«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1



Сторінка9/16
Дата конвертації19.01.2018
Розмір3.38 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16

ОЗНАКИ, МЕТОДИ ТА ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ

МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Країнознавство є важливою частиною навчання іноземної мови. Але чому саме країнознавство має відігравати важливу роль у вивченні іноземної мови?

На сьогодні є безліч можливостей подорожувати в найвіддаленіші місця у світі та проводити там час. Після ознайомлення із культурами неєвропейських країн не виникає жодного сумніву в тому, що вони виходять з різних норм поведінки, традицій, ніж ті, що вважаються стандартними в Європі. А відтак, у ситуаціях комунікації може статися так, що помилково вжитий вираз може спричинити різні непорозуміння або конфлікти, проблеми між людьми. З цієї причини дуже важливо використовувати в навчанні традиційним областям будь-якої іноземної мови, таким як граматика, словниковий запас, вимова ще й знання з країнознавства. [5; 4, с. 52; 1]

У цьому контексті постає питання про те, чи достатньо відомостей про столиці або найдовші річки для того, щоб зрозуміти іноземну культуру? Також виникають проблеми з вибором тем, проблем та методів, які можна застосовувати для повного всебічного вивчення іноземних мов.

Оскільки країнознавство визначається як важлива частина навчання іноземної мови, основна увага приділяється вже не географічним фактам, а розвитку навичок та вмінь, що сприяють розумінню інших культур через усвідомлення власної. Таким чином, міжкультурна компетентність є базовою концепцією культурних досліджень, орієнтованих на міжкультурну спрямованість. Міжкультурна компетенція - це вміння спілкуватися між членами різних культурних груп та націй. Здатність зрозуміти представника іншої культури полягає не лише у вмінні правильн застосувати граматичні та синтаксичні правила, але й у поєднанні мови та культури. Сутність міжкультурного навчання пов'язана не тільки із вивченням іноземної мови, але й значно більше із розумінням країни, де говорять цією мовою.

Міжкультурні теми, які часто представлені у підручниках, зазвичай охоплюють типові свята і традиції з особливостями їх святкування в різних країнах. Таким чином, найчастіше студенти стикаються із такими святами, як Різдво, Великдень, Новий Рік, Хеллоуїн чи День Святого Миколая. Які ж інші теми можуть бути висвітлені на заняттях з країнознавства?

Перш ніж відповісти на це запитання, сформулюємо основні завдання міжкультурного країнознавства. Загальна мета - здатність сприймати зовсім інше, відкривати нову культуру за допомогою іноземної мови та навчатися самостійно переосмислювати сутність сутність рідної культури - може бути розділена на окремі завдання. [2, с.38]:



  • здатність розглядати іноземні культури з різних кутів зору;

  • емпатія та толерантність стосовно інших культур та їх представників;

  • розуміння процесів, що виникають через взаємний вплив людей з різних культур;

  • оволодіння стратегіями аналізу явищ як власної, так і іноземних культур;

  • розуміння проявів іноземних культур і вміння їх інтерпретувати;

  • здатність не оцінювати іноземну культуру з точки зору власної.

Зазначимо основні характерні ознаки країнознавства саме у міжкультурному аспекті.

                  • Багаторівневість та регіональність полягає в тому, що країнознавство німецькомовних країн більше не спрямоване на країнознавство Німеччини взагалі, але виокремлює країнознавчі дослідження німецькомовних країн кожної окремо.

                  • Навчання на прикладах, на динаміці, на процесі передбачає інтенсивне та інтерактивне вивчення країнознавства іноземних країн.

                  • Актуальність, коли більшої уваги приділяється проблемам сучасного суспільства і світу в цілому, а не фактам з минулого.

                  • Оригінальність та різноманітність джерел: у міжкультурному країнознавстві використовується все більше текстів, написаних з різних точок зору та перспектив.

                  • Контрастивний підхід до культур полягає в тому, що кожна культура має абсолютно різні цінності та погляди її представників, і тому є унікальною та відмінною по відношенню до інших. З цієї причини студентів слід спонукати відмовитися від певних відомих стереотипів чи забобонів і знайти позитивні та унікальні відмінності та своєрідність.

                  • Рівнозначність культур. Ця особливість дуже тісно пов'язана із попередньою ознакою та означає, що не слід віддавати перевагу одній культурі над іншою, і навпаки.

                  • Орієнтація на студента: міжкультурне країнознавство, в першу чергу, спрямоване саме на тих, хто його вивчає. Відтак завжди слід враховувати їх інтереси, вік та досвід.

                  • Активація процесів вивчення: до студентів слід ставитися як до активних учасників, що беруть безпосередньої участі у процесі навчання.

                  • Генеративні теми: у контексті слова "генеративний" розглядаються теми, які базуються на різних поглядах та пріоритетах поколінь, таких як: співіснування декількох поколінь під одним дахом, сучасне уявлення про сім'ю в порівнянні з минулим - все в порівнянні з іншими країнами, культурами.

Міжкультурне навчання розуміється як цілісний процес, який складається не тільки із знань, але й з умінь. Останні означають у даному випадку розвиток певних навичок і здібностей. Звідси можна сформулювати чотири основних принципи міжкультурного країнознавства:

  • Інтегративний принцип: як випливає з назви, це інтеграція декількох напрямків: навчання предмету, навчання мові, навчання діяти та навчання мислити.

  • Міждисциплінарний принцип: передбачає інтеграцію таких дисцаплін, як література, політологія, соціологія тощо у загальну відкриту систему знань.

  • Міжкультурний принцип виходить із міжкультурного навчання та взаємодії різноманітних культур німецькомовних країн.

  • Принцип дії: він включає в себе різні форми роботи, які розвивають уяву та здатність до автономного навчання. Такі форми роботи включають проект, рольову гру, драматизацію тощо.

Оскільки основні цілі, характерні ознаки та принципи міжкультурного країнознавства вже зазначено, залишається з'ясувати, які засоби та методи слід використовувати під час вивчення міжкультурного країнознавства.

Окреслимо візуальні засоби. У навчанні іноземної мови з кількох причин часто використовуються малюнки. По-перше, це допомагає студентам не лише почути, але й побачити щось і сформувати реалістичний підхід до фактів. По-друге, використання різних зображень може підвищити мотивацію та інтерес студентів до них. По-третє, коли справа доходить до розуміння літературного тексту, відповідне зображення може належним чином доповнювати або виявляти зміст тексту. [3]



Важливу роль у навчанні іноземної мови відіграють літературні тексти. Вони виконують такі основні функції у вивченні іноземної мови:

  • лінгвістична функція. Використовуючи тексти, студенти розширюють свій мовний спектр новими формами мови, виразами, що зустрічаються в літературних текстах.

  • літературознавча функція текстів передбачає оволодіння вмінням аналізувати структуру текста і інтерпретувати його.

  • міжкультурна функція текстів пов'язує мову з певними ознаками культури, що вивчається. Під аналіз потрапляють спірні питання, стереотипи або забобони, які можуть бути спростовані за допомогою текстів.

  • загальнопедагогічна функція розглядається в кількох аспектах. Літературний текст може суттєво вплинути на розвиток у студентів співчуття, толерантності чи поваги до інших.

Переписка. Найкращим способом встановлення прямих контактів з іноземцями є проживання за кордоном та повсякденне спілкування з носіями мови. Що стосується українських студентів, то вони мають менше можливостей перебування за кордоном, ніж хотілося б. Переписка виступає тут доступним способом встановлення прямого контакту з носіями німецької мови. У рамках міжкультурного країнознавства є можливими декілька варіантів переписки, як особисте листування або ж групова переписка.

Література

  1. Осипов П.І., МДПІ. Про деякі аспекти міжкультурної комунікації. Матеріали науково –практичної конференції [Электронний ресурс]. – Режим доступа : http://lib.chdu.edu.ua/pdf/zbirnuku/13/3.pdf

  2. Heyd, Gertraude. Aufbauwissen für den Fremdsprachenunterricht (DaF). Tübingen: Francke-Verlag, 1997. - 128 S.

  3. Hosch, Wolfgang; Macaire, Dominique. Bilder in der Landeskunde. Fernstudieneinheit 11. München: Langenscheidt, 1996. - 192 S.

  4. Huneke, Hans-Werner & Steinig, Wolfgang. Deutsch als Fremdsprache. Eine Einführung. Erich Schmidt Verlag, 2002. – 158 S.

  5. Salomo, Dorothé (2014): Jugendliche lernen anders: Deutschlandbezug ist entscheidend [Электронний ресурс]. – Режим доступа : http://www.pasch-net.de/de/pas/cls/leh/med/daf/3375347.html

Т. Дятленко

Глухівський національний педагогічний університет імені О. П. Довженка,

м. Глухів
КОЛОКВІУМ ЯК ОДНА ІЗ ФОРМ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ

ДО ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ ПЕДПРАКТИКИ
В умовах реформування літературної освіти учнів у середній школі кардинальних змін потребує й професійна підготовка студентів педагогічних вишів до майбутньої роботи в школі. Рівень професійної компетентності, соціальної активності, широти ерудиції і неординарності у прийнятті важливих рішень під час виконання завдань навчально-виховної педагогічної практики певною мірою залежить від форм роботи, які пропонує навчальний план університету. До традиційних лекцій, практичних і лабораторних занять, самостійної роботи студента на етапі підготовки до практики в основній школі введено у навчальний план ГНПУ ім. О.Довженка і таку форму роботи, як навчально-методичний інтерактивний колоквіум.

Мета нашої публікації – поділитися власним досвідом організації і проведення навчально-методичного інтерактивного колоквіуму.

Насамперед з’ясуємо, які визначення дидакти дають названій формі роботи. «Колоквіум – одна із форм навчальнихзанять у системі освіти, що ма на меті виявити й поліпшити знання студентів» [1, с. 171]. Саме ж слово «колоквіум» походить від латинського colloquium - розмова, бесіда.

Мусієнко В.П. заначає, що колоквіуму належить важливе місце в організації навчальної роботи студентів. Колоквіум (лат. collocvium - розмова, бесіда) - вид навчальної роботи, що передбачає з'ясування рівня засвоєння студентами знань, оволодіння вміннями й навичками з окремої теми чи розділу. На колоквіум науково-педагогічний працівник запрошує в позанавчальний час групу студентів і в процесі співбесіди з'ясовує рівень засвоєння матеріалу. Це дає змогу вносити корективи в лекційний курс і практичні заняття.

Колоквіум - "мікро-залік" - це вид аудиторного чи позааудиторного заняття, де здійснюється обов'язкове опитування за однією чи декількома найбільш важливими темами, розділами навчального предмету. Студентів заздалегідь попереджують про необхідність ретельної підготовки до колоквіуму, зміст запитань та вимоги до відповіді. Відповіді на колоквіумах не можуть набувати форми дискусії. Функції колоквіуму - узагальнюювальне повторення теми або розділу та контроль якості засвоєння знань. Результати опитування дають змогу внести корективи в лекційний курс і лабораторно-практичні заняття [2, с. 131].

Колоквіум (від лат. "collocvium" - розмова) - одна з форм навчальних занять, розмова викладача зі студентами для вияснення рівня їхніх знань. Колоквіум виконує контрольно-навчальну функцію. Він особливо корисний, коли предмет читається 2-3 семестри, а підсумковий контроль - один. Його можна призначати замість семінару на підсумковому практичному занятті. Колоквіум дає можливість діагностувати засвоєння знань, виконує організаційну функцію, активізує студентів і може бути рекомендований у викладацькій практиці як одна з найбільш дієвих форм зворотного зв'язку [3, с. 57].

Колоквіум ( від лат. Collocvium - співбесіда) – 1) Одна із форм навчання. 2) Вид екзамену. 3) Збори, на яких заслуховують і обговорюють наукові доповіді. [4, с. 323].

Проаналізувавши визначення окресленого поняття, ми зробили виснвок, що колоквіум – це не лише форма контролю, міні-екзамен, а й навчальна форма зання, яку можна і доцільно проводити як індивідуальну, так і групову співбесіду. Під час такого заняття викладач матиме можливість виявити рівень знань, умінь і навичок студентів з окресленх проблем, а також здійснити корекцію, якщо рівень окремих студентів потребуватиме зовнішнього втручання.

У назві форми роботи міститься ще одне поняття – «інтерактивний», яке, на наш погляд, також потрібно конкретизувати.

Як відомо, слово “інтерактив” прийшло до нас з англійської від слова “interact”, де “inter” – взаємний і “act” – діяти. Таким чином, інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу.  Основою інтеракції є принцип багатосторонньої комунікації, де студенти і викладачі є рівноправними, рівнозначними суб’єктами освітнього процесу.

Окреслена ликсема стала твірною основою багатьох понять, які активно використовуються в сучасному освітньому процесі, наприклад, інтерактивний процес, інтерактивне навчання, інтерактив, інтерактивні методи і прийоми, інтерактивні заняття, інтерактивні технології тощо.

Більшість методистів, даючи тлумачення поняттю, сходяться до того, що сутністю інтерактивного навчання є співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), під час організації й запровадження якого викладач і студент є рівноправними, рівнозначними суб’єктами освітнього процесу та розуміють, що саме вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми з урахуванням ситуації та аналізу обставин.

В умовах активної взаємодії ефективно формуються навички й умінння, оскільки досягається атмосфера співробітництва, що дозволяє не лише педагогу стати справжнім лідером студентського колективу, а й кожному студенту відчути свою значущість під час розв’язання поставлених завдань.

Сучасні методисти називають низку переваг інтерактивного навчання, оскільки нині в Україні та за кордоном нагромадженй чималий досвід в цьому плані. Для нас серед усіх названих переваг і недоліків інтерактивного навчання важливо, що студент вчиться аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу, формулювати  власну думку,  правильно  її виражати, доводити    власну    точку    зору,    аргументувати    й дискутувати, слухати й поважати альтернативну думку, моделювати  різні педагогічні ситуації,  спільно знаходити шляхи розв’язання проблеми тощо

Мета інтерактивного навчання – створити комфортні умови навчання, за яких кожен студент відчує свою успішність під час теоретичного і практичного вивчення дисципліни, тобто інтелектуальну спроможність, а це надзвичайно важливо усвідомлювати на підготовчому етапі й під час самої педагогічної практики, оскільки, як свідчить досвід, частина студентів відчуває психологічний дискомфорт і особисту невпевненість чи навіть розгубленість перед навчальною практикою.

Зміст навчально-методичного інтерактивного колоквіуму окреслює викладач університету, який веде курс «Методика навчання української літератури в школі». Теми для обговорення виносимо такі:


  1. Про якісні зміни в шкільній літературній освіті.

  2. Урок літератури в умовах реалізації Концепції «Нова українська школа».

Студенти напередодні отримують список літератури й завдання, які необхідно виконати. У списку літератури представлені для самостійного опрацювання документи, які регламентують роботу сучасного вчителя-словесника: Державний стандарт…., Концепція літературної освіти, Програма з української літератури для 5-9 класів, Методичні рекомендації щодо викладння української літератури в 2017 – 2018 навчальному році та ін.

Опрацьовуючи рекомендовану літературу, студент повинен не лише ознайомитися зі змістом, а й скласти словник нововведених понять, укласти логічні схеми, таблиці, опорні конспекти, комп’ютерні презентації, які на заняттях можуть бути продемонстровані і прокоментовані.



Запитання для обговорення:

  • Які якісні зміни задекларовано Державним стандартом ….?

  • Які нові поняття введено і розкрито?

  • Які підходи до вивчення літератури накреслено? Чи на часі компетентнісний, діяльнісний і особистісно орінтовані підходи? Ваша думка.

  • Прокоментуйте освітню галузь «Мова і література». Які змістові лінії представляють літературну освіту?

  • Які шляхи названо основними для реалізації Державного стандарту…?

  • У якому документі дається визначення поняття «літературна освіта». Прокоментуйте.

  • Одним із шляхів реалізації Державного стандарту…. було названо модернізацію змісту літературної освіти. Чи простежується ця умова в Концепції літературної освіти? Назвіть критерії добору художніх творів для текстуального вичення в школі.

  • Яка головна мета літературної освіти, що є її об’єкто м і предметом?

  • Розв’язання яких завдань повинно забезпечити вичення літератури в школі?

  • Які принципи літературної освіти представлені у Концепції, назвіть їх і прокоментуйте. Чому так важливо вчителю знати ці принципи?

  • Які зміни задекларовано у структурі шкільної літературної освіти? Що у цьому поділі, на ваш погляд, принципово важливіше – вікові особливості учнів чи проблема читання. Висловіть свої роздуми.

  • Шкільна програма з української літератури укладається відповідно до основних положень, накреслених Державним стандартом… і Концепцією літературної освіти. Чи простежується така вимога? Доведіть.

  • У «Пояснювальній записці» до чинної прграми часто зустрічаються поняття «компетентний читач», «культура читання», «читацька свідомість», «читацька активність» та ін. Як ви думаєте, чому? Яку проблему покликана вирішити чинна програма?

  • Які ключові компетентності покликаний забезпечити компетентнісний підхід до вичення літератури?

  • Що таке «предметна компетентність»? Що охоплює поняття «літературна компетентність».

  • Які змістові лінії представляють літературний компонент Державного стандарту? Які наскрізні лінії запропоновано укладачами програми? Наскільки вони відповідають? Чи погоджуєтеся ви із такими наскрізними лініями? Які б внесли зміни?

  • Чи доцільними, на ваш погляд, у програмі рубрики «Мистецький контекст», «Міжпредметні звя’зки», «Сучасна українська дитяча і підліткова література»? Обгрунтуйте свої роздуми.

  • У чинній програмі замість рубрики «Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів» уведено рубрику «Очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності учнів», яка врозширеному вигляді як Орієнтований перелік очікуваних результатів навчальної діяльності учнів подана в кінці програми для кожного класу. Як ви думаєте, з чим пов’язані такі новвовведення? Чи матиме якийсь вплив названа рубрика на моделювання конспектів уроків сучасними вчителями української літератури?

Під час обговорення запропонованих питань застосовуємо інтерактивну вправу «обговорення проблеми в колі», під час якої студенти мають візуальний контакт один із одим. Аби забезпечити можливість усім слухачам колоквіуму долучитися до роботи, обираємо техніку «передай слово сусіду», кожен наступний студент повинен логічно продовжити почату думку, розшити її, чи висловити свої заперечення і свої припущення чи розуміння проблеми. Доцільно в ході заняття створювати проблемні ситуації, аби відбувалася полеміка чи дискусія. Студенти, які почули для себе щось нове на занятті можуть зробити якісь записи і помітки, застосовуючи інтерактивну вправу «вільне письмо» чи «бортовий журнал».
Література

  1. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С.Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.

  2. Мусієнко В.П. Навчальний потенціал колоквіуму / В.П.Мусієнко / Організація самостійної роботи студентів / Збірник статей за заг. редакцією В.М.Король, В.П.Мусієнко, Н.Т.Токової. – Черкаси : Вид-во ЧДУ, 2003. – С.121 – 140.

  3. Фіцула М.М. Вступ до педагогічної професії : навчальний посібник для студунтів вищих педагогічних закладів освіти / М.М.Фіцула. – 2-е вид. – Тернопіль : Богдан, 2003 – 136 с.

  4. Нечволод Л.І. Сучасний словник іншомовних слів. / Л.І.Нечволод, – Харків : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2011. – 768 с.

  5. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/28030/

  6. Концепція літературної освіти в 11-річній загальноосвітній школі // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2010. - № 10. - С. 10-20.

  7. Українська література: 5 – 9 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів / Укладачі Р. В. Мовчан, К. В. Таранік – Ткачук, М. П. Бондар, О. М. Івасюк та ін. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/navchalni-programi-5-9-klas-2017.html


К.В. Діхнич

Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка, м.Суми
ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ У ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ
Спілкування державною мовою є пріоритетною серед компетентностей, якими має оволодіти учень для формування рис національної ідентичності, тому роль учителя початкових класів особлива. Такий учитель глибоко усвідомлює свої національні корені і шанує культурні традиції інших народів, досконало-вишуканим словом формує толерантну особистість молодих громадян Української держави. Визначальними чинниками успіху учителя є морально-етична довершеність, високий рівень володіння культурою професійного мовлення, вміння будувати усне і писемне, вербальне й невербальне професійне спілкування. Соціальний запит на культуру професійного мовлення майбутніх учителів початкових класів і потреби освітньої практики обумовлюють формування цієї складової у процесі вивчення фахових дисциплін, педагогічних практик, науково-дослідної діяльності у вищому педагогічному навчальному закладі.

Найголовнішою фігурою у вирішенні завдань початкової школи є вчитель. Працюючи з учнями свого класу протягом усього періоду, коли здійснюється їхня початкова освіта, він формує у них знання і навички, без яких неможливий інтелектуальний і моральний розвиток. Система знань навичок, яку має сформувати вчитель початкових класів, досить широка і вимагає від нього відповідної широти інтересів, культури, глибоких і різнобічних знань – високої загальної ерудиції і культури. А найважливішим засобом, основним "інструментом" професійної діяльності вчителя є слово, його мовлення.

Від рівня культури мовлення вчителя значною мірою залежить не тільки мовленнєвий розвиток учнів його класу, а й їхня успішність вцілому, бо чим досконаліше мовлення школярів, тим краще вони виражають свої думки і сприймають висловлювання інших.

Проблемі професійної освіти вчителів і підготовки їх до фахової діяльності приділялася значна увага як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Теоретичні положення фахової підготовки в системі вищої освіти досліджували А. М. Алексюк, О. Є. Антонова, В. П. Беспалько, І. Д. Бех, С. С. Вітвицька, О. А. Дубасенюк, І. А. Зимняя, І. А. Зязюн, Л. І. Мацько, О. І. Пометун, О. О. Потебня, О. М. Семеног, С. Л. Яценко. Ґрунтовні історико-педагогічні дослідження вищої педагогічної освіти провели О. В. Глузман, Н. М. Дем’яненко, І. М. Кравченко, Л. О. Хомич та ін.

Проблемам формуванню у майбутніх учителів мовленнєвих, мовних, комунікативних і риторичних умінь, навичок красномовства приділялася увага такими провідними науковцями сучасності, як А.М. Богуш, О.М. Біляєвим, А. А. Бодальовим, Н. Б. Голуб, І.А. Зязюном, А.Й. Капською, Е. В. Карповою, О.В. Любашенко, Л. І. Мацько, В.Я. Мельничайком, Л. М. Паламар, Е. Я. Палихатою, В. Г. Пасинок, Г.М. Сагач, О. М. Семеног, Т.В. Симоненко, Л. В. Струганець та ін.

Основи професійної культури закладаються всебічною підготовкою фахівця, яка, на нашу думку, включає: фундаментальну, методологічну й світоглядну; теоретичну й практичну підготовку з профільних дисциплін; творчу підготовку за фахом. Зрозуміло, професійна культура взаємопов'язана з усіма компонентами особистісної культури, в першу чергу з моральним, правовим, розумовим, естетичним, екологічним тощо. Зокрема, професійна культура учителя початкових класів – це поєднання компетентності та професіоналізму у певній галузі знань із власне педагогічною культурою особистості, що сприяє не лише трансляції знань, а й створенню гуманного розвивального середовища в освітньому просторі [2].

На сучасному етапі реформування системи педагогічної освіти актуальною залишається проблема ефективної організації та проведення педагогічної практики, адже саме під час її проходження відбувається «вивчення і освоєння педагогічного простору, активне включення в реальний навчально-виховний процес школи, взаємодія та спілкування з учнями та колегами, вирішення педагогічних ситуацій, формування власної професійно-особистісної позиції, знаходження індивідуального стилю педагогічного спілкування та навчання» [7, с.300].

Педагогічна практика сприяє підвищенню ефективності мовної культури студентів, логічно підводить їх до самостійного пошуку цікавого мовно-літературного матеріалу, навчає зіставляти його ознаки, робити відповідні лінгвістичні висновки. Сам процес створює позитивні умови для розширення світогляду студентів, розвиває їх інтелект, сприяє свідомому засвоєнню матеріалу, отриманню міцних знань. Специфіка педагогічної практики та умови професійного спілкування у педагогічному колективі поглиблюють мовне чуття студентів, допомагають їм набути відповідного лінгвістичного досвіду, досягти позитивних результатів у навчальній діяльності, що дозволяє, у свою чергу, реалізувати основну мету – формування лінгвістичної компетентності майбутніх учителів початкової школи.

Студент, майбутній учитель початкової школи, має розглядати мову як суспільне явище, що характеризується невід'ємним зв'язком мови та мислення , мови та мовлення, мови та культури особистості взагалі та педагогічної мовної особистості зокрема. Мова є засобом комунікації, засобом пізнання, формою поведінки, природним самовиявленням особистості, основою мовленнєвої культури, знакою загальної культури людини.

Уміння користуватися словом В.О. Сухомлинський уважав основною умовою формування мовної та мовленнєвої компетентності, а тому і культури майбутнього педагога, що складається з культури мислення, культури мовлення, комунікативної культури. Учитель, який не володіє мовою, мовленням, нехтує елементарними правилами мовленнєвого спілкування, навряд чи буде мати вплив на формування свідомості особистості учня, оскільки не почуватиметься впевнено. Лінгвістична ж упевненість є передумовою впевненості комунікативної, адже будь-яке спілкування є реалізованою моделлю людських контактів , і учні досить часто ототожнюють ступінь професійної компетентності вчителя з мовною формою викладу ним думок.

Мова майбутніх педагогів повинна відповідати таким вимогам, як: правильність (відповідність нормам наголосу і граматики); точність (відповідність думкам того, хто говорить, і правильність відбору мовленнєвих засобів вираження змісту думки); чіткість (дохідливість і доступність для співрозмовників); простота, доступність і стислість (вживання простих, неускладнених фраз і пропозицій, які є найбільш легкими для сприйняття); логічність (побудова композиції міркування так, щоб всі частини його змісту послідовно йшли одна за одною, були взаємопов'язані і вели до кінцевої мети); виразність (виключення з мовлення штампів і шаблонних словосполучень, уміле використання фразеологічних зворотів, прислів'їв, приказок, крилатих виразів, афоризмів); багатство і різноманітність лексико-словарного складу (багатий словниковий запас і уміння вживати одне слово в декількох значеннях); доцільність виразів (вживання найбільш відповідного для даного випадку стилістично виправданого мовного засобу з урахуванням складу слухачів, теми діалогу і його змісту та завдань, які вирішуються); мовна і мовленнєва стилістика [3].

Слово вчителя – основне знаряддя його впливу на формування особистостей учнів і від того, наскільки успішно воно використовується, залежить характер (позитивний чи негативний) і ступінь цього впливу. Зміст висловлювань учителя, дібраних ним допоміжних і роздаткових дидактичних матеріалів, їх цілеспрямованість, мотивованість, інтелігентність сприяють усвідомленню учнями мовлення як важливого комунікативного засобу, формують у них свідомий підхід до його використання. Мовлення вчителя впливає на емоційний стан учня, тому важливо оцінити на докомунікативному етапі як смисловий, так і формальний бік мовленнєвої взаємодії: тон, тембр, силу голосу, лексичне навантаження мовних одиниць.

Професор А. Капська визначає комунікативну культуру педагога як складний інтегративний феномен, структуру якого складають такі елементи:

− комунікативні якості, які характеризують наявність і розвиток здатності до спілкування;

− комунікативні здібності: володіння ініціативою у спілкуванні, здатність емоційно відгукуватись на стан партнерів по спілкуванню, здатність до самоактивізації та активізації партнера по спілкуванню;

− комунікативна компетентність (знання норм і правил спілкування);

− знання етичних стандартів соціально-педагогічної діяльності, естетичних і моральних цінностей, культурних традицій, вікових, інтелектуальних та інших характеристик клієнтів і дотримання цих стандартів та використання цих знань у процесі спілкування. У зв’язку з цим етичні стандарти, цінності, культурні традиції, вікові, інтелектуальні й інші характеристики клієнтів вимагають досконалого вивчення та оволодіння і є елементом комунікативної культури;

− уміння слухати. Слухання є не просто мовчанням, а активною діяльністю, що вимагає уваги. Передують йому бажання почути, інтерес до співрозмовника. Саме слухання і вслухання забезпечує зворотній зв’язок, інформує про сприйняття співрозмовника.

Показниками цього елементу комунікативної культури можуть бути спрямованість і стійкість уваги, наявність візуального контакту, уміння використовувати елементи невербального спілкування, репліки і заохочення, тобто рівень концентрації на співрозмовникові;

− уміння говорити, інакше кажучи, мовленнєва культура [4].

Як зазначає Н. Волкова, характеристиками культури мовлення є правильність, змістовність, доречність, достатність, логічність, точність, ясність, стислість, простота та емоційна виразність, образність, барвистість, чистота, правильна вимова, вільне, невимушене оперування словами, уникнення вульгаризмів, провінціалізмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, відповідний темп мовлення, правильне використання логічних наголосів і пауз, взаємовідповідність між змістом і тональністю, між словами, жестами та мімікою [1].

Комплексна система вузівської підготовки майбутнього вчителя до професійно- педагогічної діяльності передбачає досягнення ним високого рівня сформованості комунікативно-мовленнєвих умінь. Ефективне формування комунікативних умінь ґрунтується на організації комунікативно спрямованого навчання. На думку Є.Пассова, комунікативна спрямованість у навчанні формується за допомогою мовленнєвої спрямованості навчального процесу, індивідуалізації навчання, функціонального підходу до аналізу мовних явищ та засобів [6, с.33]. Комунікативне навчання передбачає організацію процесу навчання як моделі процесу спілкування. Такий підхід забезпечує виховання мовної особистості під час мовленнєвої діяльності, що передбачає формування комунікативних вмінь і навичок [5, с. 35].

“Слово – це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність” [8, 29]. Слово педагога є найважливішим інструментом впливу на дітей. Саме тому основними вимогами до мовної культури майбутнього учителя початкової школи є не лише логічність викладу, правильність з точки зору фонетики і граматики, але й педагогічна культура, яка виражається у його мовній культурі.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16

Схожі:

«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconЗбірник матеріалів VІІ міжвузівської студентської науково-практичної конференції
Мовленнєва культура як запорука професійного успіху спеціаліста: збірник наукових статей VІІ міжвузівської студентської науково-практичної...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconАктуальні проблеми сучасного підручникознавства Матеріали Міжнародної науково-методичної інтернет-конференції
Актуальні проблеми сучасного підручникознавства : збірник матеріалів Міжнародної науково-методичної інтернет-конференції, 12–14....
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconМатеріали Міжнародної науково-практичної конференції, приуроченої до 70-річчя заснування Державної історичної бібліотеки України
Науковий збірник містить доповіді й повідомлення, які надані учасниками Міжнародної науково-практичної конференції „Державна історична...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconСоціальний розвиток сільських регіонів випуск другий: Матеріали доповідей учасників ІІ міжнародної науково-практичної конференції
Соціальний розвиток сільських територій: Колективна монографія. Випуск ІІ. [Матеріали доповідей учасників ІІ міжнародної науково-практичної...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconПрограма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009 Порядок роботи конференції
Секція ІІ „Краєзнавча робота як сфера науково-практичної діяльності бібліотек, архівних та музейних установ”
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconЙного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності матеріали VIІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) Частина Київ 2014
Міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 014 р., м. Київ) : у ч. – Ч. / уклад. Л. М. Капченко, С. О. Тарасюк, Л. Г....
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconМатеріал и міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів «Актуальні питання експериментальної та клінічної медицини»
Міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 icon«молода наука-2010» Збірник матеріалів університетської науково-практичної конференції студентів та молодих учених
Богдановська Н. В., заступник декана з наукової роботи факультету фізичного виховання
«Академічна культура дослідника в освітньому просторі» Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Випуск 1 iconМіжнародна науково-практична конференція
У виданні вміщено програму Міжнародної науково-практичної конференції «іv міждисциплінарні гуманітарні читання»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка