Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка17/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   44

Второзаконня


Остання книга П’ятикнижжя, назва якої дослівно означає «другий закон», складається з ряду промов, виголошених Мойсеєм на східному березі Йордану, коли вже був близький час вступу в обіцяну землю. У першій промові Мойсей пригадує передовсім про різні події з років життя в пустелі (Втор 1,6–4,20).

В другій, дуже довгій промові (Втор 4,44–28,69), яка включає у собі цілий «девтерономістичний кодекс», Мойсей повторяє народові багато законів та розпоряджень, починаючи від десяти заповідей (в загальних рисах ідентичних із тими, що ми вже зустрічали у Виході), та додає деякі інші, яких треба буде дотримуватися, коли євреї осядуться в обіцяній землі. За ними йде ряд благословень та проклять для тих, хто зберігатиме або переступить Господній закон.

Третя промова (Втор 29–30) — це ще одне заохочення до вірності союзові.

Передання влади Ісусові Навинові, остання пісня, прощання Мойсея з племенами та смерть цього великого провідника, законодавця та пророка, який розмовляв з Богом віч-на-віч, як товариш, замикають останню книгу П’ятикнижжя (Втор 31–34).

По всій ймовірності ця книга представляє собою документ відновлення союзу в Моавській землі, після ще одного досвідчення спасіння, тобто блискучих перемог над Сихоном, хешбонським царем, та над Огом, башанським царем (Чис 21), про які згадується у Втор 2–3.

Елементи союзу проглядаються передовсім у 29–31 глл., безпосередньо перед якими знаходимо важливий стишок 28,69, в якому виразно говориться про союз в Моавській землі, окрім того союзу, що був укладений на Синаї:



а) 29,1-7: історична передмова;

б) 30,19-20: свідки союзу;

в) 31,9-13: письмове складення документу для періодичного перечитування;

г) 31,24-26: збереження тексту у священному місці (у кивоті).

«Умови» союзу, та благословення і прокляття були вже представлені у попередніх главах.

Остаточна редакція Второзаконня відбудеться набагато пізніше, у VI-V стт.

Ціллю цих Мойсеєвих промов не є лише повчання народу, але передовсім спонукання до вірності союзові; ось чому закони тут представлені з батьківським тоном, з гарячими заохоченнями, з обіцянками та погрозами; про події завжди розповідається у першій або у другій особі (ми, ви), тому що Мойсей говорив до людей, що жили з ним, що були протагоністами подій, про які тут говориться. В особливий спосіб Мойсей наголошує на тій любові, якою Бог полюбив та продовжує любити євреїв, щоб вони відповідали цій любові не лише будучи зовнішньо вірними Божим законам та богопочитанню, але люблячи його всім серцем, всією душею та всіма силами (Втор 6,5).

Мойсей є певний у тому, що, якщо Ізраїль пам’ятатиме про Божу любов та відповість на цю любов, то його вірність всім іншим законам буде запевнена. Він, зокрема, обіцяє, що Бог ніколи не залишить свій народ без таких людей, які, як і він, пригадуватимуть йому про союз та про ті обв’язки, які він кличе за собою (Втор 18,15-19), так що євреї не матимуть оправдання, якщо своєю невірністю стягнуть на себе Божий гнів та кару.

У «такому, як я, пророкові» (тобто як Мойсей), окрім ряду Божих людей, що промовлятимуть до сумління Ізраїля, звіщається найбільший пророк, котрий в повній мірі здійснить це пророцтво, Ісус Христос. Так зрозуміли були цей текст перші християни, починаючи від апостолів (пор. Ді 3,22-24; 7,37).

Любов Ізраїля до Бога конкретизуватиметься у слуханні його слова («Слухай, Ізраїлю...»), у пам’яті про ті чуда, які він вчинив, й про власну невдячність («Пам’ятай, Ізраїлю...»), та у додержуванні його законів («Додержуй, Ізраїлю...»). Саме ці три накази найчастіше повторюються головно у 4–11 глл., резюмуючи той духовний заповіт, який Мойсей залишає своєму народові, але який зберігає вічну актуальність також для того Божого народу, яким є ми.

8
Ізраїль в обіцяній землі


Група книг Ісуса Навина, Суддів, Самуїла та Царів з глибокою влучністю була названа євреями «пророчими книгами», чи, ще точніше, «ранніми пророками», щоб відрізнити їх від інших пророчих книг, званих «пізніми пророками».

Ця назва походила також із того факту, що написання цих книг приписувалося особам, на яких спочивав Божий Дух: Ісусові Навинові, Самуїлові, Єремії; але ще в глибший спосіб вона була викликана переконанням євреїв, що їхню історію, яку провадив Бог, не міг ні зрозуміти, ні написати ніхто інший, як лише ті люди, яким Бог об’явив її значення, люди Духа, тобто пророки. Й не має такого значення, що модерні дослідження довели, що приписування цих книг Самуїлові чи Єремії не є достовірним; важливим є, натомість, розуміння їхнього глибокого походження та їхньої пророчої вартості.

Ці книги не так викладають у викінчений спосіб історію Ізраїля, як радше звертають увагу та дають оцінку тим персонажам, подіям та вирішальним моментам у цій історії, які мали особливе значення з точки зору тих відносин між Богом та його народом, що були встановлені у Синайському союзі.

Йдучи за прикладом історичної медитації, розпочатої у Второзаконні, послідовники та учні пророків, впившись духом цієї книги, зібрали з різних джерел (усних та письмових, офіційних та народних) широку документацію, що свідчила про життя вибраного народу від часу, коли він увійшов в обіцяну землю за Ісуса Навина, і аж до моменту, коли його було жорстоко вирвано із неї депортацією на заслання після знищення Єрусалиму (586 р.). Це була вражаюча притча, що розповідала про час від здобуття землі до вершини величі в часах Давида та Соломона, до повільного занепаду й аж до цілковитої руїни. Всі ці століття історії мусили мати своє значення. І ось ревні євреї роздумують над історією, вишукують документи та визначають, які у ній були вирішальні моменти, пишучи ці чотири книги під діянням натхнення, у світлі того союзу, що налагодив відносини між Богом та Ізраїлем, та у світлі Божого слова, що провадить історією та сягає до Ізраїля через його пророків.

Звідси походить тенденція авторів наголошувати у різних подіях на вірності чи невірності союзові та старання занотувати слова пророків і їхнє здійснення в ході історії.

Ці книги не повинні були бути лише спомином про минуле. Кожна книга Біблії має значення для теперішнього часу й дивиться у майбутнє. Історія, даючи пізнати минуле, одночасно стає роздумом над теперішнім, живим повчанням, котре підтримує віру та оживлює надію. Кінець одного періоду має свої причини, над якими треба роздумувати, але це не є кінець планів Бога, який продовжить діло спасіння на інших основах та іншими способами.

Задля того духа, яким просякнені ці книги, модерні вчені однозгідно угруповують ці книги під загальною назвою «девтерономістична історія».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка