. Джерельну базу лінгвістичного краєзнавства становлять діалектна лексика та фразеологія, фонетичні та граматичні особливості місцевого говору, регіональна ономастика, мова фольклорних і художніх творів, місцевих та історичних документів, словник місцевих ремесел та промислів тощо.

Упровадження лінгвокраєзнавства в культурно-освітній простір вищої школи, зокрема матеріалів з регіональної ономастики, ойконіміки сприяє духовному становленню етнокультурної особистості. Спеціальні (елективні) курси лінгвістичного краєзнавства, топоніміки з елементами етимологічного, лінгвокультурологічного аналізу є необхідними для розвитку мовної культури вчителя.

Майбутнім учителям важливо мати уявлення про напрями і форми такої роботи, методи дослідження краєзнавчого матеріалу під кутом зору лінгвістики, про взаємодію різновидів національної мови, міжмовні зв'язки, особливості місцевої топоніміки і діалектології. Тому практичні заняття, самостійну, індивідуальну роботу підсилюємо різноаспектним вивченням мови села, міського просторіччя, літературно-розмовного мовлення різних соціальних груп, мови сім'ї й окремої людини, мови місцевої художньої творчості, проведенням етимологічних спостережень.

Студентам, як показує досвід, імпонують диференційовані навчальні завдання, екскурсії в дослідницьку лабораторію діалектолога, робота з електронною фонотекою говорів та електронними варіантами лінгвогеографічних праць, складання лінгвістичних портретів, написання лінгвокраєзнавчих розвідок, ознайомлення з мультимедійними посібниками.

До питань, винесених на самостійне опрацювання, доцільно ввести розгляд регіональних вузівських і шкільних навчальних програм. У коло формування культурознавчої, лінгвокраєзнавчої компетенцій майбутніх учителів, безумовно, потрапляють ойконіми (назви населених пунктів), які специфічно репрезентують етнокультурну інформацію, виступають унікальним засобом збереження духовних цінностей краян, відтворення етно- і глотогенезу українців, виховання національно-мовної особистості.


3.5. Вимоги до культуромовних курсів («Стилістика», «Культура мови», «Риторика»)
Однією з важливих складових процесу реалізації особистісно-орієнтованого навчання вважається мовний розвиток студентів, що найкраще реалізується через роботу з текстом. Тому лекційно-практичний курс «Стилістика» збагачуємо вивченням національної своєрідності системи функціональних стилів, набуттям умінь і навичок стилістичного аналізу мовних явищ різних рівнів.

Контрастивні стилістичні студії відкривають можливості для ознайомлення з іншими мовними культурами світу, а через них – для повнішого і глибшого усвідомлення особливостей рідної мовної культури. Такий вид роботи сприяє розвитку навичок комунікативної та лінгвістичної компетенції, вдосконаленню вмінь розрізняти функціонально-стилістичні особливості лексем і фразем, засвоєнню прийомів розкриття смислового й етнокультрознавчого змісту номінацій.

Потреби вербалізації культурної свідомості в сучасному інформаційному просторі спонукають до впровадження елементів інтерактивної стилістики, завданням якої є вибудовування оптимальної комунікативної стратегії.

На заняттях курсу культури мови відбувається формування професійної мовної культури. Мета курсу – сприяти майбутнім педагогам у набутті необхідних знань і практичних навичок у галузі мовлення, оволодіння жанрово-ситуативними різновидами мови, вдосконалення індивідуальної мовленнєвої культури, вироблення усвідомленого ставлення до мовних фактів і явищ.



Головними теоретичними засадами культури мови є осмислення мовної норми, знання функціонування стилів, усвідомлення взаємозв’язків системи мови, її будови і невербальних структур. Практичними засадами культури мови вважаємо систематичність знань, їх поглиблення, інтерес і увагу до мови взагалі й до рівня власного мовлення зокрема, поліфункціональність мовленнєвої практики, переконаність у суспільній цінності високого рівня культури мовлення.

Особливу увагу приділяємо орфоепічним нормам і техніці мовлення. Використання тренінгових вправ з техніки мовлення (правильність осанки, постановка правильного дихання, інтонування й емоційність тощо) дозволяє формувати й коректувати навички усного мовлення.

Різноманітні форми занять спрямовуємо також на дослідження особливостей мовної політики, проблеми лінгвоекології, підвищення рівня практичного володіння багатим комунікативним, пізнавальним та естетичним потенціалом сучасної української літературної мови в різних сферах її функціонування в письмовому та усному її різновидах, формування комунікативної компетенції у процесі діалогічних і полілогічних ситуацій спілкування. Пропонуємо тексти різних стилів як зразкові, так і ті, що містять стилістичні помилки (твори школярів, газетні матеріали, рекламні тексти), роботу з сучасними словниками.

Мовна особистість учителя найкраще реалізується в індивідуальному стилі мовної діяльності: досить важливими є і тон мовлення, і манера спілкування, і міміка руху, жестів, і здатність орієнтуватися в мовній ситуації, володіти мистецтвом розмови, публічного виступу, дискусії.

Отже, підвищується роль риторики як лінгвопедагогічної дисципліни, яка поглиблює професійно значущі знання та вміння студентів, розширює змістову сторону їх мовленнєвої культури, привчає дотримуватися етичних норм у мовленнєвій діяльності.

Цілісна система формування риторичної особистості студента представлена в посібниках з лінгвістичної (Л.Мацько, О. Мацько) та педагогічної (Г. Сагач) риторики. Зміст системи передбачає створення передумов для теоретико-практичного оволодіння студентами вміннями вести розгорнутий монолог з фахової проблематики, володіти полемічним мистецтвом, культурою конструктивного діалогу та полілогу, етикою оратора, розуміти і виявляти риси національної специфіки виступів і риторичних текстів тощо.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconСтан та шляхи підвищення якості викладання української мови та літератури в загальноосвітніх навчальних закладах Харківської області
Держава забезпечує всебічний розвиток І функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України...
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconМетодичні рекомендації щодо викладання української мови та літератури в навчальних закладах в 2016/2017н р

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconЗміст Українська мова Вивчення української мови здійснюватиметься за такими програмами: у 5-8 класах
«Щодо методичних рекомендацій про викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах»
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconМетодичні рекомендації щодо викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах у 2016/2017 навчальному році
Щодо методичних рекомендацій про викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка