А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник



Сторінка8/17
Дата конвертації09.03.2018
Розмір3.41 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17

4.6. Науковий виступ з проблеми дослідження
Участь у наукових заходах слугує гарною перевіркою культури усного наукового мовлення дослідника. Фонетико-інтонаційний аспект в усній формі наукового мовлення не має самостійного значення, однак саме він покликаний забезпечити активність вияву мовнокомунікативної, стилістичної компетенцій, комунікативної установки промовця, зактуалізовує наявність вираженого ставлення до самого себе, ставлення до слухачів і предмета виступу, здатність викликати довіру. Науковий діалог між співучасниками допомагає формувати самостійність, відповідальність, відкритість, спонукає до розвитку мовленнєвих умінь представити власну думку в гармонії форми і змісту, зіставити її з думкою іншого автора, володіти реплікою і паузою, вербальними і невербальними засобами.

Готуючи доповідь чи виступ, доцільно враховувати принципи структури, зокрема стислість, компактність, послідовність, цілеспрямованість (побудова композиції за схемою «проблема – тема – теза – аргумент – мета»), нарощування зусиль (темп мовленнєвого впливу на слухачів зростає поступово шляхом наведення аргументів і фактів), результативність (виступ повинен мати висновок і певні рекомендації). Важливо дотримуватися і класичної схеми підготовки наукової доповіді.

На етапі інтенції формують задум і визначають мотивацію виступу (чого автор очікує від цього заходу), тему, мету, ідею, обсяг інформації, виробляють концепцію. Така концепція містить бачення автора, його оцінку, від чого залежить добір аргументів і мовних засобів. Оратору важливо опрацювати значну кількість матеріалу з різних джерел (монографій, наукових журналів, зокрема іноземних, інтернет-джерел). Тема наукової доповіді, виступу має бути зрозумілою, водночас неперевантаженою і відображати зміст промови, зацікавлювати й активізовувати увагу слухачів. Слід враховувати також характер аудиторії (вік, стать, кількість слухачів, рід занять, коло наукових зацікавлень), мету і місце проведення наукового заходу.

На етапі диспозиції складають план виступу, в якому чітко вказують порядок і розташування частин виступу. Визначають проблеми дискусійного характеру, добирають фактичний матеріал, прогнозують можливі запитання слухачів і відповіді. Вступ має пробуджувати інтерес слухачів, основна частина є логічним продовженням питань вступу, презентує авторське бачення проблеми, у висновках узагальнюють основні думки та ідеї виступу. Особливу увагу звертають на висновки, в яких слід підбити підсумки виконаної роботи. Недоліками логіко-композиційної структури доповіді є нерівномірність складових і відсутність зв'язку між ними, порушення логічної послідовності у викладі, декларативність і бездоказовість тексту.

На етапі елокуції здійснюють стилістичне оформлення наукової доповіді (виступу), перевіряють матеріали на відповідність логіці викладу, точності інформації, чинним мовним (мовленнєвим) нормам. Залежно від індивідуальних особливостей доповідача, досвіду й рівня ораторської майстерності він пише текст або лише план до нього. Досвід показує: краще виступати, орієнтуючись на текст. Це справляє враження вільного володіння матеріалом і додає впевненості. До того ж написаний текст можна заздалегідь перевірити, виправити, покращити.

У вступі, в якому підкреслюють актуальність обраної теми, формулюють основні питання доповіді, доречними є такі синтаксичні конструкції: тема нашої доповіді...; проблема …не була ще предметом спеціального розгляду…; предметом нашого дослідження є ...; у доповіді зупинимося на таких питаннях...

В основній частині, де викладають власне бачення проблеми, бажані такі мовні кліше, як: розглянемо наступну проблему; хочемо звернути вашу увагу на таке ...; перейдемо до наступного питання; зупинимося на окремих моментах; цінність отриманих результатів полягає в…

У висновках можливі такі конструкції: унаслідок проведеної роботи ми дійшли висновку; нами експериментально доведено, що…; доповідь не претендує на вичерпне висвітлення питання.

Текст опановують риторично, тобто виділяють місця, де необхідні психологічні або логічні паузи.

Наступний етап підготовки – це меморія. Читання вслух допоможе перевірити написаний матеріал, провести хронометраж, внести необхідні уточнення і виправлення. Слід позначити ключові слова, цифри записати словами, перебудувати за потреби складні синтаксичні конструкції на прості речення, увести дієслова з'ясуємо, простежимо, розглянемо, охарактеризуємо, уточнимо, пояснимо, відзначимо, порівняємо, зіставимо; розмежуємо, продемонструємо, що виконують функції контакту. При цьому варто враховувати рівень підготовки аудиторії, обізнаності слухачів із предметом виступу.



Акція (публічне виголошення) доповіді відзначається контактом з аудиторією. Виступ доцільно почати зі встановлення зорового контакту з присутніми, перші фрази промовити, звертаючись до залу, а не читаючи текст. Виступаючи, потрібно говорити впевнено та зрозуміло, відчуваючи аудиторію. Для досягнення ефекту індивідуального спілкування (безпосереднього спілкування з присутніми) фахівці з риторики радять уникати мовленнєвих штампів, властивих офіційно-діловому стилю, водночас працювати над мовними зворотами, які увиразнять інформацію.

Учені виокремили спеціальні прийоми привернення й утримання уваги слухачів: прийом співучасті – використання дієслів першої особи множини (зазначимо, зупинимося на таких аспектах); прийом навіювання (апелювання до спільності професійних, соціальних інтересів); прийом текстового очікування (подається спочатку факт, а потім його пояснення); прийом психологічної паузи (5-7 секунд) між блоками наукової інформації; прийом парадоксальної ситуації – одна подія розглядається з різних поглядів; прийом постановки проблемного питання (формулювання на початку виступу (доповіді) проблемного запитання і пошук відповіді на нього впродовж виступу спільними зусиллями зі слухачами); прийом використання фактичного матеріалу, засобів наочності, прикладів (залучення статистичних даних, таблиць, графіків, наведення прикладів-ілюстрацій з метою поглиблення уяви слухачів і глядачів про предмет наукового діалогу).

Важливу роль відіграє різноманітність тональних рисунків, чистота і ясність тембру, гнучкість, рухомість, адаптивність, емоційна насиченість фрази і сугестивність. Чітка вимова слів указує на внутрішню дисципліну, нечітка, "розпливчаста" – свідчить про невпевненість оратора; занадто голосне та квапливе мовлення створює враження нав′язування позиції, дуже тихе й уповільнене – заважає сприйняттю смислу тексту.

Найкращою позою для виголошення промови є невимушена постава з трохи піднятою головою й розправленими плечима. Якщо з'являється відчуття втрати уваги слухачів, варто змінити темп мовлення, навести яскравий приклад. Однак не бажано привертати увагу незвичайною манерою говоріння, особливими жестами, мімікою чи екстравагантним одягом. Зловживати увагою також недоцільно. Виступ має тривати чітко визначений час (за 10 хвилин можна прочитати матеріал, розміщений на 4 сторінках машинописного тексту через два інтервали) або на одну-дві хвилини менше (не більше!) за регламентований.

Після виголошення наукової доповіді (етап релаксації) корисно проаналізувати змістовий і композиційний аспекти тексту крізь призму спілкування з аудиторією, сприйняття адресатом, характер концентрації уваги; з'ясувати причини ослаблення уваги слухачів, ефективність прийомів контакту з аудиторією.

Мовленнєва практика свідчить: важливо не лише готувати виступи, а й навчитися слухати наукові доповіді. При аудіюванні доповіді необхідно визначити в ній головне за зміною інтонації, темпу, голосу, за паузами, які завжди передують висновкам, за риторичними і проблемними питаннями; усвідомити зміст почутого, максимально лаконізуючи інформацію, але без втрати головного і цінного в ній; відкидати другорядне, надлишкове та ін. Поєднання певних інтонаційних елементів у мовленні доповідача (збільшення інтенсивності голосу, різнотемпова структура фраз, емотивні інтонеми, інтонеми важливості тощо) засвідчує індивідуальний інтонаційний стиль. Фонетичними недоліками доповідача є нечітка дикція, "ковтання" закінчень; монотонність інтонації, без акцентів на значущих моментах доповіді, швидкий або повільний темп мовлення, порушення орфоепічних норм, невиразність викладу.

На наукових заходах, під час наукових діалогів, дискусій виробляються самостійність, оригінальність висловлювання, вміння обґрунтовувати чи спростовувати хибні думки, опановується мистецтво арґументованої полеміки. Особливостями наукового діалогу є звернення до адресата, підготовленість учасників. Характерні мовні ознаки – ситуативність, еліптичність, перевага розповідних і питальних речень, речення-заперечення.

Згоду з думкою співбесідника висловлюють такими мовними засобами: згоден з Вами, що; підтримую Вашу думку щодо…; незгоду – дозвольте з Вами не погодитися…; важко погодитися з тим, що…З метою отримання від співбесідника інформації щодо певного питання застосовують такі конструкції: як ви вважаєте; чи згодні ви з тим, що; чи поділяєте ви думку про те, що… Для уточнення або доповнення потрібної інформації послуговуються такими мовними кліше: що ви мали на увазі; уточніть, прошу…; наведіть приклад…

Готуючись до наукової дискусії, доцільно звернути увагу на вироблення умінь повідомляти про що-небудь; описувати, коментувати певні явища і факти; спростовувати аргументи співрозмовника. Важливе також уміння ставити питання, зіставляти і порівнювати факти, давати оцінку подіям, робити висновки; приєднуватися до висловленого погляду; припиняти розмову чи змінювати її напрямок; висловлювати прохання, згоду, незгоду; відмовляти у ввічливій формі; встановлювати контакт зі співрозмовником, підтримувати його увагу; висловлювати незадоволення.

У науковій дискусії виявляються комунікативні стратегії учасників. Це мовленнєві засоби, які учасники дискусії використовують з метою донесення своєї думки до слухачів у найбільш зрозумілий або найбільш економний спосіб. Під ступенем володіння учасниками комунікативними стратегіями розуміють підготовленість до обговорення заявленої проблеми, вільне оперування понятійним і термінологічним апаратом у межах теми, наявність аргументів і контраргументів. У науковій дискусії можуть виявлятися стратегії самопрезентації, тобто керування учасника дискусії увагою партнера, намагання подати себе якнайпривабливіше, і характеризуються вони певними ознаками демонстративності.

Як складний вербальний аргументаційний процес дискусія є різновидом наукової суперечки, т. зв. словесного змагання між двома або кількома особами щодо певного наукового питання, за якого кожна зі сторін доводить свою думку. Мистецтво суперечки вимагає певного досвіду і майстерності; її продуктивність значною мірою залежить від рівня культури, ерудиції, життєвого досвіду, знань правил публічної суперечки (чітко визначати предмет і свою позицію у суперечці; не відходити від головних положень, з повагою ставитися до інших учасників, зберігати витримку і самовладання).

Під час суперечки використовують різні синтаксичні конструкції для передавання сумніву в достовірності формулювань співрозмовників (Ваше припущення про … здається мені дещо сумнівним; Шановний пане, ці аргументи не зовсім переконливі, підтвердіть, будь ласка, фактичним матеріалом); спростування аргументів іншого учасника (Уявімо, що Ви отримали позитивний результат, тоді як пояснити те…; Ці факти, як показують проведені нами спостереження, не підтверджені); доказ антитези ( Вважаю за потрібне навести такі приклади; Підтвердженням цьому є публікація …).

Усні жанри наукової комунікації вимагають досконалого володіння словом, правильного і доречного використання його виражальних засобів. Важливо дотримуватися і принципу «комунікативної співпраці», що виявляється в коректності висловленої критики й етичному оформленні негативної оцінки, яку за науковим етикетом слід пом'якшувати. Толерантність наукової дискусії зумовлює дотримання шанобливого ставлення до думки іншого, критичний підхід не тільки до чужих, а й до власних наукових результатів, орієнтація на некатегоричність викладу, взаємодія учасників наукового діалогу.

Отже, підготовка, тренування, впевненість, зміна інтонації, темпу мовлення, тембру голосу, паузи – невід'ємні елементи вдалих доповіді і виступу, успіх яких залежить від актуальності досліджуваної проблеми, захопленості нею й уміння оратора її подати. Щоб оволодіти полемічним мистецтвом, слід розуміти сутність і вимоги проведення наукової дискусії, суперечки, диспуту, дотримуватися культури полеміки, вдосконалювати уміння переконливо викладати свої думки, дискутувати, послуговуючись різними способами аргументації, вести діалог, дотримуючись правил мовленнєвого етикету.



4.7. Практика як соціально-професійний і комунікативний феномен
Ефективним засобом набутих компетенцій, професійного й особистісного розвитку є практика. Від грецького слова «праксис» «практика» означає діяння, активність, діяльність. Сучасні дослідники стверджують, що практика – це чуттєво-предметна діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ.

Як педагогічна категорія практика є складовою навчально-виховного процесу вищої школи, мета якої навчити студентів творчо використовувати у професійній діяльності науково-теоретичні знання і практичні навички.

Сьогодні фахова практика розширюється й ускладнюється. На цю вагому складову значною мірою впливають нові тенденції в розвитку вищої педагогічної освіти в Україні і за кордоном: зростання соціальної ролі особистості, акцент на культуроцентризм, технологізація навчально-виховного процесу.

Мету й завдання практики визначають за відповідним напрямом підготовки.



Мета фахової практики – підготовка до цілісної педагогічної діяльності в навчальних закладах різних типів, створення умов для самореалізації, самовираження, самовизначення особистості педагога.

Завдання практики:

організаційні – залучення до організації і проведення навчальної роботи і виховних позакласних заходів;

комунікативні – забезпечення процесу ефективного спілкування з учнями, педагогами, батьками, колегами;

проектувальні – залучення до управлінської діяльності (цілепокладання, планування, реалізація, контроль, оцінка і рефлексія навчальної і виховної педагогічної діяльності);

мотиваційні – усвідомлення цінностей педагогічної діяльності і стимулювання інтересу до такого виду роботи;

дослідницькімотивація і здійснення наукового пошуку;

рефлексивні – залучення до аналітичної роботи щодо осмислення власної професійної діяльності.

Основними видами фахової практики є навчальна і виробнича (педагогічна). Навчальна практика охоплює фольклорну, літературно-краєзнавчу, діалектологічну, соціолінгвістичну, етнографічну, музейну. Педагогічна практика має такі різновиди: пасивну (пропедевтичну), аналітичну, комплексну аналітичну, навчально-виховну у 5 – 9 класах, навчально-залікову в 10 – 11 класах загальноосвітньої школи та закладах нового типу, практику у вищих навчальних закладах І – ІІ і ІІІ – ІV рівнів акредитації.

Фольклорна практика покликана розширювати уявлення про динаміку розвитку мистецтва родинного слова, вдосконалювати вміння аналізувати автентичні форми народної культури, фольклорної пам'ятки, психолого-педагогічний ефект фольклорного мовлення, виявляти мовне чуття естетичної цінності рідного слова.

Метою літературно-краєзнавчої практики є вивчення регіональних аспектів літератури, озброєння студентів навичками практичної реалізації форм і методів краєзнавчих досліджень.

Мета і завдання діалектологічної практики – сприяти поглибленню і розширенню знань про лінгвістичні особливості рідного краю, ознайомити з духовно-матеріальною культурою діалектоносіїв різних регіонів України, виробити основні навички збирання й обробки автентичного матеріалу, аналізу народного мовлення щодо відображених у ньому фонетичних, граматичних, лексичних рис, розширити арсенал форм і методів роботи з лінгвістичного краєзнавства на уроках української мови, літератури в загальноосвітніх закладах.

Соціолінгвістичні експедиції навчають орієнтуватися в мовній ситуації міста і села, розпізнавати мовні риси соціальних груп залежно від місця проживання і роду занять, характеризувати мовний портрет сучасника у «дзеркалі» його лексикону. Знання фактів ненормованого аспекту літературної мови допомагає глибше зрозуміти мовний світ школярів і при потребі знайти найбільш ефективні способи вирішення навчально-виховних проблем.

Етнографічна і музейна практики спрямовані на вивчення етногенезу українського народу, його етнічної історії, етнічної специфіки матеріальної і духовної культури. Опанування виховних традицій і духовного світу народу України спонукає глибше усвідомити своєрідність української нації, виховує почуття поваги до інших народів.

Завдання педагогічної практики – підготувати до самостійного і цілісного виконання функцій учителя української мови і літератури та класного керівника в загальноосвітньому навчальному закладі в логічному взаємозв'язку із завданнями вище названих практик.

Навчальні і педагогічні практики можуть здійснюватися як неперервним циклом, так і шляхом чергування з теоретичними заняттями. Спільною рисою практик є професійна педагогічна спрямованість.

Практики сприяють загальнокультурному розвитку особистості, формуванню педагогічної, методичної, психологічної компетенцій і вдосконаленню мовнокомунікативної, лінгвістичної, фольклорної, літературної, лінкгвокультурознавчої компетенцій.

Успішне виконання завдань фахової практики відбувається з урахуванням послідовної реалізації принципів:



  • взаємозв′язку і взаємопроникнення теоретичної підготовки і практичної діяльності (осмислення і застосування на практиці теоретичних знань про людину і суспільство);

  • інтеграції навчальної та дослідницької діяльності;

  • етнокультурознавчого, особистісно-діяльнісного, компетентнісно-орієнтованого підходів;

  • педагогіки співпраці (створення в ході практики довіри і партнерства);

  • наступності (взаємозв'язок усіх видів практики, засвоєння нового здійснюється на основі досвіду, набутого на попередніх практиках);

  • неперервності;

  • варіативності у виборі змісту і форм діяльності;

  • динамічності (збільшення обсягу й ускладення змісту діяльності);

  • поліфункціональності (одночасне виконання організаторської, соціально-виховної, соціально-освітньої функцій).

Фахова практика виконує такі функції:

  • адаптаційну (включення в реальну практичну діяльність в умовах діючого освітнього закладу);

  • навчальну (реалізація отриманих теоретичних знань у конкретній діяльності);

  • виховну (формування і розвиток педагогічного світогляду, системи ціннісних установок і переконань);

  • розвивальну (розвиток педагогічних здібностей, особистісний і професійний розвиток);

  • рефлексивну (аналіз і оцінка власного емоційного стану, особистісних і професійних якостей);

  • діагностичну (оцінка професійної придатності до діяльності вчителя-вихователя);

  • культуротворчу (опанування самобутністю національної культури, вироблення умінь аналізувати явища культури, застосовувати методику «діалогу культур» у системі шкільної мовно-літературної освіти);

  • інноваційну (формування вмінь інноваційної педагогічної діяльності).

Фахова практика виступає в якості особливого соціально-освітнього середовища, що дозволяє опанувати форми і методи органiзацiї навчальної і позанавчальної, пошуково-дослідницької роботи студентів І – ІІ курсів, учнів загальноосвітніх закладів на основі використання матеріалів польових практик.

Технології уроків української мови

Мета вивчення лінгвокультури на уроці мови – це усвідомлення мови як національно-культурного феномену, розширення знань про взаємозв'язок розвитку мови, історії та культури народу, вдосконалення етикетних норм мовленнєвого спілкування, пізнання культури рідного народу в «діалозі» з іншими культурами.



Під час опанування теми «Фонетика української літературної мови» корисним для учнів є такі завдання.

Комунікативна розминка: Не кожний написаний текст добре сприймається, коли його озвучують, і, навпаки, є чимало прикладів, коли навіть блискучі усні виступи у надрукованому вигляді втрачають свою привабливість. Від чого це залежить: від голосу, інотації, правильного наголошування слів? У чому секрет ефективного усного мовлення? Обговоріть цю проблему у класі.

Як створюється звуковий образ людини, жителя певної країни? Що, на вашу думку, впливає на звуковий образ кожної країни? Окремі відповіді ви знайдете у поданих нижче текстах. Висловіть власні міркування на основі знайденої вами самостійно інформації, що підтверджує чи заперечує думку вчених.

Зорові та слухові образи сучасних столиць европейських держав, крім історичних та культурних пам'яток, створюють грецька мова в Атенах, словацька в Братиславі, чеська в Празі, польська у Варшаві, не кажучи вже про французьку в Парижі, італійську в Римі тощо.

Ми европейці, а у вдачі кожного европейця лежить засада – скрізь триматися своєї мови та національної орієнтації (О.Пономарів).

Етнопсихологи доводять, що існує тісний зв'язок між мовами та кліматом: сонце сприяє тому, що в мові виникає більше голосних звуків, а рівновага між голосними і приголосними встановлюється в мовах, носії яких здавна живуть у помірному кліматі. Письменники про це пишуть так:

Надзвичайна мова наша… В ній усі тони й відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших... Дивуєшся дорогоцінності нашої мови, у ній що не звук, то подарунок, все зернисто, як самі перла (М.Гоголь).



З урахуванням міркувань учених і письменників складіть усний твір-мініатюру «Кожний звук промовляє до мене».

Вас запросили до участі в обговоренні проблеми «Мовлене слово – кодекс поведінки». Ознайомтеся з уривком виступу попереднього учасника «круглого столу». Визначте основні ідеї тексту.

Слово – свідок історії, свідок Часу. У Слові починається і завершується життя твого народу, твого безконечного родоводу, в ньому ж починається і завершується духовне життя Людини. Ось чому нас заворожує давня пісня, давній текст. У них перехрещується пам’ять всіх сущих до тебе. Слова випромінюють енергію, як світло. Людина протистоїть Часові саме в Слові. Власне Слово і є Пам’ять (П.Мовчан).



Підготуйте свій виступ до участі у «круглому столі».

Поміркуйте над таким завданням.



Ви помічали, як спілкуються в різних місцевостях України. Навіть сам процес говоріння називають неоднаково: в одних – говoрять, або говoрат, вогoрат, говoреть, говoрє, гвaрат, говoрут, в інших же – гомонять або гомонeть, ще в інших – бaйуть, балaкайуть, гадaють, бесiдують. Чому існує стільки варіантів одного і того ж слова? З чим це пов'язано?

На рефлексію і самопідготовку можна запропонувати прочитати текст і визначити основну ідею автора. Які значення має слово бесіда? Про які нові значення цього слова ви дізналися? Як жителі різних країн здійснюють бесіду? До поданої автором інформації додайте власну, зібрану з різних джерел, зокрема й з Інтернету.

Бесіда – це надія на щасливе порозуміння. Без розмови, без бесіди … життя важко собі уявити. Тому-то й теплішого слова, ніж бесіда, годі підшукати. Хіба що слово «хата». Але що таке хата без бесіди? Все одно, що димар – без диму: сумне видовище. Хоч як насолоджувала б око наша світлиця, в ній мусить бути й те, що насолоджує вухо – бесіда. …Бесіда – то мистецтво. То живий голос; у ньому – одна з принад бесіди. Бесіда – то руки, очі, вираз обличчя (міміка), взагалі все тіло. (А.Содомора).



Андрій Содомора – член Спілки письменників України, кандидат філологічних наук, лауреат літературної премії ім. Максима Рильського, автор перекладів творів античних авторів . Книга «Наодинці зі словом» – це своєрідні оповідання, відтінені настроєм та психологічними образками, світом українського Слова.

Цілющим етнопедагогічної культури і психотерапевтичним ефектом наповнені українські прислів’я, народні усмішки, побажання, пеpепpошування, пpощання, або так звана «пошанна паpемiогpафiя».

Враховуючи це, тема «Прислів’я і приказки, крилаті вислови, народні порівняння» може бути підсилена такою комунікативною розминкою.

Кажуть, хоч і по коліна в воду, аби до свого роду. А як немає роду-родиноньки, то ні до чого притулитися, нікому порадоньки дати. Саме через відчуття роду і завдяки йому людина приходить до світлого образу Батьківщини. А яка ваша думка щодо цього? Обговоріть це в класі. Наведіть приклади відомих вам прислів'їв і приказок про рід, родину, сім'ю.

Своєчасними будуть і такі завдання.

Утіленням яких національних рис є власні назви в українських прислів’ях? Про що це свідчить? Доповніть наведений ряд прислів’їв.

Що вільно панові, то не вільно Іванові. Кожен Івась має свій лас. Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці. Мели Іване, доки вітру стане. Переливається як Терешко сироваткою. По Савці свитка. Пара як Хома та Варвара. З Богом, Парасю. Івана Івановича з себе корчить. Мудрий Іван по шкоді: коні вкрали, тоді він стайню зачинив (Народна творчість).

Український народ спрямований на продуктивну взаємодiю iз сусiднiми етносами, а отже, на діалог культур. Перекладаючи прислів’я і приказки з однієї мови на іншу, потрібно знати особливості ментальності кожного з народів.

Доберіть до українських прислів’їв і приказок російські відповідники, З’ясуйте відмінне і спільне в них, поясніть значення кожного з них.

Забажалося мерзлого в Петрiвку. Як твоє не мелеться, то не бiгай з кошиком. Прийшли непроханi, пiдемо некоханi. Почастую тим чаєм, що ворота пiдпираєм. Дорогi гостi та в середу трапилися. Не з одного колодязя воду пив. Перейшов уже крiзь сито й решето. Журба сорочки не дасть – не потурай журбi – вона тебе ножем пiд серце, а ти їй пiд нiс перцю. Не кажи те, що знаєш, а завжди знай те, що кажеш. Лежить собака на сiнi – i сам не буде їсти, i другому не дасть. Солом’яна згода краще за золоту зраду. Язик, язиче, в менi сидиш, а менi добра не зичиш.



Довідка: Вода и камень точит. Язык мой – враг мой. Худой мир лучше доброй ссоры. Собака на сене. Слово – серебро, молчание – золото. Слезами горю не поможешь. Сапожник без сапог ходит. Прошел огонь и медные трубы. Незваный гость – хуже татарина. Жди у моря погоды. Есть квас, да не про ваc. Губа не дура, язык не лопатка – знает, что горько, что сладко. Вынь да полож.

Уявіть себе журналістом. Напишіть статтю до шкільної газети, використовуючи стійкі народні порівняння з наступного тексту.

Мовним вираження світогляду українського народу вважають стійкі народні порівняння. Вродливу дівчину називають так: як сонце, зіронька на небі, гарна як квітка навесні (в полі, лузі), як маків цвіт, гарна мов змальована. Вродливий хлопець – гарний як вогонь (іскра, сіно в годину), рум’яний як бублик.

Міць людини, особливо чоловіка, порівнюють з деякими тваринами (дужий як ведмідь , великий як ведмідь, здоровий як віл, сильний як лев, міцний як кінь), рослинами (міцний як дуб, здоровий як горіх, дужий як вода, росте як з води, дужий як мороз).

Багато порівнянь присвячено одягу людини. Український народ висміює неохайний одяг (обдертий як циган , підтикана як віник з дерези). Святковий одяг викликав радість і похвалу (як лялька, лялечка).



Які твори Пантелеймона Куліша ви читали? Яка мета введення автором стійких порівнянь? Охарактеризуйте порівняння, побудовані на фольклорно маркованих зіставленнях людини і рослини. Поясніть правопис підкреслених слів.

Орися, як біла тополя в леваді. ...Орися поміж ними, – і як мак у городі всі квіти закрашає, так вона сиділа поміж своїми дівчатами. Покохала Маруся Прохора – мов хмелина коло нього в’ється. Кажуть, в Обушихи дочка – як калина. Схилилась над братом, у чорних серпанках, як верба над водою... І очі, мов зорі, тихо, любо грають. Маруся, мов зоря красна... За сю мову наградив мене Яків Дундученко поглядом таким, наче сонце з-за хмари визирнуло. Місяць почав ізіходити; рогом у землю вперся, піднявсь угору. ...Тілько зорі всміхнулися. Вечір насупився; кукурікнули на сідалі півні. Мов я на Божий світ народився, мов уперше побачив, як сонечко за землю криється і Божа роса холодом по полю дише. Місяць у церкву крізь ґрати зазирає, щось ніби шамкає...Про Жовтії Води І про Корсунщину шепче вітер по дібровах. Солов’ї з обох боків ставу по вербах висвистували; озвалася вода стома голосами. Зорі наче потонули в ставу і повз берег тремтіли, розливались іскорками та й знов у глибину поринали і тихо в глибині сяли, ти б сказав, розмовляли з небесними зорями (з творів П.Куліша)



У фразелогізмах-побажаннях виражені поетичнiсть, виразнiсть художнього свiтосприйняття i тонкої життєвої спостережливостi. Прочитайте виразно побажання. Чи відомі вони вам? З якою метою вживаються? Побудуйте полілог з використанням таких побажань.

А батьковi твоєму, щоб жито родило!

Доброму чоловiку продовж, Боже, вiку!

Хлiб-сiль вам! Щоб вам жилося-булося, щоб у вашiм житi колосся велося!

Щоб тебе добра година знала!

Не поминай лихом, а добром, як схочеш.

Чим хата багата, тим i приймає! Сiдайте, щоб рої сiдали!

Роди, Боже, овес, ячмінь i гречку, хоч усього потрошечку.



Коли висловлювалися подані нижче побажання? Яка їх будова? Чи існують у вашій місцевості паралелі до поданих побажань?

Дай, Боже, з роси, з води! Благослови, Боже, сiллю, хлiбом, довгим вiком, добрим розумом, щоб i батька поважали i щоб матiр шанували. Накажи вас, Боже, хлiбом та сiллю.

Нехай тобi, дитино, прибавить в ручки, нiжки i в животик трiшки! Боже вас благослови i материними, i батьковими молитвами!

Рости здорова, як у лiсi сосна, батьковi на потiшечку, а своїй мамцi на послушечку;

Бувай здорова, рости велика, рости велика до черевика, вiд черевика до чоловiка;

Бувай здорова не сама з собою, не сама з собою, а з отцем i матiнкою, з усiм домом;

Бувай здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля.

Обов'язковою умовою застілля в Україні було припрошування гостей до страви. Якщо на це в хаті не зверталося належної уваги, то можна було почути від гостей: «Звиняйте. Було що їсти, пити, та принуки не було». Поміркуйте над значенням фразелогізмів-припрошувань, поданих нижче:

Ласкаво просимо.

Радо запрошуємо.

Просимо до обiду.

Хліб та сіль!

Дай боже здоров'я, просимо Вас.

Їжте здоровi.

Прошу покiрно, чим багатi, тим i радi.



В арсеналі українців збережені вислови-вибачення. Коли і ким вони промовлялися, з якою інтонацією? Які функції таких висловів-вибачень?

Вибачте на сiм словi.

Прошу, простiть на словi.

Простiть за слово, що сказав.

Не у гнiв буть сказано.

Простiть, шануючи хлiб i честь вашу!

Хай Бог простить, а я прощаю.

Бог з вами! Що було, то минуло!

Бог з вами, на тiм свiтi вiддасте з пирiжками!

У селах і досі збеpігаються звичаї «шапкування»: люди старшого вiку, зустрічаючись, трохи пiднiмають головний убiр або придолонюють до грудей руку. І вітаються: «З святим днем будьте здоровi!», «З Рiздвом Христовим!», «Христос воскрес!», «Здрастуйте у Вашiй хатi», «Доброго здоров'я, мир вашому дому!». Які функції виконують такі привітання? А які вітання відомі вам, уживані у вашій місцевості? Запишіть. Визначте їх розряд за походженням. З’ясуйте, чим вони відрізняються від службових частин мови.

Серед завдань, що пропонуються додому, можуть бути такі: Продовжіть думку:«Кожен вірш – це жива істота, в якої є своя душа. Ця душа складається з думок, почуттів, внутрішньої музики та магії звучання». Напишіть виступ на конференцію.



Для теми «Лексика соціальних діалектів» пропонуємо таку комунікативну розминку.

На вашу думку, жарґонний лексикон у сучасній комунікації – це своєрідна мовна картина світу мовної особистості чи симптом її культурної кризи, яку супроводжує звуження індивідуального словника?

Ви їдете в купе з молодими людьми, у мовленні яких час від часу чуєте «Вау!», «Відпад!»», «Клас!», «Абзац!», «Кльово!», «Ульот». Один із них звертається до вас з проханням.

Складіть короткий діалог з використанням дієслівних зв'язок бути, стати, здаватися, називатися, перетворитися на, являти собою, залишатися (на вибір), що передає вашу розмову з незнайомим маловихованим хлопцем. Поміркуйте, які вигуки вживатимете у репліках ви, а які – співрозмовник.



Для теми « Стилістичне використання засобів словотвору» може бути корисною така комунікативна розминка.

Слово може бути бадьоре, дотепне, пестливе, привітне, сентиментальне, сердите, вразливе, необережне, жорстоке, смарагдове, смугляве. Продовжіть цей ряд, прочитавши рядки з творів.

Люлі, люлі, люлечки, шовкові вервечки, мальовані бильця, пішли до Кирильця (з колискової). Жили собі мишка-шкряботушка, жаба-скрекотушка та зайчик-лапанчик (з української народної казки). Приплентався до лікаря поважний дядило … (П.Глазовий).

Скористайтеся також «Словником епітетів української мови» за редакцією Світлани Єрмоленко (К., 1998). Поміркуйте, що саме в цих реченнях, у словах створює відповідний настрій? Яких значеннєвих відтінків надають суфікси? Обговоріть це в класі.



У «Словарі української мови» за редакцією Б.Грінченка наведено вживані й сьогодні в окремих місцевостях слова. Поясніть, як ви розумієте значення цих слів. Які словотворчі засоби використані для утворення цих слів? Чи функціонують вони тепер?

Матінкувати, матеркувати, маткувати, безматній, пані- матка; дідовід, дідовник, дiдизна, дідичність, дiдiвщина; дiдiвство; дiдичанка; дiдиччун; дiдичня; дідизний; дідинець; бабкуватий, бабити, бабитися, бабинець, розбабка, бабизна, бабівщина, бабниця, бабіти; братанъ, братани, братана, братак, братня, братиця, братовизна, братки, братщина, братiвщина; дiтвага, дiтва, дiтваччя, дiтко, дiтний, дитинець, дитун.



На сьогодні активізувалися віддієслівні обрядові назви з суфіксом -ин-: оглядини, змовини, заручини, пострижини, хрестини; з суфіксом -к-: досвітки, зажинки, обжинки.

Запишіть від своїх рідних один з обрядів, що збережений у вашій сім'ї.

На уроках варто запропонувати такі теми для розмови :

Я народився в україномовному світі, і найперші для мене слова були словами українськими. Я їх чув від Мами, Батька, братів, друзів. Для мене, малого, весь земний світ був українським. Що з того, що тепер я знаю кілька мов і користуюся ними щоденно (така вже в мене робота)? Вони ніколи не замінять мені Рідної Мови, в якій за кожним словом тягнеться багатющий шлейф асоціацій, емоцій, спогадів, подій, людей!..Так написав письменник Сергій Ткаченко. А яка ваша думка щодо цього міркування?

Можна запропонувати учням підготувати мовну радіопередачу «Людина і час» у формі інтерв'ю з Костянтином Миколайовичем Тищенком, директором Лiнґвiстичного навчального музею.

Дитинство моє пройшло у місті Глухові на Сіверщині... Згодом, внаслідок занять історією назв міст з’ясувалося, що мій Глухів – найсхідніший з-поміж 23 Глухових, відомих від Німеччини (Glauchau, Glaucha) й Чехії (Hluchov) до Польщі (15 назв Głuchow і Gołuchow) й України (2 Глухови на Львівщині і ще 2 під Житомиром). Ця смуга схожих назв навчила мене: немає в нас „ексклюзивних прав” на „окремо взяті” частки цього спільного мовного добра, і тому пояснення кожної такої окремо взятої назви нібито від слов’янської основи глух- безпорадно помилкове.

Придивившись до назв з такими ж закінченнями (колись вельми поширений „формантний аналіз”), можна переконатися, що лише поодинокі з них „мають вигляд” слов’янських: Горохів, Лопухів, Вовчухів, Чернихів. І якийсь дивний у них сенс – щo, хіба лише в тих селищах росте горох чи лопухи? Коли ж з довідника назв населених пунктів України [АТП] було вибрано всі наявні там топоніми на -хів, стала очевидною яскрава неслов’янська природа більшості їхніх основ.



5. З ІСТОРІЇ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ МОВИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ
5.1. Короткий огляд становлення і розвитку методики викладання української мови у вищій школі
Методика викладання лінгвістичних дисциплін як окрема галузь виокремилася в кінці ХХ – на початку ХХІ століття, однак має глибокі корені.

Вагоме підґрунтя становлять традиції Києво-Могилянської колегії, Харківського і Київського університетів, Ніжинського історико-філологічного інституту імені князя Безбородька, вчительських та педагогічних інститутів закритого типу, створених при класичних університетах у ХІХ столітті.

Історію методики досліджують З. Бакум, Л. Мамчур, О. Семеног, О.Яворська та інші вчені. Аналіз наукових студій засвідчує, що вища школа турбувалася про становлення вчителів-дослідників. Серед тих, хто вважав науково-дослідну роботу вагомим підґрунтям підготовки вчителя, навчав студентів методиці наукових пошуків, були відомі літературознавці, мовознавці, етнографи, педагоги І. Галятовський, І. Гізель, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка, М. Максимович, О. Потебня, Ф. Прокопович, Г.Сковорода, І. Срезнєвський. Завдання перших студентських науково-дослідних робіт полягало в поглибленні знань з основ наук, у формуванні вмінь “вільно висловлювати думки латинською мовою”. У “Правилах” університету Св. Володимира від 1844 року (тепер – Національного університету імені Т. Г. Шевченка) наголошувалося на обов´язковому написанні наукових творів з першого року навчання; студенти історико-філологічного факультету Харківського університету брали участь у колоквіумах, виконували письмові завдання з порівняльної граматики, слов´янської філології, здійснювали граматичний розбір стародавніх текстів. Студенти активно залучалися до діяльності історико-філологічних наукових товариств. Під керівництвом та за участю викладачів-наставників Ф. Вовка, М. Сумцова, Д. Багалія, О. Єфименка, М. Максимовича, І.Манжури та інших здійснювалися важливі для формування дослідницької компетенції майбутніх освітян етнографічні експедиції, готувалися до друку збірники наукових праць тощо.

Викладачі готували підручники й посібники для студентів. Мовна підготовка студентів забезпечувалася посібниками Л. Булаховського, П.Горецького, І. Завадського, А. Москаленка, І. Огієнка, В. Сімовича, Є.Тимченка. Значною популярністю користувався “Підвищений курс української мови”, що в основному відповідав тогочасному стану опрацювання науки про українську літературну мову.

Книжка І. Свєнціцького «Основи науки про мову» була видана 1918 року. Матеріалом для неї стали лекції, прочитані слухачам повітових учительських курсів 1917 року в Києві та інших містах. Мета книжки погягає в тому, щоб дати основні відомості про українську мову, без яких складно зрозуміти багато явищ та особливостей граматики. У праці відбито погляди автора на методику навчання мови. Важливою і для сьогодення є думка про те, що ознайомлення з основними відомостями про українську мову, історію її розвитку сприяє збагаченню знань, розширенню світогляду.

1919 року вийшов друком «Украинскій языкъ. Краткій очеркъ исторической фонетики и морфологии» С. Кульбакіна, написаний російською мовою і призначений насамперед для вищої школи. У передмові зазначено, що в останні роки інтерес до української мови зріс незвичайно. Вона стала предметом спеціального викладання у вищій і середній школі і предметом уваги освітянської громади. Водночас відсутність відповідних посібників для університетів негативно позначається на викладанні предмета не тільки у вищому закладі, а й у середній школі, на якості підручників, що випускаються для неї. Ці обставини спонукали М. Кульбакіна видати стислий курс для інструкторів підготовчих курсів, що викладають українську мову.

Цінними є думки автора про необхідність вивчати граматику в історичному контексті. І хоча в підручнику не були охоплені всі питання, пов'язані з історією розвитку граматики, для свого часу він виконував позитивну роль.

Чималу наукову цінність становить ще один підручник для педвузів «Курс історії українського язика. Вступ. Фонетика» Є. Тимченка, що вийшов 1927 року. Крім стислих відомостей про історію назви «українська мова», про територіальне поширення української мови, джерела й найголовніші етапи її вивчення, відомостей з історії української графіки, ця праця містить глибокий за змістом і докладний матеріал про фізіологічний аспект українських звуків та історію формування системи сучасного вокалізму і консонантизму.

Достатньо відомими в освітянських колах були «Українська література (Спроба методики)» О. Дорошкевича (1921), «Методика усного і письменного стилю» Б. Заклинського (1929) та ін. Досвідчені методисти критикували схоластику старої школи, водночас уміло переносили кращі здобутки організації роботи студентів над художнім твором. Окремі положення сформульованих методистами ідей (розвиток образного мислення, виховання громадянина і патріота України засобами мистецтва слова) і на сьогодні залишаються актуальними.

На мовно-літературних відділах приділялася увага і методам викладання окремих дисциплін та організації навчання. Настільними книгами з методики викладання мови й літератури для студентів були праці А. Машкіна «Мова й література в масовій школі профосу» (1928), «Методика рідної мови» (1930), «Методика літературного читання» (1931), «Методика літератури» (1931), а також «Методика викладання української мови (граматика і правопис) в середній школі» (1939)С. Чавдарова.

У 40-і роки ХХ століття майбутні вчителі-україністи залучалися до роботи гуртків усної народної творчості, історії дожовтневої літератури, літературних студій, працювали у фольклорно-діалектологічних експедиціях, були активними учасниками наукових заходів. Розгляд програм навчальних дисциплін дає можливість стверджувати про акцентування уваги на питаннях підготовки вчителя як активного виконавця рішень партії й уряду, готового здійснювати виховання учнів у дусі радянського патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму. У цей час з'явилися посібники В. Масальського, А. Медушевського, М. Тищенка, С. Чавдарова. Освітянський простір збагатився і першими студіями В. Сухомлинського про педагогічну майстерність і творчість.

Невід'ємною складовою педагогічного процесу вважалася науково-дослідна робота викладачів і студентів.

У сімдесяті роки двадцятого століття лінгвістичну підготовку студентів забезпечували збірники вправ Н. Тоцької з фонетики, орфоепії, графіки, орфографії, практикуми О. Бiлик і Л. Цупруна, Л. Донець і Л. Мацько, призначені для аналізу мовних явищ. Активно використовувалися посібники: А. Коваль “Культура ділового мовлення” (1974), “Науковий стиль української мови” (1970), М. Пилинського “Мовна норма і стиль” 1976), збірники й журнали “Питання мовної культури”, “Культура слова”, “Українська мова і література в школі”.

Вихованню чуття слова, виробленню мовного смаку сприяли праці С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, Л. Мацько, Є. Чак, А. Коваль, М. Пентилюк та ін.

Покоління студентів вісімдесятих років виховувалися на “педагогіці співробітництва” Ш. Амонашвілі, Є. Ільїна, С. Лисенкової, С. Соловейчика, В. Сухомлинського, В. Шаталова, М. Щетиніна, які своєю працею підготували реформування вищої освіти в 90-х рр.

Утвердження нових соціально-педагогічних цінностей, проголошення державного суверенітету України, прийняття Законів про мови, освіту, загальну середню освіту, Державної національної програми “Освіта” (Україна XXI ст.), Концепції національного виховання, мовної, літературної освіти стимулювали відродження національної політики в галузі вищої освіти.

Було підготовлено підручники з сучасної української мови А.Грищенка, Л. Мацько, М. Плющ та інших, практикуми з ділового мовлення Л. Паламар, Г. Кацавець, С. Шевчук, посібники зі стилістики української мови Л. Мацько, М. Пентилюк, О. Пономаріва, О. Сербенської.

Сучасні дослідники приділяють значну увагу теоретичним і практичним пошукам, пов’язаним з підготовкою комунікативно компетентного випускника педагогічних університетів, зокрема: розробці змісту навчання лінгвістичних дисциплін (Ф. Бацевич, І. Вихованець, К. Городенська, А. Грищенко, С. Дорошенко, А. Загнітко, С. Караман, Л. Паламар, М. Пентилюк, М. Плющ та ін.); визначенню принципів, форм, методів і прийомів організації навчально-виховного процесу, спрямованих на формування професійної компетентності випускника ВНЗ (З. Бакум, О. Біляєв, Н. Голуб, Т.Донченко, В. Дороз, С. Дорошенко, О. Караман, С. Караман, О. Кучерук, О. Любашенко, А. Нікітіна, Н. Остапенко, Л Паламар, М. Пентилюк, К. Плиско, О. Семеног, Т. Симоненко та ін.).


5.2. Роль особистості Майстра
Динаміка соціального й лінгвального буття, акцентування на особистість, яка вільно володіє ефективними комунікативними стратегіями і тактиками ХХІ століття, зумовлюють більш глибоке дослідження особистості Учителя в педагогічному дискурсі. В освітянських колах його почесно величають носієм гуманітарної культури, менеджером, психологом, знавцем методичних законів і лінгводидактичних тонкощів, майстром живого педагогічного слова, тобто Майстер. Твори відомих педагогів дають можливість осягнути творчу індивідуальність, “височінь ціннісного сходження” (С.Кримський), мовно-національні риси авторів.

Власною науково-педагогічною діяльністю наші сучасники М.Жовтобрюх, А.Коваль, Б.Кулик, В.Масальський, В.Неділько, М.Стельмахович, С.Чавдаров сприяли оволодінню студентами риторичним мистецтвом, виховували в них шляхетність, природню самоповагу, розвивали переконання, що зокрема рідна мова формує „дар слова”. Основними рисами мовних особистостей (тут, безперечно, має рацію мовознавець І.Синиця) можна визнати діалогічність, відкритість, полікультурність, креативність. Передусім текст дає можливість осягнути глибини свідомості творчої індивідуальності, складники мовної особистості, її тезаурус і фрагменти картини світу, її ставлення до себе, до оточення, дійсності.



Мовнокомунікативні інтенції, репрезентовані в різноманітних художньо-зображальних засобах, влучних крилатих висловах, у спонукальній модальності синтаксичних одиниць науково-публіцистичних статей, нарисів, посібників авторитетних учених, засвідчують: перед нами особистості, душа яких болить за примітивний словник, незграбні, обірвані синтаксичні конструкції, надмірні інтер’єктиви молоді. Видатні особистості прагнули пробудити у школярах, студентах мислителів, художників, поетів, здатних побачити барви, звуки тексту, зрозуміти світ українського слова.

У тезаурусі назв книг і статей читаємо „Слово мовлене” (автор – М.Жовтобрюх), „Слово про слово” (автор – А.Коваль), „Краса слова” (автор – І.Бацій). Ключовим слово виступає й у циклі статей В.Сухомлинського („Слово вчителя”, „Слово до спадкоємця”, „Слово до батьків”, „Слово до учнів”, „Слово і емоційна культура” та ін.).

Учням мовознавця М.Жовтобрюха відомо, як хвилювався педагог за якість лекцій: „Головне, щоб учитель міг мислити науково, мав глибокі знання, був ініціативний, умів збагачувати свої знання, аналізувати мовні факти нашої дійсності і правильно на них реагувати”.

Турботою про мовне виховання молоді не лише у фокусі граматичних правил, а й у набутті нею знань про природу мови, її роль у життєдіяльності людини, про мови світу і контакти між народами світу були пройняті статті авторитетних лінгвістів І.Білодіда і В.Русанівського: „Чим багатша така практика, тим більша потреба в оволодінні новими словами, в умінні висловлювати свою думку, в мистецтві переконання словом, в естетичній освіті й самоосвіті”.

Реальний мовно-культурний стан навчальної взаємодії в українській школі завжди хвилював професора Рівненського педагогічного інституту, автора численних книг із професійної освіти вчителя-філолога і методики викладання української літератури Б.Степанишина. Зокрема щодо лавиноподібної навали іншомовної лексики в українському мовленні педагог писав: “Хто з нас не чув у виступах навіть високих посадових осіб, скажімо, речень такого типу: “Превалююча частина екзистенції сучасного соціуму – це абсолют неіндиферентного конгломерату різних уже заакцентованих факторів, що діють у приватному секторі інвестованих зарубіжними фірмами структур? Якою мовою викладена ця тирада? За граматикою і стилістикою – це нібито українська мова. А от за лексикою – ні, хоча всі використані слова є в українських словниках. Це речення важко назвати українським через засилля іншомовних слів. Переважна більшість їх має автохтонні, українські відповідники, а саме: превалююча – переважаюча, екзистенція – сутність, соціум – суспільне середовище, абсолют – вершина, неіндиферентний – небайдужий...” Справді, можна тільки поспівчувати нашій бідній знехтуваній мові, та й такому мовцеві, бо наведена фраза скидається на пародію. Але, на жаль, так дуже часто пишуть, кажуть тепер...”.

Українською елітарністю пронизані науково-навчальні і методичні студії доктора педагогічних наук, професора Марії Іванівни Пентилюк. Прогностичні ідеї відомого вченого слугують методологічним підґрунтям становлення методики навчання української мови. Фундаментальні положення когнітивної і комунікативної методики дослідниці мають знайти належне місце в курсі методики викладання української мови у вищих закладах освіти.

У співавторстві з колегами О.Горошкіною, А.Нікітіною Марія Іванівна Пентилюк розробила концепції когнітивної та комунікативної методик. Метою когнітивної методики є опанування студентами глибинних значень змістових структур тексту, що втілюють мотиви та інтенції автора задля формування вмінь адекватного сприймання текстової інформації та створення власних висловлювань відповідно до комунікативної мети й наміру. Комунікативна методика зорієнтована на посилення практичної спрямованості змісту навчання мови, надання пріоритету формуванню й розвитку в студентів умінь і навичок спілкуватися в різних сферах соціального життя.

З особливою гостротою в дослідницьких колах сьогодні постає питання культури наукової праці, що насамперед залежить від діяльності ефективних наукових колективів, в яких спільними зусиллями створюють інтелектуальний продукт. Результатом благородної праці М. Пентилюк є наукова лабораторія «Технологія навчання української мови в середній і вищій школі в умовах південно-східного регіону України». У колективі – вчителі-практики й учені-методисти. Мета діяльності – теоретично осмислити й аргументувати технологію сучасного уроку, тобто систему дій, що підвищують ефективність навчання мови, а отже, формування й розвиток комунікативно самодостатньої мовної особистості.

У Марії Пентилюк власне бачення лінгводидактики. Дослідниця звертає увагу насамперед на ті її складники, які є важливими в контексті лінгводидактичних і лінгвометодичних запитів сучасної мовної освіти. Ідеться про функціональну частину методики, в якій досліджуються «закономірності засвоєння мови, розв’язуються питання змісту курсу на основі лінгвістичних досліджень, вивчаються труднощі засвоєння мовного матеріалу та їх причини, визначаються принципи і методи навчання, шляхи і засоби формування комунікативної компетенції».

Серед актуальних проблеми сучасної лінгводидактики Марія Пентилюк вважає реалізацію стандартизованої мовної освіти у середній школі та профілізацію мовної освіти в старшій школі. Їй болить доля української мови: як зробити нашу мову мовою української нації реально, а не формально, як домогтися формування й розвитку кожної молодої людини як національно свідомої мовної особистості; які підходи й технології в цьому процесі найефективніші; як забезпечити високий рівень комунікативної компетенції учнів і студентів відповідно до вимог стандартизованої мовної освіти.

Інтегративний підхід до явищ мови, чіткі дефініції; глибина думки незбагненним чином поєднується з ясністю і простотою викладу проблеми: «Не слід плутати поняття “методика уроку” і “технологія уроку”. Перша ставить перед учителем завдання: “Що вивчати?, навіщо вивчати?, де навчати?”, а друга – “як навчати?”. Технологію від методики відрізняють два принципових моменти: 1) проектування майбутнього навчального процесу й 2) гарантія кінцевого результату. З цього можна зробити висновок, що методика узагальнює досвід, а технологія проектується з урахуванням умов навчання та орієнтується на кінцевий результат».

«Сильною мовленнєвою особистістю», яка фахово рефлектує над словом, характеризується високим рівнем володіння фаховою метамовою, впливає на розвиток сьогодення української літературної мови і на її перспективу, є Любов Іванівна Мацько, доктор філологічних наук, професор, дійсний член АПН України, завідувач кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.

У наукових працях Любові Іванівни з історії української літературної мови, культури мови і стилістики органічно поєднуються енциклопедичні знання вченого-лінгвіста, дослідницьке чуття і «наукова іскорка» стиліста і талант ритора. Численні статті, підручники пронизують взаємопов'язані функції: когнітивна (розвиток знання і пізнання), епістемічна (репрезентаційна, інформаційна), комунікативна (оптимальне наукове спілкування, спрямоване на отримання нових наукових результатів).

На першому місці в науковій творчості Л.Мацько знаходяться видання, призначені для студентів, аспірантів, а також для всіх, хто прагне ефективно користуватися україномовними ресурсами. Кожний з підручників для вищої школи («Риторика», «Стилістика української мови», «Культура української фахової мови» та ін.) високоповажні рецензенти і безпосередні користувачі вже назвали навчальними книгами нового покоління. Першочергове місце в інноваційній освітній парадигмі займають наука (знання), технологія, соціально-культурні цінності, тріада "студент – підручник – викладач", проблемний підхід, діалоговий режим спілкування, самостійна пізнавальна діяльність.

Наскрізна концептуальна ідея – крізь призму етнокультурних і соціолінгвістичних змін, факти когнітивної, комунікативної лінгвістики, лінгвориторики, лінгвокультурології, комунікативно–діяльнісного, особистісно–орієнтованого підходів подати шляхи формування креативної мовної особистості, яка має розвинуте чуття мови, мовний смак, досконало володіє мовним етикетом, знайома з кращими зразками мовної поведінки, відшліфованими у процесі культурного розвитку нації, та спрямована на толерантне мовленнєве спілкування. Культуромовні міркування вченого важливі у філологічній аудиторії, вагомі і для фахівців інших напрямів.

Любов Мацько володіє нестандартним типом наукового мовомислення (пафосно-вербально-елокутивним) й унікальним поглядом на навколишню дійсність, що виявляється і в оновленні існуючих та моделюванні нових інтелектуальних понять, які не знаходять адекватного вираження в мові: інтелектуальна молодь, інтелектуальна творчість, нова інтелектуальна політика, інтелектуальна еліта, наукова далекоглядність.

Глибина її думки незбагненним чином поєднується з ясністю і простотою викладу складної проблеми. Однак за цією удаваною простотою завжди стоїть титанічна щоденна праця, висока внутрішня організованість, самодисципліна, нещадна вимогливість до себе. Філологу властиві інтегративний підхід до явищ мови, чіткі дефініції, пошук когнітивно значущих авторських новотворів і яскравих образів. Наприклад, «реалізація програми можлива лише за умови українськості педагогічного дискурсу, навчального середовища, україномовного особистісно зорієнтованого навчання; інтелект нації закодований у системі національної мови»; «хатня вжитковість української літератури»; «мовна культура не постає на пустому місці, це постійна робота, спрямована на вдосконалення свого мовлення, розвиток інтелекту, на виховання і вдосконалення кращих людських чеснот, створення свого фахового образу, досягнення соціального престижу».

По-особливому яскравіє у мовотворчості Любові Мацько прикметник мовний: інтелектуальна мова; мовний нігілізм, мовна пам'ять, мовні вчинки, нова філософія літературної української мови. Лінгвіст завжди домагається чистоти стильової виразності і вишуканості тропіки. Вражає її здібність концентрувати увагу на певному об'єкті, терпляче (як ювелір шліфує дорогоцінний камінь), зосереджено, до досконалості аналізувати факти, відточувати думку, наповнювати її семантичною місткістю, багатством і несподіваністю асоціацій.

Новаторським є стиль наукової розповіді. Замість звичних монологічних текстів з нейтральним тоном у наукових публікаціях Любові Мацько ми завжди отримуємо насолоду працювати з новими текстовими нормами діалогічного мовлення, що забезпечує культурність власне наукового мовлення. Міркування про предмет дослідження реалізуються через призму особистого ставлення автора, захоплюють своєю оригінальністю, влучною інтерпретацією мовних фактів, строго вивіреною системою аргументації, глибоким проникненням у сутність аналізованих явищ, комплексністю підходу до мовних закономірностей. Наприклад: “Мова і культура – це дві семіотичні системи, що в семіотичному просторі одна одної займають значне місце і надзвичайно важливі ролі виконують у їх прагматиконах – мова у прагмакультурі, а культура у прагмалінгвістиці. Мовна ідентичність не обходиться без відповідної їй культурної ідентичності, як і культурна ідентичність обов’язково передбачає наявність мовної ідентичності, бо і мова, і культура є не зовнішніми ознаками людини, які можна легко набути, а внутрішніми сутностями людини, складовими її свідомості, мовомислення, її мовно-культурної особистості.

Особливий світ лінгвістики Любов Мацько збагачує й підносить величиною свого наукового та педагогічного таланту, мовним добротворенням і мовним оптимізмом, животворним впливом українського слова на розум і почуття співгромадян.



Перед нами вчені, надзвичайно закохані у свою справу, цілеспрямовані, налаштовані на розвиток кращих традицій української народної педагогіки, тобто Майстра. Більш образно цю ідею висловив поет Дмитро Павличко: “Життя людини …обчислюється й вимірюється тим, скільки перебуває вона в небесах духу, в небесах любові, в небесах творчого діяння, а не тим, скільки хліба й солі вона споживатиме і скільки позношує одежі”.
ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17

Схожі:

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconСтан та шляхи підвищення якості викладання української мови та літератури в загальноосвітніх навчальних закладах Харківської області
Держава забезпечує всебічний розвиток І функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України...
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconМетодичні рекомендації щодо викладання української мови та літератури в навчальних закладах в 2016/2017н р

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconЗміст Українська мова Вивчення української мови здійснюватиметься за такими програмами: у 5-8 класах
«Щодо методичних рекомендацій про викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах»
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconМетодичні рекомендації щодо викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах у 2016/2017 навчальному році
Щодо методичних рекомендацій про викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах
А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

А. С. Макаренка Олена Семеног, Наталія Дейниченко Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах Навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка