Анна Київська та Реймське Євангеліє



Сторінка4/8
Дата конвертації09.04.2017
Розмір1.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Передмова

Історична праця Євгена Луняка розрахована як на фахівців-істориків, так і на широке коло читачів, яких цікавить минуле нашої Батьківщини.

Постать Анни Ярославни є важливою як для вітчизняної історії, так і для історії Франції. Важливо відзначити, що книга приурочена до 950-річного ювілею від початку майже самостійного правління королеви Анни у Франції після смерті її чоловіка Генріха І. Незважаючи на досить великий обсяг науково-пізнавальної літератури, присвяченої цій видатній жінці, вітчизняна історіографія відчувала брак серйозних монографічних досліджень про неї. Науковий твір Євгена Луняка “Анна Руська – королева Франції в світлі історичних джерел” певною мірою заповнює цю прогалину.

Постать королеви Анни, не дивлячись на її унікальність, належить до цілої плеяди видатного жіноцтва часів Давньоруської держави. Всупереч традиційним уявленням про домінування чоловічого чинника в минулому людства аж до новітньої доби, це дослідження привертає увагу до ролі жінок в середньовічному європейському суспільстві. Тут образ Анни можна згадати поміж уславлених своїми справами жінок тієї епохи: рівноапостольної княгині Ольги, Інгігерди-Ірини, інших Ярославових дочок Єлизавети Норвезької та Анастасії Угорської, Гертруди-Олісави, Янки Мономахівни, Євпраксії Всеволодівни-Адельгейди та ін.

Слід визнати, що автор досить добре вивчив джерельну базу та історіографію питання. Особливу увагу він звернув на французькі наукові дослідження про Анну Ярославну, деякі з яких ще не використовувались вітчизняними істориками. Важливе значення мають додатки документальних свідчень про королеву Анну з хронік ХІ–ХІІ ст., які подані в українському перекладі поряд з латинськими оригіналами, а також витяги з історичних творів французьких авторів ХVІ–ХVІІІ ст. Цікавість представляють також генеалогічні таблиці та схеми створені автором.

Пильне вивчення історичних матеріалів дозволило досліднику спростувати низку історичних міфів, поширених в історіографії щодо Анни Ярославни. Досить уміло автор у своєму творі поєднав науковість і цікавість викладеного матеріалу.

Враховуючи все наведене, можна зробити висновок, що невелике за розміром, але доволі змістовне монографічне дослідження Євгена Луняка “Анна Руська – королева Франції в світлі історичних джерел” відіграє позитивну роль у розвитку вітчизняної історіографії, присвяченої постаті цієї легендарної жінки.

Доктор історичних наук, професор,

Головний науковий співробітник

Інституту історії НАН України

Володимир Ричка
Вступ

2010 року минає рівно дев’ять з половиною століть з того часу, як 4 серпня 1060 р. помер король Франції Генріх І, наступником якого ще дитиною став його старший син Філіпп І,. Перед смертю король-батько довірив опіку над юним королевичем та керівництво державою впливовому феодалу, графу Балдуїну Фландрському, який мав допомагати Філіппу І своїми порадами та виховувати його. Однак була ще одна постать, що брала участь в управлінні Французьким королівством, маючи всі законні підстави для цього. Це була королева Анна, дочка великого князя київського Ярослава Мудрого.

Слід відмітити, що термін, використаний у назві розвідки, «Анна Руська» є перекладом поширеного у французькій історіографії поняття «Anne de Russie», яке у свою чергу може тлумачитися як «Анна з Росії» через тотожність понять «Русь» і «Росія», «руський» і «росіянин» у французькій мові. Оскільки віднесення Анни, дочки великого київського князя Ярослава Мудрого до Росії є хибним і викликає у французів неправильне розуміння минулого, останнім часом більш поширеним стає термін «Anne de Kiev», тобто «Анна з Києва» чи «Анна Київська». Використання окремого терміну для означення саме Русі («la Rous’») у французькій історіографії поки що не є дуже поширеним. Втім, термін «Анна Руська», який у французькому варіанті може збивати з пантелику місцеву читацьку аудиторію, є цілком прийнятним і виправданим в українській історіографії. Тож його використання є логічним і історично обґрунтованим. Цей термін найбільше відповідає духу середньовічних джерел, аналіз свідчень яких покладено в основу даної роботи.

Зазначимо, що у французькій історіографії використовувались і інші терміни для означення цієї особи: «Anne de Ruthénie» («Анна з Рутенії»), «Anne d’Esclavonie» («Анна з Есклавонії»), «Anne d’Ukraine» («Анна з України») тощо. Однак назви «Рутенія» та «Есклавонія» є нині застарілими й малозначними для більшості французів, а от виведення Анни з України виглядає занадто осучасненим.

Анна Ярославна відіграла важливу роль в історії Франції, і практично жоден нарис про минуле цієї держави не оминає увагою постать цієї легендарної жінки. Серед головних заслуг Анни було те, що вона народила французькому королю, який довгий час був бездітним, довгоочікуваних спадкоємців. Це дозволило уникнути можливої політичної кризи та зміцнитися при владі молодій династії Капетингів, лише третім представником якої на престолі був Генріх І. Проте позитивний внесок цієї жінки до французької історії не обмежився лише справою її материнства. Вона відзначилася надзвичайним розумом, брала активну участь в духовному житті суспільства, виступаючи в ролі фундаторки та меценатки для багатьох монастирів і церков Франції. Її здібності були відмічені багатьма сучас­никами.

Ця загадкова жінка залишила по собі багато таємниць, над розв’язанням яких билися десятки дослідників. Протягом багатьох століть вона привертала та продовжує привертати зараз увагу істориків і літераторів. Їх надихала унікальність цієї особистості на троні Франції. Діячів мистецтва захоплювала романтична історія, пов’язана з другим шлюбом королеви, який був досить епатажним для тогочасного суспільства. Анна, щойно овдовівши, одружилася з одним зі своїх підданих, графом Раулем де Крепі і де Валуа, який на той час перебував у законному шлюбі з іншою жінкою.

Незважаючи на досить великий масив праць, присвячених Анні Ярославні, слід відмітити, що наша вітчизняна історіографія має відчутний брак монографічних досліджень стосовно цієї особистості, які грунтувалися б на широкій джерельній базі, а не лише на історіографічній традиції. Протягом багатьох років в історіографії закріпилося доволі багато історичних міфологем про Анну, які можуть бути зруйновані лише прискіпливим вивченням історичних джерел. Спробою саме такого дослідження і має стати ця розвідка, автор якої намагався неупереджено подати біографічний матеріал про Анну Ярославну у відповідності до історичних фактів і джерельних свідчень тієї епохи.
Анна Ярославна як об’єкт історичних досліджень

і персонаж художніх творів

Мабуть жодна французька королева не викликала у вітчизняних дослідників такого жвавого зацікавлення, як Анна, дружина короля Генріха І та мати його наступника й спадкоємця Філіпа І, що певний час правила Французьким королівством за малолітства сина після смерті чоловіка. Це не дивно, якщо врахувати ту обставину, що вона єдина королева Франції, яка народилася в Києві, та й взагалі на терені сучасної України. Образ цієї, безперечно, цікавої особистості увічнений в численних літературних творах та кінематографії. В українській літературі про неї писали драматург Іван Кочерга у своїй п’єсі «Ярослав Мудрий», письменники Павло Загребельний в романі «Диво» та Іван Филипчак у повісті «Анна Ярославна – королева Франції» [1], композитор Антін Рудницький створив оперу «Анна Ярославна», серед російських письменників головною героїнею своїх творів Анну Ярославну зробили Антонін Ладинський [2], Олена Озерецька [3], Олена Арсеньєва [4] та ін. Цікавою ця королева є й для французьких літераторів. Про неї писали французькі письменниці Режін Дефорж «Під небом Новгорода» [5], Жаклін Доксуа «Анна Київська, королева Франції» [6], Марі-Клод Моншо «Анна з Києва. Маленька принцеса з країни снігів» [7] тощо. В 1978 р. вийшов фільм режисера Ігоря Масленникова «Ярославна, королева Франції» (в головній ролі Олена Коренєва).

Ще більш об’ємним буде перелік наукових праць, присвячених королеві Анні у вітчизняній та зарубіжній історіографіях. Взагалі, зарубіжна історіографія, переважно французька, може похвалитися значно більшими успіхами у дослідженні життя та діяльності дочки Ярослава Мудрого. Починаючи з ХVІ ст., вона завжди була в полі зору французьких дослідників. Цікавість істориків Франції до постаті цієї жінки підсилювалася як її унікальністю та екзотичністю для французького престолу, так і важливою діяльністю для минулого Французького королівства ХІ ст.

Вже в середині ХVІ ст., складаючи «Нарис про королів Франції, їхню корону та дім, разом з переліком вельмож», історик Жан дю Тілле, який багато років служив секретарем парламенту й користувався прихильністю королів, а, отже, мав доступ чи не до всіх архівних матеріалів в королівських книгосховищах і добре розбирався у всіх складних перипетіях міждинастійних стосунків та великої політики, подав у своєму творі короткі відомості про королеву Анну, другу дружину короля Генріха І. Дю Тілле називає її «дочкою Георгія, короля Русі, яка є Московією» [8]. Згадаймо, що Георгій-Юрій – це християнське ім’я Ярослава Мудрого.

Більш ніж через півстоліття інший історик Франсуа Ед де Мезере, який, завдячуючи підтримці кардинала Ришельє, зміг підготувати велику тритомну багато ілюстровану «Історію Франції», присвятив королеві Анні окремий розділ у своєму творі, коротко змалювавши життєвий шлях цієї жінки та повідомивши, що наприкінці життя вона повернулася на свою батьківщину [9].

Фактично, більше століття твір Мезере був головним джерелом інформації про Анну Ярославну, на який спиралися всі подальші дослідники. Його теза про повернення до рідної країни здавалася беззаперечною. Проте, в 1682 р. отець-єзуїт Клод-Франсуа Менестріє зробив важливе відкриття. Оглядаючи старовинну церкву в абатстві Вільє, що розташоване в 40 км від Парижа у місті Серні в департаменті Ессон, він знайшов давній склеп. Напис, викарбуваний на ньому, свідчив, що тут похована «Агнеса, дружина короля Генріха». Це дозволяло спростувати висновок Мезере про те, що, овдовівши вдруге, королева повернулася на свою батьківщину, а також припустити, що ім’я королеви на момент смерті було Агнеса [10]. На жаль, дослідження Менестріє перевірити зараз неможливо, бо під час Великої французької революції згадана церква була зруйнована, а каміння з неї розтягли місцеві мешканці для своїх будівель. Проте його теза викликала сумнів вже у ХVІІІ ст.

В ХІХ ст. історія руської принцеси, що стала французькою королевою, неодноразово розглядалася істориками Франції. Така цікавість французів була зумовлена ще й політичними чинниками. Протягом цього століття Росія та Франція кілька разів ставали то союзниками, то ворогами. Тож інтерес до “імперії царів” у французькому суспільстві був високим.

В 1825 р. у Парижі російський князь Олександр Лобанов-Ростовський видав французькою мовою «Збірку історичних оповідань про королеву Анну чи Агнесу, дружину Генріха І, короля Франції, та дочку Ярослава І, великого князя руського». Головною особливістю цього видання була перша грунтовна спроба повністю зібрати й опублікувати відомі документи про цю правительку [11]. Важливі матеріали про Анну були також видані в 1834 р. у «Хроніці Нестора, перекладеній французькою» [12].

Коли наприкінці ХІХ ст. був утворений тісний російсько-французький військово-політичний та економічний альянс, виникло, так би мовити, соціальне замовлення на історичні розвідки щодо взаємин двох держав. Було політично вигідно пропагувати ідеї російсько-французької дружби (абсолютно несумісні та протиприродні з точки зору політичних режимів у демократичній Французькій республіці та самодержавній Російській імперії). Образ руської принцеси на престолі Франції був на часі, а, значить, цікавим для читацької аудиторії і зручним для пропаганди ідей союзу республіки та імперії. Серед праць цього часу можна назвати історичні розвідки Франсуа Бурнана «Росіяни та французи. Згадки історичні та анекдотичні. 1051-1897» [13] і Ке де Сент-Емура «Руська принцеса, королева Франції в ХІ ст.» [14] та «Анна Руська, королева Франції та графиня де Валуа» [15].

Політичний чинник актуальності своєї розвідки був прямо відзначений у вступі до праці Бурнана: «Росія та Франція є сьогодні двома дружніми націями. Подорожі здійснені останнім часом до Франції російськими правителями можуть лише зміцнити союз двох народів» [16]. Як відомо, в жовтні 1896 р. цар Микола ІІ з дружиною відвідав Францію з дружнім візитом, уклавши низку міжнародних угод, й був прийнятий з надзвичайною пишністю. А в наступному році не менш гостинний прийом чекав на президента Франції Фелікса Фора в Росії. Незабаром вінценосне подружжя знову відвідало Париж, що було актом найбільшої приязні з боку двох держав. Треба зауважити, що до програми візиту до Франції обов’язково входило й відвідування пам’ятника королеви Анни в містечку Санліс. Загалом, майже всі високі російські сановники, що перебували в той період у Франції, вшановували своєю присутністю пам’ять цієї королеви. Розповідаючи про взаємини Франції та Росії в ХІ ст., Бурнан не стільки аналізує життя та діяльність руської принцеси, скільки описує велич Русі та наголошує на важливості союзу з нею для своєї країни.

Не оминув політичних сентиментів і Ке де Сент-Емур у своїй розвідці. Аналізуючи деталі шлюбу Анни та Генріха, він підкреслює: «Цей мар’яж є на сьогодні єдиним зв’язком такого роду, який існував між Францією та Росією, принаймні, це перший випадок, коли наші національні аннали мають згадку про наше союзництво» [17]. Оскільки Сент-Емур писав дещо раніше за правління Миколи ІІ, то й люб’язна похвала дісталася його попереднику: «Ми можемо прославляти, отже, як свою, з повним правом, цю принцесу, яка за стільки століть перед Петром Великим скористалася нашою гостинністю та створила перший зв’язок між Францією та Росією. Й ми щасливі, що дружній візит шляхетного царя Олександра ІІІ надав нам можливість вшанувати пам’ять королеви Анни, дочки його далекого попередника Ярослава І Великого» [18]. Однак, варто відзначити, що Сент-Емур створив перший докладний життєпис королеви Анни на підставі опублікованих матеріалів. Він також спростував, посилаючись на відкриття Менестріє, досить популярну до ХІХ ст. тезу авторитетного історика Мезере про те, що королева на схилі літ повернулася на свою батьківщину.

Ще одним французьким дослідженням про популярну на той час королеву стала праця Анрі Бюто «Принцеса Анна» [19]. Історик, віддаючи данину часу, возвеличує дружбу французького та російського народів і називає Анну «вранішньою зорею франко-російського альянсу» [20]. Загалом цей нарис є здебільшого переказом відомих даних та апофеозом союзу Франції та Росії.

Протягом ХХ ст. постать цієї жінки стала не лише об’єктом прискіпливої уваги істориків, але й, як згадувалося вище, центральним персонажем багатьох творів мистецтва.

Важливо відмітити, що в історіографії ХХ ст. термін «Anne de Russie» («Анна з Русі»=«Анна з Росії») поступово витісняється терміном «Anne de Kiev» («Анна з Києва»). Така заміна є більш коректною, зважаючи на плутанину понять «Русь» і «Росія» у французькій мові. Тим більше, слід врахувати, що Київ – це столиця України, яка не раз опинялася в центрі уваги європейської громадськості протягом новітнього періоду історії. Хоча обізнаність французів з Україною залишається досить слабкою, багато хто з них традиційно визначає Анну Ярославну як «росіянку» («la Russe»).

Врешті-решт така заміна назв, після набуття Україною незалежності, відбулася й у написі на пам’ятнику королеві в Санлісі. Тепер на п’єдесталі міститься напис «Анна Київська». Майже всі серйозні історики новітнього часу використовують термін «Anne de Kiev», щоб не вводити в оману своїх читачів. Зокрема він присутній у працях Роже Галлю [21], Жака Тімея [22], Робера-Анрі Ботьє [23], Жака Леврона [24]. Хоча подекуди вживається і традиційний термін «Anne de Russie» [25].

Серед франкомовних досліджень життя та діяльності Анни Ярославни особливо відзначити велику працю Роже Галлю, видану в Римі у 1973 р. за сприяння Українського католицького університету. Ця робота містить детальний скрупульозний аналіз всіх наявних джерел, що стосуються цієї жінки, зокрема, й тих, що містяться в архівах Ватикану [26].

Наукові розвідки, присвячені Анні, продовжують виходити у Франції і надалі. Досить цікавою в цьому відношенні є стаття Жана Распейля «Анна з Києва, жінка-вікінг на троні Франції», в якій на противагу традиційному французькому русофільству у зображенні королеви акцентується увага саме на її скандинавських коріннях, прояв яких можна побачити у гарячій вдачі цієї володарки [27].

Велику роль у поширенні в свідомості французів ототожнення королеви Анни саме з Україною, а не з Росією, відіграли українські діаспорні історики у Франції. Майже кожен новітній франкомовний нарис про минуле України згадує про шлюб київської князівни з французьким королем. Серед авторів таких праць можна згадати Аркадія Жуковського [28], Володимира Косика [29] тощо.

Що стосується української та російської історіографій, то до ХІХ ст. постать Анни Ярославни практично не потрапляла в поле зору вітчизняних дослідників. Інколи саме до неї відносять свідчення Василя Татищева з «Історії Російської»: «6540 (1032)… В сем же году родилась Ярославу дщерь» [30]. Однак, необхідно зауважити, що, хоча Татищеву могли бути відомі літописи, які залишилися невідомі пізнішим дослідникам, немає підстав стверджувати, що датування ним події справедливе та й що взагалі вона стосується саме Анни.

Коротку інформацію про Анну подав у другому томі своєї «Истории государства Российского» Микола Карамзін. Восхваляючи самодержавну імперію, він занотував: «…Анна сочеталась браком с Генриком I, Королем Французским… Франция, еще бедная и слабая, могла гордиться союзом с Россиею, возвеличенною завоеваниями Олега и Великих его преемников». Хоча серед обставин, що спонукали французького короля шукати собі наречену у такій далекій країні, історик відмітив і релігійний мотив, який забороняв брати собі дружину-родичку до сьомого коліна. Джерелами для російського історика стали праці французьких колег, насамперед, Мезере. Також Карамзін піддав сумніву тезу того про те, що після смерті другого чоловіка, жінка повернулася на Русь: «Один Французский Летописец говорит, что она, потеряв второго, любезного ей супруга, возвратилась в Россию: но сие обстоятельство кажется сомнительным. Сын ее, Филипп, царствовал во Франции, имея столь великое уважение к матери, что на всех бумагах государственных Анна вместе с ним подписывала имя свое до самого 1075 года. Честолюбие, узы семейственные, привычка и Вера Католическая, ею принятая, удерживали сию Королеву во Франции» [31].

Причину незгоди Карамзіна з твердженням Мезере тут зрозуміти складно. Можливо, як апологет і захисник православ’я, російський історик свідомо не міг прийняти думку, що покатоличена князівна могла повернутися до Києва.

Також серед російських біографів Анни Ярославни слід відмітити згаданого вище князя Олександра Лобанова-Ростовського, який зібрав і видав у Франції франкомовну збірку матеріалів про неї [32].

Історики Російської імперії при розгляді дипломатії Ярослава Мудрого тепер майже завжди згадували й його дочок, а серед них і Анну. Подібну згадку можна побачити, наприклад, у Костомарова [33].

Особливо посилився інтерес російських істориків до постаті королеви Анни наприкінці ХІХ ст. Така зацікавленість цієї особою частково пояснюється зростанням франкознавчих розвідок на фоні двостороннього зближення Росії та Франції й зміцнення їхнього військово-політичного та економічного альянсу. Відповідні статті з’явилися в газетах і журналах імперії. Те ж відбувалося й на іншому кінці Європи. Ознайомчі нариси про київську князівну на чолі Франції створили історики Петро Голубовський [34], Сергій Сиромятников [35] та ін. [36]

До цього часу належать і перші згадки про Анну Ярославну в українській національній історіографії, яка щойно народжувалася. Загальні відомості про обставини шлюбу між Анною та Генріхом І подано в «Історії України-Руси» Михайла Грушевського [37].

В українській діаспорній історіографії до постаті Анни Ярославни зверталися Ілько Борщак [38] та Мирослав Небелюк [39]. Письменниця Ольга-Любомира Вітошинська написала французькою мовою повість «Забута королева. Анна Ярославна» [40]. Слід відмітити, що всі троє вищезгаданих авторів жили саме у Франції.

Мабуть, найповнішим біографічним дослідженням щодо Анни в українській історіографії до теперішнього часу можна, як не дивно, вважати працю французького історика, графа Ке де Сент-Емура «Анна Русинка, королева Франції і графиня Валюа», видану НТШ в 1909 р. у перекладі Івана Франка й перевидану в 1991 р. [41] Надзвичайно якісний переклад здійснений Каменярем та доповнений його змістовними коментарями став важливою віхою в становленні вітчизняних студій про Анну Ярославну.

В радянський час науковий інтерес до постаті королеви Анни залишався, хоча й не належав до домінуючих тем у вітчизняній історіографії. Відомий історик Володимир Пашуто звертався до аналізу біографії жінки в контексті вивчення міжнародних взаємин Київської Русі [42]. Приділялася увага дослідженню славнозвісного підпису Анни Ярославни. Свої розвідки з цього приводу опублікував ряд науковців [43].

На жаль, подальші вітчизняні дослідження були представлені переважно окремими науково-популярними розвідками, де постать Анни розглядається лише побіжно, як правило, в контексті життєписів видатних діячів України-Русі [44]. Подібну ситуацію бачимо в російській історіографії [45]. Крім того, виходили окремі статті ознайомчого характеру, присвячені Анні [46].

Серед доволі великого числа оглядових життєписів королеви Анни у сучасній українській історіографії найбільш серйозна розвідка про неї належить перу відомого історика Сергія Висоцького, де подано не лише виклад біографії цієї жінки, але й наведено переклади оригінальних документів, що висвітлюють її роль і місце у Франції ХІ ст. Проте невеликий обсяг цього твору та його науково-популярний характер не дозволили автору детальніше зупинитися на постаті цієї видатної особистості [47].

Однією з найсуттєвіших новітніх праць про Анну Ярославну в російській історіографії можна вважати дослідження Олександра Назаренка, сучасного продовжувача джерелознавчих традицій Володимира Пашута. Завдяки Назаренку була перекладена російською з латини глосса з «Псалтирі Одальрика», де йшлося про посольство від Генріха І до Ярослава Мудрого у середині ХІ ст. [48]

Проте, в українській та російській історіографіях наявний брак монографічних досліджень стосовно Анни Ярославни. Частково ця обставина пояснюється майже повною відсутністю джерельних згадок про цю жінку. Відомі нам літописи про неї не згадують. Певну інформацію можна отримати при вивченні фресок Софійського собору, на одній з яких бачимо родину Ярослава Мудрого з дочками. Однак стверджувати щось напевно досить проблематично.

Цікавими є наукові пошуки сучасних українських дослідників – антро­по­лога Сергія Горбенка [49] та музеєзнавця Вячеслава Корнієнка [50]. Зокрема, останній стверджує, що віднайшов на стінах святої Софії графіті, які, на його думку, є автографом Анни Ярославни, принаймні, спосіб написання літер імені у соборі дуже схожий з відомим кириличним підписом королеви Анни, але, звичайно, довести щось напевно неможливо. Великий інтерес представляє і праця відомих польських дослідників історії Русі Данути та Анджея Поппе, присвячена палеографіці кириличного підпису Анни [51].

Таким чином, можна зробити висновок, що, зважаючи на винятковість постаті Анни Ярославни у вітчизняній історії та історії Франції і не дивлячись на скупість джерельної бази щодо цієї жінки, можна очікувати нових праць про неї як українських та російських істориків, так і їх французьких колег.



Анна Ярославна в світлі історичних джерел
На жаль, історичні свідчення про французьку королеву Анну Ярославну дуже скупі. З вітчизняних матеріалів маємо лише зображення родини Ярослава Мудрого у святій Софії та непевну звістку, подану Татищевим, про народження у Ярослава дочки в 1032 р. Решта джерел представлена середньовічними західними документами ХІ-ХVІІ ст. Спробуємо проаналізувати наявні історичні матеріали й, по можливості, відтворити життєпис цієї загадкової постаті вітчизняної та французької історії.
Рік народження Анни Ярославни

Зараз немає жодних певних свідчень, які могли вказати нам рік народження Анни, крім вже кількаразово згаданої звістки Татищева. Як не дивно, щоб визначити приблизний час її народження, нам необхідно звернутися до всіх відомих свідчень про одруження руської княжни та французького короля й проаналізувати їх у контексті звичаїв того часу та відомої інформації про родину великого київського князя.

В 1018/1019, точний рік встановити важко, Ярослав Мудрий одружився з дочкою шведського короля Олафа Шетконунга (Скотконунга) та ободридської княжни Астрид Інгігердою. Приблизний час цього шлюбу можна визначити на підставі фактів, які свідчать про те, що восени 1018 р. дівчина мала вийти заміж за норвезького короля Олафа ІІ. Але, розсварившись з ним, шведський правитель віддав свою дочку за новгородського князя Ярослава Володимировича. Той в цей час вів запеклу міжусобну війну зі своїм братом Святополком за Київ, а отже, потребував впливових союзників, якими могли бути шведи-варяги. Очевидно, весілля відбулося у Новгороді ще до захоплення Ярославом Києва в 1019 р., після битви на річці Альті.

Інгігерда була охрещена під символічним ім’ям Ірина, що в перекладі з грецької означає «мир», «спокій». На момент одруження з конунгом Ярицлейвом, як називали Ярослава Мудрого варяги, вона мала десь 17-18 років. В ній, як і в її чоловікові, тісно перемішалася слов’янська та скандинавська кров. Її батько був сином шведського короля Еріка VІ Переможного та польської княжни Гунгільди (називають також її імена Сігрід і Святослава), а мати – дочкою князя ободритів. Можна припускати, що опанувати мову своїх нових підданих їй було неважко, а чоловік, безумовно, багато та постійно спілкуючись з варягами, володів її рідною мовою.

Ярослав та Інгігерда мали велику родину. З упевненістю можна назвати імена шістьох синів (Володимира, Ізяслава, Святослава, Всеволода, Вячеслава та Ігоря) та трьох дочок (Єлизавети, Анастасії та Анни). Інколи до перелічених дочок в якості припущення долучають ще й Агату. Наприклад, відповідні статті про Агату Київську поміщені у Вікіпедії [52].

Певний час родина Ярослава Мудрого проживала в Новгороді. Не виключено, що саме там і могла з’явитися на світ його дочка Анна.

Враховуючи, що Анна серед трьох Ярославен вийшла заміж останньою, а Генріх І не міг свататися до жодної іншої дочки князя, бо ті вже були заміжні чи заручені, можна припускати, що й за віком Анна була серед князівен наймолодшою.

При бажанні можна багато фантазувати про умови дитинства Анни та виховання майбутньої королеви Франції, але безумовно можна стверджувати, що вона була дівчиною освіченою, скромною та доброчинною. Саме ці якості були відмічені усіма сучасниками цієї жінки, що залишили про неї свої свідчення. Як і надзвичайна краса руської князівни, про яку писали середньовічні автори та ходили усні перекази. Якщо вірити судженню, що на одній з фресок Софійського собору зображено саме Анну та що це зображення має портретну схожість, можна відзначити, що юна Ярославна мала стрункий дівочий стан і виразне обличчя з великими очима. Всі французькі дослідники, подаючи опис зовнішності своєї королеви, стверджують, що дівчина мала золотаве, жовто-гаряче чи світле волосся. Інформація про колір волосся базується на свідченнях «Вандомських анналів» початку ХІІ ст., де під 1051 р. позначено, що Генріх король франків привів собі руду жінку-скіфку: «MLI. – Heinricus rex Francorum uxorem duxit Scythicam et rufam».

Втім, можливо, словом «rufa», яке можна зрозуміти як «руда» чи «червона» (rusa), хроніст просто позначив походження королівської нареченої – «руська» [53]. Пізніше ця теза з «Вандомських аналів» перекочувала до «Сен-Мексанської хроніки» середини ХІІ ст.

Якщо зважити на ту обставину, що в її жилах текла кров скандинавів і північних слов’ян, можна цілком сприймати на віру високий зріст, довгі золотисті коси та світлі очі Анни. Непрямим свідченням її вроди є той факт, що навіть по десятиріччю подружнього життя, народивши принаймні чотирьох дітей, овдовіла Анна залишалася настільки привабливою жінкою, що граф Рауль де Крепі де Валуа викрав її та обвінчався з нею, не дивлячись на те, що був уже в законному шлюбі, та знехаявши можливість відлучення за це з боку церкви.

Отже, повертаючись до часу народження Анни, слід відзначити, що майже всі її біографи вказують час народження між 1024 і 1032 рр. Перший рік можна вивести з життєписного дослідження французького історика Ке де Сент-Емура, який, повідомляючи про шлюб Анни та Генріха І у 1049 р., визначав вік жінки у 25 років. Другий рік, безумовно, спирається на свідчення Татищева. В такому разі, якщо цей шлюб відбувся, як припускав Сент-Емур у 1049 р., нареченій було лише 17. Однак обидві дати можливого народження Анни є вірогідними. Щоправда, в сучасній історіографії переважає думка про те, що Анна та Генріх побралися в 1051 р. [54], в такому разі два роки треба додати й до віку нареченої, який відповідно складатиме 27 або 19 років.

Щоправда, в якості можливого року народження інколи фігурує й 1036 р. [55]. Однак зрозуміти прив’язку народження Анни до цього року дуже складно. Але, якщо припустити саме цю найпізнішу дату народження жінки, то вона вийшла заміж за Генріха в 13 років (1049) чи 15 років (1051) й народила сина не пізніше 16-ти років. Також, є підстави вважати, що Філіпп, син Анни та Генріха, народився не в 1052 р., як це зазначається в більшості біографічних довідників, а в 1050 р., тобто на два роки раніше [56]. В такому разі радість материнства Анна мала б зазнати 14-річною.

Можливість одруження у ранньому віці спростувати звичайно не можна, але й припущення про народження Анни у 1036 р. не обгрунтовується жодною історичною тезою. Також ця пізня дата вірогідного народження Анни спростовується ще й наступними міркуваннями: її майбутній чоловік Генріх І овдовів в 1044 р. Трон під ним хитався. Францію роздирали міжфеодальні чвари. Ситуацію погіршувала ще й відсутність у короля спадкоємця. Тож, зацікавлений у якнайшвидшому одруженні, він мав як справу державної ваги отримання нареченої, не пов’язаної з ним кровними узами, та якнайшвидшого народження спадкоємця престолу для утихомирення своїх бунтівних васалів. Король наказав довіреним особам розвідати у сусідніх державах, де є правителі, що мають дочок на виданні, щоб прикинути перспективи можливого міждинастійного шлюбу. За цих умов накидати оком на 8-річну дівчинку було б нелогічно. Такий прагматичний політик, яким, без сумніву, був Генріх І, навряд чи почав би добиватися руки маленької принцеси, яка лише через кілька років мала б змогу подарувати йому довгоочікуваного первістка.

Таким чином, рік 1036-й у якості можливої дати народження Анни викликає великий сумнів. А от з періодом народження жінки між 1024 і 1032 рр. цілком можна погодитись. В 1044 р. вона мала б від 12 до 20 років, а, значить, або вже знаходилася у дітородному віці, або вступала в нього, й могла цілковито розглядатися емісарами французького короля в якості потенційної нареченої та матері королевича.

Що стосується року народження, то більшість дослідників лише позначає можливий період, коли могла народитися Анна, чи взагалі обходять увагою це питання [57]. Дехто схиляється до 1024 р. [58], дехто до 1032 р. [59] Але, звичайно, точно відповісти на це питання неможливо.

Історик ХVІІ ст. Мезере, не посилаючись на джерела, свідчив, що на момент другого одруження «вона була у віці, здатному отримувати та дарувати кохання, між тридцятю чотирма та тридцятю п’ятьма роками» [60]. Таким чином, знаючи, що шлюб між Анною та графом Раулем де Крепі де Валуа припадає на 1061/1062 рр., можна гіпотетично визначити рік народження жінки, згідно твердженню Мезере – 1028 р., плюс-мінус один рік. Цієї думки дотримувався і відомий український історик Сергій Висоцький [61].

На нашу думку, Анна на момент шлюбу з Генріхом І мала близько 20-ти років, плюс-мінус пару років. Якщо співвіднести шлюб у 1051 р. з вірогідним роком народження нареченої у 1024 р., то приходимо до висновку, що Анна мала 27 років (якщо весілля відбулося в 1049 р., їй було 25). За мірками того часу така наречена вважалася підстаркуватою, а кожен турботливий батько намагався видати свою дочку заміж до 20-річного віку. Ми схиляємся до другої крайньої точки народження Анни, близької до свідчення Татищева про 1032 р. Вона цілком відповідає датам шлюбу в 1049 р., тоді б наречена мала 17 років, чи в 1051 р., коли їй було б 19. До того ж, непрямим підтвердженням таких міркувань є затягування справи підготовки до весілля, яку Генріх І розпочав з 1044 р. На цей час Ярослав вже одружив (чи, принаймні, заручив) своїх старших дочок Єлизавету та Анастасію, а стосовно молодшої, посланцям короля Франції він міг передати тимчасову відмову, пославшись на юний вік дочки, та необхідність зачекати її дорослішання. Якби ж на той момент дівчині перевалило за 20, навряд чи Ярослав, прозваний Мудрим, чекав би 5-7 років перед тим, як видати дочку заміж. Звичайно, він міг мати види й на інших потенційних женихів для князівни, але дівчину в соку не можна було тримати під замком багато років у намаганнях вигідно її одружити. Тож, зважаючи на велику відстань між Києвом і Парижем та можливість і швидкість пересування у тогочасній Європі, можна припустити, що Ярослав і Генріх поволі вели переговори про сватання до Анни, де французька сторона намагалася прискорити шлюбний процес, а руська могла неквапливо обмірковувати пропозиції своїх західних візаві та все зважувати. Лише отримавши попередню згоду великого князя київського, французький король міг зважитись на відправлення вельможної делегації на Русь з офіційною пропозицією одруження.

Скоріше за все, Анна народилася близько 1030 р. з можливим відхиленням від цієї дати на два роки в сторону збільшення чи зменшення, а значить, на момент одруження вона мала коло 20-ти років. Приблизно в такому ж віці були одружені і її сестри – Анастасія та Єлизавета. Мабуть, не буде помилкою визначити час народження Анни у проміжку між 1028 р., вказаним Мезере, та 1032 р., позначеним у Татищева.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Анна Київська та Реймське Євангеліє iconВалентин Лукич Чемерис Анна Київська – королева Франції Історія України в романах
Владна І мудра, вона розуміла свою роль в управлінні країною. Франція стала її державою, а французи назавжди запам’ятали її як королеву...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconТема. «Діалектика душі» героїв роману Л. Толстого «Анна Кареніна» Мета: дати учням уявлення про особливості зображення людини в романі Л. Толстого «Анна Кареніна»

Анна Київська та Реймське Євангеліє icon1. Загальна характеристика культури Київської Русі Усна народна творчість
Київська Русь (Київська держава) виникла на межі VIII-IX ст внаслідок тривалого процесу економічної, політичної та етнокультурної...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Революція гідності : методико-бібліографічні матеріали / [уклад. Н. О. Кліменко]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К.,...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Сучасники української літератури: біобібліографічна доівдка / [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. –...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Осяяний сонцем: біобібліографічний список літератури/ [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2014....
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Наука краще багатства : біобібліографічний нарис/ [уклад. Н. О. Кліменко]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2015. –...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Лаврентія Похилевича : історико-краєзнавча довідка / [уклад. Л. О. Соколовська]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2016....
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Насилля це сміття, яке треба виносити з дому: методично-правовий орієнтир/ [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обласна бібліотека для...
Анна Київська та Реймське Євангеліє iconПересопницьке Євангеліє – українська національна святиня
Пересопницького Євангелія як визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови й мистецтва


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка