Анна Київська та Реймське Євангеліє



Сторінка2/8
Дата конвертації09.04.2017
Розмір1.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8




Прага, Вацлавська площа. Монумент Святого Вацлава (1912) в оточенні Святих Прокопа, Анежки, Войтеха та Людмили, біля Національного музею

Прага, Карлов міст.

Біля ніг Святих Вікентія та Прокопа повержені вороги християнства (1712)


Книги гинули, як люди

Минали століття. Занепав Київ; на місці селища Лютеція виріс Париж, а на диких руських землях постали Москва й Петербург. З підкоренням Новгорода і Києва Московська держава проголосила себе спадкоємницею Русі та Візантії.

Непосидючий реформатор Петро І під час відвідин Франції оглянув Реймське Євангеліє, про що було зроблено пам’ятний напис. На цій освяченій часом реліквії присягала більшість французьких королів, а інші книги королеви Анни майже вісім століть зберігались у заснованому нею абатстві Сан-Ліс. І були б вони там по сьогодні, якби не Велика французька революція, що охопила країну у 1793 р., зруйнувавши королівство з 1300-літньою традицією. Короля й королеву було гільйотиновано, повсталі громили маєтки й монастирі. На щастя, Євангеліє не постраждало, і потрапило до французької Національної бібліотеки.

З революційного виру чимало цінностей вихопили співробітники російського посольства у Парижі. Серед вивезеного ними до Петербурга знайшлися рукописи руського походження. Деякі були передані до скарбниць Ермітажу, решта розійшлась серед приватних колекціонерів. Зокрема, дещо придбав Олександр Сулакадзев, власник великого зібрання старожитностей. Повертаючись у 1918 р. з охопленого смутою Петербурга, славетний історик Микола Макаренко вивіз деякі рукописи до Києва і на їх основі у 1928 р. опублікував статтю: “Молитвенник великого князя Вла­димира и Сулакадзев”.

В середині 30-х рр. у Києві почали облаштовувати урядовий майдан. Тут мала постати похмура анфілада громіздких споруд, на кшталт колонади нинішнього МЗС. У центрі плац-параду, на місці пам’ятника княгині Ользі, вище величезних будинків, мав постати гігантський монумент Вождя народів. Все, що трапилось на перешкоді цього безумства, підлягало знесенню. Було підірвано Михайлівський золотоверхий со­бор, на черзі була Софія Київська. Макаренко, на той час директор Музею мистецтв АН, ви­ступив на захист святинь. За це його спершу було заслано до Казані, куди вдалось виїхати з власною бібліотекою, і навіть влаштуватись на роботу до музею. Проте у 1936 р. його було вислано до Томська, а через рік розстріляно, як «ворога народу». Архів же пропав безвісти.

Ще один відомий дослідник української культури, акад. Володимир Перетц, помер у Саратові в 1935 р. На астраханському базарі його учень бачив, як селянин продає віз старих паперів. Серед всякого непотрібу там виявилось кілька древніх рукописних збірок, в тому числі список “Слова о полку Ігоревім”! Якийсь казах купив увесь віз і подався з ним у дикі степи...

На вшанування пам’яті про королеву Франції Анну Руську у 2005 р. в місті Сенліс, в присутності Президента України Віктора Ющенка, генерального директора ЮНЕС­КО та близько п’ятиста представників ук­раїнської громади було встановлено па­м’ятник королеві Анні (фото на обкладинці).
Дослідження слов’янської давнини

Згадаймо драматичну долю ще одного дослідника наших старожитностей. Сергій Парамонов (1898–1968) народився у Харкові, у 1917 р. закінчив Київський університет з дипломом біолога, згодом захистив докторську дисертацію і став директором Зоологічного музею АН України. У 1941 р., перед фашистською навалою, рятуючи музей, не евакуювався разом із колегами. Окупанти відправили музейні фонди до Німеччини. Знаходячись під арештом, Парамонов зберіг колекції від пограбування, завдяки його старанням вони були згодом повернені до Києва. Чотири роки вчений провів у концтаборі Мюнден, був звільнений британською армією, жив у Парижі, Лондоні, а зрештою став професором університету Канберри. Під псевдо “Сергей Лесной” випустив чотири книги, присвячені історії походження слов'ян. Зокрема, він сприяв публікації “Велесової книги” — імітації руського доаскольдового літопису на дерев’яних дощечках, який таємничо з’явився і зник у воєнному вирі ХХ ст., подібно до рукопису “Слова о полку Ігоревім”.



Новгородская Псалтырь, страница 1. Фото С. А. Орлова
13 липня 2000 р. у Новгороді археологи відкопали три вощені липові дощечки, списані псальмами зі Старого заповіту. Зовнішні сторони розміром 20х16 см оформлені як обкладинки з орнаментом. Знахідку орієнтовно датовано 1006-м роком, часом княжіння Володимира Великого, що підтвердили також і шведські експерти. Псалтир, що археологи назвали Тро­їцькою, вважа­ється найдавнішою ки­ри­лич­ною книгою нашого часу. Автором же її ви­знано киянина. Ймовірно, він був учи­телем, про що свідчить професійний почерк і напис на обкладинці. Отже, цього року ма­ємо тисячолітній ювілей цієї історичної па­м’ятки.

Не можна не подивуватись, що російські дослідники, радіючи цій непересічній знахідці, називають її найдавнішою книгою всієї слов’янської культури — все-таки, скорше, це робочий записник. І навіть наш короткий огляд свідчить, що завдяки щасливим випадковостям до нас дійшли лиш крихітні часточки від культурних скарбів наших попередників.

Уперто заплющуючи очі на давніші писемні спадки південно-за­хідних слов’ян, офіційна наука офірує великодержавній ідеології незручні для неї факти. Відтак, у полеміці щодо найдавніших па­м’яток ідеологічні міркування часом переважають чисто наукові.

Нині, щоб запобігти безповоротній втраті культурних цінностей, по всьому світі, включно з Україною, шириться електронна публікація архівів. Налагодженню співпраці у цій галузі присвячений, зокрема, міжнародний проект minervaplus.ru міністерств культури країн Європейської Спільноти, Росії та Ізраїлю щодо оцифрування культурних та наукових спадків. Відтак, навіть унікальні раритети стають доступнішими не лише для обраних, а й для широких верств культурних людей. Шкода, що українські науковці не поспішають приєднатися до міжнародної співпраці.


Взнати більше:

  1. М. Тимошик. Книгописання в давньоукраїнській державі після прийняття християнства. Е-бібліотека ІЖ КНУ імені Тараса Шевченка. journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1019

  2. Т. Литовченко. Загадкове Остромирово Євангеліє. // Політика і Культура, 2003. tim-lit.narod.ru/PiC/2003/2003-Evangelie.htm

  3. О. Сулейменов. Аз и Я. Алма-Ата: «Жазушы», 1975. geocities.com/plt_2000plt_us/azia

  4. С. Лесной (Парамонов). Откуда ты, Русь? Ростов-на-Дону: «Донское слово», 1995. kirsoft.com.ru/freedom/KSNews_527.htm

  5. А. Членов. По следам Добрыни. М.: «Физкультура и спорт», 1986. 1000years.uazone.net/dobryn.htm

  6. В. Янин. Древнейшая русская книга. // Природа № 2, 2001. nkj.ru/archive/articles/5498

  7. В. Ричка. Парадокси містифікаційної історіографії. Критика № 6, 2005. krytyka.kiev.ua/articles/s.5_6_2005.html

  8. М. Веллер. Баллада о доблестном рыцаре Иване Гуеве (Айвенго). В кн.: Легенды разных перекрестков. Харьков: «Фолио», 2004. orda2000.narod.ru/books/ivangue.htm

Петро КУРІННИЙ

РЕЙМСЬКА ЄВАНГЕЛІЯ —

НАЙДАВНІША ПАМ'ЯТКА ПИСЬМА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

За книгою: Золоте слово. Науково-навчальне видання. В двох книгах.

Київ, видавництво "АКОНІТ", 2002. Книга перша, стор 194-211.

Передрук з видання: Науково-літературознавчий збірник.

Корюген — Кіль, 1946 p., вид-во "Світання"


Професор Петро Курінний (1894-1972) багато років вивчав трипільську культуру. Він відкрив невідому доти місцеву білогрудівську культуру кінця бронзового віку. У двадцятих роках створив і очолив Музейне містечко в Києві, як звався тоді Києво-Печерський історико-культурний заповідник. У повоєнній Україні згадувати ім'я Петра Курінного не рекомендувалося, оскільки він опинився на еміграції і став професором Українського вільного університету у Мюнхені.
1.

В моїх руках знаходиться брошура: "Notice sur le Manuscrit de la bibliotheque de Reims, connu sous le nom de texte du sacre", pour J. L. Corvin de Jastrzobski. Брошура має авторський автограф — присвяту князеві Мощенському, є відбитком журналу "Général de l'instruction publique" від 4-7 вересня 1839 року, друкована в Римі у друкарні Salviucci. Брошура має 16 сторінок в малу шістнадцяту. З примітки авторової на сторінці 3 брошури видно, що вона є рапорт панові міністрові освіти Франції про огляд Реймської Євангелії з метою визначити її походження. Рапорт су­проводжується двома таблицями репродукцій двох сторінок рукопису і містить опис з науковими анотаціями до нього.

Треба відзначити, що опис Реймської Євангелії і наукові анотації автор виконав дуже сумлінно і, як на свій час, на високому рівні обізнаності. Його брошура є безперечно цінним внеском у вивчення цієї пам'ятки. Автор старанно занотував усі легенди на манускрипті і про манускрипт, виявив їх походження і склад частин манускрипту. Проте він не скористав зі своїх здобутків. Він не дав собі труду глибше вдуматися у зміст здобутих ним даних, не зважив обставин, в яких ця пам'ятка з'явилася у Франції, не зацікавився біографією св. Прокопія і не вивчив тла, на якому відбувалися події, зв'язані з історичною долею манускрипту. Автор брошури попав до полону царгородської легенди про походження рукопису і тому загубив нитку справжньої історії цього рукопису.

Реймська Євангелія сьогодні неприступна до студії. Проте вона має виключне значення для історії української культури та Київської Русі. Я вважаю за своєчасне нагадати нашим історикам про цю дивовижну пам'ятку, беручи відомості про неї з протокольного опису її у п. Ястржембського і супроводячи ці дані своїми анотаціями, які кидають ясне світло на походження пам'ятки і її славнозвісного автора.


2.

В соборі міста Реймсу (Франція) з 1554 року переховувалася Євангелія, при якій складали коронаційну присягу французькі королі при вступі на трон. Ця Євангелія складається з двох манускриптів, об'єднаних однією палітуркою; писаних на пергамені в малу чвертку. Обидва манускрипти мають 47 листів, з них 45 записаних з двох боків і два останніх без письма. Обкладинка зроблена вже в новіший час з двох дубових дощок, поволочених рожевим сап'яном. Старий оклад Євангелії був іншим. В році 1669 Реймська Євангелія, що була подарована Реймському соборові кардиналом Де Лорреном, описана в інвентарі реліквій Нотр-Дам де Реймс так: "...вона покрита золоченим сріблом... прикрашена багатьма каменями і п'ятьма кришталями, під якими знаходиться багато реліквій. Частина хреста — древа істини та мощі святих Петра і Пилипа, св. Папи Сильвестра, св. Кирила, св. Марти, св. Маргарити Іспанської та ... Бога нашого. На чотирьох кутах знаходяться срібні емальові фігури орла, людини...", себто символи єванге­лістів. (П.К.)

Цей оклад був знищений в час французької революції 1793 року. Він вже охоплював обидва манускрипти і, як бачимо з опису в старих інвентарях Нотр-Дам де Реймс, мав на чільній сторінці вставку з частиною Животворящого Древа з хреста, на якому був розп'ятий Ісус Хрнстос. Цей оклад не міг бути зроблений раніш від написання глаголичного манускрипту і виконаний найправдоподібніше на замовлення кардинала Де Лоррена. Кириличний манускрипт в цей час був уже фрагментований, себто складався з 16 листків тексту. Про обкладинку, що була на ньому, поки що нічого не відомо. Коли й при яких обставинах вона загинула, теж сказати тяжко, проте є підстава думати, що загинула вона між роками 1395 та 1574 і то наприкінці цього періоду.

Перший манускрипт писаний кириличним письмом. Це фрагмент на пергамені видатної якості. Він має 16 листочків. Пергамен полінійований вістрям насухо і зайнятий текстом, уложеним у дві колонки на віддалі 1,5 см одна від одної. Фрагмент манускрипту містить у собі читання з Нового Заповіту, препаровані по певних днях року за обрядом греко-право­слав­ним. Фрагмент починається з останніх слів гл. VIII, ст. 26 Євангелії св. Матвія, далі йде ст. 27 тієї ж глави, потім читання певних днів, починаючи з 27 жовтня по 1 березня. У цій частині читання препаровані за днями місяців. Вінієтки та манускули-ініціали оздоблені в манері малоеле­гантній, але старанно. Орнамент має характер візантійського ІХ–Х ст. Ініціали писані чорнилом червоним і чорним, малі літери — чорним.

Другий манускрипт. З листка 17-го починається текст глаголичний, писаний чорним чорнилом з лініями червоними на ілюмінованих ініціалах: листочки, фігури людей та зрідка позолота. Взагалі орнамент, на думку Ястржембського, богемський XV-ro ст. Цей фрагмент має в собі читання з Нового Заповіту в числі 33, але розміщений за чергою головних днів-празників за календарем римо-католицьким. Ця частина робить враження повної: починається з Вербного тижня. продовжується через весь рік і закінчується Благовіщенням.
3.

На глаголичній частині Євангелії знаходиться такий запис французькою мовою: "L'an du Seigneur 1395. Ces Évangiles et Éрitгеs sont écrit en langue slavonne. Ils doivent être chanté, durant l'année, pendant que l'abbé officie pontificalement.



Quant a l'autre partie de ces livres (2) elle est suivant le rite ruthénique (3). Elle a été écrite de la propremain de saint Procope, abbé; et ce texte ruthénique fut offert par reu Charles quatre, empereur de Romains, pour la renommée de ce monastére-ci et en l'honneur de saint Jérome et de saint Procope.

Dieu, veuillez lui donner le report éternel, Amen (4)".

В перекладі українською мовою цей текст звучить так: "Року Божого 1395. Ця Євангелія і Послання написані у слов'янській мові. Вони мають співатися впродовж року в час, коли відбувається єпископська служба.



Щодо другої частини цієї книжки, то вона відповідає ритуалові рутенському. Вона написана власною рукою св. Прокопа, абата, і цей рутенський текст був подарований покійним Карлом IV, імператором Римської Імперії; на честь цього монастиря і на вшанування св. Ієроніма та св. Прокопія. Боже, зволи йому дати спокій вічний. Амінь".

Хто й коли зробив цей напис на глаголичній частині рукопису?

Не підлягає сумніву, що напис є вкладним для глаголичного ману­скрипту та меморіальним для кириличного. Тому й формула вкладного запису першого вписана в "імперативі": "вони мають співатися впродовж року, коли відбувається єпископська служба". Формула другого мемо­ріального запису подана в минулому часі: "...цей текст був подарований від покійного Карла IV..."

Король Франції Карл IV, що мав також титул і імператора Римської Імперії, був короткий час також імператором Чехії. За цей час він звернувся до папи Климента VI з проханням благословити заснування в Богемії монастиря для розпорошених монахів слов'янських земель (хорватів, далматів, боснійців та сербів), на що й одержав благословення. Монастир титулу св. св. Ієроніма та Прокопа був заснований у Празі як королівська фундація. Сюди Карл IV і зложив дорогоцінний власноручний манускрипт св. Прокопа. Відомі два фундаційні акти Карла IV для цього монастиря: 1347-го та 1349 років (Ястржембський К., сторінка 11. примітка 4),

Карл помер року 1379. Отож наш меморіальний запис не є ні автентичним, ні сучасним йому. Він зроблений рукою когось з наступних охоронців монастирської скарбниці при перенесенні рукопису до нової обкладинки, в яку він був уже вміщений разом з глаголичним манускриптом. Дату. коли зроблений цей запис, не маючи перед очима автопсії напису, визначити не можна, проте він вірно, відповідно до історії фундації, передає зміст старших, вкладного та меморіального записів цих манускриптів і є історичним джерелом першорядного значення. Най­правдоподібніше він був зроблений ще за часу французької зверхності в Чехії і ще живих зв'язків монастиря св. св. Ієроніма та Прокопа з королівською династією Капетингів, себто на початку XV століття. 1395 рік є певне роком написання глаголичної частини манускрипту, яка, безперечно, не має жодного відношення до манускрипту св. Прокопа.
4.

Меморіальний запис 1395 року має велике значення для історії української культури, зокрема для виявлення глибини культурних зв'язків Київської Русі з околишнім світом. Він фіксує два факти.



Факт перший. Манускрипт писаний слов'янською мовою за "рутен­ським" богослужбовим ритуалом. Так і сказано: "за рутенським".

Чи це твердження точно підбиває зміст церковно-службового ритуалу, може виявити історико-літургійний аналіз, якому треба піддати нашу пам'ятку. Проте вже нині можна зробити деякі непохитні висновки:

1. Рукопис писаний церковнослов'янською мовою.

2. Він подає читання за греко-католичним обрядом. А не католицьким.

3. Меморіальний запис уважає цей текст за рутенський ("...est suivant le rile ruthenique"), себто український у нашому сучасному розумінні.

Що благородний кустoc з монастиря св. св. Ієроніма та Прокопа мав глибоке розуміння того, що він писав, ми можемо переконатися з читання хоча 6 тієї сторінки тексту, що її подає в своїй публікації п. Ястр­жембський. Фото репродукції цієї сторінки брошури п. Ястржембського я подаю тут. Цей текст, писаний уставним письмом ХІ ст., насправді не має в собі жодних слідів західнослов'янських а6о угорських говірок, навпаки, найближче відповідає мові українських літописів найстаріших редакцій.



Факт другий. Манускрипт писаний власною рукою св. Прокопа, абата. Хто ж був св. Прокіп?

Святий абат Прокіп є заслуженим діячем католицької церкви в Богемії і глибоко шанованим патроном Моравії, другим після Войцеха. От як виглядає найновіша, критично складена біографи цього святого, уміщена в церковно-богословській енциклопедії д-ра Конрада Гофманна, видав­ництва д-ра Макса Бухберґера у Фрайбургу, випуск 8-й, сторінка 491.

"Прокіп. Св. абат монастиря в Сазаві. Народився в Хотаун в Богемії. Помер 25.3.1053 року. В одному (yrop.?) василіанському монастирі (Wisagrad) вихований і висвячений на священика. За звичаєм східнослов'янським оженився і повернувся назад до Сазавської долини, де року 1032 з допомогою герцога Ульріха (Андриха українських літописів. — П.К.) збудував церкву й монастир, де і був абатом.

Своїх монахів виховував на уставі св. Бенедикта, служив одначе римо-католицьку літургію старослов'янською мовою. 4.7.1204 року канонізований. Року 1588 мощі перенесені до церкви Всіх Святих княжого замку в Празі. Святкування 4 в Богеми і Моравії як місцевого патрона після св. Венцеля. В час його канонізації була складена його біографія, що є легендарно прикрашеною історією заснування монастиря Сазави в продовження хроніки Козьми Празького."


5.

Спробуємо розглянутися в фактах біографії св. Прокопа.

Немає жодного сумніву, що Прокіп був висвячений на священика за східним обрядом: біографія фіксує, що він, священик, за звичаєм східнослов'янським був жонатий і лише потім залишив родину, бажаючи вступити до монастиря. Висвячення його на священика, як це подає Ястржембськнй К., відбулося року 1009.

В якому ж монастирі був вихований Прокіп і в якій країні? Житіє фіксує, що вихований він був і висвячений на священика в василіанськомy монастирі "Візіград", точно не знаючи, де цей Візіград знаходиться, і лише редакція лексикона висловила здогад, що його треба шукати на Угорщині, але й то взяла це припущення під знак запитання. Сьогодні в нашому розпорядженні є певніші дані для визначення місця виховання св. Прокопа. З біографії ми можемо вивести, що "Візіград" мусів бути містом, в якому була єпископія, був монастир Василіанів. Тому що висвячення на священика відбулося в 1009-му році, час виховання св Прокопа і вчення на священика може бути визначений як самий кінець X та початок XI століття. Отже, лише місто, єпископія та монастир цього часу можуть претендувати на завидну честь бути alma mater Прокопія на початках формування його світлого духу.

На сучасній карті Морави та Угорщини немає населеного пункту або міста з ім'ям Візіград або щось подібного Немає такої назви і в Галичині, Немає її також ні на історичних картах богемської, моравської та угорської єпископій і монастирів, уміщених в найновішому церковно-бого­слов­ському словникові др. К. Гофманна. Не виявив я подібної назви і на картах Боплана XVII ст.

Отже, історична церковна традиція не зберегла навіть і згадки про знамените місце перебування св Прокопа: ні назви міста, ні місця єпископії, ні хоч би віддаленого спогаду про місце монастиря — "Візіград".

Це мовчання церковної традиції, виявляється, має під собою певний ґрунт. Ні паннонське житіє Кирила і Мефодія, ні Костянтин Порфироген в своїй праці "Про народи" (De administrant Imperia) не згадують про таке місто, хоч і висвітлюють час поширення християнства на Моравах і Угорщині саме як кінець Х століття.

Костянтин Порфироген зазначає, що християнство на Моравах почалося з 940 р., але не згадує про Візіград, хоч взагалі ця околиця була йому відома і він передає з її історії низку дрібних генеалогічних фактів.

Мені здається, що ні в Моравії, ні в Угорщині навіть не могло виникнути такого центру, де б могли виховуватися проповідники християнства за східним обрядом.

От, наприклад, що подає М. Карамзін в своїй "Історії государства російського" про цей час на Моравах та Угорщині. "Слов'янська азбука вигадана Кирилом і Мефодієм року 863. Моравський князь Ростислав прийняв Кирила і Мефодія з великою ласкою, наказав юнакам вчитися нової азбуки і вивчати нові книги... Вони переклали такі книги: Євангелію Іоанна, Часослов, Псалтир, Апостол, Летургіон — і провадили святу службу слов'янською мовою. Мефодій був єпископом Паннонії. В перекладах йому допомагали два священики." Переклали, здається, Біблію.

Біля 940-го року два угорські князі Вульча та Дюла хрестилися в Царгороді і патріарх Феофілакт призначив Терофея на єпископа Угорщини. Проповідники навернули до християнства багатьох, в тому числі Шарлотту, дочку Семигородського князя Дюли. Шарлотта навернула до християнства свого чоловіка Гьозу і хрестила та виховала в грецькій вірі сина Стефана (за грецьким обрядом). Є навіть відомість, що перша жінка Гьози була княжна руська — "Біла княгиня".

Проте князь Стефан, оженившись вдруге на баварській книжні Гізелі, прийняв латинський обряд (Ласкін, "De administrando Imperio", сторінка 148, примітка 641).

Як виглядала дальша доля Морави, видно з подальших оповідань. Костянтин Порфироген в 958 році пише; "Від Білгорода до Сірмія (м. Сръм на річці Саві) починається нехрещена Моравія, яку спустошили турки (угри) і якою перше правив Святополк." (К.П., глава 40).

Російський історик Карамзін пише:



"Моравські християни, приставши до римського обряду, також, як і поляки, почали писати латинськими літерами, відкинувши кирилівські, які навіть урочисто були заборонені папою Іоанном ХІІІ (буллою) в 968-му р.

В спеціальній буллі він забороняє вживання слов'янського і руського письма, і в тих землях, де було винайдено письмо кирилицею, не залишилося навіть сліду його. Монастир», книжки і навіть прихильники цього обряду нищилися папістами." (Історія. т. І, примітка 261). При тих політичних умовах, треба думати, що існування слов'яно-руської єпископії та монастиря на Моравах було просто неможливим. Та це і доводить уже історія Сазавського монастиря, що заснований був св. Прокопом.

1052 р. Прокіп засновує бенедиктинський монастир на березі р. Сазави.

1055 р., по смерті св. Прокопа, король Сільвестр ІІ розганяє монастир.

Року 1061 монахів знову скликає король Вратислав ІІ.

Року 1092 їх знов розганяє король Конрад.

Всі наведені відомості виразно свідчать, що не в Богемії, Моравії та Угорщині ми повинні шукати монастиря та єпископії Візіграда.

На питання, де треба шукати Візіград, дає відповідь знаменитий твір Костянтина Порфирогена "Про народи", писаний в 949–952 pp. В ньому Костянтин Порфироген в науку своєму синові описує всі землі своєї імперії та сусідів, подаючи важливі відомості для кожної країни, які треба мати на оці, ведучи з цими країнами дипломатичні зносини. Отож, описуючи Русів, себто державу Київських князів, Костянтин Порфироген каже: "Човни зовнішньої Русі, що приходять до Царгороду, ідуть з Новгорода, в якому сидів Святослав, брат Ігоря, князя Русі. Є із Смоленську, з Любеча, Чернігова і Вишгорода." При цьому до останнього імені в різних манускриптах ми маємо кільки транскрипцій і зокрема "Вусеграде" (К.П. "Про народи", глава 9), що близько відповідає Візіградові Прокопіевого житія. Цей город знаний був грекам також і раніш. Чи міг цей Вишгород-Вусеград-Візіград бути місцем виховання і висвячення у священики св. Прокопа, світича Богемії та Моравії? І міг, і був.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Анна Київська та Реймське Євангеліє iconВалентин Лукич Чемерис Анна Київська – королева Франції Історія України в романах
Владна І мудра, вона розуміла свою роль в управлінні країною. Франція стала її державою, а французи назавжди запам’ятали її як королеву...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconТема. «Діалектика душі» героїв роману Л. Толстого «Анна Кареніна» Мета: дати учням уявлення про особливості зображення людини в романі Л. Толстого «Анна Кареніна»

Анна Київська та Реймське Євангеліє icon1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість
Київська Русь (Київська держава) виникла на межі VIII-IX ст внаслідок тривалого процесу економічної, політичної та етнокультурної...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Революція гідності : методико-бібліографічні матеріали / [уклад. Н. О. Кліменко]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К.,...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Сучасники української літератури: біобібліографічна доівдка / [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. –...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Осяяний сонцем: біобібліографічний список літератури/ [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2014....
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Наука краще багатства : біобібліографічний нарис/ [уклад. Н. О. Кліменко]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2015. –...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Лаврентія Похилевича : історико-краєзнавча довідка / [уклад. Л. О. Соколовська]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2016....
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Насилля це сміття, яке треба виносити з дому: методично-правовий орієнтир/ [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обласна бібліотека для...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconПересопницьке Євангеліє – українська національна святиня
Пересопницького Євангелія як визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови й мистецтва


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка