А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник



Сторінка7/17
Дата конвертації09.03.2018
Розмір3.41 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   17

Другий розділ присвячено опису й інтерпретації специфіки культури наукової і професійної української мови. Розкрито стильові ознаки наукового стилю (абстрагованість, принцип відкритої логічності, точність, ясність, об'єктивність), охарактеризовано основні наукові жанри (монографія, стаття, анотація, дисертація, тези, підручник, посібник, курсова, дипломна, магістерська роботи. Подано корисні поради щодо оформлення наукової роботи, зразки бібліографічного опису, зокрема віддалених і локальних (електронних) ресурсів.

Можливо, обмежений обсяг праці (та й, відповідно, передбачувана головна мета книги) не дали змогу розкрити питання становлення і розвитку наукового стилю української мови глибше. У межах підрозділів лише згадуються сподвижники наукової мови П.Куліш, М.Костомаров, М.Драгоманов, І.Франко, І.Огієнко. І.Верхратський, М.Грушевський, К.Михальчук, А.Кримський, В.Сімович. О.Курило. Українська наукова мова має давні традиції, отже, добре, аби ці видатні особистості, діяльність "Українського наукового товариства" спонукали дослідників до розробки окремого курсу "Культура наукової української мови" для магістрів.

Вважаючи, що одним із перших кроків в оволодінні мовою професійного спілкування є засвоєння термінології відповідної галузі знань, автори пропонують синтетичну парадигму бачення функцій та ознак мови професійного спілкування (її діалогічності, чистоти, виразності, естетичності, стійкої тенденції до інтернаціоналізації, вербальних і невербальних засобів вираження спеціальних реалій, категорій і понять). У розділі проаналізовано основні способи творення загальнонаукових, міжгалузевих і вузькогалузевих термінів у сучасній українській мові (наповнення специфічним значенням загальновживаних слів, термінологічна деривація, запозичення з подальшою фонетичною і граматичною адаптацією).

Місткий і глибокий третій розділ, в якому зосереджено увагу на культурі ділової української мови. Розширено характеристику законодавчого, юрисдикційного, дипломатичного, адміністративного підстилів, розкрито текстові норми. Результатом прекрасного знання авторами динаміки лінгвального і соціального буття, а також потреб студентської аудиторії є добротно представлений (40 сторінок) підрозділ «Мовні засоби текстового зв'язку». Передусім привертає увагу коректність і виваженість підходу до розгляду лексичних, морфологічних, синтаксичних особливостей офіційно-ділового стилю. Сильною стороною розділу є те, що автори залучають широкий фахово-мовний матеріал з урахуванням соціолінгвістичних змін (наприклад, серед уведених для аналізу і заміни слів іншомовного походження українськими простежуємо бігборд – панно, стенд; бізнес-ланч – діловий обід, дайджест – оглядовий збірник, дилер – біржовий посередник, екзит-пол – опитування на виході; кастинг – конкурсний відбір, промоушин – заохочення, прайс-лист – оцінник, спіч-райтер – складач промов).

Особливо відзначимо четвертий і п'ятий розділи аналізованої навчальної книги, де ґрунтовно розглядається культура публічної монологічної та професійної діалогічної мови. Студентів зацікавить історична інформація, характеристика сутності та специфіки названих вище мовнокомунікативних категорій, родо-жанрової диференціації сучасної монологічної публічної мови (коротка довідка про соціально-побутове, академічне, соціально-політичне, дипломатичне, судове, церковно-богословське красномовство), особливості ділової бесіди і телефонної розмови.

Наголошуючи на тому, що публічна мова повинна навчати, подобатися і зворушувати, автори подають власне бачення етапів підготовки виступу (інтенції, диспозиції, елокуції, меморії, акції, релаксації), а також міркування-поради щодо виголошення публічної промови (техніки мовлення, дихання, голосу, дикції, темпу, пауз, інтонації, наголосу). Викладацький досвід підтверджує істинність слушних зауважень: підготовка промови – це не стільки збір інформації, скільки виношування власних думок з певної теми та її глибоке осмислення. Відповідно, секрет успіху й ефекту промови – у гармонійному поєднанні вербальних і невербальних складників публічного спілкування.

Інноваційним є підрозділ "Оратор і аудиторія", в якому поряд із традиційним представлено образ оратора в політиці та бізнесі (мова, жести, міміка, зовнішність промовця, його одяг і манери), з'ясовано функції нової професії спічрайтингу (специфічної PR-технології, яка полягає в підготовці й написанні PR-тексту, призначеного для усного виконання, а також консультування промовця щодо організації публічного виступу) та спічрайтера, спеціаліста, який готує промови і редагує тексти виступів відомих людей, здійснює консалтинг (консультування) клієнта).

Недостатнє володіння мистецтвом ефективної усної переконуючої комунікації помітно знижує професійний рейтинг. Саме цим імпульсовано детальний розгляд поняття суперечки як основи професійної дискутивно-полемічної мови, її ознак, передумов, членування, доведення, видів суперечок для встановлення істини й успіху, їх відмінність від дискусії, полеміки, диспуту, дебатів. Зміст професійної мовнокомунікативної компетенції збагатить знання прийомів суперечки – коректних, що відвертають увагу опонента від думки, яку необхідно провести без критики; відтягують заперечення, і некоректних, які спонукають до зміни теми, заплутування думки, використання аргументу до публіки й особистості, демонстрування надмірної психологічної та інтелектуальної самовпевненості.

Розділи вдало ілюструються корисними порадами, супроводжуються чіткими і конкретними висновками, узагальнюючими таблицями, рисунками, що будуть корисні в самостійній роботі.

Контрольні, пошукові, творчі запитання і завдання, зорієнтовані на пізнання культури української фахової мови, виховання мовного чуття, формування мовного смаку, ґрунтуються на сучасних підходах до творчої самореалізації особистості, побудовані з урахуванням принципів системності, наступності, міжпредметних зв'язків, культуровідповідності, особистісно- розвивального навчання. Студенти вчаться складати тези доповідей, тексти публічних виступів на конференції, визначати стиль і підстиль, виконувати лінгвістичний аналіз текстів різних стилів та їх переклад, знаходити порушення евфонічності української мови, виправляти недоречні тавтології і плеоназми, доводити доречність використання іншомовної лексики тощо.

Студентів зацікавлять і такі завдання.

Напишіть від імені вашого університету офіційний лист до одного з посольств в Україні з проханням видати студентам в'їзну – виїзну візи для участі в науковій конференції.

Керуючись правилами ораторського мистецтва, підготуйте на матеріалі поданого тексту виступ на тему "Інновації як фактор випереджального розвитку економіки".

Підготуйте і проведіть дискусію на тему "Сучасний керівник – яким він має бути".

Проведіть в аудиторії короткий "мозковий штурм" з проблеми "Шляхи вирішення мовного питання в Україні".

На основі поданого тексту побудуйте діалог, який ґрунтується на сократівському прийомі запитань – відповідей, проведіть бесіду на тему культури мови.

Корисним для студентів і магістрів буде короткий термінологічний словник-довідник орфограм і пунктограм, перелік найпоширеніших скорочень, назви спеціальностей, етикетні мовні формули, назви населених пунктів України та їх мешканців. Продумано дібрано літературу, класифіковану на посібники і монографічні видання, словники, чинні нормативні документи та Інтернет-ресурси.

Отже, навчальний посібник Л.Мацько, Л.Кравець «Культура української фахової мови» має цікавий супровідний матеріал у самостійній роботі студентів, які прагнуть ефективно використовувати мовний ресурс у фаховій підготовці.

Однією з вдалих і зарекомендованих у зарубіжних країнах спроб є використання в навчальному процесі як друкованих, так і електронних варіантів підручників та посібників, які б органічно поєднали особистісно-орієнтований підхід у навчанні і розвиток інформаційних технологій. У вжиток користувачів поступово входять як поняття "гіпертекст", "гіпертекстові системи", "традиційний електронний посібник з гіпертекстовими сторінками", "інтерактивне освітнє середовище", так і власне підручники з мультимедійним супроводом, електронні навчально-методичні комплекси, що включають електронні посібники, тренінгові комп'ютерні програми, комп'ютерні лабораторні практикуми, контрольно-тестуючі комплекси, навчальні відеофільми, аудіозаписи.


4.5. Наукова стаття як результат науково-дослідної роботи: вимоги до змісту, форми, мови
Невід'ємною складовою наукового дослідження є його апробація. Різновидами апробації виступають наукова стаття і науковий виступ. Висока вимогливість до змісту, форми, мови дає змогу успішно представити ці наукові жанри широкому загалу читачів і слухачів. Спільними з науковою статтею ознаками наукового виступу є інформативність, аргументованість, логічність, лаконічність. Виступ як жанр усної мовної комунікації обмежений часовим проміжком і характеризується безпосереднім контактом зі слухачем. Наукова стаття, презентуючи жанр писемної мовної комунікації, призначена для широкої аудиторії і в надрукованому вигляді (у журналах, збірниках праць) зберігається тривалий час.

Огляд численних наукових статей підтверджує: наукова мова перебуває, на жаль, у критичному стані. Серед найпоширеніших огріхів дослідники називають недотримання композиційно-логічної побудови, порушення граматичних правил; схематизм, бездоказовість висунутих положень, засмічення української наукової мови іншомовними словами, сплутування значень слів, близьких за вимовою і написанням тощо.

У словниково-довідковій літературі науковою статтею називають один із видів наукової публікації, в якому описано кінцеві або проміжні результати проведеного дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також накреслено перспективи наступних напрацювань. Обсяг наукової статті зазвичай становить від 6 до 24 сторінок, тобто 0,35 – 1 друк. арк.

За змістом наукові статті класифікують на власне наукові, науково–популярні, науково–навчальні, науково–методичні, науково–публіцистичні. У власне наукових статтях викладають основні результати роботи. Науково-популярні статті з певної галузі науки орієнтують на читацьку аудиторію, серед якої можуть бути непрофесіонали. Ознакою таких статей є доступність змістової інформації. Науково-навчальні і науково-методичні статті містять практичний виклад закономірностей досліджуваних об'єктів, методи їх застосування у практичній діяльності. Науково-публіцистичні статті присвячені актуальним для наукової громадськості проблемам.

Адресовані наукові статті науковцям, спеціалістам певної галузі або кількох галузей. За кількістю авторів наукові статті бувають одноосібні або колективні. За галузевим призначенням виокремлюють статті мовознавчі, літературознавчі, педагогічні, психологічні, історичні та ін. За науковим завданням – теоретичні і прикладні (концептуальні).

За способом розкриття статті поділяють на оглядові, проблемні і методологічні. Оглядові статті містять характеристику стану і перспектив наукових досліджень у тій чи іншій предметній галузі. У проблемних статтях наявна характеристика проблеми, яка не одержала всебічного осмислення. Методологічні статті подають обґрунтування методології розв'язання проблеми.

Наукові статті виконують дослідницьку (подають наукові результати), презентаційну (презентують дослідника у науковому товаристві), оцінну (містять оцінку стану наукових досліджень з певної проблеми), комунікативну (слугують засобом спілкування дослідників) функції.

Ознаками мови статті вважають логічність, ясність, стислість, точність наукової термінології, вірогідність вихідної інформації, критичність у відборі фактів, доказовість змісту тексту, закінченість (цілісність розкриття одного або кількох питань), логічність і обґрунтованість висновків, наявність міркувань і посилань.

Підготовка наукової статті охоплює такі етапи.

1. Формулювання робочої назви статті: заголовок має бути лаконічним і однозначним, повинен сконцентрувати увагу читача на предметі дослідження.

2. Визначення меж теми та обсягів наукової інформації, представленої в науковій статті.

3. Розроблення орієнтовного плану (змісту) статті: вступу, основної частини, висновків, перспектив дослідження.

4. Окреслення у вступі змісту роботи: постановки проблеми, з'ясування її актуальності та науково–практичного значення; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання певної проблеми і на які опирається автор; порушення не вирішених раніше питань, яким присвячена стаття; формулювання мети і завдань статті.

5. Визначення методів дослідження, джерельної бази, підготовки основних тез-відповідей на завдання.

6. Тлумачення термінів, що використані у статті.

7. Обґрунтування в основній частині отриманих результатів. Текст має спираютися на принципи: «від відомого → до невідомого», «від простого → до складного».

8. Перевірка узгодженості між заголовком, метою, завданнями і висновками.

9. Міркування над перспективами наступних розвідок з цього питання.

10. Проведення самоконтролю виконаної роботи на змістовому, логічному, мовностилістичному рівнях. Перевірка тексту статті на відповідність чинним правописним нормам, вимогам наукового стилю, оформлення цитат і посилань.

11. Оформлення списку використаних джерел за чинними стандартами.

Обов'язковим структурним компонентом наукового тексту є заголовок. Важливо, щоб назва була короткою, однозначною, конкретною, точно відображала тему наукової роботи й обмежувала обсяг наукового тексту (див. табл. 2). Компоненти назви мають «пронизувати» науковий текст.

Таблиця 2



Формулювання назви статті

Так уживають

Так радимо

Дослідницькі уміння вчителя української мови і літератури.
Науково-дослідна лабораторія у вищій школі.
Навчальна техніка у закладах освіти.


Дослідницькі уміння вчителя української мови і літератури: стан сформованості.
Науково-дослідна лабораторія: діалог особистостей.
Проблеми впровадження навчальної техніки у вищих навчальних закладах.

Обмірковування вступу, основної частини і висновків дасть змогу відчути ціле, з'ясувати, за чим стежитиме читач і як розвиватиметься ідея статті.

Мета вступу наукової статті – показати, що дослідження є розвитком, продовженням або спростуванням визнаних положень, полемікою з іншими напрямами або окремими науковцями. У вступі визначають постановку проблеми та її актуальність, аналізують останні дослідження і публікації, в яких започатковано розв'язання означеної проблеми, окреслюють питання, яким присвячується стаття.

Для обґрунтування вибору теми та її актуальності використовують такі мовні засоби: проблема ... має першорядне, наукове, теоретичне, практичне значення; проблема актуальна, цікава, доцільна, не втратила свого значення, актуальності тощо.

Висвітлення актуальності не має бути багатослівним, головне – показати суть проблемної ситуації, що потребує вивчення.

Аналіз останнiх праць, у яких розглянуто актуальне питання, важливий для розумiння предмета дослiдження. В огляді літератури подають наукові джерела, що висвітлюють історію розвитку проблеми: теоретичні роботи, які повною мірою чи частково розкривають проблему, виокремлюють потребу у власному дослідженні. Мовні засоби цього складника такі: з указаної, названої, цієї проблеми існує...; наявна значна кількість..., недостатня кількість публікацій, робіт, досліджень.

Формулювання цiлей статтi уможливлює конкретизацію постановки завдань.

Наприклад: Хоча останнім часом учені-лінгвісти, психологи, лінгводидакти спрямовували свої зусилля на оновлення й пошук шляхів формування культури мовлення учнів середньої загальноосвітньої школи, однак лінгводидактичний аспект удосконалення культури мовлення майбутніх учителів-словесників, які перебувають у білінгвальних умовах, ще чекає свого вивчення й удосконалення.



В останнє десятиріччя з'явилися дисертаційні роботи (Л.Барановська, О.Бугайчук, А.Войцещук, Ю.Гулей, Ж.Горіна, Т.Мельник, Т.Окуневич та ін.), присвячені проблемі навчання мови з урахуванням інтерференції рідної мови на процес засвоєння другої, робіт з удосконалення культури українського мовлення майбутніх учителів-словесників, які знаходяться у двомовному середовищі, обмаль. Відзначимо лише дослідження Т.Окуневич, присвячене проблемі культури мовлення майбутнього учителя-словесника в умовах українсько-російської двомовності.

У пропонованій статті ми поставили за мету визначити найголовніші лінгводидактичні умови культуромовного підходу до підготовки майбутнього вчителя-філолога в білінгвальному середовищі (М.Пентилюк).

Для передавання мотивації актуальності теми й важливості дослідження використовують такі мовні кліше: серед проблем, пов’язаних із...; Уважного ставлення дослідників останнім часом вимагає питання ...; заслуговує на особливу увагу... ; … давно є на часі..;... фрагментарно висвітлювалася в...; не була об'єктом спеціального вивчення...

Мету і завдання статті допомагають сформулювати такі мовні засоби: окреслимо…, з'ясуємо…; мета статті – дослідити..., простежити, ... визначити.., підсумувати... здійснити опис, ... узагальнити..., ... вивчити.., ... систематизувати..., ... схарактеризувати..., ... експериментально перевірити... тощо.

Основна частина наукової статті займає дві третини обсягу тексту. Усі міркування викладаються так, щоб читач зрозумів суть запропонованих ідей. Використовуючи маловідомі терміни, обов'язко слід подати їх тлумачення. Факти, явища мають бути певним чином представлені, класифiковані, згруповані, описані й супроводжуватися відповідним коментарем.

Використання статистичних даних варто зробити максимально наочним, для цього потрібно не лише перерахувати джерела цих даних, а й подати відповідні пояснення (див. табл. 3).
Таблиця 3

Подання статистичних даних у науковій статті


Неповний опис дослідної роботи

в науковій статті

Повний опис дослідної роботи

в науковій статті

Результати цілеспрямованої роботи з формування складових професійної компетентності в цілому оцінювалися на завершальному етапі. У кількісному вимірі наслідки роботи подані в таблиці 6.9.

Характер відмінностей між резуль-татами у студентів експериментальних груп свідчить про поступовість, дотримання оптимального темпу процесу формування утворення. Як видно з табл. 6.9, у бакалаврів ЕГ зросли показники мовно-мотиваційної готовності: на високому рівні виявилося 9,3% (було – 2,6 %), у той час, як у КГ – 4,7% (було – 1,9 %), що свідчить про ефективність форм і методів роботи на цьому етапі.

Для розгляду історії та сучасного стану розроблення питання в науковій літературі дослідники культури наукової мови пропонують використовувати такі мовні звороти: Прийнято вважати, що...; Загальновідомо, що...; Існуючі підходи щодо цього питання можна класифікувати так..; Цих поглядів дотримується (дотримуються)...

Виклад суті дослідження у статті містить такі мовні кліше: Є підстави вважати...; Умови та хід експерименту дозволяють висунути гіпотезу...; Перевіримо запропоноване припущення...; Матеріали обстеження дозволяють згрупувати (узагальнити, уточнити, конкретизувати)...

До лексико–граматичних засобів упевненості належать такі мовні звороти, як: безумовно, що...; є очевидним, що...; немає сумнівів щодо (чого?)...; ці факти переконують у (чому?)...; результати дослідження підтверджують справедливість (чого?)...

Критичні зауваження у статті допомагають виразити такі мовні кліше: не можна погодитися; навряд чи можна погодитися; є розбіжності в поглядах на...; автор припускається неточностей...; дискусійним є питання (про що?)...

Готуючи висновки, перевіряємо узгодженість між назвою, метою, завданнями вступу. Водночас стежимо, щоб висновки не повторювали вступ. Саме висновки визначають, чи повноцінним був діалог автора статті з читачем, чи досягнута мета теоретичної або експериментальної розвідки. У висновках указують, що в результатi наукового дослiдження і виконання завдань зiбрано відповідний матерiал, пояснюють наукове і практичне значення роботи.

Доцільно також подати чітке бачення перспектив наступних досліджень з відповідної проблеми.

Наприклад: Існує потреба в подальшому системному, комплексному вивченні засобів лінгвістичного механізму реалізації категорії комічного в прозових та поетичних текстах для дітей, зокрема шляхом зіставного аналізу мовних засобів у творах різних авторів (М.Кудряшова).

Наступним етапом є самоконтроль виконаної роботи, який слід проводити на змістовому, логічному, мовностилістичному рівнях. Зокрема, потрібно з'ясувати, чи назва статті відображає основну ідею змісту, чи не є вона громіздкою (понад 10 слів); чи логічно вмотивована структура. Мова тексту має відзначатися точністю, ясністю, лаконічністю викладу. Спеціальні терміни необхідно вживати в їх точному значенні. Структура речень повинна бути прозрою, не громіздкою, що заважає сприйняттю матеріалу. Недоцільним є використання конструкцій розмовного стилю, виклад матеріалу від першої особи однини, довільне скорочення. Грамотний виклад роботи ґрунтується не тільки на нормах слововживання, орфографії, стилістики, а й пунктуації. Доцільно уважно переглянути розділові знаки при дієприслівникових зворотах, вставних словах, однорідних членах речення, у складних реченнях.

Важливо перевірити цитування, адже наявнiсть у тексті чужих посилань, висловлювань, не взятих у лапки, розцiнюється як плагіат. Мета посилання – аргументувати, доповнити або проілюструвати власну думку фактами з інших наукових текстів; підтвердити чи спростувати чужу думку; порівняти різні підходи вчених щодо аналізованої проблеми.

Наприклад: "Основний еволюційний принцип – вивищення людини над самою собою, – наголошує український лігвостиліст Л.Мацько, – здійснюється переважною мірою саме завдяки різній мові як носієві духовних начал людськості як вербальній можливості усвідомлення людиною своєї вищості у природному світі " [10, с.21].

Запис [10, с. 21] указує на десяте джерело в бібліографії, а його сторінка – 21.

При визначенні термінів важливо посилатися на останні видання словників та довідників, на більш ранні – лише у випадках, коли в них наявний матеріал, який не ввійшов до останнього видання.

Слід звернути увагу на оформлення ініціалів та прізвища автора. У списку використаних джерел спочатку вказується прізвище, потім ініціали, у тексті ж наукової статті на першому місці ставиться завжди ім'я або ім'я по батькові, на друге – прізвище. Якщо ж перед прізвищем зазначено посаду, професію, то прізвище, а потім ініціали пишуть після цієї назви (завідувач лабораторії Волошина Н.Й., психолог Рибалка Валентин). З метою уникнення непорозумінь скрупульозно перевіряємо кожне прізвище та ініціали авторів, на які здійснюємо посилання. Наявність посилань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтованість положень дослідження.

Посилання можна робити у вигляді цитати, дослівного чи недослівного переказу з окремими цитованими елементами, вказівки на автора. Основними функціями цитати в наукових текстах є комунікативна, когнітивна, аргументативна (доказова). Серед цитат, які застосовують у науковому тексті, поширені цитати–докази. Їх використовують для підтвердження суджень автора наукового тексту. Такі цитати беруться в лапки, розділові знаки ставляться як при прямій мові.

Слова цитати наводяться в тій граматичній формі, в якій подані у літературному джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Цитування повинно бути повним, без перекручень і довільного скорочення авторського тексту. У разі пропуску деяких слів чи словосполучень на початку цитати ставлять крапки.

Цитату необхідно подавати безпосередньо з першоджерел, а не з праць інших авторів. Коли джерело не доступне (архівне), можемо скористатися цитатою з іншого видання з обов'язковим зазначенням: "цитується за".

Якщо при цитуванні були виділені деякі слова, в дужках подається спеціальне застереження, яке пояснює виділення. Частіше за все ставляться ініціали – ім'я та прізвище автора тексту.



Наприклад: Пропонуючи посібник, автори вказують на прагненні «допомогти учням усвідомити, що мова – це ц і л і с на с и с т е м а, історія якої пов'язана з історією народу (видiлення наше. – О.С.)».

Непряме цитування подають без лапок, воно має бути гранично точним.



Наприклад: Обдарованість, за Г.Костюком та П.Білоусом, трактуємо як індивідуальну своєрідність особливої комбінації загальних і спеціальних здібностей людини, цілого комплексу психофізіологічних процесів і станів, що створюють сталий рівень реалізації можливостей, бажань, інтересів індивіда.

Значна кількість суцільних цитат і посилань створює враження компіляції роботи, її реферативності, відсутності авторського бачення проблеми. Головна мета цитат – розвиток власної думки шляхом її порівняння з думкою інших авторів. На сторінках наукової роботи повинна бути аргументована і коректна дискусія.

Типовими мовними огріхами у наукових статтях є, зокрема, такі: некоректне називання автора наукової праці "він" чи вона; суржик – опреділити (правильно – визначити), примінити (застосувати), вияснити (з'ясувати), не дивлячись на (незважаючи на), приведений на рисунку (показаний на рисунку); мовленнєва надмірність (багатослів’я) і мовленнєва недостатність (пропущені слова, потрібні для точного вираження думки).

Серед типових мовних огріхів, виявлених у текстах наукових статей, є кальки. Наприклад, слово слідуючий – це калька російського слова «следующий», тому потрібно вживати слово наступний (наступний день). Перед переліком або поясненням, розкриттям змісту чогось замість слова наступний слід уживати такий. Наприклад: Об’єктами дослідження були обрані такі.

О.Сербенська не радить без потреби використовувати кальку необхідний та похідні необхідність, необхідно. Це відповідники до російських слів «необходимость», «необходимый», «необходимо». У дослідженнях варто ширше послугуватися українськими словом потрібний.

Використання слів «положення» і «стан» у наукових текстах теж дискусійне. Коли йдеться про становище, стан, обставини, то вживання зрусифікованого слова положення не є нормативним, слід говорити: стан справ.

Готуючи наукову статтю, через певний час її ще раз варто перечитати, поміркувати над структурою і змістовим наповненням. "Свіже" бачення проблеми дасть можливість удосконалити вступ, основну частину чи висновки.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   17

Схожі:

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconСтан та шляхи підвищення якості викладання української мови та літератури в загальноосвітніх навчальних закладах Харківської області
Держава забезпечує всебічний розвиток І функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України...
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconМетодичні рекомендації щодо викладання української мови та літератури в навчальних закладах в 2016/2017н р

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconЗміст Українська мова Вивчення української мови здійснюватиметься за такими програмами: у 5-8 класах
«Щодо методичних рекомендацій про викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах»
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconМетодичні рекомендації щодо викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах у 2016/2017 навчальному році
Щодо методичних рекомендацій про викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка