А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку



Сторінка8/10
Дата конвертації12.03.2018
Розмір2.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Модель системно-структурного аналізу явищ актуального буття




Рівень організації буття

Ранг

Раціональні складники

Ірраціональні складники

Ранг

Характер процесу

Нижчий рівень

2

Елемент

Імпульс

09

Фазний

3

Сегмент

Заряд

08

4

Фрагмент

Сила

07

5

Підсистема

Валентність

06

Середній рівень

5

Підсистема

Валентність

06

Етапний

6

Сенсор

Акт

05

7

Психіка

Мотив

04

8

Суб’єкт соціуму

Мета

03

Вищий рівень

8

Суб’єкт соціуму

Мета

03

Стадіальний

9

Інститут

Сенс

02

10

Держава

Ідея

01

110

Континент

Потенціал

001

Запропонований нами підхід враховує, як нам здається, такі обов’язкові методологічні вимоги:

– багатовимірна структурна будова вихідних елементів для кожного з рівнів організації світобудови;

– реалізація закону роздвоєння буття з виокремленням сукупності раціональних та позасвідомих елементів організації систем;

– здатність вихідних елементів систем розкривати нові якісні ознаки на рівні детермінації їх мікро- та макроскладових рівнів організації;

– застосування мультимодальної логіки як математичних основ конструювання реальності на засаді діалектичних законів і принципів.

Зупинимось більш детально на введеному нами понятті „мультимодальна логіка”. У першому наближенні сутність мультимодальної логіки розкривається на основі діалектичних відносин між базовими поняттями “одиниці” та “нуля”, характер яких розкриває механізми розгортання різноманітних форм пізнання за допомогою категорій “числа”, “слова”, “кольору”, “звуку” та “відчуття”1. У наведеній моделі цю роль виконує поняття “Рангу”, значення якого в числовій формі відображають діалектичний характер відносин між раціональними та ірраціональними складовими частинами. Так, у випадку раціональних складових частин розгортання процесу організації структур проходить у східному розвитку чисел від 2 до 110, а низхідний напрям розгортання ірраціональних складових частин позначається числами в межах від 09 до 001.

З метою розкриття комплексу методологічних вимог ми пропонуємо ввести, перш за все, ряд додаткових понять про вихідні рівні організації неорганічних, органічних та духовних систем. У такому разі до числа вихідних мають бути включені поняття елемент”, “сегмент” та “фрагмент як такі діалектично організовані складники початкових рівнів організації систем, які дають змогу розкрити закони, принципи й механізми функціонування “підсистем”. Отже, перший рівень організації системного підходу повинен мати спочатку елементарний” характер, за допомогою якого стає можливим виокремлювати початкові фактори регламентації функціонування як неорганічних, так і живих структур. Процес розщеплення складників функціонування має дати змогу краще зрозуміти характер і сутність тих рушійних, енергетичних, інформаційних та обмінних процесів, які визначають напрям та форму перетворень. Таку функцію здатна виконувати, на нашу думку, категорія імпульсу” як такого процесу, який визначає форму, зміст та напрям перетворень вихідних елементів організації неорганічної, органічної та духовної природи. Діалектичний характер відносин між раціональними за природою елементами й позасвідомими за суттю імпульсами дає змогу слідкувати за розгортанням подальших змін у розвитку не тільки предметів і речей, а й рослинних систем, тварин і соціальних спільнот. На кожному з цих рівнів діалектика відносин між базовими “елементами” та адекватними їх сутності “імпульсами” дає змогу розкрити механізми переходу до більш високих рівнів організації буття.

Певна сукупність взаємопов’язаних між собою “елементів” обумовлює перехід до нових форм їх організації у ті або інші “сегменти”. Такий процес багато в чому нагадує перехід простої сукупності певної кількості вихідних крапок у лінію. Отже, якщо як елемент виступає “крапка”, то певна сукупність цих крапок приводить до якісно нового утворення – “лінії”. Подібну до “крапки” роль відіграють категорії “числа” і “звуку”, “кольору” та “слова”. Сукупність певних слів утворює речення. Певна сукупність кольорів надає елементарним самим по собі образам форми кольорових зображень. Так само окремі ноти перетворюються у ритми, а сукупність окремих цифр – у математичні алгоритми. Процес сегментації базових елементів є необхідною умовою подальшого розвитку вихідних одиниць різних форм організації буття. Невід’ємною складовою частиною цього процесу є отримання сегментом певної кількості відповідних природі вихідного елементу імпульсів, сукупність яких надає утворенню адекватного заряду функціонування та діяльності. Заряд, таким чином, є тією наступною фундаментальною категорією, яка розкриває ірраціональні складові частини діалектичного механізму становлення й розвитку різного роду системних утворень. Характер заряду визначається природою вихідних імпульсів. Так, механічні за походженням імпульси розкривають міру жорсткості чи характер геометричної природи предмета чи речі, нагадуючи лінії переривчасті та безперервні, тонкі та широкі, пружні чи аморфні. Фізичні за походженням імпульси визначають парціальність, енергетичні, інформаційні та векторні параметри цих зарядів, їх здатність створювати поля та різні функціональні оболонки. Так, атомарна будова речовини як певного сегмента якогось складного утворення має конкретні характеристики як процесу свого виникнення, так і розгортання в певному напрямку певних енергетичних та інформаційних трансформацій. Саме завдяки мікро- та макроскопічним змінам вихідні елементи буття визначають характер трансформацій неорганічних, органічних та духовних складників цього буття, залишаючи їх на рівні складових частин сегментів у структурі цілого. Як конкретні приклади сегментації цілого виступають поняття прямої чи кривої лінії, музикального тону, молекули, суглобу чи певного соціального утворення. Сегмент як складова частина в структурі цілого розкриває динамічну природу його функціонування.

Наступним кроком на шляху структурної організації систем виступає категорія “фрагменту”, яка дозволяє розкрити діалектику переходу від окремих чи загальних сегментів до ознак їх нової якості. Нова якість сегментів полягає в здатності забезпечувати принципово нові умови та можливості існування. Це стосується як більш широкого кола функцій, які може здійснювати фрагментована цілісність у порівнянні з переліком функцій на рівні первинних сегментів, так і інших параметрів функціонування предметів, речей, тіл або ж суб’єктів. Фрагмент наділяє тим самим вихідні одиниці світобудови новою силою як зовнішніх, так і внутрішніх перетворень. Отже, “сила” і є тією ознакою, яка переводить просту сукупність сегментованих структур до більш складноорганізованих одиниць буття з новою якістю. Ірраціональні за походженням силові характеристики й параметри фрагментації вихідних одиниць світобудови надають їм конкретних обрисів форми і змісту. Сила може виступати ознакою міцності й надійності, стабільності й рушійності. Так чи інакше силові параметри визначають більш широкий діапазон значень фрагментів у функціонуванні цілого, підвищенні їх ролі в процесах регуляції і саморегуляції, управління і самоуправління. У порівнянні з вищеназваними вихідними “елементами” та “сегментами” поняття “фрагмента” виконує роль цілісної і самостійної фігури, що має певний обсяг, параметри виміру у довжину, ширину та висоту, відповідно до яких визначаються її функціональні характеристики і можливості практичного використання. Таким же чином “фрагмент” можна порівняти з певною музикою, яка має властиві тільки їй октави, квінти чи кварти. Це поки ще не є музика в повному розумінні, однак підстави до того у вигляді окремих фрагментів подібні звуки вже мають. Таким же чином відбувається і фрагментація уявлень про ціле, коли певні напрямки, теорії чи підходи не розкривають поки що суті буття, однак виступають у ролі необхідних складників цього процесу.

Перехід від “елементів” спочатку до “сегментів”, а згодом і до “фрагментів” у процесах організації буття знаменує собою головним чином мікроскопічний напрямок пізнання. У межах цього напрямку первинні ускладнення і взаємопереходи між базовими одиницями буття мають швидкоплинний за часом і фазовий за спливанням характер. На шляху до розуміння сутності більш складно організованих систем уся ця мікроскопічна ієрархія елементів також виступає лише такою “фазою”, форму та зміст якої необхідно розглядати лише як нижчий рівень усвідомлення суті системного підходу.

Завершує нижчий рівень і одночасно з цим розпочинає середній етап діалектичного переходу до усвідомлення суті цілого поняття “підсистема”. Підсистема є засобом упорядкування відносин між базовими елементами, сегментами та фрагментами вихідних одиниць буття в межах відносно цілісних утворень і формувань Поділяючись відповідно до предмета пізнання на неорганічні, органічні та духовні, підсистеми конкретизують свою сутність на рівні організації різноманітних форм руху, енергії та інформаційних процесів. Так, на рівні неорганічної природи підсистеми мають характер механічних, фізичних, хімічних та термодинамічних структур. Функціонування підсистем цього рівня відбувається автономно лише в межах елементів, сегментів і фрагментів конкретної предметної цілісності. Водночас сутність процесів функціонування цих підсистем визначається механізмами їх взаємодії з комплексом підсистем органічної та духовної природи. Таким чином, поняття “підсистеми” переводить мікроскопічний рівень пізнання на щабель принципово нових етапів організації буття. Саме завдяки цьому часткові й багато в чому порізнені ознаки імпульсивності, заряду та сили набувають у межах підсистем валентності як онто- та гносеологічного потенціалу вихідного елементу буття. Саме завдяки валентності визначається характер зв’язків вихідного елементу з іншими структурними компонентами. Виходячи з цього, сутність соціальної валентності має визначати фізичний, інтелектуальний та духовний потенціали особистості, держави й суспільства. Цей потенціал знаменує собою характер зв’язків суб’єкта соціального буття з громадою, інститутами влади, виробництва, освіти, науки, права, охорони здоров’я та іншими сферами життєдіяльності. Однак на початкових фазах етапу диференціації структури соціальна валентність обумовлена проявом головним чином елементарних процесів сегментації та фрагментації діяльності живих та соціальних систем. Прояви сили живих і соціальних систем за рахунок використання лише термодинамічно детермінованих імпульсів і зарядів носять характер позасвідомих і позбавлених психічних, інтелектуальних та духовних ознак. Тому рівень підсистем у процесах детермінації живих і соціальних систем відповідає головним чином натуралістично орієнтованому розумінню суті й характеру організації буття. Водночас властиві підсистемам ознаки валентності принципово розширюють пізнавальні та праксеологічно орієнтовані можливості суб’єктів соціального буття.

Подальше вдосконалення структурної організації відбувається за рахунок освоєння різноманітними підсистемами процесів сприйняття зовнішніх та внутрішніх явищ дійсності. За рахунок того що реальність як об’єкт пізнання постає в єдності явища та його сутності, характер сутності визначає рівень організації суб’єкта буття. Розуміння явища як розмаїття форм, у яких ціле постає перед суб’єктом, потребує розкриття механізмів переходу від окремого явища до визначення його сутності для суб’єктів певних рівнів організації. Забезпечення ж базових підсистем якісно новими можливостями випереджального сприйняття на основі розвитку сенсорних актів гарантує живим системи набуття логічно організованих ознак саморегуляції, які створюють передумови виокремлення їх у самостійну сферу контролю та координації діяльності. Відображаючи діалектичну природу відносин між історією становлення живих систем і багатократно перевіреною логікою подій, психіка включає широке коло понять перцепції та апперцепції, різних видів пам’яті, позасвідомих та усвідомлюваних форм установок і диспозицій, суб’єктивних та комуналізованих процесів мислення і дій, відносин, цінностей та ідеалів. Окреслюючи рівень розвитку й діапазон можливостей того чи іншого суб’єкта життєдіяльності, психічні механізми регуляції та саморегуляції багато в чому обумовлені характером потреб як мірою загострення суперечностей між реальним станом організму й оптимальними умовами його функціонування. Саме характер потреб організму визначає міру імпульсивності, зарядженості, сили та валентності спрямованих зусиль як процесу мотивації дій суб’єкта життєдіяльності. Мотив тим самим стає імпульсивним процесом зарядженості, сили та валентності дій суб’єкта, спрямованих на задоволення життєво важливих потреб. Таким чином, мотив стає доволі складноорганізованим процесом, який діалектично поєднує між собою психічні за походженням умови як виникнення, так і задоволення спочатку вітальних, а згодом і більш високо організованих потреб організмів та суб’єктів життєдіяльності. Так, різні потреби у ведмедя та зайця будуть викликати психологічно принципово відмінні за параметрами імпульси та заряди, хоча нейрофізіологічна природа цих та інших параметрів буде багато в чому ідентична.

Психічні явища мають дуже складну й досі ще недостатньо досліджену природу, яка виконує роль містка, що з’єднує між собою принципово різні світи людей, тварин і рослин. Психіка забезпечує перехід від біохімічних та фізіологічних за походженням процесів до нейрофізіологічних та психофізіологічних, які виступають невід’ємною умовою розгортання спочатку соціально-психологічних, а згодом і духовних процесів життєдіяльності. Якщо говорити про більш детальні складові частини структури переходу від психофізіологічних сенсорних актів до суб’єктних ознак функціонування, то механізми цього переходу, звісно, не обмежуються лише поняттями “потреб” та “мотивів” їх діяльності. Коло цих понять має спиратись на увесь спектр засобів, за допомогою яких суб’єкт життєдіяльності розкриває свою фізичну, інтелектуальну та духовну природу. У такому разі функції переходу мають розкриватись з використанням понять “операцій”, “технік”, “процедур”, “технологій”, “механізмів”, “принципів” та “законів” розвитку суб’єктів буття. Більше того, ці процеси мають супроводжувати не тільки мотиви, а й відчуття, почуття та більш складні форми ірраціональних механізмів регуляції процесів життєдіяльності.32 Однак етапний характер процесів середнього рівня організації явищ буття виконує, скоріше, роль прелюдії до більш високих щаблів прогресу. При цьому неоціненною заслугою саме цього етапу стає можливість цілеспрямованості дій суб’єкта буття. Завдяки цьому мета, - як підкреслював ще Гегель, - набуває здатності визначати роль і характер використання усіх інших засобів діяльності.

Цілеспрямованість є основною умовою переходу від етапних за характером спливання процесів середнього рівня організації систем до стадіальних процесів вищих рівнів організації суб’єктів буття. Якщо етапні процеси відбуваються, головним чином, позасвідомо, напівсвідомо чи до свідомо, по перехід до наступного рівня організації систем на основі цілеспрямованості забезпечує їм можливість реалізації свідомих форм регуляції діяльності. Мета є проявом головним чином соціальних форм регуляції діяльності, формування якої надає свідомості можливості будувати поточні й стратегічні плани особистої діяльності, мріяти та уявляти наслідки досягнення результатів. Мета дає змогу суб’єкту соціального буття будувати майбутнє власне і середовища свого найближчого оточення таким чином, щоб саме це майбутнє наділити новими можливостями для вдосконалення як себе самого, так і середовища свого існування. Саме так відбувається процес розгортання власної самосвідомості спочатку до усвідомлення необхідності отримання певної освіти, використання отриманих досвіду й знань з метою реалізації важливих для людини планів та проектів, наслідки запровадження яких формують у самій людині нові стилі мислення і дій, а також якісно змінюють умови та середовища існування.

Наступним кроком і необхідною умовою переходу до реалізації вищих рівнів можливостей людей, соціальних спільнот, держав і суспільства в цілому є формування соціальних інститутів як форм змістовно-сенсової регуляції процесів життєдіяльності. Саме соціальні інститути є найбільш консервативною і водночас динамічною формою концентрації в собі історично детермінованих засобів формування, оцінювання, аналізу та контролю процесів життєдіяльності особистості, держав і суспільства. Поділяючись на загальні й окремі, старі й нові, прогресивні та деструктивні, соціальні інститути знаменують собою законоподібну форму спочатку отримання, збереження, передачі та використання знань, реалізуючи тим самим функції комунікації. Так само соціальні інститути забезпечують реалізації функцій пізнання, освіти, виховання, управління, охорони здоров’я та багато інших. Процесуальна природа соціальних інститутів розкриває обумовлені ними явища стратифікації, урбанізації, мобільності, трансформацій, квантифікації та ін. Гносеологічні ознаки якісно відмінних між собою протосоціальних, патріархальних, теократичних, демократичних і гуманістичних соціальних інститутів розкривають перед суспільством безмежні горизонти реалізації невичерпних фізичних, інтелектуальних та духовних можливостей особистості, держав і соціальних спільнот. Кажучи інакше, усвідомлення історично нової ролі якісно більш досконалих та вимогливих гуманістичних соціальних інститутів дасть, кінець кінцем, можливість людству позбавитись принизливих і асоціальних форми використання людей як товару, форми чи засобу виробництва, збагачення чи задоволення чиїхось вад та збочених потреб.

Саме такі підвалини розкривають природу держав як історичну систему інститутів соціальної детермінації форм і засобів регуляції процесів життєдіяльності особистості й соціальних спільнот у межах суспільства та всесвіту. Багатовимірна сутність держав виявляється в характері спрямованості її ідеології як безпосереднього індикатора рівня та характеру розвитку інститутів ідеології, права, виробництва, науки та культури. Обумовлені типом світоглядних орієнтацій концептуально-методологічні засади визначають натуралістичні, харизматичні, рабовласницькі, феодальні, демократичні й гуманістичні ідеології державотворення. Обумовлена ідеологією мета розбудови держави того або іншого типу надає засобам її досягнення відповідних змістовно-сенсових характеристик.

Вищий рівень організації діяльності соціальних систем у процесах державотворення будується на основі діалектичних механізмів, де на початкових стадіях роль тезису відіграють самі по собі окремі суб’єкти, у ролі антитезису виступають поняття соціальних інститутів, а роль синтезу у відносинах між ними виконують поняття держави. Мультимодальний характер логіки не зупиняє й не обмежує процес подальшої структуризації суб’єктів та механізмів функціонування соціуму. Особливість набуття процесами державотворення нової якості може бути розкрита за допомогою понять системосфери, зміст якої найкраще ілюструє прагнення держав до збереження своєї єдності та цілісності. Інший аспект наближення до нових ознак якості виявляється в прагненні держав до розширення понять захищеності й безпеки до меж цілих континентів. Власне кажучи, у цьому прагненні найбільш випукло виявляється нове розуміння історичних, правових, економічних, виробничих та соціокультурних проблем державотворення, завдяки якому процеси глобалізації суспільства набувають реальних механізмів спочатку розуміння, а згодом і все більш ефективного використання гуманістичного потенціалу не тільки самої по собі особистості, а й держав та суспільства. Вищий рівень організації соціальних систем має стадіальний характер, природа якого надає процесам квантифікації більш розміреного й плавного процесу регіональних, державних, континентальних та глобальних трансформацій. Поняття “вищого рівня” організації соціальних систем є багато в чому умовним і скоріше початковим з позиції розгортання та реалізації практичних завдань на рівні організації потенційного і навіть безкінечного буття. Завершення структурної будови соціальних систем на континентальному рівні дозволяє говорити лише про закони й механізми розвитку актуального буття. Аналіз планетарного ж рівня організації соціуму потребує якісно нових понять, механізми розгортання яких також будуть розкриватись на основі мультимодальної логіки.


7.2.18. Івент-аналіз
Івент-аналіз ( у пер. з англ. “ivent” – “подія”, у пер. з грец. “analysis” – “розкладати”, “розщеплювати”, “розв’язувати”, “вирішувати”) – один з найбільш відомих напрямків у західних країнах, спрямований на аналіз подій. В епоху Постмодерну поняття „подія” мало надзвичайно широкий сенс. Зараз воно тільки конкурує з поняттями „ситуативного аналізу”, а часто заміняє собою уявлення про ціле, підміняючи собою ідеї системного підходу. Тому нерідко поняття івент – аналізу тлумачать і як процес розкладу цілого на частини.

Етимологічно і змістовно івент-аналіз можна розглядати також як процес взаємоув’язування споріднених складових частин в єдине ціле, як організовані зусилля, спрямовані на визначення впливу елементів подій та їх складників на характер соціальних процесів. У певних випадках івент-аналіз розглядають також як операціоналізацію технік і процедур вимірювання та оцінювання наслідків подій на місцевому, регіональному та державному рівнях управління процесами соціального розвитку33.


7.2.19. Лонгітюдний аналіз
Під лонгітюдним розуміють аналіз, простягнутий у просторі й часі, який дозволяє відслідковувати базові параметри динамізації змін досліджуваного об’єкта протягом тижнів, місяців, років, десятиліть, століть, тисячоліть і більше. При цьому мова може йти як про історичні чи космічні процеси, так і про явища або ознаки, притаманні об’єктам різних епох, поколінь чи галактик. Саме лонгітюдний аналіз найбільш повно відповідає вимогам пізнання закономірностей розвитку як частин, так і цілого в динамічних системах виміру просторово-часових змін.
7.2.20. Аналіз категоріальний
Аналіз категоріальний – це система засобів дослідження суб’єктів управління соціальним розвитком як процесів становлення, динамізації і змін. Складовими елементами є базові категорії УСР (соціальні явища, процеси, властивості, рівні, критерії, закони, принципи, механізми тощо). Виділяють емпіричний, емпірико-теоретичний і фундаментальний рівні категоріального аналізу. Характер кожного з рівнів аналізу визначається змістовно-сенсовим наповненням базових теорій, методологій, концепцій, доктрин і парадигм. Категоріальний аналіз розкриває якісно різні особливості й принципово нові та додаткові можливості об’єкта досліджень.

Особливості АК обумовлені специфікою критеріїв підходу. Так, за логічною базою АК може мати дихотомічний, тріадичний, тетраедричний чи мультимодальний характер. Розуміння діалектичної логіки як дихотомічно залежних зв’язків надає АК біфуркаційного характеру, у якому відбувається процес виокремлення суперечностей, роздвоєння цілого на складові частини, розподілу предмета або явища на окремі частини. Надання логіці більш складних тріадичних залежностей спрямовує процес АК на пошук „тезових”, „антитезових” та „синтетичних” складників. Чотиризначний характер відносин логічних засад дає підстави розглядати АК як побудований на системних підходах. У такому разі базовими складниками АК нерідко виступають категорії „елементу”, „підсистеми”, „системи” та „надсистеми”, об’єднані прямими та зворотними зв’язками. Базування АК на більш складних логічних залежностях має мультимодальний характер і потребує більш глибоких підходів та додаткових зв’язків.


7.3.Євпраксографічні методи
Євпраксографія – це започаткований відомим німецьким дослідником П.Куртцем досвід створення секулярних гуманітарних центрів. У перекладі з латини „секулярний” перекладається як „світський”, а діяльність подібних центрів ставить за мету переорієнтацію з духовного (головним чином теократичного) стану на формування світської поведінки та громадянської свідомості. Головною ідеєю цього методу є реалізація відбору пізнавальних засобів за принципом - „усього помалу з найкращого”. Чи заслуговує цей метод взагалі на увагу? Чи не є він простою еклектичною юшкою для методологічно невибагливих людей?

Безумовно, заслуговує з декількох причин. По – перше, забезпечення діяльності таких соціальних інститутів як сім’я, наукові, навчальні, трудові, колективи засобами що поєднують кращі музичні, художні, літературні, образотворчі здобутки є дійсно цікавим і, ми впевнені, продуктивним кроком. По – друге, збагачення давно віджилих авторитарних, теократичних, технократичних установок кращими досягненнями людства у провідних сферах життєдіяльності лише збагатить як саму особистість, так і суспільство.



Безумовною є також і інша аксіома: за умов відсутності надійних критеріїв відбору властивий суспільству мультипарадигмальний хаос може призвести до відбору поганих і навіть загрозливих для особистості і суспільства засобів. За таких умов під євпраксографією слід розуміти таку систему методів, метою якої є формування і усебічний розвиток гуманістичного потенціалу особистості, держави і суспільства. Спеціально розглянуте нами поняття „гуманістичного потенціалу” включає формування та розвиток властивих суб’єктам соціального буття валеологічних, виховних, освітніх, професійних, інтелектуальних та духовних здібностей і талантів34
7.4.Синергетичні методи
Уведений у 60 – ті рр. ХХ століття німецьким дослідником К.Г.Хакеном термін „синергетика” (від грец. сумісний , діючий злагоджено) сприяв розвитку доволі відомого напрямку досліджень процесів самоорганізації у відкритих системах. І хоча автори говорили про дослідження механізмів саморушійності здебільше неорганічних форм буття, усе ж ідеї синергетики можна, на нашу думку, використати також у процесах пізнання якісно більш складно побудованих біологічних та соціальних систем. Зважаючи на це, можна говорити, на нашу думку, про застосування методів упорядкування організацій, методів біфуркацій, методів атракторів та фракталей, зміст яких розглянемо більш детально.
7.4.1. Метод упорядкування організацій
Розглядаючи організацію як міру упорядкованості дій суб’єктів життєдіяльності, під методом упорядкування організацій слід розуміти, на наш погляд, процеси створення умов прогресивного розвитку та взаємодії суб’єктів соціального буття. Сутність даного методу полягає, таким чином, у визначенні законів, принципів, механізмів та інших засобів забезпечення злагодженості та узгодженості дій суб’єктів соціального буття. Як складники методів упорядкування діяльності організацій можуть розглядатись дисциплінарні, нормативні, аксіологічні, політичні, економічні та інші засоби. Головними завданнями творчого пошуку при застосуванні цієї групи методів мають виступати, на наш погляд, завдання з виявлення причин і факторів детермінації та послідовності певних явищ чи подій.

7.4.2. Методи біфуркацій
У класичному для синергетики розумінні методи біфуркацій зводяться до простого розподілу досліджуваного явища на протилежні складові частини початку й кінця, старого й нового тощо. У такому вигляді цей метод нагадує псевдодіалектику і може бути віднесеним до методологічних реліктів. Сучасні погляди на процесуальну природу біфуркацій дозволяють говорити про розробку дихотомічних тезаурусів понять, кожне з яких виступає щодо до іншого як 1) параметричні складники, 2) характеристики динамізації змін, 3)передумови єдності, цілісності та гармонізації дій. Принципово неприпустимим є тлумачення біфуркацій як проявів „боротьби”, „зіткнень”, „протистоянь”, „конфліктів” частин і цілого. Головним методологічним завданням методу біфуркацій має стати виокремлення унікальних, спеціальних та загальних протилежностей як базових категорій досліджуваного процесу. Методи біфуркацій є невід’ємними складовими частинами використання пізнавальних можливостей більш складно побудованих методів багатовимірних тезаурусів творчого пошуку.
7.4.3. Метод атракторів
У перекладі з латини „атракція” означає „тяжіння”, „притягування” або ж „прихильність”. Здавна відоме застосування цього поняття в геодезії означало явища впливу тяжких мас або речовин (великі скелі, родовища) на відхилення приладів. У гуманітарних науках атракторами називали критерії узгодженості за певними ознаками, що дозволяло класифікувати явища за формою, типом, видом, характером впливу тощо. На жаль, сьогодні свідомого використання пізнавальних можливостей методу атракторів фактично не відбувається, що суттєво стримує розвиток цілих галузей наукового пізнання. Отже, практичне застосування методу атракторів як цілісної динамічної системи критеріїв узгодженості за певними ознаками не тільки має право на життя, а й сприяє просуванню на нові щаблі розвитку таксономізації, класифікації, систематизації, уніфікації, стандартизації та інших напрямків творчого пошуку.
7.4.4. Метод фракталей
Латинське за походженням слово „фракталь” має декілька значень, головні з яких можуть перекладатись як „спорідненість” та „самоподібність”. У природі часто спостерігаються незаперечні докази подібності одних речей або явищ до інших. Саме завдяки цьому методу стало можливим довести тотожність будов атома, людини та сонячної системи, що знайшло вираження у відомому принципі антропоморфності всесвіту. Власне, у природі взагалі немає речей або явищ, які б не були хоча б чимось схожі між собою. Однак побачити тотожність явищ та розкрити їх сенс, механізми та зв’язки вдається далеко не кожному. Кажучи інакше, в історії пізнання досконало оволодіти цим методом вдавалось, головним чином, людям талановитим та геніальним. Практичне ж використання по суті безмежних можливостей цього методу з нетерпінням очікує на сучасних талантів і геніїв творчого пошуку.
7.5. Компаративістські методи
Свій початок компаративні методи беруть з усвідомлення визначальної ролі різних мов спілкування, порівняння яких за змістом сприяло розвитку лінгвістики, етимології та нейролінгвістичних напрямків пізнання. Отже, розуміння компаративістики як системи засобів порівняння різних форм і методів пізнавальної діяльності дає процесам творчого пошуку підґрунтя для проведення певних паралелей між подіями та явищами буття. Саме компаративні методи послужили підґрунтям до формування висновків про існування циклічних механізмів розвитку, принципів та інших форм сталого розвитку. У цьому зв’язку слід застерегти деяких необачних дослідників від невиправданого розповсюдження окремих порівняльних моделей на явища спеціальні чи навіть загальні. Так, безпідставно порівнювати між собою умови, засоби та механізми розвитку окремого села, реґіону, держави та континенту, які, збігаючись у чомусь унікальному, якісно відрізняються один від одного як за формою, так і за змістом.

Водночас компаративні методи дають змогу визначити як критерії, так і рівні, види, типи та інші ознаки порівнянь. Сам же процес порівнянь може нагадувати варіанти попереднього „примірювання” до якихось найбільш вагомих вимог чи параметрів об’єкта. Компаративні методи являють, таким чином, перш за все процеси зіставлення та порівняння між собою вагомих і значимих складових частин функціонування об’єктів чи їх систем. Як конкретні ознаки зіставлення та порівнянь можуть виступати різноманітні критерії та показники. Так, порівнюватись можуть об’єкти чи явища за рівнями загальності, метою діяльності, завданнями, засобами тощо. Що стосується висновків за результатами порівнянь, то їх форма і зміст залежатимуть від форми та змісту вихідних світоглядних, ідеологічних, правових чи політичних чинників інтерпретації як процесу, так і наслідків порівняльної діяльності. Кажучи інакше, порівняння в „різних системах координат” може призвести до принципово різних висновків. Отже, механізм обрання методів порівнянь має передбачати визначення порівнюваних між собою базових моделей порівнянь.


7.6. Акмеологічні методи
Залежність розвитку країни від ефективності управління державою надає особливої ваги створенню принципово нових методів творчого пошуку, орієнтованих 1) на формування управлінської еліти; 2) підвищення якості управління; 3) розвиток і використання можливостей інтелектуального потенціалу суб’єктів державотворення. Практична реалізація цих завдань пов’язана із розкриттям можливостей поняття “акмеологія”. Уведене в 30-ті рр. ХХ ст. з метою виділення окремого розділу психології дорослості та зрілості особи, сьогодні поняття “акмеологія” відкриває новий напрямок наукових досліджень та творчого пошуку уявлень про найвищі досягнення у сфері професійної майстерності.

Розкриття творчої природи акмеології пов’язане з визначенням її соціальної та управлінської суті. Розуміння акмеології як “вершини управлінської майстерності”, “розквіту сил керівника”, “вищого ступеня управлінської зрілості” та “пори її цвітіння”, або ж “вищої міри управлінської культури” має забезпечуватись широким арсеналом методів творчого пошуку. Творчість, орієнтована на отримання нових знань, і є акмеологічною вершиною діяльності як особистості керівника, так і органів державної влади та місцевого самоврядування. Саме так у перекладі з грецької інтерпретується поняття “акме”, яке має до того ж похідне коріння від поняття “ахіs”(вістря, гостряк, шпичак). Нагадуючи свого роду ідеал управління, саме акмеологія забезпечує творче підґрунтя для розвитку вищої майстерності окремого керівника, управлінських команд, окремих ланок та систем управління провідними сферами життєдіяльності суспільства. У цьому відношенні мова йде, перш за все, про творчий пошук 1) критеріїв розквіту суспільства; 2) методів оцінки ефективності державної політики; 3) зразків управлінської діяльності; 4) механізмів формування управлінської культури; 5) соціальних цінностей, моральних норм та духовних ідеалів людини, держави й суспільства. Таким чином, акмеологічне підґрунтя пошукової діяльності мають забезпечувати світоглядні, методологічні, ідеологічні, політичні, правові, економічні, освітні, виховні складники, застосування яких має базуватись на системі класичних та нетрадиційних методів як основи найновітніших технологій і напрямків державної кадрової і соціальної політики.

Ставлячи за мету зняття обмежень і перепон на шляху реалізації прихованого потенціалу суб’єктів державного управління, акмеологія має спрямовувати творчий пошук на подолання нерішучості, боязкості, полохливості, зграйного характеру та інших негативних ознак початкових етапів розбудови державності. Сам по собі час не зробить систему державного управління зрілою без оволодіння новим світоглядом, засобами соціодіагностики й прогнозування, без зміни стилів мислення й методів керівництва, основу яких і складає творча пошукова діяльність.

Особливої уваги потребує розуміння того факту, що оптимуми розквіту та реалізації різних управлінських функцій припадають на різні періоди ранньої чи пізньої зрілості. Виходячи з цього, предметом постійної уваги з боку органів влади й дослідницьких структур мають стати фази,стадії,етапи та якісно відмінні рівні найбільш конструктивної творчої діяльності усіх суб’єктів державотворення взагалі й державних службовців у першу чергу. Успішність цих фаз, стадій, етапів та рівнів складають показники якісно різних цінностей та інтересів, прагнень і устремлінь, звершень і досягнень. Прояви та результати цих ознак неабияк впливають на життєдіяльність організацій та підприємств, селищ, міст, регіонів і держави в цілому.

Унікальність картин управлінської зрілості окремих керівників на рівні державної системи управління набуває рис таких найважливіших етапів, які проходять державні службовці на шляху від управління частиною до управління цілим. Пов’язана з цим проблема підготовки професійних керівників державного рівня залишає відкритою не менш складну проблему – переходу від формальних ознак управлінського професіоналізму до відбору та підготовки таких керівників державою, що дійсно досягли вершин управлінської майстерності. За таких умов навіть відповідний диплом та досвід роботи можуть сприяти не тільки обдарованим і талановитим людям, а й служникам та сателітам, які “професійно” виконують ролі лише слухняних ляльок і нездатні повести до нових горизонтів та суспільних вершин. Не менш важливою складовою частиною професійної здатності управляти цілим виступає властивий значній кількості державних службовців егоїзм. Розмаїття форм егоїзму державних службовців обертається хабарництвом та казнокрадством, корумпованістю та широким спектром асоціальних за наслідками дій. Несумісний з вершинами управлінської майстерності егоїзм відрізняє таким чином харизматичну здатність управляти цілим від різного роду сателітів, девіантів, мімікрантів та хамелеонів. Усіх цих та інших антиподів вищої управлінської культури відрізняє одна загальна риса – відсутність розвинених здібностей до творчого пошуку, абсолютна нерозвиненість дослідницьких стилів мислення і прагнення до досконалості.

Вимушені самим життям перебувати на перехресті безлічі найактуальніших проблем та відсутності апробованих матриць їх практичного розв’язання, керівники державного рівня повинні мати неординарні розумові здібності й чутливе до людського болю серце. Сутність акмеологічних методів творчого пошуку полягає, таким чином, у наявності, з одного боку, холодного аналітичного складу розуму, а з іншого - розвиненої чуттєвості як запоруки розквіту управлінського мистецтва, володіти яким зобов’язані усі керівники. Ця ж ознака є головною передумовою якості та ефективності вищих форм самовиховання, самоуправління, самодисципліни та інших найважливіших соціальних рис. Однак міра оволодіння мистецтвом поєднувати “лід та полум’я” має виявлятись у характері та практичних наслідках дій щодо управління державою. У такому разі діяльність кожного з суб’єктів державотворення мають очолювати лише такі особистості та органи управління, які досягли вершин управлінської майстерності. Більше того, ці вершини мають відповідати рівню управлінської посади державних службовців, досвід та здібності яких повинні збігатись з професійними вимогами, рівнем наданих суспільством прав та мірою відповідальності за наслідки управлінської діяльності. Самодостатньою та ефективною система державного управління може стати лише за умов, коли будуть перекриті бодай найменші щілини та будь-які шляхи проникнення до органів влади людей випадкових, а сама влада в усіх гілках та рівнях структурної організації набуде здатності очищатись від нечисті та бруду, турбуватись про власний статус, престиж та перспективи професійного зростання.




Контрольні запитання
1. Які методи належать до нових та нетрадиційних?

2. У чому полягають особливості герменевтичного методу?

3. Як визначаються поняття та види аналітичних методів?

4. У чому полягає природа та сутність найновітніших методів творчого пошуку?





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconВолодар дум століття
...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconПриродознавство Міні-проекти
Впровадження проектної технології спрямоване на стимулювання інтересу учнів до пошуку інформації, розвиток дитини через розв'язання...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconБойко Ю. О. наук співроб. Нбув, канд. іст наук
Формування, систематизація, реконструкція, наукове використання та популяризація архівних матеріалів вченого дають змогу здійснити...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconТі люди, що живим поета знали, не відали, яким єдиним він зі світом був: його лицем ставали
Двадцяте століття принесло людству не лише зло й найбільші земні трагедії, але й спонукало до пошуку шляхів до втраченої гармонії,...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconЗагальноосвітній навчально – виховний комплекс І – ІІІ ступенів «Школа – інтернат – гімназія»
Розробка представлена в ході проведення естафети методичних розробок «Від творчого прийому до творчого уроку та заходу» І рекомендується...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку iconВпровадження методів активізації
У цій ситуації на допомогу вчителям прийдуть активні та інтерактивні методи ( або методи активізації пізнавальної діяльності ), що...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Краса чистих людських стосунків та пошуку щастя у новелах Б. Лепкого та О. Генрі»
Тема уроку: «Краса чистих людських стосунків та пошуку щастя у новелах Б. Лепкого та О. Генрі»
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики
Зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим,...
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Світова література» Синельниківський район Головіна Неля Григорівна, вчитель світової літератури «Вивчення життєвого і творчого шляху М. Булгакова засобами інноваційних технологій»
«Вивчення життєвого і творчого шляху М. Булгакова засобами інноваційних технологій»
А. В. Решетніченко Методи творчого пошуку icon«Вічне буяння молодості, енергії, духу, пошуку, тривання гри і наснаги…».



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка