Анотація дисципліни



Сторінка2/4
Дата конвертації16.03.2018
Розмір0.95 Mb.
1   2   3   4
Тема 2. Психологія авторитарності і психологія демократії

Лекція – 2 год.
1. Теоретичні підходи до феномену авторитарності та авторитаризму.

2. Авторитаризм і демократія як психологічні виміри політичних режимів.

3. Психологія демократії.
За останні десятиріччя жодна з проблем не обговорювалася в політичній психології так бурхливо і зацікавлено, як проблема авторитаризму і демократії. Куди йде Україна? Чи стало за ці роки наше суспільство менш авторитарним? Розвиток політичного процесу поки що не дозволяє відповісти на низку ключових питань, пов’язаних і з теорією демократії, і з долею політичних перетворень у нас в країні.

Не претендуючи на те, щоб надати відповіді на ці фундаментальні проблеми, спробуємо виділити їх психологічні аспекти, насамперед, феномен авторитарності і авторитаризму, психологічні виміри авторитарних режимів і, нарешті, авторитарна особистість і методи її вивчення.


1. Теоретичні підходи до феномену авторитарності і авторитаризму.

Одним із перших дослідників авторитаризму був психоаналітик В. Райх, котрий ще на початку 30-х рр. ХХ ст. провів спеціальне вивчення авторитарності в її зв’язку з фашизмом. В роботі «Психологія мас і фашизм» він висловив гіпотезу, що впливу фашистської ідеології піддатні особи з певною психологічною структурою, яку він назвав «механістично-містичним характером». Одним із основних чинників, що сприяють становленню фашистської ментальності, на його думку, є сексуальне гальмування, тобто система заборон, що накладається на дитину в сім’ї. Внаслідок такого гальмування виникає неусвідомлена тривога, що слугує джерелом патологічних процесів в організмі і соціальної ірраціональності. При цьому важливою рисою авторитарної свідомості Райх вважає прагнення особистості до самоідентифікації з державною владою чи іншим авторитетом, що дозволяє позбавитися від неусвідомленої тривоги.

Слідом за В. Райхом до проблеми авторитарного характеру звернувся Е. Фромм. У відомій роботі «Втеча від свободи» (1941 р.) він аналізує такий феномен, як прагнення відмовитися від незалежності своєї особистості і об’єднати своє «я» з кимось чи чимось, щоб набути сили. Ознаками авторитарного характеру Е. Фромм вважає:

- акцентоване ставлення до влади і сили. Остання буває зовнішньою (владні інститути та їх представники) і внутрішньою (обов’язок, совість, супер-его, прийняті в суспільстві норми і умовності). Для особи з авторитарним характером властиве побудування двохполярної системи відносин із світом. Для такої людини існує дві статі – але не чоловіча й жіноча, а сильна (ті, хто мають владу) і слабка (та, хто влади не має). Щодо сильних у такої особи виникає любов і повага, до слабких – агресія і презирство. Категорія рівності в картині світу авторитарного характеру відсутня;

- особливе значення має сприйняття «долі» як зовнішньої сили, від якої залежить життєвий шлях. Поклоніння перед цією силою є для такої особи очевидним і необхідним. Цю особливість сучасна психологія визначає як екстернальність, вона вимірюється за допомогою тесту Дж. Роттера на локус-контроль;

- неусвідомлене прагнення примкнути чи підпорядкуватися більш високоорганізованій істоті чи силі.

Психологічними механізмами втечі від свободи Фромм визначав деструктивність, що проявляється в тривозі, почутті безсилля, і автоматизуючий конформізм. Ці властивості сприяють посиленню авторитаризму, оскільки призводять до готовності підкоритися владі і, таким чином, позбавитися сумнівів.

В 1943 р. побачила світ робота «Структура авторитарного характеру» А. Маслоу, який акцентував увагу на ситуації («полі»), в якому відбувається становлення індивіда. Згідно Маслоу, авторитарна людина, як і всі психологічно незахищені люди, сприймає світ як джунглі, населені людьми, подібними тваринам, котрі або ж їдять інших, або ж будуть знищені ними, відповідно, їх потрібно або боятися, або зневажати. Маслоу вказує на наступні типові риси авторитарної особи:

- ієрархічна свідомість (тенденція розглядати всіх людей як суперників, при цьому значення мають не внутрішні характеристики людини, а зовнішні атрибути влади);

- схильність узагальнювати характеристики переваги чи неповноцінності;

- прагнення до зовнішніх атрибутів престижу (влади, грошей, статусу і т.ін.);

- ворожість, зненависть, упередженість;

- ідентифікація доброти зі слабкістю і прагнення використати її в своїх цілях;

- садо-мазохістські тенденції;

- постійна незадоволеність і нездатність досягти задоволення в життя;

- внутрішньоособистісний конфлікт;

- почуття вини, котре, в свою чергу, породжує почуття ворожості.

Приватними характеристиками Фромм вважав:

- приниження жінок і їх поділ на мадонн і проституток;

- несприйняття освіченості;

- прагнення уникати відповідальності за свою долю. Естетизація підкорення і відмова від незалежності в обмін на заступництво.

Сучасні дослідники дійшли до висновку, що авторитарність відображається на всіх рівнях особистості, на її основі виникає особливий маніпулятивний тип в політиці, названий «маккіавеллієвським». Авторитарність становить собою свого роду лінзу, крізь яку особистість сприймає владу і політиків. При цьому образи влади мають патерналістський характер.


2. Авторитаризм і демократія – психологічні виміри політичних режимів

Якщо взяти за вихідну передумову, що Україна перебуває на шляху від авторитаризму до демократії, то потрібно, насамперед, визначити, звідки вона розпочала цей шлях, тобто що вона становила собою раніше. Одним із широко розповсюджених стереотипів тут є уявлення про те, що Радянський Союз і інші соціалістичні країни становили собою типовий приклад авторитарних і, навіть, тоталітарних режимів.

На нашу думку, якщо для періоду сталінізму таке визначення є цілком виправданим, то для більш пізніх періодів воно навряд чи підходить. По-перше, навіть в роки найбільш жорстоких репресій і політичної несвободи ці режими не були монолітними і значно відрізнялися залежно від того, на фундаменті яких політичних культур вони насаджувалися. З цієї позиції не слід ототожнювати Германію з Казахстаном, Албанію з Білоруссю, як це часто робиться в політологічній літературі. Комуністичні режими значно відрізнялися і залежно від того, які чинники були визначальними в кожному конкретному випадку.

Насамперед, авторитаризм в цих країнах різнився на основі того, на якому ступені економічного розвитку перебувала країна в момент становлення політичної системи радянського типу. В країнах із більш розвиненою економікою авторитарність режиму сприймалася громадянами більш болюче і супротив авторитаризму був більш вираженим, ніж у бідних країнах.

Другим чинником є національно-етнічна структура населення. В федераціях (СРСР, Югославія) існувало додаткове джерело напруги в суспільстві порівняно з мононаціональними країнами, що, в свою чергу, викликало у їх лідерів спокусу «раз і назавжди» вирішити не лише економічні, політичні, але й національне питання авторитарними способами.

Третій чинник – географічний або геополітичний. Розмір території, її статус як імперії чи колонії, безумовно, наділяв авторитарні режими імперськими чи колоніальними характеристиками. Тут же слід згадати й історичну долю нації. Наприклад, той факт, що Україна впродовж всієї своєї історії була об’єктом завоювань з боку агресорів, сформував певну настороженість і готовність нації відображати агресію, використані сталінським режимом: ксенофобія були сприйнята населенням, оскільки опирались на його історичну пам’ять.

І, нарешті, слід відзначити вплив на форми авторитаризму культурно-психологічних чинників. Національний характер кожного з народів, які переживали авторитаризм, надавав цим режимам специфічних особливостей. Так, німецький педантизм чи український романтичний індивідуалізм робили авторитарні форми правління досить різними, що відображалось і в поведінці правителів, і в сприйнятті цих режимів рядовими громадянами.

Можна зробити висновок, що, по-перше, єдиної форми авторитаризму в соціалістичних країнах не було; по-друге, з психологічної точки зору цей авторитаризм також був різним, як і шляхи виходу з нього: «Оксамитова революція» в Чехословаччині мало нагадує жорсткі форми переходу до демократії в Румунії; навіть у межах Радянського Союзу важно співставляти психологічно близькі Україну і Білорусь, не кажучи вже про Прибалтику і Середню Азію.

Все це означає, що саме поняття авторитаризму як у політичному, так і в політико-психологічному смислах надто диверсифіковане, і користуватися ним досить складно. Тому в якості робочого ми надаємо розуміння авторитаризму як політичної системи чи режиму, при якому влада зосереджена в руках однієї людини чи в одному її органі і знижена роль інших, насамперед, громадянських інститутів, а рядові громадяни позбавлені всієї повноти прав.

Авторитаризму притаманні три основних ознаки: централізація влади; безапеляційно командний метод управління; безумовне підкорення і придушення волі і свободи підлеглих і суспільства в цілому.

Такий режим впливає на окрему особу, у якої під впливом авторитарного середовища складається певний комплекс особистісних якостей – «авторитарна особистість». Такому типу особистості притаманна низка характеристик, серед яких слід виділити:

1) змістовну сторону, тобто політико-ідеологічні уявлення: націоналізм (етноцентризм) – установки, спрямовані проти «чужих», політичний конформізм – установки стосовно своєї групи, консерватизм – конвенціоналізм, мілітаризм і релігійність;

2) психологічні форми вираження: нетерпимість до інакомислення, невизначеності та безпорядку;

3) особливі способи мислення: ригідність, стереотипність, закритість, схильність все оцінювати в чорно-білих тонах.

Вказані характеристики авторитаризму дозволяють віднайти певні емпіричні індикатори для дослідження конкретних форм авторитарності. Перехід до демократії, очевидно, повинен здійснюватися за допомогою не лише інституціональних реформ, але й зміни психології впродовж тривалого і непростого процесу політичної ресоціалізації.

Такий процес трансформації повинен привести до демократії, розуміння якої ще більш невизначене, ніж авторитаризму. Дослідники погоджуються лише в тому, що це певна форма народовладдя. Її конкретними ознаками називають:

1) вищий політичний законодавчий орган обирається народом;

2) поряд із ним існують виборні органи влади і управління менш високих рівнів, аж до самоуправління;

3) виборці мають рівні права, а виборче право є всезагальним;

4) всі виборці мають рівне право голосу;

5) голосування повинне бути вільним;

6) вибір із низки альтернатив виключає голосування списком;

7) вибори здійснюються на всіх рівнях більшістю голосів, хоча значення цієї більшості може визначатися по різному;

8) рішення більшості обмежує права меншості;

9) орган влади повинен користуватися довірою інших органів влади, насамперед, таких, що співробітничають із ним;

10) відносини суспільства і обраних ним органів влади повинні бути взаємними і симетричними, з гарантованою законом і реакцією виборців відповідальністю носіїв влади;

11) демократія існує під безперервним і пильним суспільним контролем;

12) держава і суспільство виробляють дієві механізми запобігання і нейтралізації конфліктів між більшістю і меншістю, соціальними групами, націями, містом і селом тощо.



Політичний контекст проблеми. Як бачимо, демократія – більш складна, ніж авторитаризм, форма не тільки інститутів, але й процедур правління, тобто правил політичної гри. Якщо спробувати визначити певні загальні правила демократичного правління, то ми, найшвидше, розчаруємося, оскільки неможливо абстрагуватися як від культурно-історичної своєрідності кожної нації чи регіону, в які ці правила вписуються з врахуванням регіональних, національних та інших особливостей, так і від множинності самих моделей демократії. Так, уявлення про демократію навіть в одній країні, наприклад, у Німеччині, будуть відрізнятися у «зелених», прихильників Геншера чи прихильників Шредера. Західні політики в перші роки трансформацій, що відбувалися в країнах Східної Європи, в тому числі – в Україні, запропонували дотримуватися лише однієї з форм демократії – ліберальної. Саме цю модель взяли на озброєння вітчизняні реформатори. За роки реформ стало цілком очевидно, що вона найменшою мірою відповідає українським національним особливостям.

Проблематика переходу від авторитаризму до демократії поставила питання про співвідношення цінностей демократії (цінностей ліберальних і партиципаторних), національних інститутів і політичних культур. Дослідження ціннісної динаміки як у суспільства стабільної демократії, так і в перехідних суспільства (X. Лінц, Р. Інглхарт, Х.-Д. Клінгеманн) дають підстави для висновку, що для розуміння обох форм правління недостатньо враховувати лише жорсткі інституціональні чинники – необхідно враховувати також поведінкові і соціо-культурні компоненти політичних систем.

Таким чином, серед чинників демократії можна виділити:

- власне політичні інститути;

- політичні еліти;

- рядових громадян.

Практика демократизації в Україні виявила низку обставин, що як перешкоджають, так і сприяють усталенню демократичних цінностей. Серед перших слід відзначити, наприклад, насаджування цих цінностей ззовні (з боку Заходу) і зверху (з боку еліт). При цьому українські політичні еліти за роки незалежності так і не зуміли консолідуватися. Стара система рекрутування еліт зруйнована, а нова складається повільно й стихійно. Громадянське суспільство в Україні знаходиться на низькому ступені організації. Цим Україна відрізняється від інших європейських країн, що входили колись до числа соціалістичних.

До обставин, що сприяють демократичним перетворенням, слід віднести достатньо високий на момент початку перетворень економічний і освітній рівень населення (особливо порівняно з країнами Латинської Америки чи Азії), наявність готовності населення до цих реформ і його активної політичної підтримки (остання була швидко розтрачена українськими політичними елітами). Уявляється, що останнє може розглядатися як найбільш важливе: в кінцевому рахунку демократизм перетворень визначається саме тим, чи беруть у ньому участь громадяни.

Виникає тут і теоретичне питання щодо того, як на особистісному рівні відбувається перетворення політичних цінностей і формування типу, протилежного «авторитарній особистості», тобто особистості демократичного типу. Незрозуміло поки що, якими повинні бути домінуючі політичні установки і цінності, що складають тип «демократичної особистості». Можна лише передбачати, що психологічно такий тип характеризується терпимістю, незацікавленістю в питаннях влади, гнучкістю і нюансністю мислення, високим рівнем локус-контролю і неконвенціальністю. По суті, цей опис відтворює самоактуалізовану особистість за А. Маслоу.

Так само, як і стосовно авторитарної особи, слід з’ясувати і ступінь розповсюдженості демократичних цінностей в масовій свідомості, що повинно забезпечити підтримку демократичних реформ у суспільстві. Важко уявити успішне становлення демократичних інститутів у середовищі, де домінують авторитарні моделі поведінки, а демократичні цінності виглядають як чужорідні запозичення.

Саме акцент на свідомості і поведінці рядових громадян відрізняє підхід до дослідження демократії і авторитаризму, що утвердився в політичній науці в результаті «поведінкової революції». Для нього характерно, по-перше, вивчення цінностей, установок, мотивів громадян стосовно влади; по-друге, аналіз поведінкових елементів, таких, як політична участь, особливості електоральної поведінки; по-третє, постановка питання про пошук особистістю своєї демократичної ідентичності. Останнє особливо характерне для політико-психологічних робіт, в яких поняття авторитарності і демократичності переводяться на рівень поведінки і свідомості конкретних осіб, які роблять вибір, засвоюючи різні набори політичних цінностей.
3. Психологія демократії.

Якщо психологія авторитарності є більш-менш зрозумілою, то з психологією демократії справа набагато складніша. Відомо лише, що феномен «демократичної особистості» не піддається емпіричній перевірці і слабко опрацьований теоретично. Це пов’язане з тим, що сама природа демократії – феномен набагато складніший і багатовимірний. Як відбувається процес становлення демократії в Україні і які психологічні закономірності йому сприяють чи заважають?

Насамперед, психолого-політичні дослідження засвідчують певні зміни в сприйнятті політичної і соціальної реальності в Україні з боку її громадян. Так, більшість із них в 1991-1995 рр. боялися громадянської війни, економічного краху і конфесійних конфліктів. Зараз ці обставини змінилися страхом перед безробіттям, нездатністю оплатити освіту дітей і медичні послуги, можливістю стати жертвою кримінального насильства. Ці страхи є показниками змін не стільки глибинних рівнів ментальності, скільки того середовища, котре формує цю ментальність ззовні і вимагає від особи швидкого пристосування.

Другий момент стосується емоційної сторони демократичних змін. Є емпіричні свідчення того, що на емоційному рівні громадяни вже практично пристосувалися до економічних і політичних умов життя.

Але опис емоційного клімату був би неповним без згадування про загальний негативний фон ставлення до влади, політичних лідерів, політичної системи і режиму. Так, в проведеному в 2013 р. опитуванні майже 92% респондентів відзначили, що вони не задоволені владою в Україні; понад 59% не довіряли жодному соціальному чи політичному інституту. Слід відзначити також, що недовіра і незадоволеність громадян стосується всього політичного спектру – офіційної влади, опозиції, лівих і правих, всіх гілок влади.

Третя важлива особливість української політичної реальності епохи демократизації стосується сприйняття політико-ідеологічних явищ. Минуле політичне протистояння між «демократами» і «комуністами», досить виражене в першій половині 90-х рр., майже зникло. Згідно результатів опитування, крайні праві складають зараз не більше 15-20%, а крайні ліві – не більше 10-15% населення.

Такий загальний фон політичного розвитку. Цей фон відрізняється непостійністю і мінливістю. Але можна бачити, що якщо старі (соціалістичні) політичні цінності вже зруйновані, то нові (демократичні) цінності, а отже, й особистісні ідентичності, ще не сформовані. Нові ціннісні кластери виглядають розмитими і суперечливими. Прикладом тому може бути той факт, що близько 70% опитаних впевнені в необхідності демократичних інститутів і приблизно ті ж 70% є прибічниками «сильної руки».

Картина, одержана різними дослідниками, приблизно однакова. Але її інтерпретації суттєво різняться: одна група вважає, що демократичні (і особливо ліберальні) цінності вже пустили корені в пострадянській ментальності; інші, навпаки, вважають ці цінності нерелевантними національним традиціям (переважно комунітарним) і пророкують повернення до авторитарності. При цьому вважається, що комунітаризм (в нашій старій термінології частіше пишуть про колективізм) близький до авторитаризму.

Зафіксовані зсуви суспільної свідомості залишають відкритими наступні запитання.

1. Яке співвідношення попередніх і нових демократичних цінностей в уявленні українських громадян?

2. Яким є демократичний потенціал на особистісному рівні?

3. Вкоренилася демократична модель (зокрема, ліберальна) в українській ментальності чи демократичні інститути суперечать традиційній політичній культурі, котра характеризується домінуванням колективістських (комунітаристських) і авторитарних форм?

Щоб відповісти на ці запитання, слід, в першу чергу, встановити, що в Україні розуміють під демократією, яке ставлення до цієї форми правління і які поведінкові реакції характерні стосовно неї. В психології прийнято виділяти три рівні установки: когнітивний, емоційний і поведінковий.

Щоб описати когнітивний рівень уявлень про демократію, слід з’ясувати, що особа знає про неї, чи правильно визначає її важливі складові, чи має інтерес до цього явища. Що стосується першого з названих аспектів, то майже всі респонденти більше чи менше обізнані про те, що таке демократія. Інша річ, що розкид конкретного змісту цього поняття в їх уявленнях досить великий:

«Демократія – це гласність... і все інше. Ми в школі вчили, тільки я забув». «Демократія – свобода там... вільно жити». «Демократія – це коли всі рівні; у кожного є свій «мерседес». «Я не знаю, що таке демократія, ніколи про це не думав і мене це не цікавить».

Звертають на себе увагу певні моменти, що характеризують когнітивні складові установок наших громадян стосовно демократії. По-перше, це поняття у них не відрізняється особливою когнітивною складністю. Демократія, як і інші політичні поняття, достатньо далека від повсякденного досвіду опитаних, відповідно, їх відповіді мало деталізовані. По-друге, респонденти, намагаючись розібратися в значенні цього поняття, або ж дають досить розмите визначення, або ж зовсім не можуть цього зробити:

«Цей термін всі зараз використовують, так що я вже толком не знаю». «Демократія – навіть не знаю, що це. Раніше такого не було».

Важливо, що окрім невизначеності і розмитості, поняття демократії сприймається як щось нереальне, далеке від нашої дійсності:

«Демократія – це добре, це прекрасно, але незастосовно, на жаль. Для цього потрібно, щоб кожний був розумним і активним, а так, на жаль, не буває». «Влада народу, недосягненна на практиці».

Відповідаючи на відкриті запитання про те, що вони розуміють під демократією, респонденти називають декілька ключових асоціацій:

1) свобода, яка розуміється як набір політичних, громадянських і соціальних свобод: друку, совісті, слова, поглядів, віросповідання, думки, пересування, дії, особистості, підприємництва, як «вільний вибір» шляхів, цілей, особиста відповідальність за вибір;

2) закон, з яким пов’язана свобода: «закон визначає ступінь свободи»; «свобода, котра не виходить за межі закону»; «свобода при строгому дотриманні законів»; «свобода, помножена на закони, норми, правила», «обмеження», «контроль за дотриманням закону», «в демократії діють закони».

Демократія, на думку респондентів, є там, де є «свобода від корупції», «не пригнічуються інтереси», є «порядок на основі згоди в поглядах»; «безпека»; «справедливість, стабільність, впевненість у завтрашньому дні»;

3) влада. Демократія – це влада народу. Але уявлення про владу в демократії набагато ширше. В демократії «є зворотний зв’язок: уряд – суспільство»; «врахування інтересів людей»; «максимальне врахування інтересів мінімальних груп суспільства»; «т, хто управляє державою, враховують думку народу в розподілі благ, управлінні державою»; «парламент спілкується з населенням». У відповідях переважає уявлення про те, що демократична влада повинна бути підзвітна народу: «Уряд, обраний більшістю, звітує перед народом»; «звітують один перед одним»; «влада відповідає... народ може переобрати владу».

В межах демократії влада має особливі моральні характеристики: «глава держави – не одноосібний правитель, а уряд людей, які вболівають за всю Україну»; «справедливий уряд»; «управляють державою люди, які мають вищу політичну, економічну освіту, чесні, порядні», «компетентні, розумні, порядні люди»; «достойні повинні бути»; «якщо узурпують для себе і для оточення – недостойні»; «порядне, відповідальне ставлення до влади у тих, хто при владі»;

4) держава, з якою безпосередньо пов’язане поняття влади: «держава, влада забезпечують щасливе, вільне життя». Держава пов’язана з рівністю і законом. У держави лише одна функція – дозволено те, що не заборонене, держава повинна слідкувати, щоб заборона діяла на всіх, оскільки завжди буває так, що всі рівні, але одні рівніші за інших»;

5) силовий вимір, тобто уявлення про демократію як про «сильну державу, за яку не соромно». «Демократія – це сильна влада, заснована на згоді в поглядах»; «демократія – це сильна влада, єдина і узгоджена, турбота про рядових громадян, незаможних і середній клас»;

6) зв’язок поняття демократії з людиною на противагу державі. «Давити не потрібно просту людину; людина заради себе, а не заради держави». «На першому місці людина. Щоб налагодити зв’язки між урядом і суспільством». В демократії «людина має все необхідне», кожен повинен бути розумним і активним»;

7) права людини, пов’язані зі свободами. «Право обирати», «право на власну думку», «можливість здійснювати права, визначені законом», «право брати участь в суспільному житті»;

8) рівність, мир (такі асоціації зустрічаються дещо менше, ніж вище перераховані): «Рівність у правах»; «рівність і забезпечене життя»; «миролюбне ставлення один до одного»; «мирне співіснування»; «припинити війну. Це перше, якщо у нас в країні демократія».

Серед значень демократії респонденти відзначають ті, що відсутні в Україні, тобто вони визначають демократію як те, чого у нас немає: «Немає в нас демократії. Америка – демократична країна, але знову ж... Там не демократія, там страх перед законом». «На Заході інший народ... У нас народ звик жити так, що йому ще й на наступну зиму вижити потрібно... Яка тут демократія?». «Демократія... дотримання Закону. Як в Америці!».

Прослідковуючи зміну когнітивних елементів сприйняття демократії, слід відзначити, що загалом масові уявлення про демократію все ж стають з роками більш визначеними і виразними. Якщо порівнювати одержані результати з результатами 1993 р., то стає очевидним, що респонденти легше визначають це поняття, легше визначають, кого з політиків вони могли б назвати демократом. Можна розцінювати це як ознаку певної когнітивної «зрілості» громадян.

В нашому дослідженні ми просили респондентів проранжувати різні цінності демократії, серед яких були: свобода, рівність, права людини, індивідуальна автономія, відповідальність, підкорення закону, активна участь в управлінні, сильна держава. Факторний аналіз виявив два таких кластери цінностей.

Перший набір в основному включав свободу, рівність і індивідуальну автономію, котрі займали першорядне місце в трактовці демократії. Умовно можна назвати це ліберальним визначенням демократії. Хоча в українському варіанті до нього входить і така комунітарна цінність як рівність.

Другий набір цінностей представлений сильною державою, відповідальністю і підкоренням закону. Цей варіант явно відображає етатистське уявлення про демократію. Респонденти, які склали такий перелік цінностей демократії, далекі від ліберальних поглядів і схильні до більш жорстких авторитарних моделей поведінки, хоча на вербальному рівні визнають демократію, оскільки вона є офіційною політичною цінністю.

Більш детальний аналіз когнітивних картин демократії виявляє суттєві відмінності між різними групами населення. Так, сприйняття демократії жінками різниться від сприйняття чоловіками: жінки частіше віддають перевагу рівності, активній участі в управлінні державою, сильній державі.

Легко приписати це більшій авторитарності українських жінок. Але слід відзначити, що серед обраних ними цінностей є ключова цінність демократії – активізм. Втім, навряд чи ліберали можуть розраховувати на масову підтримку жінок, оскільки такі цінності демократії, як індивідуальна автономія і свобода малозначущі для них.

Чоловіки частіше розглядають демократію крізь призму індивідуальної автономії і свободи і набагато рідше асоціюють її з сильною державою. Підкреслимо, що ліберально-анархістський відтінок їх розуміння свободи має досить спекулятивний характер: чоловіки не горять бажанням особисто брати участь в політиці, і їх інтерес до неї має досить пасивний характер. Але, поряд із цим, чоловіки досить амбіційні: якщо вже брати участь у політиці, то на високих позиціях, наприклад, стати депутатом. До цього слід додати чоловічу довірливість: вони довіряють політичним партіям частіше, ніж жінки.

Серед інших, назвемо ще одну кореляцію: між освітою і ставленням до сильної держави. Респонденти з середньою освітою значимо частіше ставлять цю цінність на 1-е, а особи з вищою – на 2-е місце. Ці результати дещо неочікувані, оскільки в багатьох дослідженнях можна знайти дані, що свідчать про зв’язок між авторитаризмом і низьким освітнім рівнем. В літературі обговорюється (хоча й досить критично) поняття «робочий авторитаризм», в якому ця теза виступає вже як аксіома. Ми зустрілися з менш однозначною ситуацією. Ймовірно, в Україні люди з високим рівнем освіти стали першими жертвами демократичних реформ, через що їх установка на лібералізм, яка спочатку була досить позитивною, змінила свій знак на протилежний.

Емоційний рівень установки на демократію проявляється в таких почуттях, як довіра до демократичним інститутів, симпатія і довіра до демократичних лідерів. Але, передусім, в самому ставленні до демократії зустрічаються і позитивно, і негативно забарвлені оцінки. Так, більшість респондентів само поняття демократії, в відриві від його українських політичних проявів, сприймає цілком позитивно:

«Демократія – це щось таке приємне, через що хочеться вранці прокидатися».

Але набагато частіше конкретні асоціації пов’язані у опитаних із тією демократією, котру вони можуть спостерігати у власному житті, і це сприйняття забарвлене в інші тони:

«Якщо це те, що у нас, – то бардак. У нас, по-моєму, лише гра в демократію»; «Я зараз, окрім хаосу, нічого не бачу, якщо брати нашу державу. Може це не та демократія. Я з свого досвіду не знаю, що це таке. Я не можу собі уявити, як може називатися наш режим»; «Демократія – дурість. Раніше ми жили, маючи гарантії безпеки, роботи, зарплати. А зараз зросла злочинність, зарплату не платять, з роботи скорочують. Що в ній хорошого? Не розумію я її»; «Я не сприймаю слово «демократія», тому що кожна сволота називає себе демократом».

Окрім спрямованості (знаку) емоційної оцінки демократії, є сенс проаналізувати її співвідношення з когнітивним аспектом. Виявилося, що існує певна залежність між ставленням до демократії і інтересом до політики. Встановлено, що 15% тих, хто цікавиться політикою, позитивно ставляться до неї, 17% – негативно. При цьому з осіб, які не цікавляться політикою, 34% ставляться позитивно і 34% – індиферентно до політики взагалі і демократії, зокрема.

Ці дані свідчать про наявність двох тенденцій: 1) меншість населення – люди, які цікавляться політикою, ставляться до неї позитивно; 2) більшість населення – політично апатичні люди – негативно сприймають політику в усіх її видах, включаючи демократію. Сумнівно, що ця друга група може розглядатися як соціальна база ліберальних реформ. Не слід недооцінювати і потенціал протесту, що формується саме серед цих громадян. До цих пір такий протест набував форми пасивного супротиву реформам і мотивувався частіше на емоційному рівні – близько 59% опитаних просто констатували, що реформи їм не подобаються, не наводячи ніяких особливих аргументів. Але, як відомо з психології, шлях від емоцій до вчинків набагато коротший, ніж шлях від когнітивних уявлень.

Поведінковий рівень. Передусім, поведінковий рівень сприйняття демократії виявляється в відповідях на запитання про готовність брати участь в різних формах політичної активності (див. табл.).

ЧИ ГОТОВІ ВИ БРАТИ УЧАСТЬ В...?

(усереднені дані за 1993 – 2013 рр.)


Форми участі

так

ні

Голосування

79,2

20,8

Демонстрація

11,0

89, 0

Страйк

8,7

91,3

Участь у виборах як кандидат

11,0

89,0

Ні в чому не готовий

2,9

97,1

Складно відповісти

6,4

93,6

З таблиці видно, що установка стосовно політичної участі (особливо в частині голосування) свідчить на користь того, що сама участь як демократична цінність вже достатньо глибоко вкоренилася в свідомості українців. В той же час, ті форми політичної поведінки, котрі вимагають більшої віддачі громадянських якостей, не настільки популярні. Цей феномен можна розглядати в контексті традиційної політичної культури, в якій неконвенціональні форми участі (страйки чи марші протесту) виглядають як «неправильні», незважаючи на їх широку розповсюдженість.

Які висновки можна зробити з ведених даних?

1. Передусім, слід відзначити відчутність жорсткої дихотомії цінностей в політичній свідомості громадян: лібералізм не протистоїть жорстко колективістським і комунітаристським цінностям. Ці два полюси існують, але не в опозиції один одному.

При цьому українські ліберали виховані в колективістській політичній культурі, завдяки чому в їх свідомості комунітаристські цінності можна віднайти в імпліцитній формі. Власне ліберальні погляди є, частіше, результатом впливу культурного середовища, сімейної соціалізації і освіти, ніж «раціонального вибору», відповідного політичній ситуації. Авторитарні комунітаристи, навпаки, на вербальному рівні цілком лояльні офіційним ліберальним цінностям.

2. У демократів, як і в автократів, є загальні проблеми – передусім, у тих і інших політичні погляди непослідовні і розмиті. Щоб прояснити і артикулювати їх, особа повинна спиратися на ідеологію, що виробляється політичними партіями. Але у нас партійна система формується повільно, ставлячи особистість перед необхідністю самому робити те, над чим повинні працювати партійні структури.

Ще одна загальна проблема у протилежних політичних типів в Україні – це занепад таких цінностей, як відповідальність і активізм серед молодого покоління порівняно зі старшим.

3. Ні авторитарні, ні демократичні цінності не зустрічаються в індивідуальній свідомості в чистому вигляді. Структура особистості загалом і структура політичних поглядів, зокрема, набагато складніша і багатовимірніша, ніж поділ на демократичні і авторитарні. Сам континуум авторитарність – демократизм є очевидним спрощенням. В аналізі політичних цінностей в структурі особистості можна виділити, принаймні, три виміри.

Перша шкала – «етатизм – антиетатизм». Українська політична культура завжди була державо-центричною. За нашими даними, понад 80% респондентів переконані, що держава повинна піклуватися про хворих, старих і дітей, а також забезпечувати громадянам безпеку. Ліберальна модель держави як «нічного сторожа» не відповідає очікуванням більшості громадян.

Одночасно в Україні можна знайти і антиетатистів. Вони не складають певної однорідної групи і поділяються на «лібералів» і «анархістів», число яких сукупно не перевищує 10% опитаних. При цьому відзначимо, що цей поділ, проведений на основі аналізу їх ціннісних переважань, не відповідає самоідентифікації респондентів, серед яких визначили себе як анархістів 9% і як лібералів – 12%.

Друга шкала – «прихильники свободи – прихильники рівності». Наші дані не підтверджують гіпотези про їх протистояння в Україні. Опитані швидше схильні протиставляти свободу сильній державі, висловлюючи таким чином опозицію демократії авторитаризму. Наші авторитаристи досить специфічні в своїх перевагах. Їх авторитаризм базується не стільки на авторитарній агресії, скільки на авторитарному підпорядкуванні, конвенціоналізмі і традиціоналізмі. Про це свідчить, наприклад, той факт, що серед прихильників сильної держави (авторитарних «яструбів») не було жодного, готового брати участь у страйках. В той же час, серед прихильників свободи (демократичних «голубів») більше половини опитаних довіряють армії, міліції та іншим силовим інструментам держави більше, ніж іншим інститутам.

Третя шкала – «етноцентризм – космополітизм». Етноцентризм, будучи важливою складовою українського авторитаризму, частіше спостерігається серед прихильників авторитарно-комунітарних поглядів, ніж серед лібералів. І це знову який нетиповий авторитаризм, оскільки між політичними орієнтаціями (демократ, комуніст, аполітичний) і етноцентричними стереотипами немає явної відповідності. Більш чітка кореляція прослідковується між високим рівнем освіти і відсутністю етноцентризму.


Висновки

Таким чином, в сучасній українській політичній свідомості наявні орієнтація як на демократію, так і на авторитаризм, причому останній виглядає швидше як своєрідний психологічний захист, покликаний компенсувати втрату політичної і національної ідентичності. Парадоксально, але сьогодні для долі української демократії слід швидше говорити про повернення деяких комунітарних цінностей, із зникненням яких втрачене й почуття «ми», ніж про насадження ліберального індивідуалізму.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Анотація дисципліни iconЗавдання для самостійної роботи з навчальної дисципліни
Самостійна робота студентів із навчальної дисципліни «Психологія творчості» структурно й концептуально відповідає інформаційному...
Анотація дисципліни iconАнотація. В статті розглядаються проблеми реалізації принципу історизму в навчально-виховному процесі з фізики. Значну увагу приділено перспективі використання
Анотація. В статті розглядаються проблеми реалізації принципу історизму в навчально-виховному процесі з фізики. Значну увагу приділено...
Анотація дисципліни iconНавчальна програма нормативної дисципліни
Розділ Предмет, наукові основи І цілі навчальної дисципліни “Історія соціології”
Анотація дисципліни iconАнотації навчальних дисциплін відповідних напрямів підготовки (назва дисципліни, статус, рік/семестр, мета, завдання, зміст дисципліни, викладацький склад, тривалість, оцінювання). Методологічні та теоретичні проблеми психології викладач
Назва дисципліни, статус, рік/семестр, мета, завдання, зміст дисципліни, викладацький склад, тривалість, оцінювання
Анотація дисципліни iconДілові папери. Доручення. Офіційний лист. Анотація
Мета: Поглибити та систематизувати знання про ділове спілкування, ознайомити учнів із призначенням й особливостями вказаних у темі...
Анотація дисципліни iconНазва дисципліни Науковий семінар «Українська література в контексті культури»
Контактні дані розробників робочої програми навчальної дисципліни, науково-педагогічних працівників, залучених до викладання
Анотація дисципліни iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Російська мова» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам мон молоді...
Анотація дисципліни iconПояснювальна записка до навчальної дисципліни нормативна програма навчальної дисципліни тематичний план на поточний навчальний рік

Анотація дисципліни iconПояснювальна записка до навчальної дисципліни нормативна програма навчальної дисципліни тематичний план на поточний навчальний рік

Анотація дисципліни iconЮрій М. Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006 Анотація
Підручник адресований студентам вищих навчальних закладів, викладачам, аспірантам, всім зацікавленим політичною наукою


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка