«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1



Сторінка13/16
Дата конвертації19.01.2018
Розмір3.38 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

МЕДІАОСВІТА ЯК ОСНОВА КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

МАЙБУТНІХ ЖУРНАЛІСТІВ
Процес становлення медіаосвіти пов’язують із діяльністю ЮНЕСКО: уперше термін було вжито на спільному засіданні представників ЮНЕСКО й Міжнародної ради з кіно та телебачення в 1973 році. Зокрема, у прийнятих документах зазначалося, що медіаосвіта – це навчання теорії та практики опанування сучасними мас-медіа (друкованими, графічними, звуковими, візуальними тощо) і різними технологіями. Медіаосвітні процеси в більшості національних освітніх систем інтенсивно виявляють себе. Набирає обертів процес розвитку медіаграмотності й в Україні [2].

Аналіз медіаосвіти як процесу творення особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа), з метою формування культури спілкування з медіа, критичного мислення, здатності повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різним формам самовираження за допомогою медіатехніки, реалізації творчого потенціалу.

Медіаграмотність допомагає людині активно використовувати можливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографа, преси, Інтернету, допомагає краще зрозуміти мову екранних мистецтв. Активного поширення медіаосвітній напрямок набув у другій половині ХХ ст., коли постала проблема готувати тих, хто навчається, до життя в інформаційному суспільстві, формувати в них уміння користуватися інформацією в будь-якому вигляді, здійснювати комунікації, усвідомлювати наслідки впливу на людину засобів інформації, особливо засобів масової комунікації [1, с. 194].

Медіаосвіта, яка послуговується різними комунікативними мережами, спроможна задовольнити інтелектуальні потреби особистості повною мірою. За допомогою медіаосвіти, інтерес до якої в останні роки значно зріс, особистість здобуває інформаційну свободу – право отримувати інформацію, необхідну для життя, розвитку й професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо – знання) іншим людям.

Постіндустріальному суспільству необхідні люди, які вміють самостійно мислити, здатні до самореалізації. Технології та ідеологія потрясають основи капіталізму двадцять першого сторіччя. Технологія робить кваліфікацію і знання єдиним джерелом стійкої стратегічної переваги, зазначає американський економіст Лестер Туроу. Сучасний роботодавець інформаційного суспільства зацікавлений у працівникові, який: уміє думати самостійно і вирішувати різноманітні проблеми (тобто застосовувати отримані знання для їх вирішення); може критично і творчо мислити; володіє значним словниковим запасом, який базується на глибокому розумінні гуманітарних знань [6, с. 341].

Технології медіаосвіти сьогодні передбачають залучення до навчального процесу як традиційних засобів масової інформації (періодичні видання, радіо, телебачення, кіно тощо), так і засоби новітніх інформаційних технологій, а саме – програмно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки; використовують також сучасні способи і системи інформаційного обміну, що забезпечують операції збирання, накопичення, збереження, оброблення й передавання інформації [1, 337].

Серед базових медіаосвітніх моделей, що мають безпосередній естетичний компонент, науковці виокремлюють такі: освітньо-інформаційні моделі; естетичні моделі; соціокультурні моделі [4].

Медіаосвіта як процес розвитку й саморозвитку особистості на матеріалах та за допомогою засобів масової комунікації покликана формувати культуру комунікації, уміння усвідомлено сприймати, критично осмислювати, інтерпретувати медіатексти з метою розширення загальних, соціокультурних та професійно значущих знань, комунікативних та творчих здібностей.

Сучасні дослідження пов’язані зі спробами пов’язати питання медіаосвіти саме з журналістикою (Б. Потятинник і Н. Габор) [1]. Це дало поштовх введенню спеціальних навчальних курсів, спрямованих на формування в майбутніх журналістів професійної здатності до аналізу ЗМІ, осмислення їхньої ролі.

Уважаємо педагогічну спільноту вагомим чинником формування свідомості юного покоління, тому медіакомпететність і медійну критичність визнаємо важливими якісними результатами й характеристиками навчання майбутніх фахівців спеціальності 061 Журналістика. В основі цього твердження – зміст дефініції, запропонованої О. Федоровим: «Медіакомпетентність особистості – це сукупність її мотивів, знань, умінь, комплексу здатностей, які сприяють вибору, використанню, критичному аналізу, оцінці та передаванню медіатекстів у різних видах, формах і жанрах, аналізу складних процесів функціонування медіа в соціумі» [7, с. 26].

В умовах надлишку різноманітної інформації, першочерговим завданням сучасної вищої освіти є виховати культуру сприйняття, розуміння, аналізу інформації, формувати уявлення про механізми й наслідки її впливу на глядачів, читачів і слухачів. Однобічна або перекручена інформація (яка передається, приміром, телебаченням, що володіє великою силою пропагандистського впливу), безсумнівно, має потребу в осмисленні. От чому вважається корисним, щоб молодь могла розрізняти: розходження між наданими (потребують перевірки) та загальновідомими фактами; надійність джерела інформації; упередженість судження; неясні або двозначні аргументи; логічну несумісність у ланцюзі міркування.

Словосполучення «критичне мислення» зайняло своє місце у працях науковців не миттєво, йому передували дослідження процесів мислення, яке автори характеризували як «творче», «ефективне» тощо. Як сталий термін, словосполучення «критичне мислення» почали активно застосовувати лише в 70 роках ХХ століття. Та дослідники цього поняття знаходять його коріння ще в роботах таких мислителів, як Платон, Аристотель, Фома Аквінський, Дж. Міль, Б. Рассел та К. Поппер. У філософії під критичним мисленням розуміють уміння логічно мислити та аргументувати, аналітично дискутувати та правильно висловлювати думку. У педагогічній літературі критичність розглядається як усвідомлений контроль за ходом інтелектуальної діяльності, у процесі якої відбувається оцінювання роботи, думок, вироблених гіпотез, шляхів їх доведення тощо. А це, у свою чергу, вказує на те, що критичне мислення – це мислення вищого порядку, яке спирається на інформацію, усвідомлене сприйняття власної інтелектуальної діяльності та діяльності інших, сприяє розвитку такої особистісної риси, як креативність, і формує творче мислення, творчу особистість.

Пам’ятаючи, що медіаграмотність – це континуум, виділяємо вісім ключових рівнів медіаграмотності:

• осягнення основних положень (розуміння, що це відбувається не з ним/нею);

• усвідомлювання мови (розпізнавання мовного звучання та ототожнювання значень слів);

• усвідомлювання викладеної інформації (розмежування вигадки від того, що може бути в реальності тощо);

• розвиток скептицизму (оцінювання можливої неправдивої інформації в рекламі, чітке розуміння, що подобається, а що ні, вміння побачити смішне в некомічних героях);

• інтенсивний розвиток (потужна мотивація до пошуку конкретної інформації, вироблення чітких наборів інформації, якій надається перевага, високий рівень розуміння корисності отриманої інформації);

• емпіричне вивчання (пошук різних форм подання контенту та переказів, пошук сюрпризів і нових емоційних, моральних реакцій та почуттів);

• критичне оцінювання (сприймання повідомлень такими, якими вони є, й подальше оцінювання у відповідному середовищі, глибоке й детальне розуміння історичного, економічного та художнього контекстів систем, представлених у повідомленні, здатність розуміти і відшуковувати нюанси в поданні інформації та відмінність від форми подання інших повідомлень на цю тему, здатність зробити висновки про сильні та слабкі сторони повідомлення);

• соціальна відповідальність (розуміння, що певні повідомлення позитивніше впливають, ніж інші; усвідомлення, що чиясь власна думка впливає на суспільство, й не важливо, як сильно; визнання, що існують певні способи, завдяки яким особистість може конструктивно вплинути на суспільство).

Так, британський дослідник Л. Мастерман вважає, що оскільки продукція ЗМІ є результатом свідомої діяльності, то відразу досить логічно визначаються щонайменше чотири напрями її аналізу: 1) на кого покладається відповідальність за її створення, хто володіє засобами масової інформації і контролює їх; 2) як досягається необхідний ефект; 3) які ціннісні орієнтації створюваного в такий спосіб світу; 4) як його сприймає аудиторія. Як бачимо, Л. Мастерман прагне орієнтувати аудиторію на розвиток «критичного мислення», аналіз механізмів впливу і цінностей тієї чи іншої інформації [2, с. 189-190].

Отже, у сучасній соціокультурній ситуації медіакультура відіграє важливу роль в житті людей, у першу чергу – молоді. Популярність медіатекстів – серед молоді визначається багатьма чинниками: використанням терапевтичної, компенсаторної, рекреативної, естетичної, пізнавальної, інформаційної, комунікативної, моральної, соціальної, катарсичний й інших функцій культури; опора на видовищно-розважальні жанри (як правило, що базуються на міфології), стандартизацію, серійність, сенсаційність, систему «емоційних перепадів», що дозволяє робити розрядку нервовій напрузі глядачів; гіпнотизм, угадування бажань публіки, інтуїцію.
Література


  1. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посіб./ І. Дичківська – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.

  2. Куценко О. Аудіовізуальна культура як основа професійної підготовки журналіста / О. Куценко // Теле- та радіожурналістика. – 2010. – Вип. 9. – Ч. 1. – С. 188–195.

  3. Масс медиа : словарь терминов и понятий / И.Романовский. – М. : Издание союза журналистов России, 2004. – 480 с.

  4. Медіаосвіта і медіаграмотність [Електронний ресурс] // Академія української преси : портал МБФ. – Режим доступу : http://medialiteracy.org.ua/index.php.

  5. Федоров А.В. Медиаобразование : вчера и сегодня / А.В. Федоров. – М. : Изд-во МОО ВПП ЮНЕСКО «Информация для всех», 2009. – 234 с.

  6. Федоров А.В. Развитие медиакомпетентности и критического мышления студентов педагогического вуза / А.В. Федоров. – М. : Изд-во МОО ВПП ЮНЕСКО «Информация для всех», 2007. – 616 c.

  7. Федоров А.В. Словарь терминов по медиаобразованию, медиапедагогике, медиаграмотности, медиакомпетентности / А.В.Федоров. –Таганрог : Изд-во Таганрог. гос. пед. ин-та, 2010. – 64 c.


Л.А. Насілєнко

Університет сучасних знань,

м.Вінниця
ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ СУДОВОЇ РИТОРИКИ
Інтегрований курс «Судова риторика» акумулює знання різних навчальних дисциплін і має на меті підготувати майбутнього юриста до роботи з аудиторією, навчити переконувати, вести конструктивний діалог і полілог, емоційно впливати на слухачів. Мета інтегрованої дисципліни «Судова риторика» – фахове ознайомлення студентів з основами класичної та судової риторики як науки про мисленнєво-мовленнєву діяльність, що спрямована на переконання, вплив, досягнення певної мети у процесі комунікації; оволодіння навичками ораторського мистецтва, вербальної та невербальної комунікації, мистецтва вести бесіду, переговори, діалог у процесі їхньої майбутньої професійної діяльності.

Завдання вивчення дисципліни полягає в усвідомленні студентом теорії і практики риторики, усіх етапів оволодіння ораторською майстерністю судового ритора; набутті практичних знань, умінь, навичок переконуючого, ефективного, впливового, дієвого виступу; формуванні риторичних (усвідомлено впливати на аудиторію за допомогою мовлення, уміння володіти голосом, дикцією, уміло використовувати інтонацію, паузи в мовленні; виконувати мисленнєво-мовленнєві дії, що забезпечують переконливість; обирати в усному і писемному мовленні доцільні формули мовленнєвого етикету), дискурсних умінь (моделювати зв’язний текст з урахуванням структурно-смислових, жанрово-композиційних особливостей; доводити текст до слухача, викликаючи його на діалог відповідно до мети професійної діяльності).

Курс спрямовуємо на формування у майбутніх юристів умінь читати юридичні, публіцистичні, наукові тексти, здійснювати відбір найбільш важливих цитат, прикладів, фактів, систематизувати, узагальнювати, готувати виступ, враховуючи режисуру педагогічної дії відомих юридичних ораторів (визначати тему, ідею, мету, завдання, жанр, стиль висловлювання, складати план у вигляді ланцюжка ключових слів, власне, текст промови, упорядковувати аргументи і докази, добирати точні й образні вирази, вдосконалювати написане, опановувати виступ напам’ять. Виступи студентів оцінювали, враховуючи їхню впевненість, переконливість, стислість, послідовність, використання засобів логіко-емоційної виразності (наголоси, темп, інтонацію, паузи, тон голосу), володіння дикцією, доцільне використання невербальних засобів (рухів, пози, жестів, міміки), встановлення контакту з аудиторією.

Частину занять проводили як тренінг вербальної публічної комунікації, що спрямовували на розвиток умінь лаконічно, процесуально доцільно формулювати питання, уважно слухати відповіді, уточнювати, з'ясовувати окремі деталі слідства, вести діалог, дискусію, суперечку, полеміку, допит, перемовини, дотримуючись тактовності, об`єктивності, толерантності. Виконання вправи «Допоможи мені» спрямовували на формування навиків невербального спілкування. Групу ділять на команди по троє чоловік; у кожній з них розподіляють певні обов'язки і ролі: один з учасників тільки бачить, він не може ні чути, ні говорити; другий – говорить і бачить, проте не чує; третій – може чути і показувати, але нічого не бачить. Кожному з учасників дають завдання донести інформацію до інших.

У мастерні досвідченого юриста здійснювали аналіз промов професійних учасників судового процесу, аргументованостi тез судової справи. Студенти знайомились з працями видатних риторів, коментували вислови відомих юристів про майстерність судового оратора, особливості побудови судових промов.

Зокрема, П. Пороховщиков у промові судового оратора вбачав художнiй твір, який треба було професійному учаснику судового процесу як режисеру та актору донести до аудиторії. Він наголошував, що мета судового оратора - переконати суд, присяжних засiдателiв у своїх аргументах. Щоб досягти цього, оратор має сам випробувати те, що говорить, передати присяжним вiдповiдний настрій. Це й буде, на переконання вченого, «тією чарiвною iскрою, що одухотворяє справу i створює художню цінність судової промови». М. Сперанський був талановитим ритором. Його перу належить твiр «Правила вищого красномовства», в якому вчений виклав низку прогресивних поглядiв на iстинне красномовство, стиль висловлених думок (яснiсть, багатоманітнiсть, єднiсть, вiдповiднiсть предметовi думки). За М. Сперанським, оратор мав стежити, щоб його промові відповідали вигляд, обличчя, голос, рухи, жести, а доказ був завжди «стислим, ясним, чистим, приправленим фiлософською сiллю». Судова усна промова повинна відзначатися яскравістю й емоційністю; точністю слововживання; виразністю й образністю.

Майстром психологiчного захисту, який вдало поєднував юридичний талант юриста зі знанням і застосуванням психології, філософії, літературознавства та мовознавства вважають С. Андрiєвського. В основу своїх судових промов С. Андрiєвський завжди ставив особу пiдсудного, умови її життя, прагнув «розкрити» внутрiшнi мотиви злочину. Особливого значення цi твердження набувають, коли йдеться про професiйних учасникiв судового процесу, котрі покликанi здiйснювати свою дiяльнiсть у чітко визначених правових формах, iз рiзними типами аудиторiї: заявниками, пiдозрюваними та обвинуваченими, свiдками, суддями, посадовими особами, iншими представниками державно-владних органiв.

Корисним стало проведення на семінарських заняттях імітованих судових процесів, ситуацій з консультування клієнта, дискусій з правових проблем тощо. Використання методів активного навчання стимулювало творчу активність майбутніх юристів.

Прояву ініціативи у спілкуванні, формуванню рис конструктивної поведінки в конфліктних ситуаціях, рефлексії і корекції професійного спілкування сприяли тренінги, під час яких «відпрацьовували» мовнокомунікативні уміння, культура слухання у змодельованих ситуаціях. Усю групу ділили на підгрупи з трьох осіб. Кожній трійці пропонувалося обговорити професійні якості юриста. Завдання полягало в наступному: обрати три найважливіші якості і дійти спільного висновку відносно цих якостей. Алгоритм: двоє обговорюють, третій слухає. Згодом учасники можуть змінювати функції. Після роботи в підгрупах проводили дикусію, яку знімали на відео, а після перегляду запису активно обговорювали прийоми спілкування і прийоми активного слухання. Виконання таких рольових вправ дозволяло більш успішно виконувати соціально-професійні ролі юриста у процесі комунікативної взаємодії з клієнтами різних вікових категорій, запобігати виникненню конфліктних ситуацій.

Заходи «Адвокати і прокурори», які проводили студенти в дискурс-студії, просвітницька робота в загальноосвітніх школах, державних закладах, участь у конкурсі професійної майстерності спонукала студентів звернутися до книг відомих психологів, юристів. Конкурс проводили між різними групами одного курсу, різних курсів. Серед завдань, які пропонували, найбільш зацікавили ситуаційні завдання, побудовані на текстах, зокрема, з творів художньої літератури.

Наприклад: «Можливо, і ми колись дочекаємося, що наші юристи, професори і взагалі посадові особи, які за обов'язками служби мають говорити не лише вчасно, а й зрозуміло і гарно, не виправдовуватимуться тим, що вони «не вміють» говорити. Адже в принципі для інтелігентної людини погано говорити повинно б вважатися такою непристойністю, як не вміти читати і писати, і у справі освіти й виховання навчання красномовства слід було б вважати неминучим» (А.Чехов). Завдання: Чи поділяєте Ви думку А. Чехова? Як Ви розумієте слова «…слід було б вважати неминучим»? Чи є така думка актуальною?

Виробничу практику скеровували передусім на отримання практичних умінь з юридичної комунікації. Вагоме місце відводили юридичній клініці. Студенти проводили професійні консультації, навчалися розуміти психологію людини, котра відчуває невпевненість, тривогу за своє життя, знаходиться у стані пригніченості, роздратування, опановували культуру слухання (рефлексивний, емпатичний, критичний стилі слухання), поглиблювали знання про типів клієнтів. Сприяла така діяльність і продуктивній взаємодії студентів з викладачами і потенційними клієнтами, а також взаємодії між студентами.

Д.М. Дегтяренко
Сумський національний аграрний

університет, м. Суми
ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРОМОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ФАХІВЦЯ

СЕРЕД НОСІЇВ ІНШИХ МОВ
В умовах розвитку незалежності країни особлива увага приділяється розвитку україномовного фахівця. Він повинен не тільки володіти певними знаннями чи досвідом, але й ділитися ними, донести все це до інших. Так формується культуромовна особистість фахівця, тобто людина, яка шанує рідну мову, дбає про її розвиток, досконало володіє та вправно користується нею, духовно збагачує своє оточення та прививає любов до української мови.

У психології поняття «особистість» має дві головні ознаки: свідомість та самосвідомість, отже культуромовна особистість має мовленнєву свідомість та мовленнєву самосвідомість. У першому випадку йдеться про мовну поведінку індивідуума, яка визначається комунікативною ситуацією, культурним статусом, соціальною належністю, світоглядом.

Культуромовна особистість формується з самого дитинства. Дитячий садок, школа, технікум або університет – всі ці заклади приймають активну участь у становленні мовленнєвої особистості, а тому на плечі вихователів та викладачів лягає велика відповідальність. Від цих фахівців, звичайно, залежить наскільки виразною, образною та чистою буде мова вихованців, але оточуюче середовище, традиції нації, її культура та сукупність усіх знань також відіграють велику роль у формуванні особистості мовця.

Беззаперечно, зі слова починається сама людина, яка існує в мові, прокладає через неї дорогу в майбутнє, розуміється з оточуючими. Успіх та результативність мовленнєвих знань залежить від особистості: рівня розвитку самої людини та її вмінь знаходити спільну мову з іншими, пояснювати, аргументувати, доводити, підбивати підсумки, навчати та ін. Це стало причиною того, що вчені почали цікавитися таким феноменом, як «культуромовна особистість» та її формування у сучасному світі.

Науковці (С. Я. Єрмоленко та Л. І. Мацько) звертають увагу на становлення саме національно-свідомої україномовної особистості. Бо така людина є не лише носієм певних лінгвістичних знань, а й фахівцем з навичками активної роботи зі словом на рідній мові. Дослідники стверджують, що мова впливає на думки і шліфує їх. «Відшліфовані», тобто, креативні думки завжди здобувають визнання, особливо, якщо вони втілені в досконалому та переконливому слові. З цього слідує, що мова розкриває індивідуальність, показує освіченість і культуру особистості [1, с. 35]. М. І. Пентилюк, переконана, що до культуромовної особистості належить саме та людина, яка не лише знає і володіє українською мовою, але й використовує її у житті, поважає, дбає про збагачення цієї мови. Спілкування – це те, що допомагає особистості розкритися, показати свої знання, потенціал, компетентність. Мистецтво спілкування – це уміння донести до слухача всі думки, користуючись при цьому правилами етики [2, с. 83-84].

На культуромовну особистість фахівця у сучасному світі впливають багато чинників: місцеві звичаї, традиції, деякі обряди та особливості того регіону, де проживає людина. Звичайно, все це позначається на мовленнєвій практиці фахівця, його культурі у спілкуванні, мовних навичок. Усі ці фактори разом з вихованням батьків, навчальних закладів, власними здобутками визначають рівень мовленнєвої культури. Розвинена особистість легко, вільно, оригінально висловлюється на будь-які теми, доречно використовує всі мовленнєві засоби, використовує багатства рідної мови, вдосконалює власні навички та вміння у спілкуванні, є активним суб’єктом комунікативної діяльності, який адекватно орієнтується в ситуації зі своїми батьками, вихованцями, учнями, студентами, колегами та іншими оточуючими.

Якщо оточення українського фахівця – це носії інших мов, то така особистість вдосконалює свої мовленнєві навики або здобуває нові за допомогою підручників, навчання рідній мові інших, під час якого йде поглиблене вивчення різних аспектів цієї мови. Культуромовна особистість викладача формується і вдосконалюється завдяки спілкуванню та обміну досвіду з колегами, поясненню різного матеріалу студентам навчального закладу.

Навчання української мови у вищому навчальному закладі повинно спрямовуватися на продовженні формуванні особистості з вільним володінням засобами цієї мови у будь-якій мовленнєвій ситуації, з вмінням аргументовано висловлювати свої думки. Фахівець повинен підтримувати цей етап становлення особистості у тих, кого він навчає [2, c. 83-84].

Упевнене володіння знаннями на ситуативному рівні є запорукою успіху не тільки особистісного. Але й у процесі навчання іншомовних студентів. Сама ситуація спілкування включає декілька компонентів: безпосередньо мовець та слухач, їх соціальна роль, відношення між цими людьми, тональність розмови (офіційна або дружня), засіб (жести, міміка, наочність дуже добре допомагають у розмові з носіями іншої мови, їх навчанні, поясненні певних фактів) та місце спілкування. Якщо змінюється один із цих компонентів, то змінюється мовленнєва ситуація, а отже обирається інша тональність, засоби розмови, місце, де вона відбувається.

До важливих властивостей культуромовної особистості відноситься любов до своєї мови, а значить – Батьківщини. У фахівця ці почуття усвідомлені, бо вони є частиною його професійної компетенціі. Завдяки цьому породжуються нові факти, знання, навіть тексти. Треба зауважити, що тексти мають великий вплив на розвиток майбутнього покоління, бо надруковане слово може змінити свідомість людини, воно залишає по собі певні знання, уявлення про деякі поняття та світ в цілому. До таких текстів відносяться статті, підручники, монографії та багато іншого, що, безумовно, є корисним для розвитку індивідуума, особливо, якщо він – носій іншої мови.

Іншомовній особистості важливо показати красу української мови, її багатогранність, можливості при спілкуванні. Звичайно, почуття любові до цієї мови одразу не виникнуть і будуть складнощі у її розумінні, але все буде залежати саме від фахівця: як він донесе свою думку, чи зможе аргументувати зроблені висновки, навчити українській культурі, котра є невід’ємної частиною лінгвістики. Така особистість буде розвиватися в умовах української держави, переймати національні звички та традиції. Якщо викладач виявить шану не тільки до рідної, але й до мови інших студентів, ті, в свою чергу, будуть поважати українську мову, а з таким відношенням вона легко і швидко буде вчитися.

Культура мови фахівця є запорукою успіху навчання оточуючих, тому вона повинна буди зразковою, чіткою, образною. Лише в цьому випадку студенти будуть бачити чіткість думок, відповідність сформованих висновків з дійсністю, високий рівень професійної компетентності. Розвиток культуромовної особистості фахівця буде впливати вже на початковий етап формування цієї особистості у його вихованців.

Удосконалення та накопичення знань, здобуття досвіду повинно бути безперервним, бо тільки тоді відбудеться розвиток особистості як носія української мови, культури, традиції. Культуромовна особистість – дуже цікавий феномен, бо в цьому понятті втілені ті ідеали, до яких прагнуть не тільки фахівці з лінгвістики, але й усе майбутнє українське покоління.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Схожі:

«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconЗбірник матеріалів VІІ міжвузівської студентської науково-практичної конференції
Мовленнєва культура як запорука професійного успіху спеціаліста: збірник наукових статей VІІ міжвузівської студентської науково-практичної...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconАктуальні проблеми сучасного підручникознавства Матеріали Міжнародної науково-методичної інтернет-конференції
Актуальні проблеми сучасного підручникознавства : збірник матеріалів Міжнародної науково-методичної інтернет-конференції, 12–14....
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconМатеріали Міжнародної науково-практичної конференції, приуроченої до 70-річчя заснування Державної історичної бібліотеки України
Науковий збірник містить доповіді й повідомлення, які надані учасниками Міжнародної науково-практичної конференції „Державна історична...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconСоціальний розвиток сільських регіонів випуск другий: Матеріали доповідей учасників ІІ міжнародної науково-практичної конференції
Соціальний розвиток сільських територій: Колективна монографія. Випуск ІІ. [Матеріали доповідей учасників ІІ міжнародної науково-практичної...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconСборник тезисов научных работ
Стратегічно-інноваційний розвиток суб’єктів економічної системи в умовах глобалізації: Збірник тез ІІ міжнародної науково-практичної...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconПрограма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009 Порядок роботи конференції
Секція ІІ „Краєзнавча робота як сфера науково-практичної діяльності бібліотек, архівних та музейних установ”
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconЙного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності матеріали VIІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) Частина Київ 2014
Міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) : у ч. – Ч. / уклад. Л. М. Капченко, С. О. Тарасюк, Л. Г....
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconМатеріал и міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів «Актуальні питання експериментальної та клінічної медицини»
Міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 icon«молода наука-2010» Збірник матеріалів університетської науково-практичної конференції студентів та молодих учених
Богдановська Н. В., заступник декана з наукової роботи факультету фізичного виховання


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка