Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка12/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   44

Значення 4–11 глл. книги Буття


Релігійна свідомість Ізраїля в часі остаточного написання П’ятикнижжя (VI-V ст. до Хр.) вже цілковито вийшла була поза вузькі рамки відносин між Богом та лиш його народом. Ізраїль осягнув вже був розуміння, що його історія становить складову частину «всесвітньої історії», яка охоплює все людство. Неможливо було говорити про власне походження, про Авраама та про патріархів, без того, щоб не помістити їх у контексті цієї всесвітньої історії, з якого ставала ясною вся їхня важливість. Очевидно, також і ця історія цікавила їх лише з точки зору відносин між Богом та людством. Яким чином могли священні автори здійснити таке пов’язання між окремою історією свого народу та історією всього людства? Вони мали до диспозиції різний матеріал: різні стародавні традиції, як, напр., розповідь про потоп; стародавні руїни, як, напр., Вавилонська вежа, що вказували на занепалу людську велич; щоденний досвід людської злоби, як, напр., братовбивча боротьба між членами одного роду чи між спорідненими між собою племенами, або жорстокі розплати за пролиття крові; констатування поділу між народами, символом чого була різниця у мові.

В усіх цих елементах священні автори вбачали присутність гріха, присутність зла, яке, починаючи від того першого відкинення Бога, поширюється між людьми тим більше, чим більше вони множаться. Наші автори мали також до диспозиції деякі списки імен (родоводи) людей, про яких з давніх давен передавалася пам’ять, людей пов’язаних між собою відношенням батько-син. Це відношення не обов’язково відповідає біологічному походженню одного від другого, так як ми спонтанно це розуміємо; воно може вказувати на відношення набагато ширшого зв’язку: на етнічне споріднення між родами та племенами, географічну близькість, або навіть на різного роду політичні, економічні та комерційні зв’язки. В той час, як ряд епізодів описують поширення зла, родоводи вказують на зріст людства, згідно з первісним Божим планом: «Ростіть і множіться...» (Бут 1,28).

Важливим було те, що вони бачили, очима віри, що цей матеріал становив у своїй суті правдиву релігійну історію людства, яке щоразу глибше попадало в упадок, і, з іншої сторони, те, що вони зауважили, що остаточним Божим словом не було покарання, знищення людства, але безперестанне намагання здійснити спасіння людини.

Отож, ці епізоди «побудовані» за такою схемою, яка пропонує до нашої уваги тяглу історію, пов’язану між собою списками імен чи родоводів.

Викласти лише одну й тяглу історію, охоплюючу все людство, було дуже важливим для того, щоб показати, що людство залишається завжди одним єдиним в своїй історії гріха та спасіння. Це є чітка позиція Біблії, починаючи від перших її сторінок, в противагу до будь-якої дискримінації чи расизму між людьми.

Крім цього у даній історії можна зауважити ще один важливий літературний рух: священний автор керується критерієм, що ми могли б назвати «відбірним»: він слідкує за людством (настільки може це робити) по тій лінії, що веде від початків аж до Ноя і, після Ноя, від Сема аж до Авраама; тобто по тій лінії, по якій повинен був здійснитися план спасіння, і яка продовжуватиметься дальше навіть внутрі Авраамового роду: депозитарієм благословень та обітниць буде Ісаак, а не Ізмаїл, і, пізніше, Яків а не Саул. Так би мовити, побічні гілки автора не цікавлять. Цей метод являється середником, яким він послуговується для того, щоб підкреслити дві важливі речі:



а) поступове витіснення інших народів зі сцени зосереджує увагу на тій гілці, що веде до Авраама та Якова, й висловлює ідею, факт і ласку «вибрання» однієї людини й одного народу;

б) крім цього, зв’язуючи Авраама з усім людством, автор наголошує на значенні цього вибрання: Авраам і Ізраїль є вибрані з-поміж людей, але для людей, для всіх людей. Благословення й об’явлення, яких вони є депозитаріями, є призначені для всього людства (Бут 12,3). В благословеннях, які Бог пообіцяв Авраамові, починає здійснюватися обітниця спасіння (Бут 3,15).

1. Епізод про Каїна і Авеля, описаний священним автором в 4-ій гл., відразу після гріха Адама та Еви, набирає набагато більшого і універсальнішого значення, ніж звичайна бійка між братами з трагічним кінцем. Втративши любов до Бога після свого упадку, людина тратить також любов до ближнього, сотвореного на образ Божий, так що в цей спосіб ненависть та заздрість можуть довести її аж до злочину. Таким чином перший раз з’являється у світі смерть у насильницькій формі, як плід ненависті. Дуже важливими в цій главі є слова, які Бог викликає у свідомості Каїна (Бут 4,6-7). Людина, хоч була позбавлена багатьох дарів через первородний гріх, не втратила своїх найважливіших здатностей, розуму та свобідної волі, й тому кожна людина є відповідальною за власні вчинки, які вона свідомо й свобідно виконує. Ставлячи ж на сцену двох «братів», Біблія ще раз підкреслює єдність людського роду та стверджує, що кожне вбивство являється братовбивством.

2. Всесвітній потоп. Бут 6–9 описує цю катастрофічну подію, яка охопила була, безсумнівно, не всю землю, так, як ми її знаємо сьогодні, але землю так, як її знали люди, які пережили цю катастрофу і передали про неї розповідь. Для священного автора подібне винищення не могло не бути не пов’язане з гріхом. Отож, потоп був наведений Богом, щоб покарати грішне людство, яке вже цілком забуло про Бога та про будь-який моральний закон, до тієї міри, що Бог «жалував», що сотворив людину. Очевидно, Бог не може жалувати за те, що робить, адже він знає минуле, теперішнє та майбутнє і ніколи не міняється сам у собі: він завжди потверджує та нагороджує добро, й засуджує та карає зло. Але цей людський спосіб мовлення про Бога дає виразно зрозуміти, наскільки гріх його ображає, і якою він є руїною для людини.

Ной був єдиний, хто залишився вірним правдивому Богові, і він отримує спасіння для себе та для своєї родини. Отож, його було вибрано, щоб продовжувати людський рід і передавати ідею про єдиного правдивого Бога, а разом з нею й надію на спасіння.

Священний автор із захопленням вказує на послух Ноя (Бут 6,22), який звіряється на Боже слово, не звертаючи уваги на виправдані висміювання зі сторони його сучасників, що не могли вважати розумною річчю будування того величезного, покритого дахом човнища, ковчегу. Але лише ті, що увійшли в ковчег, змогли врятуватися від смерті. У ньому ми знаходимо перший образ Церкви Ісуса Христа, у якій люди можуть осягнути своє вічне спасіння.

Вийшовши з ковчегу цілим і непошкодженим разом з усією своєю родиною, Ной складає Богові жертву, тобто сповнює фундаментальний акт віри, яким висловлює свої почуття прослави та вдячності Богові. Бог приймає цей акт віри, обіцяючи Ноєві, що не буде більше ніколи карати людство потопом, й відновлюючи йому, новому родоначальника людства, ті благословення, які він дав був Адамові (Бут 9,7; пор. 1,28).

Після великого браку пошани з боку Хама до свого батька, він карає цього молодшого сина й нагороджує інших двох, які виявили пошану до нього, незважаючи на той оп’янілий стан, в якому він знаходився (Бут 9,21-23). Ноєві благословення і прокляття (Бут 9,25-27), як і благословення й прокляття, висловлені іншими патріархами, котрі знаходилися в особливих відносинах з богом, являються справжніми пророцтвами.

Ной, закликаючи благословення Господа на свого сина Сема, провіщає, що Господь матиме особливе ставлення, й, отож, окреме провидіння у відношенні до Сема та до його потомства: від нього походитиме Авраам, вибраний народ і вкінці Месія. Хама, разом з його потомством, Ханааном (стародавнє ім’я Палестини), тут проклинається. І дійсно, ханаанське населення буде переможене і знищене або підчинене євреями, вихідцями Сема, коли вони, під проводом Ісуса Навина, ввійдуть в обіцяну землю. Яфетові обіцяється численне потомство, що заселить цілі континенти аж до тієї міри, що проникне в території Сема, однак у мирний спосіб.

Таким чином історія Ноя завершується поглядом на майбутнє: зв’язок Бога із людством продовжуватиметься у потомстві Сема.

3. Таблиця народів (Бут 10) походить із священичої традиції (P) та являє собою, відповідно до знаної в той час географії, таблицю розміщення народів на землі «по їхніх краях, кожен за своєю мовою, за своїми племенами, у своїх народах» (Бут 10,5.20.32). Тут сповняється Божа заповідь, дана Адамові і повторена також після потопу: «Ростіть і множіться...» (Бут 1,28; пор. 9,7).

Картина тут є позитивною. Виразно постає перед очима єдність роду (Ной та його сини), яка ще раз ясно наголошує на єдності всього людства, виключаючи будь-яку дискримінацію чи вищість якогось народу над іншими.

Виразно виринають також і існуючі відмінності у людському роді, котрі знаходяться у згоді з Божими планами. Різні мови, землі, діяльність та національні звичаї становлять ту різновидність, що є (і повинна бути) багатством всього людства.

4. Однак всі людські реалії є пересякнені гріхом. Первісна єдність викривлюється різними імперіями, котрі чергуються в історії, силою й насиллям накидаючи свою «єдність». Різновидність стає викривленою через взаємне нерозуміння (наявним знаком якого є різниця мов), через страх супроти інших, відмінних, який спричинює ворожнечу, ненависть, боротьбу та знищення.

Останній редактор книги Буття представляє цю другу сторону медалі, поміщаючи тут розповідь про Вавилонську Вежу (Бут 11,1-9), в котрій описується спроба народів стародавньої Месопотамії (територія між двома ріками, Тигром і Ефратом, більше-менше відповідаюча сучасному Іраку) заснувати велику військово-політичну імперію та стати славним на всю землю народом. Символом цієї потуги і слави мало бути велике місто з височезною вежею. Однак цей проект людської величі триває коротко: він не є згідний з Божими планами. Й, отож, Бог перемішує мову цих народів, не в тому значенні, що різні групи несподівано якимось надзвичайним способом почали говорити різними мовами, так що не могли більше між собою розумітися, але в тому значенні, що невдовзі вони потрапили в незгоду і суперечки, і кожна група почала жити окремо від інших.

Єдність та поділ народів представлені тут у їх негативному вимірі, як наслідку та кари за гріх на міжнародному рівні.

Але саме тепер, коли Бог завдав поразки цьому людському проектові, започатковується його проект величі для людства: він приготовляє народ, який тільки один буде справді великим і який справді досягне неба, тому що він буде його народом. Після короткого переліку поколінь цей проект входить у дію через покликання Авраама, чоловіка, якого Бог вибирає на родоначальника Божого народу та депозитарія благословень для всього людства.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка