Анатолiй Георгiйович Костецький Про нього (1948 2005)



Скачати 185.66 Kb.
Дата конвертації08.04.2017
Розмір185.66 Kb.

Анатолiй Георгiйович Костецький

Про нього

(1948 - 2005)
Анатолій Костецький народився в Києві у 1948 році у сім'ї вчителів. Як згадує сам поет, він змалечку сидів на уроках літератури, які проводила його мама, охоче читав, малював і пробував віршувати.

Багато вражень у нього залишилось від перебування у селищі Козин, де щоліта на нього чекали не лише цікаві розваги, а й казки, пісні, яскрава народна мова.

Головні герої віршів Анатолія Костецького — твої ровесники, — жваві, непосидючі, мрійники і фантазери. У своїх творах поет торкається багатьох різних тем, але провідною є дитяче життя, сповнене відкриттів, вигадок,гумору. Відкрито і серйозно, але ненав'язливо, без повчань поет говорить про те, що для людини є найважливішим: як дружити, як берегти метелика і найменшу травинку...

Справжнiй художник - це завжди особистiсть. А особистiсть ще нiкому не вдавалося затиснути в рамки звичних уявлень про творчi можливостi людини, як би широко ми цi рамки не розсували. Мабуть, саме цим i цiкаве для нас мистецтво, лiтература - новими вiдкриттями, непередбаченiстю зустрiчi.

Анатолiй Костецький прийшов у лiтературу як оригiнальний i дуже цiкавий поет. Одна за одною вийшли у свiт його збiрки вiршiв для дiтей «Джмiль про сонечко гуде», «А метеликам - весело», «Веснянi дарунки», «Все про мене», «Лист до птахiв» та багато iнших. Всi вони швидко розiйшлися по громадських i домашнiх бiблiотеках, школах i дитячих садках. Та авторовi цього виявилося замало.

З часом, не зраджуючи поезiї, вiн почав шукати нових стежок до читацьких домiвок. I виявилося, що А. Костецький ще й дуже своєрiдний прозаїк - зi своїми iнтонацiями, доброю iронiєю й шанобливим ставленням до свiту дитинства. До нашої збiрки ми включили одну з перших його повiстей, видрукованих свого часу на сторiнках журналу «Пiонерiя» - вона називається «Постукай у моє вiкно». Та юним читачам, напевне ж, добре вiдомi й iншi прозовi твори автора: i «Суперклей Христофора Тюлькiна, або Вас викрито - здавайтесь», i «Мiнiмакс - кишеньковий дракон», за який письменниковi було присуджено премiю iменi Миколи Трублаїнi 1986 року.

Окрiм того, Анатолiй Костецький серйозно займається iсторiєю радянської дитячої лiтератури, видавничою та перекладацькою дiяльнiстю, i, звичайно ж, працює над новими творами. Якими вони будуть? Одне можна сказати напевне: цiкавими.

«Вітаю вас, мої славні і хороші книголюбчики та казкознавчики...», - цими словами майже кожного ранку упродовж кількох років вітав, як ніхто по своєму, слухачів популярної радіопередачі «Пригоди славнозвісних книг» Анатолій Георгійович Костецький. Усе, що написане цим письменником, неймовірно цікаве, вигадливе, веселе і дуже-дуже близьке кожному з дітей. А все це тому, що Анатолій Костецький вмів ніби не виходити з віку своїх героїв — бути або ж ровесником читача, або ж не набагато за нього старшим. Так добре він знав і відчував той світ, у якому вчаться, мріють, дружать і бешкетують герої його пригодницьких повістей і віршів.

«Костецький справжній дитячий письменник, як то кажуть, від Бога. Причому цілком оригінальний, ні на кого не схожий», — справедливо зауважив свого часу добре відомий дітворі Всеволод Нестайко.

Ще в першому класі у Анатолія Костецького був зошит із власними віршами. У п'ятому він отримав на шкільному конкурсі диплом за вірші, присвячені Тарасові Шевченку. Друкуватись почав «аж» у двадцять років. Свою літературну творчість А. Г. Костецький розпочав з ліричних віршів про природу та кохання. 1967 року доля звела поета-початківця з Михайлом Стельмахом, який щедро почав ділитися з ним таємницями творчості. Він порадив Анатолію Костецькому писати для дітей і через кілька років уже був редактором першої його книжечки «Джміль про сонечко гуде» (1972).


Анатолій Костецький — автор понад п'ятдесяти поетичних і прозових книжок: «А метеликам весело», «Весняні дарунки», «Все про мене», «Лист до птахів», «Де літо живе?», «Батьки нас не розуміють», «Бюро знахідок», «Постукай у моє вікно», «Все — як насправді», «Суперклей Христофора Тюлькіна, або Вас викрито — здавайтесь!», «Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків», «Мої та твої таємниці» та інших.

ЛІНА КОСТЕНКО

(про неї)

(Народилася 19 березня 1930 року)


Я — жниця довічна,

Працюю терпляче

За радість труда

І за тисячний сніп.

Ліна Костенко

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів. Батьки були людьми високоосвіченими, порядними. Батько знав дванадцять мов, добре орієнтувався в усіх навчальних предметах і викладав їх у школі.

1936 р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про "балетну школу" замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.

«Королевою української поезії» XX століття називають Ліну Костенко Коли дівчинці минуло шість років, сім'я переїхала до Києва. Тут застала її війна. «Я писала мало не осколком великі букви, щойно з букваря...» — так згадувала поетеса про ті тяжкі роки. У Києві Ліна закінчила школу, навчалася в педагогічному інституті. У п'ятдесятих роках минулого століття з відзнакою закінчила Московський літературний інститут імені О. М. Горького.

Писати вірші Ліна Костенко почала з дитинства, друкувати — з шістнадцяти років. У збірках поезій «Проміння землі», «Вітрила», «Мандрівки серця» виявився потужний поетичний талант письменниці.

На своєму літературному шляху Ліні Костенко довелося пережити майже п'ятнадцятирічне невизнання її як митця. Це був сумний період у житті поетеси зокрема і в історії української літератури взагалі. Але й тоді вона писала. Писала і складала в шухляду. Не зламалася, не зневірилася, а шліфувала своє поетичне слово.

Поверненням Ліни Костенко була книжка поезій «Над берегами вічної ріки», а потім з'явилася й «Маруся Чурай». Вона вмить зникла з книгарень, хоч і вийшла стотисячним накладом!

За історичний роман у віршах «Маруся Чурай» і збірку поезій «Неповторність» письменниці було присуджено Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка.

Пише Ліна Костенко і для дітей. Саме для них поетеса видала збірку «Бузиновий цар». її герої — незрадливі, довірливі діти сонця, що спраглими очима відкривають для себе великий світ, сповнений краси і таїни, радіють кожній щасливій миті свого життя.
Зауваж

Ключовим у віршах поетеси є слово «любіть». Добре, якби воно було і твоїм найважливішим життєвим компасом. Люби світ довкола себе — він прекрасний у великому і в малому. Через любов найкоротший шлях до пізнання.

Те, що ми зараз відкриваємо, — це лише доторк до поезії, бо поезію неможливо аналізувати. Поезію треба вміти слухати і читати.
Микола Вінграновський – про нього
З-поміж своїх однокурсників, слухачів Московського інституту кінематографії, студент Микола Вінграновський, здавалось, нічим особливим не вирізнявся. Хіба що в погляді строгих очей світилась невловима лагідна задума та в ставній постаті відчувалася рішуча рвійність. Всім серцем тягнувся він до романтичної піднесеності й заземленої, суворої правди життя в кіно, на що не міг не звернути увагу його великий вчитель, славетний Довженко. І юний актор згодом зіграв роль головного героя у його фільмі «Повість полум'яних літ». Відтоді Микола Вінграновський не пориває зв'язків з кіномистецтвом, працюючи на Київській кіностудії ш. О. П. Довженка, як актор і як режисер...

Народився Микола Степанович Вінграновський 7 листопада 1936 року в місті Первомайську на Миколаївщині в селянській сім'ї. Тоді, як згадував пізніше, він ще не знав, крім степу, нічого — ні Дніпра, ні лісів, ні Десни, ні Довженка. Тільки куди гляне — степ, і степ, і степ. Далі — була війна, тяжкі повоєнні роки. Школу закінчив уже вісімнадцятилітнім хлопцем. Вступив до Київського < інституту театрального мистецтва, згодом О., Довженко запросив його до Московського всесоюзного державного інституту кінематографії.

У студентські роки Микола Вінграновський почав писати вірші й друкувати їх у пресі. Через рік після того, як закінчив інститут і знявся в довженківському фільмі, видав свою першу книжку поезій «Атомні прелюди». Далі побачили світ збірки віршів «Сто поезій», «Поезії», «На срібнім березі», «Київ».

В літературу для дітей Микола Вінграновський прийшов з оригінальними поезіями, видавши збірки «Андрійко-говорійко» (1970), «Мак» (1973), «Літній ранок» (1976), «Літній вечір» (1979). Далі почав активно працювати в прозі. З^під його пера вийшли книжки повістей та оповідань «Первінка» (1977), «Сіроманець» (1977), «У глибині дощів» (1979), «На добраніч» (1983).

За прозові твори для дітей письменникові присуджено в 1984 році Державну премію їм. Т. Г. Шевченка.

Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 р. в м. Первомайську на Миколаївщині в селянській сім'ї. Вищу освіту здобув у Всесоюзному державному інституті кінематографії, де запізнався з О. Довженком і ще студентом знявся в його картині "Повість полум'яних літ". Моральний максималізм, довженківський титанічний порив до краси і правди, до сонячних і голубих висот народного духу визначили творчий шлях Вінграновського, обдарованого винятковим художнім талантом. Майстер поетичного образу, характерник живого слова, виплеканого в долонях свободи під сонцем України, він, як ніхто інший, має право саме так говорити з Довженком — через літа недолі й долі, через саму межу життя і смерті, мовби стоять вони пліч-о-пліч на крутих берегах, вдивляючись у тільки їм відкриту далеч:

Учителю, уже ми вдвох з тобою...

Немолодість твоя і молодість моя...

І ріки з водами, і вечір за горою,

І ранку під горою течія...

Давида тремоло і тремоло Хорива,

Учителю, воно й сьогодні в нас.

Наш час душі з того усього плива,

Наш час душі — неперебутній час.

Не обласканий владою і почестями (тільки 1984 р., та й то "за збірки творів для дітей", він удостоєний нарешті Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка), М. Вінграновський — поет, прозаїк — божий дар української культури. У невідому досі художню сполуку поєдналися в його творчості героїчна етика рідного народу і рідкісне відчуття прекрасного, енергія безсмертних образних значень, якими повниться світ навколо нас. "Ще пахне хвиля яблуком і тілом, 1 сушить голову за цвітом своїм мак", "Я вас люблю, як сіль свою — Сиваш, як ліс у грудні свій листок останній", "Під темними вітрилами ночей Сюди, сюди, на ці шовкові води, На синій звук любові і свободи, На синю Рось, що в снах моїх тече"... — так уміє тільки Микола Вінграновський.

Його перша книжка віршів "Атомні прелюди" була видана 1962 року і принесла звихрений, пройнятий передчуттям життєвого безмежжя образ епохи і людини, що обтрушувала з себе кайдани догматизму і поривалася в незвідані світи. Це було захоплене вітання творчої наснаги і духовного космосу, що розповилися народові після сталінського мороку. Тут сяяло сонце і злітав усеможний Демон оновлень і перетворень, торжествувала молода краса, рівна правді життя:

Тривого моя! Катерино! Ходім!

За вікнами в травах така дзвінколунність,

Що землю свою у труді молодім

Обнімем з собою й покотимо в юність.

Вітчизна, Любов і Свобода — від самих початків творчості ці поняття для М. Вінграновського близькі настільки, що їх емоційні значення раз по раз збігаються. І це не дивно, коли вдуматися і збагнути, що то є вищі символи життя. Вони з одного кореня і однієї енергії — віталістичного захвату землянина, що "встав з колін і небо взяв за зорі". Не десь і колись, не хтось і якось — отут, на берегах Дніпра, пополудні XX століття у світі, розтерзаному безумом політик, людина відчула власну всеможність, невситиму жагу жити і творить за законами краси. Це непереможне почуття (притаманне всьому поколінню шістдесятників — власне, звідси романтичний подих цієї поезії) саме у Вінграновського набуло філософського смислу й визначило еволюцію його творчості.

У повістях та оповіданнях останнього часу Вінграновський якоюсь то веселою, то сумовитою поетичною барвою поєднує світ людей і світ звірів, птахів, рослин, життя всього живого й «неживого». Причому в зображенні «персонажів» з фауни він показав себе не лише художником, а й — несподівано — оригінальне спостережливим натуралістом (оригінальне, тому що спостережливість його межує з фантазією і в неї переходить), а також, сказати б, вигадливим «зоопсихологом». Ідучи від народної казки, він натхненно одухотворює звірів і птахів і так це психологізує і злагіднює гумором, що часом здається: так, мабуть, і справді могли б «подумати» або «сказати» ті істоти!

І вічна для літератури тема дружби дитини зі звіром або птахом має у Вінграновського свою особливість: у дітях немовби відновлюється єдність живого світу, відчуття якої втрачене дорослими.

Діти для Вінграновського — не просто тема. Це і особливе ставлення до життя, внутрішньо близьке йому, це компенсація втрат дорослої тверезості і практичної доцільності. Не випадково, мабуть, він останнім часом з великою радістю (це відчувається!) пише вірші для дітей і про дітей. І в них, може, найбільше є собою. Бо сягає тієї свободи самовираження, яка є тільки в дитинстві і яку згодом людина неминуче втрачає. Його «дитячі» вірші — принципово новаторські тим, що співмірні з дитячою уявою, з поетичністю дитячої душі. І проливають нове світло на природу всієї поезії Вінграновського як такої, в якій живе дарована людям у дитинстві безпосередність сприйняття світу, парадоксальність фантазії і душевна чистота.

Зрештою, його «дитячі» твори — ніякі не дитячі (принаймні не спеціально дитячі): вони для всіх і про всіх. І тут — ще один напрям творчих можливостей поета, який і в майбутньому ще дивуватиме і дивуватиме нас...

Тридцять років тому Микола Вінграновський входив у поезію з гордою поставою, сильним голосом і «стодумною думою» про народ, про добу, про життя. Багато що змінилося за той час. Творчість його вже всіма визнана як одна з окрас нашої літератури, один із яскравих її здобутків. Але сам поет весь час виходить на нові й незнані обрії. Він весь час у дорозі. У великого таланту завжди попереду більше, ніж позаду.



Михайло Стельмах

(про нього)

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в незаможній родині. В його сім’ї панувала атмосфера шани до праці й повага до людини, любов до природи й краси, які йому прищепили його батьки.

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в незаможній родині. В його сім’ї панувала атмосфера шани до праці й повага до людини, любов до природи й краси, які йому прищепили його батьки.

З особливою ніжністю згадував письменник свого батька, Панаса Дем'яновича, спокійного ніжного чоловіка. Він дуже прагнув, щоб його син навчався у школі. Оскільки на всю родину Стельмахів були одні чоботи, то батько вирішив у холоди носити сина до школи на руках. Тому улюбленим одягом Михайлика стала кирея. «...Перші дні зими тато заносив мене у школу, а після уроків знову загортав у кирею і ніс додому. До нього призвичаїлися і школярі, і вчителька, і я...Якби тепер запитали, яку найкращу одіж довелося мені бачити по світах, я, не вагаючись, відповів би: кирею мого батька».

Напевно, здатність до філософського мислення перейняв малий хлопчик від свого діда Дем'яна, сільського стельмаха. «Серед майстерного люду найбільшої слави зажив мій дід Дем'ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь!Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев'яні квіти розкидає по них:».

Після закінчення початкової сільської школи Михайло вступив до школи колгоспної молоді, а в 1928 році очолив молодіжну бригаду з колишніх наймитів. Від зорі до зорі він працює у полі, а в душі плекає мрію стати вчителем. Мрія Михайлика збулася: спершу він навчався у Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році перший у Дяківцях закінчив Вінницький педінститут. Учителював у школах Поділля, пробував писати. Перші його поезії надруковано в 1936 році. Загальне визнання принесли письменникові романи «Велика рідня», «Кров людська – не водиця!».Цілу бібліотечку складають книжечки М.Стельмаха для дітей: «Жнива», «Колосок до колоска», «У сестрички дві косички», «Маленька Оленка», «Журавель», «У бобра добра багато», «Гуси-лебеді летять...», «Щедрий вечір, добрий вечір» та інші.

Читайте книжки М.Стельмаха! І хороше, і радісно вам стане з його книжками, адже в них є і зорі, і добрі люди, і тихі вогники, і щедрі вечори...

ГУСИ-ЛЕБЕДІ ЛЕТЯТЬ...

БЕРЕЗЕНЬ

ЩО ЗА ДІМ І ХТО ЖИТИМЕ У HIM?

ЧАЙКА

ЖУРАВЕЛЬ

ЗАЄЦЬ СПАТИ ЗАХОТІВ

ГУСАК

ЩО ЗА ЗВІР?

МИ САДИЛИ ЛІС У ПОЛІ...

КОЛОСОК ДО КОЛОСКА

ЗАЄЦЬ І РАК

ЧОМУ В ЗАЙЦЯ НЕ БОЛЯТЬ ЗУБИ
Сторінки життя Андрій Малишко

Андрій Малишко – поет і пісняр

14 листопада 2012 року виповнилось 100 років від дня народження поета величезного самобутнього обдарування, гордості та окраси української поезії Андрія Самійловича Малишка (1912-1970).

Андрій Малишко народився в місті Обухові на Київщині. Сім’я, в якій ріс майбутній поет, була великою – одинадцятеро дітей, батько з матір’ю, старенька бабуся. Щоб прогодувати сім’ю, батько займався чоботарським ремеслом, а в засушливі роки ішов на заробітки в Таврію, в бериславські і каховські степи. Вечорами в хаті Малишків було чути мамину пісню. Саме від матері в Малишка любов до народних мелодій і рідного слова. «Той незабутній вогник отчого дому, писав поет, – де вперше почув я думи Великого Кобзаря, материнська пісня, ласкава і сувора, напоїла і вигодувала мене, дали мені душевний гарт і радість на все життя».

Андрій Самійлович згадував, що пісню любив із самого дитинства, ніколи з нею не розлучався, саме вона надихала його на створення поезій, які він часто писав, уже передчуваючи чарівну мелодію.

У 1927 році, закінчивши Обухівську семирічку, А.Малишко вступає до Київської медичної профшколи. Однак уже тоді його приваблювала поезія і поет вступає на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка).

Після закінчення університету якийсь час він учителює в Овручі, викладає російську і українську літературу. Після переїзду до Харкова працює журналістом в газеті «Радянське село».

Перші друковані вірші Малишка з’явилися 1930 року в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Ряд його поезій увійшов до колективної збірки «Дружба», що вийшла в харківському видавництві «Український робітник» 1935 року.

З 1934 року Малишко опинився у лавах Червоної Армії. Враження від служби, розповідей про героїчного полководця Миколу Щорса вилилися в поезіях пісенного характеру. В армії було написано більшість віршів, що ввійшли до збірки поета «Батьківщина». Після служби в Червоній Армії Малишко цілком віддається літературній праці, активно співробітничає у газеті «Комсомолець України», журналі «Молодий більшовик».

Одна за одною виходять його збірки віршів: «Лірика», «З книги життя», «Народження синів». За заслуги у розвитку української радянської літератури в 1939 році поет був нагороджений орденом «Знак пошани».

Плідним був для поета і 1940 рік. Крім книги «Листи червоноармійця Опанаса Байди», вийшли друком збірки «Березень», «Зореві дні», «Жайворонки».

Влітку 1941 року поет закінчував готувати збірку балад і пісень «Запорожці», яка того року так і не була опублікована: почалася Велика Вітчизняна війна.

Після війни поет інтенсивно працює, виходять – як відгомін війни – збірки “Ярославна” та “Чотири літа” (1946 р.), а далі нові книги, в яких Малишко творить широку картину народного життя, змальовує простих трудівників, як неповторних творчих особистостей, закоханих в землю та працю на ній.

За поему “Прометей” 1947р. поет отримав Сталінську премію. 1950р. з’явилась збірка “За синім морем”, написана після відвідин Канади та США разом з групою діячів культури (за цю збірку в наступному році А. Малишко отримав Сталінську премію).


Протягом 1961р. – 1970p. вийшли збірки “Листи на світанні”, “Віщий голос”, “Прозорість”, “Дорога під яворами” (за неї А. Малишко отримав Державну премію СРСР), “Рута”, “Синій літопис”, “Серпень душі моєї”. За збірку “Далекі орбіти” 1964р. поет отримав Шевченківську премію.

Останнім твором поета, написаним у лікарні за вісім днів до його смерті, була славнозвісна “Стежина” (“Чому, сказати, й сам не знаю…”), в якій він роздумує над людським життям… 17 лютого 1970р. Андрій Малишко помер.

За своє життя поет видав близько 40-ка збірок. Але найголовніше, мабуть, те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

А. Малишко співпрацював із багатьма композиторами, але особливо плідно, починаючи з 1949 року (від першої пісні «Колгоспний вальс» і до останньої – «Стежина») – з Платоном Іларіоновичем Майбородою, створивши понад 30 пісень. Ось деякі з них: «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі…», «Ти, моя вірна любов», «Стежина», «Вчителько моя», «Пісня про рушник», «Гаї шумлять біля потоку», «Журавлі», «Білі каштани», «Колискова», «Пролягла доріженька». Тобто, це саме ті твори, які найбільше полюбились слухачам. Хоча на музику покладено понад 100 віршів поета. Андрій Самійлович іноді сам складав мелодії до своїх віршів. На важких і довгих фронтових дорогах друзі поета під його акомпанемент, а він добре грав на баяні, співали ті задушевні пісні.

Малишко полишив нам не тільки пісенну й поетичну спадщину, він також є автором значної кількості публіцистичних та літературно-критичних творів. Він написав тексти пісень до фільмів: “Макар Нечай”, “Богдан Хмельницький”, “Роки молодії”, “Щедре літо”, “Долина синіх скель”, “Лілея”, “Таврія”, “Чорноморочка”. Доволі плідною була і його перекладацька діяльність.

Донька поета, Валентина Малишко, є відомою українською поетесою.


Пісні у творчості Андрія Малишка

Пісня - це душа народу. У ній - його минуле, сучасне і майбутнє. У ній - тонка краса і переможна сила. Такими є пісні Андрія Малишка, які оздоровлюють мою душу, допомагають зберегти віру в людину, в незрадливу любов, у щиру дружбу, в силу світової краси. Сьогодні, коли ми будуємо незалежну Україну, Малишкові "Пісня про рушник", "Стежина", "Ранки солов'їні", "Вчителько моя", "Білі каштани" з нами. І передадуться в спадок нашим дітям.

Материнській любові й відданості присвятив поет схвильовані рядки "Пісні про рушник". Проводжає мати сина в далеку дорогу. В її погляді - тривога і смуток, але й надія на щасливе майбутнє сина. Скільки ночей вона недоспала, щоб вишити йому рушник і подарувати "на щастя, на долю". З великою любов'ю змальовує Андрій Малишко портрет матері:

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші блакитні твої.

Материнську віру в світлу долю сина поет втілює в образі вишитого рушника, що символізує життєву дорогу людини і материнське благословення. Щирий уклін рідній матусі за її турботу, вірну любов і ласку.

Скільки пісень складено в народі про ніжне кохання! Воно ніколи не забувається, навіть сниться ночами. Найбільше припала до душі пісня Малишка "Ранки солов'їні". Життєві дороги закоханих розійшлися, але сподівання на зустріч живе. Тому й бадьорять мою душу слова:

Знову цвітуть каштани,

Хвиля дніпровська б'є,

Молодість мила,

Ти серце моє!

Стежина життя... Це по ній кожен має пройти гідно. Та якою вона буде і де проляже? Чи десь на чужині, чи в ріднім краю?.. У пісні "Стежина" поет закликає не кидатися в далекі світи у погоні за примарним щастям. Щоб потім не каятися і не тужити за батьківщиною. За тією стежиною, "дощами митою-перемитою", що пролягає "між круглих соняхів" і веде на батьківщину.

Як же її не шанувати, не благоговіти перед нею! У вільного народу незалежної України будуть інші пісні. У них буде менше смутку і болю, більше світлої радості й надії. Але ніколи не забудуться сердечні пісні Андрія Малишка - добрі супутники й порадники.

ТАМАРА КОЛОМІЄЦЬ - про неї

Тамара Опанасівна Коломієць народилася в місті Корсунь-Шевченківський на Черкащині. Мати багато працювала, тому вихованням дівчинки займалася бабуся. Тамара виросла «у пелені бабусі Ганни», яка була в міру релігійною, керувалася здоровим глуздом і прислухалася до народної мудрості. Ці риси характеру вона передала внучці. Неписьменна баба Ганна знала напам'ять майже весь «Кобзар» і часто його цитувала.

Мама дівчинки працювала лікарем, але Тамарі ця професія була не зовсім зрозуміла: лікарня, амбулаторія, виклик, знову лікарня. Дідуся і татка, на жаль, уже в ранньому дитинстві у дівчинки не було: дідуся забрала громадянська, а татка — Друга світова війна. Але був ще маленький братик, якому доводилося власноручно майструвати вітрячки, літачки та кораблики.

Тамара Опанасівна належить до покоління, дитинство якого було перерване війною. Ще до війни дівчинка вміла читати. А потім усі підручники замінив «Кобзар» та бабусині козацькі й чумацькі сумовиті пісні, казки, загадки, лічилки, яких вона знала безліч. У дитинстві дівчинка надавала перевагу хлопчачій компанії і гралася виключно з хлопчаками. У шкільні роки мріяла стати лікарем, бо дитяче серце ще довго залишалося чутливим до ран війни. Якщо у школі задавали писати твір на вільну тему, то Тамарі легше було висловлюватись у віршованій формі. А коли в пам'яті народжувався якийсь рядок, то він, як правило, мав бути останнім і на нього «треба було вийти».

Перша збірка лірики Тамари Коломієць -— «Проліски» (1956) — з'явилася друком, коли авторка — студентка факультету журналістики Київського університету — мала 21 рік. Тоді ж молоду поетесу прийняли до Спілки письменників. На початку творчого шляху її помітив і благословив напутнім словом М. Рильський. Першим редактором був М. Стельмах. Із більшими чи меншими перервами звідтоді вийшло 10 книжок лірики, зокрема «Осіння борозна» (1981), «Багаття на межі» (1984) та «Дорога в листопад» (1990).

А потім — 15 років — не мовчання поетеси, а невидавання її книжок. Були лише добірки в періодиці — газетах «Вечірній Київ», «Хрещатик», «Я, ти, ми», «Вісті», в журналі «Вітчизна»...

Нині поетеса скерувала свої зусилля в інше русло — у дитячу літературу. Питання рідної мови, святинь та ідеалів, такі актуальні сьогодні, старшим людям освоювати важко, а ще важче — міняти їх. Тому працювати треба з найменшими, вважає Тамара Опанасівна. Тож вона активно пише та співпрацює з різними видавництвами. У її творчому доробку— понад ЗО збірок оригінальних казок, віршів, небилиць, лічилок, смішинок, загадок. Найвідоміші її книги: «Починаються дива», «Жмурки», «Пісенька про гнома», «Пісня джерельця», «Дощик-накрапайчик».

Тамара Опанасівна досить активно якийсь час співпрацювала з популярним журналом «Пізнайко». Нещодавно «Веселка» перевидала її «Веселе місто Алфавіт». У Тамари Коломієць, за книжками якої виросло не одне покоління, — уже своя абеткова бібліотечка: вона має 6 абеток для 6 онуків.

Тамара Коломієць — щаслива мати і бабуся. Вона має двох дочок (Оксану й Мар'яну) і шестеро онуків. Стежками матері пішла донька — талановита поетеса Мар'яна Рочинь, а брат — Петро Коломієць — відомий сьогодні письменник, журналіст, автор багатьох історико-пригодницьких повістей. Т. Коломієць народилася 1935 року в м. Корсунь - Шевченківський на Черкащині. Мама тяжко працювала, тому вихованням дівчинки займалася бабуся. Неписьменна баба Ганна знала напам'ять майже весь «Кобзар» і часто його цитувала дівчинці.

Після школи Тамара навчалася на факультеті журналістики Київського університету. Ще будучи студенткою, вона вже стала відомою поетесою.

Нею написано для дітей багато віршів, казок, небилиць, лічилок, які ввійшли в такі збірки: «Починаються дива», «Жмурки», «Пісенька про гнома», «Пісня джерельця», «Дощик - накрапайчик».
Використано інтернет ресурси
http://nbu4kids.wordpress.com малишко

idsource=198396&mainlang=ukr л. костенко



http://kostenko.electron.com.ua/

school.xvatit.com›index.php?…Анатолій_Костецький

tululu.org›a8928/

uk.wikipedia.org›wiki/Стельмах_Михайло_Панасович

parta.com.ua›Освіта›Перекази›Біографії›Стельмах

uk.wikipedia.org›wiki/Костенко_Ліна_Василівна

leonid5.ru›rmes/data/art.php?n=468-lna-kostenko

Малишко Андрій. Життя та творчість: [Електронний ресурс]

http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=207

Малишко Андрій Самійлович: [Електронний ресурс]

http://uk.wikipedia.org/wiki/

Андрій Малишко та його життєві ролі]



http://journal.osnova.com.ua/article/

http://www.biblos.org.ua/av/LinaKostenko.php - біографія Ліни Костенко

http://www.khpg.org/ - бібліографія творів Ліни Костенко за хронологією видань

http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=169 життя та творчість Ліни Костенко

http://www.ukrlib.com.ua/ - твори Ліни Костенко

http://www/. archive.khpg.org - твори Ліни Костенко

http://www/. BIBLOS.org.ua - твори Ліни Костенко

http://pisni.org.ua/ - пісні на слова Ліни Костенко



http://gorod-jigulevsk.ru/video/zhivotnie/kravatka-dlja-zhirafa.html

ukrlib.com.ua, archive.khpg.org та BIBLOS.org.ua (BIBLOS.in)

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Анатолiй Георгiйович Костецький Про нього (1948 2005) iconТема уроку. Тарас Шевченко – співець краси рідного краю. Т. Шевченко (про нього). Поетична світлиця. Т. Шевченко. «Вітер з гаєм розмовляє…»
Т. Шевченко (про нього). Поетична світлиця. Т. Шевченко. «Вітер з гаєм розмовляє…», «Садок вишневий коло хати»
Анатолiй Георгiйович Костецький Про нього (1948 2005) iconАнатолій Костецький tululu org›a8928

Анатолiй Георгiйович Костецький Про нього (1948 2005) iconУроку : «Павло Тичина» (про нього), П. Тичина «Гаї шумлять»
Матеріал уроку: «Павло Тичина» (про нього), П. Тичина «Гаї шумлять», «Хор лісових дзвіночків»
Анатолiй Георгiйович Костецький Про нього (1948 2005) iconІі. Мовленнєва розминка
Літературне читання 4 клас вступ до розділу. Любов забашта. Сказав мудрець анатолій костецький. Мрія
Анатолiй Георгiйович Костецький Про нього (1948 2005) iconГерман Гессе Степовий вовк
Я спробую в ньому викласти свої спогади про Степового Вовка. Мої відомості про нього дуже скупі, а про його минуле, про його походження...
Анатолiй Георгiйович Костецький Про нього (1948 2005) iconГра «Найрозумніший» 7 клас (література) Фольклор у перекладі з англійської мови означає
З якого вірша ці слова «Брови в нього волохаті, сиві косми пелехаті, очі різні, брови грізні, кігті в нього як залізні…»
Анатолiй Георгiйович Костецький Про нього (1948 2005) iconВоєнна діяльність сотника упа івана наконечного- «орленка» на самбірщині (1946-1948)

Анатолiй Георгiйович Костецький Про нього (1948 2005) icon26 жовтня – 65 років від дня народження української письменниці Галини Тарасюк (1948)

Анатолiй Георгiйович Костецький Про нього (1948 2005) icon4 (Педагогічні науки) Бердянськ 2005 (06) ббк 74я5
Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №4. – Бердянськ: бдпу, 2005. – 210...
Анатолiй Георгiйович Костецький Про нього (1948 2005) iconАндрухович, Ю. Диявол ховається в сирі. – 2-е вид. – К., 2007
У «книжковому сирі» Андруховича ховаються есеї, написані 1999-2005 рр. І поділені на три групи: «Підсвідомість», «Геопоетика» І «Справжні...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка