А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку



Сторінка6/10
Дата конвертації12.03.2018
Розмір2.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема 6. Ігрові методи творчого пошуку
1.Поняття та функції ігрових методів творчої діяльності.

2.Види ігрових методів творчого пошуку.


6.1.Поняття, види та функції ігрових методів творчої діяльності
Чи може бути гра пов’язана з творчим пошуком? Яке взагалі відношення може мати гра до наукової та пізнавальної діяльності? Чи можна „граючись” займатися наукою, освітою, виробництвом та іншими „серйозними” справами? Граючись – не можна, а ось грати, виявляється, не тільки можна, а навіть вкрай необхідно.

Саме гра була тим першим кроком, який здійснило людство на шляху становлення і розвитку цивілізації та культури. Так, усвідомивши складність та відповідальність за збереження і продовження роду, вожді та досвідчені члени племені вчили молодь таким рухам і навичкам, які імітували необхідні дії для успішного захисту житла, полювання на ведмедів та мамонтів, ловлі риби або збирання придатних для їжі продуктів. Такі дії нагадували танок і неодмінно супроводжувались різкими гортанними звуками, а з часом стали підтримуватись певним ритмом за допомогою барабанів, свистків та інших інструментів, які згодом отримали назву „музичних”. З плином часу стали „програватись” також різноманітні сценарії, схеми та моделі сумісних дій по захвату нових територій, будівництву споруд, освоєнню нових видів діяльності.

Саме ж поняття „гра” чи не вперше з’являється у діалозі Платона „Евтидем”, де він „пізнавальною грою” називає витівки софістів, які за допомогою псевдо логічних міркувань збивали молодь з пантелику. Насправді ж подібні види „гри у поняття” відомі задовго до греків у народів Індії, Китаю, де за певну винагороду „вчителі мудрості” у якості своєрідних тестів випробовували на логічну зрілість і конструктивний характер думок дії тих, хто з часом мав брати на себе відповідальність за керівництво розвитком людей і держави.

Предметом же спеціального аналізу гра стає лише у ХУІІІ столітті завдяки роботам Іммануїла Канта (1724 – 1804) та Фрідріха Шіллера (1759 – 1805), які звернули увагу на певну залежність процесів творчої діяльності у мистецтві від характеру покладених у їх основу ігрових механізмів. Дійсно ж широкої уваги та міжпредметного підходу поняття гри набуває лише у ХХ столітті завдяки працям видатного нідерландського історика культури Іоганна Хейзінга (1872 – 1945). З появою у світ його роботи „Людина, що грає” (Homo ludens”) розкривається можливість усвідомлення глибоких зв’язків і залежностей між грою та філософією, правом, наукою, політикою, виробництвом, військовою справою та іншими важливими сферами життєдіяльності суспільства.

Розвиваючи цей підхід, відомий німецький філософ Ганс – Георг Гадамер (нар. У 1900 р.) у роботі „Істина і метод” (1960) розглядає гру як невід’ємну складову герменевтики, під якою автор розуміє мистецтво сприйняття і тлумачення текстів, творів мистецтва та різноманітних подій20. Спираючись на запропоновані Гадамером підходи, Ойген Фінк (1905 – 1975) відносить гру до числа найвизначніших феноменів людського буття, порівнюючи її значимість із „працею”, „любов’ю”, „владою” та „смертю”.

Справедливо звертаючи увагу на те, що гра як форма розвитку властива вже тваринам, Хейзенга виділяє такі риси, як „запрошення до гри”, „церемонії поз та жестів”, дотримання правил”, „удаваності”, „зображень”, „задоволення” та „радості” від гри. Вважаючи гру навіть давнішою за культуру, Хейзінга багато в чому справедливо підкреслює, що культура вже з самого початку „розігрується”, тобто здійснюється як у формі, так і у атмосфері гри. Ще далі йде Гадамер, розповсюджуючи вплив гри на „гру кольорів”, на „гру хвиль” та інші явища неорганічної природи, у процесах якої гра „з’являється” як невід’ємний компонент руху і саморозвитку, коли сама „гра грається”, тобто як самостійний суб’єкт „сама керую собою”.

Подібна абсолютизація ролі гри є безпідставною і не більше ніж гіперболічною формою умовних художніх порівнянь певних рис, образів чи явищ неживої, живої та духовної природи між собою. Між тим проста і ніби – то зрозуміла істина про те, що ні атоми, ні гори, ні тварини не здатні граючи мріяти, фантазувати, уявляти або планувати власну діяльність, все ж таки потребує спеціального наукового визначення предметної області, форм, різновидів та пізнавальних можливостей гри.

Ми живемо в такий час, складність якого визначається масштабністю та багатоплановістю змін нашого життя. Це час реформ, який характеризується перетвореннями існуючого як фундаменту розбудови майбутнього. Людству стало затісно в межах уже усталених традицій, котрі не задовольняють сучасні умови науково-технічної революції: велетенські обсяги інформації, колективні форми творчості, різке збільшення кола спілкування. Тому в центрі уваги вчених опиняються критичні точки індивідуального та соціального розвитку, шляхи подолання криз, способи переходів до нових позицій та схем. Робляться продуктивні спроби встановити механізми ліквідації розривів, які утворилися між технологією та етикою, індивідуальним та колективним внеском у творчість, диференціацією знань та міждисциплінарним характером проблем. Вочевидь, поширення ігор пояснюється тим, що вони є традиційними формами вироблення та закріплення різноманітних соціокультурних норм, насамперед в плані регламентації та побудови рольових та міжособистісних відносин.

Гра – це багатопланове, поліфункціональне явище соціальної реальності з властивими йому рисами вироблення та закріплення нормативних установок і відносин між людьми в процесі в процесі динамізації соціокультурних змін. Розрізняють вузькі та широкі підходи до розуміння природи гри як соціального феномена. У вузькому смислі гра – це вид особливим чином організованої діяльності групи осіб переважно дитячого та юнацького віку. Гра у широкому розумінні цього слова вміщує такі ознаки:


  • невід’ємного елементу соціальної реальності;

  • фактору формування, апробації та закріплення нормативних установок та відносин між людьми;

  • явища історії та культури цивілізації;

  • упорядкованості форм та механізмів реалізації на різних рівнях соціальної організації;

  • підвищення ступеня контрольованості та керованості ігровими процесами в міру соціальної зрілості суспільства.

Таким чином, природу гри, незалежно від її форми та функціональної ролі можна визначити в таких положеннях:

  1. Гра є умовність, яка може виявлятися як умовність змагальності та як умовність „вистави”.

  2. Функціонування гри як самостійного явища забезпечується системою правил, які в цілому визначають норми (порядок) взаємовідносин учасників.

Гра як самостійне явище культури займає в системі культури певне місце, має особисті механізми „вбудовування”. У цьому сенсі гра стає адекватним засобом упередження криз та культури виходу з них за допомогою механізмів рефлексії та саморефлексії.21

  1. Сутність ігор полягає в апробації, закріпленні, виявленні базових норм, цінностей, відносин між людьми (як соціальних, так і особистісних) та встановленні гнучких переходів між ними.

Надалі гру ми будемо розуміти як особливим чином організовану діяльність групи людей. Організованість діяльності в процесі гри досягається за рахунок накладання обмежень на групові процеси в „натуральних” умовах. Це дозволяє розглядати гру як штучно-натуральний об’єкт, який інструментально доступний через свою штучну складову частину.

Керування грою треба розуміти як особливий вид діяльності, заснований на створенні системи мотивації, оцінювання, аналізу, заохочень та обмежень, які забезпечують досягнення мети гри. У кожному випадку вибір основної мети залежить від конкретних умов, коли гра розглядається як а)продуктивна взаємодія для рішення конкретного завдання, б)елемент навчально-виховного процесу, в)складова частина процесів творчого пошуку або ж інших видів діяльності.

Ігрові методи творчого пошуку виконують різноманітні функції залежно від рівня розвитку суб’єкта життєдіяльності (по висхідній вертикалі). Кожному з рівнів розвитку відповідає певне коло функцій, які забезпечують вирішення завдань, що відповідають вимогам досягнення мети належного рівня. На більш низьких рівнях це коло обмежене простими базовими функціями. До таких належать забезпечення вітальних потреб людей, комфортних умов життєдіяльності, оптимізації процесів взаємодії, форм і методів праці, освіти та культурних потреб. На більш високих рівнях функціонування набуває складних форм, які треба розглядати з урахуванням процесу взаємодії базових форм, що розглядаються крізь призму інтелектуального, духовного та соціокультурного рівня розвитку суб’єкта.

Аналізуючи функції ігрових методів за висхідною вертикаллю, можемо виділити первинні функції, функції середнього рівня та функції вищого рівня. Як ми зазначали раніше, до найбільш простих можуть бути віднесені перш за все адаптивні функції, які дозволяють суб’єкту пристосуватися до фізичних, побутових, кліматичних та інших умов. Функції середнього рівня пов’язані з забезпеченням контролю, аналізу, інформаційного забезпечення, регламентації дій та ін. Головні відмінності функцій середнього рівня полягають у забезпеченні випереджальних форм діяльності суб’єкта, завдяки яким люди стають здатними як передбачати кінцеві результати, так і запобігати можливим негативним наслідкам. Функції середнього рівня мають характер проективних і конструктивних, забезпечуючи тим самим можливості як формування, так і практичної реалізації функцій вищого рівня. До функцій вищого рівня належать креативні і транзитивні, головна мета яких полягає в здобутті нових знань, відкритті нових можливостей і забезпеченні процесам глобалізації суспільства сприятливих умов прогресивного розвитку. Саме завдяки цим функціям фізичний, інтелектуальний та духовний потенціали людини, держави й суспільства набуває реальних можливостей захистити права і свободи як кожного окремого суб’єкта життєдіяльності, так і усього суспільства загалом.

Ігрові методи творчого пошуку здатні забезпечувати виконання світоглядних, теоретико-методологічних, ідеологічних, аксіологічних, метричних, футурологічних, діагностичних, валеологічних та інших найважливіших функцій суб’єктів життєдіяльності. Так, світоглядна функція покликана сформувати цілісні уявлення про власний внутрішній та зовнішній світ, теоретико-методологічна функція допомагає розрізнити сприйняття понять „ теорії” та „практики”, відокремити різні можливості методів окремих, спеціальних, загальних та універсальних. Ідеологічна функція полягає в обґрунтуванні найбільш спроможних змістовно-сенсових засад досягнення кінцевої мети. Метрична функція дозволяє ігровим методам співвідносити кількісні та якісні показники, що визначають успішність точності, надійності та ефективності дій. Футурологічні функції дозволяють розмістити події за мірою віддаленості в майбутньому й дозволяють відрізняти реальність від можливостей, можливості від проектів, проекти від мрій, а мрії від ілюзій. Діагностичні функції визначають способи профілактики та запобігання негативним впливам на процеси подальшого розвитку. Валеологічна функція передбачає максимальний розвиток і практичну реалізацію фізичних, інтелектуальних та духовних складників здоров'я людини.
2.Види ігрових методів творчого пошуку

Підрозділяють ігрові методи за декількома основними критеріями – метою, ознаками часу, характером зв’язків.

За метою ігрові методи мають прямі та опосередковані цілі, завдання та наслідки:


  • прямі – навчання, організація, досягнення ефекту, участь у творчому процесі та ін.;

  • опосередковані – формування здорового морально-психологічного клімату, формування управлінських команд та ін.

За ознаками часу ігри бувають короткотермінові, середньотермінові та довготермінові.

За характером зв’язків ігри поділяються на ігри відкритого та закритого типу.

І. Ігри закритого типу.

До ігор закритого типу відносять

- імітаційні ігри;

- метод аналізу конкретних ситуацій;

- рольові ігри;

1. 1.Імітаційні (ділові) ігри.

Хронологічно першими з’явились імітаційні ігри. Уперше імітаційна ділова гра була проведена в стінах ленінградської промислової академії у 1932 р. під назвою „Червоний ткач”. У кінці 50-х рр. у США було здійснено перший експеримент на базі імітаційної управлінської гри з використанням ЕОМ. Відтоді сконструйована велика кількість ігор, призначених для навчання студентів, підвищення кваліфікації та атестації управлінців, дослідження соціальних систем. Імітаційною називають гру, яка є моделлю функціонування організації або системи. При цьому імітується взаємодія органів управління в тих або інших ситуаціях.

Використання управлінських імітаційних ігор спочатку не принесло очікуваних результатів. Це було пов’язано з тим, що імітаційні ігри першого покоління мали дуже прості структури, що не дозволяло вмістити у вузькі рамки усе різноманіття реальних управлінських процесів.

Управлінські імітаційні ігри другого покоління мають структури, які вже створюють передумови для успішного використання їх при дослідженні функціонування організацій. Основні характеристики цих структур такі:


  • віддзеркалення процесів прийняття складних рішень в ієрархічних організаціях;

  • відкритість множини можливих рішень, які приймаються в будь – які моменти ігрового часу;

  • надання можливостей гравцям здійснювати запит інформації під час гри з достатньо широкого кола даних, що характеризують стан системи.

Імітаційна гра організовується таким чином: модератор пропонує учасникам відповідну ситуації проблему. Рішення приймається з урахуванням імітації виконання заздалегідь розданих ролей, адекватно реагуючи на вчинки інших діючих осіб. Враховуючи реакції партнерів, учасники приймають нові рішення, унаслідок чого з’являється можливість побачити можливі довгострокові наслідки власних дій. Насамкінець аналізується та обговорюється кожний ігровий етап, установлюється порядок дій учасників, оцінюється правильність прийнятих рішень під різними кутами зору: окремого гравця, відділів організації, що імітуються, а також системи в цілому. Зібрана інформація узагальнюється, виділяються ланцюжки причинно-наслідкових зв’язків і зносин.

Для проведення імітаційної гри потрібен досить великий обсяг технічної документації, яка включає в себе: характеристику об’єкта імітації, пояснювальну записку, технічне завдання, матеріали з досліджуваної проблеми, сценарій проведення гри, опис ігрових обставин, опис алгоритмів поведінки учасників, проспект гри, інструктивні матеріали для модератора та гравців, програма експерименту й звіт про характер та результати експерименту.

Підсумовуючи, слід звернути увагу, що імітаційні ігри мають жорсткий характер установлення правил та розподілу ролей, вони мають завершену форму й закриті для подальшого розвитку, орієнтовані на раціональні дії учасників, бо правильні рішення відомі, як правило, заздалегідь. Незважаючи на це, імітаційні ігри є дієвим інструментом творчого пошуку, оскільки вони орієнтовані на вироблення навичок творчої діяльності й виконують навчальну функцію.
1.2. Метод аналізу конкретних ситуацій.

У межах відносин „людина – машина” спостерігаються багатопланові протиріччя в характері прямих та зворотних зв’язків. Характер цих протиріч має полюсні ознаки – від повного заперечення до гіпертехнократичного стилю мислення. Причина цих явищ полягає в незнанні законів функціонування соціальних систем.

Метод аналізу конкретних ситуацій відрізняють такі ознаки:


  1. Моделювання ситуативного сценарію функціонування конкретної соціальної системи з урахуванням багаторівневості та різнохарактерності зв’язків між елементами, фрагментами та підсистемами.

  2. Формування установок на прийняття оптимальних колективних рішень.

  3. Взаємоузгодження стохастичних стилів і методів, спрямованих на досягнення загального позитивного кінцевого результату.

  4. Передбачення поліальтернативності можливих рішень.

  5. Оцінювання рішення виступає кінцева мета (а не особиста користь, престиж та інші суб’єктивовані елементи).

  6. Формування системи групового оцінювання.

  7. Керованість процесами інтелектуального та емоційного напруження.

До недоліків методу аналізу конкретних ситуацій слід віднести:

  1. Важкість точного відтворення атмосфери високого рівня емоційної напруги на кшталт реальної ситуації.

  2. Виокремлення лише часткових аспектів і фрагментів цілісних складних соціальних систем.

1.3.Рольові ігри.

Ознаками рольових ігор є:



  • наявність моделі аналізу системи;

  • сукупність виділених основних та суміжних ролей;

  • визначення групи учасників виконання різних ролей;

  • взаємодія ролей;

  • наявність загальної мети гри;

  • поліваріативність рішень;

  • наявність системи групового оцінювання;

  • управління інтелектуальними та емоційними компонентами гри.

Принципова відмінність рольових ігор від методу аналізу конкретних ситуацій полягає у такому:

  • наявність моделі керованої системи;

  • наявність, власне, ролей;

  • спрямованість рішення на систему, а не на ситуацію;

  • динамізація процесу, що може змінювати структуру, форму та зміст ситуації;

  • прийняття рішення може прийматись на будь – якому з відрізків, а при вирішенні проблемної ситуації – тільки для ситуації в цілому.


ІІ. Ігри відкритого типу.

До ігор відкритого типу належать:

– організаційно-діяльні ігри (ОДІ),

- інноваційні ігри(ІНІ),

- організаційно-розумові ігри(ОМІ),

- продуктивно-орієнтовані,

- практично-ділові.

2.1.Організаційно-діяльнісні ігри (ОДІ).

Одним з найпоширеніших видів творчого пошуку на сьогодні є організаційно-діяльнісні ігри. На відміну від ділових, ОДІ спрямовані на розвиток потенціалу. Створювалися вони колективом фахівців під керівництвом Г.П.Щедровського на базі НДІ загальної та педагогічної психології АПН СРСР. Перша гра мала місце у серпні 1979 р. Незважаючи на свою недавню появу, ОДІ встигли добре себе зарекомендувати в багатьох сферах діяльності: при визначенні перспектив розвитку вищої освіти, розробці довгострокових програм розвитку міст, НДІ, крупних промислових об’єднань тощо. Тільки за перші сім років було проведено 50 великих ОДІ та більше 100 малих.

ОДІ – це процес пошукової творчої діяльності, яка методологічно детермінує процеси поставлення та рішення проблем розвитку комплексним колективом професіоналів. Розглянемо загальну схему ОДІ. В основу кожної гри обов’язково повинна бути покладена проблемна ситуація, яка існує в тій чи іншій сфері життєдіяльності. Проблемна ситуація – така, що не вирішується в межах відомих та усталених можливостей. Підготовка до гри вимагає аналізу замовлення на неї організаторами з урахуванням вихідної ситуації й обов’язково перевіряється на наявність проблемності.

Для вирішення проблемної ситуації має бути сформовано комплексний колектив учасників, до складу якого входять професіонали з різних сфер діяльності. Це пояснюється декількома важливими обставинами. По-перше, до будь-якої ситуації має відношення не одна, а декілька науково-предметних сфер (проблема переважно виникає на перетині наук). По-друге, до такої ситуації обов’язково мають відношення не тільки вчені-теоретики, але й проектувальники, конструктори, організатори та інші „практики”. По-третє, до колективу ОДІ обов’язково входять методологи та так звані ігротехніки. При підборі учасників важливим є принцип „репрезентативності”: бажано, щоб до складу ігрового колективу входили представники всіх основних соціальних інститутів, причетних до вирішуваної проблемної ситуації. Сценарій гри обов’язково повинен уміщувати концепцію взаємодії методологів та практиків-професіоналів у ході поставлення та вирішення проблем.

Перша фаза гри – входження колективу в проблемну ситуацію. Це фаза самовизначення та самоорганізації учасників, поставлення ними власних цілей стосовно до „великої” проблемної ситуації та „малої” ситуації самої гри. Колектив повинен „перевірити на міцність” наявні знання, уявлення, засоби роботи, переконатись у принциповій проблемності ситуації, сформувати готовність до дій. Ця фаза дозволяє відтворити цільовим способом у „малому” ігровому просторі (відносно малому, оскільки в грі зазвичай беруть участь від 60 – до 200 осіб) „велику” проблемну ситуацію, її можливості та обмеження, основні конфліктні моменти та протиріччя. Можливість побачити ситуацію й відчути її напруженість – це один з перших результатів гри. Перша фаза має закінчитись для колективу чітким усвідомленням різниці між наявними можливостями та поставленими завданнями. У цих умовах працездатність колективу багато в чому залежить від роботи ігротехніка та керівника гри.

Друга фаза є найбільш характерною для методу ОДІ. Вона різко відрізняється від першої за своїм призначенням і змістом. Суть другої фази – перехід від предметних, професійних засобів мислення та діяльності до методологічних; від різноманітних предметних поглядів на проблему до розпредмеченого та рефлексійного аналізу цих підходів, засобів мислення та розуміння. Результатом процедури розпредмечування мають стати два типи рефлексійних уявлень:1 – уявлення про саму діяльність та 2 – уявлення про об’єкт діяльності. Перший тип уявлень називають „організаційно-діяльним”, другий – об’єктно-онтологічним. Специфіка методологічного підходу цілком пов’язана з проявом організаційно-діяльних уявлень, і ця обставина зафіксована в назві – ОДІ. Однак це не суперечить проведенню роботи з вирішення проблеми в об’єктивно-онтологічній площині. Отже сутність методологічного підходу полягає у техніці вірного співвідношення двох цих типів уявлень. Друга фаза повинна дати рефлексійне уявлення проблемної ситуації, визначити межу відомого та невідомого з позиції обрання правильного методологічного підходу.

Третя фаза гри – фаза оформлення результатів для використання у „великій ситуації”. Націленість на практичну діяльність – це теж один з найважливіших принципів ОДІ. Мислення тут розглядається не як ізольоване та самодостатнє: воно має бути розглянуто у співвідношенні з практичною діяльністю, повинно забезпечити теоретичні основи для діяльності. Ці загальні установки реалізовані в розробках категорії „миследіяльності”, яка по-новому оформлює уявлення не тільки про „мислення” та „дії”, але й про процес комунікації. Іншими словами, ця фаза має забезпечити відповідність „думки”, „слова” та „діла”.

Підсумовуючи сказане вище, можемо виділити основні характеристики ОДІ:

1.Моделюється діяльність фахівців для вирішення складних соціальних проблем на царині реальної інформації про об’єкти;

2.Ролі в ОДІ умовні. Рішення виробляються поза межами штатної оргструктури.

3.Забезпечується відмінність між ролями та їх взаємодія.

4.Наявність спільної мети в ігрового колективу.

5.Колективне прийняття й оцінювання рішень.

6.Управління емоційними та інтелектуальними компонентами процесу.

Недоліки ОДІ:

1.Гра триває досить довго, від декількох днів до 2 – 3х тижнів.

2.Ігровий колектив може бути занадто великим і складним в управлінні.

3.Потребують значних фінансових витрат.
2.2.Інноваційні ігри (ІНІ)

Інноваційна гра являє собою метод соціоінженерної діяльності, за допомогою якого можна отримати результати трьох типів: а)змістовні – ідеї, рішення складних соціальних проблем, проекти й програми реалізації проектів; б)соціальні – консолідовані групи, команди керівників і спеціалістів, орієнтовані на реалізацію розроблених ними в ході гри рішень і програм; в)навчальні – засвоєння учасниками нових методів роботи, у першу чергу ефективних засобів колективного прийняття рішень. Цей метод був запропонований В.С.Дудченко у 1981 р.

Рішення, отримані під час гри, як правило, глибше та грунтовніше отриманих за допомогою традиційних засобів. Їх відрізняє новизна, оригінальність, самобутність, наявність альтернатив та оптимальність.

Ігровий інноваційний метод дозволяє глибше проробити управлінське рішення, чітко його обґрунтувати. ІНІ здійснюються у формі проектування, соціального конструювання та моделювання. Зміст проектів – це детальна картина бажаного стану соціальної системи, наприклад промислового підприємства. Проект забезпечує реальні перспективи розвитку і є результатом зусиль усіх учасників гри, під час якої декілька груп змагаються за кращі пропозиції. Розробка проекту, разом з тим, далеко не завжди гарантує його реалізацію. Для впровадження проекту необхідна спеціальна програма, яка також виробляється під час гри та вміщує опис способів, якими засобами проект буде втілюватись у життя. Гра має назву інноваційної тому, що орієнтує учасників на вироблення нових, нестандартних ідей і підходів. Однак новизна при цьому не стає самоціллю. Важливе інше – знайти оптимальний спосіб вирішення труднощів, що виникають.

Підсумками ІНІ стає створення згуртованих груп керівників та фахівців, які в подальшому здійснюють спільну програму дій. Для досягнення цієї мети учасники гри підбираються з представників організацій, які мають безпосереднє відношення до проблеми, що розглядається. Під час гри закладається база для взаєморозуміння та узгодження їх інтересів. Мета такого роду досягається шляхом тренування навичок спілкування та взаємодії за допомогою виконання спеціальних вправ під керівництвом консультантів у групах чисельністю 5 – 7 осіб. Учасники ситуаційних груп, повертаючись після гри до своєї організації, привносять туди елементи нових взаємовідносин.

Окрім тренінгів використовують групову роботу та міжгрупові дискусії. Одне з головних завдань гри – навчити учасників спеціальним методам, способам орієнтування в нестандартних ситуаціях. Цього можна досягти, спираючись на навички рефлексії та системного аналізу ситуацій, навчаючи груповим методам роботи та вмінню активної взаємодії.

Інноваційна гра організується відповідно до таких принципів:

1.Системності підходу. Він полягає в тому, що гра програмується та організується як цілісна система людської діяльності: вироблення рішень, групоутворення та навчання.

2.Колективної відповідальності ігротехніків та організаторів за результати гри.

3.Одноосібності керівника гри. Його пріоритетне право приймати рішення полягає в тому, що ігротехніки не втручаються в зміст роботи учасників гри.

4.Самопрограмування ігрового процесу. Дозволяє під час гри вводити нові правила, добирати форми й методи роботи. Спочатку самопрограмуванням займаються ігротехніки, а згодом – самі учасники гри.

5.Контрольованої боротьби груп, що змагаються. Кожна група готує свій проект, але переможцем може стати тільки одна.

6.Саморозвитку. Орієнтує учасників не на просте розширення обсягу знань, а на засвоєння, розробку та пошук нових рішень при розв’язанні проблемних ситуацій.

Особливості ІНІ полягають у тому, що:

1.На перше місце виходить значимість практичного досвіду й лише потім – наявність теоретичних знань.

2.Завдання гри полягає в досягненні результату вище середнього рівня. Це обумовлює участь у грі осіб з досить високим рівнем підготовки.

3.Учасники гри отримують надто великі обсяги інформації, що створює для людини інформаційно напружене середовище.

4.Створення особистої зацікавленості учасників гри стимулює роботу без втоми й дозволяє долати кожному гравцю власні труднощі.

2.3. Організаційно-розумові ігри (ОРІ).
Розроблені О.С.Анісімовим22 ОРІ сприяють формуванню високого рівня розумової культури, прищеплюють уміння будувати аналітичні конструкти, поняття, системи критеріїв та концепцій діяльності. ОРІ за принципами своєї організації наближені до ОДІ. Відмінність полягає в навчальній та розумовотехнічній орієнтації ОРІ. Групою О.С. Анісімова розроблена так звана „методологічна азбука” – 20-30 усталених схем організації діяльності та мислення, які дозволяють описувати велику кількість нових ситуацій і є однією з можливих мов соціального проектування.

Подальший розвиток та удосконалення ОРІ можна пов’язувати з розвитком запропонованих та розроблених нами уявлень про глосарії, тезауруси та мультимодальну логіку23.


2.4.Метод продуктивно орієнтованих ігор.
Цей метод був розроблений групою З.А.Заргарова (м.Новосибірськ). Акцентується тут робиться не стільки на „командоутворенні” та „навчанні”, скільки на кінцевому результаті – детально проробленому соціальному проекті у сфері управлінської діяльності. Характерною особливістю цього методу є приблизно однакове чисельне співвідношення ігротехніків і клієнтів – приблизно по 15 осіб. Ігри проводились у системі Міненерго, з ректорами ВНЗО та ін.

2.5.Практично – ділові ігри.


Цей метод було запропоновано О.І. Пригожиним24. Він має схожі риси із ІНІ. Треба підкреслити цікаву особливість – серійне проведення ігор:в одному колективі, наприклад, під час першої гри й підбивають підсумки поглибленої діагностики, організаційних проблем, а другу гру присвячують виробленню рішень.
2.6.Проектні ігри.
Застосовуються проектні ігри в сфері культури. Уперше організувала І.В.Жежко25. Їх специфіка полягає в акцентуванні проектного аспекту агротехнічної діяльності. Хоча ці ігри й не мають чіткої установки на отримання принципово нових результатів, але інколи їх вдається досягти. Наприклад, результатом Волгоградської гри (1985 р.) та гри в Набережних Челнах (1986 р.) стала розробка проектів „Досудових центрів” та „Центру естетичного виховання” якісно нового типу.
2.7.Рекреаційні ігри.
Ігри під такою назвою розроблені естонськими фахівцями. Контингент учасників – керівники вищого рангу. Специфіка методу – нетривалі робочі засідання по 2-3 години упродовж 3-7 днів. Залишок часу учасники проводять на спортивних майданчиках, рибалці й та.ін. Інколи трапляється, що такий метод не менш продуктивний, ніж праця на межі можливостей. Але і цей метод потребує високої культури колективної праці, згуртованості та зіграності команди.

Цікавий метод з використанням телебачення зробили київські ігротехніки. Глядачі спостерігають за роботою ігрового колективу та можуть подавати заявки на участь у наступному турі. Автори оригінальних ідей запрошуються на телестудію, де, у свою чергу, виступають перед глядачами.

Крім ігор відкритого та закритого типу в останній час формується клас ігор „напіввідкритого” або „змішаного” типу (ділові ігри взагалі мають тенденцію еволюціонувати в бік самостійного програмування учасниками правил роботи та наближення до реальних ситуацій, а відкриті ігри – в бік ще більшої гнучкості та відкритості).

До ігрової діяльності напіввідкритого типу можна віднести запропоновані В.К.Тарасовим багатоденні (до 40 днів) школи менеджерів.26 Характер поведінки учасників визначається ними самими, одночасно з цим здійснюється імітаційне моделювання політичних процесів. Характерною особливістю цього методу можна вважати штучне створення такої ситуації, коли учасники (управлінці) діють не як партнери, а як суперники.

Цікава також ігрова система змішаного типу, розроблена Ю.Д.Красовським27. Елементами відкритості тут можна вважати те, що робота зорієнтована в невідоме (немає заздалегідь готової моделі або рішення) та спрямована на проектування найближчих перспектив розвитку підприємства чи організації.

Підсумовуючи, слід наголосити, що теоретичне поняття гри остаточно поки не сформовано. Зокрема, немає теоретичної побудови гри, предметна сфера, структурні елементи та функціональні зв’язки яких перебувають у стадії розробки та практичної апробації.




Контрольні запитання

1. У чому полягають особливості вузьких та широких підходів до розуміння природи гри?

2. Які вимоги обумовлюють управління процесами підготовки, організації та проведення ігор?

3. У чому полягають особливості основних видів ігрових методів?

4. Які основні функції ігрових методів?

5. Чим визначається розвиток ігор змішаного типу?


Тематика індивідуальних завдань
1. Пізнавальна роль ігрових методів в історії розвитку людства.

2. Роль ігрових методів у становленні й розвитку особистості.

3. Вплив ігрових методів на характер розвитку соціальних спільнот.

4. Ігри відкритого типу в практиці управління.

5. Пізнавальні можливості ігор закритого типу: проблеми теорії та практики.

6. Принципи конструювання ігрових методів творчого пошуку.


Список рекомендованої літератури

  1. Анисимов О.С. Основы методологического мышления. М., 1983.

  2. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. С. 7-180.

  3. Бельчиков Я.М., Бирштейн М.Н. Деловые игры. – Рига, 1989.

  4. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. М.: Прогресс, 1988. 704 с.

  5. Кант И. Тартуская рукопись, // Эстетика Иммануила Канта и современность. М., 1991. С. 56.

  6. Красовский Ю.Д. Мир деловой игры. Опыт обучения хозяйственных руководителей. – М, 1989.

  7. Красовский Ю.Д.Мир деловой игры. – М.:Экономика, 1980.

  8. Крюков М. Деловые игры и гуманитарное знание//Вестн. высш. школы. – 1991. - №10. – с.22 – 26.

  9. Наумов С.В.Организационно – деятельностные игры//Природа, 1987.

  10. Платов В.Я.Деловые игры:разработка, организация, проведение. – М., 1991.

  11. Платон. Собр. соч.: В 4 т. М., 1990. Т. 1. С. 105-106.

  12. Пономарёв Ю.П. Игровые модели: математические методы. Психологический анализ. – М., 1991.

  13. Пригожин А.И. Нововведения: стимулы и препятствия. М., 1989.

  14. Программа инновационной игры. – Ярославль, 1987.

  15. Сигов Б.К. Игра // Современная западная философия: Словарь. М.: Политиздат, 1991. С. 110-112.

  16. Социальное проектирование в сфере культуры: центры досуга. М.:НИИ Культуры, 1987.

  17. Столович Л.Н. Искусство и игра. М.: Знание, 1987. 64 с. (Новое в жизни, науке, технике. Сер. "Эстетика", № 6).

  18. Тарасов В.К. Персонал – технология: отбор и подготовка менеджеров. – Л., 1989. Малышева А. Осенний марафон //Поиск.- 1989. - №27., - 1999. - №1. Философские и социологические аспекты активизации человеческого фактора: исследования советских учёных. – М., 1988. С.94 – 115.

  19. Финк О. Основные феномены человеческого бытия // Проблема человека в западной философии. М.: Прогресс, 1988. С. 357-403.

  20. Хёйзинга И. Homo ludens. В тени завтрашнего дня. М.: Издательская группа "Прогресс", 1992. 464 с.

  21. Цзен Н.В., Пахомов Ю.В. Психотренинг: игры и управление. – М., 1988.


Тема 7. Нові та нетрадиційні методи творчого пошуку.
7.1.Герменевтичний метод.

7.2.Аналітичні методи:

7.3. Євпраксографічні методи

7.4.Синергетичні методи

7.5.Компаративістськи методи

7.6.Акмеологічні методи


7.1. Герменевтичний метод

Герменевтика належить до найпоширеніших на Заході сучасних методів пізнавальної діяльності. Поняття ж „герменевтика” має грецьке походження й означає „роз’яснення”, „повідомлення” або ж „тлумачення”. Його походження пов’язують з ім’ям бога Гермеса, який нібито й створив як саму мову, так і писемність. До ХVІІІ ст. герменевтику розуміли як спеціальний метод і багато в чому мистецтво тлумачення Вед, Дао, Ши-цзин, Біблії, Корану та інших священних текстів. Саме завдяки герменевтиці стало можливим відрізняти явний і прихований сенс тих або інших поглядів, пряму чи опосередковану значимість речей, подій чи явищ. Визнаючи незаперечний вплив герменевтики як мистецтва теологічного тлумачення текстів, деякі сучасні автори здійснюють безпрецедентні спроби підмінити герменевтикою і теорію, і історію, і методологію як соціального, так і гуманітарного пізнання. Мова, перш за все, йде про роботи Ф.Шлеєрмахера, В.Дільтея, Бетті, Гадамера, П. Рікера та інших, у яких герменевтика ніби-то виконує роль окремої самостійної сутності28.

Розумно виважений та методично дійовий зміст герменевтика набуває, на нашу думку, лише за умов обов’язкового дотримання таких вимог:

1)сутність текстової, числової, звукової та інших видів реальності визначається сутністю соціальної реальності;

2)розуміння сутності явищ соціальної реальності визначається рівнем розвитку та типом світоглядних орієнтацій суб’єкта пізнання;

3)істина пізнання обумовлена розумінням єдності та цілісності соціальної, текстової, числової та інших видів реальності;

4)сутність реальності може бути розкрита лише за умов використання діалектичних та інших загальних методів;

5)істина предмета може бути розкрита лише з визначенням онто- та гносеологічних закономірностей розвитку об’єкта пізнання.

За умов дотримання цих вимог герменевтику доцільно розуміти як систему гармонійно поєднаних між собою засобів наукового пізнання та соціокультурного мистецтва, що завжди прагнув до розуміння істини. Герменевтичний метод має безліч різновидів, сутність кожного з яких визначається тим базовим критерієм, на основі якого класифікуються відповідні пізнавальні зусилля. Так, одним із визначальних критеріїв є розподіл герменевтичних методів на універсальні, глобальні, спеціальні та окремі, коли як критерій використовується поняття ”міри загальності” явища, що інтерпретується. Хоча широко відомою залишається аксіома, згідно з якою логіка, механізми та інші засоби інтерпретації мають бути однаковими як для „маленьких” чи „виключних” явищ, так і для „великих” та „глобальних” подій, усе ж таки і форма, і зміст, і значення цих вузьких окремих понять будуть суттєво відрізнятись від розуміння характеру відносин між категоріями значно більш широкими й значно більш складними. Водночас дієвість, якість та ефективність застосування кожного з цих методів визначаються здатністю використання можливостей кожного з них (як окремо, так і усіх загалом) забезпечити бачення сутності цілого в проявах окремого і, навпаки, здатності частин до створення унікальних цілісних систем. Для широкого практичного застосування по суті невичерпних можливостей окремих і загальних герменевтичних методів мало лише декларувати світоглядну, методологічну чи історичну спроможність. Для цього має бути дійсно цілісна та взаємоузгоджена модель уявлень про історію розвитку частини й цілого, світогляд і обумовлену ним логіку думок та характер дій. Саме таким вимогам відповідає вперше у світі розроблена нами модель (як полотно картини) світу, у якій гармонійно поєднані шляхи сходження від „простого” до „складного” і, навпаки, розкрита структура цілого, починаючи з найбільш „складного” і закінчуючи вихідними поняттями „простого”.

Залежно від суб’єкта застосування герменевтичні методи бувають індивідуальними, особистими, особистісними, груповими, колективними та суспільними. Дійсно, тлумачення будь-якого явища чи події кардинально відрізняється залежно від того, ким саме реалізується метод. Так, інтерпретація одного й того самого явища окремою людиною, різними групами людей та різними соціальними спільнотами відрізняється, як правило, не тільки суттєво, а й принципово. Окрема людина сама по собі мислить, оцінює, діє зовсім інакше, ніж вона це робить у групі. Групи ж, у свою чергу, якісно інакше реагують, сприймають та інтерпретують явища в структурі соціальних спільнот, ніж самі по собі. Міста, регіони, держави та їх об’єднання діють у структурі цілого зовсім інакше, ніж поодинці. Отже розуміння сутності тлумачення того чи іншого явища обов’язково має враховувати той факт, хто, де, як, коли і за яких обставин сприйняв, оцінив та проаналізував те або інше явище. У цьому відношенні герменевтика має враховувати особливості розуміння сутності явищ на рівні суб’єкт – суб’єктних, суб’єкт – об’єктних та об’єкт – об’єктних відносин.

Наукові герменевтичні методи принципово відрізняються від герменевтики побутової. Якщо основу наукових герменевтичних методів складають закони, принципи, механізми та інші засоби точного пізнання об’єктивних і достовірних знань, то побутові герменевтичні методи ґрунтуються на хибних критеріях так званого „здорового глузду” та псевдо-ідеях „життєвих істин”. Так, практичне застосування наукових герменевтичних методів передбачає ґрунтування на певних системах законів, принципів, теорій, а здоровий глузд керується, головним чином, суб’єктивованими, редукованими, частковими й нерідко збоченими установками. Саме так сталося з інтерпретаціями породжених „здоровим глуздом” ідей „диктатури пролетаріату”, „колективізму”, „конкуренції”, „прибутковості” та інших. Інтерпретуючи, наприклад, ідеї демократизації як верхушку людських можливостей, прихильники цих ідей і надалі не помічатимуть багатьох породжених демократією протиріч, таких, наприклад, як олігархізації суспільства, розшарування населення, корупціонізм та багато інших.

За сферою діяльності інтерпретація може мати характер виробничої, наукової, військової, технічної, математичної, політичної та інших. У такому разі герменевтика повинна мати розумно обмежене коло висновків та пропозицій, коли властиві певним сторонам життя явища механічно не переносяться на інші.

Згідно з етапом реалізації дослідницької діяльності герменевтичні методи поділяються на парадигмальні, випереджувальні, проективні та комунікативні. Так, на початкових етапах дослідницької діяльності важливо визначити базові теоретико-методологічні, світоглядні, ідеологічні, політичні та матеріальні чинники, характер яких безпосередньо впливатиме на розуміння мети, проблеми та завдань роботи. Саме характер базової парадигми визначатиме, хто, як і для чого робить ту або іншу справу. За хибних базових установок, цінностей та ідеалів як результати діяльності, так і інтерпретація їх наслідків не відповідатимуть інтересам особистості, держави і суспільства.

Випереджувальні методи пов’язані з інтерпретацією використання традиційних і нових засобів досягнення мети. Власне, основна частина нашого курсу присвячена розгляду як предметної бази, так і практичного застосування цих понять. Ряд із них пов’язано із застосуванням методів моделювання та розробки описових та пояснювальних гіпотез.

Проективні методи герменевтики мають забезпечити надійне теоретичне та практичне підґрунтя формування як стратегічних, так і робочих планів творчої діяльності, передбачити використання як раціональних, так і мотиваційних засобів отримання надійної та достовірної інформації. Процеси проектування творчої діяльності повинні бути орієнтовані на отримання суттєвих практичних та теоретичних результатів. Саме результат має виступити одним з базових критеріїв застосування тієї або іншої системи герменевтичних методів.

На кожному з етапів творчого пошуку визначальна функція належить комунікативним герменевтичних методам. Їх роль розпочинається кореляцією базових парадигмальних категорій, розгортається на шляху відбору, обґрунтування та практичного використання нових і традиційних моделей і гіпотез отримання нових знань. Завершується сфера комунікації тлумаченням значень, сенсу та наслідків контролю дій на кожному з попередніх етапів пошукової діяльності. Отже, комунікативні герменевтичні методи включають не тільки теоретичні, а й суто практично орієнтовані засоби творчого пошуку.

Створення більш повної системи класифікації герменевтичних методів творчого пошуку передбачає визначення тих або інших конкретних критеріїв, характер яких сприятиме досягненню поставленої пошуковою діяльністю мети.
7.2. Аналітичні методи
Поняття „аналіз” має давнє походження й у перекладі з грецької означає „розв’язання”, „розкладання”. Етимологія цього поняття має, між тим, значно більш глибоке історичне коріння, яке пов’язує сутність „аналізу” перш за все з пошуковою за формою й творчою за змістом діяльністю. З історії різних народів видно, що аналіз розуміли як такий процес, сутність якого полягає в обґрунтуванні надійних основ, пошуку достовірної аргументації, доведенні певних фактів, розкритті істинної природи тих або інших явищ.

В історії пізнання природа аналітичних методів була й досі залишається, по суті, дослідженою вкрай недостатньо. Причин цього багато. Одна з них полягає в наданні аналізу вузького, головним чином спеціального значення, коли його природа розкривається як:

- процес уявного розкладання об’єкта пізнання на складові частини;

- механізм протиставлення синтезу;

- певна сукупність прийомів мислення.

Вульгарне протиставлення фундаментальних та прикладних досліджень призвело до редукованого тлумачення аналізу як форми прикладного дослідження, якому нібито не властиві процеси синтезування та узагальнення. Відносно розвинені види фізичного (спектрального), хімічного, математичного аналізу, модні останнім часом види політичного аналізу спираються, як правило, на часткові й суперечливі методологічні платформи, які не тільки знецінюють результати подібного аналізу, а й надають йому нерідко соціально загрозливих і навіть згубних дій.

Спроби більш широкого розуміння природи аналізу також не завжди правильно розкривають його сутність. Так, розуміння аналізу як сукупності процедур уявного розкладання та синтезу явищ веде, на жаль, до ототожнення аналізу з процесами мислення, дослідження, пізнання та іншими категоріями. Досить перспективним, на нашу думку, є визначення аналізу як логіки наукових досліджень, однак відсутність відповіді на запитання: про яку саме логіку йде мова? – робить це визначення досить спірним. Тлумачення аналізу як системи засобів оцінювання та діагнозу ситуації суттєво розширює предметний діапазон, хоча й не розкриває сутності самої категорії. Заслуговують також уваги спроби розкрити аналіз як форму отримання необхідної інформації та деякі інші. Однак широкий підхід має враховувати єдність та цілісність діалектичних, процесуальних, сутнісних, динамічних, нормативних та інших ознак цього феномена. Отже, визначити природу аналізу необхідно, на нашу думку, як:


  • діяльність пошукову за формою й творчу за змістом;

  • процес обґрунтування надійності висновків та пропозицій;

  • процедури пошуку достовірної аргументації;

  • механізми доведення певних фактів;

  • потреба обмірковування подій;

  • спонука до вирішення проблем;

  • зусилля, спрямовані на вирішення завдань;

  • розкриття істинної природи явищ.

Залежно від міри узагальнень, аналітичні методи поділяються на окремі, спеціальні, загальні та універсальні. За часом використання аналітичні методи підрозділяються на моментальні, короткотермінові, тимчасові, середньотермінові, довготривалі та постійні; за суб’єктом – індивідуальні, групові, колективні та суспільні; за рівнем управлінської діяльності – місцеві, регіональні, державні, континентальні та планетарні; за сферою пізнавальної діяльності – математичні, фізичні, хімічні, соціальні, політичні, правові, економічні, виробничі, військові, релігійні та культурні. Класифікацію можна суттєво розширити, залучивши інші критерії. Однак проблема використання й подальшого розвитку аналітичних складових частин творчого пошуку полягає в поліфункціоналізмі як окремих методів, так і їх сукупностей. Кажучи інакше, у реальному житті сам по собі метод практично не працює, бо кожний з них одночасно взаємодіє з декількома іншими. Так, математичний чи економічний аналіз є марнуванням зусиль без одночасного використання філософських, історичних, політичних, правових, географічних та інших методів аналізу.

Головна проблема якісного та ефективного застосування й подальшого розвитку аналітичних методів полягає у визначенні концептуальних засад методологічного аналізу. Справа в тім, що сьогодні такої методології не вироблено. Існуючі ж методологічні підходи не витримують ніякої критики і є частковими, хибними та редукованими. Чи можливо взагалі розробити цілісну та взаємоприйнятну методологію аналізу? Ми переконані, що, безумовно, можна. Більше того, далі так продовжуватись не може, коли одні дослідники не розуміють інших, а отримані ними результати є непорівнянними й такими, що не можуть використовуватись іншими.

В основу єдиної і взаємоприйнятної методології аналізу мають бути покладені, на наш погляд, такі вимоги:

- аналіз процесів пошукової діяльності безумовно повинен враховувати базові елементи програмно – методичного забезпечення наукових досліджень;

- види аналізу творчого пошуку мають дослідити якість, надійність, достовірність та ефективність результатів, отриманих у процесі наукової та інших видів пізнавальної діяльності;

- характер аналізу спрямовується в напрямку „результат – мета”, на відміну від початкової діяльності „мета – результат”.

Саме з урахуванням цих вимог нами наведена методологічно цілісна модель аналізу процесів пошукової діяльності. (див. рис.2)

Розглянемо основні положення, що випливають з наведеної моделі.

1.Методологія аналізу процесів творчого пошуку обумовлена характером отриманих результатів, зміна, удосконалення чи збереження яких передбачає послідовне використання можливостей комунікативного, конструктивного, випереджувального та парадигмального видів аналізу. Кожний з цих видів аналізу має блочну структуру, будова якої розкриває механізм переходу до цілісної методології, природа, сутність та можливості якої якісно більш досконалі, ніж аналітичні можливості окремих різновидів аналізу.

7.2.1. Комунікативний аналіз


У перекладі з латини „комунікація” означає „зв’язок” чи „повідомлення”. Методологічна роль комунікацій розкривається на основі новітніх уявлень про характер прямих і зворотних зв’язків між суб’єктами життєдіяльності. Особливістю комунікативного аналізу є той незаперечний факт, що процес творчого пошуку має враховувати дуже велику кількість як усвідомлюваних „зв’язків” та „повідомлень”, так і позасвідомих. До речі, пропорція усвідомлюваних та позасвідомих інформаційних впливів коливається у співвідношенні 1:25 і більше. Комунікативний аналіз випливає із завдань гармонізації відносин між практичною і теоретичною діяльністю, конкретними формами якого виступають аналіз контролю дій, інтерпретаційний та кореляційний види аналізу, які і будуть розглянуті нами окремо. Що ж стосується початкових етапів аналізу результатів творчого пошуку, то їх ініціює та започатковує праксеологічно детермінований характер контролю дій.

7.2.2. Аналіз контролю дій


Процеси спрямованості дій обумовлені прагненням суб’єкта до отримання початкових, проміжних або кінцевих результатів. Оцінювання дієвості зусиль на різних етапах прагнення до результату включає механізми моментальної, тимчасової чи постійної перевірки. Перевірка стану фізичних, моральних чи матеріальних способів досягнення результатів може набути рис самоспостереження, морального аудиту чи навіть політичної цензури. Отже, під контролем слід розуміти процес дотримання вимог, якості, строків, норм та інших умов діяльності. Якість систем контролю в державному, регіональному чи місцевому управлінні одночасно виконує роль індикатора, критерію та як способу оцінювання ефективності управління, так і умови підвищення його дієвості. Як показує, наприклад, аналіз контролю за виконанням президентських указів та розпоряджень, на містах вони виконуються лише на 60%. Отже, здійснюваний постійно, періодично чи епізодично аналіз контролю є невід’ємною складовою частиною усіх без винятку видів діяльності й особливо це стосується діяльності творчої, пошукової, спрямованої на отримання нових знань.
7.2.3. Інтерпретаційний аналіз
Історично багата етимологія розкриває декілька значень поняття „інтерпретація”. Так, у перекладі з латини воно означає „переклад” чи „тлумачення”, з грецької – „роз’яснення”. У процесі пізнання деякі дослідники відводять йому центральну роль, підкреслюючи тим самим, що саме від інтерпретації залежать шляхи як пошуку істини, так і розуміння цінності отриманих знань. Подібне бачення має певні підстави, хоча абсолютизація інтерпретаційного аналізу нагадуватиме зазіхання герменевтики на повне заміщення собою філософії, методології та науки взагалі.

Водночас інтерпретаційний аналіз має досить чітко визначене місце й доволі жорстко регламентовані форми процесів пошукової діяльності. Його безпосередня пізнавальна роль зводиться до забезпечення надійного підґрунтя реалізації інших видів аналізу. У першу чергу мова йде про аналіз понятійно-категоріальний, аналіз моделей, гіпотез та інших складових частин пізнавальної діяльності. Отже, мета інтерпретаційного аналізу полягає в забезпеченні надійних основ теоретичного оцінювання якості та практичної ефективності реалізації базових складників творчого пошуку.


7.2.4. Кореляційний аналіз
Як метод пізнання поняття кореляції з’являється лише в ХІХ ст. і займає центральне місце в статистиці, де означає характер прямих чи зворотних зв’язків між величинами. Більш широке розуміння кореляції спостерігається в науках про людину та суспільство, коли роль цього методу розкриває характер співвідношень, взаємозалежностей та взаємозв’язків між явищами буття. Залежно від міри загальності мова може вестись про кореляції глобальних, загальних, спеціальних та окремих явищ. Залежно від часу протікання кореляція може здійснюватись постійно, періодично чи моментально. Залежно від сфери кореляції можуть мати характер математичних, політичних, правових, економічних чи соціокультурних. Інші критерії дозволять виділити інші види кореляції, характер яких буде визначатись метою й завданнями творчого пошуку.
7.2.5. Конструктивний аналіз
Складається з аналізу результатів пізнавальної діяльності, засобів творчого пошуку та планів організації роботи усіх членів групи взагалі кожного окремого зокрема. Методологічну основу конструктивного аналізу складають закони, принципи, механізми розвитку людини, держави й суспільства. Подібне розуміння не має нічого спільного з вульгарними ідеями соціального конструювання К. Поппера, на думку якого „Соціальний інженер не ставить ніяких запитань про історичні тенденції чи долю людини. Він вважає, що нашими цілями ми можемо вплинути на історію людства й змінити її точно так же, як ми змінюємо вигляд Землі”29. Навпаки, лише і тільки за умов розуміння характеру змін як вищої мети розвитку людини та соціальних спільнот процес творчого пошуку матиме конструктивний, добротворчий характер. У розумінні ж К.Поппера роботизований інженер може виконувати лише чиюсь злу волю, спрямовану на деградацію чи навіть знищення живого. Отже, метою конструктивного аналізу є забезпечення надійного підґрунтя для створення й практичної реалізації планів, способів та результатів творчого пошуку. Розглянемо кожний з цих видів аналітичної діяльності окремо.
7.2.6. Аналіз результатів діяльності
Результат пошукової діяльності має багато значень і може розглядатись як:

  • певний підсумок зусиль, спрямованих на досягнення мети;

  • отриманий обсяг нових знань;

  • зведений баланс діяльності членів творчої спільноти;

  • створена творчою спільнотою система наслідків сумісної діяльності.

Виходячи з цього, різноманітні форми прояву результатів діяльності творчої групи мають здійснюватись на базі таких критеріїв, які дозволять охарактеризувати ці результати комплексно. До головних з цих критеріїв належать міра загальності, сфера, предмет діяльності, форма, характер отриманого результату, його цінність, соціальна значимість та ін.
7.2.7. Аналіз засобів

Логічним кроком на шляху отримання відповіді на запитання: „Завдяки чому саме отримано той або інший результат?” має стати пошук відповідних засобів діяльності. Поділяючись на окремі, спеціальні та загальні, матеріальні й духовні, прості та складні, усвідомлювані та позасвідомі, саме засоби мають розкрити характер зв’язків між діями та отриманим результатом. Детальний аналіз засобів досягнення результатів має допомогти відповісти на такі запитання:



  • на якому рівні розвитку перебуває суб’єкт застосування засобу?

  • який саме засіб використовує суб’єкт?

  • до яких типів належить засіб, що застосовується?

  • який механізм взаємодії різних засобів?

  • як можна оцінити ефективність засобу що застосовувався?

  • як оцінити систему засобів на шляху до результату?

Значно полегшує аналіз запропонована нами модель, у якій структуровані усі найбільш впливові усвідомлювані та позасвідомі засоби, корелятивна залежність між якими має розкрити як наслідки, так і рушійні сили тих дій, які забезпечують отримання результату30.

Таблиця 5




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconВолодар дум століття
...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconПриродознавство Міні-проекти
Впровадження проектної технології спрямоване на стимулювання інтересу учнів до пошуку інформації, розвиток дитини через розв'язання...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconБойко Ю. О. наук співроб. Нбув, канд. іст наук
Формування, систематизація, реконструкція, наукове використання та популяризація архівних матеріалів вченого дають змогу здійснити...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconТі люди, що живим поета знали, не відали, яким єдиним він зі світом був: його лицем ставали
Двадцяте століття принесло людству не лише зло й найбільші земні трагедії, але й спонукало до пошуку шляхів до втраченої гармонії,...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconЗагальноосвітній навчально – виховний комплекс І – ІІІ ступенів «Школа – інтернат – гімназія»
Розробка представлена в ході проведення естафети методичних розробок «Від творчого прийому до творчого уроку та заходу» І рекомендується...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconВпровадження методів активізації
У цій ситуації на допомогу вчителям прийдуть активні та інтерактивні методи ( або методи активізації пізнавальної діяльності ), що...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Краса чистих людських стосунків та пошуку щастя у новелах Б. Лепкого та О. Генрі»
Тема уроку: «Краса чистих людських стосунків та пошуку щастя у новелах Б. Лепкого та О. Генрі»
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики
Зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим,...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Світова література» Синельниківський район Головіна Неля Григорівна, вчитель світової літератури «Вивчення життєвого і творчого шляху М. Булгакова засобами інноваційних технологій»
«Вивчення життєвого і творчого шляху М. Булгакова засобами інноваційних технологій»
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Вічне буяння молодості, енергії, духу, пошуку, тривання гри і наснаги…».



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка