А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку



Сторінка2/10
Дата конвертації12.03.2018
Розмір2.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема 1. Природа творчості в історії пізнання
1.Античні та середньовічні уявлення про механізми творчої діяльності.

2.Пізнання природи творчості за Нових часів та сучасності.

3.Структура процесу творчої діяльності.

4.Диференціація напрямків пізнання творчих процесів.


1.1.Античні та середньовічні уявлення про механізми творчої діяльності
В античній філософії одне з перших звернень до категорії „творчості” зустрічається вроботах Платона, який розглядає як механізми, так і природу творчої діяльності. Як механізму художньої творчості виступало поняття „Еросу”, під яким розуміли жагуче прагнення досягти вершин „розумного” споглядання світу. Пов’язуючи природу творчості зі здатністю створювати те, чого раніше не існувало, Платон робить досить таки вдалу, на нашу думку, спробу визначити універсальний характер творчості. Так, у „Софісті” він наголошує, що „У відношенні до всього, чого раніше не існувало, але що кимсь потім викликається до життя, ми кажемо про те, що зроблено – „його творять”...Отож, будемо називати все це, висловлюючись коротко, творчим мистецтвом”.1 (тут і далі переклад мій. – А. Р.). А дещо далі він уточнює, що „Творче мистецтво… є здатність, яка є причиною виникнення того, чого раніше не було”.2

Очевидний, здавалось би, зв’язок творчої діяльності з природними здібностями людини створювати щось нове, невідоме раніше не став , тим не менш, генеральним розвитком пізнавальної діяльності. Однією з вагомих причин цього стало, як це не дивно, те, що геніальний учень Платона Аристотель спочатку ототожнив творчість з „мистецтвом”, а згодом і обмежив це мистецтво лише практичними навичками та вміннями. Зосередивши головну увагу на обґрунтуванні вимог до здобуття достовірних, надійних, точних наукових знань, саме Арістотель, як це не дивно, сприяв тому, що формування науки як інституту прогресивного розвитку людства затрималось більш ніж на сімнадцять століть.

Розкриваючи природу „створювання” за допомогою механізмів діяльності як свого роду „мистецтва практичного вміння”, як „майстерності”, „вправності на шляху до вдосконалення у будь – якій справі”, найвищі форми творчої діяльності, Арістотель, тим не менше, залишає за богом як найвищою рушійною силою. Незаперечний авторитет „найсвітлішої голови із древніх” зіграв злий жарт із творчістю, сутність якої апологети теократичних підходів беззастережно віддали на відкуп самому творцю. Оскільки ж природа самого „творця” ніяких спеціальних досліджень не вимагала, тому й, звісно, „творчість” також фактично не досліджувалася протягом багатьох століть.

Як базові механізми „створення” людини, природи та всесвіту протягом багатьох століть виступали, таким чином, поняття „АУМ”, „ДАО” та „БОГ”. Поняття „АУМ” походить з найдавнішої у світі індійської філософії, яка розпочинається зі створення Вед (тобто, „відати”, „знати”), поява яких датується ХІХ – ХХІ ст. до нашої ери. Символом трьох головних Вед (Ригведа, Самаведа, Яджурведа) виступало слово „ом”, яке за індійською фонетикою складається із букв „А”, „У”, „М”, кожна з яких означає відповідну Веду. Кількість та характер зв’язків між першими буквами базових категорій у різних народів світу позасвідомо відображали логіку механізмів створення частин і цілого, відношення між минулим, дійсним та майбутнім. Так, у древній Індії зміст поняття АУМ визначали таким чином: „АУМ !Цей звук – усе це. Ось його роз’яснення: минуле, дійсне, майбутнє – усе це і є звук АУМ. І усе інше, що за межами трьох часів – теж звук АУМ. Бо усе це – Брахман. Цей атман – Брахман.”3

У головній праці даосизму „Даодецзин” під ДАО розуміється першооснова творення як абсолютний закон світобудови, який розкриває рушійні сили творчості за допомогою понять про „роздвоєння єдиного” та про „переходи від одного зі складників до іншого” які розкривають двері до усього чудового та невідомого раніше. 4 Унікальною й досі не розгаданою є спроба розкрити механізми створення за допомогою математичного ряду чисел від одного до чотирьох: ”ДАО породжує одне, одне створює два, два породжує три, а три створює усіх істот”. Кожна з істот складається з „інь” та „ян”, наповнена „ці” і тим самим „утворює гармонію”.5 Подібно до піфагорійської школи даосизм закладає підґрунтя розкриття природи творчості не тільки за допомогою понять, а й математичних числових рядів, які знаменують собою подолання спрощених дихотомічних моделей пізнавальної діяльності.

Подібні підходи спостерігаються також у традиціях іудаїзму, який розглядає Яхве як першооснову творення людини та природи, у ісламістських підходах, де Аллах також виступає як першооснова та головний закон світобудови. Подібна традиція властива і процесам розвитку християнства у вченнях про „Святу троїцю” ( бог – отець, бог – син, бог – дух святий), хоча саме поняття про Бога як „творця”, „всевишнього” та основу світобудови з’являється лише за часів феодалізму. Кожне з цих понять формує свого роду протодіалектичну традицію, у якій природа творчості розкривається за допомогою логіки багатозначних зв’язків між поняттями та математичними знаками. Мова йде, таким чином, про створення свого роду універсальних методів пізнання сутності процесів „створювання” як окремих предметів і речей, так і явищ загальних та всеохоплюючих. На жаль, закладений у цих підходах методологічний потенціал так і не набув рис систематизації та диференціації уявлень про окремі, спеціальні та загальні методи творчої діяльності.


1.2.Пізнання природи творчості за нових часів та сучасності
Якісний прорив на шляху дослідження соціальної природи творчості справедливо пов’язується з ім’ям видатного нідерландського мислителя Б.Спінози. Ставлячи за мету розкриття уявлень про цілісність буття, природу він розглядав як субстанцію, яка „сама себе створює.” Демістифікуючи природу людської діяльності, Б.Спіноза створює підґрунтя для поглибленого дослідження уявлень про свідомість, розум, інтелект, інтуїцію, свободу та інші складники сходження до нових вершин та досягнень. Що ж стосується безпосередньо розуміння природи творчості, яку Спіноза розглядає як предикатні характеристики всієї природи, то тут, мабуть, слід погодитись із оцінками Г.С.Батіщева, який з цього приводу звертає увагу на той факт, що „Ніхто інший, а саме Спіноза з повною визначеністю начисто відсікає співвідносність та взаємність між вільними та творчими суб’єктами. Відсікає, аби утвердити зміст цих понятійних форм як по єству своєму не співвідносний та позбавлений взаємності з ким би то не було. Свобода, як і творчість, постає як виключне надбання її носія, як щось таке, чим можна володіти абсолютно ізольовано, поза будь-якою залежністю від того, чи володіє нею ще хтось в Універсумі”.6

Формуванню творчих засад духовності як Україна, так і Європа багато в чому мають завдячувати славній плеяді засновників Києво – Могилянської академії П.Могилі, В.Ясинському, Г.Одоровському, Й.Кононович – Горбацькому, У.Гізель, І.Краковському, І.Поповському, П.Калачинському, Ф.Прокоповичу, Г.Полєтіко, В.Величковському, С.Гамалія, таким видатним діячам церкви, як І.Дамаскін, М.Сповідник, С.Тодоровський, К.Транквіліон і, безумовно, легендарному Григорію Савичу Сковороді.

Розглядаючи свободу як умову і одночасно запоруку реалізації вищих потенцій людини і суспільства, природу творчої діяльності Сковорода вбачає у спорідненій праці („сродний труд”). Як справедливо зазначає з цього приводу Б.В.Новіков, „В ідеї „сродності” в згорнутому вигляді, імпліцитно вже наявне багато що з того, що знайде своє вирішення та буде вирішуватись в найновітніших філософських та психологічних, евристичних та дидактико-педагогічних дослідженнях проблем творчості: мотивація творчості, проблема покликання людини, її обдарувань, нахилів, здібностей, талановитості, геніальності”.7

Суспільство ще не раз буде звертатись також і до більш поглибленого аналізу внеску в духовну скарбницю людства таких видатних дослідників, як П. Гассенді (1592 – 1655), П.Бейля (1647 – 1706), Ш.Монтескьє (1689 – 1755), Вольтера (1694 – 1778), Кондільяка (1715 – 1780), Ж.Ж.Руссо (1712 – 1778), Ж. Ламетрі (1709 – 1751), П.Гольбаха (1723 – 1789), Д.Дідро (1713 – 1784),

К. Гельвеція (1715 – 1771), Г.Лессінга (1729 – 1781), І.В.Гете (1749 – 1842), Г.Форстера (1754 – 1794), І.Г.Гердера (1744 – 1803), Ф.Шиллера (1759 – 1805), О.Радіщева (1749 – 1802) та ін. Прямо чи опосередковано торкаючись природи творчості, вони акцентували увагу не тільки на усвідомлюваних, а й позасвідомих механізмах її прояву, формування, протікання та різноманітних засобах регуляції процесів творчої діяльності.

Визначальний внесок у формування якісно більш складної методології пізнання сутності соціальних процесів та природи творчої діяльності зроблено представниками німецької школи класичного ідеалізму І. Кантом (1724 – 1804), І.Г.Фіхте (1762 – 1814),Ф.В.Шеллінгом (1775 – 1854) та Гегелем (1770 – 1831). У Канта творчість виступає невід’ємною складовою усіх трьох „Критик...”, проливаючи світло на природу продуктивності уявлень, етичні та естетичні складники людської діяльності. Уперше застосувавши історичний метод пізнання з метою розкриття соціальної природи людської діяльності, І.Кант сутність рушійних сил вбачає в царині моральності. Саме мораль, на його думку, обумовлює жагу до розуміння сутності явищ соціального буття, устремління людей до відкриття нового, раніше невідомого, виступає основою усвідомлення закономірностей розвитку природи і тим самим створює реальні можливості подолання одвічних протиріч між біологічними та соціальними складниками людини й суспільства. Розглядаючи діяльність людини і суспільства як „перетворюючу”, І.Кант природу людської діяльності вбачає у „творчості”, яка виступає невід’ємним складником природи людського буття. Знаменитий постулат ученого про те, що людина має розглядатись лише як мета ( і ні в якому разі як „засіб” чи „інструмент”) уперше в історії пізнання розглядає творчість як невід’ємну складову гуманізації процесів розвитку людства. Перефразовуючи вислів Протагора про те, що „Людина є мірою всіх речей”, роль творчості можна розкрити виразом: „Творчість робить людину мірою всіх речей”, який цілком співпадав би з поглядами на природу творчості І.Канта. Багато в чому наслідуючи І.Канта, Шелінг процес творчості розглядає як вищу форму діяльності, яка забезпечує людині можливість „доторкнутися до абсолюту”.

Розвиваючи ідеї діяльної сутності людини, Фіхте підкреслює: ”Ніщо, крім життя, не має безумовної цінності та значення; усе інше: мислення, творчість і знання мають цінність лише остільки, оскільки вони якимось чином належать до живого, виходять з нього і намагаються знову влитись у нього”.8 Вперше виокремивши поняття „самодіяльність” як базову категорію аналізу природи творчості, акцентуючи увагу на діалектичній природі процесів творчості, розмежовуючи критерії „творчості”, „новаторства” та „оригінальності”, Фіхте не тільки суттєво збагатив, а й прискорив процеси пізнання як сутності, так і засобів та механізмів творчої діяльності. Так, діалектична природа „початку” і „кінця” процесу творення розкривається таким чином, що „творення має бути закінчено, і воно не може бути ні в який час закінчено”.9 Підкреслюючи інноваційну природу творчості, Фіхте звертає увагу на те, що „творчий процес не є елементом оригінальності..., а являє собою перехід від старої дійсності до дійсності нової через абсолютну область діяльного існування людського „Я”. 10

Грандіозність замисленої Гегелем всеохоплюючої системи пізнання неабияк вплинула на розширення спектру й поглиблення підходів до розуміння сутності, природи та механізмів творчої діяльності. Сама по собі спроба „обійняти в поняттях” та „осягнути уявленням” процеси розвитку природного, історичного та духовного світу є геніальним проявом творчості унікальної в історії людини. До найбільших завоювань людства в пізнанні природи творчості належать відкриті Гегелем три базові закони діалектики: „переходу кількості у якість”, заперечення”, „єдності та боротьби суперечностей”. Спрямовуючи розвиток мислетворчої діяльності у якісно нове русло, ці закони формували принципово нові стилі й методи діяльності. Здатність же мислити нестандартно виступала запорукою розвитку здібностей, які змінювали середовище та умови існування.

Долаючи властиві Гегелю умоглядні абсолютистські настрої, великодержавні шовіністичні погляди та обмеженість творчих можливостей лише „перетворенням вже відомого”, Фейєрбах вбачає істину філософії не в тому, щоб творити книги, а в тому, щоб творити людей.11 Проголошуючи гімн людині, він чи не вперше говорить про створення такого суспільного устрою, який прийшов би на зміну гнобленню, поневоленню й забезпечив би належні умови для формування та повноцінного гармонійного розвитку творчих здібностей людей. І все ж публіцистичний характер творчості самого Фейєрбаха залишив майже недоторканим понятійно-категоріальний апарат як процесів „створювання”, так і складників творчої діяльності.
1.3.Структура процесу творчої діяльності

Геніальний крок на шляху до розуміння позасвідомих механізмів творчої діяльності здійснив видатний австрійський невропатолог Зіґмунд Фрейд (1856 – 1939). Запропонована ним у 1900 році теорія психоаналізу ставила за мету звільнення людей від страждань, які породжувались, на його думку, розходженням із своїм власним єством. Розуміючи під рушійним фактором психіки енергію позасвідомих сексуальних прагнень, структуру особистості З.Фрейд розглядає як боротьбу між природженими темними позасвідомими інстинктами (або „ід”), інстинктами безпеки та самозбереження („его”), а також між соціальною за походженням структурою над „Я” (”суперего”). Тлумачення процесу творчості як прояву енергії „зміщеного лібідо” розумінню природи творчості, власне, якщо не зовсім нічого не дало, то картини майже аж ніяк не прояснило. Скоріше навпаки, „невротизувало” як підхід, так і отримані результати. Геніальність же полягає у поштовху, який цей напрямок активізував. Так, піднята А.Адлером проблема „прагнення до самоствердження”, створена у межах школи „аналітичної психології” К.Г.Юнга теорія „колективного позасвідомого” та „архетипів позасвідомого” сприяли розширенню понятійного апарату. Подальший розвиток цього напрямку пов’язують з дослідженнями „диспозицій” та „установок”, природа яких розкривається в працях відомого грузинського вченого Дмитра Миколайовича Узнадзе, його послідовників – О. С. Прангішвілі, Р.Г.Натадзе, А.Є.Шерозія, а також в роботах Гордона Олпорта. Зміст підходу полягає у визнанні провідної ролі позасвідомого стану передуготованості суб’єкта до певного роду активної (у тому числі й творчої) діяльності. Дослідження понять “актуальної установки” (як готовності суб’єкта до реалізації активованої потреби в певній ситуації) та “установки фіксованої”( як закріплення цієї готовності за умов неодноразового повторення подібних ситуацій) сприяло розвитку цього напрямку пізнання в близьких до диспозиції понять „атитюдів”, „планів”, „проектів”, „програм” та „цілей”.

До поширених та своєрідних інтерпретацій природи творчості належить так звана школа „філософії життя”, а також близька до неї теорія „інтуїтивізму”, започаткована А.Бергсоном. Розглядаючи людину як єство творче, природу творчості А.Бергсон вбачає в інтуїції як здатності безпосереднього проникнення та злиття з сутністю предмета пізнання. Виступаючи антиподом щодо розуму, інтуїція, на думку А.Бергсона, дається лише обраним, які тим самим здатні стати на шлях „життєвого пориву”.

Започаткований працями Бердяєва, Хайдеггера, Ясперса, Сартра, Камю екзистенціалізм як головний носій творчості розглядав особистість, сутність якої виявляється у „екстатичному прориві”, здатному звільнити людину від різних форм не тільки природної, а й соціальної залежності.12 Підкреслюючи тимчасовий характер та смертність людської екзистенції, прихильники цього напрямку пов’язують можливість досягнення майбутнього із „надіями”, „вірою”, „сподіваннями”, „рішучістю” та іншими рисами, які мають супроводжувати процеси розгортання творчих здібностей.

Узагальнивши результати спостережень ряду видатних діячів науки та мистецтва про „натхнення”, „муки” процесів створення нового, англійський дослідник Г.Уоллес у 1924 році робить дуже перспективну спробу „розчленування” процесу творчої діяльності на 4 фази: 1)підготовчу, 2)визрівання ідеї, 3)осяяння, яку з часом стали називати „спалахом”, „інсайтом” та 4) перевірки. Головні, на думку Г.Уоллеса, ланцюжки творчого процесу „визрівання” та „озаріння” не піддаються свідомо-вольовому контролю, що дало підстави стверджувати про провідну роль позасвідомих та ірраціональних механізмів регуляції творчої діяльності. З часом більш детальний аналіз багатьох емпіричних досліджень цього феномену засвідчив той факт, що свідомість та позасвідоме, інтуїція та знання, розум та почуття виступають у процесах творчості не як антиподи, а лише доповнюють та гармонізують якісно різні можливості людей наближатись до пізнання сутності як об’єктивних, так і суб’єктивних явищ дійсності.


1.4.Диференціація напрямків пізнання творчих процесів.
Друга половина ХХ століття сприяла формуванню ряду диференціальних напрямків пізнання закономірностей розвитку творчої діяльності. До провідних з них відносять процеси розвитку „наукової творчості”, „інженерної творчості”, „психолого – педагогічної творчості”, „літературно – мистецької творчості”, формування „інноваційного менеджменту”, „алгоритмізації винахідницької діяльності”, „інтелектуалізації пізнавальної діяльності”, „пошукового конструювання”, „технологізації раціоналізаторської діяльності”, „управління процесами винахідництва”, створення „соціоніки”, „евристики”, а згодом і „креатології”. Кожен з зазначених напрямків має дуже цікаву власну історію, яка дає змогу краще зрозуміти особливості предмету тієї чи іншої сфери творчої діяльності, методологічні особливості процесу прояву та практичної реалізації. Тому кожен з зазначених напрямків потребує подальшого поглибленого аналізу, а ми зупинимось на тих методах, які забезпечують процесам творчої діяльності дієвість та ефективність.
Контрольні запитання:
1.Якими чинниками визначається характер уявлень про механізми творчої діяльності за часів античності та середньовіччя?

2.У чому полягають особливості уявлень про природу творчості за Нових часів та сучасності?

3.Які виділяються базові складові частини структури процесів творчої діяльності?

4.Які тенденції характеризують розвиток сучасних та орієнтованих у майбутнє процесів творчого пошуку?



Тематика індивідуальних завдань.
1.Предмет творчості як складова частина процесів етимологічного пошуку.

2.Раціональні та мистецькі складові процесів творчого пошуку.

3.Роль навичок і вмінь у процесах реалізації творчих здібностей.

4.Теократичні механізми творчості: за і проти.

5.Формування творчих засад духовності в історії України.

6.Методологія творчого пошуку в німецькій класичній філософії.

7.Позасвідомі механізми творчого пошуку: історія і сучасність.

8.Структура і функції процесів творчого пошуку.

9.Сучасні проблеми і тенденції розвитку творчої діяльності.
Список рекомендованої літератури:

Антология мировой философии:В 4т. – М., 1961 – 1969.

Бердяев Н. Самопознание. – М.:ДЭМ, 1990. – 336 с.

Психология творчества.Общая, дифференциальная, прикладная/Под ред. Пономарёва Я. Д. – М.:Наука, 1990. – 224 с.

Пигоров Г.С., Козинец В.П. Креатология и интеллектуальные технологии инновационного развития: Учебн. для вузов. – Д.:Пороги, 2003. – 502 с.

Альтшулер Г.С., Злотин Б.Л., Зусман А.В., Филатов В.И.Поиск новых идей:от озарения к технологии. – Кишинёв, 1985. – 381 с.

Князева М. Ключ к самопознанию. – М., 1990. – 225 с.

Кедров Б.О. О творчестве в науке и технике. – М.:Мол. гвардия, 1987. – 191 с.

Джеральд Н. Ниренберг. Искусство творческого мышления. – Минск:Попурри, 1996. – 270с.

Новиков Б.В.Творчість як засіб здійснення гуманізму. – Монографія. – К.:НТТУ”КПІ”, 1998. – 310с.



Тема 2. Сутність, види та функції методів творчої діяльності
2.1.Сутність та генеза методів творчої діяльності.

2.2.Види методів творчої діяльності.

2.3.Функції методів творчої діяльності.
2.1.Сутність та генеза методів творчої діяльності
В історії суспільства результати інтелектуальної діяльності безпосередньо залежали від характеру розвитку пізнавальних здібностей людей. Так, на рівні протосоціуму форми пізнавальної діяльності обмежувались лише усними переказами, які передавались від покоління до покоління, з плином часу – легендами, головним чином „героїчного” типу, і лише багато століть потому - міфами. Ці перекази, легенди та міфи з різною мірою повноти та деталізації орієнтувались на зібрання, збереження та передачу по суті безцінної для виживання людей інформації про умови задоволення вітальних потреб, пристосування до надскладних та екстремальних умов, розвиток засобів спілкування, виробництва, пересування, обміну, розподілу, контролю та інших найважливіших складових людської життєдіяльності. Хотілось би звернути особливу увагу на єдність та цілісний характер протосоціальної культури суспільства, яку відрізняє виникнення, становлення та розвиток усіх найголовніших засобів як пізнавальної, так і перетворюючої діяльності. Звісно, що на цьому рівні мова йде скоріше лише про „започаткування” певних складових частин базових систем життєдіяльності суспільства. Але при цьому дуже важливо враховувати й ті факти, що діяльність членів протосоціуму мала певні ознаки музичної, трудової, військової, побутової, писемної, комунікативної та інших видів творчої діяльності13.

Головним чином фактологічний рівень і досить обмежене коло емпірично здобутих знань спонукали до сприйняття (як найближчого, так і віддаленого) середовища існування як „утаємниченого” та „загрозливого”. Властивий тим часам архаїчний стиль мислення формував анімічні уявлення про світ зовнішній та внутрішній, у якому головне місце відводилося сліпій по суті вірі в „злих” та „добрих” духів. Власне й методи пошуку неординарних підходів та дій мали тоді анімічний характер. До анімічних можуть бути віднесені методи пошуку їжі та вдалого полювання та вигукування гучних звуків для відлякування ворогів. Усе, що по-новому вдало робили первісні люди і тим самим створювали сприятливі умови для подальшого розвитку, було просякнуто ідеями й духом віри в щось надскладне, неймовірно сильне та непідвладне.

Ускладнення форм пізнання сприяло переходу від переказів до легенд, які урізноманітнювали форми регламентації індивідуальної, групової та колективної діяльності. Перехід від стадного до племінного, а згодом і до родоплемінного життя сприяв формуванню легенд про обставини та умови, за яких люди підпадають під могутній захист, опікування та протегування з боку богів, які набувають рис споріднених по крові сильних тварин. Подібні методи створення найбільш сприятливих умов існування за допомогою „заступництва сильних” мали характер тотемічних.

Завершується епоха протосоціуму становленням принципово більш удосконалених фетишистських методів творчої діяльності, поява яких стає можливою лише завдяки розвитку міфологічної культури. Міфи як доволі таки складно структурована форма пізнання суттєво розширили уявлення людей про минуле й майбутнє, створили певну систему узагальнення й аналізу явищ буття. Протоаналітичні стилі мислення сприяють розвитку нормативно – етичних, правових, владних, організаційних, освітніх та інших методів регуляції процесів життєдіяльності. Здатність вбачати в речах та явищах „надприродний” характер з часом формувала уявлення про прототипи сучасних „зразків”, „норм”, „принципів” та інших форм регламентації суспільних відносин. Фетиш як свого роду „протосоціальний ідеал” створював відповідну систему методів „імітування”, „копіювання” та „наслідування” кращих „зразків” та „ідеалів” індивідуальних, групових та колективних форм спільної діяльності. Так, міф про Прометея є протосоціальним ідеалом прагнення людей до свободи, рівності, справедливості та братерства, який і досі надихає на всебічний розвиток творчих здібностей та невичерпних талантів.

З розвитком рабовласництва натурфілософське бачення світу детермінує розвиток натуралістичних за своєю суттю методів творчої діяльності. Творчість тих часів спрямовувалась на всебічний розвиток не лише фізичних форм праці із застосуванням природних ресурсів, а й на створення досить складних пристосувань, машин та механізмів. Просте харизматичне привласнення результатів інтелектуальної діяльності часів протосоціуму змінюється нерідко дбайливим ставленням до збереження та розвитку таланту найбільш обдарованих людей. Формування за часів рабовласництва доволі розвинутої системи протонаукових та протомистецьких форм пізнавальної діяльності сприяли розвитку магії та окультизму.

Широковідома з давніх часів віра в різні прикмети, заборони чаклунів, знахарів застосовувалась у різноманітних обрядах „лікувальної магії”, „промислової магії”, „магії землеробства”, „магії захисту тварин”, інших форм так званої „білої” та „чорної” магії. Побудоване на спеціальних техніках і процедурах „мантричне мистецтво” індуїзму являє собою досить широкий спектр магічно орієнтованих методів творчої діяльності.

Значно більш досконалий арсенал окультних методів творчості спирався на синкретичні уявлення про зв’язок між усіма складовими частинами світу, у тому числі матеріальними, духовними та космічними. Визнання можливості реалізації ідей 1) про вихід за межі п’яти відомих відчуттів (зору, слуху, нюху, дотику, смаку), 2)розуміння сутності утаємничених (магічних) знань та 3)практичне застосування отриманих знань з метою перетворення умов буття сприяло розвитку інтуїтивних методів, методів заклять, навіювань, магнетичного тиску, сповідувань, причарувань та інших форм магічного впливу на підсвідомі механізми регуляції діяльності.

Головні риси феодалізму знаменували собою становлення й розвиток теократичних, ідеологічних та політичних методів творчого пошуку. Сформувавшись як повноцінний соціальний інститут, саме релігія визначала характер і напрямки пізнавальної діяльності, регламентувала сферу морально-етичних, правових, фінансових, виробничих та побутових відносин, сповідувала культові критерії в підходах до оцінювання передумов та наслідків діяльності. Виникнення невідомих раніше форм виробництва (артілі, латифундії, цехи), освіти, виховання, мистецтва, сільських та міських комун, курій васалів, рицарських орденів, гільдій купців потребувало якісно нових методів, переважна кількість яких вимушена була орієнтуватись на створення раніше взагалі невідомого. Кожна з трьох головних гілок релігії – буддизм, іслам та християнство – виконувала роль методологічної детермінації суспільних процесів, характеру відносин, норм, цінностей та ідеалів.

Релігійні основи ідеології феодалізму визначали зміну рабства менш жорсткими формами залежності, подальшу диференціацію соціальних функцій між правлячими верствами – духовенством, військовими, заможними землевласниками, стимулювали розпад правових, економічних та культурних засад рабовласництва. Хоча оформлення поняття „ідеологія” відбулося значно пізніше, саме теократичні ідеї визначали сутність доленосних політичних рішень та напрямки трансформування феодальних відносин протягом декількох століть, які передували епосі Відродження.

Становлення й розвиток епохи Відродження обумовили появу наукових, культурологічних та мистецтвознавчо орієнтованих методів творчого пошуку. Формування наукових методів зобов’язане процесам оформлення класичної науки як повноцінного соціального інституту, який поступово долав духовний диктат церкви і сприяв формуванню світськи орієнтованих інститутів освіти, права та культури. До базових методів класичного наукового пізнання належать спостереження, аналіз документів, опитування, експериментально-математичного природознавства, моделювання, основу яких складають загальнонаукові методи діалектичного підходу та історичності пізнання. Роботи Леонардо да Вінчі, В. Шекспіра,

Н. Макіавелі (1649 – 1527), М.Монтеня (1533 – 1592), Б.Телезіо (1509 – 1588), Дж.Бруно (1548 – 1600), Г.Галілея (1564 – 1642), Ф.Бекона (1561 – 1626), Р.Декарта (1596 – 1650), Т.Гоббса (1588 – 1679) сформували безцінні підвалини пізнання сутності законів становлення та розвитку не тільки природи, а й суспільствознавства. Епоха Відродження підіймає на нечувану доти висоту пізнавальні можливості мистецьких стилів мислення, які спираються на поетичні, музичні, художні, скульптурні та інші засоби пізнавальної діяльності. Епоха Відродження, з одного боку, раціоналізувала форми та методи пізнавальної діяльності, а з іншого – відкрила й досі нездоланний шлях до розуміння визначальної ролі в пізнавальній діяльності високих почуттів та емоційного піднесення як невід’ємних складових розуміння сутності прекрасного, гармонії та краси людського буття.

Подальша диференціація науки на природничі, технічні та гуманітарні галузі пізнання призводить до появи у ХХ столітті понад 2,5 тисяч напрямків пізнання. Таке вибухоподібне подрібнення науки призводить, з одного боку, до втрати методологічної єдності підходів, а з іншого – сприяє всебічному розвитку культури як засобу інтеграції раціональних та почуттєвих форм пізнавальної діяльності. Об’єктивні шляхи розвитку суспільства призводять до того, що класична наука з часом набуває рис соціокультурного феномену, якому стають доступними нові та нетрадиційні методи пізнання. До них у першу чергу слід віднести герменевтичні, ігрові, аналітичні, евристичні, синергетичні, валеологічні та багато інших. Саме завдяки появі нових та нетрадиційних методів пізнання наука переходить із розряду здебільше „сухих” (раціональних, точних) засобів пізнання до оволодіння потенційно значно потужнішими методами творчого пошуку, орієнтованими на гармонічне поєднання традиційних методів більш гнучкими мистецьки орієнтованими засобами пізнавальної діяльності.

Враховуючи, що розвиток суспільства зупинити неможливо, треба вже сьогодні шукати шляхи подальшого розвитку методів творчого пошуку. Подібні шляхи, на нашу думку, обов’язково будуть пов’язані 1) з процесами універсалізації пізнавальної діяльності, 2)освоєнням найближчого космічного середовища, 3)виходом на процеси пізнання та включенням у середу та умови існування суспільства галактичних процесів розвитку. Виходячи з цього, до методів, які мають забезпечувати умови існування людства в найближчому майбутньому, мають бути віднесені, на нашу думку, 1)транзитивні, 2)космічні та 3)галактичні методи творчого пошуку.

Підсумовуючи вищесказане, коротко уявлення про генезу творчої діяльності можна надати у формі таблиці:

Таблиця 1

Генеза творчої діяльності


Історичні етапи розвитку суспільства

Форми пізнавальної діяльності

Типи методів творчого пошуку

Протосоціум

Перекази

Анемічні

Легенди

Тотемічні

Міфи

Фетишистські

Рабовласництво

Натурфілософія

Натуралістичні

Магія

Магічні

Окультизм

Окультні

Феодалізм

Релігія

Теократичні

Ідеологія

Ідеологічні

Політика

Політичні

Нові часи та сучасність

Наука

Наукові

Культура

Культурологічні

Мистецтво

Мистецьтвознавчі

Найближче майбутнє

Універсологія

Транзитивні

Космологія

Космологічні

Галактологія

Галактичні

Наведена модель дозволяє краще зрозуміти сутність методів творчого пошуку, природа яких розкриває єдність, цілісність і, одночасно з цим, багатоманітність форм пізнавальної діяльності, які відповідають вимогам часу й забезпечують зв’язок сьогодення з минулим та майбутнім розвитку людства. Виходячи з цього, кожне з наведених нижче визначень сутності методів творчого пошуку відображає ті або інші однаково важливі аспекти пізнавальної діяльності, обумовлені як історією становлення, так і умовами розбудови найближчого майбутнього. Отже, сутність методів творчого пошуку одночасно необхідно розглядати як:



  • процес пристосування до середовища та умов існування в умовах обмеженої інформації;

  • процес випереджального відображення явищ зовнішнього та внутрішнього світу з метою оптимізації діяльності суб’єкта соціального буття;

  • мистецтво оптимізації (реформування, конструювання, створення) середовища та умов власного існування;

  • систему засобів організації інноваційної діяльності суб’єктів соціального буття;

  • умови подальшого розвитку тенденцій транскультурації та глобалізації суспільства.

Лише за цих умов доволі абстрактне уявлення про „метод як засіб досягнення мети” 1)стане здатним надати різноманітним засобам творчого характеру та 2)забезпечить єдність і цілісність їх спрямування на шляху досягнення не будь-якої (випадкової чи поганої), а дійсно соціально вагомої мети.
2.2.Види методів творчої діяльності
Оскільки сьогодні не існує скільки-небудь загальноприйнятої системи класифікації методів творчого пошуку, оберемо за основу найбільш вагомі критерії, які дозволять говорити про створення саме такої системи. Першим з цих критеріїв має виступати, на нашу думку, процес історичного розвитку пізнавальної діяльності, який і визначає характер формування якісно відмітних методів творчого пошуку. Виходячи з цього, першим кроком на шляху таксономізації методів творчого пошуку має стати процес їх диференціації за формами пізнавальної діяльності в історії розвитку людства. Отже, до базових різновидів методів творчого пошуку можуть бути віднесені розглянуті нами вище 1)анімічні, 2)тотемічні, 3)фетишистські, 4)натуралістичні, 5)магічні, 6)окультні, 7)теократичні, 8)ідеологічні, 9)політичні, 10)наукові, 11)культурологічні, 12)мистецтвознавчі, 13)транзитивні, 14)космологічні, 15)галактичні.

За мірою узагальнення явищ, які виступають предметом пізнавальної діяльності, методи творчого пошуку підрозділяються 1) на окремі, тобто унікальні за своєю суттю, 2)спеціальні, 3)загальні та 4)глобальні, природа яких має головним чином універсальний характер.

Обрана як критерій класифікації „сфера пізнавальної діяльності” дозволяє диференціювати методи творчого пошуку на історичні, наукові, правові, освітні, виховні, індустріальні, сільськогосподарські, військові, мистецькі, образотворчі, побутові, фінансові, економічні, аксіологічні, естетичні, спортивні, валеологічні, психологічні, математичні, фізичні, хімічні, біологічні, космологічні та багато інших.

Щодо використання методи творчого пошуку підрозділяються на такі, що 1)застосовуються постійно, 2)періодично, 3)застосування яких має епізодичний характер, 4)моментально.

За об’єктом пізнавальної діяльності методи творчого пошуку поділяються на 1)фактологічні, або ж позитивістські, 2)процесуальні, 3)явищні, 4)сутнісні, 5)факторні, 6)структурно-функціональні, 7)системні, 8)екзістенціальні, 9)феноменологічні, 10)біхевіористичні, 11)психоаналітичні, 12)інтеракціоністські, 13) детерміністські, 14) інтуїтивістські та ін.

Згідно з традиціями пізнавальної діяльності методи творчого пошуку поділяються на відомі раніше, або традиційні та нові, або ж раніше невідомі та, власне, „нетрадиційні”.

Міра усвідомлюваності процесів використання методів творчого пошуку дозволяє розподілити їх на 1) такі, застосування яких взагалі не усвідомлюється і відбувається поза межами свідомості, тобто на цілком позасвідомі та досвідомі, застосування яких супроводжується окремими проявами свідомості, але сам процес використання відбувається головним чином поза межами чіткого усвідомлення. Наступна категорія передсвідомих уявлень характеризує таке використання методів творчого пошуку, що супроводжується ознаками окремих „проблисків” свідомості, „здогадок”, „інтуїтивних відчуттів” тощо. Іще одна категорія цілком усвідомлюваного застосування методів творчого пошуку супроводжується проявом якісно різних форм світоглядної культури тих, хто застосовує ці методи. Мова, зокрема, йде про те, що „свідомість” не може бути однорідною й має певні стратифікаційні особливості, розуміння яких суттєво збільшує (або в противному разі – зменшує) ефективність застосування тих або інших методів.

Дуже важливу роль у класифікації відіграє ступінь використання суспільного потенціалу тих або інших методів творчого пошуку. Згідно з цим критерієм методи підрозділяються 1) на індивідуумні, коли мова йде про використання окремих високорозвинутих сенситивних, вегетативних, рушійних та інших здібностей, спрямованих на адаптацію до вібраційних, шумових, радіаційних та інших факторів детермінації діяльності не тільки людей, а й тварин чи рослин, (різні за походженням, віком, зростом, вагою, генетичними параметрами люди обирають більш властиві та зручні для себе методи діяльності); 2) індивідуальні, обмежені пізнавальними, віковими, професійними, освітніми та соціокультурними можливостями окремого суб’єкта, 3) особисті, обумовлені статусними ролями та функціями взаємодії на рівні суб’єкт – суб’єктних відносин; 4) особистісні, які розкривають можливості окремої людини в системі суб’єкт – об’єктних відносин;

5) групові як орієнтовані на використання додаткових можливостей малих творчих груп, 6)колективні як спроможні до використання творчого потенціалу середніх та великих соціальних спільнот; 7) суспільні як такі, що дозволяють цілеспрямовано використовувати творчий потенціал окремих сіл, селищ, малих, середніх та великих міст, регіонів, держав, їх континентальних та планетарних об’єднань.
2.3. Функції методів творчого пошуку
Головною функцією методів творчого пошуку є світоглядна, сутність якої збігається з природою творчої діяльності. Вона спрямована на пізнання єдиного, цілісного у своїй основі буття за допомогою найрізноманітніших засобів. Саме методи творчого пошуку якнайкраще розкривають спрямованість на пізнання світу зовнішнього та внутрішнього на основі принципів саморушійності, самоорганізації, краси, гармонізації та гуманізації людської діяльності. Саме завдяки методам творчого пошуку забезпечується реальна здатність світогляду:

1)випереджальним чином відображати явища буття;

2)формувати цілісні життєздатні клітини суспільства;

3)визначати стратегію діяльності особистості, держави та суспільства;

4)виступати духовним каталізатором трансформацій;

5)створювати систему цінностей та критеріїв оцінювання;

6)визначати рівень та якість життя населення;

7)конструювати реально діючі та потенційні умови існування.

Власне, усі інші функції багато в чому є лише похідними від світоглядних, реалізація яких дозволяє методам творчого пошуку виконувати також і наступні функції.

Методологічна функція полягає 1) у правильній постановці проблеми, 2) визначенні шляхів пізнання її суті та 3) пошуку оптимальних засобів вирішення цієї проблеми. Гуманістична природа світогляду наділяє методи творчого пошуку властивістю відрізняти методологію ґрунтовну, науково спроможну від методології редукціоністської, часткової, деформованої та хибної по суті. Оскільки кожна з часткових методологій претендує на пізнання сутності предмета, оскільки по щодо вимог науково-спроможної методології ці часткові методології слід розцінювати як деформовані та хибні. Головні на цьому шляху історичний, діалектичний та загальнонаукові методи мають запобігати використанню часткових та хибних методологій пізнавальної діяльності.

Особливої уваги заслуговує метрична функція, яка досі залишається невирішеною з причин штучного обмеження системи пізнання лише рамками використання окремих раціоналізованих і часткових методів наукового пізнання. Справа в тім, що зрозуміти сутність понять “точності” і “надійності” вимірів можливо лише за допомогою нових та нетрадиційних методів творчого пошуку. Лише ці методи здатні вирішити протиріччя між вимогами охопити дійсність системою формалізованого опису та реальними можливостями створити уявлення про ціле. Здатність методів творчого пошуку оперувати уявленнями про „початок” і „кінець” відкриває реальні перспективи до точності виміру явищ буття.

Складний блок футурологічних, прогностичних, соціодіагностичних і планових функцій обумовлений випереджальною природою методів творчого пошуку. Саме вони здатні перевести безпредметну раніше футурологію до розряду точних наук, предметом якої в межах актуального буття є освоєння космічної і галактичної форм руху. У прогнозуванні методи творчого пошуку здатні якісно підвищити роль конкретних засобів судження про стан явища в майбутньому. Застосування цих методів у виробництві, освіті, науці та культурі суттєво розширює прогностичні функції науки. Невідворотність імовірних змін на шляху пізнання неорганічної, органічної та духовної природи надасть прогностиці ролі вагомих соціальних інститутів регуляції провідних сфер життєдіяльності суспільства.

Використання невичерпних, по суті, можливостей творчого потенціалу соціальних спільнот підвищує роль соціодіагностичної функції, яка має визначати стан особистості, держав і суспільства з метою профілактики та запобігання негативним впливам на процеси соціального розвитку. Комплексний характер методів творчого пошуку робить реальним підвищення якості та можливості практичного застосування стратегічних, валеологічних, трансформаційних, аксіологічних, нормативних, конструктивних та духовних функцій.

Так, валеологічна функція методів творчого пошуку передбачає максимальний розвиток та практичну реалізацію фізичних, інтелектуальних та духовних сил людини, держави й суспільства. Сьогодні “наука про життя” майже обходить питання тривалості самого життя, його повноцінності, рівня та якості організації. Методи творчого пошуку мають розкрити предмет валеології в масштабах всесвіту, який виключає неефективне використання потенцій людини, держави й суспільства. Система цих методів повинна спрямовуватись на дослідження таких складників валеології, як демографічні, геронтологічні, фізичні, біологічні, психологічні, соціально-економічні, правові, етнічні, культурні та багато інших функцій, інтеграція яких сприятиме підвищенню рівня та якості життя людини, держави й суспільства.

Реалізація трансформаційних функцій спрямовує методи творчого пошуку на дослідження складових частин та особливостей процесів революцій, еволюцій, модифікацій, перетворень, мутацій, видозмін, переломів, процвітань, різноманітних громадських, політичних, релігійних рухів, метаморфоз, змін рівнів та інших конструктивних та низхідних ознак. Застосування методів творчого пошуку для дослідження механізмів становлення й змін суб’єкта життєдіяльності розкриває невичерпні перспективи оптимізації процесів управління соціальним розвитком на місцевому, регіональному, державному та глобальному рівнях.

Аксіологічні функції спрямовують методи творчого пошуку на дослідження індивіда, індивідуальності, особистості, сім’ї, громади, трудових, навчальних та наукових колективів, громадських організацій та інших соціальних спільнот як “найвищих соціальних цінностей”. Тим самим вони створюють підґрунтя для запобігання особистого, групового чи державного егоїзму, махрового утилітаризму, гіпердетермінізму та багатьох інших збочень і деформацій як теоретичного, так і практичного характеру.

Нормативні функції забезпечуються врахуванням за допомогою методів творчого пошуку характеру практичного використання фізичних, інтелектуальних та духовних можливостей суб’єктів життєдіяльності. Аналіз історичних, моральних, трудових, етнічних та соціокультурних норм має здійснюватись з урахуванням гармонізації, інтеграції, диференціації, гуманізації та консолідації діяльності.

Конструктивні функції полягають у спрямуванні методів творчого пошуку на вдосконалення внутрішніх та зовнішніх умов існування. Застосування нових та нетрадиційних методів творчого пошуку з метою створення нових, додаткових умов та засобів оптимізації діяльності в системі відносин людини, держави, суспільства і всесвіту відкриває нову еру, яка долає штучні обмеження окремих ізольованих напрямків пізнання.

Духовні функції дозволяють методам творчого пошуку якісно змінити межі просторово - часових континуумів суб’єктів життєдіяльності в процесі пізнання й перетворення свого внутрішнього та зовнішнього світу. Давно віджилі тенденції ототожнювати духовність лише з „інтуїцією”, „вірою”, „силою”, „волею”, „характером”, „темпераментом”, розвитком окремих „здібностей” лише зайвий раз нагадують про необхідність надання стилям мислення і дій людей творчого характеру, який і виступає головною умовою повернення до єдності і цілісності дійсно духовних ознак.

Завдяки методам творчого пошуку реалізується одна з найважливіших функцій – мислетворча, завдяки якій людство набуває здатності переходу до якісно нових рівнів усвідомлення соціальної реальності, конструювання якісно нових можливостей як актуального, так і потенційного буття. Саме завдяки цій функції людство оволодіває здатністю мислити аналітично, конструктивно, проективно, евристично, герменевтично й навіть креативно та транзитивно. Так, аналітичний стиль мислення здатен виокремлювати не тільки наслідки, а й їх причини, диференціювати та інтегрувати явища й тенденції, проективний та конструктивний стилі – створювати й реалізовувати на практиці плани, проекти та програми змін на краще, евристичні – здобувати нові знання, герменевтичні – неординарно ці знання тлумачити, креативні – розвивати творчий потенціал, транзитивні – сприяти розвитку процесів глобалізації суспільства.

Базовою для методів творчого пошуку має виступати також освітня функція, яка безпосередньо впливає з творчого характеру уявлень про всеосяжний характер світобудови. Лише за допомогою методів творчого пошуку можна створити “уявлення про світ”, що збігається з предметом „О - СВІТИ”. Мета освіти як розвиток вміння бачити ціле дозволяє аналізувати конкретні проблеми крізь призму цілого, діяти на користь цілого й жити для щастя частин і цілого.

Уміння застосовувати методи творчого пошуку безпосередньо визначає якість реалізації управлінських, виховних, спортивних та соціокультурних функцій. Форма та зміст кожної з цих функцій суттєво впливають на формування базових ознак функціонування особистості, держави й суспільства. Так, міра концептуальної відповідності теорій місцевого, регіонального й державного управління критеріям творчого, неординарного підходу визначає як перспективи, так і передумови та наслідки тієї або іншої системи управління. Властиві сьогоденню поверхові декларації та демократичні установки лише стримують процеси надання управлінню творчого характеру, штучно відводять його від головної мети – розбудови міцного, заможного гуманістичного громадянського суспільства. Те саме стосується й виховання, яке поза межами творчості як засобу здійснення гуманізму залишається егоїстичним, утилітарним, примітивним і багато в чому деструктивним. Псевдодемократичне й декларативне виховання на практиці нерідко обертається каліцтвом особистостей і спільнот, держав і суспільства. Поставлені на службу великому та маленькому бізнесу спортивні традиції позбавлені головного – любові до чистого змагання, прагнення до самовдосконалення та самоствердження, рушійну силу яких складають, як відомо, методи творчого пошуку. Поза межами творчого підходу спорт також нерідко залишається лише вульгарним засобом збагачення. Культура й мистецтво поза межами творчості найчастіше обертає митців і талановитих людей на здешевлений засіб отримання надприбутків від бізнесу купкою шарлатанів. Прекрасне поза межами творчості не тільки не „створюється” і не пізнається, а й перебуває має місце лише в одного відсотка населення, яке володіє майже ста відсотками капіталу планети. Творчість – це шлях від примітивного утилітарного за формою і олігархічного за змістом суспільства до цивілізованих світоглядних орієнтацій, які надають сенсу й цінностям якісно більш цивілізованого, гуманістичного характеру.

Коротко резюмуючи, можна сказати, що основними функціями методів творчого пошуку є: 1) світоглядна, зокрема спрямована на формування гуманістичних світоглядних орієнтацій; 2) методологічна, яка визначає, як проблему треба правильно ставити, обирати шляхи пізнання її суті та шукати оптимальних засобів вирішення. Не менш важливою є також 3) метрична функція, яка надає визначеності поняттям “точності” й “надійності” вимірів; 4) футурологічна вводить до розряду точних наук проблеми освоєння космічної і галактичної форм руху, енергій та інформаційних процесів, а

5) прогностична підвищує роль наукових законів і принципів у процесах імовірного судження про стан явища в майбутньому;6) соціодіагностична функція має визначати способи профілактики та запобігання негативним впливам на процеси соціального розвитку; 7) планова полягає у орієнтації на засоби практичної реалізації цілісної системи соціальних перетворень;

8) стратегічна полягає в оптимальному використанні результатів соціодіагностики та прогнозування в системі футурологічних орієнтацій;

9) валеологічна передбачає максимальний розвиток та практичну реалізацію фізичних, інтелектуальних та духовних сил людини, держави й суспільства; 10) трансформаційні функції акцентують увагу на особливостях процесів революцій, еволюцій, модифікацій, перетворень, мутацій, видозмін, переломів, процвітань, різноманітних рухів, метаморфоз, змінах рівнів та інших конструктивних та низхідних ознаках; 11) аксіологічні роблять методи творчого пошуку системою засобів практичної реалізації гуманістичної концепції у сфері освіти, науки, управління, культури, мистецтва, спорту, виховання та інших напрямків соціальної діяльності; 12) нормативні побудовані на врахуванні необхідності максимального розвитку та практичного використання фізичних, інтелектуальних та духовних можливостей суб’єктів життєдіяльності; 13) конструктивні відкривають невичерпні по суті можливості вдосконалення внутрішніх та зовнішніх умов існування; 14) духовні розкривають систему уявлень про особливості просторовочасових континуумів суб’єктів життєдіяльності; 15) мислетворчі обумовлюють формування аналітичних, проективних, конструктивних, евриcтичних, герменевтичних, креативних, тразнитивнихі та універсологічних стилів мислення і дій; 16) освітня функція безпосередньо випливає з уявлень про всеосяжний характер світобудови й полягає у формуванні “уявлень про світ”; 17) управлінська визначається мірою концептуальної відповідності теорій місцевого, регіонального й державного управління критеріям творчого підходу; 18) виховні функції спрямовані на реалізацію гуманістичних засад і принципів як умову подолання фізичного, інтелектуального каліцтва особистостей і спільнот, держав і суспільства;

19) спортивні мають повернути фізичній культурі й спорту традиції любові до творчості як до „чистого змагання”, прагнення до самовдосконалення та самоствердження; 20) культурні й мистецькі полягають у практичній реалізації критеріїв гуманізації провідних сфер діяльності в галузі літератури, мистецтва й культури.


Контрольні запитання
1.Яким чином впливають історичні етапи розвитку суспільства на характер творчого пошуку?

2.За якими критеріями визначаються методи творчого пошуку?

3.Які основні функції виконують методи творчого пошуку?



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconВолодар дум століття
...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconПриродознавство Міні-проекти
Впровадження проектної технології спрямоване на стимулювання інтересу учнів до пошуку інформації, розвиток дитини через розв'язання...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconБойко Ю. О. наук співроб. Нбув, канд. іст наук
Формування, систематизація, реконструкція, наукове використання та популяризація архівних матеріалів вченого дають змогу здійснити...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconТі люди, що живим поета знали, не відали, яким єдиним він зі світом був: його лицем ставали
Двадцяте століття принесло людству не лише зло й найбільші земні трагедії, але й спонукало до пошуку шляхів до втраченої гармонії,...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconЗагальноосвітній навчально – виховний комплекс І – ІІІ ступенів «Школа – інтернат – гімназія»
Розробка представлена в ході проведення естафети методичних розробок «Від творчого прийому до творчого уроку та заходу» І рекомендується...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconВпровадження методів активізації
У цій ситуації на допомогу вчителям прийдуть активні та інтерактивні методи ( або методи активізації пізнавальної діяльності ), що...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Краса чистих людських стосунків та пошуку щастя у новелах Б. Лепкого та О. Генрі»
Тема уроку: «Краса чистих людських стосунків та пошуку щастя у новелах Б. Лепкого та О. Генрі»
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики
Зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим,...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Світова література» Синельниківський район Головіна Неля Григорівна, вчитель світової літератури «Вивчення життєвого і творчого шляху М. Булгакова засобами інноваційних технологій»
«Вивчення життєвого і творчого шляху М. Булгакова засобами інноваційних технологій»
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Вічне буяння молодості, енергії, духу, пошуку, тривання гри і наснаги…».



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка