А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку



Сторінка3/10
Дата конвертації12.03.2018
Розмір2.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тематика індивідуальних завдань
1.Поняття, види та функції архаїчних методів творчого пошуку.

2.Особливості методів творчого пошуку в період середньовіччя.

3.Формування нових та сучасних методів творчого пошуку.

4.Система класифікації методів творчого пошуку: проблеми і тенденції розвитку.

5.Базові функції методів творчого пошуку.

6.Особливості розвитку похідних функцій процесів пошукової діяльності.


Список рекомендованої літератури:
Психология творчества. Общая, дифференциальная, прикладная/Под ред.

Я.Д .Пономарёва. – М.:Наука, 1990. – 224 с.

Пигоров Г.С., Козинец В.П. Креатология и интеллектуальные технологии инновационного развития: Учебн. для вузов. Д.:Пороги, 2003. – 502 с.

Альтшулер Г.С., Злотин Б.Л., Зусман А.В., Филатов В.И.Поиск новых идей:от озарения к технологии. – Кишинёв, 1985. – 381с.

Князева М. Ключ к самопознанию. – М., 1990. – 225 с.

Кедров Б.О. О творчестве в науке и технике. – М.:Мол. гвардия, 1987. – 191 с.

Джеральд Н. Ниренберг. Искусство творческого мышления. – Минск:Попурри, 1996. – 270с.

Новиков Б.В.Творчість як засіб здійснення гуманізму. – Монографія. – К.:НТТУ”КПІ”, 1998. – 310с.



Тема 3. Методи в системі засобів творчого пошуку
3.1.Методи в системі раціональних засобів творчого пошуку.

3.2.Методи в системі позасвідомих засобів творчої діяльності.

3.3. Модель системи засобів творчого пошуку.
Здатність методів обумовлювати різноманітні форми процесів життєдіяльності, виконувати роль умов та засобів розвитку людини, держави і суспільства ставить такі питання: 1) визначення системи засобів творчого пошуку; 2) роль та місце методів у загальній системі засобів творчого пошуку; 3) організація та структурна будова цілісної системи засобів творчого пошуку. Оскільки поняття „метод творчого пошуку” нерідко ототожнюється з поняттям „засіб творчого пошуку” і замінюється ним, зупинимось на цих питаннях більш докладно. З огляду на те, що засоби творчого пошуку є категорією значно ширшою ніж самі по собі „методи”, то розглянемо роль і місце „методів творчого пошуку” спочатку в системі раціональних засобів творчого пошуку, потім у системі позасвідомих засобів.
3.1.Методи в системі раціональних засобів творчого пошуку
Поняття „методу” займає особливе місце в системі більш широкої категорії „засобів творчого пошуку”. Обумовлене це тим, що як „засіб творчої діяльності” можуть виступати різноманітні речі, предмети, документи, пристосування, закони, принципи, технології, плани, дії, мрії, знання, уявлення, мотиви, цінності та інші явища матеріальної і духовної природи. Метод є лише одним із засобів діяльності, у тому числі й творчої. Ставлячи питання про те, яке ж саме місце займає „метод” у системі засобів творчої діяльності і в чому полягає його особлива роль, ми повинні дати відповідь передусім на питання 1) які засоби входять до складу самого методу; 2) яка структурна організація цих засобів; 3) яку роль відіграє сам метод у системі інших засобів творчого пошуку ?

Відповідь на питання про засоби, які становлять основу методів творчої діяльності, слід почати, на нашу думку, з поняття „процедура”, що виконує роль вихідної одиниці аналізу будь-якої діяльності. Процедура є найменшою вихідною цеглинкою творчої діяльності, основу якої складають системи упорядкованих актів самореалізації суб’єктів соціального буття. Саме процедури найкраще розкривають форму та зміст процесів творчої діяльності, детерміновані часом, місцем та умовами існування людини, держави і суспільства. Безліч конкретних зусиль, рухів та дій, спрямованих на пристосування до середовища існування, задоволення вітальних потреб, вирішення проблем спілкування, пересування, працевлаштування , обміну, розподілу та контролю потребують від суб’єкта життєдіяльності динамічних, неординарних, надійних та ефективних актів. Ці „акти” можуть носити характер сенсорних, моторних, рушійних, дотичних, термічних, хімічних, біологічних, психофізіологічних, комунікативних та багатьох інших. Саме акти первинної самореалізації формують підґрунтя для усвідомлення процесів життєдіяльності, хоча методами самі по собі не виступають. Отже процедура як акт самореалізації є первинним засобом адаптації до середовища існування, але ні методом діяльності взагалі, ні методом творчої діяльності зокрема не виступає.

Наступною, значно складнішою організованою одиницею методів творчої діяльності виступає поняття „техніка”, яку не слід не треба плутати з машинами, обладнанням чи устаткуванням. Поняття „техніка” має значно ширший соціально – філософський контекст, згідно з яким вона розглядається як „проміжний засіб досягнення мети”. Якщо безліч різноманітних процедур так або інакше дають людині мову, знання, досвід, їжу, житло та інші надзвичайно важливі результати діяльності, то техніка робить з них надійні прийоми досягнення мети в умовах, що постійно змінюються. Отже, техніка є системою прийомів досягнення мети в умовах динамізації змін. Разом з тим „техніка” сама по собі також не є „методом творчого пошуку”, а лише одним із початкових засобів творчої діяльності. Хоча, слід зауважити, що саме „техніка” суттєво підвищує рівень усвідомлення процесів на шляху досягнення мети і робить процеси пізнавальної та творчої діяльності більш контрольованими та керованими як ззовні, так і з боку самого суб’єкта.

Третім складовим засобом формування методів творчої діяльності виступають „операції” як певним чином упорядковані системи технічних прийомів досягнення тієї або іншої мети життєдіяльності. Подібні процеси технічно детермінованих дій мають здебільшого лінійний характер і далеко не завжди сприяють досягненню мети з найменшими витратами. Але вони визначають суттєвий прогрес на шляху усвідомлення дій, які набувають усе більш критичної та осмисленої оцінки. Саме завдяки всебічній диференціації та інтеграції різноманітних систем операціоналізації зусилля суб’єкта формуються у якісно нову систему засобів, які свідомо спрямовуються на досягнення спочатку лише конкретно визначеної, а згодом і абстрактно сформованої мети.

Таким чином, найвищий рівень операціоналізації дій формує методи творчого пошуку, які виступають засобами свідомої спрямованості на досягнення суб’єктом життєдіяльності як конкретної, так і абстрактної мети. Якщо „процедури”, „техніки” та „операції” лише готували підґрунтя для усвідомлення більш або менш складно організованих засобів адаптивної діяльності, то методи являють собою якісно нову систему засобів досягнення свідомо поставленої мети. Інакше кажучи, „операції”, „техніки” і „процедури” являють собою адаптивну за природою систему засобів творчої діяльності, яка лише наближається до усвідомлення своєї соціальної суті й має, головним чином, або зовсім неусвідомлюваний характер, або ж усвідомлюваний дуже слабо, поверхово і частково. Виходячи з цього, „операції”, „техніки” і „процедури” слід віднести до „позасвідомих”, „напівсвідомих” або ж до „частково усвідомлюваних” засобів творчої діяльності.

Методи, таким чином, започатковують собою формування якісно нових – конструктивних засобів творчого пошуку. Система конструктивних засобів творчого пошуку будується на основі застосування методик, технологій та планів пізнавальної діяльності. На відміну від окремого методу, можливості якого обмежуються, як правило, реалізацією адаптивних функцій, методики творчої діяльності являють собою організовану систему методів досягнення стратегічно важливої мети. Організація окремих та спеціальних методів у певну систему передбачає процес регламентації дій певними історичними, нормативно-правовими, матеріально-технічними, фінансово-економічними та соціокультурними формами пошуку нових та неординарних творчих рішень. Отже „методика” наділяє процеси творчого пошуку здатністю випереджальним чином не тільки ставити, а й вирішувати нагальні проблеми життєдіяльності особистості, держави і суспільства. Мова йде як про проблеми виробництва, сільського господарства, транспорту чи енергетики, так і про проблеми науки, освіти, виховання, культури, спорту та відпочинку. Саме методики закладають підвалини інституалізації творчої діяльності як невід’ємної складової частини прогресивного розвитку суспільства, реалізація яких передбачає створення спеціальних навчальних закладів з підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, видавництв зі спеціальної, довідкової та методичної літератури, дослідницьких лабораторій, центрів, асоціацій та спілок робітників творчого профілю, органів управління процесами пошукової діяльності та органів з регуляції законодавчих основ творчої діяльності.

Наступним конструктивним засобом творчої діяльності виступає „технологія”, сутність якої складають емерджентно14 упорядковані системи методик, здатних мінімізувати зусилля суб’єкта на шляху досягнення життєво важливих цілей. Мова йде про мінімізацію механічних, фізичних, енергетичних, біологічних, психофізіологічних, соціальних та духовних витрат. Кожному відомі тисячі прикладів того, як для досягнення тієї ж самої мети можна витратити мінімальні, середні, значні чи навіть надвеликі зусилля. Технологічно упорядковані системи методів складають підвалини організації діяльності суб’єктів відповідно до законів природного та соціального середовища, розкривають системні основи відносин, упорядковують процесуальну природу змін, складають основу конструктивізму дій і транзитивного розвитку людини, держави й суспільства.

Наступним щаблем організації методів творчого пошуку в систему цілеспрямованих дій виступає поняття „план”, який поєднує або диференціює ті чи інші вихідні методики та технології залежно від стратегічного, тактичного, поточного чи локального характеру мети. Отже, план є процесом організації методів у систему дій, спрямованих на досягнення стратегічної або поточної мети. Залежно від мети, плани творчого пошуку поділяються на: робочі, науково-дослідницькі, фундаментальні, галузеві, пошукові, аналітичні, координаційні, зондажні, пілотажні та ін. Виступаючи основою координації, інтеграції, мотивації та організації дій, план наділяє свідомість дослідників додатковими творчими можливостями. План є таким засобом, який на практиці доводить справедливість аксіоми про те, що творчий потенціал групи, колективу, соціальних спільнот є чимось якісно більшим, ніж інтелектуальні здібності окремих людей, що складають ці спільноти. Набуваючи конкретики в планах професійно-технічної, фінансово-економічної, виробничої, освітньої, управлінської діяльності, методи творчого пошуку здатні виконувати роль інструментів проектування як середовища, так і умов подальшого розвитку суб’єктів життєдіяльності, тим самим плани організують методи і технології в таку систему дій, метою якої стає створення якісно більш потужних проективних засобів становлення й подальшого розвитку людини, держави й суспільства.

Якісно нових можливостей методи творчого пошуку набувають з розвитком системи конструктивних засобів пізнання і перетворення соціальної реальності. Основу конструктивних засобів складають механізми, принципи та закони життєдіяльності суспільства, які в найбільш концентрованій формі відображають як актуальні, так і потенційні можливості фізичного, інтелектуального та духовного потенціалу розвитку людства. Механізми концентрують у собі складно структуровану систему засобів гармонізації дій суб’єктів соціального буття, які виконують функції консолідації процесів використання тих або інших проектів, планів, технологій, методик, операцій, технік і процедур на шляху досягнення соціально важливої мети. На жаль, широко відомі і асоціальні механізми, аномічна, девіантна та протиправна природа яких зайвий раз нагадує суспільству про визначально важливу роль критеріїв істини, справедливості та добра, на користь яким і мають слугувати механізми гармонізації зусиль на шляху до соціального прогресу, а не занепаду. Механізми є першою ланкою на шляху сходження як до узагальнень найвищого порядку, так і до засобів розкриття природи творчих процесів на рівні фундаментально орієнтованих підходів. Природа механізмів творчої діяльності визначається у зв’язку з цим характером світоглядних, наукових, технічних, правових, аксіологічних, політичних, ідеологічних та інших базових парадигм життєдіяльності суспільства.

Наступним конструктивним засобом формування творчої діяльності виступають принципи як ще більш узагальнена фундаментальна основа регламентації процесів розвитку людства. До речі, у перекладі з латини принцип і означає „основу”. Принцип як фундаментальна основа регламентації будь – якої діяльності сприяє подоланню процесів надмірної розпорошеності зусиль, світоглядної та методологічної невизначеності. Саме принципи складають підґрунтя на шляху подолання збочень і перекручень, хаосу та безладдя. Принципи визначають соціальну природу, зміст та функції окремих і спеціальних парадигм, які, в свою чергу, визначають мету, сенс і напрямки діяльності людини, держави і суспільства. Так, одна система принципів сприяє розвитку демократичної системи суспільних відносин, інша формує підвалини тоталітаризму, третя обумовлює розвиток теократичного суспільства, і кожна з них так або інакше детермінує підходи до розвитку та практичного застосування методів творчого пошуку. А втім питання про характер залежності якості та ефективності творчої діяльності від типів державного устрою суспільства не нагадують прості лінійні залежності й до сьогодні залишаються без ґрунтовної відповіді.

Найвищим із засобів регламентації процесів творчої діяльності виступають закони як найбільш стійкі, усталені та повторювані зв’язки між явищами буття. Закони належать до найбільш вагомих і найменш пізнаних засобів творчого пошуку. У практиці пізнавальної діяльності склалась парадоксальна ситуація, коли визначальна роль законів декларується, а більш - менш пристойної системи законів не сформовано. Об’єктивні та штучно створювані перепони на шляху формування законів творчої діяльності спричиняють процвітання корумпованості, безвідповідальності та інших ознак хаосу та некерованості процесів соціального розвитку. Сутність наведеного нами підходу полягає у розумінні законів як найвищих щаблів пізнавальної діяльності, практична роль яких має реалізуватись відповідними принципами, механізмами, планами, технологіями та іншими засобами творчого пошуку. Для того, щоб закон однаково ефективно „працював” у сфері наукового пізнання, права, освіти, виробництва чи державотворення, він має підкріплюватись системою процедур, технік, методів, механізмів та принципів, які б забезпечували практичну реалізацію функцій розподілу, споживання, контролю, обміну на основі справедливого, чесного і відповідального ставлення до справи. В іншому разі „законом” можна буде назвати будь яку пусту обіцянку, яка щодо суспільства виконуватиме скоріше асоціальні функції. Замість дійсно спроможних законів будуть використовуватись відпрацьовані віками техніки та процедури обману, знущання та поневолення.

Ставлячи собі питання: „Чи є закон, найвищою й останньою інстанцією в системі пізнання?”, - ми маємо відповісти:”У той же час і „так” і „ні”. Так, тому що закон може необмежено поширювати міру узагальнень на явища, що пізнаються, набуваючи рис не тільки окремих та спеціальних, а й загальних, глобальних і навіть „універсумних”. Мається на увазі той факт, що закони повинні виступати основою пізнання не тільки явищ актуального та потенційного буття, а й універсумних складників розвитку людства. Перехід від окремих і спеціальних законів до розуміння суті законів „загальних”, „глобальних” та „універсумних” якісно розширює креативний потенціал засобів розвитку як людини і держави, так і суспільства.

Водночас закони були, є і залишатимуться продуктом епохи. Ступінь розвиненості системи законів пізнавальної та інших видів людської діяльності завжди визначається мірою досконалості парадигм життєдіяльності. Відповідні етапам розвитку людства протосоціальні, натуралістичні, теократичні, бюрократичні, демократичні та гуманістичні парадигми визначатимуть як розуміння суті, так і характер практичного використання окремих та загальних законів життєдіяльності суспільства. Оскільки ж сутність парадигм складають світоглядні, аксіологічні, духовні, технічні, фінансово-економічні, виробничі та соціокультурні складники, то щодо них закони нерідко виступають лише похідною, а нерідко й другорядною величиною. Це й зрозуміло, бо навіть закон не охоплює безмежне коло ірраціональних за природою та позасвідомих за формою явищ буття. Саме на ірраціональних складниках творчого пошуку ми і зупинимось більш детально.

3.2.Методи в системі позасвідомих засобів творчої діяльності.
Розглянуті вище раціональні засоби є лише однією з діалектичних складників процесів творчості, іншу умову формування та практичної реалізації яких складають не менш вагомі, а нерідко й визначально значимі позасвідомі фактори. На відміну від раціональної природи перших, властиві суб’єктам соціуму жагучі прагнення, далеко не завжди керовані бажання, сплески почуттів і спалахи емоцій, безмежна віра, палка любов і незборима надія ґрунтуються на ірраціональних за походженням механізмах. Більше того, не може існувати скільки-небудь вагомого методу, механізму, принципу чи закону, природу та сутність якого не визначали б саме ірраціональні за походженням і соціальні по суті складники. Саме ірраціональні складові творчої та інших видів людської діяльності визначають змістовно-сенсову наповненість, ідейну спрямованість та духовну енергетику формалізованих законів, принципів, механізмів та інших засобів творчого пошуку.

Найменшою вихідною одиницею ірраціональних засобів творчого пошуку виступає категорія „підкріплення”. Сутність механізмів підкріплення полягає в утвердженні позитивного і позбавленні суб’єкту життєдіяльності від впливів негативного досвіду. Так, позитивне підкріплення з боку найближчого оточення та безпосередніх умов існування закріплює такі процедури, які сприяють задоволенню спочатку вітальних, а згодом і духовних потреб, прискорюють темпи просування і досягнення успіху. Як конкретні форми підкріплення виступають спочатку сенсорні процеси, а згодом і соціально орієнтовані очікування, сподівання, норми, оцінки, схвальні відгуки, моральні стимули та матеріальні винагороди. Біхевіористський досвід, який знаходить лише негативне ставлення, постійне незадоволення та позбавляє нормальних умов існування, потрапляє в коло негативних підкріплень, які сприяють затуханню відповідних процедур або ж залишають їх у пам’яті як умови соціального „табу”.

Наступним ірраціональним засобом підкріплення більш складно організованих технік творчої діяльності виступає „спонука”. Отже, процеси спонукання до творчого пошуку виступають формами позитивних (або ж негативних) підкріплень базових технік та процедур життєдіяльності. Вони також акумулюють позитивний досвід ї надають негативному досвіду роль гальмівних, охоронних, попереджувальних та заборонних функцій. Якщо основу сенсомоторних підкріплень складають головним чином біохімічні та психофізіологічні процеси, то спонуки являють собою протосоціальну форму мотивації до дій, яка супроводжується предметно-образними уявленнями, примітивними відчуттями, почуттями і зачатковими формами переживань. Спонукання як певного роду „поштовх до дій” має значно сильнішу та продуктивнішу енергетику, ніж самі по собі підкріплення. Якщо підкріплення орієнтоване головним чином на фіксацію та збереження інформації, то спонука формує підґрунтя до пошуку потрібної інформації, більш надійного її збереження та ефективнішого використання. Спонука тим самим формує сприятливі умови для міжсуб’єктної взаємодії як суспільно орієнтованої форми підвищення можливостей спочатку формування, а згодом і біль продуктивного використання творчого потенціалу суб’єктів соціального буття.

Ірраціональною формою операціоналізації дій виступають потреби як стан загостреної нестачі фізичних, інтелектуальних та духовних умов існування суб’єктів соціуму. Поділяючись на біологічні, фізіологічні, економічні, правові, соціокультурні, первинні та вторинні, тимчасові і постійні, індивідуальні, групові, національні та суспільні, усвідомлювані та позасвідомі, традиційні і нові, негідні та величні, потреби визначають характер зусиль, спрямованих на здолання нестачі тих або інших умов існування. Стимулюючі впливи потреб є більш енергетично ємними, оскільки потреби інтегрують багатоманітність операцій, технік та процедур їх задоволення у цілісну систему протомотивації дій суб’єкта соціального буття. Поєднуючи в собі чітко організовані та структуровані підкріплення і спонуки до дій, потреби визначають протомотиваційну природу методів як шляхів та засобів, спрямованих на задоволення цих різноманітних потреб. Урізноманітнення процесів задоволення фізичних, інтелектуальних, а згодом і духовних потреб сприяє формуванню цілісної системи методів. Основу методів задоволення потреб складають операції, техніки і процедури, природа яких поступово наближається до усвідомлення як предмета самостійного аналізу і засобів контрольованої та регульованої діяльності. Відсутність скільки-небудь прийнятного класифікатора потреб не дозволяє сьогодні розглядати операції, техніки, процедури та методи їх задоволення як інструменти раціоналізації управлінської діяльності.

Першим кроком на шляху формування якісно нових – проективних – методів творчої діяльності стає розвиток емоцій як: 1)засобів комунікативного зв’язку; 2)форм підвищення виразності зовнішнього та внутрішнього прояву суперечностей розвитку або ж 3) прояву нестачі суб’єктів життєдіяльності. Емоції виконують безліч функцій, головними з яких є: 1)підвищення енергетики прагнення до предмета задоволення потреб; 2)надання методикам дій форм силового впливу на процеси регулювання суспільних відносин; 3)розвиток чуттєвості, 4)удосконалення харизматичних рис суб’єктів тощо. Емоції не тільки підкреслюють „виразність” прояву тих або інших прагнень, протиріч чи тенденцій. Головна функція емоцій полягає в тому, щоб створити підвалини переводу безлічі окремих методів у якісно нову систему цілісних дій. Саме методична упорядкованість емоційно виразних дій надає суб’єктам буття рис соціальної єдності, спорідненості та упорядкованості зусиль, спрямованих на досягнення життєво важливих цілей. У певному розумінні можна сказати, що емоції наділяють людину здатністю бачити набагато уперед, роблять зусилля окремих рук, ніг, голів та відчуттів набагато сильнішими, передбачливішими та більш могутнішими, ніж кожного окремого суб’єкта поодинці. Емоції формують підвалини для усвідомлення суб’єктами буття своєї соціальної цілісності, спорідненості, можливості яких стають якісно більшими за вихідні параметри окремого індивіда, групи, колективу чи навіть окремої держави. Емоції стають першим кроком на шляху умотивованого регулювання раціональних засобів творчого пошуку, поступово надаючи „сухим” „точним” засобам пізнання людських рис пристрасті, нестримного бажання, палких поривів, які в сотні чи навіть тисячі разів підвищують темпи розвитку творчого потенціалу.

Технологізація дій надає емоціям форми мотиваційної упорядкованості зусиль та прагнень. Через це сутність мотивів слід розглядати як: 1)емоційно підкріплені процеси прагнення до змін; 2)систему ірраціональних засобів досягнення вагомих результатів; 3)емоційно забарвлені критерії оцінки характеру організації діяльності. Зрозуміло, що за умов прагнення до позитивних зрушень можна говорити про здорову мотивацію діяльності. Коли ж мотиви мають аномічний чи девіантний характер, то таку мотивацію слід розцінювати як деструктивну і асоціальну. Мотив виступає якісно новою формою чуттєвого упорядкування засобів досягнення мети, здатною диференціювати зусилля на моментальні, тимчасові, довготривалі та постійні, стратегічні й тактичні, індивідуальні й суспільні. Мотив переводить хаотично подрібнені потреби, техніки та процедури їх задоволення в систему стратифікаційно упорядкованих та організованих у просторі й часі, осмислених та цілеспрямованих дій. Саме мотивація виступає засобом самокерованого прояву емоцій на шляху застосування певних методів та технологій досягнення свідомо поставленої мети. Мотив – це свого роду індикатор розвитку свідомості суб’єктів соціального буття.

Якщо мотив виконує роль індикатора розвитку свідомості, то показником соціальної природи свідомості виступають почуття. Поділяючись на прості й складні, постійні, тимчасові та моментальні, високі та низькі, особисті, спільні та суспільні, саме почуття виконують роль: 1)засобів регламентації формування та прояву емоційно-мотиваційної сфери суб’єктів життєдіяльності; 2)форм соціалізації; 3)системи пошуку, збору, обробки, аналізу, збереження та практичного використання комунікативних, нормативно-правових, морально-етичних, освітніх, виховних, виробничих, наукових, фінансово-економічних та соціокультурних основ життєдіяльності людини, держави і суспільства. Почуття являють собою емоційно-мотиваційну основу соціальної повноцінності людей, держав і суспільства. Завдяки почуттям формується визначальний для розуміння соціальної сутності буття емоційно – мотиваційний фон сприйняття понять „сім`я”, „родина”, „Батьківщина”, „добро, „справедливість”, „гідність”, „честь”, „совість”, „любов”, „мораль”. Навіть по відношенню до „інформації” та „знань” почуття нерідко відіграють провідну роль. Наприклад, зрозуміти сутність краси , міри чи гармонії і тим більше визначити їх природу в поняттях дуже непросто, а без відчуття прекрасного, без відчуття міри або відсутності такту, толерантності людина взагалі нагадуватиме антипод вихованості, врівноваженості, освіченості та культури. Враховуючи, що в будь-якому суспільстві люди структуруються за мірою освіченості, доходів та культури, через почуття державі вдається реально впливати й цілеспрямовано формувати напрямки й характер процесів планування якісно різних суб’єктів державотворення. Саме завдяки удосконаленню системи стратегічних і поточних планів розвитку суспільство створює передумови до розробки та впровадження як окремих, так і великомасштабних проектів, таких, наприклад, як освоєння космосу, ресурсозбереження, розвитку базових галузей виробництва, систем науки, освіти та культури.

Вершиною реалізації ірраціональних проективних засобів творчого пошуку виступає чуттєвість як така система почуттів, яка обумовлює формування та розвиток емоційно-мотиваційного фону базових складників життєдіяльності людини, держави і суспільства. Історичні етапи розвитку суспільства дають підстави виокремити якісно відмінні типи архаїчних, натуралістичних, герметичних, теократичних, демократичних та гуманістично забарвлених емоційно-мотиваційних фонових складників життєдіяльності. Звісна річ, що відповідний часу чуттєвий фон обумовлює процеси обрання та характер використання тих або інших засобів творчості. Навіть для архаїчної людини першочергову роль відігравали методи створення більш захищених умов існування, досконаліших засобів полювання, приготування їжі, спілкування, обміну та контролю наслідків діяльності. Наступні епохи якісно змінюють як природу, так ї характер застосування методів творчого пошуку. Так, за доби демократії творчість стає все більш колективною й одночасно надмірно егоїстичною, індивідуалізованою, розірваною на шматочки гіпердиференційованих напрямків пізнавальної діяльності. Виходячи з принципів плюралізму, методи свободи творчої діяльності нерідко обертаються на прибуток для одних та горе для інших. Демократизація наділила методи творчого пошуку невідомими раніше можливостями, які на тлі очевидного технічного прогресу дуже загострили проблему можливостей, сенсу та умов виживання людства. Ось чому найближче майбутнє потребує гуманізації ірраціональних складників творчої діяльності, яка має замінити демократичну формулу розвитку зі „збагачення одних за рахунок інших” на гуманістичну формулу – „реалізація потенціалу кожного – розвиток усіх”.

Якісно новий – конструктивний рівень розвитку творчого потенціалу особистості, держави і суспільства стає можливим завдяки наповненню вузькоегоїстичних почуттів прагненням до високих громадських цінностей, духовних ідеалів і великих звершень. Люди з обмеженими індивідуальними та вузькогруповими інтересами не здатні відчувати чужий біль, горе, страждання як свої, тобто співчувати іншим. Саме співчуття як збагачене високими соціальними ідеалами прагнення змінити життя на краще створює якісно нові передумови розвитку політичних, правових, економічних, виробничих та соціокультурних механізмів життєдіяльності суспільства. Лише навчившись співчувати іншим люди набувають мудрості та сил для спільного конструювання середовища та умов власного існування. Співчуття як форма суспільно орієнтованої емоційно-мотиваційної сфери суб’єктів життєдіяльності створює передумови використання не тільки механізмів, а й принципів, законів та парадигм як найпотужніших засобів творчого пошуку. Співчуття виступають надзвичайно могутньою рушійною та конструктивною силою, здатною наділяти життя людей сенсом, робити із зашорених обивателів та животолюбів особистостей високого ґатунку, якими могли б пишатися не тільки близькі та рідні, а й держави, цілі народи та епохи. Не здатні співчувати іншим обертають власне життя у добровільну каторгу безглуздя, вони заживо себе хоронять. Співчуття ж як розуміння, прагнення та бажання творити добро для інших надає людям незбориму віру у власні сили, могутність яких лише зростає на шляху до успіху та процвітання.

Співчуття як основа духовності з часом формує принципово важливі для людей, держав і суспільства відповідні критерії оцінки. Розподіляючи людей на щиросердних та нікчемних, на тих, хто ладить із совістю та тих, хто совісті не має, чуттєва сфера набуває здатності випереджальним чином відображати явища буття, тобто, набуває рис „передчуття”. Отже, передчуття як здатність чуттєвої сфери випереджальним чином відображати явища буття надають творчим процесам підстави спиратись на систему принципів як нову основу випереджального конструювання середовища та умов власного існування. Не завжди усвідомлюючи міру відповідальності, люди, проте, мають передчуття тієї межі, за яку не слід переступати, чого творити не треба. З цього приводу Ромен Роллан справедливо зауважував: „Треба, щоб людина зрозуміла, що вона – творець і хазяїн світу, що на ній відповідальність за усі нещастя землі і що їй же належить слава за усе добре, що є у житті”.

Надаючи розвитку певного порядку та організованості, принципи та закони поділяють людей на далекоглядних, передбачливих, вольових, керованих та на тих, хто нагадує корабель без вітрил, компаса та керма. Далекоглядні, урівноважені, здатні керувати власними бажаннями великі й маленькі соціальні „кораблі” (сім’ї, громади, спільноти, держави) спроможні витримувати шторми та бурі завдяки сумісним зусиллям, завдяки спільній меті, вірі, взаємоповазі та довірі, які створюють якісно нове підґрунтя взаємодії – співпереживання, Співпереживання як форма взаємодовіри, взаємоповаги, як засіб спільного вирішення суперечностей розвитку створює відповідні часу парадигми управлінської, виховної, освітньої та інших напрямків творчої діяльності. Парадигмально детерміновані типи соціальних переживань є мірою людяності процесів виробництва, обміну, розподілу та споживання.
3.3. Модель системи засобів творчого пошуку
Розглянуті вище раціональні та позасвідомі складники адаптивних, проективних та конструктивних засобів є скоріше початком, який наближає до розуміння цілісності, єдності природи та системного характеру засобів, але не розкриває більш високих щаблів організації та нових можливостей процесів творчого пошуку. Зроблені на цьому шляху кроки дають змогу перейти від „цеглинок” творчого процесу до розуміння творчості особистості, гуртів, груп, колективів та інших соціальних спільнот. А втім творчість має стати тим наріжним каменем, який визначає шляхи, темпи та напрямки розвитку цілих міст, областей, держав і навіть континентів. Мова, таким чином, йде про розуміння творчості як умови і критерію розвитку епохи, яка інтегрує спеціальні та загальні адаптивні, проективні, конструктивні засоби в якісно нову систему процесів творчого пошуку людини, держави і суспільства. За цих умов творчість має стати якісно новим соціальним інститутом, що надасть нових імпульсів творчого розвитку інститутам науки, культури та мистецтва. Так, класична наука за три століття пройшла великий і славний шлях розвитку, якісно змінивши умови та рівень життя населення. Водночас, сучасний етап розвитку інституту науки потребує якісних змін, спрямованих перш за все на інтеграцію майже трьох тисяч розпорошених напрямків пізнання, пошук єдиних загальноприйнятих теоретичних, методологічних та концептуальних підходів, на консолідацію міжгалузевих, міждержавних зусиль представників різних шкіл та напрямків наукового пізнання. Сучасна наука має перетворитись із відокремленого і нерідко ізольованого компонента на невід’ємну складову частину культурного життя суспільства. Більше того, позбавлена основ наукового підходу культура залишатиметься на рівні побутової свідомості, нездатної створювати дійсно довершені зразки виховної, освітньої, виробничої, професійної, досудової та інших видів діяльності.

Надшвидкі темпи глобалізації ставлять перед суспільством усе нові й нові завдання, виконання яких потребує принципово нових, транзитивних за суттю засобів творчого пошуку. Природа транзитивних засобів творчого пошуку розкривається здатністю суб’єктів соціуму використовувати глобальні та універсумні можливості розглянутих нами раніше адаптивних, проективних, конструктивних та креативних засобів. Так, узятий сам по собі окремий вид раціонального чи позасвідомого засобу творчого пошуку (процедура, технологія, закон, спонука, мотив чи переживання) принципово змінює свої можливості залежно від системи соціальних координат. Якщо всі раніше описані засоби творчого пошуку розглядались на рівні „суб’єкт – суб’єктних” та „суб’єкт - об’єктних” відносин у структурі зв’язків між особистістю, державою і суспільством, то транзитивні засоби творчого пошуку розширюють коло цих зв’язків до „об’єкт – об’єктних” відносин між людиною, державою, суспільством та всесвітом. Всесвітня природа повертає до пізнання сутності діяльності людей, держави і суспільства з якісно більш складного і досконалого погляду на природу творчої діяльності. Таким чином, транзитивізм надає відомим раніше адаптивним, проективним, конструктивним і креативним засобам принципово іншого виміру. Цей вимір спрямовує процеси творчого пошуку на розкриття суті універсуму, природи, механізмів, законів трансформації та змін людини, держави і суспільства у межах не тільки реального, а й потенційного і навіть безкінечного буття. Творчість на рівні транзитивних засобів має дати відповіді на питання про значно більшу тривалість життя людей, про нові форми космічної взаємодії. Порівняно з проблемами сучасної транзитології творчості фантастичні ще донедавна уявлення здаються примітивними спробами наближення до пізнання сутності та хоча б найближчих перспектив розвитку людства.

Поділяючись, таким чином, не тільки на адаптивні, проективні і конструктивні, а й на креативні і транзитивні, як усвідомлювані, так і позасвідомі засоби утворюють доволі чітко побудовану систему детермінації процесів творчої діяльності, узагальнена модель якої може бути подана у формі:
Таблиця 2

Модель системи засобів творчого пошуку


Тип засобу

Ранг

Вид раціонального засобу

Ранг

Вид ірраціонального засобу

Транзитивні

1000

Універсумні, глобальні адаптивні, проективні, конструктивні та креативні раціональні засоби творчого пошуку

0001

Універсумні, глобальні

адаптивні, проективні, конструктивні та креативні ірраціональні засоби творчого пошуку



Креативні

100

Спеціальні, загальні адаптивні, проективні та конструктивні раціональні засоби творчого пошуку

001

Спеціальні, загальні адаптивні, проективні та конструктивні ірраціональні засоби творчого пошуку

Конструктивні

10”

Парадигми

01”

Переживання

10

Закони

01

Співпереживання

9

Принципи

02

Передчуття

8

Механізми

03

Співчуття

Проективні

7”

Проекти

04”

Чуттєвість

7

План

04

Почуття

6

Технологія

05

Мотиви

5

Методика

06

Емоції

Адаптивні

4”

Методи

07”

Протомотивація

4

Операція

07

Потреба

3

Техніка

08

Спонука

2

Процедура

09

Підкріплення


Контрольні запитання
1.Якими чинниками визначається роль та місце методів у системі засобів творчого пошуку?

2.Яку роль відіграють методи в системі позасвідомих засобів пошукової діяльності?

3.Які параметри визначають модель засобів творчого пошуку?



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconВолодар дум століття
...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconПриродознавство Міні-проекти
Впровадження проектної технології спрямоване на стимулювання інтересу учнів до пошуку інформації, розвиток дитини через розв'язання...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconБойко Ю. О. наук співроб. Нбув, канд. іст наук
Формування, систематизація, реконструкція, наукове використання та популяризація архівних матеріалів вченого дають змогу здійснити...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconТі люди, що живим поета знали, не відали, яким єдиним він зі світом був: його лицем ставали
Двадцяте століття принесло людству не лише зло й найбільші земні трагедії, але й спонукало до пошуку шляхів до втраченої гармонії,...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconЗагальноосвітній навчально – виховний комплекс І – ІІІ ступенів «Школа – інтернат – гімназія»
Розробка представлена в ході проведення естафети методичних розробок «Від творчого прийому до творчого уроку та заходу» І рекомендується...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconВпровадження методів активізації
У цій ситуації на допомогу вчителям прийдуть активні та інтерактивні методи ( або методи активізації пізнавальної діяльності ), що...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Краса чистих людських стосунків та пошуку щастя у новелах Б. Лепкого та О. Генрі»
Тема уроку: «Краса чистих людських стосунків та пошуку щастя у новелах Б. Лепкого та О. Генрі»
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики
Зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим,...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Світова література» Синельниківський район Головіна Неля Григорівна, вчитель світової літератури «Вивчення життєвого і творчого шляху М. Булгакова засобами інноваційних технологій»
«Вивчення життєвого і творчого шляху М. Булгакова засобами інноваційних технологій»
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Вічне буяння молодості, енергії, духу, пошуку, тривання гри і наснаги…».



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка