«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1



Сторінка2/16
Дата конвертації19.01.2018
Розмір3.38 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Література

  1. European commission for democracy through law (venice commission) ukraine opinion on the provisions of the law on education of 5 september 2017 which concern the use of the state language and minority and other languages in education.- 2017. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://prm.ua/wp-content/uploads/2017/10/pdf.pdf

  2. The new Ukrainian law on education: a major impediment to the teaching of national minorities' mother tongues [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://assembly.coe.int

  3. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика / Г.-Г. Гадамер ; пер. з нім. – К. : Юніверс, 2001. – 288 с.

  4. Див. Мацько Л.І. Мова наша – українська: навч.- метод. посіб / Л.І.Мацько, О.М.Семеног, Н.Б.Голуб /за ред. Л.І.Мацько.- К.: Богданова А.М., 2011 – 512с.

  5. Дубичинский В. В. Теоретическая и практическая лексикография /В.В.Дубчинский. — Вена-Харьков: Харьковское лексикографическое общество, 1998. — 147 с.

  6. Етимологічний словник української мови: У 7-т. /АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Ред.кол. О.С.Мельничук (гол.ред.), І.К.Білодід, В.Т.Коломієць, О.Б.Ткаченко.-Т.1.- К.: Наук. думка, 1982.-789с.

  7. Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник / Віталій Жайворонок. К.: Довіра, 2006. 703 с. 

  8. Закон України «Про державну службу» (2016). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/889-19.

  9. Закон України «Про освіту».- 2017. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2145-19

  10. Карпов А.О. Научный наставник в исследовательском образовании [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://iedtech.ru/files/journal/2013/4/karpov-tutor.pdf

  11. Мацько Л. Українська мова в освітньому просторі: навчальний посібник для студентів-філологів освітньо-кваліфікаційного рівня „магістр”/ Любов Мацько. – К.:Вид-во НТУ імені М.П. Драгоманова, 2009. – 607с.

  12. Мови нацменшин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2306164-movi-nacmensin-u-mzs-kazut-zakoni-ukraini-najbils-liberalni-u-evropi.html

  13. Новий тлумачний словник української мови : У чотирьох томах // Уклад. В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К. : Аконіт, 1999. – Т. 2. – 910 с.

  14. Потебня А.А. Мысль и язык / А.А.Потебня. – Х.: Типография “Мирный труд”, 1913. – 225 с.

  15. Прислів'я та приказки: Природа. Господарська діяльність людини / Упоряд. М. М. Пазяк. – К.: Наук. думка, 1989. – 480 с.

  16. Розподіл учасників зовнішнього незалежного оцінювання 2017 року, які подолали поріг «склав/не склав» з української мови і літератури, за результатами рейтингового оцінювання за шкалою 100 – 200 балів* [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://testportal.gov.ua//wp-content/uploads/2016/12/rozpod_ukr_2017.pdf .

  17. Словник української мови / Укл.: В.М. Білоноженко, А.А. Бурячок, В.О.Винник, Г.М. Гнатюк, І.С. Гнатюк та ін.; Відп. ред. В.В. Жайворонок. – К.: ВЦ «Просвіта», 2012. – 1320 с.

  18. Словник української мови: в 11 томах. – Том 2, 1971. – 345с. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sum.in.ua/s/ghidnistj

  19. Українська мова: програма для профільного навчання учнів 10-12 класів (профіль – українська філологія)/ Уклад.: Л.Мацько, О.Семеног, Т.Груба, Т.Симоненко.- К., http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/navchalni-programy.html

  20. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори : в 2-х т. Т. 1. Теоретичні проблеми педагогіки : пер. з рос. / К. Д. Ушинський ; за ред. А. І. Пискунова – К. : Рад. шк., 1983. – 496 с. 

  21. Філіпчук Г.Г. Націєтворчість освіти /Г.Г.Філіпчук.- Чернівці: "Зелена Буковина", 2014. –400 с. 


Д.В. Горбачук

ДВНЗ "Донбаський державний педагогічний університет", м.Слов'янськ, Донецька обл.
ЕТИКЕТНІ ФОРМУЛИ ЗВЕРТАННЯ

ЯК ПОКАЗНИК КУЛЬТУРОМОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ
Сучасні динамічні зміни вимагають змін у всіх сферах суспільного життя. У зв'язку з цим особливої ваги набуває культуромовна особистість вчителя. Адже, як слушно зазначає професор О.Семеног, "учитель як елітарна мовна особистість, котра глибоко шанує українську мову, має фундаментальні знання мови та літератури в поєднанні з традиціями національного виховання і вважає їх часткою свого світогляду та світосприйняття, відзначається мовним чуттям, спроможний забезпечити ефективний педагогічний вплив, здатна виховати іншу елітарну мовну особистість" [3, с.5].

Одним з маркерів культуромовної особистості, на наш погляд, є вміння правильно встановити комунікативний контакт. Адже встановлення контакту під час комунікації є, як відомо, важливим моментом, від якого нерідко залежить увесь подальший процес розмови. Для встановлення контакту використовують різні вербальні й невербальні засоби: покашлювання, привітання (доброго дня, здрастуйте), етикетні формули прохання (вибачте, дозвольте запитати/ звернутись/ попросити); стук у двері, очікувальний погляд в обличчя співрозмовника тощо. Однією з етикетних формул, які спроможні виконувати фатичну функцію, є звертання – "слово або сполучення слів, що називає особу (рідше предмет), до якої безпосередньо звернена мова того, хто говорить або пише" [1, с.83]. Вагомість звертання як комунікативної одиниці підкреслюється тим, що воно "в одному вживанні може реалізувати кілька функцій, які актуалізуються залежно від конкретного комунікативного завдання" [2, с.6]. Сучасні лінгвісти виділяють такі функції звертання: апелятивна, фатична, номінативна, експресивна, управління комунікативним процесом, метамовна та ін. Спостереження свідчать, що при правильному використанні формул звертання домінуючими стають номінативна, експресивна, регулююча функції у залежності від комунікативної ситуації та інтенцій мовця.

Звертання як елемент структури тексту часто використовують у поезії, а також у поєднанні з постійними й оказіональними епітетами в особисто-інтимному спілкуванні (рибко, соколе, душенько, серденько, зайчику, левенятко тощо). Водночас при повсякденній чи офіційній комунікації ця одиниця, як правило, не фігурує. Одною з основних причин невживання звертання в діловому (офіційному) дискурсі вважаємо прагматичну некомпетенцію мовців. Конструкції, до складу яких входять ім’я та по батькові адресата, наприклад, Маріє Іванівно, Степане Максимовичу (відомі ще зі школи), стають не лише загальноприйнятими, а і єдино можливими. У разі незнання одного з компонентів цієї конструкції звертання взагалі не використовують.

У шкільному курсі української мови вивчення звертання обмежується, в основному, теоретичним усвідомленням граматичних і пунктуаційних норм. У прикладах подають готові, переважно поетичні звертання, навчальні вправи, що пропонують підручники, зосереджені на правильному пунктуаційному оформленні цих одиниць (поширених чи непоширених). У поодиноких випадках завдання полягає в складанні речення (чи діалогу) зі звертанням. Таким чином, українці, здобувши середню освіту, знають, що звертання має стояти в кличному відмінку і що його треба відокремлювати від подальшого тексту комою або знаком оклику. Проблема полягає в тому, що мовленнєві навички моделювання і використання цієї комунікативної одиниці у широкого кола мовців практично відсутні. Невміння утворювати відповідні структури й залежно від ситуації правильно послуговуватися ними помітно знижує компетентність культуромовної особистості. А початки мовної компетенції закладаються ще в період дошкільного дитинства. У цьому віці найбільш прийнятною формою засвоєння інформації є казка. Тому для ознайомлення дітей з офіційними етикетними формулами звертання пропонуємо "Казку про Пана, Добродія, Товариша і Громадянина".



Казочка про Пана, Добродія, Товариша і Громадянина.

Давно це було. Жили собі в одному місті Пан, Добродій, Товариш і Громадянин.

Добродій жив - не тужив. Робив добрі справи, допомагав усім і завжди посміхався. Легко було поруч з ним, весело. Давно вже нема того веселуна, але як побачать люди лагідне обличчя, так і згадують того Добродія. А інколи на спогад про гарні вчинки Добродія називають так інших людей, додаючи ім’я чи прізвище того, до кого звертаються: Добродію Миколо, Добродію Петренко.

Товариш любив великі компанії, веселі розваги, колективну працю. У будь-якій справі він зі своєю дружиною Товаришкою знаходив спільників, однодумців, здружував цих людей. Він умів створити приязні стосунки в колективі. Той Товариш був наче чарівником: міг передати іншим часточку своєї енергії, доброти, душі. І в такому середовищі всі ставали схожими на Товариша і його дружину Товаришку (внутрішньо, не зовні). Саме через це в товаристві спільників, однодумців, компаньйонів люди почали називати один одного товаришами. А щоб не виникло плутанини, додають ім’я або прізвище, зрідка - звання або посаду: Товаришу Степане, Товаришко Кравчук, Товаришу капітане, Товаришу директоре.

Цікава історія була у Пана і його сім’ї. Жив той Пан гарно. Бо і для себе не лінився, й іншим не відмовляв. Була в нього дружина Пані, сини Пани та донечки Панни. Повиростали діти та й розлетілись по всьому світові. Були брати Пани і серед славних запорізьких козаків. Чимало їх там було. Не даремно ж мужні воїни-запорожці звертались один до одного пане-брате. Але не тільки на бойовому полі прославили себе Пани. Один заробив собі відоме ім’я, другий прославив прізвище, третій отримав горде звання, іще один - обійняв високу посаду. Всюди можна побачити нащадків тих Панів. Тому зараз люди і додають родинну назву до імені, прізвища, звання або посади: Пане Василю, Пані Нечай, Пане професоре, Пані вчителько.

А старий Пан зблизився з Товаришем і Добродієм. Вони дуже здружились, а на старість стали настільки схожими один на одного, що люди не могли подекуди їх розрізнити. То до них так і звертались: Пане Товаришу чи Пане Добродію. А ті й не ображались. З того часу, якщо не знають імені і прізвища людини, звертаються пане товаришу чи пане добродію.

Осібно жив лише Громадянин зі своєю дружиною Громадянкою. Він служив у суді офіційним представником, а його дружина - в канцелярії. Вони ні з ким не дружили і понад усе любили свою роботу. Та так звикли до офіційного життя, що навіть у невимушеній розмові звертались до сусідів і знайомих виключно на прізвище. Чи були ті Громадяни високими чи низькими, гладкими чи худими, люди вже забули. Але в мовній пам’яті залишилось поєднання слова громадянин (громадянка) тільки з прізвищем, причому лише в офіційному середовищі (у міліції, суді тощо): Громадянине Наливайко.

Ось така, діточки, казочка. Тепер ви, думаю, знаєте, чому і коли треба звертатись пан, добродій, товариш, громадянин, і з якими словами їх поєднувати.

Спостереження свідчать, що при правильному використанні формул звертання домінуюють номінативна, експресивна, регулююча функції у залежності від комунікативної ситуації та інтенцій мовця.
Література


  1. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів / Д.І.Ганич, І.С.Олійник. – К.: Вища школа, 1985. – 360с.

  2. Корновенко Л.В. Звертання у прагмалінгвістичному аспекті (на матеріалі сучасної російської мови): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец 10.02.02 „росйська мова” / Л.В.Корновенко. – К., 2001. – 16 с.

  3. Семеног О.М. Українська культуромовна особистість учителя (шляхи її формування в системі професійної підготовки): Монографія /За ред. Л.І.Мацько.- К.: , 2007. – 303 с.


В. Дорош

Сумський державний педагогічний

університет ім. А. С. Макаренка

м. Суми
ЕПІСТОЛЯРНИЙ ЖАНР НА ЗЛАМІ XX-XXI СТ.
Сучасні технології розкривають можливості реалізації таких форм текстових повідомлень, які раніше ніхто не міг передбачити. Комунікативне середовище в рамках сучасної мережі Інтернет передбачає швидке, структурно просте та часто некодифіковане спілкування. Проте процес появи нових форм комунікації, хоча і виявляється у всіх стилях та жанрах, відбувається неоднорідно. Найбільш суттєвих змін зазнали розмовний стиль та інші стилі і жанри, які тяжіють до розмовності. Саме до цієї групи належить епістолярний жанр, який також зазнав вагомих трансформацій під впливом комп’ютерних технологій.

Епістолярні жанри (від грец. epistole – лист) – це особлива форма словесності, що втілюється у текстах, які «мають форму листа, листівки, телеграми, що надсилаються адресату для повідомлення певних відомостей» [3].

Лист є давнім та популярним епістолярним жанром. Протягом довгого часу листування було єдиним засобом зв'язку для людей, яких розділяла відстань. Згодом вироблялися стійкі етикетні формули, властиві певним видам листів (діловим, приватним і т.д.). Листування велося між родичами, знайомими, друзями, колегами тощо.

Протягом XX століття «класичний розмовний» епістолярій переживає серйозні зміни. В першу чергу це стосується відсоткового співвідношення між функціонально-стильовими різновидами «всередині» епістолярного жанру: зокрема, слабшає потік приватного листування, разом з цим спостерігається виникнення нових різновидів електронних текстів, поява яких зумовлена зміненими історичними, політичними, економічними та суспільними умовами життя. Функцію комунікації на відстані взяли на себе телефонні розмови, смс-повідомлення, листування в соціальних мережах, спілкування електронною поштою і т.д. У звичному форматі паперові листи стали використовуватися рідко, найчастіше в якості ділового документа.

Під електронними текстами А.В. Курьянович розуміє концептуально, інформативно і прагматично значущий письмово-мовленнєвий твір, категоріальними ознаками якого є політематичність, стандартна структура, особлива роль пресупозиції і фактора адресата. В цілому електронні тексти відображають специфіку епістолярного типу спілкування з властивим йому дистанційованим характером спілкування між адресантом і адресатом, обов'язковістю письмової форми мовного контакту, особливою роллю екстралінгвістичних факторів, неофіційністю і невимушеністю діалогу, його непідготовленістю, автоматизмом та спонтанністю [1, с. 215].

Електронне листування характеризується цілою низкою особливостей, до яких входять:



  • міжособистісний або груповий характер спілкування;

  • опосередкованість спілкування, де у якості посередника виступає поштова служба, комп’ютер або інший технічний засіб;

  • монологічність або діалогічність віртуального листування, можуть використовуватися і форми полілогу;

  • здебільшого письмова форма спілкування, іноді – усна (завдяки можливостям онлайн трансляцій, прикріпленню мовних звукових та відео-файлів тощо);

  • стиль мови коливається від ділового до розмовного, аж до використання ненормативної лексики [2].

Технічні нововведення розширюють можливості комунікантів: в рази прискорюються процеси передачі і отримання інформації, економиться час співрозмовників, є можливість прикріпити до повідомлення фото-, відео- та аудіо-матеріали, вести діалог відразу з декількома учасниками спілкування. Також стало реальним бачити партнера по комунікації під час розмови.

У зв'язку з тим, що письмова мова інтернет-спілкування уподібнюється усній, на перше місце висувається швидкість передачі інформації, а не вираження ввічливого ставлення до адресата, з'являються нові принципи і закономірності спілкування за допомогою листування. Стиль викладу, структура листа і допустимість вживання або невживання деяких етикетних елементів розуміються учасниками спілкування по-різному, що іноді провокує непорозуміння між учасниками комунікації.

Загалом, листування характеризується рядом мовних особливостей, які є спільними як для звичайного так і для електронного варіанту даного виду комунікації. До таких особливостей належать наступні:


  1. широке використання звертань у кличній (іноді пестливій) формі;

  2. традиційні форми початку та кінця листа;

  3. використання особливих словосполучень з дієсловами наказового способу;

  4. використання вітань та побажань;

  5. вільний вибір мовних засобів;

  6. безпосередність вираження емоцій;

вживання властивих розмовній мові граматичних конструкцій [4, с. 59].

Проте, існують і значні відмінності між звичайними листами та електронною кореспонденцією, у тому числі у мовному аспекті. Так, електронні листи характеризується довільною та необмеженою практикою обміну, відстань у часі значно скорочена, у порівнянні зі звичайними листами, що надає електронному листуванню ознак діалогічної, або навіть полілогічної розмови. Тематика листування часто має побутовий, невимушений характер, виступає у якості продовження розмови, а тому комуніканти можуть нехтувати однією із найбільш важливих ознак епістолярного жанру – привітально-прощальними конструкціями.

Значний вплив на мовні особливості електронного листа мають можливості сучасних технічних засобів надсилати та отримувати електронні повідомлення дуже швидко. Оскільки такі можливості скорочують часо-кількісну відстань між електронними листами-повідомленнями, то у рамках електронного листування епістолярний жанр набуває особливої динамічності. Це спричиняє використання спрощених синтаксичних конструкцій та впливає на змістову й стилістичну форму повідомлення [4, с. 59].

Таким чином, епістолярний жанр на зламі XX – XXI ст. зазнав яскраво виражених змін. Поява електронного листування спричинила перенесення фокусу суспільства на більш швидкий та модернізований засіб комунікації. Популярність електронного спілкування зумовила потребу привернути увагу дослідників до новоутвореного суспільного феномену.

Перспективу наших подальших досліджень становить комплексне вивчення засобів презентації емоцій у англомовному електронному листуванні.

Література


  1. Курьянович А. В. Эпистолярный дискурс как средство современной межличностной и социальной коммуникации / А. В. Курьянович // Сибирский филологический журнал. – Томск: ТГПУ, 2008. – № 4. – С. 215 – 224.

  2. Правила спілкування в Інтернеті. Новини: Корисні поради. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://poradavam.pp.ua/4536-zagaln-pravila-splkuvannya-v-nternet.html

  3. Стилистический энциклопедический словарь русского языка / под. ред. М. Н. Кожиной; члены редколлегии: Е. А. Баженова, М. П. Котюрова, А. П. Сковородников. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Флинта: Наука, 2006, – С. 628 – 635.

  4. Чемеркін С. Нове життя епістолярного жанру / С. Черемкін // Культура слова. – Вип. 68-69. – 2007. – С. 58 – 61.


С.В. П’ятаченко

Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка, м.Суми
СПЕЦИФІКА ЕТНОГРАФІЧНИХ І ФОЛЬКЛОРИСТИЧНИХ ЗАЦІКАВЛЕНЬ П. Я. ЛИТВИНОВОЇ-БАРТОШ
На сьогодні ім’я педагога, етнографа і фольклориста Пелагеї Яківни Литвинової-Бартош (1833-1904) ховається у тіні більш відомих постатей вітчизняної науки. Втім на межі ХІХ і ХХ століть її наукові розвідки публікували провідні часописи, вона була членом-кореспондентом Паризького антропологічного товариства та дійсним членом Наукового Товариства імені Шевченка у Львові. М. С. Грушевський поставив її в ряд важливих репрезентантів української етнографії [3, с.3], а академік М. П. Василенко зазначав, що вона «не була рядовою людиною», а її діяльність «як етнографа та публіциста не зминула без сліду для науки та суспільства» [2, с.200].

Відразу по смерті П. Литвинової-Бартош у 1904 році з’явилася невеличка замітка М. П. Василенка про неї у газеті «Киевские отклики» та некролог, написаний М. С. Грушевським [3]. Пізніше М. П. Василенко почав писати про цю дослідницю статтю для журналу «Киевская старина», але вона залишилася незавершеною, як і розвідка О. М. Малинки про неї. Лише у 1926 році Є. Г. Спаська, отримавши від дочки П. Литвинової-Бартош особистий архів дослідниці, почала працювати над її науковою біографією, яка вийшла у 1928 році в «Етнографічному віснику» [6]. Післямову до розвідки підготував М. П. Василенко, який поділився спогадами про дослідницю та вказав на її значущість для української етнографії. У цьому ж році вийшли спогади про глухівську дослідницю відомого етнографа О. Н. Малинки [4].

У радянські часи ім’я П. Литвинової-Бартош опинилося в цілковитому забутті, яке перервалося лише наприкінці століття в незалежній Україні. Світ побачила низка робіт про неї, зокрема, невелика за обсягом розвідка Є. С. Шудрі про листування П. Литвинової з Ф. Вовком, спогади онуки дослідниці В. О Литвинової-Соловйової, статті Н. О. Зайцевої, В. К. Борисенко, С. В. П’ятаченка, краєзнавчі нариси В. В. Терлецького Втім узагальнюючого дослідження про науковий доробок П. Я. Литвинової-Бартош так і не з’явилось, а її праці, розпорошені по різних виданнях того часу, з тих пір не перевидавались.

Метою нашої розвідки є окреслення кола етнографічних і фольклористичних зацікавлень П. Я. Литвинової-Бартош.

Народилася майбутня дослідниця і педагог на хуторі Теребені поблизу села Землянка на Глухівщині. Після навчання у Москві, проживання у Києві, вона повернулася до с. Землянка, де учителювала та писала на місцевому матеріалі статті етнографічного змісту, які друкувалися у наукових виданнях того часу. Активно листувалася з відомими науковцями М. В. Лисенком, М. П. Старицьким, О. В. Марковичем, Б. Д. Грінченком, Ф. К. Вовком та іншими.

Під впливом передової київської інтелігенції П. Я. Литвинова-Бартош починає займатися громадською діяльністю та переймається ідеями про захист прав жінок. У 1874 році вона пише тези доповіді про «жіноче питання», де закликає до надання жінкам усебічної освіти та можливості працювати нарівні з чоловіками. У цей же час вона починає займатися педагогічною діяльністю, отримує свідоцтво домашнього вчителя та працює у притулку для дітей робітників і селян при жіночому Товаристві, відкриває приватну школу. Для цієї школи вона пише абетку («Азбука для народных школ. Составлена по звуковому способу для наглядного обучения», 1877). Оскільки за її спостереженням російські абетки важко сприймаються українськими дітьми, вона намагається скласти її за звуковим принципом, уникаючи суто російських мовних рис та слів, не зрозумілих українському школяреві. Відповідно до методу К. Ушинського авторка вважає, що і діти простих селян, і діти багатих поміщиків мають вчитися за однією програмою.

Ще мешкаючи в Києві, Пелагея Литвинова-Бартош захопилася збиранням візерунків народної вишивки і потім понад тридцять років збирала народний орнамент, замальовувала візерунки вишивок, ткацтва, малюнки на кахлях, керамічних виробах, дереві, змальовувала писанки, рушники, скатертини. Дослідницею були видані «Русские народные узоры, вып. 1: Малорусские узоры Черниговской и Полтавской губернии» (К.,1877), «Южно-русский народный орнамент, вып. 1: Черниговской губернии Глуховский уезд: Узоры, вышиванья, тканья и рисованья» (К., 1878, 2-ге вид., 1899); «Южно-русский народный орнамент, вып. 2: Черниговская губерния (уезды: Конотопский, Кролевецкий, Новгород-Северский и Стародубский)» (Х., 1902), «Сборник народных русских узоров для женских рукоделий» (К., 1879). О. Малинка писав про це наукове захоплення глухівської дослідниці: «Зустріне на вулиці чи на базарі в Глухові дівку в гарно вишиваній сорочці або в красивій плахті, спинить її: «Почекай на хвилинку», розгляне візерунок, змалює й іде далі, а дівка стоїть та оглядається на кумедну панію» [5, с.205].

Усі свої етнографічні, історичні, фольклористичні та мистецтвознавчі інтереси дослідниця зосередила на регіональному аспекті вивчення народної культури. Працювала вона над статистично-економічним описом сіл Землянка і Богданів, досліджувала домашні промисли селян та народну агротехніку: «Народные формы землевладения» (1891), «Сельскохозяйственная жизнь в России» (1898), «Испольщина» (1896), «Олійниця у селі Землянці Глухівського повіту на Чернігівщині» (Львів, 1905). Зображенню традиційного способу життя дрібнопомісного українського панства присвячені розвідки «Граф и его семья или повествование о том, как живут иные мелкопоместные малороссийские дворяне» (1881) та «Очерк из жизни старосветских помещиков» (1902). Про особливості народних вірувань та звичаїв йдеться у статтях: «Криница – богиня плодородия у северян» (1884), «Как сажали в старину людей старых на лубок» (1885), «Закрутки и заломы» (1899). Історико-етнографічним аспектом характеризуються праці «Еще о старинных трактах или дорогах в Южной России» (1883), «Как землянцы потеряли свою вольницу» (1886), «Нужны ли сельские магазины» (1891), «К истории оспопрививания в Малороссии» (1904). Окремі розвідки друкувалися у паризьких етнографічних виданнях того часу.

Низку фольклорних записів, здійснених на Глухівщині, дослідниця передала для публікації О. Малинці, який надрукував їх без зазначення авторства у своєму «Сборнику материалов по малорусскому фольклору» (1902). Чимало її записів залишилося неопублікованими і зберігаються у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, Інституту археології НАН України та Національного музею історії України.

Найзначнішим етнографічним успіхом П. Литвинової-Бартош стала її праця «Весільні обряди і звичаї у селі Землянці Глухівського повіту у Чернігівщині» (1900), яку високо оцінили провідні вчені того часу [4]. Записи весільного обряду з цього регіону до П. Литвинової-Бартош уже мали свою історію та традицію, започатковану ще Г. Калиновським у 1777 році, втім дослідниця вперше опублікувала опис весільного обряду українською мовою. Розлогий опис весілля займає сто сторінок, містить детальний огляд 25 важливих актів весільного дійства, а саме: допитки, сватання, розгляди, заручини або хустки, запоїни, єднання попа й огласи, змовини, коровай, покраса, чоботи, запрошування на весілля, дівич-вечір, печогладини, неділя вінчання в церкві, скриня, відвезення віка, зустріч поїзда, продаж молодої, перекори, сорока, жертва золовці, потороч, циганщина, одводини.

До опису весілля додані власноруч змальовані дослідницею ритуальні речі, які супроводжують традиційне весілля: коровай, вильце, шишки, ціпок канчук. До певних етапів весільної драми подано відповідні пісні, яких налічується 250 зразків. Народні весільні пісні становлять найбільшу цінність цієї праці. Основною їх темою є змалювання туги за своєю родиною; у багатьох з них є звертання до рідної матері, до родини. Не позбавлене весілля і сороміцьких пісень. Дослідниця не оминає цієї складової обряду і детально фіксує зразки та подає їх до друку, подаючи, щоправда, окремі зразки обсценної лексики у скороченому вигляді.

Дослідниця вказує, що весілля і вінчання – це різні за значенням акти, основним же є весілля: «І в нас, як і скрізь на Україні, – весілля одне, а вінчання друге. Буває, що люди живуть не вінчавшись, на віру, відбувши потихеньку хоч малесеньке весілля, не відбувши ж весілля, не можна жити в парі, хоча б люди й повінчались» [4, c.70]. Окремо виділено й детально описано звичай «життя на віру», як називали невінчаний шлюб «між людьми, що не можуть через що-небудь звінчатися по закону» [4, с.171].

«Здається, немає такої галузі народної культури, яку б поминула увагою у своїх численних розвідках П. Я. Литвинова-Бартош», – слушно зазначає В. К. Борисенко [1, с.66]. Ентузіазм талановитої збирачки і дослідниці народних скарбів Сіверщини, помножений на енергійність та любов до рідного краю, явив гідний подиву науковий подвиг, вартий належного пошанування та доброї згадки.
Література


  1. Борисенко В. К. Пелагея Литвинова-Бартош. Доля народознавця / В. Борисенко // Українки в історії : наукове видання / ред. В. К. Борисенко. - К. : Либiдь, 2004. – 328 с.

  2. Василенко М. П. П.  Я. Литвинова (післямова до статті Ї. Спаської) / М. П. Василенко// Етнографічний вісник. – 1928. – Книга 7. – С. 200-203.

  3. Грушевський М. С. П. Литвинова-Бартош (некролог) /М. С. Грушевський // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1904. – Т. 62.– Кн. 6. – С.3.

  4. Литвинова-Бартош П. Весільні обряди і звичаї у селі Землянці Глухівського повіту у Чернігівщині / П. Я. Литвинова-Бартош // Матеріали до українсько-руської етнології. – Львів, 1900. – Т. 3. – С.70-173.

  5. Малинка О. Мої спогади про П. Я. Литвинову / О.Малинка // Етнографічний вісник. – 1928. – Книга 7. – С. 204-206.

  6. Спаська Ї. Пелагея Яковівна Литвинова: Нарис її життя та праці за її рукописами та родинними документами / Ї. Спаська // Етнографічний вісник. – 1928. – Кн.7. – С.168-199.


Н.В. Сергієнко

Комунальна установа Сумська
загальноосвітня школа І – ІІІ ст.
№ 15 імені Дмитра Турбіна,


м. Суми
МОВА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ ЯК ФАКТОР НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ (НА ОСНОВІ РОМАНУ У ВІРШАХ ЛІНИ КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ»)
Проблеми поетичної мови традиційно перебувають у колі інтересів багатьох дослідників, адже «поетична мова як своєрідна, індивідуалізована форма національного буття є самодостатнім виявом потужностей національної мови у створенні естетичних, культурних надбань» [9, с. 5]. «Тільки в поезії, – писав
М. Бахтін, – мова розкриває всі можливості, бо вимоги тут до неї максимальні, мова перевищує тут сама себе» [1, с. 278].

Яскравим прикладом чи, радше сказати, зразком національної художньої мови є творчість Ліни Костенко, класика вітчизняної літератури, чия постать – унікальне явище не тільки в українській літературі, а й у європейській, світовій. Одним із ключів до її феномену є роман у віршах «Маруся Чурай».

Інтерес до твору підтримується потребою культурного й духовного відродження української нації, поверненням до витоків, оскільки своїм виходом з друку «Маруся Чурай» дала поштовх для нової хвилі зацікавленості у вивченні української мови й української історії. Така актуальність історичного віршованого роману, на нашу думку, викликана майстерністю його авторки, яка, використовуючи єдиний доступний для письменника засіб творення образів – слово, впливає ним на емоції читача, збурюючи водночас хвилю чуттєво-естетичної насолоди й патріотичних почуттів.

Авторський стиль Ліни Костенко – це витворений власною уявою, помноженою на енергію творчого духу, самоцінний світ. Звісно, кожен письменник для створення особистого стилю послуговується не лише індивідуально-авторськими, а, в переважній більшості, й загальномовними засобами. Особливості ж ідіостилю залежать від співвідношення індивідуального та загального, при активному залученні світовідчуття автора. Творчість Ліни Костенко, відповідно до її світосприйняття, є зосередженням важливих соціальних, моральних, естетичних ідеалів сучасності, виявляючи глибину думки, гостроту світосприймання, вміння майстерно розкрити внутрішній світ людини.

Авторський словник Ліни Костенко надзвичайно багатогранний. Чи не кожна строфа роману у віршах має свою «смислову домінанту чи образно-пластичне забарвлення» [2, с. 2]: це відкрита героїка: «Воно, як кажуть, легше, як на мене, діла у битвах шаблею рішать» [4, с. 24]1 і тужливий зойк: «А як загинув, як загинув ти?» [37], і спокійна холодна констатація: «Я теж убивця. Я убила Гриця» [36], і злегка прихована іронія: «Твій батько, Галю, мудрий чоловік» [28], і щирі освідчення: «невірного, брехливого, чужого, огидного,– а я ж його люблю» [72], і зворушлива лірика: «спадає вечір солодко, помалу, ворушить зорі в темряві криниць» [29]. У текстах письменниці органічно співіснують різні мовні й стильові рівні, серед яких «слова високого звучання ‹…› не претендують на особливий статус стилю поруч із народною говіркою» [5, с. 30].

Сюжет і стилістика роману зумовили використання юридичної («підсудна лава», «признала під сумлінням», «статут Литовський», «Магдебургське право»), військової («литаври б’ють», «стоять наведені гармати», «за щитами залягли стрільці»), іншомовної за походженням (зокрема полонізмів, напр.: ксьонз), а також конфесіональної (піп, диякон, Іордань, Страшний Суд, проща, Содом, Гоморра, єпітрахіль, стежка гордині, долина смиренія, ієрей) лексики.

Особливу увагу слід звернути на використання в тексті роману фольклорних та етнографічних джерел. Широко представлені на сторінках «Марусі Чурай» малі фольклорні жанри: приказки, прислів’я, приповідки (зрідка їх трансформовані елементи), напр.: «якби ми так чесали язиками» [21]; «від того кидавсь берега до того» [20]; «геть одбивсь од рук» [16]; «чужа душа – то, кажуть, темний ліс» [18]. Нерідко письменниця описує народні звичаї: «недарма в річці топлять чарівниць» [16]; «колесо вогненне з гори в долину котиться проз мене» [39]; «а вже дівчата в плахтах, у намисті вінки пускають за водою вниз» [39]; «чи хоч пучечок той калини мені на груди покладуть» [34]; «свахи ходять роєм» [47]; «прибийте собі підкову» [48]. Колорит українського села створюють особливості хронотопу, у ролі якого виступають свята народного календаря: «на Петра Капусника» [16]; «на Купала» [39]; «Кузьма з Демяном розминувсь» [41]; «Свят-вечори» [42]; «на Маковея» [49]; «на те ж воно й Пилипівка» [151].

Джерелом знань про навколишнє середовище у тексті роману у віршах «Маруся Чурай» постають назви рослин, птахів, тварин, що типові для українського фольклору, зрештою, визначають спосіб мислення, світобачення українців: верба, калина, вишня, груша, яблуня, соняхи, квасоля, лобода, мак, чорнобривці, спориш, очерет, ромен, красолька, мальви, жоржини; горлиця, дикі гуси, лебеді, чайка, лелека, ластівка, ворони, галки тощо.

Пор.: «виріс там на спориші» [19]; «вишня-наречена вже до віночка міряє туман» [153]; «сипнули врозтіч галки і ворони» [41]; «з-за пазухи виймає голубів» [41]; «лиш до хвилі чайка припада» [49]; «горлиця аврукає в бруслині» [154]; «вже й дикі гуси в небі пролітали, вже й лебеді кричали крізь туман» [154]. Кожне вживання таких елементів є засобом прямої чи опосередкованої характеристики героїв твору. Наприклад, авторка використовує синонімічні назви птаха, що «приносить немовлят», для повідомлення про народження двох персонажів: Марусі («немов оце приніс мене лелека та й опустив у мальвах і жоржинах» [36]) і Леська Черкеса («бо як ото приніс його бузько, то так і виріс наймитом хлопчина» [150]). Однак уже саме «бузько» викликає відчуття легкої гіркоти й іронії над долею, яка приготувала хлопцеві сирітство, на відміну від Марусі, якій, принесеній лелекою, судилося в дитинстві кохатися у «мальвах і жоржинах».

Свого часу «Енеїду» І. Котляревського називали «енциклопедією народного буття». На думку Р. Корогодського, «такі ж високі оцінки тою ж мірою могли б бути віднесені й до роману української поетеси Ліни Костенко» [3, с. 2].

Однією з констант індивідуального авторського стилю Л. Костенко є афористичність мови. Авторські асоціації стають основою створення багатопланової образної системи, поетичної символіки, індивідуально-авторських афоризмів. За словами О. Степанюк, афористичні висловлювання є особливістю її ідіостилю, в них «визначається авторське ставлення до питань, порушуваних у тексті твору, узагальнюються роздуми і спостереження» [8, с. 56]. До авторських ідіом відносимо мовні звороти, що вільно вичленовуються з тексту твору й містять образне узагальнення, напр.: «Як платити злочином за злочин, то як же й жити, люди, на землі?» [26]; «Велике діло – писані слова!» [107]; «Чужа душа – то тихе море сліз. Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна» [19]; «Як будеш так розношувати душу, вона, гляди, із совісті спаде» [44]; «Слова самі на голос навертались, як сльози навертаються на очі» [51] тощо.

Коли мова йде про образну систему Ліни Костенко, то варто звернути увагу на високу метафоричну концентрацію поетичних рядків, які, за словами Л. Краснової, «естетично подекуди навіть перенасичені (але ніколи задля лише форми!) насамперед метафорикою і глибинним підтекстом»; тому дослідниця вважає її «поетом метафори», а роль самої метафори вбачає у «розумінні цілості, неповторності, гармонії поетики митця» [5, с. 27].

О. Потебня вважав, що метафора допомагає навіювати читачеві те, про що словами розказати неможливо. Метафоричні утворення будуються на семній основі, а ключ до їх розуміння міститься в контексті, напр.: «козацька школа на піввікна заплющена наметом» [41]. Образна мова Л. Костенко багата на кількачленні комбіновані метафоричні структури («Горбаті верби льодяними клішнями скляні бурульки струшують з борід» [29]), що подекуди навіть спричиняє до певної їх градації («Вогненна зірка в небі пролітала, сичі кричали, вісники біди. На сто думок замислена Полтава вербові гриви хилить до води» [30]). Однак у переважній більшості метафорична мова тяжіє до розгорнених дієслівних метафор, напр: «снує чутки нещастя» [46]; «не служать очі на таке дивиться» [45]; «думки не сходили з чола» [44]; «лід бабами зарябів» [41]; «мружить очі монастирських келій» [61]. Вживання метафори у тексті зумовлене потребою «конкретно-чуттєвої точності» [7, 328] у мовному вираженні художнього образу, напр.: «вітрами тугу спалює з лиця» [30] про Івана; «зайшов за мене, як за чорний обрій» [44] про Гриця; «словами виплітала ятір» [67] про Бобренчиху; «а цей примружить плетиво повік» [47], «йшла ушир все та ушир» [47], «мені у спину пролунав той сміх» [49] відповідно про Вишняка, Вишнячку й Вишняківну тощо. Такі дієслівні метафоричні вживання, на нашу думку, є надзвичайно ефективним засобом характеристики персонажів, адже вони дають змогу судити про героїв твору, виходячи з безпосередньо вчинених ними дій.

Не менш містким (хоч і рідше вживаним) зображувально-виражальним засобом є метонімія. Будучи стильовою рисою розмовної мови, вона справляє враження «мови навпростець» [7, с. 335], напр.: «бряжчить залізо» [87]; «ведете суд на хибну колію» [20]. Цей різновид тропів цікавий тим, що зосереджує увагу на висвітленні найважливішого слова, вихопленого з тексту: «тут теж потрібна голова» [88]; «папером вершник у руці затряс» [94]. Подібну функцію заміщення на ґрунті суміжності відіграє й уживана в тексті віршованого роману синекдоха як «стилістичний зворот, у якому ціле подається через назву його частини, загальне – через часткове вираження» [7, с. 336], напр.: «зійшли над муром оченята» [86]; «ішла крізь очі» [54]; «задушена пісня в петлі захрипить» [78]; «прощальний промінь блиснув на стіні» [71]; «йдуть по твою душу» [87]. Використання авторкою синекдохи є, наприклад, засобом самохарактеристики старої Бобренчихи: «слово моє грішне» [67]; «а ти укинув таляр хоч туди?» [67].

У свою чергу, метонімічні вживання допомагають підтримувати манеру оповіді («мовчить Полтава, наче приголомшена» [30]; «вітер коси ворушив» [94]), оскільки метонімія «як компресована, згорнена номінативна структура» [7,с. 336], є досить зручною для передачі усного мовлення. Хоч метонімічні образи в деякій мірі «живуть самостійним життям паралельно з життям суб’єкта» [43, с. 28], водночас разом вони створюють широку палітру спільного естетично-емоційного поля.

Надзвичайно важливе місце в ідіостилі Ліни Костенко займає паронімія, яка є не лише характерною рисою її мовотворчості, а й «навдивовижу майстерно і різноманітно застосованим принципом» [10, с. 21]. Відповідно до так званого її «широкого визначення», паронімія (парономазія, паронімічна атракція (І. Турська пропонує використовувати ці терміни, як синоніми)) – це «система парадигматичних відношень між подібними в плані вираження різнокореневими словами, яка реалізується в конкретних текстах шляхом зближення паронімів у потоці мовлення, завдяки чому виникають різноманітні ефекти семантичної близькості або, навпаки, протиставленості паронімів» [Там само]. Напр: «а як згадаю, Боже, як згадаю, таку печаль у серці розгойдаю» [50] або «багато слів страшних тут наговорено. Ніхто не говорив про головне» [27].

Щодо останнього вжитого прикладу, то І. Турська пропонує вважати подібні пари слів аугментативним типом паронімів (коли в паронімах відбувається нарощування звуків, у т.ч. і префіксів, біля кореня). З огляду на характер поезії Ліни Костенко, таке «нарощування» є доцільним, оскільки несе асоціативне навантаження. Використання авторкою паронімії забезпечує поетичному фрагменту функціонально-смислове навантаження.

Наприклад: посилення метафоричності висловлювання («між корчами раки ходять рачки» [49]); залучення різностильового лексичного матеріалу, розширення лексичної бази поетичного мовлення Аз-буки-віди… Що я тоді відала?» [41]); більш насичене, поглиблене змалювання образу («і чи пред тим, як вирок наш почути зронити хоче хоч сльозу покути?» [28]; «отаман Гук гукнув тоді, що справді судити треба дівчину по правді» [24]); створення іронічного, каламбурного ефекту («Горбань охляв од чуба до халяв» [25]). Одночасно вона виступає дієвим засобом авторської оцінки персонажів («Хіба не ви були в Золотоноші єдине золото, яке він там узяв?» [46]; «хороший хлопчик, трохи шалиган, усе збивав шоломи шелюгам» [39]). Отже, римована паронімія у Л. Костенко – це не тільки прагнення до повноти римованого звука і зовсім не гра звуковою подібністю, «це бажання знайти смисловий імпульс» [10, с. 23]. Таким чином, можемо зробити деякі висновки про фактори, які вирізняють поетику роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай». Перш за все це активність суб’єктного «Я», що певною мірою досягається афористичністю висловлювань поетеси як втіленням світоглядно-естетичних категорій. По-друге, це вмотивованість в розрізі загальноісторичного і культурного контекстів завдяки активному послуговуванню фольклорними джерелами. Наступною визначальною рисою мовотворчості письменниці є глобальна метафоризація, яка охоплює текст на всіх його рівнях і може розглядатися не лише в літературознавчому та лінгвістичному, а й у загальнокультурному аспекті. Майстерно застосованим принципом мовотворчості Л. Костенко є паронімія, що несе в собі не скільки звукове, стільки функціонально смислове навантаження. Рушійною силою створення індивідуальної творчої манери письменниці є глибокий підтекст. Виходячи з цього, можемо говорити про неповторність авторського стилю Ліни Костенко, який, виконуючи естетичну функцію, водночас є ознакою як загальної національної культури, так і індивідуальної мовної свідомості.


Література

  1. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики / М. М. Бахтин. – М. : Худож. литература. – 1975. – 504 с.

  2. Кон И. О. О проблеме национального характера / И. О. Кон // История и психология. – М. : Наука, 1971. – С. 122 – 158.

  3. Корогодський Р. Поезія історії / Роман Корогодський // Українська мова та література. – 2000. – № 11. – С. 1 – 3.

  4. Костенко Л. Маруся Чурай : історичний роман у віршах / Ліна Костенко. – К. : Веселка, 1990. – 155 с.

  5. Краснова Л. Грані поетичної майстерності / Людмила Краснова // Урок української. – 2000. – № 2. – С. 26 – 35.

  6. Краснова Л. Текст як художня цілісність / Людмила Краснова // Українська мова та література. – 2006. – № 11. – С. 5 – 6.

  7. Мацько Л. І. Стилістика української мови / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко,
    О. В. Мацько. – К. : Вища школа, 2003. – 461 с.

  8. Степанюк О. Поет – це медіум історії. Стилістична лексика у творчості Ліни Костенко / Олена Степанюк // Мовознавство. – 2002. – № 4. – С. 56 – 61.

  9. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства) : підручник для гуманітаріїв / Анатолій Ткаченко. – К. : Правда Ярославичів, 1997. – 448 с.

  10. Турська І. «Шукаю суті в сутінках понять…» (Пароніми як стилістичний засіб у творчості Ліни Костенко) / Ірина Турська // Урок української. – 2007. – № 5. – С. 21 – 25.

К. Спас

Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка, м.Суми
МОВНА ОСОБИСТІСТЬ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ РОМАНУ

ДЕНІЕЛА КІЗА «THE MINDS OF BILLY MILLIGAN»
Вивчення особливостей мовної особистості – одна з важливих цілей такої мовознавчої науки як лінгвоперсонологія. Уперше термін «мовна особистість» було вжито в 1930 р. мовознавцем В.В.Виноградовим. Значний внесок у вивчення мовної особистості зроблено лінгвістом Ю.М.Карауловим. Мовну особистість визначає як сукупність здібностей і характеристик людини, які зумовлюють створення нею мовних творів (текстів), що розрізняються ступенем структурно-мовної складності, глибиною й точністю відображення дійсності, визначеною мовною спрямованістю. Мовна особистість – носій мови, який: добре володіє системою лінгвістичних знань, здійснює мовленнєву діяльність, має навички активної роботи зі словом, дбає про мову і сприяє її розвитку[7, с. 21-22].

Поняття «індивідуальний стиль спілкування» (В. Мерлін) передбачає мовну особистість. Саме особистість, володіє мовленнєвою ситуацією; вона може піднятись над обставинами спілкування, спрямовувати в необхідному напрямку розвиток дискурсу. Включена в дискурс, вона водночас творить його. А це означає, що в дискурсі втілюються темпераменти, здатність до здійснення певних видів діяльності, зокрема комунікативної, домінуючі почуття і мотиви діяльності, індивідуальні психологічні особливості тощо. Людина входить в комунікацію як особистість з усіма властивими їй рисами [5, с.242].

П. Зернецький визначає особистість як надскладний феномен із багаторівневою організацією[3, с. 75-77.]. Залежно від аспекту дослідження мовної особистості науковці відповідно вживають різні терміни, які конкретизують загальне поняття мовної особистості: «етносемантична особистість» (С. Воркачов), «елітарна мовна особистість» (О. Сиротиніна), «мовна особистість західних та східних культур» (Т. Снітко), «емоційна мовна особистість» (В. Шаховський) та ін.

Це поняття можна розглядати у двох аспектах:

1) людина ↔ мова;

2) мова ↔ людина.

У межах першої основним є вплив людини на мову, підпорядкування мови запитам особистості та ін., для другої визначальним постає дослідження впливу людської мови на особистість, її поведінку, встановлення статусної ролі мови у формуванні індивідуума як мовної особистості[4, с. 173-179].

Мовна особистість є поєднанням: а) мовної компетенції, б)прагнення до творчого самовияву, в) вільного, автоматичного здійснення усебічної мовленнєвої діяльності, г)гармонійного існування в мовному колективі, ґ) власної само ідентифікації і т. ін. Мовна особисті цілком свідомо й відповідально ставиться до власної мовної практики, що є виявом соціально-корпоративного, суспільно-культурного, територіального-регіонального середовища, традицій виховання[2, с.345].

Розглянемо поняття мовної особистості на прикладі головного героя роману Деніела Кіза «The Minds of Billy Milligan».

Це людина з діагнозом «множинна особистість». Множинна особистість є психічним феноменом, за якого людина володіє двома або більше різними особистостями, або Его-станами. Кожна Альтер-особистість в такому випадку має власні патерни сприйняття та взаємодії з навколишнім середовищем. Людям з множинною особистістю визначають діагноз «дисоціативний розлад ідентичності», або «розлад множинної особистості».

Таке явище відоме також під назвою «розщеплення особистості» та «роздвоєння особистості». Це загальна назва стану пацієнта, в якому одночасно уживається, крім основної особистості, ще мінімум одна. Цю другу називають субличностью. Вона здатна відбирати право керування всім тілом людини, її почуттями, розумом, волею в основний (чільної) особи, яка дана людині від народження.

Одні психіатри впевнені, що диссоціативний розлад особистості виник під впливом багатьох фантастичних історій, в результаті перегляду ненаукових передач, оперування ненауковими термінами і фактами. Інші фахівці впевнені, що люди, які страждають синдромом множинної особистості, дійсно існують. І доказом тому служать праці лікарів, описують такі розлади ще задовго до появи психіатрії як науки (приблизно кінець 18 ст.).

Розщеплення єдності особистості відображає відсутність інтеграції різних аспектів Я, пам'яті та свідомості. Розщеплення настільки повне, як ніби в одному тілі живуть кілька різних людей.[1, с. 539-541] Жорстока поведінка з дітьми, психологічне, сексуальне, фізичне насильство, що завдають непоправної шкоди емоційному розвитку і формуванню вольових якостей у дитинстві, пізніше можуть стати причиною встановлення вже в підлітковому віці такого психіатричного діагнозу як дисоціативний розлад ідентичності, відомого також як синдром множинної особистості. З часом дитячий розум, реагуючи на критичні ситуації, починає формувати додаткові особистості, які виходять на перший план у моменти принизливого, нелюдського ставлення з боку рідних і знайомих. Таким чином спрацьовує захисний механізм, що оберігає дитину від неприємних спогадів.

Так і сталось з головним героєм роману Д. Кіза «The Minds of Billy Milligan». Страждаючи від гніту свого вітчима, свідомість, почуття і сама душа юного Міллігана розлетілись на 24 уламки. Всі вони мають свої імена, відрізняються статтю, віком, рівнем розвитку вірою, національністю, різними характерами і навіть різної зовнішністю. Вони вчилися виживати, ховаючи від суспільства свою таємницю.

У нього субособистості, що відкололися цілком захоплювали владу, і прокинутися він міг в іншому місті, не розуміючи як там опинився. Або, наприклад, субособистість з бандитськими схильностями, здійснювала злочин, а сам Біллі, не пам'ятав і не знав про це. У Біллі, наприклад, жила дівчина-лесбійка Адалана, яка бажала обіймів і нападала на дівчат. 8-річний Девід, «хранитель болю», 18-річний Аллен – єдиний з усіх 24 осіб – правша, а також шахрай і єдиний, хто курить. Рейджен – югославський комуніст, говорив з сильним слов'янським акцентом, експерт зі зброї і відповідальний за фізичну форму. Артур – 22 роки, витончений і освічений, самостійно вивчив арабську мову і суахілі, а також виявив інших членів «сім'ї».

З огляду на особистісні риси індивідів С.Сухих виокремлює гармонійний, конфліктний та імпульсивний типи особистостей. Наш персонаж повністю підпадає під конфліктний тип. Йому властива грубо-статична установка, імпульсивність, бажання лідерства у спілкуванні, егоцентричність мовлення, порушення когерентності теми розмови; відхід від соціальних норм і схем; домінування модальних маркерів зі значенням непевності, наявність іронії, сарказму, конфліктне зіткнення інтенцій. [6, c. 97-112].

Звісно, непросте життя дало свій відбиток на поведінці головного героя. Труднощі змушували його вести аморальний спосіб життя, тому звісно він не підбирає слів, навіть при спілкуванні з матір’ю, сестрою, дівчиною. Манера спілкування Біллі груба, деякі особистості використовують лайку. Ураховуючи стиль спілкування, особистість Біллі можна розглядати як ригідну, що характеризується недостатнім умінням аналізувати власну поведінку і поведінку партнера, слабким самоконтролем, неадекватною самооцінкою. Людині з таким стилем спілкування важко знайти необхідний тон.

Порушення в особистості спричинили порушення мовних норм, особливо. Адже головний герой приховує в собі людей різних національностей. Кожна «людина» в внутрішньому світі Біллі особлива, і в тексті автор показуємо нам ці особливості, за допомогою наприклад, різних акцентів. Рейджен говорить з чітко вираженим слов’янським акцентом, в той час коли Крістофер говорить на кокні, Артур чистокровний британець, це була одна із причин чому його не могли так довго ідентифікувати за злочини, адже Біллі був майстром перевтілення сам того не розуміючи.

Отже, дослідження поняття «мовна особистість» спонує дослідити різні види діяльності, духовності та всього іншого, що має зв’язок із самою людиною. Важливо звертати увагу на вивчення питання інтелектуального розвитку особистості в мовному плані та її емоційні аспекти.
Література


  1. Аткінсон Р. Л., Аткінсон Р. С., Сміт Е. Е., Бем Д. Дж., Нолен-Хоэксема С. Під загальною редакцією В. П. Зінченко. Вступ у психологію 15-е міжнародне видання, Санкт-Петербург, Прайм-Єврознак, 2007 – с.713

  2. Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни, Донецьк, т.2, 2012, - с.402

  3. Зернецький П. В. Мовленнєві типи особистості та розвиток змісту дискурсу. // Наукові записки. Національний університет «Києво-Могилянська Академія». — Т. 34: Філологічні науки / НаУКМА; Редкол.: В. Брюховецький та ін. — К., 2004. — С. 75-77.

  4. Плесовских Т.С. Лингвоперсонология в контексте антропологического подхода, [в:] «Scince time» 2014 №4, с. 173-179

  5. Сусов И.П. История языкознания: Учебное пособие для cтудентов старших курсов и аспирантов. Тверь: Тверской гос. ун-т, 1999. – 283 с.

  6. Сухих С.А. Эксперимент в лингвопсихологии. (Язык, коммуникация и социальная среда. - Вып. 10. - Воронеж, 2012, - с. 97-112

  7. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личностьМ.: Наука, 1987. – 263 с.



В.Д. Солдатенко

Сумський державний педагогічний

університет імені А.С. Макаренка, м.Суми



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconЗбірник матеріалів VІІ міжвузівської студентської науково-практичної конференції
Мовленнєва культура як запорука професійного успіху спеціаліста: збірник наукових статей VІІ міжвузівської студентської науково-практичної...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconАктуальні проблеми сучасного підручникознавства Матеріали Міжнародної науково-методичної інтернет-конференції
Актуальні проблеми сучасного підручникознавства : збірник матеріалів Міжнародної науково-методичної інтернет-конференції, 12–14....
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconМатеріали Міжнародної науково-практичної конференції, приуроченої до 70-річчя заснування Державної історичної бібліотеки України
Науковий збірник містить доповіді й повідомлення, які надані учасниками Міжнародної науково-практичної конференції „Державна історична...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconСоціальний розвиток сільських регіонів випуск другий: Матеріали доповідей учасників ІІ міжнародної науково-практичної конференції
Соціальний розвиток сільських територій: Колективна монографія. Випуск ІІ. [Матеріали доповідей учасників ІІ міжнародної науково-практичної...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconПрограма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009 Порядок роботи конференції
Секція ІІ „Краєзнавча робота як сфера науково-практичної діяльності бібліотек, архівних та музейних установ”
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconЙного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності матеріали VIІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) Частина Київ 2014
Міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) : у ч. – Ч. / уклад. Л. М. Капченко, С. О. Тарасюк, Л. Г....
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconМатеріал и міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів «Актуальні питання експериментальної та клінічної медицини»
Міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 icon«молода наука-2010» Збірник матеріалів університетської науково-практичної конференції студентів та молодих учених
Богдановська Н. В., заступник декана з наукової роботи факультету фізичного виховання
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconМіжнародна науково-практична конференція
У виданні вміщено програму Міжнародної науково-практичної конференції «іv міждисциплінарні гуманітарні читання»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка