А ще Україна це чудові заквітчані села, з їх працелюбними, мудрими мешканцями



Скачати 174,29 Kb.
Дата конвертації15.10.2017
Розмір174,29 Kb.

Вступ

Україна… В одному цьому слові для нас і навіть для чужинців бринить музика смутку і жалю… Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу й чорної зради, довгої вікової героїчної боротьби за волю.

А ще Україна – це чудові заквітчані села, з їх працелюбними, мудрими мешканцями.

Рідне село… Столиця нашого дитинства… Тут пахнуть росами світанки, мелодійно видзвонюють джерела, зустрічаючи день, рідне повітря, якого більше нема ніде. Тільки в селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її серцем і душею, милуватися неповторною красою.

У мальовничому куточку українського Полісся, на березі річки Турія, розкинулось наше рідне село Датинь.

Все нам тут миле і рідне: вулиці і провулки, будинки і церква, і квітучі дерева, і повноводна Турія, і пташки, які щоранку сповіщають про новий день. Тут ми живемо і зростаємо, набираємося сили…

Село Датинь – одне з найстаріших сіл навколишньої округи. На цій території люди проживають ще з доби палеоліту, тобто давнього кам’яного віку. Але вперше село Датинь згадується в писемних джерелах у ХV столітті. І вивчаючи минуле села з різних джерел, ми дізнаємося, що насправді село славиться багатою і цікавою історією. Воно пережило буревії революцій і воєн, іноземну окупацію… А ще в Датині жили і живуть прості і працьовиті люди, які своїми діяннями творили нашу сільську історію.

Ми, юні історики-дослідники, цікавимося минулим нашої маленької батьківщини, тому що не знаючи свого минулого, ми не матимемо майбутнього. А історію творять не лише політики, вожді, полководці. Її творцями є всі люди, які залишили певний слід у житті. Життя звичайної людини, яка не здобула гучної слави, теж цікаве. І народ багато знає і довго пам’ятає. Від давніх часів дійшло до нас багато переказів, легенд, пісень, спогадів, що дають нам цікавий історико-краєзнавчий матеріал.

Однією із сторінок історії села є створення і функціонування його влади й участь у цьому місцевих жителів. І тому свою дослідницьку роботу ми вирішили спрямувати на історію датинського місцевого самоврядування. В першу чергу ми дізналися, що це таке.

Місцеве самоврядування – це право територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140 Конституції України). Головне у самоврядуванні – це надати жителям сіл, селищ, міст можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення. Адже ніхто краще, ніж жителі цих населених пунктів, не знає їхніх потреб, бажань, інтересів.



Датинське самоврядування в повоєнний період

Історія сільської ради сіл Датинь та Запілля як органу самоврядування розпочалася з кінця тридцятих років, коли жителі Західної України, в тому числі і Датиня, у вересневі дні 1939 року за допомогою Радянського Союзу скинули ярмо польських капіталістів і поміщиків та возз’єдналися з Радянською Україною

Першим головою сільської Ради було обрано Калінчика Данила Кириловича. Це був житель села Велимче. Активіст у встановленні Радянської влади, комсомолець. Зі слів місцевих жителів відомо, що Калінчика Д.К. був вбитий у 1943 році «бульбашами» (так називали місцеві жителі членів ОУН-УПА) за те, що був прихильником Радянської влади. c:\users\adm\pictures\випускники 2013\гри\2013-11-25 1\1 002.jpg

Секретарем сільської Ради у 1940 – 1941 роках був Черняк Гаврило Федорович. Родом він із села Датинь. Тут закінчив семирічну школу. Ще будучи молодим хлопцем, добровольцем пішов на фронт. Воював у 203-му гвардійському полку зв'язківцем артилерійської батареї. 14 січня 1945 року під час прориву оборони німців на плацдармі на річці Вісла, на південь від Варшави, Гаврило Черняк під шквальним артилерійським вогнем відремонтував шістнадцять пошкоджень телефонної лінії, тим самим забезпечивши батареї можливість успішно виконати бойове завдання. c:\users\adm\pictures\випускники 2013\гри\2013-11-25 1\1 002.jpg

На підступах до Берліна батарея радиста Черняка була атакована п'ятьма німецькими танками. Але він не розгубився, вийшов із вогню неушкодженим, виніс спецтехніку радіозв'язку ще й допоміг пораненим товаришам вийти з-під обстрілу ворога.

У боях на вулицях Берліна боєць Черняк сміливо та рішуче встановлював безперебійний зв'язок з батареєю.

Під час бою за квартал 57 командир дивізії особисто оголосив йому три подяки за безперервний зв'язок з командним пунктом.

Гаврило Федорович Черняк брав участь у взятті рейхстагу. Після падіння гітлерівської столиці він, як і інші бійці, залишив свій автограф на стіні рейхстагу.



За відмінне виконання бойових завдань цей відважний боєць відзначений високими нагородами: медаллю «За відвагу», орденами Вітчизняної війни та «За мужність».

На зміну Калінчику Д.К. приходять у 1941 році Гуд А.В., пізніше Зенюк Є.М. За долю і правління цих двох людей ми не знайшли ніяких відомостей

c:\users\adm\pictures\випускники 2013\гри\2013-11-25 2\2 001.jpg c:\users\adm\pictures\випускники 2013\гри\2013-11-25 2\2 001.jpg


Відновлення сільської влади після Великої Вітчизняної війни

Під час Великої Вітчизняної війни сільська Рада тимчасово припинила свою діяльність, а саме приміщення було зруйноване.

Але після визволення України від фашистсько-німецьких загарбників в селі відновила роботу сільська Рада, під її керівництвом розпочалось відродження Радянської влади в селі. У повоєнний час на нелегку посаду голови сільради призначалися і обиралися представники місцевого населення. Першим прийняв на себе ці тяжкі обов’язки Сахарчук Григорій Омелянович (1944 – 1951 рр. правління). Він був завзятим комуністом, входив до партійної організації, яка була створена в селі 1953 року. Брав активну участь у створенні 18 серпня 1948 року колгоспу «Перше травня», а в 1951 році був призначений головою колгоспу.h:\фото\1 001.jpg

Оскільки встановленню Радянської влади чинили великий опір групи, які вважали себе учасниками національних визвольних змагань, то для боротьби з ними в селі організовується з активістів винищувальна група «ястрибків», і командиром цієї групи був Григорій Омелянович. За це націоналісти спалили його хату, і він втік в село Сереховичі.

З 1 січня 1946 року секретарем сільської Ради був призначений Буднік Григорій Максимович. Читаючи спогади секретаря, ми зробили висновок, що основним завданням влади того періоду було створення в селі колгоспу.h:\фото\2 001.jpg

Із записів Будніка Григорія Максимовича, зроблених ним ще за життя:

«… Вспомнити той пережитий час в ті трудні роки про створення колгоспу та вести боротьбу з бандерами та їхніми підсобними, як вспомниш аж мороз по тілі стає таке пережити. За активное участие и проявленное мужество в борьбе с остатками банд будучи комсомольцем я записан в книгу почета Областной комсомольськой организации от 4.ХІ.1947 г. протокол №22. Лічная моя участь в створенні колгоспу з 1 січня 1946 р. по 30 грудня 1949 р. проведення агітації серед населення і визов громадян в с/Раду для вступу в колгосп і за їхнім проханням писав заяви, а також приходилось з бригадою їздити в ліс для завезення матеріалу на будову ферм і других об’єктів села. В началі 1950 р. я був призван в армію і служив по 12 листопада 1953 р. Після армії поїхав працювати в шахту на Донбас заробити грошей на хату, а 24 січня 1956 р. мене знову обрали секретарем Датинської с/Ради, а 4 марта 1959 р. обрали головою с/Ради с. Датинь.»

Після того, як Сахарчук Г.О. був обраний головою колгоспу, то на його посаду був призначений Прилепський Іван Федотович (1925 р.н.). Він був родом з Орловської області і набагато гірше знав місцеве населення, через що траплялися труднощі в правлінні. Тому він був керманичем тільки один рік – 1951.c:\temp\finereader11\media\image20.jpeg




Прилепський І.Ф. з дружиною
На зміну йому 20 вересня 1951 року було призначено Зенюк Полю Григорівну – першу жінку, яка була головою сільської Ради.

c:\temp\finereader11\media\image15.jpeg



Відомість на видачу заробітної плати, яка свідчить про зміну Прилепського І.Ф. Зинюк П.Г

У 1957 – 1958 рр. її змінив Мазурик Гнат Філімонович. Вдруге він був обраний після Будніка Григорія Максимовича в 1962 по 1969 рр.




Керманичі села в період загострення кризи радянської системи

Нелегко було керувати сільською громадою молодому голові Савлуку Максиму Степановичу. Прийшовши до влади у 1969 році, він мав всього 25 років. Але село прислухалося до порад Максима Степановича, тому що він був відповідальним, чесним і відверто переживав за кожного мешканця села. Після смерті дружини у 1971 році він був звільнений з цієї посади, а на зміну йому було призначено Дорошука Василя Пилиповича.h:\сільські голови\савлук м.с..tif




Савлук М.С.
Про життя і правління Василя Пилиповича ми дізналися зі слів його дружини Дорошук Людмили Макарівни (1936 р.н.): «Василь Пилипович народився 22 червня 1936 року. Навчався в педагогічному інституті імені Лесі Українки на педагогічному факультеті, але не мав змоги його закінчити. Коли працював партійним організатором, то на певний період був призначений виконуючим обов’язки голови колгоспу замість Малюха Івана Купріяновича. Потім працював учителем історії, трудового навчання в місцевій школі. Був хорошим учителем, про що свідчать перемоги на олімпіадах з трудового навчання (учень Артемук Василь отримав призове місце). c:\temp\finereader11\media\image25.jpeg


Дорошук В.П.
У 1971 році був призначений головою сільської Ради. Служив 8 років, поки у 1978 році не виявили лікарі тяжку хворобу. Лікувався до 1979 році і в цьому ж році помер.

Працювати головою сільської Ради було дуже важко. Василь Пилипович говорив: «Якби не коні, хутори, яйця і масло, то працювати було б легше».

Влада на той час вимагала, щоб населення не мало власних коней, а в селі один чоловік-інвалід (Людмила Макарівна не пам’ятає, хто саме) мав конячку як засіб пересування, за що Василю Пилиповичу дуже часто перепадало від начальства. А він не міг забрати у інваліда коника. Ще знищувались навколишні хутори і голова повинен був перевозити будинки в село і насильно переселяти людей. Звичайно, хуторянам це не подобалось, і в свою адресу голова чув багато невдоволення від цих людей.

Ще одним основним завданням Василя Пилиповича було збирання з місцевого населення певної кількості масла і яєць. Чесному, справедливому, доброму керівнику це було до сліз важко, тому що не кожен селянин мав змогу здати цю продукцію.

Василь Пилипович був чесним до роботи. Свою заробітну платню майже ніколи не приносив, ніколи нічого не брав. Сім’ю забезпечувала я (Людмила Макарівна) завдяки вчительській праці».

Після смерті Дорошука Василя Пилиповича головою сільради було призначено Савлука Івана Степановича (1935 р.н.), який працював на цій посаді з травня 1979 р. по травень 1985 р. Не легкий період дістався Івану Степановичу, але населення його розуміло і поважало за розсудливість і справедливість. Під час свого правління Савлук І.С. був нагороджений двома медалями та похвальними грамотами.c:\temp\finereader11\media\image23.jpeg




Савлук І.С
Саме йому довелося будувати і відкривати нове приміщення Будинку культури, куди і переселився виконавчий комітет сільської Ради і контора колгоспу.
f:\мал 001.jpg

Старе приміщення сільської Ради

f:\img_2208.jpg

Нове приміщення Будинку культури
Село в період розпаду Радянського Союзу
В цей період розпочалася боротьба з алкоголем і п’янством. Для певного населення це була біда і, звичайно, така влада їм не дуже подобалась.


Дзюбак Т.Т.
З таким тяжким завданням передав свою естафету головування Іван Степанович Тетяні Трохимівні Дзюбак у 1985 році. На той час вона була депутатом сільської ради і водночас директором місцевої школи. Тетяні Трохимівні не дуже хотілося залишати стіни старенької школи, але обставини показували, що саме вона має стати головою сільської ради: була депутатом і мала вищу освіту. Жінка-правитель вправно вводила в селі сухий закон, мудро справлялася з усіма поставленими завданнями, але вона не могла бути без шкільного життя. І на наступний рік (1986) було призначено головою сільської ради Головія Анатолія Павловича, жителя селища Заболоття. c:\temp\finereader11\media\image27.jpeg

Новій людині на чужині в першу чергу потрібно було ознайомитися з навколишньою ситуацією. Тяжко йому доводилося в Датині, особливо в ті моменти, коли приходилося ділити між населенням привезені в магазин дефіцитні товари. Не всі люди були задоволені такою місцевою владою, не розуміючи, що товарів на всіх не вистачає.




Вигляд приміщення школи до смерчу
Після керівництва в селах Датинь та Запілля Головій А.П. був направлений у рідне Заболоття, де він вчителював.
Життя в селі в період незалежності

Мельник М.О.

Старе приміщення школи до смерчу
А змінив його місцевий житель Датиня Мельник Микола Олексійович в березні 1993 року. В цей період Україна стала незалежною і село також почало дихати вільним повітрям. Але нелегко прийшлося Миколі Олексійовичу у 1997 році, коли 23 червня над Датинем пронісся страшний ураган. Село зазнало великої шкоди. Люди злякалися і впали у відчай. Підтримати населення прибув президент України Леонід Кучма. Побачивши вщент зруйновану школу, знищені будівлі селян, вирвані з корінням дерева, Леонід Данилович дав розпорядження: «Повинно бути більше ремонтних бригад електриків, зв’язківців, треба залучити армію. Обов’язково за рахунок держави треба дати людям шифер, руберойд, ліс, треба також допомогти місцевому колективному господарству. Я розумію, що господарство також зруйноване, воно саме нічого не зробить. Ось і школа – вона доброго слова не була варта, а тепер взагалі її нема… Терміново треба виплатити людям зарплату, пенсію, http://itd0.mycdn.me/getimage?photoid=423140969021&phototype=13

борги за минулий рік на дітей. Часу мало, треба все робити швидко». Отже, в короткі строки потрібно було збудувати нову школу. Було прийнято рішення: переглянути проект новобудови школи і закінчити її будівництво за один рік. Протягом 1997 – 1998 н.р. навчання проводилося у приміщенні Датинського дитячого садочка у дві зміни, а 1 вересня 1998 року – урочисто відкрито нове приміщення школи на 160 учнівських місць, за нею навіть закріпилася назва – президентська школа.




Кучма Л.Д. біля зруйнованої школи


f:\стихія\фото скановане\фото 27.tif


Сучасна президентська школа

І всіма цими завданнями займався сільський голова. Під його наглядом кожній сім’ї було надано певну допомогу: видано шифер, накрито дахи будинків, очищено двори і вулиці від дерев, встановлено електроенергію, зв'язок. Село почало відроджуватись. За свою клопітку працю Микола Олексійович був відзначений похвальними грамотами. На даний час Мельник М.О. є землевпорядником сіл Датинь і Запілля.

Після Миколи Олексійовича у 1998 році керівником села було обрано Сича Івана Никифоровича. Цей керманич відзначився своєю повагою, терпінням, вмінням слухати людей, допомагати їм у тяжкі хвилини. Розсудливість дуже допомагала Івану Никифоровичу в цій керівній праці.


Романюк А.С.

Зинюк В.О.
Змінив його у 2002 році молодий, енергійний житель села Запілля Зинюк Володимир Омелянович, який вчителював у селі Мильці Старовижівського району. До роботи взявся з великим ентузіазмом, натхненням, адже в планах молодого керівника було багато задуманого. c:\users\836d~1\appdata\local\temp\finereader10\media\image2.jpeg h:\зинюк в.о\фото 10001.jpg

А вірним помічником для голів сільської ради із 1975 по 2006 рік була секретар Романюк Афанасія Степанівна (1949 р.н.). Вона разом із керманичами переживала за населення сіл Датиня та Запілля, відчувала на собі всю ту відповідальність, яка лягала на плечі адміністрації. Вона мала особливий підхід до кожного. Її поважали і поважають до цих пір. До Паши Степанівни (ми її всі так називаємо) можна і зараз звернутися за будь-якою порадою, хоча вона знаходиться на заслуженому відпочинку. Неодноразово вона була нагороджена подяками, грамотами районної адміністрації. c:\users\836d~1\appdata\local\temp\finereader10\media\image1.jpeg

Весь свій досвід і енергію Паша Степанівна передала теперішньому секретарю сільської ради Грицак Людмилі Федорівні.

Грицак Л.Ф.



Старе приміщення дитячого садочка
c:\temp\finereader11\media\image18.jpeg

Восени 2005 року в нашому селі сталося лихо – згорів дитячий садочок.

Залишились лише одні цегляні стіни. І відразу ж після пожежі постало питання, як відремонтувати дитсадок, де взяти на це кошти, та ще й немалі.

І з цим завданням розпочав свою роботу новообраний сільський голова Іван Гуд. Підрахувавши, скільки необхідно грошей на ремонт, вийшов до районної влади з пропозицією. Порадившись із директором школи Тетяною Дзюбак, її заступником Надією Капітулою, вирішили провести реконструкцію приміщення сільської ради та колишньої контори КСП «Датинський» під дитячий садочок, а те, що залишилося після згарища, продати. І так зробили. Реконструкція обійшлася в три рази дешевше, аніж передбачалося на ремонт колишнього садка. h:\dsc00053.jpg




Гуд І.В.
А щодо контори КСП, то вона пустувала не один рік, а сільська рада перемістилася в колишній кабінет голови КСП і кімнату для відпочинку, де також було зроблено капітальний ремонт та реконструкцію.

Дитячий садочок займає тепер два поверхи будови, в якій і будинок культури, і сільська бібліотека, і відділення поштового зв’язку, і сільська рада.

Дитячий садочок – не єдине досягнення успіху Івана Володимировича. Під час його правління було зроблено багато справ щодо благоустрою села: газифікація, освітлення вулиць, побудовано зупинки, реконструйовано фельдшерсько-акушерський пункт, допомога одиноким і престарілим жителям села. Іван Володимирович ввів у традицію святкування дня села – 28 липня – день святого рівноапостольного князя Володимира. В цей літній день багато людей, які проживають поза межами села, мають досить гарну можливість для зустрічей, можливість показати свої таланти. Завжди проводяться концерти, в яких участь бере і сам сільський голова, спортивні змагання, конкурси, дискотеки.

c:\temp\finereader11\media\image17.jpeg

Учасники художньої самодіяльності села
Постійно бере посильну участь у проведенні свят Почесний житель села Датинь Володимир Ляшко, який свого часу був керівником служби охорони Президента України Леоніда Кучми. У 2008 році на його прохання у селі давав концерт народний артист України Іво Бобул, на який зібралися люди не тільки Датиня, а й навколишніх сіл.

Іван Гуд – перший сільський голова, який зацікавився, щоб село мало свою символіку. На даний час вже розроблений герб Датиня, прапор та гімн, які чекають затвердження вищими інстанціями.


Гімн місцевої громади сіл Датинь, Запілля

  1. В моєму селі червоніє калина

І Турія-річка біжить край села,

Тут чисте повітря, і дихати легко,

Бо це найрідніша на світі земля.

Приспів:


Мій Датинь коханий, для мене єдиний,

Батьків і дідів незборимий мій край,

Ми в щасті і в горі назавжди родина,

Цвіти, мій Датинь, цвіти-процвітай.



  1. Коли ураган над тобою пронісся,

І школу стару нашу вщент рознесло,

Тоді ти зазнало і горя, і лиха,

Моє найрідніше у світі село.

Приспів.


  1. Та школу нову лиш за рік збудували,

А ліс посадили усі ми гуртом.

Запрошуєм в гості до нас, завітайте,

Ми радо покажем вам наше село.

Приспів.


  1. Примножимо, друзі, батьків наших славу,

Хай щедро завжди колосяться поля,

Хай славиться праця людей твоїх славних,

Не зникне в віках твоє, Датинь, ім’я.

Приспів.
Прапор і герб громади сіл Датинь та Запілля



c:\temp\finereader11\media\image16.jpeg

h:\датинь прапор.jpg

А на день місцевого самоврядування Типець Світланою Василівною (вчитель історії) було складено вітально-історичний вірш:



З історії Датинського самоврядування

Мало пишуть про це письменництва

У яких це віках було,

У підніжжі гори Кремениця

Зародилось моє село.

Чи щоб доля була удатною,

Чи то люди тут щирі жили,

Нарекли село моє Датинем –

Кажуть, землі тут датні були.

Його доля складалась по-всякому,

Різні влади були, хай їм грець.

Були Вижівські, були Каменські,

Стали Ратнівські накінець.

Датинь працею завжди славився,

Хліборобським родом здавна.

До землі з повагою ставився,

Звичаї шанував сповна.

Щоб закону усі трималися

І щоб злагода завжди була,

Щоб свята усі святкувалися

Слідкував сільський голова.

І невтомна Поля Григорівна,

І Мазурик Гнат працював.

І Григорій «Шпак»1, пам’ятається,

Також владою керував.

Довелося й Максиму Степановичу



1Буднік Григорій Максимович

У застійні роки працювать.

Молодому сільському керманичу

Було лише тоді 25.

Та роботи він не боявся

І тікати від неї не звик.

Всі проблеми рішать намагався,

Був хороший він керівник.

Далі пост прийняв Василь Пилипович,

Чухав голову Дорошук,

Бо потрібно було заготовити

В кожній хаті яєць по 100 штук.

У роки застою й стабільності

Був Савлук головою в селі.

Вибиралися люди із бідності,

Вибивалися в хазяї.

Поважали Івана Степановича

За статечність його і розсуд.

Боротьбу з алкоголем і п’янством

Передав до жіночих рук.

Натерпілась Тетяна Трохимівна,

Щоб закон вкоренити сухий.

Цю посаду вона покинула,

Замінив її Головій.

У період кризи товарної,

Коли був на все дефіцит,

Голові молодому приходилось

В магазині товари ділить.

А коли в 97-му

Над селом вертіло й гуло,

Виконком з Миколою Мельником

Піднімав із руїн село.

По-різному доля склалася

В певний час для кожного з них.

І Никифоровичу дісталася

Ця посада не із легких.

Він людина поважна і стримана,

Все латав бюджет і латав,

Безліч справ владнав і виконав

Й Зинюку свій пост передав.

Вже район почав дивуватися,

Що там творяться за діла:

Тільки вибори – в раді Датинській

Кожен раз новий голова.

А народ вибирав господаря

У своє таке датне село,

Щоб робота у нього спорилась,

Щоб байдуже йому не було.

Що в когось у сім’ї не ладиться,

Бо горілка там лад веде.

Що сусід із сусідом свариться,

Що тепло до школи не йде.

Дитсадочок, газифікація,

Та хіба перелічиш все,

Яку ношу з невдячною працею

Сільська рада щодень несе.

Тож вітаємо щиро зі святом ми

Всіх присутніх сьогодні тут,

Виконком з усіма депутатами,

Що очолив шановний Гуд.

Хай вам доля всміхається часто,

В усіх справах нехай вам щастить.

Хай усмішка з обличчя не гасне,

Господь Бог завжди вас хранить.



Висновок

Досліджуючи історію створення Датинського самоврядування, ми спостерігаємо, як



Отже, завдяки вправним керівникам село благоустроюється, оновлюється, змінює свій вигляд. Мешканці постійно дбають про чистоту, озеленення населеного пункту. Все це робиться для того, щоб ті, хто живе у різних куточках України і за її межами, могли сказати: «Моє рідне село – найкраще від усіх!»
Список використаних джерел та літератури

  1. Антонович П. Коротенька історія Волині. Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир’я, 1992 рік.

  2. Борзовець В. «Іво Бобул – у Датині», газета «Ратнівщина», 02.08.2008 р.

  3. Відомість на видачу заробітної плати за вересень 1951 р.

  4. Денисюк В. Т., Денисюк І. О. Ратнівська земля. – Луцьк: Надстир’я, 2003 рік.

  5. Денисюк В.Т.; Денисюк І.О. Ратнівщина. – Луцьк, Надстир’я, 1998.

  6. Записи Будніка Григорія Максимовича.

  7. Зубчук К. «Президент прибув розділити горе волинян», газета «Волинь», 28.06.1997 р.

  8. Спогади Дорошук Людмили Макарівни.

  9. Феденко І. «Ураган над Датинем», газета «Ратнівщина», 26.06.1997 р.

  10. Фото



Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

А ще Україна це чудові заквітчані села, з їх працелюбними, мудрими мешканцями iconФанфари І. «Мій рідний край – село моє» М. П. І К. М
Села, як І люди, мають свою біографію. І зараз ми поринемо в історію нашого села
А ще Україна це чудові заквітчані села, з їх працелюбними, мудрими мешканцями iconІсторія села Городець
Сучасна Україна є молодою, щойно народженою частиною Землі, але як не дивно вона має довгу історію, І щоб народитись саме тепер країна...
А ще Україна це чудові заквітчані села, з їх працелюбними, мудрими мешканцями iconНауково-пізнавальний проект «Вулиці мого села»
«Вулиці мого села», мультимедійна дошка,малюнки та твори учнів, звернення до односельців
А ще Україна це чудові заквітчані села, з їх працелюбними, мудрими мешканцями iconУрок-концерт з довкілля І музики
Мета: Розширити знання учнів про історичне минуле свого села, про знаменитих людей краю. Виховувати любов до рідного краю, до України,...
А ще Україна це чудові заквітчані села, з їх працелюбними, мудрими мешканцями iconГортензія Шевчук чорна та чорняни село Чорна
У великій кількості на території села збереглися кам'яні знаряддя праці. Не виключено, що територія села була заселена в епоху бронзи...
А ще Україна це чудові заквітчані села, з їх працелюбними, мудрими мешканцями iconЗеленська Світлана Вікторівна Моя Батьківщина – Україна Мета: розкрити основний зміст поняття «Батьківщина»
Батьківський поріг, розквітла калина під вікном рідної хати, рідна мова, околиця села із задавнілою пам'яткою, протоптана стежина...
А ще Україна це чудові заквітчані села, з їх працелюбними, мудрими мешканцями iconЗ історії виникнення села Веприк Походження назви населеного пункту
На території села Веприк у старовину було багато вепрів (диких кабанів), а тому в літописах XVII століття село згадується під назвою...
А ще Україна це чудові заквітчані села, з їх працелюбними, мудрими мешканцями iconСлавнозвісне місто Канів
Дніпро, чудові гірські краєвиди, багато сонячних годин на рік Потрапивши сюди уперше, людина забуває про те, що вона у центральній...
А ще Україна це чудові заквітчані села, з їх працелюбними, мудрими мешканцями iconТарас самелюк відпустка людства
Чорна, ніби зконцентрована зимова ніч, хмара квапливо пропливала над тихим пустим містом. Скрізь лише бруд І лякливі тіні, які, схоже,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка