Анна Київська та Реймське Євангеліє



Сторінка3/8
Дата конвертації09.04.2017
Розмір1.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

6.

Нам відомо, що Десятинна церква на новому княжому дворі князя Володимира в Києві була закладена в 989 році, а закінчена будовою в 996 р. В яких формах і де відбувалися християнські релігійно-культові церемонії в Києві до побудови цієї церкви?

З літопису Нестора ми знаємо, що в Києві до прийняття християнства вже були церкви: Іллі — на Подолі. Миколи — на Аскольдовій могилі. Володимир Святий звелів збудувати церкву Василя на новім дворі — там, де стояв колись Перун, "внъ двора теремного". Є згадка Воскресенського літопису про те. що ним ще була збудована церква Георгія. Про те, де вона була, нічого ближче не відомо. Всі ці церкви були поза княжим двором теремним і лише Вишгородська, титулу св. Василя (Василіанська!) була на спадщинному улюбленому дворі кн. Володимира. Вишгород до закінчення побудови княжого двору в Києві безперечно був місцем княжих церемоній. Він був улюбленим градом Ольги, на нього йшла одна третина дані, що наклала княгиня Ольга на Коростень, серед цього оточення були виховані сини кн. Володимира — князі Борис і Гліб.

Серед цих умов княжого життя нам стануть яснішими такі перекази нашого літописця. Рік 988-й. "И нача ставити по градамъ церкви и попы, н люди на крещеніе приводиша по всемъ градамъ н селамъ н брати дЪтей у нарочитой чади в обученіе книжное."

Никоновський літопис та Степенна книжка подають, що київський митрополит з 6-ма єпископами Фотія патріарха, і Добринею та Анастасом ходили до Новгорода і там знищили ідолів та поширили християнство.

Ці відомості якнайкраще збігаються з даними життя Прокопа: Вишгород виступає перед нами як княжа християнська резиденція, як митрополичий осередок з єпископами, що постачав на периферію священиків, зі школою для дітей "нарочитой чади" і церквою Василя. Життя Прокопа доповнює наші відомості двома деталями, невідомими нам із літописів:

1) Прокіп 6ув вихований в монастирі Василіанському, себто, що Вишгородська церква Василя була монастирською зі школою для готування кліру, і

2) у Вишгороді відбувалося висвячення священиків грецького обряду (наприклад, у 1009-му році) Це не могла бути церква Василя на новому дворі в Києві, бо Візіград просто названий в житті Прокопа.

Археологічне вивчення Вишгорода нині лише розпочато. Українська Академія Наук провела лише рекогносцировні роботи (розкопи на місці Борисоглібської церкви, княжого двору та княжого току).

Я можу подати тут ситуаційний схематичний план Вншгорода, зложений мною на підставі розвідковнх матеріалів київської експедиції. На терені села Вишгорода, — а воно й досі з6ерегло цю назву, — при в'їзді до нього з боку міста Києва, між розвиллям доріг, що йдуть до села та на берег річки Дніпра, до пристані, на сучасних селянських садибах селяни показують місце давнього монастиря і звуть місце "Монастирищем". Уявлення наше про давній Вишгород, прищеплене нам описами попередніх дослідників його (В. Антонович, В. Ляскоронськнй), тепер мав бути виправлене. Давні автори, описуючи княжий Вишгород, бачили і мали на увазі лише центральну частину його, оточену наймогутнішими валами (найстарший княждвір). Тим часом сучасні розвідки показують, що ця найдавніша частина була оточена системою додаткових валів і городищ від Пущі Водиці, включаючи Валки та Межигірський монастир, урочище Білий Спас — місце чоловічого монастиря — і саму центральну частину, один з княжих дворів, в якому літопис відмічає існування принаймні трьох церков, що заступали одна одну як місця поховання тіл св. св. Бориса і Гліба (в околиці сучасної Вишгородської церкви). Простір цього міста сягав до 5 км вздовж шляху Київ-Межигір'я та 1,5-2 км завширшки.

Не дивно, що Вишгород мав своїх окремих князів, які його любили. Серед них назвемо святу велику княгиню Ольгу, Володимира Святого, Ярослава Мудрого (помер тут у 1054-му році), Всеволода та Володимира Мономаха (що розважалися тут ловами). Володимир Мономах навіть побудував тут міст через Дніпро, зробивши тим Вишгород не лише гаванню, але й вузлом суходільної торгівлі.

Таким був Вишгород-Вусеград-Візіград у Х-ХІ ст. в час перебування там школи для дітей "нарочитой чади", в тому числі і св. Прокопа.



7.

Житіє Прокопа фіксує, що він народився в місті Хотаун в долині річки Сазавн (Богемія). Чи є правдоподібним, незалежно від того, чи існує таке місто в Сазавській долині, чи ні, щоб природний чех їхав до Вишгорода Київського в науку за грецько-слов'янським обрядом і потім приїздив до рідної околиці, щоб культивувати рутенський обряд?

Ми знаємо, що зв'язки Київської Русі, зокрема князя Володимира з чехами й моравами були глибокими і постійними. Вони особливо міцніли кожного разу, коли над Богемією й Моравою нависала небезпека з боку німців або Польщі.

Князь Володимир Святий ще до прийняття християнства був двічі одружений з чехинями. Від чехині першої він мав сина Вишеслава, від чехині другої (правдоподібно на ім'я Мальфреда, що померла в 1000-му році) — двох синів — Святослава, князя древлянського, і Станіслава. Хто і звідки були ці чехині і яка їх доля, поки що невідомо.

Року 992-го частував Володимир y Києві послів короля Болеслава Хороброго і Андриха Чеського.

Року 1000-го були у Володимира посли від королів Угорського та Богемського.

Року 1003-го Болеслав Польський втрутився в справи Богемії (вигнання Удальриха і Яромира)

Року 1015-го у Володимира були посли від Болеслава Польського, короля Угорського та Чеського. Володимир обіцяв видати старшу дочку за короля Чеського, а молодшу, улюблену — за Угорського. Хотів навесні побачитися з королями у місті Володимирі над Бугом.

Такі відомості подає Никоновський свод літопису і Татищев. Що вони в якійсь мірі відбивають дійсні факти життя Київської Русі, показує запис київського літописця під роком 996-м.

Рік 996-й. "БЪ бо Володимеръ любя дружину и cъ ними думая о ратЪех и уставЪ землянемЪ и бЪ жива съ князи окольними миромъ, Болеславомъ Лядьськимъ, Стефаномъ Угорськимъ и съ Андрихомъ Чешськимъ и бЪ миръ межю ими и любы"

Рік 1002-й. "Народися Святославъ (сынъ чехини второе) сын Янь."

Прокопій помер року 1053. Якщо вірна дата, що її наводить пан Ястржембський, а саме, що Прокопій був висвячений на священика в Вишгороді в 1009-му р., то дату його народження треба посунути принаймні на 990–993 р.

Себто на час побудови Десятинної церкви і після заборони слов'янського письма в Чехії. Отже, треба припустити, що батьки Прокопія спеціально шукали для свого сина греко-рутенського виховання і тому надіслали його до Києва ще тоді, коли переважно діяла вишгородська школа "нарочитої чаді". Якщо це так, то дивним стає факт заміни обряду, що стався з Прокопієм після висвячення на священика. Правдоподібніше є припустити, що Прокопій і народився в Київській Русі. Себто там, де виховувався. Для такого твердження є свої підстави.

Місто Вишгород лежить на березі Дніпра, 18 км на північ від Києва. 10 км на південний захід від Києва, замикаючи лінію Змієвого Валу — давню Володимирову межу Київської Русі, знаходиться й досі біля села Хотова старе князівське велике городище. Городище це в науковій літературі описане під назвою Стракова — від імені струмка, що там тече, але ця назва надана городищу проф. Антоновичем і зі старою традицією — назвою села — не має нічого спільного. Насправді ж назва села — це і є справжня стара назва городища і свідчить про приналежність його родині Хота, боярській родині княжої Русі.

Цілком природне, що боярська дитина з Хотова за наказом великого князя Володимира були віддана до школи "нарочитої чаді" у Вишгороді, пройшла там науку, в 1009-му році була висвячена на священика і розпочала громадський шлях служіння князеві й краю як переписувач книжок, священик, абат та святитель церкви в Богемії та Моравії.

Хотів ("Chotaun") Київський, як це видно з плану його, що тут подаю, а особливо при огляді в натурі, був оселею могутнього боярина. Город мав дні частини: дитинець, оточений валами в кілька метрів заввишки, з глибокими, до 10–15 м, урвиськами, і окольний пригород — розлоге, на кілька десятків га, селище, теж охоплене новим, трохи меншим валом, що мав певне 8 веж. Вражає конструкція в'їздової брами до городища. Ворота були побудовані у вигляді сильної вежі з лабіринтовим розпологом входу. На валу колись був палісад. Це був справжній форпост Київської Русі проти степу і важив немало в системі її оборони. Тут в оточенні бору, що й досі розлягається навкруги цієї неприступної твердині, в атмосфері постійних небезпек виріс святий Прокопій.

В науковій літературі закріпився про це городище погляд проф. Антоновича, нібито це рештки Звенигорода, де був осліплений князь Василько. Ця думка була зміцнена тезою Антоновича, ніби поблизу міста Києва немає княжого городища з ім'ям, в якому бриніло б старе ім'я цього міста. Проте сьогодні ми таке городище вже маємо — це городище біля Звонкової на річці Ірпені. Город Хотів мусить залишитися в історії України під своїм власним ім'ям, як місце народження Прокопа, вихованця князя Володимира. Хотів Київський є Хотаун з житія св. Прокопа.

Ці припущення здаються недосить обґрунтованими. Слову Хотаун більш співзвучна назва древнього Хотина, що на Дністрі. прим. ред.
8.

Чи присягалися французькі королі на Реймській Євангелії? Так. Це є фактом встановленим. Про це промовляють такі записи.

1. 1746-ro року в 7-му томі словника Плюшара: "Древній збірник Посланій та Євангелія, писана слов'янськими літерами, на якому наші королі тримають руку в час їх коронування, виголошуючи присягу справедливості і в збереженні кожному його прав». Провадиться це тепер на Євангелії в характері звичаю."

2. 1782 року. На інвентарній картці рукою Персеваля: "Цей текст наданий до церкви у Реймсі кардиналом Де Лорреном в 1554 р. Є традиція, що він походить зі скарбів Константинополя і був з бібліотеки св. Ієроніма. Перша його частина є в характері служб та на мові східній. Друга є в характері іллірійському і на мові індійській чи рабській (?)... Король присягає в день коронації на цій книжці, покришка якої прикрашена..." і т.д.

На підставі запису 1782 р. постала легенда про походження манускрипту зі скарбу Царгорода із бібліотеки св. Ієроніма. Перше є цілковитою вигадкою, а друга відповідає правді. Рукопис міг бути взятий кардиналом Де Лорреном дійсно з бібліотеки, але не з особистої св. Ієроніма, а з бібліотеки св. св. Ієроніма і Прокопа у Празі, куди він був подарований своєю кириличною частиною імператором Карлом IV, королем Франції.

П. Ястржембський подає дві формули присяги французьких королів в латинській і французькій мовах.

Французька формула вживана була при королі Генріхові IV. Вона була такою: "Ainsi la jurons, vouons et promettons sur la sainte vraie croix et le saint évangile touches". Вона свідчить, що присяга Генріха IV відбувалася на Євангелії, яка мала оклад, описаний нами вище, зі вставкою справ­жнього Чесного Древа від хреста Христового.

Формула латинською мовою, за дослідами п. Ястржембського вжива­лася всіма королями Франції, включно до Людовика XVI (1774 р.) і дійсно провадилася на Євангелії. Вона була: "Sic me Deus adjuvet, et haec sancta Dei Evangelia".

Першим ужив цієї формули присяги король Філіп І, син Ганни Ярославни, дочки великого князя Ярослава Мудрого, та французького короля Генріха І. Не дивно, що ця Євангелія у слов'янській мові була писана рукою Прокопія. Євангелія як придане була привезена Ганною від батька, великого князя Ярослава з Києва, фігурувала при шлюбі її з королем Генріхом І у 1048 році, була особистою власністю Ганни Ярославни на чужині і стала присяжною коронаційною з часу її регентства за малолітнього сина Філіпа І і при його вступі на самостійне правління.


9.

Є одна деталь палеографічнії, що в'яже наш манускрипт з Києвом. В тексті Євангелії, писаної Прокопієм, є одна особливість.

В словах: "Вифлєом отьчьства, обручєною, обитєли, о стадъ осЪння, обрящєтє..." літера "о" написана у вигляді чіткого кола з крапкою посередині. Такої транскрипції немає в інших рукописах княжої доби.

Я можу навести лише одну аналогію, знану мені. Серед княжих печаток княжої доби мені пощастило розшукати лиш одну — молівдовул, що має згадану вище особливість — в ряді інших, що цієї особливості не мають. От її опис, що беру з праці Н. П. Ліхачова: "Материалы для истории византийской и русской сфрагистики". Труды Музея Палеографии, вып. 1-й, стр. 118-119: свинцева булла, діаметром 37-40 мм, з одного боку зображення св. Миколи в архієрейських ризах, погруддя. З обох боків постаті — написи колонкою:

о н

а и


ги ку?

о л


с а

На зворотному боці в колі з крапок - постать князя з хрестом у руці і літерами "Іс. Хр.", права рука князя молитовно піднята. Біля зображення напис: СВЯ, себто скорочене Святослав чи Святополк. Але князя Святополка з християнським ім'ям Миколи не було. Проте ім'я Миколи має великий князь Святослав Ярославич, син великого князя Ярослава (1073–1076). Літера "о" в слові "агнос" має крапку посередині — зовсім так, як у Реймському Прокопієвому манускрипті. Отже є правдоподібним, що таке написання "о" є прикметою писарів вишгородських, вихованих разом із Прокопієм, себто є палеографічним показником писань учнів вишгородської школи в першій чверті ХІ століття.


10.

Коли написана Прокопієм Реймська Євангелія?

Прокопій помер 23 березня 1053 року в Сазавському монастирі в Богемії. Якщо навіть припустити, що він написав би слов'янський манускрипт Реймської Євангелії в рік смерті, то і цей манускрипт є найдавнішою пам'яткою письма Київської Русі, бо досі за найдавніший рукопис вважається Остромирова Євангелія, написана року 1056 дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира. Але є певні підстави дату написання Реймського кириличного манускрипту відсунути далеко до початку Київської Русі. Виходить це з біографії св. Прокопа.

Року 1032 св. Прокопій є вже абатом монастиря в Сазаві — бенедиктинського, себто римського обряду зі службою в слов'янській мові. Коли він міг змінити обряд? Про це в моєму розпорядженні даних немає. Але є малий промінчик, що освітлює напрямок шукань.

Прокіп був висвячений на священика у Вишгороді в 1009 році, оженився, мав сім'ю. В 1018 році Київ був взятий Болеславом, королем польським, причому до полону були захоплені жінка Ярослава, його сестри, священик Анастас, сотні значних киян та казна князя Володимира Святого. Бранці були завезені до Польщі, і ми маємо відомості, що в Кракові перед святим Станіславом, патроном міста, єпископами на "Скалці" були один після другого Прокіп та Прохор, служителі слов'янського обряду. "Скалка" — монастир на королівському дворі Казимира І (потім Владислава Германа), що року 1043 був жонатий з Марією Доброгнівою, дочкою Володимира Святого, що прийняла віру за римським обрядом.

Я вважаю найправдоподібнішим, що манускрипт кирилівського письма Реймської Євангелії був написаний Прокопом ще в час київського перебування до 1018 року і залишався в Києві до віддання Ганни Ярославни в 1048–1050 році.

В кожному разі не раніш і не пізніш цього часу кириличний манускрипт Реймської Євангелії потрапив до скарбця французьких королів і став церемоніальною реліквією династії Капетингів. Для нас він є найдавнішим писаним документом культури Київської Русі.
Література

Вергун І. Реймська Євангелія — старовинна пам’ятка українського письменства. — Дюнкерк (Франція), 1998. — 22 с.

Лидия ЖУКОВСКАЯ

КИРИЛЛИЧЕСКАЯ ЧАСТЬ РЕЙМССКОГО ЕВАНГЕЛИЯ,

ЕЕ ИЗДАНИЯ И ИЗУЧЕНИЕ

Публикуется в сокращении, по препринту ИРЯ АН СССР, Москва, 1978


ЖУКОВСКАЯ Лидия Петровна (1920–1994) — лингвист, славист. Окончила Московский городской педагогический институт (1941). С 1947 по 1988 — научный (с 1959 — старший) сотрудник Института русского языка АН СССР; затем — сотрудник Отдела рукописей ГБЛ (РГБ). Автор многочисленных исследований по палеографии, истории русского языка, текстологии евангельских текстов. Доктор филол. наук (1970).

В городской библиотеке г. Реймса во Франции хранится ру­копись № 91 — знаменитое Реймсское евангелие. Реймс был первой столицей Фран­ции, и на этой рукописи в средние века при ко­ронации принимали присягу французские короли.



Название рукописи следует писать по-русски через два "с", как в прилагательных Карс — карсский, Бронкс — бронксский и подобные. Не думаем, что устойчивость наименования (обычно писалось через одно "с") препятствует распространению на это название общего правила.

Летом 1975 г. Реймсское евангелие экспонировалось в Госу­дар­ствен­ном музее изобразительных искусств им. А. С. Пушкина в Москве. Здесь же демон­стрировалась древняя французская хроника с миниатюрой, имевшая прямое отношение к франко-русским связям Древней Руси. На миниатюре изо­бражена коронация дочери Ярослава Мудрого Анны, ставшей в 1044 г. женой Генриха I. Это та самая Анна, ко­торая оставила свою подпись АНА РЕИНА (т. е. "Анна королева") на жалованной грамоте Суассонскому монастырю. Надпись эта является одной из очень ранних в числе сохранившихся до нашего времени восточнославянских. надписей. (См. Черных Н. Я. К вопросу о подписи французской королевы Анны Ярославны. — "Доклады и сообщения филологического факультета МГУ". Вып. 3, 1947, с. 27-31).

Привозившие рукопись на выставку французские хранители доставили нам трепетную радость и огромное счастье, разрешив в течение нескольких дней держать в руках эту драгоценную ру­копись. При свер­тывании выставки и пока шла упаковка картин, рисунков русских писателей XIX в. и других ценных памятников культуры обоих народов, экспо­ниро­вавшихся в Москве, мы имели возможность познакомиться с рукописью, за что приносим глубочайшую благодарность фран­цузским коллегам.

От древней написанной кириллицей книги сохранились толь­ко 19-я и 20-я тетради, т.е. 16 листов. К ним прилагается поздняя часть, написанная глаголицей, как полагают, в XIV в. и явно вне Руси. Мы изучали только пер­вую — кириллическую часть книги (далее называем ее РЕ). Она оформлена скромнее глаголической. Но знакомство с нею в натуре, во всей ее первозданной красе, изучение ее прекрасного устойчивого почерка, начертаний отдельных букв, наконец, выверка текста имевшегося в нашем распоряжении недоброкачественного литографированного издания Силь­ве­стра по подлинной рукописи РЕ, попутные лингвистические наблюдения над письмом и языком РЕ привели нас к заключению, что первая часть РЕ — очень древняя рукопись, более древняя, чем четыре датированные рукописные книги вто­рой половины XI в, — Остромирово евангелие 1056–1057 гг., Изборник Святослава 1073 г., безымянный Изборник 1076 г. и Архангельское евангелие 1092 г. (они же — древнейшие датированные и среди сохранившихся инославянских книг).

Знакомство с самой рукописью подтвердило и правоту А. И. Соболевского, который указывал на древнерусские черты языка писца, хотя, располагая в то время только недоброкачественным лито­гра­фи­рованным изданием, не документировал свои аргументы. В другой работе того же времени А. И. Соболевский писал: "Реймское евангелие, в свое время наделавшее так много шума у нас и в Западной Европе,... есть не что иное, как довольно обыкновенный памятник русской письменности XI или начала XII в..." (Соболевский А.И. Новый труд г. Стасова. "Киевские университетские известия", 1887, май, с.53–54; отд. отт., с.5–6. В на­стоящем издании ниже воспроизводим полностью другую статью А. И. Соболевского, в том же году опубликованную в РФВ, т. XVIII, кн. 3. Там же см. названия главнейших исследований о РЕ: Билярского (1848) и П.А.Лавровского (1852), о которых речь пойдет ниже, а также французского литографированного издания Сильвестра и исправлений к нему польского лингвиста Я. Лося и искусствоведа-древника Г. Филимонова, видевших рукопись в Реймсе).

Мнение А. И. Соболевского разделил Ягич, выступивший уже после того, как он получил возможность располагать более добро­качест­венной публикацией РЕ, чем в свое время Соболевокий (V. J. Leger. L'Evangeliaire slavon de Reims, dit: Texte du Sacre. Edition facsimile... Paris-Prague, 1899. Archiv für slavishe Philologie. B. 21. Berlin, 1899, S. 635–636). Ягич считал, что РЕ — рукопись юго-западно-русская, списанная с болгарского (с сербизмами) оригинала, — написано во второй пол. XII в.

Первое свидетельство о кирилловской части РЕ заканчива­ет гла­голи­ческую часть этого кодекса. Ее воспроизвел кириллицей В. Ганка в первом издании РЕ (Ганка В. Сазаво-Еммаузское с[вя]тое благо­вествование ныне же Реймское. Прага. 1846 — с.187–188...)... Здесь говорится, будто бы это Евангелие и Апостол (что в действительности соответствует только глаголической части) написаны славянским языком. Другая же половина этих книг написана русским языком (следовательно, писец глаголической чести РЕ рассматривает свое письмо как славянское, а письмо кириллицей как письмо русское). Писал ее святой Прокоп собственноручно. И письмо это русское дал покойный Карл че­твер­тый цесарь римский на прославление того монастыря и на почитание свя­того Иеронима и святого Прокопа. Кончается запись традиционным молитвенным обращением: "Господи, соблаговоли дать ему вечный покой! Аминь!"

Упомянутый в Записи Карл IV (1316–1378) был сыном короля Иоанна Чешского, родился в Праге, воспитывался в Париже. С 1334 г. управлял Моравией и Чехией, с 1346 г, до конца жизни был императором "Священной Римской империи". 19 ноября 1347 г. он "выдал закладную грамоту на основание бенедиктинского монастыря для славян в пражском предместье в честь славянских святых Кирилла и Мефодия, Войтеха и Прокопия, а также св. Иеронима... Карл повелел, чтобы в этом монастыре обедня, пение, часы и все богослужение всегда совершалось на славянском языке так, как это утвердил папа Климент VI и как обыкновенно исправлялось оно в славянских землях". Неоднократно умножал монастырские доходы "подарками и имениями; 26 августа 1356 г. положил годовой доход по десяти гривен их писарю, чтобы он постоянно писал и переписывал для монастыря книги на благородном языке славянском (nobilis linguae slavonicae)".

Приведенной выше записи вполне доверял В.Ганка, писавший: "Мы называем нашу рукопись Сазаво-эмаузскою, потому что кириллическую часть, как показывает послесловие, писал св. Прокопий своей рукой, а император Карл IV даровал ее во славу монастыря эмаузского и в честь святых Иеронима и Прокопия. Здесь у славян или в Эмаузе к кирилловской части присоединена глаголическая, содержащая чтение перво­свя­щенническое; потом рукопись была уже в твердом переплете, украшенном драгоценными каменьями, золотом и частицами святых мощей; здесь она употреблялась в торжественные дни до восстания гуситов, во время которого попала в руки последних и неприкосновенно хранилась у них 40 лет".

Далее судьба обеих частей РЕ стала общей и к теме нашей статьи она уже не имеет отношения. В записи, как видим, четко разделена судьба кириллической и глаголической части РЕ, и это вполне естественно, так как глаголическая часть написана явно позднее. Ее датируют обычно XIV в., т.е. временем Карла IV (1316–1378).

Небезинтересно и сведение, сообщенное В. Топенчаровым в болгарском издании его работы "Константин-Кирилл Философ": "Реймският архиепископ потвъри. че кирилското евангелие е всползувано от 1044 г. (год замужества Анны Ярославны. — Л.Ж.), като "текст на коро­ня­сва­нето" (Реч от май 1969 г.)" (Топенчаров В. Константин-Кирил Философ. АБВ на ренесанса. София, 1970, стр. 172...).

В принципе этому сведению можно верить, так как вполне допустимо, что Карл IV привез кириллическую часть РЕ в Прагу из Франции, когда утверждал славянское богослужение в Чехии.

Впервые рукопись попала в поле зрения русистов в 1717 г. во вре­мя поездки Петра Великого за границу. Но РЕ открывали дважды. Об этом читаем в кратком сообщении А.И.Тургенева, осматривавшего в 1835 г. заграничные архивы с целью отыскания в них материалов, относящихся к древней и новой история России, и обнаружившего РЕ, считавшееся утраченным с 1799 г.: "Над сим Евангелием присягали в Реймсе французские короли во время коронации, думая, что оно древнегреческое. Петр Великий, в проезд свой через Реймс, осматривая соборные редкости, признал его славянским, Добровский и другие считали эту рукопись затерянною. Часть ее, писанная глаголитскими буквами, есть продолжение кирилловской и кажется новее, хотя обе в одном переплете, с которого во время революции содраны драгоценные камни, золото и серебро" (См.: Древнее известие об Анне Ярославовне и Славянское евангелие в Реймсе. — ЖМНПр, 1836, январь, ч. IX, стр. 229-230).

За эти 260 лет в научной литературе появлялись самые раз­нооб­раз­ные мнения о происхождении РЕ: время написания определялось по-раз­но­му в пределах XI–XIV вв., место написания локализовали и на Руси, и в Сербии, и в Чехии.

Первая обобщающая библиография работ о РЕ приведена П. С. Билярским. Он указывает 14 сообщений уже от XVIII в. Но и с начала XIX в. по 1835 г., когда РЕ признали пропавшим, статьи и мнения о нем продолжали публиковаться. Среди них были рабо­ты и высказывания одного из основоположников сравнительно-исторического языкознания — Я. Гримма, крупнейших славистов пер­вой пол. XIX в.: А. Шлецера, И. До­бровского, П. И. Кеппена, П. Шафарика (Билярский П. Судьбы церковного языка. Историко-филологические исследования. СПб., 1848, II. О кирилловской части Реймского евангелия, стр. IV-VII).

После вторичного открытия РЕ (А. И. Тургеневым) внимание ученых к РЕ достигает своей кульминации. Несколько раз и по-разному пишет В. Копитар, снова Я. Гримм, П. Шафарик и др. Не оставил своим вниманием этот памятник и В. Ганка, который начинал свою деятельность как чешский ученый-славист, но затем дискредитировал себя, изготовив поддельные древние памятники: Краледвороскую и Зеленогорскую рукописи. Свои окончательные выводы о РЕ он изложил в его издании (см. сн. 5). Ганка считал РЕ автографом Прокопия, просветителя Чехии и основателя Сазавского монастыря, в котором в XI в. служба велась не на латинском, а на славянском языке. По одним данным, Прокопий Чешский родился в конце X в. в Хотуни близ Чешского Брода и умер в 1055 г.; по другим (так считал Ганка) Прокопий был выходцем из Руси и умер в 1039 г. Ганке возражал С. М. Строев, опубликовавший несколько статей о РЕ, в том числе "Письмо" к Ганке (Строев С. М. Славянское евангелие, на котором присягали короли французские при своем короновании. ЖМНПр, 1839, ч. XXI, январь, отд. II, стр.78-103; Он же. Несколько слов о глаголической части славянской рукописи, на которой присягали короли французские при короновании своем. — Сев. Пчела, 1839, № 260, стр. 1037-1038; Он же. Замечания на статью г. А. о Реймском евангелии. — Сев. Пчела, 1840, № 33, с.129;...).

В 1843 г. во Франции на средства русского правительства было опубликовано литографированное издание РЕ в цвете и осуществленное по нему издание Ганки. Несмотря на то, что они очень неточны, именно по ним была выполнены самые фундаментальные исследования РЕ. Естественно, что ошибки изданий привели к разнообразию мнений.

В полемике с Ганкой И. И. Паплонский полагал, что кириллическая часть Реймского евангелия написана "первоначально на болгарском языке, переписывалась сначала сербом, а потом русским, что из Руси она перешла в XI веке в Чехию и храни­лась в Сазаве... могла быть переписана с русского подлинника чехом и... этот чех мог быть или св. Прокопий или какой-нибудь другой сазавский монах".

Билярский пришел к заключению, что ''кирилловская часть Реймского евангелия есть копия XIV века, сделанная в Валахии с южно-русского списка с среднеболгарского оригинала"15. Лавровский не сделал вывода, но, будучи студентом, считал "необходимым для себя остановиться не несколько времени, чтобы ближе и основательнее познакомиться с другими памятниками старины"16. Однако А. И. Соболевский считал, что Лавровский, писавший это исследование под руководством И. И. Срезневского, "высказал свое несогласие с Билярским, довольно удачно опроверг некоторые доводы последнего и постарался указать данные, говорящие в пользу древности кирилловской части. Некоторые замечания Лавровского показывают, — по мнению А.И.Соболевско­го, — что он склонялся к тому, чтобы считать Реймское ев. переписанным для чехов (стр.1) с сербского оригинала (стр. 23, 24, 25. 26)".

Было две причины того, что о РЕ в течение всего XIX в. высказывались самые разные мнения. Первая — та, что на протяжении 1800–1835 гг., когда рукопись считалась потерянной, о ней могли говорить только на основании общих соображений.

Именно поэтому "в мнениях оказалась разногласица, в защите их раздражение, в опровержениях недоразумение, невнимание, даже презрение друг к другу; неудивительно, если изыскания сбивались с правого пути, и немногие следы, указанные строгим рассудком для отыскания истины, были презрены и забыты" (Билярский П. Указ. соч., с. 8–9.)...

Но и после нового обретения РЕ в 1835 г., когда его издание в 1843 г. поступило в распоряжение ученых, последние не получили доброкачественного материала для своих исследований. Как увидим ниже, в издании оказалось огромное множество ошибок (вторая причина!). Ошибки и нелепицы появились под рукой французского мастера, который не понимал ни текста, ни даже букв копируемой славянской рукописи...

Причину этих ошибок... не уловили последующие ученые, в частности А. И. Соболевский, писавший названные выше исследования уже после появления очень полезной работы польского ученого Я. Лося, сверившего в 1882 г. издание Сильвестра с оригиналом. Результат проделанной Лосем работы был опубликован Ягичем в "Архиве" в 1886 г...

Пока же история РЕ нам представляется в следующих чертах. Книга была написана до Остромирова евангелия, так как РЕ слабее отражает восточнославянскую редакцию письма и текста, которую можно видеть уже в Остромировом евангелии 1056–57 гг., в Архангельском 1092 г. и в его классической форме в Мстиславовом евангелии, написанном на рубеже XI–XII вв. или в самом начале XII в...

Диалектных особенностей языка в РЕ не прослеживается. Поэтому, скорее всего, оно переписывалось в Киеве... Полагаем, что такая рукопись, как РЕ могла быть написана на Руси не позднее первой половины XI века. В таком случае естественный путь РЕ во Францию — это с Анной Ярославной в составе ее личной. библиотеки, в которой Евангелие в то время должно было быть одной из книг первой необходимости, а возможно, и с ее личным священником.

Обращает на себя внимание то, что в РЕ имя Анна пишется ана. Так же подписывалась королева Анна Ярославна. Это — косвенное доказательство к сказанному...


Євген ЛУНЯК

АННА РУСЬКА – КОРОЛЕВА ФРАНЦІЇ В СВІТЛІ ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ

Скорочений передрук з сайту

myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/History/AnnaRus.html
Луняк Є. Анна Руська – королева Франції в світлі історичних джерел. – Київ–Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2010. – 96 с.

Рекомендовано до друку Вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 2 від 21 жовтня 2010 р.)

Рецензенти:


  • доктор історичних наук, проф. Ричка В.М.

  • доктор історичних наук, проф. Колесник В.Ф.


В монографії на підставі історичних джерел, в тому числі й тих, що раніше не використовувалися у вітчизняній історіографії, розкривається й аналізується життєвий шлях і діяльність королеви Анни, дочки великого київського князя Ярослава Мудрого, що правила у Франції в ХІ ст., наводяться документальні свідчення, які стосуються її біографії. Був зроблений грунтовний аналіз всього комплексу середньовічних свідчень про Анну Ярославну, що дозволило по-новому переглянути її життєпис і спростувати низку історичних міфів, які накопичилися в історіографії стосовно цієї постаті. Важливим додатком є вміщення наприкінці книги латинських джерельних свідчень і їх перекладів українською, а також фрагментів з французьких історичних праць доби пізнього середньовіччя, використаних автором при написанні розвідки. Книга розрахована як на фахівців-істориків, так і на широке коло зацікавлених читачів, яким не байдужа історія України та Франції.

Цей твір присвячується всім жінкам, що вийшли заміж на чужині



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Анна Київська та Реймське Євангеліє iconВалентин Лукич Чемерис Анна Київська – королева Франції Історія України в романах
Владна І мудра, вона розуміла свою роль в управлінні країною. Франція стала її державою, а французи назавжди запам’ятали її як королеву...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconТема. «Діалектика душі» героїв роману Л. Толстого «Анна Кареніна» Мета: дати учням уявлення про особливості зображення людини в романі Л. Толстого «Анна Кареніна»

Анна Київська та Реймське Євангеліє icon1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість
Київська Русь (Київська держава) виникла на межі VIII-IX ст внаслідок тривалого процесу економічної, політичної та етнокультурної...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Революція гідності : методико-бібліографічні матеріали / [уклад. Н. О. Кліменко]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К.,...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Сучасники української літератури: біобібліографічна доівдка / [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. –...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Осяяний сонцем: біобібліографічний список літератури/ [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2014....
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Наука краще багатства : біобібліографічний нарис/ [уклад. Н. О. Кліменко]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2015. –...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Лаврентія Похилевича : історико-краєзнавча довідка / [уклад. Л. О. Соколовська]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2016....
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Насилля це сміття, яке треба виносити з дому: методично-правовий орієнтир/ [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обласна бібліотека для...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconПересопницьке Євангеліє – українська національна святиня
Пересопницького Євангелія як визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови й мистецтва


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка