Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка16/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   44

Книга Левітів


Левіти — це нащадки Леві, одного з дванадцяти синів Якова, яким належали священичі функції і обов’язки, які вони мали виконувати під проводом первосвященика Арона та його наступників. У цій книзі містяться приписи, що управляють священними відправами, як, напр., різними видами жертвоприношень, посвяченнями священиків, щорічними святами; вона включає в собі також велику кількість приписів, що відносяться до практичної поведінки ізраїльтян, які повинні були жити як народ святий, тобто відділений від інших поганських народів в той спосіб, щоб бути гідними Божої святості. Багато приписів пов’язані зі звичаями та практиками тодішнього часу, і Бог, поблажливо ставлячись до ментальності євреїв, дає себе почитати такими культовими актами та обрядами, які сьогодні можуть нас дивувати, але які тоді, оживлені глибоким почуттям релігійності та сповнення його волі, були буде важливими: вони були придатними для того часу та для тієї культури способами, як прилюдно виявити свої найглибші релігійні почуття прослави, поклоніння, подяки, каяття за гріхи та прохання про поміч.

Отож, Левіт — це книга, що складається з різних збірок законів та норм які стосуються до актів богопочитання та до стану «чистоти», чи «святості», який вимагався, щоб могти приймати в них участь:

1–7 глл.: ритуали різного роду жертвоприношень;

8–10 глл.: ритуал посвячення священиків;

11–15 глл.: норми відносно легальної чистоти та нечистоти;

16 гл.: ритуал святкування дня «покути» (Йом Кіппур);

17–26 глл.: збірка моральних, ритуальних та інших норм і приписів («кодекс святості»);

27 гл.: норми та ціни для різного роду викуплювань (додаток).

Все тут розглядається у світлі Божої святості, якій повинна відповідати святість його народу: «Ви маєте бути святими, бо я, Йгвг, Бог ваш, — святий» — це часто повторювана фраза. Святість тут розуміється не так у релігійному чи моральному значенні, як радше ніби у фізичний спосіб, як якесь дуже потужне магнітне поле: наближатися до святого Бога у богослуженні означає увійти в це поле, в якому гине все, що не є в стані його винести, тобто що не є у стані «чистоти».

Цей стан в першу чергу вимагав сповнення деяких норм, які сьогодні ми називаємо моральними, як, напр., заповідей, але він також вимагав сповнення і таких особливих приписів, які ми могли б охарактеризувати як табу, тобто наказів чи заборон, які, якщо їх не дотримувалося, то вони викликали втрату цього стану чистоти. Навіть такі становища, що не є залежні від волі, чи морально законні та вимушені дії могли викликати стан нечистоти: те, що стосується до передання життя (статевий акт, пологи і ін.), контакт із тілом померлого (навіть коли його приготовляється до поховання), деякі хвороби (напр., проказа). Крім цього існували тварини, яких вважалося «чистими» (яких можна було їсти та приносити у жертву), а інших «нечистими».

Як ми вже сказали, Бог зійшов до рівня цієї релігійної ментальності та поступово, за допомогою проповіді пророків, виховуватиме свій народ до щоразу більш внутрішнього й особистого релігійного виміру, не усуваючи при цьому зовнішнього й громадського виміру.

Серед найважливіших приписів цієї книги знаходимо заповідь любові ближнього, як самого себе (Лев 19,18), яку євреї були обмежили лише до своїх співгромадян, та яку Ісус поширив на всіх людей. Вона стане його заповіддю, яку він поставить поряд з першою та найголовнішою заповіддю любові до Бога, висловленою у Втор 6,5 (див. Мр 12,28-34 і також Лк 10,25-37, притчу про доброго самарянина, якою Ісус дає зрозуміти, що обов’язок любові до ближнього не повинен знати жодних бар’єрів, ні расових, ні релігійних).

Не беручи до уваги автентичність тієї релігійності, що ці жертвоприношення виражали, найглибша вартість єврейської літургії, й, отож, даної книги, полягає у тому, що вона являється провіщенням тієї жертви, в якій Ісус приніс себе самого, жертвуючись у найвищому акті любові та послуху Отцеві за всіх людей. Задля цього жертвоприношення Бог приймав попередні приношення у жертву тварин.

Послання до Євреїв пояснить всю недостатність тих жертв та ту роль провіщення, яку вони сповняли (пор. Євр 10,1-10), підкреслюючи ефективність Христового священства та єдиної жертви нового союзу.


Книга Чисел


Ця книга по-єврейськи називається bě-midbar, тобто «в пустелі», тому що пустеля являється тлом, на якому відбуваються описані в ній події. Йдеться про синайський півострів, на якому євреї провадили мандрівне життя впродовж традиційних сорока років, перебуваючи довший час в області Кадешу, на північному сході. Звідси євреї, завжди під проводом Мойсея, направилися на північ та, оминаючи Мертве море зі сходу, дійшли до території Моаву та отаборилися недалеко Йордану, навпроти міста Єрихону. Беручи до уваги ці переміщення, нашу книгу можна поділити на три великі частини, що в свою чергу складаються з менших секцій:

а) 1–10 глл.: перебування на Синаї; перепис племен та інші приписи релігійно-культового характеру; святкування Пасхи у першу річницю виходу з Єгипту;

б) 11–25 глл.: вирушення з Синаю на подорож по пустелі, що розвивається в декілька етапів, до місцевості Кадеш; розвідини обіцяної землі; ще один блок ритуальних норм для священиків та левітів; подорож з Кадешу до Моаву, де мають місце славні епізоди з бронзовим змієм та пророцтво Валаама;

в) 26–36 глл.: новий перепис та перехід влади до Ісуса Навина; здобуття деяких областей Трансйорданії, в яких вирішують зупинитися племена Рувима, Гада та частини Манассії; перелік етапів, перейдених від Єгипту аж до території Моаву; деякі норми цивільного права, як, напр., спадок левітів та одружених жінок.

Назва «Числа» пояснюється тим фактом, що перші чотири глави наводять перепис євреїв, поділених згідно з їхньою приналежністю до племен та до родин; цей перепис охоплював лише чоловіків від 20 років і старших, тобто людей, здатних до війни. Його ціллю було знати, які сили мав Ізраїль, оскільки він збирався покидати схили Синаю та підніматися на північ, до кордонів Палестини, де мав би зустрітися з опором та ворожим наставленням з боку тих народів, що зустрічалися по дорозі та у здобутті обіцяної землі.

Після перепису та після відсвяткування першої річниці Пасхи, Ізраїль пускається в дорогу на північ. Подорож по пустелі є обтяжливою та небезпечною, і присутність Бога серед його народу не виглядає достатнім запевненням: звідси й безперестанні нарікання та спроби повстання проти Мойсея, відповідального за ті пригоди, в які він втягнув Ізраїля. За тими повстаннями слідують покарання найбільших відповідальних та заступництво Мойсея, який своєю вірністю та своєю молитвою намагається злагіднити Божий гнів за невірність народу.

Життя у пустелі повинно було виховати віру Ізраїля у свого Бога: воно було тою ціною, яку треба було заплатити за свободу, і було випробовуванням народу, який мусів повірити, що його добро знаходилося перед ним, у майбутньому, а не позаду, у минулому. Вірити в Йгвг означає дивитися наперед, піти на ризик пустелі, на її небезпеки, з тією надією, що все ж таки дійдеться до обіцяної Богом землі. Віра, як ризик та надія на Боже слово, — це зріла й доросла релігійна поведінка, до якої Бог виховував свій народ у пустелі через випробовування і навіть через його невірність.

Ізраїль продовжуватиме бути вибраним народом незважаючи на все, бо ж Божі рішення не знають змін; однак те покоління, що вийшло з Єгипту вже дорослим, не увійде до обіцяної землі. Бог залишить ізраїльські племена, щоб вони блукали по цій пустинній території впродовж 40 років, тобто доки не вимруть ті люди, які жаліли за Єгиптом (Чис 14). Зауважмо, що число 40 мало символічне значення в євреїв: воно вказувало практично на тривалість життя одного вже дорослого покоління.

Нове покоління, яке виросло в пустелі, краще оцінило би Божу допомогу та ту землю, яку він мав йому дати. Місцевість, в якій блукали євреї, Кадеш (названа Кадеш-Барне у Втор 1,19), знаходилася недалеко на південь від Палестини. Про весь цей період, переведений в області Кадешу, ми нічого не знаємо, крім того, що під час прибуття там померла сестра Мойсея та Арона, Марія (Чис 20,1). Арон помер на сороковому році після виходу з Єгипту, на горі Гор. Про їхню смерть оповідається у тій самій 20-ій гл. Навіть Мойсей під час цього періоду в одному моменті, коли вийшов із себе, зневажив Бога правдоподібно своїм зневіренням, за що Бог його покарає так, що він муситиме померти на порозі до обіцяної землі, після того, як він побачив її з вершини однієї гори. Лише Ісус Навин та Калев, з усіх тих, що вийшли з Єгипту, увійдуть до Палестини; перший з них стане на чолі єврейського народу, як наступник Мойсея.

Різні події, описані в цій книзі, перемішані тут з тими главами, в яких містяться різного роду закони та розпорядження, дані Мойсеєм у тих роках.

Серед фактів, про які розповідається, особливу вагу мають два: епізод про зміїв та пророцтво Валаама. Перший факт є важливим задля того чудесного спасіння, яке осягалося через бронзового змія, піднесеного Мойсеєм на дереві, погляд на якого оздоровлював від отруйних укусів; але його важливість ще більше полягає у тому, що у ньому ми знаходимо образ Відкупителя, піднесеного на хресному дереві, який вивільнює від пекельного змія всіх тих, хто з вірою звернуться до нього, як сам Ісус це пояснює в євангелії від Йоана (пор. Йо 3,14-15).

Другий факт є славним через «говорючу» ослицю Валаама, одного чаклуна чи чарівника. Балак, моавський цар, бачачи, що не може перешкодити вторгненню ізраїльтян на його територію, посилає за одним чарівником, щоб той йому прокляв євреїв, та щоб він таким чином міг їх перемогти. Валаам отримує видіння: Божий ангел наказує йому поблагословити Ізраїля, предвіщаючи йому славне майбутнє. Славним є четверте пророцтво (Вих 24,17-19), яке провіщає, під образом зорі, що один з потомків Якова буде царем та простягне своє володіння над переможеними народами. В історичному сенсі цим царем буде Давид; в універсальному ж значенні ним буде Христос, Месія, народ який складатиметься з усіх тих, що вірують, а всі його противники будуть знищені. Вся єврейська та християнська традиція вбачає у цих стишках звіщення Месії. Це пророцтво мають на увазі Мудреці, коли, прийшовши до Єрусалиму, кажуть Іродові: «Ми бачили його зорю на сході» (Мт 2,2).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка