Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima



Сторінка2/15
Дата конвертації21.03.2018
Розмір1.23 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Історична Руська Крайня и Русинія днись


Утцюзнина Русинув сягат уд Спіша у сїверо-восточнуй части Верьховины до долины рікы Вышавы у Марамороши. Горна структура туй доста проста. В основі творит ся двома силно почлененыма пісковцёвыма нагурями, и лем на дакулькох містах трафляют ся вапняникові бескіды, а май на востоку, меже Раховом и Великым Бычковом — крішталичноє пасмо. Из боку Мадярської Низины границёв нагуря є вулканичный Вігорлат-ґутинськый хрыбет. Из ґаздусько-землеписного никаня ид сюй крайни, границї котруй цїле природно ся опредїляют, приналежит и так прузваноє торговичноє пасмо, характерноє своима пограничныма варошами, котрі повстали у містах, де горські рікы вукырлюют на рунину, котра туй ся стрічат также з дорогами, што збігают из перелазув. Майхарактернїйшый тому примір Ужгород и Мукачово, айбо и Берегово, и Сивлюш,4 и Хуст, котрі сут у май членитум теренї.

Рікы и потокы сёї верьховины такой без уимкы вукырлюют на юго-запад, пак у долинах Уга, Латорицї, Боржавы и Тисы скрятуют на запад у долину. У горішнум току сут щи доста глубокі зворы, поріча, котрі звыкли называти верьховинами. Рікы сесї такой сімболично споюют бывалища мадярського и русинського етносув и вказуют, же сесе орґанично єдина ґаздусько-землеписна цїлов. По долинах рік, котрі ся валят на рунину, на вуйстя из зворув, ведут доста прохудні путї на перелазы, сежто міста, де Карпатськов ублуков майлегше мож перейти на антот бук. Перелаз Бескід ушиткого лем 584 метры высокый. На юго-восток за ним дале слїдує Ужоцькый (889 м), Верецькый (841 м), май чаже прохудный Пантер (1 225 м) и Татарськый (931 м).

Землеписні податкы туй сут не прото лем, жебы нам зарисовати границї русинського бывалища у бывшых жупах Мараморош, Уґоча, Береґ, Унґ и Земплин, ай они нам готову удповідь дают на многі звіданя, дотычні залюдниня крайнї сим етносом и ёго діференціації.

У часї добытя утцюзнины низинні відикы покрыті были такой непрохудныма лїсами, недозирныма водоиманями, де річкы, потучкы даколи щезали меже мочарями, пак дись дале зась укырлёвали гикой нова річка вадь потучок, фурт міняючи корыто своє и форму, натулько же домак нездубным на залюдниня робили сись відик. На зачатку лем ланц пудгуря творив пасмо залюдниня, а щи постоянні поселища были у неширокых долинах рік, истїкаючых на Мадярську Низину, як приміром, у долинї Боржавы. Уже само сесе пасмо чинило часть оборонної сістемы, а щи май горі за ним ся тягли чинині заломы, так прузвані засїкы, сістема оборонных завад, котрых назначиня было задержати неприятеля, аж бы ся вломив круз перелазы, так прузвана засїчна крайня, котра практично необывана была. Же мусай улїпшити оборонну сістему, дало ся знати уже у XII. столїтию, а татарськоє вторгнутя доцїле вказало невалушность засїчної крайнї. Тогды зачало ся ставляня новых оборонных замкув и укріпиня старых, што за собов потягло доконечность нової габы залюдниня, котра бы могла застачати замкові ґаздуства. Ставля сеся за двасто-тристо годув подержала, а при нюй ся розмогло натуральноє ґаздуство, у первум рядї скотарьство, котроє чинило основу про зачаточні формы уброблярьського промысла и сим пудкріпляло годувну силу крайнї.

Залюдиня крайнянськых верьховин — як тулькораз инуды по Европі — послїдовало за спознанём Америкы, а конкретно за одомашнинём крумпиль и помірно пузднёї тенґерицї, што родили и по горах. Тогды розмогли ся верховинські поселища, и вулучивши зуправды невалушні на залюдниня высокогорські пасма, вуповнила ся селитва сїверо-восточної Мадярської Верьховины, в тум числї и нынїшного Пудкарпатя.

Из сёго етничного масива, што образовав ся природным путём и у природнум землеписнум окружиню, Тріанон уломив теріторію, котру называв ко як мав дяку, за своим політичным никанём: Пудкарпатя, русинська теріторія, Русинія, Руська Крайна, Закарпатя. Русинська теріторія не єдно из нынїшным Пудкарпатём. Самоволя Чехословакув удрізала уд русинського етноса значну теріторію жуп Земплин и Унґ, и долину Вышавы у Марамороши. Вєдно з тым прикапчала ид Пудкарпатськуй Руси рунинну часть, належну ид Мадярськуй Низинї, котрої жительство тогды такой вцїлові мадярськоє было. Тысячолїтоє вєдножитя продовжовало ся туй, у сюм піціцькум резерватї, де мало вудержати испыт на твердость.

Бізовно мож реконструовати ланц поселищ лем у пудгурю и по долинах річок. На основі топонімув и скупых свідчинь архівных документув, майлїпші знателї предмета, Янош Меліх, Іштван Кнєжа, говорят за мішаноє славяно-мадярськоє жительство у низинных відиках. В оборонных поселищах засїчної крайнї Мадяре у первум рядї несли постоянну воинську службу, а у долинах рік усїдали ся Славяне. Уже тогды Славяне дїлили ся на три булші конарї (восточный, западный и южный), и даяк бізовнїйше задїлити сих крайняникув до дакотрого конаря мож лем из помочов інтердісціплінарных методув, иншых наук. Доста поплетеный и процес далшого розвиваня пудкарпатського славянського ци русинського жительства, єдна за другов послїдовавші габы и процесы залюдниня, формованя русинського усвідоминя. Не чудо, же в службі політичных інтересув, вадь пуд їх вплывом, часто самозвані ‘научникы’ вунахожуют у великум числї леґенды из історії поселищ, фалшиві історичні міты из недобрі потрактованых топонімув, из лїтописув, за котрі лем чули, из некрітично взятых, нефахово и вдокремено уд контекста похуснованых урывкув вадь переповістий історичных робот. Сякі роботы мают быти крітично переникані, взявши на позур історію формованя и розвиваня русинського народа и траґічну павзу, яка настала у нюй.

Історія етноґенеза Русинув:
уд романтикы до позітівізма


Коли бисїда за єден такый народ, што ниґда не мав даяк спозначно удокремену політичну формацію, природно настане сомнївок: ци дозріла сеся общность до уровня самостойного ентітета, на основі чого можеме посудити єї національный быток, єї місто у комплексї поязань из сосїдныма народамиы Се судьбовоє звіданя: быти вадь не быти — котрое так многі и так часто кладут у жертву текучым політичным потребам. А удповідь, котру на нёго маєме дати, опредїлит существованя сёї етничної ґрупы, ґаздуську и культурну історію, даколишні и нынїшні політичні жаданя.

Історію Русинув мож роздїлити на дакулько стремув, меже собов переплетеных, и самых у собі почлененых. Из дотепирь традіційно прииманых історичных концептув можеме вуокремити такі три: 1. Автохтонность. 2. Прихуд из Мадярами пуд везирьством Арпада, у роли союзного народа. 3. Приселиня. Модерна мадярська наука на основі листин и історичної крітикы приимат лем послїдну. Изглядователї, котрі ядро сёго звіданя штудуют поязано из політичным фоном, приимаючи сесю представу, вєдно з тым, дают окремый позур на теорію украинського ци русинського пріорітета и продовжателности и на теорію запертого розвиваня.

Меже сима ид первому концепту яже ся майбулше хыбных представ, леґенд и усвідоменых укривинь. Як ся родят такі леґенды, майлегше порозумієме из арґументації обєктивного научника, всеучилищного професора из Санкт-Петербурґа, Алексея Петрова (пудля народности волїй го мож бы числити опонентом!): «Про інтелігенцію єдного худобного и притїсненого народа докус порозумительна и природна туга, жебы у прошлости своюй глядати собі утїху... Історія карпаторосув, нажаль, лем ілюзія, марево... Сеся туга, вшелияк, не просто фалшива, но и шкудлива. Шкудлива, бо на бесплодну роботу удказує зглядователюв, и шкудлива, бо представляні герої застают перед очами зглядователюв правого карпаторуського героя, карпаторуськый народ.»

Фахову діскусію сесе рішителноє заключиня історика, у прінціпі, ачий, годно было бы и завершити. Айбо буйный цвіт непохопної и неучерпної людської фантазії и легковірности заслужує, жебы спомянути сесї леґенды, бодай лем прото, обы увідїти їх мотивацію.

Коли по десятилїтиях совітського терора вобще мож уже было за Русинув заговорити, дакулькі ‘научникы’, восточно-словацькі и пудкарпатські, ‘унайшли’, же сись народ майстаршый у реґіонї. Має такой 2000-лїту історію. На доказ хусновали саму назву, Рус, Русин, итд., вшиткі формы и їх споминку в історії удносячи на себе. Тот факт, же слово рус тото майзачаточна назва варяґув (норманув, вікінґув), які по сїверных ріках, по Волзї и Днїпру на своих легкых барках онь Чорного моря ся добивали, нияк не муг ограничити розлет фантазії сих ‘научникув’, бо жерела и крітику жерел они не знали. Сяк Русины, видав, рушивши из мочари Лаборця, Уга, Латорицї, на своих легкых барках мали дуйти до Чорного моря и штурмовати Візантію. Приимали на віру щи у прошлому столїтию вугадану ганю, же єдна из сїмох споминаных пасавськым архієпископом Піліґрімом славянськых єпархій у Панонії ипен мункачська была. Не творили ся, же Піліґріма якраз знают як недостовірноє жерело, ани з того не робили проблему, же Панонія у тот час означала крайню на правум биризї Дуная, у тогочасных убстоянях удокременый світ, практично недоступный жителям карпатського пудгуря.

Боронникы продовжателности не берут на увагу, же сись край лежит на пути міґрації народув, каждый народ, приходячый из востока стрічав ся на пути у Дунайськоє поріча из сим краём на самум зачатку и природно, же кибы туй найшов даяку державну утварь, яка бы про нёго значила опасность, нараз бы зачав воёвати. На сих мочарёвых, лїсоватых відиках, де легко ся было спрятати, мож было мати покуй, жебы пережити, айбо нияка орґанізована державна формація туй ся вдержати не могла.

У представі чтителюв сякых леґенд природно появлят ся самостойноє князюство, єдного из князюв котрого, везиря Лабурця, споминают у дотычности из мадярськым добытём утцюзнины. У романтичнуй переповіди великого вудумовача леґенд Анатолія Кралицького, протогумена мункачського василіянського монастыря и здалого писателя, сись испомянутый в єднум містї у лїтописи Аноніма славянськый князь подвигат ся на послїдного пановника самостойного русинського князюства, котрый у часї мадярського добытя утцюзнины княжив в ужгородськум (не иншак!) замку, а по добытю котрого при побігах быв забитый над ріков, котру по ёго смерти назвали Лаборець. Кралицькый, поетичный переповідач леґенды, не знав тогды, бо історія языка лем пузднїйше тото убявила, ож не землеписні назвы носят имена історичных постав, ай ипен наспак. Каммай сесе потвержат ся дотычно майтрималїйшых назв, якыма сут назвы річок, бо річкы застачали условия живота.

Не дустав позур Кралицького и тот друбный археолоґічно-історичный факт, же днишнїй Унґвар пуд сим имнём стоит уже на тритюм за шором містї, а перед тым быв у хутари днишнїх Капушан и Горян. Унґвар на ёго нынїшнум містї появив ся у добі Анжуйськуй, сеж много пузднїйше того часа, за котрый говорит леґенда. И накониць, названя Унґвара Ужгородом сесе вугадка XIX. столїтия, а у слові Унґ назальный звук прозражує дуже давну славянську природу назвы. Хуснованя назвы Ужгород меже русинськыма и вообще славянськыма писателями окрем Кралицького пропаґовав лем протоєрей Євґен Фенцик, май образовані представителї панславістської ідеї лем дуже бездячно прияли сесю назву. «Я намісто Унґвар говорю Ужгород, хоть поправдї народ сесю назву на спознає. Се лем вугадана назва, айбо не є ниякої причины, жебы сьме ю удвергли, бо дуже добрі звучит по славянськы,» писав у своюй роботї Етноґрафична Мапа Руськых Земиль Мадярщины, вудануй 1910 го года у Санкт-Петербурґу Томашевськый! Взявши се вшитко на позур, романтичні історії як орґаничну часть русинської культуры подобно тому маєме приймляти, ги приймляєме мадярську романтичну літературу: як елемент національного усвідоминя.

Волїй чисто політичноє наміриня вказує тота ганя, же тутишнёє давноє обывательство было частёв силної восточної державы из центром у Кієві. Сеся держава така силна и орґанізована была, же добываючі утцюзнину Мадяре и не ставали из нёв у войну, ай дале потягли, лем пузднїйше, як прийшли у силу, у XII. столїтию, забрали собі сесю крайню. Туй явно: помалый перехуд уд сістемы засїчної крайнї до сістемы замкової обороны путают из фактичнов силов державы.

Главна ідея другого концепта сяка: карпатські Русины усїли ся у сїверо-восточных Карпатах и на межуючых відиках у єднум часї из мадярськым добытём утцюзнины, мали туй самостойну Руську Крайню, у котруй княжили уд XI. столїтия потомкы корольського рода, и лем у кунци XV. столїтия истратили свої прівілеґії.

Чим мотивуют свої романтичні представы боронникы сёго концепта? Їх первый арґумент, же хроника Аноніма свідчит: из князём Алмошом и Русины прийшли до Панонії, и щи в добі непознатого хроникаря жили у порузных частях державы. И сесе правда. В інтересї пограничної обороны поселили їх, приміром, на западных границях, в Оросварї, жили и в жупах Новырад и Сіладь. Айбо туй нич ся не говорит за громадноє орґанізованоє приселиня на відик Вирьхнёї Тисы. Исе добрі стямили пирві крітикы сёго концепта Антоній Годинка, Александер Бонкало, Іреней Кондратович, вадь ипен уже спомянутый авторітетный санкт-петербурыськый научник Алексей Петров. Археолоґія у послїдных десятилїтиях дала сёму концепту щи иншоє вусвітлиня. У гробах мадярськых добывателюв утцюзнины часто находят западный узбруй, што свідчит, же се были варяґы (норманы), котрі помагали и Кієвськуй Руси, жебы стала ся муцнов державов. У жупі Береґ, у найдищу Чома, што удносит ся ид сюй добі, окрем оружия найшли и дуже высокі кустякы, які ниякраз не могли приналежати Мадярам. И в сюм світлї зуправды мож порозуміти топонім из сосїдства Шарош-Оросі, котрый у близинї боржавського вольного поселища (пузднїйше немешського), бізовно указує на катунську часть жительства, поселену у засїчну крайню в інтересї обороны боржавського замка.

На далшуй ґарадічі леґендарія находиме арґумент за самостойну Русинську Марку (Marchia Ruthenorum) и єї князюв из корольського роду. Опровергнутя сёго арґумента майяснїйше подав Александер Бонкало у своюй моноґрафії Русины (A rutének). Первый історичный доказ, што туй ся хуснує, ото гілдесгаймська хроника, котра пуд годом 1031 так пише, ож сына короля Іштвана, котрого кликали dux Ruizórum, на ловах роздер дик. Ися хроника має и так уже надгнитоє имня, нїмицькі научникы держат ю за повирьхову компілацію, а достовірность цітованої податкы щи май знижує тото, же князя Імрея, булшу часть свого живота перебывшого у молитві и постї, воспитаника єпископа ґелирта, вказує як ловця, што за шість днюв до назначеної корунації пущат ся на ловы. Што ся тыче княжого тітула, дакус иншак го уточняє мадярсько-польська хроника, котра Імрея кличе dux Slavoniae. Жона бо Імреёва была дївка горватського короля Кресіміра. Славянська сопружниця из далекої далечины наводит нас на имня, што ся видит лоґічнїйшоє: князь восточного погранича. Ключ, видав, ипен туй, у слові ‘határőrvidék’, пограничный стражный відик. Бо у франкськуй, пак нїмицько-рімськуй бировани се была єдна из форм орґанізації обороны и нападу, основана на замковуй сістемі, и сякі установитвы все несли имня тої державы, народа, против якых они ся установлёвали. Сяк мож потовковати вусловиня Marchia Ruthenorum, у біоґрафії залцбурыського архієпископа Конрада, написануй меже годами 1170-1177. Автор похусновав сесе вусловиня говорячи, же король Бийла ІІ. из войськом здержовав ся в описовануй прошлости на восточнум пограничу, и се реально, бо тогды хотїв перитяти вторгнутя из Галичины претендента на трон Боріса, сына короля Калмана.

Сякі несістемні и случайні податкы, точно так як землеписні назвы Alpes Ruthenorum, Alpes Ruthenie, porta Ruscie фіксуют лем дотыкові точкы, а не усїлый там народ (пор. условиня из руськых хроник: угорські горы, угорські ворота). Задумати ся бы треба, ож чом сякі назвы сут лем у жерелах, далекых уд Дунайського поріча, а у тутишнїх хрониках (напримір у Váradi Regestrum) нич не споминат ся за такоє князюство. Правда, факт, ож само Пудкарпатя цїле было частёв єдного булше-менше ясно окресленого князюства, бо в добі Арпадовуй, жебы ся вуваровати вуйнянитві за трон, моложым прінцам давали зимлї у восточнуй части державы, в тум числї и часть засїчної крайнї, што припадала на нынїшноє Пудкарпатя, де уже уд доста скорого часу поселили ся были корольські пуддані. Первым мадярськым королям по дяцї было ходити на ловы и здержовати ся в Уґочи и Береґу. За исе говорит назва Királyháza5 и даколишна Halászi,6 а также даколишна назва Береґсаса7 — Luprechtszásza, позад имени меншого брата королюв ґийзы и Сятого Ласлова.

И сам Бідерман, прекрасный історик, чуствовав недостаточность сих немногых, россїяных и легко опровержимых податок, айбо, трафивши у лапачку гіпотетичного думаня, ганув, ож поправдї существуючі крайнї, познаті из пузднїйшых листин (шарішська, земплинська, ужська и бережська), колись творили єдну цїлов, и тота скорше спомянута marchia могла быти варіантом назвы тої цїлови.

З иншого боку, факт, же у листинах майскорше уд года 1364 на юг уд Мункача зафіксовані дивять волошськых сел, што мали у чолї вайду. Вусловиня ‘крайна’, ‘краина’ изгодя дустало смысел ‘округ’ (járás) и ‘панство’ (uradalom) и сяк фіґурує надале в описах Гуменського замкового панства Друґетув, пак Берченїюв, и мункачського замкового панства, пузднїйшого маєтку Раковціюв.

Туй яло назвати щи дакулько податок, што навперед основані на хыбнум пониманю листин вадь на недорозуминю. Єдна, из часу Бийлы ІІІ. говорит за доходок мадярськых єпископув и сяк пише: «Архієпископству калочському пудлїгат... и єпископ бігарськый, котрого престул в Оросі находит ся.» Туй явна похыбка у писаню и бисїда є за Оласі коло Варада. Айбо чиськый історик Халупецькый у часї чиської експансії на пудкріпу славянського леґендарія на сюй основі заключає, же у XII. столїтию масив руського жительства тяг ся уд Карпат до южної границї жупы Бігар. Ачий не даликі будеме уд правды, кидь предпокладеме, же се не шмок, не хыба, ай наміреноє вукривиня. Дале сюды належит тота споминка у письмі папы Євґена IV., же у Мадярськуй Краинї и в Ардялї “nonnuli Rutheni nuncipati”, сежто у невеликум числї жиют Русины. У потовкованю чиського історика Любора Нідерле: 1446 го года многочисленна руська людность жиє у Мадярськуй Краинї и в Ардялї. Накониць, сюды належит и тота листина из 1299 го года, котра якобы говорит за Григорія, князя Русинув. Листина сяк пише: «Nos, Gregorius, comes de Beregh, officialis Lev, ducis Ruthenorum.» Як знати, Лев Данилович, галичськый князь оженив ся на Констанції, дївцї короля Бийлы IV. и дустав у віно мункачськоє панство. Зачим сам не годен быв издалеку володати на тум панстві, дав тото право жупану жупы Береґ. Значит, текст треба товмачити так: «МЫ, Григорій, жупан бережськый, справник князя русинського Льва.»

Из сякыма ‘податками’ сторонникы ідеї самостойного русинського князюства даколи у страшні мочарї заблукали ся. У часї збур князькув, великашув избурив ся против короля Ровберта Карола и жупан Земплина Петуня (Pető), из немешського рода Аба. Карой Мийсарош у своюй історичнуй роботї вказує сёго великаша як оборонителя православної віры и провадаря руського народа. Дуже здалый, айбо прилапливый на леґенды Гіадор Стрипськый про булшу правдоподобность славянізовав му имня на Петенько. Дале мадярськый великаш-католик трафив, дякуючи ґренджі-Донському и до красного писемства. Уд того часу восстаня Петенька у містнуй історії стало неопровержимым фактом, котрый перебрала и совітська ‘фахова’ наука.

Тритїй концепт, приселиня, окрем фактув, доказаных листинами, спряженый из єднов дуже вопроснов історичнов представов за поставу и дїятельство Теодора Коріатовича, збіглого літовського князя, сына літовського февдалного князя Коріата, котру представу русинські, чиські, украинські, руські и дакотрі мадярські научникы приймляют як факт уже дас двасто годув.

Літва до середины XIII. столїтия терпіла уд межесобных свад. Як результат столїтных централізуючых змагань створило ся Великоє Князюство Літовськоє, котроє собі пудволило значні теріторії на просторах білоруськых и украинськых. У кунци XIV. столїтия Літву уже видиме силнов и роспросторенов, искладенов из двох союзных великых князюств. В єднум яґелло прияв христіанство и вубрали го на короля Польші. У другум Вітавтас Великый (1392-1430), тютчаник Яґеллув, истворив щи муцнїйшу централізовану державу, и панованя ёго росширило ся уд Балтика до Чорного моря. Централізуючи державу перемагав сопур февдалных князюв и тогды меншый сын Коріата, Теодор, князь подольськый мусїв быв утїкати. Прияв го король Жіґмонд, як тромфову картю у своих планах против польського короля. Жебы му застачив живобыть, дав му на роспорядку мункачськоє панство, котроє пустом стояло уд 1395 го года по смерти королицї Марії и дале ся числило корольськым маєтком.

На имня великаша Теодора, котрый ся здержує у Мадярськуй Краинї, натрафиме первый раз у листинї Жіґмонда из 1398 го года. 1401 го года называт го листина первый раз dominus de Munkach,8 1400 го, 1404 го, 1406 8 го, 1411 го жупаном бережськым, 1404 го щи и жупаном сукмарськым. Єдна Жіґмондова пузднїйша листина (1419) споминат го як справника корольського замка Мункач. Важно, же сам Теодор до кунця хусновав тітул dux Podoliae, ани вун сам, ани дако иншый не называт го ниґда у листинах dux de Munkács. Якым то кіпом перевернув ся у леґендарію на князя мукачовського, а з тым и на містного русинського князя?

Кидь поближе поникаєме на сесе звіданя, увидиме, же и сесе, як тулькоє иншоє, має матеріяльный спак. Монахы мункачського монастыря повадили ся из мункачськым католицькым плебаном за право зберати діжму. Тогды, жебы засвідчити своє обычаёвоє право, написали фалшовану листину, котру датовали 1360 м годом. Задарь же фалшивость листины доказали Антоній Годинка, Алексей Петров, московськый всеучилищный професор Голодняк, задарь же вказали на нещастно вубраный датум, на факты фалшивости письма, стіля, языка: велика часть русинськых и иншых славянськых писателюв щи и нынї тоту листину бере за праву. Сись многостолїтый спор нерозрішимый: фахові арґументы приця туй стыкают ся из національным чуством и міняючов ся по формі, айбо не по содержаню політиков.

У листинї Коріатович фіґурує як основатель мункачського монастыря. Туй натрафиме на такоє твержиня, же князь прийшов до Мадярської Краины из 40 000 ным допроводом. Се, очевидно, было бы рішителным про демоґрафичный состав містного жительства, ёго происход и ёго язык, айбо твердо вопросноє, як у тых часах, пругнаный из дня на динь Теодор годен бы быв орґанізовати такоє громадноє переселиня. Історикы Єнев Сабов и Вілмош Бийлай не случайно зазначают, же такый великаш, што мав 40 000 ный допровуд у тых часах бізунь не мусїв утїкати. У пудписї листины Теодор Коріатович названый князём мункачськым.

Туй не ладиме розберати многостолїтый спор за достовірность листины, прото мусиме спомянути за єден цїле значущый придодай XVIII. столїтия. Животні інтересы монастыря на горї Чернек, респективно єпархії подвигнули Іоанікія Базіловича, васіліянського протогумена, вшорити вшитко, што в ёго часї мож было знати за мункачську єпархію и вєдно з тым за пудкарпатськых Русинув. Ёго великанська робота ( Brevis notitia...) появила ся у Кошицях меже годами 1799 и 1804. За главну завданку поклав собі потвердити достовірность спорных документув и фундацій, вшорити именный лайштрик мункачськых єпископув, и тым потвердити правосилность и законность єпархії. Могуча шеститомна робота, вшелияк, вуповнила завданкы уд сих намного булші и, на кунцёву міру, стала ся майважнїйшым зборником документув, документальным жерелом русинської історії.

Хоть яка спорна Коріатовичова листина — уднявши єї преувеличованя, из леґенды уведені практичні заключиня — Коріатовичова бая не иншоє, лем запоздала леґенда русинського ґенеза и елемент національного усвідоминя. Статуя у мукачовськум замку, Корятовичова площань в Ужгородї сут матеріяльні образы тої леґенды, и так їх треба приймляти.

И хоть подольськый літовськый князь сам не быв Украинець, не быв также ани рімокатолик, ани ґрекокатолик, ай якраз пудля нынїшної стямкы — поган, сімболізує тверду традіцію другого в історії Русинув монастыря ґрицького обряда (первый, грушовськый у Марамороши, быв спустошеный), традіцію мункачської єпархії, розвившої ся из нёго, а зачим народ сись не мав иншу автономію окрем церькуної — и само русинство.

Майтвердїйші представителї концепта приселиня у Мадярськуй Краинї — Антоній Годинка и Александер Бонкало, айбо и многі меже славянськыма научниками сёго никаня ся держат. Любопытно, же и совітська ‘наука’ тоже, лишивши за Русинами пріорітетні права автохтонув, в иншум держит сесю лінію, тадь так ‘яснїйше ясного’, же меже Русинами и Великоукраинцями не є ниякої національної, етничної розлукы. У розвиваню концепта приселиня, ачий, Александер Бонкало быв май радікальный. Рішително твердит (у хронолоґії часто ся удкликуючи на Антонія Годинку), же тоты Русины, котрых давні хроникы познают на порузных містах державы, ничраз не мают общого из нынїшныма жителями Пудкарпатя. Сесї послїдні лем по татарськум вторгнутю, по ліквідації засїчної сістемы прийшли у многых габах приселиня на свої днишнї бывалища. Король Бийла IV. россяглі хутарї за засїков роздарёвав своим пудтримователям. Землї доста было, лем робутных рук помало. Землепаны удты вербовали населникув, де из вшелиякых історичных причин дуже небізувноє житя было. Из Карпатського загуря, из Галичины, Буковины, щи й з Подоля гет многі дячно пуйшли, лишивши свою утцюзнину, жебы з надїёв на лїпшоє, май людськоє житя основати нові села на другум боцї границї. Перед тым (и рунобіжно из тым) пробовали были землепаны Волохами населяти крайню, прото, сёму вандрувному народу чажко, не по дяцї, было сїсти на єднум містї. Приселиня Русинув орґанізовали шолтисы и кинизї (перва назва хусновала ся волїй на западї, а друга на востоку). Перва позната шолтиська листина из 1322 го года валушна. Из робот Антонія Годинкы и Александра Бонкала, а в новійшый час — Пала Енґела, Пийтера Токача и Іштвана Удварія — шолтисув и кинизюв можеме и на имня знати, достовірность контрактув їх бесспорна и сяк, по нынїшнуй термінолоґії, шолтисы и кинизї сесе пудузятникы, што на договорных условиях землепанам привели кмитьські фамілії. Кидь и самі ладили туй сїсти, та навперед собі вуязали пост бирова, из ним приходячі прівілеґії, кидь не ладили, та тогды, дуставши належну за службу платню, дале ся пудимали привести новых кмитюв.

Населникы новых сел майнавперед мусїли вуортовати лїс у хутарю села, поставити хыжі, розорати поле. Зато даякі годы вуяті были спуд плачиня дани. Їх правный статус на булшинї великостаткув и дале быв особішный. Май на многых містах самі шолтисы и кинизї, сільські бировы зберали дань, и дань тота раз же обычно менша была, гикой на долинськых крайнях, а другый раз, дуже часто меже условиями были не земледїлські, ай лїсні роботы (збераня и сушиня грибув, лїсных плодин), што самому ґаздови давало ширший простур пудимательства, а з тым и лїпшый доходок.

Видав, нико лїпше не знав сесю габу приселиня, гикой Антоній Годинка, што у своюй моноґрафії Утцюзнина, ґаздуство и прошлость южнокарпатськых Русинув, появенуй 1923 го года, у спеціальнум оглавку занимат ся сёв темов, окреме по каждуй жупі. Не так давно історик, академик Пал Енґел найшов податкы и проштудовав скорое заселиня хутарюв за засїков у жупі Унґ. Пудля ёго шацованя теріторія, вуслобожена по вторгниню Татарув, была пиля 2000 км2 вадь 320 000 катастровых голдув. Залюдниня ишло уд засїкы у бук границї, сежто пирві поселища были майближе ид центрам панств. Залюдниня інтензивно ишло до XIV. столїтия. Дале сись процес испомалив ся и лем у XVI. столїтию завершив ся. Податкы Пала Енґела говорят за 44 села жупы Унґ, основані по годї 1552, розметані дас на половцї теріторії за засїков.

Из моноґрафії Іштвана Сабова маєме доста точноє знатя процеса залюдниня жупы Уґоча, а за жупу Мараморош, котра ся заселяла дакус изгодя, детальні податкы маєме из роботы Вілмоша Бийлая. Из жупы Береґ подобных цїлоохопных робот не є, айбо маєме часточні податкы и знаєме спеціфику орґанізації жуп, из чого мож и туй реконструовати процес залюдниня (лем пасмо Свалява — Липча и долина Боржавы потребовали бы окремішного зглядованя, никаючи на їх спеціфику).

Главно Антоній Годинка, айбо й Александер Бонкало из того вуходили, же хутарї за засїков домак безлюді были, такой ґерметично запирті перед селитвов. Прото у животї нич не є такоє єднозначноє, и сесе статичноє никаня, хоть и потверженоє листинами, валушно бы ближе и зо вшиткыма отїнками проштудовати. Єдно из главнїйшых утвержинь широко приятого концепта пузднїйшого заселиня, же на южных обочах Карпат ипен тоты єтноґрафичні ґрупы жиют, што и в загурю (лемкы, бойкы и гуцулы), язык їх докус близкый, матеріяльна и духовна культура тоже доста родинська, такой-такой єднака.

Се цїле правда, вуявши майбулшу числом ґрупу пудкарпатськых Русинув, долишнякув, котрі жиют на покрайных хутарях, дотыкаючых ся мадярського масива. Уважнїйші зглядователї сёго, меже нима й Александер Бонкало, не найшли меже етничныма ґрупами межуючої Галичины аналоґа сёму етносу. Сам Бонкало на потвержиня свого никаня глядат місто происхода на уддаленїйшых теріторіях. Совітськый украинськый етноґраф, познатый як прекрасный фахман, П. В. Лінтур при публикації своих фолклорных зборникув удмітує особішностї долишнякув, як ‘покаженый, зараженый чужым вплывом’ матеріял. Иншак рішив проблему музикознатель, етноґраф В. И. Гошовськый. У своюй збирьцї співанок, опубликовануй у Москві, сохраняє многі особішностї говора, вєдно з тым текст приспособлює ид нормам украинського языка и подає щи товмачиня по великоруськы.

Не случайно, же у совітські часы непрестанно вели перемаганя проявув ‘фолклорізма’. Творы, што были давнїйше написані, в ужгородськум книжнум удавательстві Карпаты ‘кваліфіковані’ редакторы переписовали по великоукраинськы и остро стояли против каждої пробы дати первенство містным особішностям.

Концепт приселиня, фахово є май приятливый, має прото даякі небізовностї, и на тых основуют свої представы сторонникы теорії запертого розвиваня. Важноє в основі їх никаня, же и вни сповідуют продовжателность, лем не из восточнославянськым вадь великоукраинськым народом, ай из гіпотетичным славянськым етносом, што туй мав васальное князюство пуд южнославянськов (булґарськов) володов вадь жив у поязаных меже собов меншых броньках, при котрых были замкові ґаздуства. Як уже споминали сьме, Мадяре при своюм приходї туй поправдї найшли славянськый етнос. Мож бы, ачий, посомнївати сесь указ Анонімуса, кибы го не пудперали податкы археолоґії, історичного землепису, топонімикы.

Што ся тыче археолоґії, щи и сторонникы восточнославянської продовжателности мусят признати, же тутишнї нахудкы мают аналоґы и на теріторіях западно- и южнославянськых, булше того, у даякых аспектах лем там. Вєдно з тым, операти ся лем на археолоґію при дефініції історичного етноса, не докус коректноє рішиня.

Подакоды роспурноє потовкованя містных топонімув из того вукырлює, же научникы не дали позур на міґраційні потокы XIII-XVIII. столїтия, ани на часо-просторову сінхронізацію. Пудля того у первум рядї ся має дати позур на тоты топонімы, што удносят ся до археолоґічных найдищ и споминают ся у середнёвікых жерелах. Кидь сопоставиме языково-історичні, археологічні податкы из неповныма податками жерел, очевидно, же споминаный у тогочасных хрониках на сюй крайни народ быв, мож ганути, южнославянськый. Изглядователї такой єдноголосно говорят, же сись народ из часом пропав, асіміловав ся натулько, же податкы из XІV-XV. столїтия лем дись-дись указуют по нюм даяку слїду.

Тым кіпом, дотеперішні зглядованя, доказателно достовірні документы єднозначно пудперают никаня сторонникув концепта приселиня. Мусай при сюм уважати и на тото, же обєктивні зглядованя, котрі бы ишли сим стремом, добрых пувсто годув як урвали ся. Совітська доба на возможностї як археолоґії, так и языкознательства клала пута. Спорні давні документы и доднись не вдало ся фахово и на модернум уровни проштудовати. Компілації, основані на некрітичнум похуснованю предешных робот тепирь сут препинами и додаточнов тирьхов. Перед научниками щи все стоит завданка доповнити пролишкы и нарисовати средствами розличных наук повноцінный історичный образ.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconАндраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima
Туркув, волїй населяв міліонами руськых селян
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconУроку. Сашко Дерманський «Крамничка тітоньки Мальви»
Мета. Вчити учнів виразно читати та аналізувати твори про добрі вчинки. Ознайомити з творчістю Сашка Дерманського
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconУрок позакласного читання в 5 класі Не одежа красить людину, а добрі справи
Підготувала: вчитель української мови та літератури ІІ категорії Сатанівського нвк І-ІІІ ст. Монастирищенського району Назарець Аліса...
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconДобро починається з тебе
Обладнання: букет з ромашок, букет з колючої акації, карта подорожі, стенд "Добрі чарівники", "Скринька згоди", магнітофон, сердечка,...
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconУрок Поспішаймо робити добрі справи. (М. Трублаїні «Про дівчинку Наталочку І сріблясту рибку».)
Урок Краса України – незрівнянна краса!
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconПояснювальна записка Опис досвіду роботи Висновки
Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси І гармонії є важливим...
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconПро життєвий та творчий шлях
Давня притча говорить, що у Бога серце – голубе. Бо стукоче воно в небі. Відтіля гріє землю, може, й не усю, а тільки ті місцини,...
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconПідготовила Літвенюк Ірина Володимирівна
«У школі не можна всьому навчитися — потрібно навчитися вчитися», — Мейєрхольд; «Якщо запастися терпінням і виявити старання, то...
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconПоль Верлен Чи гість минулих я століть, Чи того віку, що прибуде ?- але востаннє, добрі люди
Паризькою Комуною І пошуками Бога, радощами богеми І безпритульного злидарювання. Пристрасний І неврівноважений, чутливий І надзвичайно...
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconЛьвівська обласна бібліотека для дітей
Всесвітня енциклопедія казок називає Шарля Перро найдобрішим казкарем в історії літератури. Дійсно, одна з багатьох заслуг Шарля...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка