Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima



Сторінка8/15
Дата конвертації21.03.2018
Розмір1.23 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15

г) чиста кырниця народної культуры


У сюм періодї ид народнуй культурї май ближе стояли жанры и проявы самої народної культуры, основані на розличных фолклорных формах. Відїли сьме, як уже скорше світ народных віровань проявив ся у зборниках. Александер Бонкало вказує и на тото, же пиля удсутности образованої авдіторії, читательської цїлови, у русинськуй народнуй поезії не была така своєфайтова цензура, котра у мадярськуй історії вплывала на творы духовної культуры мадярського народа. Ипен зато сесї отворинї, без майменшої нещирости творы, народні балады, баї, казкы много што можут повісти нам из русинської прошлости. При зачатках збераня русинської народної поезії стояли мадярські етноґрафы. Етноґрафичні роботы первых зберателюв: Тівадара Легоцького, Михайла Фінціцкого, Антонія Злоцького, Калмана Жатковича идр. — появляли ся майбулше у мадярськых фаховых журналах и публікаціях. Не случайно, же унґварська секція Мадярського Народописного Общества образовала ся уже 1891 го года. Цїле обєктивный и все готовый на діскусію Александер Бонкало у своюй моноґрафії, говорячи за народні співанкы, балады, и сам ся пуддає їх заманї, лірично говорит за сесї співанкы и за оживаючі з них образы русинськых відикув и Русинув. Дає на позур, же из сих співанок мож увідїти ґаздусько-соціальноє положиня русинського общества. Характерно и тото, же з них можеме познати такой вшиткоє ростинство и звірядь Карпат и тот землеписный реґіон, у котрум Русины, де роботу глядаючи, де як катуны, де як слугы оріентіровали ся, гикой дома. Майкрасші у русинськуй народнуй поезії балады и баладичні співанкы. Говорячи за русинські історичні співанкы, припоминат нам, же герої туй сут не из украинської історії, ай король Матяш, Раковцій и Кошут (онь сесе послїдноє май інтересно, тадьбо знаєме, як даякі изглядователї ипен тото пробовали доказати, же у русинськуй народнуй поезії сут мотивы неприятельства сопротив Кошутови). Як лакутку удцітуєме єдну, по мелодицї куруцьку співанку, што має и пузднїйші елементы, котру и Бонкало достойнов увагы держав.

Мадяра истискли,


Нїмця пуднимают,
На слободы наші,
Криво позирают.
Утцюзнину нашу
Нїмцї потоптали,
Вольностї-слободы
Гет уд нас забрали.
Польшу потрепали,
Мадярську Краину,
Менше нас честуют,
Ги тоту звірину.

Сесю історичну співанку тіпичнов числит и Дюла Ортутай у своюй роботї Русинсько-мадярські поязаня у народнуй поезії. Бонкало дотычно сякых співанок твердит, же козацькі и великоукраинські мотивы проникли за Карпаты лем у майнедавнум періодї. Зато жалустноє тото змаганя из совітської добы, котрым ся старали доказати ипен сопротивноє.

Робота Ортутая вказує и множество иншый паралелій, што яжут народну поезію Русинув ид історії Карпат и Дунайського поріча. Народописні податкы, курті приповідкы, співанкы, повісткы, подані автором, май непосередно и лїпше гикой політична арґументація доказуют, же русинськый народ, хоть и ограниченый етничныма границями свої вутцюзнины, перейшов єднов історичнов дорогов из народом мадярськым и в прінціпіальных моментах прошлости и наперек антімадярськуй пропаґації стояв по боцї Мадярув.

Ортутай, удкликуючи ся на Годинку, констатує, же в історії русинства ачий майрішителным часом была доба куруцька. Годинка пересвідчиво доказав, же у часї слободителної войны каждый тритїй Русин став у шоры Раковція, и без малого половка из них пожертвовала свуй живот за ідею мадярської (а при тум и русинської) слободы. Сякоє не годно пропасти без памяткы у народнуй відомі. Тай зуправды, у смутных, упалых пословицях сёго народа, што мав нелегку долю (Буде, як Раковцій прийде: сежто ниґда), руно як и в леґендах за будушлуючого князя (вадь сына му), котрый колись-то прийде дому — жиє тото пониманя, же сеся слободителна война за них, за худобный народ точила ся. У три годы по смерти князя, 1738 го года, на сїверо-восточнуй Верьховинї розгірило ся, же Ёвжеф Раковцій, сын князюв, дому вернув ся и ходит перебратый меже людьми. Воздухы ся нагріли, нещастный люд из надїёв ждав, а нові землепаны и собі у каждум торговцю, подорожнику відїли куруцького аґітатора. Дюла Ортутай меже повіданями майславнїйшого приказовача Михайла Федича — што быв русинської породы, айбо родив ся уже у мадярськум окружиню, зашто споив фолклорный світ обох народув — найшов леґенду за скрываючого ся Раковція и за тото, як го прозрадили. Бо народна відома живит ся не значущыма історичныма датами, ай вічныма истинами, што скрывают ся за історичным дїянём. Ортутай нам подає и русинські повідкы за короля Матяша, указує їх поязаня из локальнов історіёв. Чудно, же й Ортутай прияв тоту думку, што ся росширила уже у нашум столїтию, гибы удносины русинського народа и Кошута уже не были такі непохмарені. Сяк зато стало ся, бо мадярськый етноґраф не знав тот уже горі спомянутый нами факт, же рекомі антікошутовські русинські співанкы дали были написати у цісарськых галичськых полках, а в нашум столїтию історикы и фолклорісты, што стратили нерозрывну поязь часу, найшли їх и удцітовали из них. Вєдно з тым, Ортутай найшов у русинськых співанках, котрі подав, признаня мадярського вітязьства, чуство общности, зато роспур тот лем излудный, тым булше, же у русинськых народных співанках, найме у катунськых, зась лем видко прояв родинської душі.

Ортутай у курту минуту примириня щи оптіміст. Кличе на помуч дух Едмунда Еґана, Мікловша Барты, Ендре Одія, тужит по такуй Мадярщинї, де буде пановати дух слободы и соціальної справедливости, пуд котрым ся зыйдут вєдно мадярськый и русинськый народы, вірні народы Раковціёвы. Їх судьба, вобще судьба Мадярської Краины зависит уд того, ци реалізує ся тота туга. Історія — ги нераз перед тым — и нынї зрадила не лем сесї два народы, но и вшитку розлогу сериднё-восточної Европы. И будьме щирі: сам Ортутай не убстав вірный сим ідеям.

Ласлов Варій Фабіан, аналізуючи зобрані ним балады из періода по 1945 м, занимат ся товмачинём фолклорного покладу на мадярськый язык, новочаснов тіпізаціёв баладного матеріяла, аналізом сістемы мотивації. В опубликованых ним зборниках силно ся дає вчути тото наміриня, жебы сись етноґрафичный матеріял удокремити уд ёго сериднёевропейського контекста. Из роботы Ласлова Варій Фабіана видиме, же сесе лем исчасти ся му повело. Пиля тых вплывув, што поправдї уддїёвали из-за Карпат, вшелияк, не чажко ся находят западноевропейські поязаня — беручи порунаня из родинського умілського жанра — одомашненость туй, у світї ґотикы, зудты привандровалых тем. Окрем сёго, видко муцный вплыв мадярського фолклора (хоть зборникы намірено убминают теріторії из мішаным жительством!) и проникнутя мадярського языка у тот архаичный вадь и новочасный текстовый матеріял, котрый творит майцїннїйшу часть русинськых народных балад. Сесї знакы тысячолїтого вєдножитя природні и взаимно богатят культуры.

Што ся дотыкат музичного матеріяла, уже Иван Гарайда, значуща постава Пудкарпатського Общества Наук, оцінюючи єден зборник співанок, давав на позур, же у сюй крайни вказує ся даяка двуйнистость. У восточнум кутї пануют мелодії коломыйкові, докуль май на запад характерно мелодичноє співаня. Сесю двуйнистость признавала и єдна из первых изглядователёк русинської народної музикы, др. Марія Патакій. Она зазначат, же на русинськых церькуных співах відїти восточный вплыв. Вєдно из тым меже розличныма конарями русинського народного умілства ипен народна музика прияла до ся майбулшоє мадярськоє уддїёваня. Оно, прото, взаимноє. Бийла Бартовк, родак сёї крайнї, у своюй поруналнуй роботї, при котруй зобрав дас сто мелодій у пудкарпатськых русинськых селах, установив тото, же мадярські кондашські новты появили ся на вплыв коломыёк и розвили ся у вербункошну музику. Кидь ид сюй арґументації додаме тото, же вєдно йшли воёвати, вєдно служили у войську, контактовали як ґазды, скотарї, твержиня Бартовка щи булше видят ся правыма и дустают характер історично-розвоёвый. У новійшуй добі мадярські народні мелодії дуже силно вплыли на твориня русинського мелодійного богатства. Як указує Філарет Колеса у зборниках русинськых (1923) и галичськых (1929) співанок, сорок процентув пудкарпатськых співанок сут мадярської породы, щи й за Карпатами такых співанок є до двадцять процентув. Мадярськый вплыв відїти у закончинях мелодій на покрученых мадярськых приспівках. Часто мадярська мелодія из другыма словами, из другов функціёв появлят ся у русинськум фолклорї. Окрем сёго, сут такі русинські мелодії, што иншыма своима знаками (пурваный рітм, новоє мадярськоє вединя мелодії, мадярськость музики итд.) вказуют родинство из мадярськым фолклорным богатством. Окрем спомянутых воинськых и ґаздуськых общих условий помагало сёму и тото, же у часї вурунаня обычный быв сезонный удход на жниво у Низину.

Хоть у чехословацькум періодї робота збіглых уд комунізма еміґрантув при чискуй пудпорї принесла из собов пробалованя ширити восточну музику на Пудкарпатю, она дала лем оманливі результаты. У куртум часї автономії Руської Крайнї научна ґарда, што ся ґруповала довкола двоязычного часописа Зоря-Hajnal зробила велику роботу и на ниві музикы. Варта спомянути роботу композітора, зберателя и аранжера народної музикы Дезідера Задора, што продовжовав Бартовкову школу. Ёго зглядованя Коломыйкы у русинськуй народнуй поезії появило ся у спомянутум часописї 1942 го года, а в соавторстві из Юріём Костюком и Петром Милославськым удав книгу за русинські народні співанкы. Сесе вуданя 1944 го года, правда, стало на довгі годы лебіжов піснёв зберательської и аранжерської роботы. Маніпулована культура совітської добы остро уважала у первум рядї на етноґрафичні публикації, змагала ся огнём-желїзом вупалити народні языкові елементы, противні украинському літературному языку, алерґечно реаґовала на містні знакы музичної культуры. Характерно, же ани здалеку не русинофіл вадь мадярофіл В. Гошовськый быв єдинственный, ко на пудкарпатськум народнопоетичнум музичнум матеріялї змуг ся вудати фахову книгу — у Москві. Бо московські музикознателї не были пуд панованём містных вожаюв. Ся книга подробно говорит за вусям пудкарпатськых музичных діалектув, їх мелодійні призначностї, точно зарисовує землеписну границю росшириня коломыйкы. Очевидно, же кидь Русины хочут истворити свою властну музику, у ‘высоку культуру’ приведе їх путь Бартовка и Кодаля, а у змаганях своих мают ся операти на народну музику.

Майдавнїйші памяткы русинської архітектуры — деревляні церьквы. Податкы Юрія Домановського из 1936 го года вказуют, же, на превелику бану, булшу часть їх розберали, коли матеріяльноє положиня містної общины дозволяло поставити камняну цирьков. Но и тоты деревляні церьквы, што ся поубставали, вулучно красні памяткы. Історично ся сформовали три стілї церькуного ставляня. У Марамороши на вплыв Ардяла росширила ся ґотика (Шандрово, Салдобош,29 Сокырниця, Данилово, Колодноє, Крайниково, Новоселиця Нижня, Апша Серидня). У Береґу и каммай у долинї Латорицї домінує бароко, не у послїднум рядї як послїдованя родовому стілю Софії Баторій и Раковціёвых (сяк поставеный сам чернецькый монастырь, котрый хоть камняный, айбо мінту взяв из сел вышної части долины, як Быстрої, што днись золляла ся из Свалявов, верховинської Каноры, и булшераз переношованої еклектичного стіля цирьковли у Шелестові). У лемкуськум відику находят ся церьквы видливо восточного стіля: туй землепанськый вплыв быв майменшый. Про сїверо-западну часть відика, долину Уга и притокув, характерна трёхдїлна шатрова цирьков. Сякого тіпа красні, умілсько довиршині церьквы в Ужку, Сухум, Вышцї, Костринї, Соли, Чорноголові. В уднукашнум убладунку церьков містами відїти вплыв стіля ренесансного, барокового и цопфового,30 айбо передусёго можеме ся туй зачудовати народнуй придумливости и чуству красоты.

В ужгородськум сканзенї фахово на высокум уровни вубудовали село-музей. Из каждого відика Пудкарпатя, котрый має свуй ставлярьськый стіль, перенесли по-по єдну хыжу вєдно из єї уднукашным убладунком. И туй видко, як у другых конарях народної культуры, своєфайтові призначностї, зачавши уд гуцульської ґражды (запертого ґаздуського двора, што мав даяку оборонну функцію!) до вказій хыж из етнично мішаных відикув, як сериднёє межеріча Латорицї-Боржавы, Нижнїй Мараморош и долишняцькі села. Сесї послїдні такой анимак ся не розлучают ани членованём, ани конструкціёв уд хыж у довколашных и низинных мадярськых селах. Остра розлука є лем у фарбі. Тоту такой крикляву синю фарбу не мож собі представити меже білыма, глиняно-жовтыма, даколи чадово-чорныма хыжами на Сериднюі Тисї. Покрытя стріх, што на мадярськых, што на русинськых хыжах у сюй богатуй на лїс крайни єднакоє: шинылы. Уднукашный убладунок як хыж, так и церьков робит чисть русинськым ремеселникам, майстрам народного умілства.

Дуже цїнні и з никаня етноґрафії будовлї, предметы умілства и промысел, поязаный из лїсным ґаздуством, вказує сінєвірськый тереновый музей дереварьства и сплавляня, што пиля погуршаня ґаздуської сітуації є у все мізернїйшум и ветешнїючум ставі. З другого боку, у даякых общественных будовлях, каммай у готеларьстві и гостёвництві множат ся приміры того, як містні архітекты змагают ся народні традіції вмонтовати у свої роботы. Помагає сёму хуснованя опредїляючого, никаючи на стіль и традіцію, матеріяла, дерева.

Май видливый, май познатый, такой леґендарный конарь русинського народного умілства — рукодїлня, за котру написано много зглядовань. Жебы реконструовати реальноє положиня, удцітуєме єдно давнїйшоє зглядованя, написаноє у часї роспаду чехословацької республикы. Взимі 1939 го года Иван Керекеш, учитель ужгородської промысловкы, из сёв темов мав серіял на радію. У своюй роботї усиловав ся опредїлити розвоёві точкы русинської людової культуры. Намісто подробного розбора дав много незначн?х фактув, што не може не стямити и лаик, из котр?х хотїв искласти єден общ?й образ.

Як вурушну точку бере тото твержиня, же русинськоє народноє умілство у серединї XX. столїтия — зрілоє, дозрітоє умілство. «Скромні робутникы народного умілства вказуют бізувні знакы умілської и ужиткової здалости, они... люде простого пониманя, в їх роботах, в їх обычаях не лем видко, чути народный и містный колоріт, живеный тїсным язанём из їх давным родом, ай цїле унікальну, удбиваючу чисті жерела свого племени, своих обычаюв, дослїдну и вукрісталізовану культуру, яка и є своєфайтовым русинськым народным умілством» — читаєме у сюй студії. Автор при своих етноґрафичных изглядованях найшов відикы, де сеся самобытна русинська народна культура задержала ся через столїтия у повнуй нерушаности. Сесе так прузвані верховинські відикы лїсоватых Карпат. Меже сима мараморошська котлина, найме порунано майбогатшоє гуцулськоє ‘главноє село’, Ясїня. Русинськоє народноє умілство вказує правый образ животных убстоянь Русинув, говорит Керекеш. Гуцулська и русинська народна культура туй така неповторима, же и меже вуробками, што ся роблят на масовый продай не увидиме шаблонность, и днись задержало ся тїсноє язаня из давнодавныма традіціями, што вубудовали ся через побожну містику и пуддержуют ся силно фанатізованыма попами.

Оріґінальноє русинськоє народноє умілство ексцелує богатством переливув и многосторонностёв. Русинські народні вуробкы не лем своёв оріґінальностёв правоє умілство — независимо уд спомянутої закорінености у містичных представах — но и зато, бо у повнуй мірї золляті из душов. Вуробок каждого русинського майстра-умілця все живо удбиват, содержит у собі умілську одуховненость ‘божого різьбаря’, прімітивну, айбо захватуючу побожность свого творця. Ціфрованя на русинськых вуробках из увернутых баранячых кож, фарбині простов техников, натулько многотварьні, же лем у друбных деталях найдеме подобность. Сорочкы из высоков шиёв, так прузваным ‘фараметликом’, богато вушивані, но ани туй не найдут ся два єднакі блокы вушиваня, лем главный мотив годен быти єднакый, а все на деталях мож указати розлуку, котра свідчит за богату фантазію, придумливость изготовителя.

Пиля бізувної рукы майстра вуробок часто нам припомяне дїточу играву фантазію, блискачу інтуіцію. Їх спонтана творчость отварят перед нами світ чуственых проявув, окремішного наставиня, приближености ид маєстатнуй природї. Сись богатый світ наповнят їх мотивы страшныма семиголовыма шарканями, містиков, чудесами. Ко годен зазирнути у душу такої мараморошської молодицї, што вуробляючи ‘казайку’ (кожушок) переносит на ниї розмарный світ своих думок. Якоє байноє ростинство и звірядь можут відїти єї очі, кой без всякого лоґічного плана, лем из автоматичным майстерством парадит нитками розличної фарбы, прошиват баранячу казайку, вадь сорочку из грубых леняных вадь конопляных ниток, котра не стратит свою вартость ани зато, же навперед ладит ся на продай.

Ручні роботы технично зробині из основностёв. Тадь и порозумително, бо сесе плоды довгых спокуйных годин, тихых днюв. Село уже простотов своёв противостоит варошови из ёго верьхотворами ставлярьства, створеныма варошськым чоловіком. Не мож рунати шіковну тякливость простого селянина, приводити єї на общый именователь из часто до уноты вуграненов культурностёв ученого чоловіка. Первый видит ся, гибы заубстав быв за другым, а приця ёго здалостям, основаным на обычаях, ниґда не годны будеме ся вурунати, бо вун ся из нима вродив. Простый сільськый чоловік, што робит на своюм обыстю, не банує за втїкаючым часом, не скупый го вудати кулько треба. Сільському чоловікови час иде помалы, видит ся стояти. ‘Механизованого’ варошана затїгує тверда гонитва за скыбов хлїба и возможность скоро забогатїти. Личного живота не має. Напротив тому стоит радость, што ся крґє в роботї сільського чоловіка, великый епос такої роботы, котра у многых случаях иде на граници ‘черезмірної бабрачкы’, а зато сеся видяча ся черезмірнов бабрачка приносит доброты якости и основности, котрыма ся вуказує народноє умілство.

Меже декоративныма средствами домінує орнаментальна ґрафика. Удбочиня сут лем результатом простых убстоянь живота, віры, конфесії, бабон вадь традіцій. Благородность уробкув, археолоґічна їх оріґінальность пробудили інтерес ид умілству народа Пудкарпатя из ёго приятным споинём орнаментальных узорув у вушиваню, ткачстві, різбарьстві.

На вуставиню 1935 го года у Празї мож было відїти, які варіанты ноші и вушиваня сут по розличных відиках и селах. Сесе доцят порозумителноє дїло, бо ноша все май тїсно поязана из містом, ги приміром, різбарьство вадь горчарьство, керамика. Вурізаноє танїря хустськых різбарюв, ёго декоративні елементы мож відїти по цїлуй Верьховинї, на гуцулськый деревляный крест можеме натрафити по церьквах и капличках уд Ставного онь до Требуші,31 айбо пиля шитя и ёго декоративных узорув паде до воч видлива розлука.



Русинськоє народноє умілство дїлит ся на четыри відикы. Май самобытнїйшый є высокогорськый край, покрижованый долинами, Верьховина, де традіційно вуробкы свої вушивают крижиком майбулше черленов, синёв и чорнов нитков. Уд Волового32 до Хуста — сесе відик ‘лишакув’, лїсных люди. А тых, што жиют у юго-восточнуй части вирьхнёго току Тисы, ‘гуцулами’ кличут. Верьховинськый горськый відик такой нич не родит, край дуже худобный, без культуры, из деревляныма хыжками без коминув, нагадуючыма хлївы — сякоє положиня фіксує опис 1939 го года. Люде и скут жиют вєдно, роздїлині лем перегородов из ляць уд спода онь пуд повалу. Хлїб из тенґеричаної мукы печут. Полотно на платя правлят из грубо очищеної уд лыча коноплї. Туй лем дуже порідко де трафит ся май добробытный, май богатый хутарь.

Уд Уга такой до Латорицї, до Свалявського відика, вушиваня так прузваного ‘турянського тіпа’. Туй призначні мінты чорного тона, меже котрі ся заклинюют фарбляні платкы и розличнов техников зробині віртуозні вушиваня. В основі є бессістемное, хаотично перемінистоє вушиваня крижиком из білыма язїлями, вустаючыма, реліфныма, часто на 3-5 міліметрув над полотном пуднятыма товстыма стегами. Иншакый и круй жунської сорочкы. ‘Турянська’ рукодїлня дуже скромно вказує. У подаєдных селах рукавы и ґалірь мужської сорочкы лем мало парадят, вадь и докус нияк.

Перед світовов войнов ткачство и різбарьство дуже ся культівовало. Щи и днись мож найти меже різбарями прирожині таланты, а по хыжах праві давні шіфоны, столы, ложкы, полицї, украшені давныма оріґінальныма орнаментами. Сесю давну орнаментику на югу уже силнїйшоє перемішованя польського, словацького и мадярського жительства з булшої части стерло. Де убстала щи традіція вушиваня, там перебрала форму узкых, продовгастых вкладок, скопірованых из книжок. Хоть сесї вкладкові мінты красні, не вукликают у нас почув давнины. Щи поубставали ся даякі села, де прекрасно знают ткати, напримір, у Великых Лучках пуд Мукачовом, в Онуку пиля Сивлюша33 и в даякых селах в окрузї Ужгорода, айбо туй у рисунку тканя уже мож відїти мадярськый вадь румынськый вплыв. Пышні черлині смугы из зеленыма, синїма и жовтыма цвітами не прозрадят ниякоє сходство из ґеометріёв давных мотивув и їх тональнов основностёв.

Тритїй відик из оріґінальным тіпом ушиваня — край ‘лишакув’, зачинат ся пиля Вышнёго Сінєвіра, де жоны носят сорочкы до кусточок довгі, и простерат ся стремом на юг до мараморошської рунины. Фактично се Мараморош. Крижкові мінты туй ушивают памутовыма и вовняныма нитками, формуючи на лицю цїлисту платку рисунка, котрый ся остро вуимлят из полотна основы. На рубах товщі и тонші ниткы заяжут узликами, так жебы друбнїйші мінты сплыли ся из булшыма платками. Фарба и величина сякых платок уд села до села дуже ся мінят. У Нижнюм Сінєвірї на жунськых сорочках вонкашна часть рукава цїлком заповнена великыма простокутныма трикутами, а у Довгум лем узкі смугы перемінюют ся из крестами, покладеныма на середину. У дївок — жебы порузнити уд молодиць — вушиваня доповняют тканём у фарбах.

На мараморошськуй рунинї, што родит посонячник и тенґерицю, жуночкы парадят ся у таркасті платя, а як прийде суровійшый час, носят красно вушиті кацабайкы. Даякі приналежности шатя шовкові мают. Молоді жуночкы украшают голову пантликастым вінцём. На шию берут коралькові мониста, котрі майкрасші у селах долины Тересвы.

Айбо уд ушиткых названых тіпув май ся окремит ушиваня ‘гуцулув’, жиючых пиля Чорної и Білої Тисы. Уд Великого Бычкова зачинат ся сись віртуозно-бравурный фарбистый стіль, котрый ся вказує нам своёв восточнов пышнотов. Сесї ‘крижикы’ густо помішані из ‘пувкрижиками’ и другыма густыма мінтами и перебрані из давного тканя. Якый бы не быв ґенез гуцулського народного умілства, уже лем самов малярськов красотов заслужит на увагу сись юго-восточный кутик Пудкарпатя меже хрыбтом Карпат и румынськов границёв.

На переломі столїтия русинськоє горчарськоє ремесло, што розвивало ся у друбнїйшых центрах не могло стати у конкуренцію керамичным заводам. Убстало ся лем простоє вуробиня горщкув, без парады, из простов убливов. Драговська керамика и днись така. Общый образ пудкарпатського горчарьства доповнят процвітаюча над Білов и Чорнов Тисов вуроба давногаличськых декоративных блюд, и предметы горчарьства из Ужгорода, Хуста и Сивлюша, котрі пуднимают уровень убладунку домуств у верховинськых селах. Сесї вуробкы уже докус мадярські.

Гуцульска рукодїлня не уступит ся давногаличськуй и галичськуй, а вуробкы из Ясїнї, Кобылицької и Косовської Поляны перевысшают єї. Лем мало ся юй уступат якостёв різбарьство, но се уже скорше традіція, гикой живоє ремесло, и нынї доста чажко найти дись по ґаздуствах удкладеный, вадь на пуд испрятаный урізаный вадь паленый крест, образ, оковану мідёв-желїзом урну, стару судину, ложкы, кросна. Айбо цїлком традіція не вмерла, бо и днись трафляют ся шіковні різбарї и палячі, які вказуют майстерство давно минулых часув.

Русинськоє народноє умілство, зачавши уд якостної стороны матеріяла и до естетичної цїнности, котру перед нами отворяє, знає нас все зачудовати и своёв оріґінальностёв, котра означає продовжиня житя русинськых народных мотивув. И туй, як в иншых сферах народного возрожиня майперва завданка творити умілство, основаноє на глубокых корінях народної традіції, на сюм будовати и находити повну збруйницю спрятану, ци щи ненайдену у многостолїтум опытї народного умілства.

Сут щи два такі околы умілства, де до 1918 го года, держачи ся крітерія нації, народа, лем чажко найдеме окремішный, самобытный матеріял. Сесе малярьство и музика. У музицї пиля народної музичної культуры можеме говорити лем за церькуну музику, што є у многум чужого коріня. Збруйниця вуказовых средств образописного умілства лем по роспаді бировани вказує бізувно містні знакы.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15

Схожі:

Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconАндраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima
Туркув, волїй населяв міліонами руськых селян
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconУроку. Сашко Дерманський «Крамничка тітоньки Мальви»
Мета. Вчити учнів виразно читати та аналізувати твори про добрі вчинки. Ознайомити з творчістю Сашка Дерманського
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconУрок позакласного читання в 5 класі Не одежа красить людину, а добрі справи
Підготувала: вчитель української мови та літератури ІІ категорії Сатанівського нвк І-ІІІ ст. Монастирищенського району Назарець Аліса...
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconДобро починається з тебе
Обладнання: букет з ромашок, букет з колючої акації, карта подорожі, стенд "Добрі чарівники", "Скринька згоди", магнітофон, сердечка,...
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconУрок Поспішаймо робити добрі справи. (М. Трублаїні «Про дівчинку Наталочку І сріблясту рибку».)
Урок Краса України – незрівнянна краса!
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconПояснювальна записка Опис досвіду роботи Висновки
Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси І гармонії є важливим...
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconПро життєвий та творчий шлях
Давня притча говорить, що у Бога серце – голубе. Бо стукоче воно в небі. Відтіля гріє землю, може, й не усю, а тільки ті місцини,...
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconПідготовила Літвенюк Ірина Володимирівна
«У школі не можна всьому навчитися — потрібно навчитися вчитися», — Мейєрхольд; «Якщо запастися терпінням і виявити старання, то...
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconПоль Верлен Чи гість минулих я століть, Чи того віку, що прибуде ?- але востаннє, добрі люди
Паризькою Комуною І пошуками Бога, радощами богеми І безпритульного злидарювання. Пристрасний І неврівноважений, чутливий І надзвичайно...
Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima iconЛьвівська обласна бібліотека для дітей
Всесвітня енциклопедія казок називає Шарля Перро найдобрішим казкарем в історії літератури. Дійсно, одна з багатьох заслуг Шарля...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка