А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку



Сторінка4/10
Дата конвертації12.03.2018
Розмір2.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тематика індивідуальних завдань
1. Поняття раціональних та позасвідомих складових частин творчого пошуку.

2. Раціональні складники методів творчого пошуку.

3. Роль методів у позасвідомих складових частин процесів пошукової діяльності.

4. Поняття і можливості адаптивних методів творчого пошуку.

5. Проективні методи творчого пошуку в історії пізнавальної, виховної, освітньої та управлінської діяльності.

6.Методичні основи конструктивних засобів творчого пошуку.

7.Структура і функції креативних засобів творчого пошуку.

8.Транзитивні засоби творчого пошуку: поняття, види, функції.


Список рекомендованої літератури

Серьогін С.М., Решетніченко А.В. Засоби реалізації державної соціальної політики// Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Л.: ЛФ УАДУ, 2000. Вип. 4. – С. 196 – 207.

Решетніченко А.В., Серьогін С.М. Теорія управління соціальним розвитком. Глосарій. – Д.:ДРІДУ УАДУ при Президентові України, 2002. – 63 с.

Мэй Р. Мужество творить:Очерк психологии творчества. – Л.: Инициатива; М.: Ин-т общегуманитар. исследований, 2001. – 128 с.

Жариков Е.С., Ладанов И.Д.. Руководитель и умение убеждать. – М.:Профиздат, 1988. – 112с.

Янсен Ф. Эпоха инновации:Персона. – М.:ИНФРА – М., 2002. – Х11. – 308 с.

Новиков Б.В.Творчість як засіб здійснення гуманізму. – Монографія. – К.:НТТУ”КПІ”, 1998. – 310 с.

Тема 4.
Класичні методи творчого пошуку
4.1.Програма реалізації методів творчого пошуку.

4.2. Характеристика класичних методів творчого пошуку


До класичних методів творчого пошуку відносять традиційні для системи наукового пізнання методи наукових досліджень, спостережень, опитувань, аналізу документів, діалектичний та історичний методи, методи моделювання, експерименту та ін. Однак наукова та пізнавальна цінність методу визначається не тим, який це метод за назвою чи набором дій, а в якій мірі він здатен бути істинним, тобто давати надійну та достовірну інформацію як головну умову пізнання суті явищ, що досліджуються. Саме здатність розкрити сутність явища робить метод творчим, тобто спроможним висвітлювати нові можливості, розкривати раніше невідоме, пояснювати те, що здавалось утаємниченим, загадковим та взагалі незбагненним. У зв’язку з цим постає ряд питань: 1) за яких умов метод може бути істинним, тобто давати надійну та достовірну інформацію?; 2) що ж саме забезпечує методу достовірність пізнання тих або інших явищ ? Розглянемо самі ці питання та відповіді на них більш конкретно.
4.1.Програма реалізації методів творчого пошуку

Практична реалізація методів творчого пошуку може дати позитивний результат і відчутний ефект лише за двох умов: 1) ця діяльність керована, а також 2)документально обґрунтована. Керованість процесами творчого пошуку повинна давати чіткі і ясні відповіді на питання про те, хто, як і навіщо застосовує ті чи інші методи. Роль наукової платформи застосування методів творчого пошуку виконує спеціальна дослідницька програма, яка регламентує всі етапи, стадії підготовки, організації та їх практичної реалізації.

Ці умови є обов’язковими та взаємозалежними. Керованість обумовлює характер спрямування, соціальну природу та відповідальність за використання зусиль, а наукова програма забезпечує цим зусиллям якість та ефективність. Будь-які інші спроби застосування методів творчого пошуку ілюструють: 1)професійну некомпетентність; 2)поза науковість; 3)шахрайство.

Практичне застосування будь – якого з окремих методів творчого пошуку або їх певної сукупності являє собою дослідницький процес, якість та ефективність якого і визначається мірою обґрунтованості та пізнавальної спроможності програмного забезпечення. Інакше кажучи, якщо ви бажаєте отримати належний результат або ж зрозуміти сутність явищ, то треба спиратись на надійну програму застосування окремого методу чи їх сукупності. При цьому особливо слід наголосити, що надійним, достовірним, істинним та ефективним не тільки може, а й повинен бути як окремий метод, так і їх сукупність. У противному разі ні окремий метод, ні навіть їх сукупність не зможуть гарантувати ні якості, ні ефективності, ні результату. Більш детально поняття, базові елементи та структурна організація програмного забезпечення процесів пізнавальної, у тому числі і творчої діяльності нами розглянуті раніше.15 Зараз ми лише акцентуємо увагу на головних аспектах і розглянемо загальну модель програми застосування методів творчого пошуку (див. схему 3).

Перше, на що слід звернути увагу, це форма програми, яка може бути як виписана детально і задокументована, так і носити характер теоретичних уявлень дослідника. Головне, щоб ці уявні та задокументовані підходи носили науково спроможний характер і відповідали критеріям надійності, достовірності та професіоналізму організаторів і виконавців. Ці критерії дуже легко перевіряються як за формальними, так і за змістовними індикаторами. Так, навіть прості запитання про тип, характер, рівень освіти, відповідність програмі, її особливості чи зміст хоча б деяких окремих елементів дозволяє діагнозувати сенс та подальші перспективи застосування методів творчого пошуку.

Сутність програми застосування методів творчого пошуку розкривають чотири блоки елементів, структура яких ілюструє аксіому про те, яким саме чином ціле (тобто, програма) стає якісно новим утворенням, а не проста сума тих елементів, що складають її структуру. Сутність структурної будови програми методів творчого пошуку може бути подана у вигляді формули:



Програма (10) = Парадигмальний блок (1) + Методичний блок (2) +

Блок реалізації (3) + Блок зв’язку (4), де:
1+2+3+4 – складники процесу переходу до нової якості;

10 – якісно нові можливості процесів реалізації методів творчого пошуку.
Кожен з блоків програми застосування методів творчого пошуку значно складніший за ті елементи, які розкривають його будову. Зокрема, кожен з базових блоків у більшій або меншій мірі відображає як теоретичні, так і емпірично орієнтовані:1)світоглядні установки; 2)тенденції розвитку цивілізації; 2)особливості методу в системі засобів пізнання; 3)специфіку предмета творчості; 4)професійний рівень виконавців; 5)тип культури суспільства тощо. Разом з тим головні для кожного блоку елементи надають процесу творчого пошуку здатності до новизни як наслідку єдності, цілеспрямованості, надійності, результативності, економічності, системності та ефективності зусиль.

Кожен з елементів блоку програми повинен мати діалектичну природу, тобто розкривати свою суперечливу сутність відповідними складниками. Діалектична будова кожного з елементів програми є принциповою вимогою і одночасно ознакою методологічної спроможності дослідників.

До головних у парадигмальному блоці програми належать такі елементи:

– мета є процесом, спрямованим на отримання кінцевого результату. Поділяється на стратегічну і тактичну, поєднує інтереси замовників та виконавців, ресурси та засоби створення нових форм пізнання та конструювання середовища та умов подальшого розвитку людства;

– проблема розкриває характер суперечностей у процесах розвитку особистості, держави і суспільства. Конкретизується за допомогою визначення предмета та об’єктів творчої діяльності;

– завдання як система ієрархізованих засобів досягнення кінцевої мети поділяються: на головні та допоміжні.

Базовими елементами методичного блоку програми є:

– Методи – це система раціональних засобів конструювання середовища та умов розвитку людей, держави і суспільства. Поділяються на традиційні і нові. Залежно від типу парадигмальних установок поділяються на прості і складні, логічно детерміновані і стохастичні.

– Модель як система випереджальних уявлень про шляхи, форми та методи вирішення актуальних проблем. Включає уявлення про належні зусилля та реальний стан проблем.

– Гіпотези як форми припущень про характер та тенденції майбутніх змін поділяються на описові і пояснювальні.

Структуру блоку реалізації складають елементи:

– Плани є процесом організації методів у систему дій, спрямованих на досягнення стратегічної або поточної мети. Поділяються залежно від характеру мети на стратегічні і робочі, регламентують темпи, якість та ефективність процесів досягнення кінцевого результату.

– Засоби творчої діяльності – це різноманітні предмети, документи, пристосування, закони, принципи, технології, плани, дії, мрії, знання, уявлення, мотиви, цінності та інші явища матеріальної і духовної природи. Метод є лише одним із засобів діяльності взагалі і творчої зокрема. Поділяються на раціональні як головним чином усвідомлювані та чуттєві як ірраціональні та здебільшого позасвідомі.

– Результати застосування методів творчого пошуку проявляються в отриманні нових теоретичних знань та практичних досягнень.

Блок зв’язку має таку структуру складових елементів:

– Кореляція понять – процес взаємоузгодження мети, проблеми і завдань творчого пошуку;

– Інтерпретація понять – процес відбору методів з метою досягнення належних результатів;

– Контроль дій – планове забезпечення поточних та кінцевих результатів на основі використання науково спроможної системи засобів управління процесами творчого пошуку.

В узагальненому вигляді модель програми реалізації методів творчого пошуку представлена у наведеній нижче таблиці

Розглянутий нами підхід можна охарактеризувати як детерміністський, тобто орієнтований на розкриття як передумов, так і обумовлених ними наслідків пошукової діяльності. Відомі також інші підходи, зокрема стохастичний та маргінальний. Прихильники першого абсолютизують принцип відносності і вважають за неможливе встановлення будь-яких законів розвитку. Асоціюючи себе з Наполеоном, вони прагнуть перш за все відкрити „щось нове”, а потім аналізувати як же це сталося подібно тому, як Наполеон вважав за доцільне спочатку розпочати бій, а потім вже думати, що робити далі. Іноді подібні „зусилля всліпу” дійсно дають певні здобутки, але при першій спробі зрозуміти сутність процесів творчого пошуку розбиваються вщент і залишають дослідників з невизначеністю та хаосом.

Теоретичні маргінали є професійно незрілими дослідниками з хиткою та ненадійною науковою базою, які нагадують людей, що опинилися між двох човнів і тому не здатні врятуватись. Інколи вони чіпляються за окремі форми детермінізму, інколи апелюють до безглуздої безкінечності, так і не збагнувши суті методологічних аксіом досягнення творчого успіху.


4.2. Характеристика класичних методів творчого пошуку
До найвідоміших методів творчого пошуку відносять перш за все класичні методи наукового пізнання, провідна роль серед яких належить науковим дослідженням, спостереженню, опитуванням, аналізу документів, історичному методу, діалектиці, моделюванню та експериментам. Зупинимось на аналізі творчого потенціалу кожного з них окремо.
4.2.1.Метод наукових досліджень.

Метод наукових досліджень належить до загальнонаукових методів пізнавальної діяльності. Оскільки метою застосування методу наукових досліджень є отримання нових знань, то головними його завданнями виступають процеси творчого пошуку, спрямовані на отримання наукової новизни.

Під науковими дослідженнями розуміють комплекс програмно упорядкованих теоретико-методологічних, кадрових, організаційних, матеріально-технічних, комунікативних, фінансово-економічних та інших засобів, спрямованих на досягнення дослідницьких цілей і завдань. Наукові дослідження суттєво різняться між собою залежно від предмета, об’єкта, мети, завдань, строків, характеру фінансування та результатів. Так, залежно від поставлених завдань виділяють фундаментальні, прикладні та комплексні наукові дослідження. Фундаментальні наукові дослідження спрямовані на пізнання та розв’язання глобальних проблем та закономірностей розвитку складних і великих частин буття, зокрема форм руху, енергії, структури, динаміки. На рівні соціуму до глобальних відносять проблеми становлення та змін держав, регіонів, галузей та сфер життєдіяльності. Прикладні дослідження виступають як форми наукового пізнання й аналізу шляхів та засобів удосконалення діяльності конкретних об’єктів буття. Комплексні наукові дослідження носять теоретико-прикладний характер і спрямовані на вирішення міждисциплінарних проблем. За предметом пізнання наукові дослідження підрозділяються на математичні, механічні, фізичні, хімічні, геологічні, ботанічні, зоологічні, соціальні, правові, освітні, економічні, політичні, індустріальні, військові, управлінські, валеологічні та ін. За об’єктом наукові дослідження поділяються на монографічні (коли об’єкт визначається як представник класу подібних), порівняльні за однією, декількома чи багатьма ознаками, трендові (повторні на тому ж об’єкті без дотримання вимог до збереження вибірки), панельні (повторні на тому ж об’єкті за умов збереження вибірки) та генетичні, гендерні, маркетингові, моніторингові та лонгітюдні. Залежно від статусу замовника, який визначає характер оплати праці науковців, дослідження підрозділяються на держбюджетні та госпрозрахункові. За типом логічних завдань наукові дослідження носять характер пошукових, пілотажних, зондажних, описових, експериментальних та проектно-конструкторських. Залежно від витрат часу наукові дослідження поділяються на „експрес – дослідження” (тривалість яких складає від 2-3 днів до 2-3 тижнів), короткотермінові ( від 1 до 5-6 місяців), середньо термінові (від 6 місяців до 2-3 років) та довготривалі (від 2 до 5 і більше років).

Неодмінною умовою практичної реалізації властивого методам різноманітних наукових досліджень творчого потенціалу виступає забезпечення обов’язкових для кожного з них чотирьох етапів: 1)підготовки; 2)реалізації; 3)аналізу; 4)впровадження результатів.

Етап підготовки наукового дослідження включає узгодження із замовником мети, завдань, строків, обсягів, оплати праці, організації процесів збору, обробки, аналізу інформації, координації дій, засобів та форм контролю. Центральним завданням цього етапу є розробка програми, стратегічного і робочих планів дослідження.

Етап реалізації включає процеси розробки, апробації, тиражування інструментів, технік, операцій та процедур збору, фіксації, збереження, обробки та аналізу інформації, а також різноманітні настанови, інструкції та інші форми регламентації дій основного та допоміжного науково – дослідницького персоналу, вимоги до підготовки, організації та проведення процесів збору інформації, підготовки зібраної інформації до обробки, сам процес обробки інформації та форм контролю за якістю, надійністю та достовірністю отриманих даних.

Етап аналізу включає використання системи загальних, спеціальних та окремих методів аналізу та опису отриманих даних, форм їх наглядної ілюстрації, обґрунтування зв’язків та тенденцій, підготовку проміжних та заключних наукових звітів відповідно до вимог ГОСТів.

Етап впровадження включає науково-теоретичну та праксеологічну апробацію і впровадження результатів. Як форми наукового впровадження результатів застосовується підготовка наукових монографій, статей, доповідей, конференцій, симпозіумів, семінарів, круглих столів тощо. Формами емпіричного впровадження виступають процеси розробки та впровадження за результатами досліджень планів, проектів, програм, наказів, розпоряджень, регламентів, заходів, інструкцій, положень, рекомендацій тощо. Етап впровадження є дієвою умовою подолання розриву між теорією і практикою, між рівнем наукового та буденного стилів мислення.


4.2.2. Метод спостереження
Спостереження з найдавніших часів є невід’ємним складником пізнавальної діяльності, але як окремий і самостійний метод здобуття наукових знань формується з кінця ХVII до початку ХХ століттях. Як метод творчого пошуку спостереження і до сьогодні залишається мало дослідженим. Науковий метод спостереження є програмно регламентованим, систематичним, повторюваним процесом зібрання інформації шляхом безпосереднього сприйняття і фіксації ознак досліджуваного об’єкта. Сам по собі метод спостереження не може бути ні хорошим, ні поганим. Якість, надійність та ефективність спостереженню забезпечує програма, здатна сповна реалізувати властиві йому переваги й звести нанівець можливі недоліки.

До незаперечних переваг спостереження відносять:



  • можливість сприйняття живих і цілісних фрагментів життя у всьому багатстві кольорів, звуків, почуттів та деталей;

  • гнучку мотивація. Регулюється як формами матеріальної зацікавленості, так і усвідомленням наукової та громадянської відповідальності за результати спостережень;

  • відображення діяльності малих, середніх і великих соціальних спільнот, рухів, течій, організації та структур;

  • доступ до об’єкта спостереження незалежно від його бажання чи готовності;

  • багатомірність, широту, усебічність, повноту охоплення ознак спостереження.

Науково спроможна програма здатна не тільки мінімізувати, звести нанівець, а й навіть перетворити на певні переваги властиві спостереженню недоліки:

  • суб’єктивізм. За умов гуманістичних орієнтацій та високого професіоналізму спостерігач здатен до сприйняття емоційного фону, співпереживань і прагнень позитивних змін. У такому випадку суб’єктивізм набуває форм активної громадянської позиції спостерігача;

  • ресурсні витрати. Це дійсно один з найбільш цінних методів. Однак значні фінансові, матеріальні та людські витрати за умов ґрунтовної програми здатні обернутися безцінною для людей, держави і суспільства інформацією.

  • статусні розбіжності. Забезпечені програмою світоглядні та методологічні вимоги активізують уважність, послідовність, системність та достовірність даних спостереження;

  • диспозиційний конформізм. Надто жорстке дотримання вихідних завдань і гіпотез спостереження досить легко долається програмою, яка має включати індикатори динамізації змін, показники мобільності, механізми квантифікації, які орієнтовані на розкриття інтелектуального та духовного потенціалу спостерігача;

  • ефекти та похибки мотиваційних „зсувів”, попередніх вражень, зміщень оцінок, обумовлених впливом знайомств, узагальнень, упередженого ставлення, традицій, етнічних, правових, фінансових та інших чинників має передбачатись і завчасно нейтралізуватися програмою.

Орієнтовані на творчий пошук спостереження можуть носити характер індивідуальних, групових, тимчасових, моментальних, моніторингових, лонгітюдних, включених, стратифікованих, польових, лабораторних, клінічних, відкритих, інкогніто, однак їх ефективність визначатиме якість та надійність розглянутого вище програмного забезпечення. Програма застосування цього методу як основного має враховувати такі властиві спостереженню особливості:

  • визначення конкретних форм фіксації результатів спостереження у вигляді карток, бланків, щоденників, протоколів, матриць, кіно- , відео-, фото- та звукозапису, графів;

  • обґрунтування базових одиниць спостереження (дій, подій, явищ, процесів, механізмів, норм, цінностей);

  • виокремлення одиниць обрахування даних;

  • формування вихідних одиниць аналізу даних.


4.2.3.Методи опитування
Опитування належать до провідних методів збору інформації в процесах пошукової діяльності. Опитування поділяються на усні, письмові та змішані. До усних відносять бесіди та інтерв’ю, а до письмових – анкетування, експертні оцінки, тестування та соціометрію. Хоча майже кожний з видів опитувань у тій або меншій мірі може носити змішаний характер. До найбільш відомих різновидів опитувань належать: 1)опитування за місцем роботи, проживання, навчання, відпочинку чи лікування; 2)очні та заочні; 3)вільні та стандартизовані; 4)поштові; 5)телефонні; 6)телевізійні; 7)віртуальні; 8)вербальні; 9)локальні; 10)глибинні; 11)масові; 12)вибіркові; 13)моніторингові; 14)періодичні; 15)аудиторні.

Сутність методів опитування полягає в тому, що всі вони є процесом отримання інформації завдяки відповідям респондентів (кого опитують)на запитання інтерв’юера (хто опитує).

Незаперечною перевагою й одночасно унікальною особливістю різноманітних методів опитування є той факт, що первинним джерелом соціальної інформації виступає особистість як безпосередня умова і одночасно учасник процесів виникнення, становлення, змін та зникнення тих або інших явищ буття.

Якісне та ефективне застосування будь-якого з видів опитувань забезпечує дотримання вимог до практичної реалізації трьох етапів: 1)підготовчого; 2)оперативного; 3)заключного.

Підготовчий етап спрямований на програмно-методичне забезпечення процесу реалізації пізнавальних можливостей методу.

Оперативний етап – на вирішення кадрових, фінансових, матеріально-технічних, організаційних та інших питання, пов’язаних з практичною реалізацію завдань опитування.

Заключний етап включає процеси перевірки якості та надійності даних, підготовки інформації до обробки, власне процедури обробки, аналізу даних та оформлення отриманих теоретичних і практичних результатів у систему висновків та пропозицій до змін.

Обов’язковою умовою отримання достовірної інформації в процесах опитувань виступає дотримання вимог до забезпечення головних фаз реалізації методу: 1)фази адаптації; 2)фази досягнення мети; 3)фази зняття напруги.

Фаза адаптації спрямована на встановлення контакту з респондентом за рахунок процедур концентрації уваги, зондажу, розвідки, розминки та мотивації.

Фаза досягнення мети включає техніку підтримки та перерозподілу уваги, регуляції функціональних, стимулюючих та розвантажувальних впливів.

Фаза зняття напруги характеризується здатністю залишити в респондента позитивні враження, оптимістичні очікування, надихаючі сподівання і прагнення до подальших зустрічей з інтерв’юером.

Головну роль у процесах конструювання анкет, бланків інтерв’ю, тестів, листів експертної оцінки чи соціометричних замірів відіграє форма, зміст та характер запитань. Залежно від форми питання можуть бути подані у вигляді „меню”, шкал, малюнків, таблиць, індексів, проблемних ситуацій або діалогів. За змістом питання поділяються на питання про факти („Доводилось Вам стикатися з ...?), питання про поведінку або дії („Чим Ви пояснюєте дії ...?), питання про знання, інформованість („Що таке відповідальність...?), питання про мотиви, установки („Що змусило Вас ...?), питання про оцінки („Як Ви оцінюєте...?), особисті питання („Укажіть, будь ласка, Вашу стать, освіту, професію...). Якщо враховувати програмні вимоги та фазний характер опитувань інструментарій має конструюватись з дотриманням функціональних особливостей запитань. Залежно від цього запитання поділяються 1)на контактні; 2)прямі; 3)опосередковані; 4)буферні; 5)фільтри; 6)провокаційні; 7) які стимулюють; 8)контрольні; 9)які розслаблюють. Залежно від міри регламентованості відповіді запитання поділяються на відкриті (вільна форма відповіді), закриті (обрання варіанта відповіді) та напівзакриті (поєднують попередні).

Критеріями професійно створеного інструменту опитування є дотримання таких вимог:


  • відповідність вимогам програми опитування;

  • наявність звернення, основної частини та паспортички;

  • лінгвістична грамотність;

  • логічна несуперечливість питань;

  • виключення двозначних тлумачень базових понять;

  • відсутність насаджених установок та оцінок;

  • точність, достатність та уніфікованість шкал.

4.2.4.Методи аналізу документів.


Аналіз документів належить до найдавніших, найпоширеніших та найефективніших методів творчого пошуку. Сутність методу складає система засобів фіксації, збереження, передачі та обміну інформацією на спеціальних носіях. Так, за формою фіксації інформації документи поділяються на письмові (друковані, рукописні), іконографічні (кіно-, відео-, фотодокументи, картини, гравюри), фонетичні (грамплатівки, магнітофонні записи, компакт- диски), електронні, вербальні (свідчення, легенди, міфи, перекази, казки, пісні), за статусом - на офіційні (удостовірені офіційними посадовцями та юридичними особами) та особисті, за призначенням – на технічні, фінансові, юридичні, наукові, адміністративні, медичні та соціокультурні.

Беззаперечною перевагою використання документів у процесах творчого пошуку виступає можливість формалізації багатоманітних явищ, що аналізуються. Процеси формалізації даних дозволяють упорядкувати, систематизувати, класифікувати інформацію за різноманітними ознаками, які виводять дослідника на встановлення процесів динамізації змін, розкриття принципів, технологій, механізмів та закономірностей розвитку. Документи забезпечують процесам пошукової діяльності достовірність, доказовість як головні умови отримання об’єктивних даних. Аналіз документальних джерел інформації має по суті необмежені й досі мало досліджені можливості.

Серед певних недоліків застосування методу слід звернути увагу на складність, а нерідко й неможливість доступу до необхідної інформації. Причин подібних явищ дуже багато. Ряд цих проблем вирішується з плином часу або ж завдяки цілеспрямованим зусиллям дослідників. Міра ефективності використання можливостей аналізу документів залежить від рівня компетентності дослідника. Рідко хто з людей не має справи з документами, та лише небагатьом з них вдається зробити вагомий внесок у скарбницю людства. Отже, недостатній рівень дослідницької компетентності також можна віднести до недоліку у використанні творчого потенціалу методу аналізу документів. Те ж саме стосується і практичного досвіду. Більшість користувачів робить лише „постфактурний” аналіз документальних даних, у той час як головне джерело творчості спрямоване на пізнання випереджальних тенденцій розвитку. Ці та інші недоліки досить легко усуваються ґрунтовною програмою застосування даного методу.

До головних відносять традиційний (класичний) та конвент – аналіз документів. Спрямований на дослідження змістовно-сенсової ваги документа, класичний аналіз передбачає обґрунтовані відповідні на такі запитання:

1.Що являє собою документ? (За виглядом, станом, формою, сферою).

2.Який його контекст?

3.Хто його автор?

4.Яка мета створення документа?

5.Яка надійність документа?

6.Яка достовірність зафіксованих у ньому даних?

7.Який суспільний резонанс документа?

8.Чи має документ змістовну цінність?

9.Як можна оцінити значимість документа?

10.Як можна оцінити можливості його подальшого використання?


Контент – аналіз документів спрямований на вимір кількісно виражених ознак формалізації явища, що досліджується. Програмне забезпечення надійності методу має враховувати такі особливості:

  • визначення конкретних форм фіксації результатів аналізу документів у спеціально підготовлених формах журналів, карток, бланків, матриць, або графів;

  • обґрунтування базових одиниць спостереження (текстів статей, доповідей, телепрограм, фільмів, видів особистих чи офіційних документів, форм реклами, символів, рухів, течій, подій);

  • виокремлення одиниць обрахування даних (кількість прояву ознак явищ, що досліджуються;

  • формування вихідних одиниць аналізу даних (класифікація, типологізація та систематизація ознак за визначеними програмою критеріями).

4.2.5.Історичний метод


Історичний метод належить до найвагоміших і невід’ємних умов ефективного творчого пошуку. Визначальна роль історії обумовлена тим, що вона:

1)розкриває шлях розвитку природи, людини, держави, суспільства і всесвіту із минулого в майбутнє;

2) є визначальною основою розкриття сутності явищ актуального, потенційного і безкінечного буття;

3)виступає як базовий механізм розкриття сутності процесів виникнення, становлення, змін та зникнення;

4) акумулює в собі передумови, інструменти та засоби як пізнання, так і подальшого розвитку природи, людини, держави, суспільства і всесвіту.

Головне завдання історії полягає у створенні точного, надійного, достовірного підґрунтя для розкриття законів, принципів, механізмів та шляхів розвитку частин і цілого від минулого до майбутнього.

Історія поділяється за критеріями таксономізації явищ буття на типи, рівні, види, форми та інші ознаки.

Історія може бути правдивою, точною, дієвою, творчою та конструктивною лише за умов:

1)світоглядної єдності;

2)теоретичної цілісності;

3)адекватності вимогам часу, місцю та духу епохи;

4)аксіологічної, нормативно-правової несперечливості; 5)методологічної спроможності підходів.

Світоглядну єдність, теоретичну цілісність, аксіологічну адекватність, нормативну несуперечливість та методологічну спроможність історії забезпечує започаткована нами картина світу побудована на принципово новій – мультимодальній логіці. Саме мультимодальна логіка наділяє історію здатністю не тільки пізнавати світ, а й змінювати його на краще.

Історичний підхід до пізнання соціальних явищ має надзвичайно важливе значення. Давно відомо, що поза історичними межами будь-якого явища безпідставно розраховувати на пізнання його сутності, усвідомлення реальних шляхів і засобів оптимізації діяльності не тільки особистості, сім’ї, колективу, а й села, селища, міста, регіону, держави, континенту чи навіть планети в цілому. За висловом виразом М.Г.Чернишевського, без історії предмета немає й теорії предмета. Ті або інші за природою соціальні явища властивими саме їм формами, змістом і характером виражають у акумульованому і трансформованому вигляді певний “підсумок”, “результат”, зліпок” його становлення і розвитку, тобто історичного шляху набуття ним соціальної суті.

Зворотний бік справи полягає в розумінні важливості складників історії того або іншого соціального явища, у виокремленні та наповненні змістом окремих фаз, етапів, умов, особливостей і закономірностей становлення і розвитку суб’єктів соціального буття. Фактологічно збагачені уявлення про загальні, спеціальні та окремі складники становлення і змін суб’єкта соціального буття протягом певних відрізків часу дозволяють краще розкрити сутнісні риси та ознаки його функціонування. Саме завдяки цим можливостям історичний метод є основною гносеологічною умовою здобуття істинного та достовірного нового наукового знання. Покладений у основу гносеологічного підходу історичний метод є запорукою розуміння сутності явищ у їх динаміці, розгортання процесів у просторі і часі, а також умовою, яка дозволяє соціальній реальності поєднувати минуле з майбутнім. Підкреслюючи визначальну роль історії як умови пізнання істини та поліпшення практичного життя, відомий російський історик В.О.Ключевский казав, що історія вчить навіть тих, хто в неї вчитись не бажає та не вчиться. Вона їх неодмінно провчає за невігластво та нехтування. Хто діє незалежно від її волі або ж всупереч їй, той завжди в остаточному підсумку гірко сумує про таке своє ставлення до неї.

Основу теоретичних підходів та засобів практичного збору, обробки й аналізу історичної інформації складають ті або інші світоглядні орієнтації дослідників. Сформовані в історії суспільства натуралістичні, авторитарні, теократичні, буржуазні та демократичні типи світоглядних орієнтацій обумовлювали появу відповідним чином „пофарбованих” підходів до висвітлення тих або інших етапів життєдіяльності суспільства. Кожен з цих часткових підходів слід розглядати як істинний, достовірний та надійний лише в тій мірі, у якій він розкриває властиву як попереднім, так і майбутнім етапам розвитку суспільства гуманістичну сутність. Достовірною, надійною та істинною може бути лише гуманістична за предметом, формою, методами, результатами та критеріями оцінки історія. Таким чином, філософську, методологічну та соціокультурну сутність історичного методу повинна складати лише гуманістична світоглядна парадигма як вихідна умова минулого та майбутнього людства.


4.2.6.Діалектичний метод
Діалектичний метод належить до найдавніших і найбільш універсальних засобів творчого пошуку. Сутність діалектики полягає у здатності розкривати суперечливу природу процесів виникнення, становлення, змін та зникнення різноманітних явищ буття. Творчу природу діалектичного методу традиційно прийнято пов’язувати з реалізацією трьох головних законів:

1)переходу кількості у якість;

2)заперечення заперечення;

3)єдності та боротьби суперечностей.

Ставлення сучасних дослідників до діалектичного методу творчого пошуку досить суперечливе. Обумовлене це тим, що історія пізнання нерідко розглядає діалектику як інструмент боротьби, революцій, потрясінь, конфліктів як нібито головних умов розвитку. Насправді ж роль, місце і зміст діалектики полягають у зовсім протилежному: як за процесами суперечностей, боротьби та інших негараздів відшукати найбільш дієві форми, шляхи та засоби гармонії, миру, спокою, злагоди та процвітання.

Суперечливість самої діалектики як методу творчого пошуку полягає в тому, що перерахованих вище трьох головних законів катастрофічно не вистачає для того, щоб розкрити дійсно діалектичні принципи, механізми, форми та засоби гармонізації змін, консолідації зусиль на шляху до благополуччя та щастя. Тобто для того, щоб можливості методу діалектики як методу творчого пошуку дійсно стали могутніми та універсальними, дослідники мають створити нову, більш досконалу систему законів діалектики. Як нову систему законів діалектичних методів творчого пошуку ми пропонуємо розглядати розроблені й запропоновані нами такі історично вивірені й аксіоматично незаперечні, на наш погляд, універсальні закони:

1) єдності буття (розкривається принципами єдності буття актуального, потенційного та безкінечного, неорганічного, органічного та духовного);

2) роздвоєння єдиного (конкретизується в принципі суперечності);

3) тотожності (відомий з давніх часів як „ти – одне з усім” зараз розкривається на основі принципу самоподібності або ж, за термінологією синергетики, „фрактальності”);

4) взаємопереходу протилежностей (забезпечується механізмами прямих і зворотних зв’язків між частиною і цілим);

5) ієрархії (реалізується на основі принципу саморушійності та змагальних механізмів);

6) саморегуляції – (здійснюється механізмами самоорганізації);

7) розвитку (проявляється у процесах виникнення, становлення, змін і зникнення);

8) зняття вищим нижчого (пов’язаний із принципами домінування, наступності та послідовності);

9) випередження (обумовлений процесами випереджального моделювання діяльності);

10) пропорції (підтверджений принципами міри, краси, гармонії, толерантності та злагоди).


Запропонована нами система законів належить до найвагоміших здобутків людства і багатократно збагачує можливості діалектичних методів творчого пошуку, які набувають реальної здатності успішно вирішувати нагальні проблеми глобалізації суспільства та транскультурації розвитку цивілізації.
4.2.7.Метод моделювання.
У сучасній системі наукового пізнання під моделюванням розуміють систему спеціально створених матеріальних чи уявних аналогів, що відтворюють особливості функцій та дій реально існуючих речей і явищ буття. Як матеріальні аналоги виступають різноманітні макети, конструкції, пристрої, прилади, споруди. Роль уявних аналогів виконують абстрактні образи, схеми, плани, проекти, картини, гравюри, типажі, сюжети, сценарії, мрії, прагнення, бажання.

Корені методу моделювання сягають у сиву давнину, народжуючись спочатку в багатоманітності форм предметно – образних уявлень про найважливіший для виживання досвід, переданий пращурами у вигляді усних переказів, героїчних легенд та системи міфологізованих знань. Відносно прості образи поступово ускладнювались і набували форм певних схем та моделей, які у вигляді спочатку натуралістичних, а згодом магічних та окультних теорій відтворювали уявлення про закони, принципи та механізми виникнення, становлення, змін і зникнення людей, природи та суспільства. Феодальний етап розвитку суспільства започаткував теократичні, ідеологічні та політичні форми моделювання, які базувались на протонаукових уявленнях про розвиток людини, держави і суспільства. Рис власне наукового методу моделювання набуває лише за Нового часу, коли до нього звертаються Леонардо да Вінчі, Галілей, Ньютон, Кеплер, Ломоносов, Менделєєв тощо. Так, Леонардо да Вінчі, звертаючи увагу на неможливість дослідження того, як літають птахи в повітрі, запропонував відтворити цей процес за допомогою плавання під водою. У зв’язку з цим він зазначав: ”Напиши про плавання під водою і отримаєш те, як літають птахи у повітрі”. Саме завдяки методу моделювання стала можливою розробка топографічних карт, структурних моделей хімічних елементів, моделей будівельних конструкцій, макетів споруд, верстатів, інструментів та пристосувань.

Було б, однак, помилковим вважати, що впровадження методу моделювання не викликало спротиву та зневажливого ставлення. Так, навіть наприкінці Х1Х століття під час спорудження найбільшого тоді броненосця „Кептен” виявлені інженером Рідом під час моделювання суттєві конструктивні прорахунки були грубо проігноровані владою. Під час спуску на воду цей корабель затонув разом із командою, яка складала понад 500 осіб.

Основу методу моделювання складають процеси порівняння базових ознак. До них належить порівняння найбільш суттєвих законів, принципів та механізмів функціонування об’єкта, що моделюється. До ознак, що моделюються, мають бути віднесені найбільш визначальні та значущі матеріальні або ж ідеальні складники предмета або явища. Так, до групи ідеальних моделей можуть бути віднесені абстрактно – логічні, чуттєво – наглядні, розумові, уявні (іконічні) образи, схеми, проекти чи інші конструкти. До матеріальних моделей – віднесені речові, предметні, структурно визначені зразки космічної техніки, засобів управління, енергозабезпечення, транспорту, сільськогосподарського та індустріального виробництва тощо.

Особливу увагу слід звернути на неприпустимість ототожнення ідеальних моделей з їх інформаційними аналогами. Будь-яка уявна абстрактна модель може мати (або ж ні) певні ознаки інформаційності, однак ні в якому разі не може бути зведеною до самої по собі „інформації”. Інформація про певні факти, події, процеси або явища може виступати як складова частина як матеріальних, так і ідеальних моделей. Разом з тим світоглядні, сенсові чи аксіологічні складові ідеальних моделей можуть використовувати різноманітну інформацію як лише окремі чи спеціальні елементи та підсистеми. Водночас слід брати до уваги той незаперечний факт, що залежно від характеру носіїв інформації (рукописних, друкованих, іконографічних, фонетичних, вербальних чи віртуальних) не тільки форма, а й зміст не лише ідеальних, а й матеріальних моделей буде суттєво відрізнятись за багатьма показниками.

Моделювання все більш впевнено входить до числа засобів управління процесами стратегічного розвитку сіл, міст, регіонів, держав та континентів. Випереджальна природа методу моделювання дозволяє розглядати поточні та стратегічні парадигми, плани, проекти, бюджети, баланси, сюжети, мрії чи сценарії як дієві засоби постановки та практичного використання завдань футурологічного розвитку, процесів діагностування, оцінки, аналізу, передбачення та управління змінами на рівні особистості, держави і суспільства.

Перспективними здаються напрямки досліджень, спрямовані на розкриття генези розвитку якісно відмінних моделей, основу яких складають спочатку образи, а потім схеми, плани, проекти та інші засоби не тільки пізнання, а й конструювання середовища та умов власного існування. Ще більш недослідженими залишаються ірраціональні складники процесів моделювання. До них належать багатоманітні форми як позасвідомих психофізіологічних процесів, емоційних, інтуїтивних складників, так і соціальних за походженням почуттів. Саме характер інтегрованості раціональних та позасвідомих складників визначає як рівень адекватності моделей творчого пошуку, так і їх потенційну здатність створювати якісно нові умови існування та подальшого розвитку людини, держави і суспільства.
4.2.8.Метод експерименту.
Експеримент являє собою керований процес змін умовами діяльності суб’єкта з метою отримання даних про якість, характер та ефективність впливу з боку контрольованих факторів. Відомі з давніх часів як форми різноманітних „іспитів” і „випробувань” на зрілість, професійність, лояльність у новий час досить відомими стали експерименти Я.А.Коменського, Р.Оуена, А.С.Макаренко, „хотторнський експеримент” Р.Мейо, експерименти Ф.У.Тейлора, Г.Форда. Залежно від сфери діяльності поділяються на виробничі, економічні, наукові, педагогічні тощо, за завданнями, які вирішуються, – на фундаментальні, теоретико – прикладні та емпіричні, за наближенням до реальності – на уявні, модельні та натурні, за наближенням до ситуації – на лабораторні та польові, за типом управління – на адаптивні, проективні, конструктивні, креативні, транзитивні та „екс – пост – факто”, за характером контролю – на паралельні та послідовні.

Якісне та ефективне застосування будь – якого з видів експерименту забезпечує дотримання вимог до практичної реалізації трьох етапів: 1)підготовчого; 2)оперативного; 3)заключного.

Підготовчий етап спрямований на програмно – методичне забезпечення процесу реалізації пізнавальних можливостей методу.

Оперативний етап має вирішити кадрові, фінансові, матеріально – технічні, організаційні та інші питання, пов’язані з практичною реалізацію завдань експерименту.

Заключний етап включає процеси перевірки якості та надійності даних, підготовки інформації до обробки, власне процедури обробки, аналізу даних та оформлення отриманих теоретичних і практичних результатів у систему висновків та пропозицій до змін.

Програма застосування експериментальних методів повинна враховувати властиві їм такі особливості:



  • визначення базових форм фіксації ходу та результатів експерименту в спеціально підготовлених журналах, картках, бланках, щоденниках, протоколах тощо;

  • обґрунтування вихідних експериментальних факторів (незалежних змінних), які можуть бути подані у вигляді механізмів, норм, цінностей або критеріїв;

  • виокремлення одиниць виміру змін експериментальних ситуацій ;

  • обґрунтування процедур обрахування даних;

  • формування вихідних одиниць аналізу експериментальних даних.


Методика „гомеостата”. Мікрогрупі у складі 3 – 4 – х чоловік дається завдання, яке може бути виконаним лише за умов узгоджених дій її членів. У цьому експерименті мета групової діяльності виступає, з одного боку, провідним критерієм при відборі, підборі членів, а з іншого – умовою формування згуртованих малих, середніх, а при необхідності і великих соціальних спільнот. Подібне методичне забезпечення дозволяє вести мову про формування управлінських команд, екіпажів космонавтів, підводних човнів, корпоративних організацій тощо.
Методика „ритмограм”. Ґрунтується на основі моделювання емоційних станів членів мікрогруп, що дозволяє визначати характер дії на всіх членів групи одночасно стійких та ситуативних впливів. Ця методика дає підстави для аналізу характеру стосунків у мікрогрупах та механізмів регулювання взаємовідносин.
Методика „сенсомоторного інтегратора”. За допомогою засобів одночасного сприйняття зорових, слухових та тактильних подразників виявляються форми лідерства у групі, механізми консолідації зусиль та гармонізації відносин. Може використовуватись в якості засобів профілактики та розв’язання конфліктних ситуацій у групах, дослідження передумов до лідерства.
Методика „групового пантографа”. Передбачає використання обладнання для демонстрації різноманітних зображень, адекватне та схоже сприйняття та відтворення яких виконує роль критерію поєднання, взаємоузгодження дій та інтеграції зусиль. Подібний експеримент орієнтований на виявлення та подальший розвиток фізичного, професійного, виховного та мотиваційного потенціалу малих і середніх соціальних спільнот.
Контрольні запитання

1. Чим визначається творчий характер методу?

2. Які складники включають парадигмальний та методичний блоки програми реалізації методів творчого пошуку?

3. У чому полягають особливості блоків реалізації та зв’язку?

4. Які методи і на якій підставі відносять до розряду „класичних”?

5. Завдяки чому класичні методи забезпечують отримання нових, точних та достовірних знань?




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconВолодар дум століття
...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconПриродознавство Міні-проекти
Впровадження проектної технології спрямоване на стимулювання інтересу учнів до пошуку інформації, розвиток дитини через розв'язання...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconБойко Ю. О. наук співроб. Нбув, канд. іст наук
Формування, систематизація, реконструкція, наукове використання та популяризація архівних матеріалів вченого дають змогу здійснити...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconТі люди, що живим поета знали, не відали, яким єдиним він зі світом був: його лицем ставали
Двадцяте століття принесло людству не лише зло й найбільші земні трагедії, але й спонукало до пошуку шляхів до втраченої гармонії,...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconЗагальноосвітній навчально – виховний комплекс І – ІІІ ступенів «Школа – інтернат – гімназія»
Розробка представлена в ході проведення естафети методичних розробок «Від творчого прийому до творчого уроку та заходу» І рекомендується...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconВпровадження методів активізації
У цій ситуації на допомогу вчителям прийдуть активні та інтерактивні методи ( або методи активізації пізнавальної діяльності ), що...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Краса чистих людських стосунків та пошуку щастя у новелах Б. Лепкого та О. Генрі»
Тема уроку: «Краса чистих людських стосунків та пошуку щастя у новелах Б. Лепкого та О. Генрі»
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики
Зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим,...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Світова література» Синельниківський район Головіна Неля Григорівна, вчитель світової літератури «Вивчення життєвого і творчого шляху М. Булгакова засобами інноваційних технологій»
«Вивчення життєвого і творчого шляху М. Булгакова засобами інноваційних технологій»
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Вічне буяння молодості, енергії, духу, пошуку, тривання гри і наснаги…».



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка