Антон павлович чехов



Скачати 88.04 Kb.
Дата конвертації08.04.2017
Розмір88.04 Kb.



АНТОН ПАВЛОВИЧ ЧЕХОВ

(1860 - 1904)

Чехов народився у Таганрозі у купецькій сім'ї 29.01.1860. Його дід ще у 1844 р. викупив себе і свою сім'ю із кріпацтва та зробив усе, щоби вивести дітей «у люди». У сім'ї до купецьких справ ставилися без особливого завзяття, більше уваги приділяючи розумовому розвитку дітей і громадським турботам. Патріархальна суворість сусідила з культивуванням естетичних зацікавлень: вечорами хором співали, музичили, матір любила театр, виховувала у дітей любов до природи, повагу та співчуття до «гнаних і зневажених». У 1876 р. сім'я переїхала у Москву. Оскільки торгівля приносила збитки, батько розорився. Чехов аж до 1879 р. залишався у Таганрозі, де закінчив курс гімназії і репетиторством заробляв на прожиток. Переїхавши до батьків, вступив на медичний факультет Московського університету, де навчався у відомих професорів: М. Скліфосовського, Г. Захар'яна й ін. Після закінчення університету у 1884 р. розпочав лікарську практику у Воскресенську (тепер — Істра). Потім працював у Звенигороді.

Творча біографія Чехова розпочалася на межі 70— 80-х pp. із поденщини у гумористичних журналах «Стрекоза», «Минута», «Будильник», «Сверчок» і, нарешті, в «Осколках», які він вважав своєю літературною «купіллю». Тут він публікував короткі оповідання про кумедні «випадки із життя», гуморески, сценки, фельєтони, каламбури — зазвичай під псевдонімами «Антоша Чехонте» чи «Людина без селезінки». Підсумком раннього періоду творчості стали три збірники малої прози — «Казки Мельпомени» («Сказки Мельпомены», 1884), «Строкаті оповідання» («Пёстрые рассказы», 1886), «Безневинні речі» («Невинные речи») й «У сутінках» («В сумерках»; обидві — 1887, за останній збірник — академічна Пушкінська премія 1888 p.).

Зовнішній комізм і стихія нехитрих веселощів, розраховані на розвагу масового читача, поєднуються з гоголівсько-щедрінською традицією сатиричного розвінчування. До висот художньої досконалості Чехов ішов довго і наполегливо. Попри те вже у ранніх творах наявні зерна поетики зрілих творів: відсутність детальних описів природи, побутової обстановки, скупість міркувань оповідача на філософські та соціальні теми. А в оповіданнях-сценках, «шматочках» із життя, можна розгледіти знамениті майбутні «відкриті» фінали пізньої чеховської прози. Оригінально втілюються у ранніх оповіданнях традиції російської класики. У цьому дається взнаки потяг до синтезу різних художніх первнів, який пізніше втілився у поєднанні комічного і трагічного, прозаїчної оповідності і драматургійних принципів, ліризму та філософічності, у прагненні уникнути чистоти канонічних форм і чіткості стильових кордонів.

У карнавалі смішних і огидних людських типів ранніх гумористичних оповідань люди часто у щедрінському дусі порівнюються із тваринами, рибами та комахами. Найбільшої слави зажив «хамелеон» із однойменного оповідання 1884 p., герой якого миттєво переходив від догідливості до самоправства і від самодурства до холопства. Риси хамелеонства притаманні галереї персонажів Чехова, котрий намагався, за власним зізнанням, розкрити «той сволоцюжний душок, що живе у дрібному, заплутяженому душевно російському інтелігенті середнього штабу». У ранній прозі під верхнім шаром карикатурності прозирає глибинне розуміння моральної корозії людини та внутрішній драматизм його лихої долі. Присуди Чехова нікчемним людям інколи безжальні, проте не жорстокі: людині залишається право на трагедію, що залучає до справжнього життя. В оповіданні «Смерть чиновника» продовжується тема «маленької людини», розпочата М. Гоголем у «Шинелі». На перший погляд, Чехов холодно розвінчує мізерність душі дрібного чиновника, проте його смерть, якими би не були смішними її причини, — перетворюється у смерть людини: нездатність вижити виокремлює його з-поміж тих, хто продовжував би і далі підлабузнюватися, догоджати і принижуватися. Чехов ще раз — у 1898 р. — виступив із реплікою на «Шинель»: в оповіданні «Людина у футлярі» колишній «одяг» гегелівського героя стає символічним «футляром» учителя Бєлікова. Події розвиваються таким чином, що перед героєм відкривається один вихід — у смерть. Нікчемна «людина у футлярі» переживає колізію, гідну ледь не античної трагедії — стає жертвою зіткнення любовного почуття з оберігаючим імперативом «щоби чогось не трапилося».

У 1886 р. Чехов отримав пропозицію про співробітництво від видавця газети «Новое время» О. Суворіна. Тут він уперше почав публікувати твори під власним прізвищем. Саме тоді стався злам у художній творчості — починаючи із повістей «Степ» («Степь», 1886), «Нудна історія» («Скучная история», 1889) і п'єси «Іванов» («Иванов», 1887—1889), поставленої у петербурзькому театрі Ф. Корша, перед читачем постав уже «зрілий», «серйозний» Чехов, у творах котрого відчутніші драматичні перебої життєвого пульсу, туга за гармонією та потяг до питань людського духу.

Автор «Степу» перевів погляд зі звичайного і такого, що підлягає висміянню, на ідеальне і гідне філософського узагальнення. Тут найчіткіше проявилися принципи поетики «зрілого» Чехова: видима «безподієвість» сюжету (люди ідуть степом — більше, власне, нічого не відбувається), відсутність головного персонажа, непроявленість авторського голосу, який наче розчиняється у суб'єктивних сприйняттях, почуттях і ледь накреслених емоційних порухах героїв, імпресіоністичність пейзажних замальовок, відтворення людських станів через випадкові репліки та жести. «Реаліст» і побутописець прориваються до сміливої символічної образності: степ стає живою істотою, що знемагає, мліє і нудьгує. В «Іванові» — майже безсюжетній п'єсі — відтворюється мирний плин життя, окремішні події вплітаються у картини повсякденного побуту з акцентовано домашніми, кімнатними розмовами. А крізь них, як частково і в «Нудній історії», розкривається одна із головних тем «зрілого» Чехова — хвороба «середнього» інтелігента, котрий живе «спільною ідеєю», здатною надати життю сенсу, але йде не тією дорогою, драма розчарування, зневіри та безвольності у тонкій і загалом «хорошій» людині. Щасливе розв'язання драматичних питань у художньому світі Чехова недоречне, оскільки він твердив, що завдання мистецтва — не у правильних відповідях, а в «правильній постановці питань». Підсумком твору може бути саме пробудження із «дрімоти» і трагічне здивування героя перед безжальною очевидністю питання про сенс даремно прожитого життя («Скрипка Ротшильда», 1894). Осяяння може містити і певну подобу відповіді, але натомість за неї героєві, як лікарю Рагіну із «Палати № б», відразу ж доводиться заплатити життям.

У 1890 р. Чехов поїхав у Сибір, щоби потім відвідати о. Сахалін — місце заслання в'язнів-каторжан. Подорож по сибірських ріках і дорогах відображена у нарисах «По Сибіру». На Сахаліні Чехов зробив перепис населення, зібрав велику кількість документального матеріалу про місцеве життя. Після повернення письменник систематизував свої записи і видав книгу «Острів Сахалін» («Остров Сахалин», 1893), яка спричинила великий резонанс у Росії.

У 1892 р. збулася давня мрія Чехова жити у селі і стати землевласником: він купив занедбаний маєток у селі Меліхові Серпуховського повіту Московської губернії. Під час холерної епідемії працював земським лікарем, обслуговував 25 сіл; багато зробив і для благоустрою Меліхова та його околиць. У Меліхові з 1892 до 1898 р. Чехов створив «Палату № б», «Людину у футлярі», «Бабське царство», «Випадок із практики», «Іонич», «Аґрус», написав великий «селянський цикл» — «Мужики», «На підводі», «Нова дача», «У справах служби», — повість «Три роки» («Три года»), п'єси «Чайка» (прем'єра у Петербурзькому Олександрійському театрі у 1896 р. провалилися, друга постановка, у МХАТі у 1898 р., мала великий успіх), «Дядя Баня». У ці роки Чехов адресував своїм кореспондентам понад півтори тисячі листів, які у сукупності згодом були поціновані як шедевр російської епістолярної культури. Постійне стикання у меліховський період життя із селянами, їхнім побутом і злиднями обумовили увагу у 90-х pp. до сільської тематики, яку Чехов розробляв паралельно із сюжетами про долі «середніх» інтелігентів. Далекий від народницької міфотворчості й ідеалізації «селянської общини», Чехов тверезо оцінював темну дикість «мужицького» життя («Мужики», 1897; «У яру», 1900) і стверджував: «Сила та порятунок народу — у його інтелігенції, котра чесно мислить, відчуває й уміє працювати».

У творах 90-х pp. безутішність внутрішньої драми особистості переросла у спробу героїв знайти вихід із обставин, що склалися. У «Дуелі» (1891) предмет художнього дослідження — дві принципово різні концепції життя. Лаєвського, одного із головних героїв повісті, можна віднести до тієї частини інтелігенції, яку автор назвав якось «млявою, апатичною, ліниво розмисловою, холодною». Його антагоніст — фон Корен, людина із залізною волею та самовпевненістю, здатний убити супротивника заради очищення суспільства від «паразитів». Розв'язання конфлікту — суто чеховське: жодна із цих моделей світобачення не може перемогти, оскільки «ніхто не знає справжньої правди». У фіналі звучить мотив, який стане одним із наскрізних у пізнього Чехова: надія — інколи з гірким присмаком соромливої іронії — зневіреної, але совісної та духовно чуйної людини межової епохи — на віднайдення людьми істини хоч би колись, нехай навіть через століття.

У творчості Чехова 90—900-х pp. герої майже завжди існують на межі буттєвісного і належного.

Ці самотні, нещасні люди страждають від «сутінкового» життя, не гідного чесної, розумної і тонкої людини, від неможливості бути почутими і по-справжньому почути інших, від безсилля перед невлаштованістю самого буття і хамства самовдоволеної сили, від власної недовтіленості й апатії, від мужнього неприйняття ілюзій і нездатності від них відмовитися, від фальшивих кумирів і туги за «справжньою правдою». У поетиці «малої» прози Чехова у 90-х pp. виступив новатором жанру. У першу чергу йдеться про особливу спресованість, лаконічність, смислову навантаженість оповідань, у яких підтекст важливіший від тексту, несказанне — від сказаного. Традиційно цілісне людське життя — з усією повнотою подій, внутрішньою еволюцією характеру та його переплетінь із зовнішнім світом — залишались у царині епіки, романного жанру. Натомість Чехов завдяки особливій напрузі та інформаційній надлишковості кожного елемента художньої форми домагається того, що зміст класичного роману вміщується у простір невеликого оповідання — наприклад, шлях лікаря Старцева від прекрасних ілюзій до викінченого міщанина-паскудника в «Іоничі».

У 1897 р. у Чехова різко загострився туберкульозний процес, і він змушений був лягти у лікарню, де лікарі наполягали на переїзді на південь. Спочатку письменник на певний час поїхав за кордон, а восени 1898 р. — у Крим. У Ялті він розпочав будівництво будинку — на кошти, отримані від продажу прав на свої твори. Восени 1899 р., продавши меліховський маєток, Чехов із матір'ю та сестрою остаточно переїхав у Ялту.

На межі століть Чехов — визнаний не лише у Росії, а й у Європі майстер сучасної прози. Своє життєве і творче кредо він сформулював таким чином: «Літератор не кондитер, не косметик, не потішник; він людина зобов'язана, законтрактована усвідомленням свого обов'язку та совістю». У 1900 р. його вибрали почесним членом Академії наук, а наступного року він вийшов із її лав через незгоду з рішенням про виведення з академіків Максима Горького через його політичну неблагонадійність.

У 1901 р. Чехов одружився із провідною артисткою Московського Художнього театру О. Кніппер. Його здоров'я поступово погіршувалося, проте він продовжував писати (у тому самому році створена п'єса «Три сестри»). Подружжя змушене було розлучатися на тривалий час. їхнє листування — документ не лише приватний. У ньому відображена історія розвитку МХАТу. Туберкульозний процес тим часом посилювався, й у травні 1904 р. подружжя покинуло Ялту і поїхало у Баденвейлер, курорт на півдні Німеччини. 15 липня 1904 р. о другій годині ночі Чехов відчув себе особливо погано. Лікареві, котрий приїхав на виклик, він упевнено сказав: «Я помираю».

Потім попросив принести шампанського, неквапом випив келих, ліг, повернувшись на лівий бік, і незабаром помер. Поховали письменника на Новодівичому кладовищі у Москві.

Останній твір Чехова — поставлена у МХАТі напередодні його смерті комедія «Вишневий сад» («Вишнёвый сад»; О. Кніппер у ролі Раневської) — вершина його театральної творчості. С Балухатий висловив думку про те, що «драматична форма для Чехова була тією «великою формою» у мистецтві, яку він багато років шукав і не знаходив у своїй прозовій творчості... Такими «романами» і були його драми». Ще у прозі визрівали важливі принципи поетики п'єс — перш за все особливості побудови діалогів, які згодом були усвідомлені як глибоко новаторські: герої розмовляють багато, але «не про те», що справді їх хвилює. Часто їхні бесіди нагадують театр абсурду: поміж персонажами, здається, відсутня комунікація і зникло взаєморозуміння. Проте це лише видається. Навпаки, герої чеховських п'єс розуміють один одного, навіть коли мовчать чи не слухають своїх співрозмовників. Цей особливий характер театральної мови, коли люди відповідають не стільки на репліки співрозмовників, скільки на внутрішню логіку власних думок, був названий «підводною течією», або «підтекстом».

«Революцію жанру» у драматургії Чехов здійснив тим, що відмовився (починаючи із «Чайки») від принципу одногеройної п'єси та протиставлення персонажів як учасників драматургічного конфлікту. Конфлікт виникає не як зіткнення окремих осіб, а як «відчуття самостійності, життєвої окремішності і безсилля» людини перед «сумою обставин» (О. Скафтимов). Драматургія Чехова справила посутній вплив на світовий театр XX ст.

Життя і творчість Чехова тісно пов'язані з Україною. Навесні 1887 р. він подорожував по Донеччині, у 1888—1889 pp. провів літо поблизу Сум, відвідав гоголевські місця Харківської та Полтавської губерній. Люди і природа України зображені у повісті «Степ» і ряді оповідань. Саме українські враження спонукали Чехова обрати місцем дії «Вишневого саду» Україну і дати драмі таку назву. Ще за життя письменника з'явилися переклади його творів українською мовою у львівському часописі «Літературно-науковий вісник», редагованому І. Франком і М. Грушевським. У 1904 р. у Львові вийшов друком збірник перекладів чеховських творів, а в 1906 р. у Києві — п'єса «Освідчення».

Чехов уважно слідкував за розвитком українського театру, дружив і листувався з М. Заньковецькою. Перший успіх до його «Чайки» прийшов на українській сцені — у Київському театрі М. Соловйова (зараз театр ім. І. Франка), яка була поставлена через кілька тижнів після її повного провалу у Петербурзі. Після «Чайки» всі п'єси Чехова з успіхом ішли на сценах українських театрів (Одеса, Львів, Харків, Херсон тощо). У березні 1946 р. «Вишневий сад» був поставлений українською мовою одночасно на сценах Київського театру ім. І. Франка та Львівського театру ім. М. Заньковецької. Музеї Ч. відкрито у Ялті та Сумах.



Українською мовою твори Чехова перекладали Г. Косинка, М. Зеров, С. Воскрекасенко та ін.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Антон павлович чехов iconУроку : Антон Павлович Чехов «Товстий і тонкий»
Тема уроку: Антон Павлович Чехов «Товстий І тонкий». Викриття пристосуванства, підлабузництва в оповіданнях А. П. Чехова. Діалог...
Антон павлович чехов iconЧехов Антон Павлович 29 січня 1860, Таганрог — 15 липня 1904 План
Згодом він став купцем І торговцем. Мати письменника Євгенія Яківна Морозова (1835-1919). Грамоті вона навчалася вдома І недовго,...
Антон павлович чехов iconАнтон Чехов “товстий І тонкий”, “Хамелеон”, “Зловмисник”. Біографія А. Чехова
Осколки П. А. Лейкин, що запрошує Чехова до постійного співробітництва. Гумористичні журнали 80-х років мали в основному розважальний,...
Антон павлович чехов iconАнтон Сосновський: «Аби потім не казали, що не така міська рада, – ходіть на вибори» Сторінки з біографії Антон Сосновський народився 18 лютого 1982 року. У 17 років створив «Асоціацію Молодих Реформаторів (АМоРе)»
Антон Сосновський: «Аби потім не казали, що не така міська рада, – ходіть на вибори»
Антон павлович чехов iconМикола І павлович (25. 06. 1796 18. 02. 1855)
Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра І великий князь Микола Павлович...
Антон павлович чехов icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Антон павлович чехов iconДитинство Тараса Шевченка. Антон Лотоцький «Малий Тарас чумакує» Мета

Антон павлович чехов iconКостенко антон Віталійович археологічні фонди краєзнавчого музею: формування, зберігання, використання

Антон павлович чехов iconКривицький Антон Федорович
Народився 8 червня 1945 року у селі Виноградне Березовського району Одеської області
Антон павлович чехов iconУкраїнська література Список творів, рекомендованих для прочитання під час канікул 5 клас Народні казки «Яйце-райце»
А. П. Чехов "Человек в футляре”, "Крыжовник”, "О любви”, "Ионыч”, "Палата №6”, "Цветы запоздалые”, "Вишневый сад”


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка